рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Українське "козацьке бароко" та його прояви в національній культурі

Українське "козацьке бароко" та його прояви в національній культурі - раздел Философия, ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ   Аналізуючи Староукраїнську Барокову Культуру, Мирослав Попови...

 

Аналізуючи староукраїнську барокову культуру, Мирослав Попович, відомий сучасний український філософ, підкреслює, що Україна належала до культурної зони, яка в часи контрреформації розвивалася в стилістиці бароко.[17] Будучи християнським краєм східного обряду, вона, в той же час, належала до периферії регіону, духовний центр якого був в Італії та Австрії. Барочні впливи настільки змінювали художні смаки, що у Львові знатних громадян – як католиків, так і православних – ховали у вишуканих барочних трунах з писаними маслом портретами покійних.

У XVII столітті у православну церкву в Україні проникає гармонійний спів, привнесений спочатку композиторами-іноземцями, які керували придворними хорами, розвивається багатоголосна обробка стародавніх церковних мелодій, нові засоби, правда, з дещо більшими труднощами проникають в іконопис.

Геополітично, економічно, культурно й соціально Україна у XVI – XVIІ ст. була вражаюче різноманітною. На українських землях мали обіг гроші всіх видів – дукати, таляри, ясви, шостаки, орлянки, шаги, чехи, осьмаки, тимфи і т.д. Українські поети пишуть вірші латинською, польською, книжнослов’янською, розмовною українською мовами. Українці сповідують віру православну, уніатську, кальвіністську, соцініанську, римо-католицьку, а в містах живуть, крім русинів, греки, поляки, вірмени, євреї, татари.

При цьому край зберігав культурну цілісність. Від ″культурного хаосу″ цей край оберігала насамперед надзвичайна стабільність і консервативність селянського світу, незважаючи на певні зміни і в культурі села. Сільська культура також засвоювала доробок професійної архітектури, малярства, музики, книжну культуру, переломлюючи все це через масовий релігійний світогляд.

Так, кам’яне будівництво романського стилю було доповнене на західноукраїнських землях елементами дерев’яного храмового будівництва. Пам’ятники писемності, як адміністративно-господарські акти, так і рукописні Євангелія нерідко створювалися в селах. Козацтво навіть у своїй верхівці на той час живе за селянськими смаками, віддаючи перевагу в живописі лише іконам і портретам.

Як і культура контрреформації, староукраїнська культура головним чином орієнтована на слово. Культура XVI – XVIІ ст. орієнтована на символічні структури, геральдику, алегорії, подвійний і потрійний сенс.

Інтелектуальне ядро староукраїнської культури складається навколо професорів Києво-Могилянської академії, що в переважній більшості переїхали до Києва з Галичини на запрошення Петра Могили. Це Перш за все, Йосиф Кононович-Горбацький, його послідовники Інокентій Гізель, Іоасаф Кроковський та інші професори. Інокентій Гізель чи люди з його кола – автори книги ″Синопсис″ (грецьк. – огляд) (1674 р.), що служила підручником історії багатьом поколінням українців, росіян і білорусів. Підготовлене за участю Гізеля нове видання старовинного ″Києво-Печерського патерика″ (1674 р.) впродовж століть було найпоширенішою книгою для домашнього читання. Пізніше велику роль у київському гуртку відіграв Лазар Баранович. До його гуртка входили Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, поет Іван Величковський, Дмитро Туптало (св. Дмитрій Ростовський), Київський митрополит Мазепиних часів Варлаам Ясинський та інші.

Як бачимо, тодішня українська інтелігенція поспіль складалася з освіченого духівництва. Отці пишуть вірші, ставлять трагедії, драми та інтермедії силами спудеїв (студентів) і городян, вчать співу і філософії, видають різноманітну літературу в лаврській друкарні, тобто вчать мудрості.

1667 роком датується перша згадка про вертеп (ляльковий театр). Найбільший інтерес у простолюду викликали сміхові інтермедії, які у XVIІ ст. виконувалися як у вертепах, так і в студентських виставах.

Поряд з поетичними жанрами, що культивувалися в середовищі церковної інтелігенції та школярів, поряд з книжною поезією продовжувала існувати суто усна форма автономної ″народної культури″ – пісні та думи. У творенні й особливо у виконанні народної поезії важливу роль відігравали ″народні професіонали″ – фахівці, організовані по-цеховому, в братства. В XV – XVIІ ст. це були лірники і кобзарі. Користувались вони двома інструментами – бандурою (кобзою – тюрк. слово) і лірою. Братства лірників і кобзарів мали свою систему учнівства, іспитів-посвят, свою постійну організацію, старшин тощо. Відома грамота Б.Хмельницького одному з кобзарських цехмістрів, де йому надається право влади над своїм цехом від імені гетьмана. Характерною рисою побуту кобзарів і лірників була їх рухливість, мандри, які досягали Валахії, Молдови, Туреччини, Польщі, німецьких земель.

У поетичному жанрі виділяють три форми народного вірша: речитативну, пісенну й говірну. У народній поезії пісні мають різні розміри: щедрівок, колядок, епічних пісень, лірницьких пісень, коломийок і ототожнюються з різними районами України. Особливий інтерес з історико-культурної точки зору становить епічна поезія, оскільки в ній зосереджуються світоглядні теми і сюжети. В цей час, могутній центр епосу складається й утверджується в Наддніпрянщині, в центрально-східному регіоні України. Поряд з думами розвивається жанр балади, що мав, безперечно, літературні корені.

Великий фактичний матеріал з висвітлення стану української освіти, літератури і мистецтва у другій половині XVІІ – XVIІІ століттях, ролі гетьмана І.С.Мазепи у цьому процесі наводиться у підручнику М.В.Кордона.[18] Він, зокрема відзначає, що вагомий внесок у розвиток української пісенної культури у XVІІ ст. зробила легендарна народна поетеса-піснярка Маруся Чурай (1625 – 1653) – автор популярних українських пісень ″Віють вітри, віють буйні″, ″Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці″, ″За світ встали козаченьки″. Стосовно останньої пісні існує легенда про те, що до війська гетьмана України Б.Хмельницького належав і Полтавський полк, у якому служив Григорій Бобренко – наречений Марусі Чурай. Очевидно, під враженням розлуки з коханим і народилася зазначена пісня, яка стала улюбленою козацькою похідною піснею.

На другу половину XVІІ – першу половину XVIІІ ст. припадає розквіт жанру історично-мемуарної прози. Серед історичних творів XVIІІ ст. особливо виділяються три фундаментальні козацькі літописи: ″Літопис Самовидця″, як назвав це цінне історичне джерело й визначний пам’ятник української літератури П.Куліш, літописи гадяцького полковника Григорія Грабянки (? – близько 1737 р.) та канцеляриста Війська Запорізького Самійла Величка (1670 – 1728). Авторство ″Літопису Самовидця″ остаточно не встановлене. Серед істориків є думка про те, що його автором був козацький старшина, генеральний підскарбій при гетьмані І.Брюховецькому, Роман Ракушка-Романовський (близько 1623 – 1703 рр.). Всі три літописи охоплюють історичні події в Україні з 1648 р. до початку XVIІІ ст. В усіх козацьких літописах є одна особливість. Літописці відтворюють дійсність не такою, якою вона була, а такою, якою мала бути за їх уявою.

У другій половині XVIІ ст. дальшого розвитку в Україні набуло книгодрукування. У цій справі провідну роль продовжувала відігравати друкарня Києво-Печерської лаври. За цей період тут було надруковано понад 120 книг. Більшість з них мали від 500 до 1000 сторінок. В 1664 р. друкарня вперше видала буквар і з цього часу продовжувала їх друкувати близько 200 років. Лаврські видання розповсюджувалися не лише в Україні, Росії, Білорусії, а й у Молдавії, Сербії та інших країнах.

Високого розвитку досягло в другій половині XVIІ – першій половині XVIІІ ст. українське мистецтво. Відбувався процес становлення, формування української музики. Важлива роль в цьому належала сольній пісні з інструментальним супроводом. Найвідомішим композитором кінця XVIІ – початку XVIІІ ст. був Микола Дилецький (близько 1650 – після 1723 рр.). Крім того, він уславився як музичний теоретик, хоровий диригент і педагог. Основна його праця – ″Граматика музикальна″ – містить теоретичні засади партесного співу. В цьому співі співставлялося звучання всього хору і груп голосів, був відсутній супровід.

″Граматика музикальна″ М.Дилецького стала першою ґрунтовною музично-теоретичною працею, посібником для композиторів, теоретиків музики та вчителів співу.

На кінець XVIІ – початок XVIІІ ст. припадає більш як 20-річний період державницької діяльності гетьмана України Івана Степановича Мазепи (1640 – 1709), чи не найсуперечливішої постаті української історії. Попри всій неоднозначності політичних оцінок Мазепи не можна не відзначити його меценатську, культурницьку діяльність, величезний вклад гетьмана в розбудову культури всієї України.

Зокрема, І.С.Мазепа відіграв велику роль у справі розвитку Києво-Могилянської академії, котру в його часи називали Могиляно-Мазепинською. Мазепа дійсно був меценатом, добродійником і опікуном академії. Завдяки заходам Мазепи вона грамотою Петра І від 26 вересня 1701 р. дістала статут академії, хоча давно вже була фактично вищим навчальним закладом. Мазепа дбав також про матеріальне забезпечення академії. Він збагатив її бібліотекою й рідкими рукописами, збудував для неї новий будинок. І.Мазепа сам часто відвідував академію, бував на її диспутах та виставках. У студентів виховували патріотизм, духовність, демократичні ідеали. В добу піднесення української культури часів Мазепи академії належало центральне місце. Але меценатська, культурницька діяльність І.Мазепи як гетьмана України не обмежувалась Києво-Могилянською академією.

Відомий український історик мистецтв Д.В.Антонович (1877 – 1945) назвав часи його гетьманування ″другою золотою добою українського мистецтва″ після великодержавної доби Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Культурна діяльність І.Мазепи залишила в Україні помітний слід.

Він чимало зробив для розвитку, розвою української культури, зодчества. Значну частину своїх незліченних багатств І.Мазепа витрачав на доброчинні цілі: освіту, будівництво навчальних закладів монастирів, храмів. Зробив багатий подарунок Гробу господньому в Єрусалимі – пишно орнаментовану рельєфну срібну дошку.

І.Мазепа – меценат і засновник низки пишних храмів. При його добі кульмінаційного розвитку досягло українське бароко – стиль пишний, урочистий. Він організував будівництво величезних храмів у Києві: Братського та Микольського монастирів, церкви Всіх Святих у Києво-Печерській лаврі, там же збудував Економічну браму з церквою над нею. Дослідники нарахували 12 збудованих в 1690 – 1705 роках І.Мазепою та закінчених після його смерті храмів.

До того ж нараховується до 20 храмів, реставрованих І.Мазепою. Це – Софія Київська, Михайлівсько-Золотоверхий монастир, Успенський собор і Троїцька надбрамна церква в Києво-Печерській лаврі, церкви в Переяславі, Глухові, Чернігові, Батурині, Межигір’ї, Мгарський монастир.

Ніхто не міг зрівнятися з Мазепою в справі церковного будівництва. Його заслуги тут були загальновизнані. Підкреслюючи це, Петро І казав, що І.Мазепа ″великий строитель святым церквам″.

Не треба доводити, що література ″високого стилю″, з такими представниками, як Єпифаній Славинецький (? – 1675), Симеон Полоцький, Дмитро Туптало (Ростовський), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, розвивалася завдяки відповідним умовам, створеним І.Мазепою.

Сам І.Мазепа був освіченою людиною, людиною високого розуму, вихованою в європейському дусі. Відомо, що жоден із гетьманів України не володів так добре пером, як він. Він мав неабиякий літературний хист, був талановитим поетом, автором популярної пісні ″Всі покою щиро прагнуть, а не в єден гуж всі тягнуть…″. Не доведено його авторство іншої пісні: ″Ой горе тій чайці небозі…″.

Художній талант І.Мазепи проявився і в тому, що він був музикантом, чудово грав на улюбленому інструменті – бандурі та співав козацькі думи і пісні, а також свої власні твори.

Про високий культурний рівень І.Мазепи свідчить наявність у нього в Батурині великої, багатої, цінної бібліотеки. Книжки в ній були на різних мовах. І.Мазепа славився як знавець іноземних мов. Крім української, добре володів польською, латинською, італійською, німецькою, більш-менш французькою та, як свідчить сподвижник І.Мазепи Пилип Орлик (1672 – 1742), ″досить міцно″ татарською.

Добре відомо, що І.Мазепа міг говорити з кожним мовою свого співрозмовника, тобто мав той талант, що його Френсіс Бекон вважав ще в XVIІ ст. за першу прикмету великої людини.

Повна драматизму постать гетьмана І.Мазепи відтворена в російській, польській, англійській, французькій, американській, італійській, іспанській, шведській, канадській та багатьох інших літературах світу. За твердженням історика і літературознавця Сергія Білоконя, в зарубіжній літературі про нього написано 67 художніх творів. Про І.Мазепу писали росіяни О.Пушкін, К.Рилєєв, Ф.Булгарін, поляки Ф.Гавронський, Б.Залеський, В.Богданко, Ю.Словацький, англієць Дж. Н.Г.Байрон, французи Вольтер і Гюго, американці Д.Сміт, К.Байт, Джордж Говард Пейн.

Таким чином, у XVIІ ст. на українських землях, завдяки політичним змінам, європейським культурним впливам, формується староукраїнська барокова культура, яка отримує подальший розвиток і удосконалення у XVIІІ столітті.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Національна металургійна академія України... ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ... Навчальний посібник...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Українське "козацьке бароко" та його прояви в національній культурі

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Тема І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ
  1.1. Поняття культури. Походження та зміст терміну ″культура″   Слово культура латинського походження: culturа (суміжно – cultivo

Субкультура і контркультура
  Культура, якщо її розглядати в широкому плані, містить як матеріальні, так і духовні способи життєдіяльності, вироблені людиною з певною метою. Вона постає як цілісна систем

Типологія культури
  Як не буває людини ″взагалі″, так не буває і культури ″взагалі″, – існують різні конкретні культури (типи, різновиди, форми культури, субкультури), що були р

Національна культура: поняття, підходи
  Численні сучасні теорії по-різному підходять до цього явища. В поняття етнічність, нація, націоналізм вкладають різний зміст. Існують три загальні підходи до вивчення етнічного та н

На території України
Сьогодні відбувається новий спалах інтересу до трипільської археологічної культури та її ″забутих таємниць″. Трипільська культура в сучасному контексті постає як скл

Міфологічно-магічний характер давньослов’янської культури
Джерела відомостей про богів досить різноманітні, – пише В. Топоров, – але серед них немає жодного прямого, достатньо повного, і головне, ″внутрішнього″, яке б представляло саму язич

Політична культура
Культура Давньої Русі – настільки різнобарвне явище, що один лише поверховий реєстр пам’яток і творів навряд чи здатен вміститися на кількох сторінках. Тим не менш, жанр культурологічної синтези

Давньоруська культурна спадщина: концепції континуїтету
На рівні публіцистичного, популярного сприйняття проблема давньоруської спадщини порушується у вигляді питання: хто має більше історичних прав на ″київську спадщину″: українці чи рос

Української культури XIV-XVII століть
  Тривале згасання Київської Русі – політичного і етнокультурного об’єднання східних слов’ян, на чолі якого стояв стольний Київ, а на місцях правили різні гілки династії Рюриковичів,

Українська культура і європейське Відродження
  Перебуваючи у складі Литовсько-польської держави, Україна сприйняла вплив європейських ренесансних тенденцій. Понад усе ідеї Ренесансу (Відродження) позначилися в освіті, літературі

Православні, католицькі і протестантські впливи
  Прологом до українського "культурно-національного відродження" другої половини XVI – першої половини XVII ст. послужив другий південнослов’янський вплив XIV–XVI ст. Якщо п

Нові тенденції в освіті
  Під впливом гуманістичних і реформаційних ідей на рубежі XVI–XVII ст. відбуваються вагомі зміни в освіті. До кінця XVI ст. визначальними у шкільній справі на українських землях зали

Феномен бароко в українській культурі
  Період ХVII–XVIII ст.ст. в історико-культурологічному контексті розвитку світової цивілізації пов’язується з Новим часом, який визначається ХVII–ХІХ століттями. Основний зм

Козацька державність – основа вітчизняної культури ХVII-XVIII ст.
  ХVII століття – це період історичних змін на українських землях. Як відзначалося у попередній лекції, до середини ХVII ст. вони перебували під владою Речі Посполитої й відчували на

Характеристика художнього стилю бароко та його прояви в європейській культурі
  Бурхливі соціальні прояви й зміна традиційних поглядів на світ у період Нового часу виявилися в складності й суперечливості суспільної свідомості, світовідчуття людини. Це обумовило

Східних слов’ян
  Рівень духовної культури будь-якого народу визначається, насамперед, станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Рівень зазначених сфер в Україні в ХVII-ХVIIІ століття

Прояви ідей просвітництва та стилю класицизму в українській культурі XVIII ст.
  XVIІІ ст. називають ″епохою Просвітництва″ або ″віком Розуму″. Ця історико-культурна характеристика накладається на іншу періодизацію (за художніми стилями):

Основні заняття і матеріальна культура українців
Українці – етнос з давньою високорозвиненою землеробською культурою. Саме це заняття обумовило традиційний побут, матеріальну культуру, систему основних свят і обрядів (по суті календарно-землеробс

Календарні свята та обряди українців
Найважливіші складові духовного життя народу – свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, поро

Українська сімейна обрядовість
Сімейна обрядовість складається з весільних, родильних (пологових) і похоронних обрядів. У циклі сімейних обрядів сплелися дії, символи, атрибути, які виникли в різні епохи і повинні були забезпечи

Україна у складі імперій. Загальна характеристика розвитку культури
  У кінці XVIII – на початку ХХ ст. українські землі входили до складу Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій, що, як і всі імперії, являли собою великі територіальні к

У складі Російської імперії
  Поняття ″українське національно-культурне відродження″ відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кін

Західноукраїнських землях у ХІХ ст.
  Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) опинилися під владою Австрійської імперії. Стан цих територій був дуже невідрадний. Не було шкіл, не бу

Українська культура наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
  На рубежі ХІХ – ХХ ст. людство вступило у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулися глобальні зрушення, виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність

Культурний рух періоду Центральної Ради та Гетьманату
  Загальною закономірністю суспільного розвитку є тісний взаємозв’язок основних сфер життя суспільства – економіки, політики, культури. Що стосується основної парадигми української ку

Культурні процеси в Україні у 20-30-х роках ХХ сторіччя
  Національно-культурні перетворення розпочаті Центральною Радою і гетьманом П.Скоропадським, незважаючи на орієнтацію на дещо інші матеріальні і духовні цінності людського суспільств

Розвиток української культури у воєнний та повоєнний періоди
  У роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни українська культура переживала далеко не кращі свої часи. З одного боку, після возз’єднання західноукраїнських земель з Центральн

Українська культура в другій половині 60-80-х років
  Друга половина 60-80-х років не кращій період в розвику української культури. Не маючи своєї державності, перебуваючи в міцних лещатах тоталітарного режиму, їй довелося долати шален

Формування нової соціокультурної дійсності та її риси за доби незалежності України
  Процеси перебудови 1987-1991 років у СРСР ознаменували закінчення ″холодної війни″, поставили крапку в протистоянні двох ідео­логічних систем – радянсько-комуністичної т

Україна в світовому культурному просторі
  Розвиток української культури на сучасному етапі знаходиться в великій залежності від Заходу та Росії. Інтегруючись після розпаду Радян­­ського Союзу у світову міжнародну систему, п

Українська культура сьогодні: стан та перспективи розвитку
  Питання про державну підтримку розвитку культури, про викорис­тання культурної політики як ефективного інструменту онов­лення сус­пільства надзвичайно гостро постало в Україні після

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги