Тема 5. Грошові системи, їх елементи.

 

Питання для розгляду.

1.Поняття грошової системи.

2.Елементи грошової системи.

3.Основні типи грошових систем.

4.Грошова система України, її еволюція.

 

1. Поняття грошової системи.

Грошова система — це форма організації грошо­вого обороту в державі, яка створилася історично і закріплена законодавчо.

Кожна держава формує свою влас­ну грошову систему, намагаючись надати їй повну незалежність та здатність протистояти зовнішнім впливам, коли вони загро­жують інтересам національної економіки. Наявність такої суве­ренної грошової системи є однією з ключових ознак політичної та економічної самостійності держави.

Разом з тим у грошових системах різних країн є багато спіль­ного. Це виявляється насамперед у однотипності методів регулю­вання грошових потоків та маси грошей в обігу, ідентичності ін­струментів регулювання грошового ринку тощо.

2.Елементи грошових систем.

 

В складі грошових систем можна виділити кілька окремих елементів, кожний з яких законодавче зафіксований. Це:

1. Найменування грошової одиниці;

2. Масштаб цін;

3. Види та купюрність грошових знаків, які мають статус за­конного платіжного засобу;

4. Регламентація готівкових та безготівкових грошових розрахунків;

5. Регламентація режиму валютного курсу та операцій з ва­лютними цінностями;

6. Регламентація режиму банківського процесу;

7. Державні органи, які здійснюють регулювання грошового обороту та контроль за дотриманням чинного законодавства.

Найменування грошової одиниці, як правило, пов'язується з іс­торією країни. Коли молоді держави створюють нові грошові сис­теми, назви для своїх грошових одиниць (національних валют) вони шукають у своїй історії чи в історії корінної нації відповідної краї­ни.

Масштаб цін являє собою купівельну спроможність грошової одиниці да­ної країни.

Про наявність масштабу цін сьогодні свідчать істотні відмін­ності в рівнях цін на одні й ті самі товари, виражені в грошових одиницях різних країн.

У більшості випадків масштаб цін у сучасних умовах змінює­ться стихійно, незалежно від волі держави, під впливом інфля­ційних процесів в економіці.

Для зручності користування грошова одиниця поділяється на певну кількість частин, як правило, на 100. Закон визначає міру точного поділу та назву кожної частини.

Види та купюрність грошових знаків визначає вищий зако­нодавчий орган, який надає їм статус законного платіжного засо­бу, тобто покладає на державу відповідальність за їх забезпечен­ня. Усі інші платіжні засоби такого статусу не мають.

Крім видів грошових знаків, законодавство держави визначає також їх купюрність. Правильно встановлена розмірність номіна­лів банкнот та розмінної монети насамперед створює значні зру­чності учасникам платіжного обороту. Водночас висока частка великих купюр забезпечує економію на друкуванні грошових знаків. Проте наявність великих купюр робить готівку вразливі­шою для фальшування, зручнішою для обслуговування незакон­них, тіньових операцій. Якраз з цієї причини держави уникають випуску купюр надто великих номіналів.

Регламентація готівкового та безготівкового обігу, режиму валютного курсу та операцій з ва­лютними цінностями, інших елементів грошової системи більш детально буде розглянуто в наступних темах.

 

 

3. Основні типи грошових систем

У результаті еволюції товарного господарства та властивих йому економічних відносин грошові системи поступово змінюва­лися, набували різних форм, які можна класифікувати за кількома критеріями.

Металеві грошові системи історично виступали у формах біметалізму та монометалізму. В епоху первісного накопичення капіталу (XVI — XVIII ст.) грошові системи, як правило, базува­лися на біметалізмі, що виник ще за часів феодалізму.

Біметалізм — це грошова система, в якій роль загального ек­вівалента законодавче закріплялася за двома металами — золо­том і сріблом; монети з цих металів карбувалися та оберталися на рівних засадах, банкноти підлягали розміну на обидва ці метали.

Історично першим різновидом біметалізму була система пара­лельних валют, за якою співвідношення між золотими та сріб­ними монетами встановлювалося на ринку стихійно.

Це створювало деякі труднощі, що були пов'язані з існуванням на ринках двох загаль­них еквівалентів, а значить —двох мір вартості, двох систем цін. Ситуація ускладнювалася постійною зміною співвідношення між золотом та сріблом за вартістю. Щоб спростити ситуацію, держа­ва встановлювала у законодавчому порядку обов'язкове вартісне співвідношення між двома металами, що оберталися на рівних засадах за їх відкритого карбування.

Такий різновид біметалізму дістав назву «система подвійної валюти».Але встановлене фіксоване вартісне співвідношення часто не збігалося з реальним ринковим.

 

 

 

Той метал, який був за законом недооціненим, витіснявся з обігу металом, вартість якого за законом була завищена. У цьому проявлялася дія закону Коперника—Грешема: «Гірші гроші витісняють з обігу кращі». (На це явище вперше звернув увагу польський учений Н. Коперник, а сформу­лював як закон Т. Грешем—державний діяч та фінансист Англії XVI ст.)

Різновидом біметалізму була так звана система «кульгаючої» валюти, за якою один з видів монет карбується у закритому по­рядку.

Монометалізм — грошова система, за якої роль загального еквівалента виконує один метал: золото (золотий монометалізм) або срібло (срібний монометалізм), при цьому в обігу функціо­нують монети та знаки вартості, розмінні на грошовий метал.

Золотий монометалізм існував у кількох формах: золотомоне­тного стандарту, золотозливкового стандарту і золотодевізного стандарту.

Класичною формою вважається золотомонетний стандарт, при якому:

1. Золото виконувало всі функції грошей;

2. В обігу перебували золоті монети та банкноти, розмінні на них.

3. Відкрите карбування монет із фіксованим золотим вмістом.

3. Вільний рух золота та іноземної валюти між країнами, вна­слідок чого відхилення валютних курсів від валютних паритетів відбувалося лише в межах «золотих точок».

Золотомонетний стандарт являв собою найбільш стабільну, саморегульовану грошову систему. Саморегулювання виходило з адекватності вартості, яку виражали вказані гроші в обігу, варто­сті металу, який містився в монетах і міг бути одержаний в обмін на банкноти. Завдяки вільному обігу, відкритому карбуванню зо­лотих монет та необмеженому обміну банкнот на золото маса грошей в обігу стихійно пристосовувалася до потреб обігу в них через механізм скарбу. У періоди спаду виробництва та товарообороту зменшувалася потреба в грошах, вони вилучалися з обі­гу, перетворюючись на скарб. При розширенні товарообороту гроші надходили зі скарбу до сфери обігу. Саме у такий спосіб відбувалося регулювання маси грошей в обігу.

Золотозливковий стандарт — це грошова система, за якої в обігу відсутні золоті монети та їх вільне карбування, обмін банк­нот здійснюється лише на золоті зливки з певними обмеженнями.

Згід­но з золотодевізним стандартом також відсутній обіг золотих монет та їх вільне карбування, а обмін банкнот здійснюється на іноземну валюту (де­візи), яка обмінюється на золото.

Золотозливковий та золотодевізний стандарти були грошови­ми системами без золотого обігу, тобто золото функцій обігу та платежу не виконувало. Саме тому ці стандарти називають «урі­заними» формами золотого стандарту.

Системи паперово-кредитного обігу являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки (паперові або металеві), що не мають внутрішньої вартості. Такі грошові сис­теми є регульованими, бо держава бере на себе зобов'язання що­до забезпечення сталості емітованих від її імені грошових знаків. Розрізняють паперові грошові системи та системи кредитних гро­шей, не розмінних на золото.

За паперової системи грошового обігу емісія грошових зна­ків, які мають форму казначейських білетів, здійснюється держа­вним казначейством для покриття бюджетного дефіциту.

З 30-х років XX ст. в усіх країнах утвердилася система креди­тних грошей, не розмінних на золото. Сучасні гроші по суті — це кредитні гроші, які нерозривно пов'язані з господарським оборо­том і реально відбивають його рух. Тобто сучасні гроші у своїй основній масі є не лише свідченням вартості, титулом плато­спроможності, а й реальним відбитком руху товарно-матеріаль­них цінностей, руху капіталу.

Кредитний механізм емісії грошей базується на загальних принципах кредитування (поверненість, забезпеченість та ін.), що створює передумови для забезпечення сталості грошей шляхом формування спеціального механізму регулювання пропозиції гро­шей відповідно до потреб обороту в засобах обігу.

Грошові системи залежно від ступеня втручання держави в економічні відносини можуть бути ринковими та неринковими;

Неринковим грошовим системам притаманне переважання адміністративних неринкових методів регулювання грошового обігу, що проявляється у штучному розмежуванні його на готівкову та безготівкову сфери. Такі грошові системи відповідали потребам адміністративно-командних економічних систем, що мали місце у колишніх соціалістичних країнах.

Для ринкових грошових систем характерним є переважання економічних методів та інструментів регулювання грошового обігу. Такі системи властиві країнам з економічними системами ринкового типу.

За характером регулювання національної валютної системи грошові системи можуть бути відкритими та закритими.

Для відкритих грошових систем характерним є мінімальне втручання держави у регулювання валютних відносин всередині країни, що виражається у дерегулюванні валютного ринку, пов­ній конвертованості валюти, ринковому механізмі формування валютного курсу. Таке можливе лише за умов достатнього розви­тку та відкритості економіки країни.

Закриті грошові системи характеризуються наявністю знач­ної кількості валютних обмежень, що проявляється в адміністра­тивному регулюванні валютного ринку, неконвертованості валю­ти, штучному формуванні валютного курсу та ін. Такі грошові системи характерні для країн із закритою економікою.

4. Створення та розвиток грошової системи України.

Становлення України як незалежної, суверенної держави обу­мовило необхідність створення власної грошової системи.

На першому етапі, що почався 10 січня 1992 р. були запроваджені українські купоно-карбованці багаторазового користування як доповнення до рублевої грошо­вої маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти — попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Ро­сійської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував об­слуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою — рублями.

Президент України указом «Про реформу грошової сис­теми України» від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього рублеві гроші. Нові гроші були названі «український карбова­нець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український кар­бованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансо­вих негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історич­но-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будува­лася національна грошова система України. Уведенням у загаль­ний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

На другому етапі Національний банк України відпрацьовував окремі елементи та організацію функці­онування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі можна віднести:

1. Розбудову власного емісійного механізму, який включає:

а) створення Банкнотно-монетного двору НБУ, що має повний цикл високоякісного виробництва паперових грошей та монети;

б) розроблення дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення системи захисту грошових знаків та монет;

в) розроблення правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу готівки, ведення касових операцій тощо.

2. Формування механізму регулювання НБУ пропозиції гро­шей, завданням якого є:

а) відпрацювання механізму централізованого регулювання банківськими резервами;

б) запровадження механізму рефінансування комерційних банків;

в) розвиток операцій на відкритому ринку.

3. Розроблення методики та методології грошово-кредитної по­літики НБУ, накопичення досвіду практичного застосування інст­рументів грошово-кредитної політики, розмежування сфер засто­сування фіскально-бюджетної та грошово-кредитної політики.

4. Розбудова національної платіжної системи, що охоплює:

а) створення системи електронних платежів на міжбанківському рівні;

б) розроблення методичних та інструктивних документів щодо організації безготівкових розрахунків на міжгосподарському рівні;

в) розроблення методичних та організаційних засад створення електронної системи масових платежів.

5. Формування механізму валютного регулювання, який включає:

а) розвиток інфраструктури валютного ринку та формування методичних та організаційних засад здійснення операцій на ньому;

б) порядок регулювання валютного курсу; .

в) створення механізму формування та використання золото­валютних резервів;

г) формування звітності щодо платіжного балансу країни, здійснення його аналізу та прогнозування.

6. Розроблення та випробування на практиці спеціальних за­ходів з подолання гіперінфляції та регулювання інфляції.

Перелічені заходи дали можливість сформувати протягом 1993—1996 рр. правові та організаційні основи національної грошової системи ринкового типу, яка спроможна була забезпе­чити належне управління грошовим оборотом відповідно до по­треб економіки країни.

25 серпня 1996 р. Президент України підписав Указ «Про грошову реформу в Україні», згідно з яким з 2 по 16 вересня 1996 р. з обороту був вилучений український карбованець і введена пос­тійна грошова одиниця — гривня. Цим закінчився другий етап розбудови грошової системи України і розпочався третій.

На третьому етапі відбувається подальше вдосконалення ме­ханізмів та інструментів грошової системи, що були розроблені на попередньому етапі.