Поряд із усвідомленням необхідності боротьби за соціальні та економічні права на західноукраїнських землях протягом перших десятиліть XIX ст. формується національний рух. Під впливом політики «освіченого абсолютизму», нових європейських течій, політичних, соціальних і культурних змін у Галичині з'являється перше покоління будителів, яке належало до майже виключно середовища греко-католицького духовенства. Центром першої хвилі національного відродження став Перемишль, де навколо перемишльського владики - єпископаМихайла Левицького згуртувалося невелике коло представників національне свідомої інтелігенції - Шогильницький, Й.Левицький, Й.Лозинський, А.Добрянський, І.Лаврівський, І.Снігурський та ін. Вони виявляли великий інтерес до вітчизняної історії, життя народу, його мови й усної творчості, чимало зробили для піднесення українського шкільництва, вживаючи заходів щодо створення початкових шкіл для місцевого населення.
Найбільшого розмаху діяльність перемишльського гуртка набрала після призначенняв 1818 р. перемишльським єпископомІвана СнігурськогоДо 1832 р. під його покровительством відкрилось бл. 400 шкіл, У 1817-1821 рр. було видано декілька підручників. Автором більшості з них бувІван Могильницький. Він же став автором першої в Галичині «Граматики» української мови і наукового трактату «Відомість о руськім язиці». Виходять друком перші збірки народної творчості: «Пісні польські і руські люду галицького» Вацлава Залеського (1833), «Руське весілля» Йосипа Лозинського (1835). Одночасно в Галичині з'являються збірки і видання з Наддніпрянської України, перші рукописні копії «Енеїди» [.Котляревського.
Кирило-Мефодіївське братство було засновано в Києві1846 р. Членами братства, очолюваного істориком, ад'юнкт-професором Київського університету М.Костомаровим, були полтавський учитель В.Білозерський, службовець канцелярії генерал-губернатора М.Гулак. Пізніше до них приєдналися П. Куліш і Т.Шевченко. Це був цвіт тогочасної молодої української інтелігенції. Всі вони захоплювалися ідеями свободи і демократії, всеслов'янського єднання, тому й свою таємну організацію назвали на честь великих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія.
Принципові положення політичної програми братства були викладені у «Книзі буття українського народу» та «Статуті Кирило-Мефодіївського братства». Братчики вірили в те, що прийде час, коли «вся слов'янщина встане, і не залишиться в ній ні царя, ні пана, ні холопа». Ставилося за мету об'єднати всі слов'янські народи в одну федерацій, в якій кожний народ зберігав би свою свободу. Провідна роль відводилася Україні: Київ мав стати столицею федерації, де збирався б загальний сейм.
На поглядах членів Кирило-Мефодіївського братства дещо позначалася програма Товариства об'єднаних слов'ян. Новою тут була ідея месіанізму українського народу. М.Костомаров був переконаний в тому, що за Україною, яка повстане зі своєї могили, підуть усі слов'янські народи. Однак члени братства по-різному дивилися на засоби досягнення цієї мети. Більшість схилялася до шляху реформ і «м'яких» методів. Меншість, насамперед в особі Т.Шевченка, займала радикальні позиції. Розходилися
члени братства і стосовно того, що є першочерговим і головним. Для М.Костомарова це були єдність і братерство слов'ян. Т.Шевченко ж палко обстоював соціальне та національне звільнення українського народу.
Проіснувало братство недовго:на початку 1847 р. за доносом студента Петрова його члени були заарештовані. Найгірша доля спіткала Т.Шевченка. Його заслали до Оренбурга без права писати й малювати.
Таким чином, від Кирило-Мефодіївського братства бере початок історія нового українського політичного руху. Воно було першою в історії України нелегальною політичною організацією, що поставила за мету національне й соціальне визволення українського народу, возз'єднання його в єдиній соборній державі з одночасним створенням федерації чи, можливо, конфедерації слов'янських країн.
Вирішальну роль у завершенні процесу становлення української національної мови відіграла творчість основоположників новоукраїнськоі літератури 1.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, П.Гулака-Артемовського, Є. Гребінки, М. Шашкевича, Т.Шевченка. Зачинателем нової української літератури став(.Котляревський (1769-1838), автор «Енеїди».
Українська інтелігенція була виразником національної самосвідомості. Насамперед це Т.Шевченко, у творчості якого найяскравіше відобразилися революційно-демократичні, національно-визвольні тенденції української культури і які стали найвищим досягненням суспільно-політичної думки середини XIX ст Його «Кобзар» (1840), поема «Гайдамаки» (1841) та Інші твори стали епохальним явищем.
Суперечливість і неоднозначність духовного і літературного життя в Україні тих років можна простежити й на творчості визначного письменника, мовознавця, історика, критика і публіциста П.Куліша (1819-1897), який прагнув активізувати українське культурно-національне відродження, що знайшло своє відображення як в наукових, так і в літературних творах, серед яких особливої уваги заслуговує двотомна збірка історичних і фольклорно-етнографічних творів матеріалів «Записки о Южной Руси» та соціально-історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року
50. Суспільно-політичний рух в західноукраїнських землях в першій половині 19 ст. Гурток ,,Руська Трійця ,,
У 1830-1840-х роках центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне об'єднання«Руська трійця». Засновники об'єднання М.Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Го-ловацький (1814-1888), на той час студенти Львівського університету і водночас вихованці греко-католицької духовної семінарії, виступализа визволення поділеної на частини України. Вони започаткували новий етап у розвитку національного руху на західноукраїнських землях у дусі романтизму.
Учасники «Руської трійці» підтримували тісні стосунки з М.Максимовичем, О.Бодянським, І.Срезневським - відомими діячами української та російської культури. Суттєвий вплив на формування світогляду членів гуртка мала творчість представників нової української літератури - І.Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського та ін. У 1834 р. «Руська трійця» підготувала до друку історико-літературний збірник «Зоря», в якому було вміщено біографію Б. Хмельницького, вірш М. Шашкевича про С. Наливайка та інші твори. Однак віденська цензура заборонила видавати «Зорю». У 1836 р. члени гуртка підготували літературно-науковий альманах «Русалка Дністрова», що містив твори із проблем історичного минулого України. Альманах, який через цензурні перешкоди був виданий у Будапешті, отримав позитивну оцінку сучасників, зокрема І.Франко зазначав, що «Русалка Дністрова» виразно і сміливо вказувала на «далекий ясний образ свободної всеслов'янської федерації в освіті й спільній роботі політичній». З 900 привезених до Львова примірників майже всі конфіскувала поліція. Згодом помер Шашкевич; Вагилевич невдовзі перейшов до польського табору; лише Головацький продовжив боротьбу за цілі «Руської трійці».
Я.Головацький у гострій публіцистичній статті «Становище русинів у Галичині» (1846) сформулював соціально-економічні та політичні програмні вимоги національного руху. Тут було і визволення народу з-під соціального гніту, і скасування панщини, і піднесення культури, поширення знань рідною мовою, викладання та дослідження рідної мови у вищій школі з метою підготовки кадрів інтелігенції, яка змогла би працювати в україномовному середовищі, піднесення літератури, заснування журналів та інші вимоги. Були тут і елементи лібералізму, і покладання надій на уряд. Стаття стала справжньою програмою українського національно-визвольного руху в Галичині, що мало істотне значення в мобілізації громадської думки Східної Галичини навколо важливих проблем напередодні революції 1848 р.
Отже, діяльність «Руської трійці» свідчила про еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення культурно-мовних до постановки соціально-економічних і політичних питань.