Форми взаємозв’язків у природно-промислових системах

Функціонування будь-якого виду виробництва не може відбуватися обособлено, у відриві від живих і неживих об'єктів навколишнього середовища, тобто потреби виробництва задовольняються лише в результаті його взаємодії з абіотичною та біотичною складовими.

В основі цієї взаємодії лежить постійний обмін речовиною, енергією та інформацією між окремими компонентами ППК.

Розглянемо як здійснюються 3 зазначених види взаємодій.

Обмін речовиною між об'єктами ППК відбувається шляхом залучення певних технологічних і природних ресурсів у матеріальне виробництво, в процесі якого створюється продукт праці (продукція ППК). Ресурси, що не ввійшли до продукту праці, повертаються в природне середовище.

Сумарна кількість речовин, задіяних у виробництві та таких, що виходять з нього в границях окремого ППК, лишається приблизно сталим. Це дає можливість скласти матеріальний баланс всього виробничого процесу. А на його основі ми можемо:

1 оцінити кількісні і якісні перетворення речовин і визначити місця їх виходу з технологічного процесу;

2 визначити шляхи поширення викидів і відходів виробництва в екосистемі та виявити їх роль у загальному круговороті речовин;

3 оцінити зміни як якісні, так і кількісні, які відбуваються в природних об'єктах у межах зони дії підприємства.

Обмін ененргією - відбувається шляхом перетворення природних джерел енергії в енергетичні ресурси виробництва, а також шляхом виділення в навколишнє середовище невикористаної у виробництві частки енергії.

 

 

Обмін інформацією - дозволяє судити про стан окремих компонентів ППК, коректувати процеси обміну речовиною і енергією. Можна виділити інформацію двох видів:

·інформація природного характеру;

·інформація штучного характеру;

Інформація природного характеру виражається через властивості природних компонентів. Штучна інформація отримається при використанні автоматизованих систем контролю, прогнозування і керування процесами виробництва та станом (продуктивністю) природних об'єктів.

Таким чином, процеси обміну речовиною і эненргией в ППК можуть контролюватися і управлятися за допомогою певних інженерних заходів. Саме цим ППС відрізняється від природних систем.

Можливість контролю й керування процесами обміну речовиною та енергією між навколишнім природним середовищем і промисловим виробництвом є основоюдля підвищення ефективності використання та охорони природних ресурсів при будівництві і експлуатації промислових підприємств та для забезпечення необхідної якості природного середовища в зоні дії підприємства, тобто основою для створення і експлуатації високопродуктивних ППК.

ВИСНОВОК: таким чином можна дати загальне визначення ППК:

ППК – стійка і самостійна структурна одиниця ноосфери, що містить природні, промислові, сільськогосподарські й комунально-побутові об'єкти, які функціонують як єдине ціле на основі обміну речовиною, енергією і інформацією.

На сучасному етапі розвитку економіки важливе місце займає формування великих ТВК (територіально-виробничих комплексів) і забезпечення їх раціонального функціонування.

ТВК поєднує в єдину соціально-економічну систему функціонально і територіально пов'язані промислові, аграрні, комунальні та інші виробництва, забезпечуючи ефективне і комплексне використання природних ресурсів регіону.

Кожний ТВК, де комплексно і ефективно використовуються природні ресурси, є структурною одиницею ноосфери.

До складу таких одиниць входять окремі функціонально або територіально взаємопов'язані ППК, які діють на базі великих промислових об'ектів.

Однією із складних проблем забезпечення раціонального функціонування ТВК є охорона й раціональне використання природних ресурсів.

В умовах роботи потужних промислових обьектов відбуваються регіональні екологічні зміни природного середовища.

Виникнення проблеми і труднощі її розв'язання визначається в основному трьома причинами:

· концентрація в одному регіоні великомасштабних і ресурсномістких промислових обьектов;

· невивченість процесів можливих екологічних змін природного середовища в зоні впливу великих промислових об'єктів і відсутність досвіду усунення наслідків негативного впливу промислових об'єктів на природне середовище;

· організаційні труднощі, пов'язані з міжвідомчим характером використання мінеральних, водних, земельних та інших ресурсів.

У рамках сучасних раціональних ТВК, необхідне кооперування різних виробництв, таким чином, щоб відходи одних підприємств використовувалися іншими, вирішувалися транспортні проблеми, розміщення житлових масивів і ракреаційних територій та ін.

Тобто, з огляду на природні економічні умови району, його географічне положення, необхідно планово підбирати підприємства, що утворюють ТВК, і що дозволить досягти раціонального використання природних ресурсів та одержати певний економічний ефект.

 

Економічний розвиток ТВК передбачає:

1 створення ефективної структури виробництва основних видів продукції;

2 створення інфраструктури для забезпечення випуску цієї продукції;

Інфраструктура - комплекс галузей народного господарства, що обслуговують промислове і сільсько-господарське виробництво, населення (транспорт, зв'язок, торгівлю, науку, освіту, охорону здоров'я);

3 охорону навколишнього середовища;

4 раціональне використання ресурсів.

При розміщенні продуктивних сил необхідно:

· максимально зберігати природні умови на заповідних територіях;

· впроваджувати маловідходні і безвідходні або чисті процеси, чи технології, які забезпечують мінімальне використання сировини та матеріалів;

· економія використання земель, особливо родючих;

· перерозподіляти природні ресурси і промислову сировину, з метою створення умов для збереження сприятливого природного середовища;

· обмеження або припинення окремих видів виробництва в курортних районах, туристичних зонах, заповідниках;

· створення нових виробництв (наприклад підприємства з виробництва будматеріалів), на яких можна використовувати більшість відходів. При цьому вивільняються дефіцитні земельні угіддя, відведені під відвали відходів, зменшується забруднення навколишнього середовища, підвищується ступінь забезпеченості ринку будівельними матеріалами при мінімальних витратах виробництва, заощаджується сировина, а використання відходів сприяє підвищенню рентабельності як підприємств, що їх виробляючих, так і підприємств, що їх переробляють.