рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Україна у складі імперій. Загальна характеристика розвитку культури

Україна у складі імперій. Загальна характеристика розвитку культури - раздел Философия, ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ   У Кінці Xviii – На Початку Хх Ст. Українські Землі Входили До...

 

У кінці XVIII – на початку ХХ ст. українські землі входили до складу Російської та Австрійської (Австро-Угорської) імперій, що, як і всі імперії, являли собою великі територіальні конгломерати. Населення складалося з етнічно та культурно різних народів. Відсутність української державності, наявність російсько-австрійських кордонів, що роз’єднували українську територію, політика обох урядів, інтеграція української еліти в імперські структури ускладнювали й гальмували процес консолідації української нації, розвитку її культури.

В ХІХ ст. культура України (як і культури інших європейських держав) знаходилась під впливом ідей романтизму та реалізму.

Романтизм як художня течія в літературі та мистецтві почав формуватися наприкінці XVIII ст., і як широкий культурний рух став реакцією суспільства на Велику французьку революцію і пов’язане з нею Просвітництво. У пошуках гармонійної особи мислителі ХІХ ст. йшли безпосередньо за філософією Просвітництва, яка вбачала в естетичній формі засіб подолання користолюбства, виховання громадянських чеснот, облагороджування душі. Важливою рисою культури цього сторіччя є відкритий зв’язок творчості видатних митців із суспільно-політичним життям, а одним з найголовніших завдань творчості визначних літераторів, філософів, художників, музикантів стає пізнання людини та пошуки виходу з трагічної суперечності між особистістю та соціальним середовищем.

В основі мистецтва романтизму лежить протиставлення прозаїчного буржуазного світопорядку і духовної свободи особистості героя, його сильних почуттів та ідеальних поривів з убогою дійсністю. Свобода творчого самовиявлення особистості понад усе цінувалася в культурі романтиків. Вони надавали особливого значення творчій інтуіції, поет оголошувався пророком, перед яким відкриваються найвищі таємниці буття, недоступні звичайній людині або розуму вченого. Романтизм передбачає потяг до незвичайного та екзотики, проникнення у глибини людської душі, інтерес до минулого, до ранніх етапів національного життя, фольклору, національних традицій, історії мови і культури.

Реалізм як художній метод передбачає правдиве відображення не лише деталей, а й типових характерів у типових обставинах. Художня культура реалізму визрівала у надрах романтичного методу. Заперечуючи повсякденне життя як об’єкт художнього висвітлення, романтики не збиралися цілком від нього абстрагуватися і нерідко зверталися до нього у своїх творах. На виникнення реалізму вплинули також суспільний критицизм Просвітництва і раціональність класицизму. Література цього напрямку, прагнучи бути правдивою, пізнати суть, схильна до викривання. Остаточна перемога реалізму припадає на середину ХІХ ст.

Ідеї, народжені європейською культурою, поширились і в Україні. Вони збагатили українське культурне і національне відродження ХІХ ст., основними чинниками якого були ідеї Просвітництва, Великої французької революції, слов’янського відродження, пам’ять про минуле України.

ХІХ ст. позначене інтенсивним процесом зародження й розробки філософії національної ідеї у багатьох європейських народів. Так, Й.Фіхте у ″Промовах до німецької нації″ започаткував теоретичну розробку німецької національної ідеї, у Франції Ж.Мішле в трактаті ″Народ″ обгрунтував французьку ідею, в Італії Дж.Мадзіні сформулював принцип: ″кожній нації – своя держава″. В Чехії біля джерел філософії національної ідеї стояли Я.Колар, Ф.Палацький, Т.Масарик, Словакії – Л.Штур, Болгарії – П.Хілендарський. В Польщі розробка польської ідеї була почата ″Книгами польського народу і польського пілігримства″ А.Міцкевича. Він дав стимул розвиткові традиції так званої національної філософії, репрезентованої А.Цешковським, Б.Трентовським та ін.

Першим наголосив на тому, що людська цивілізація існує не в загальних та універсальних, а в конкретних національних проявах німецький філософ Й.Гердер. Він вважав, що за своєю сутністю та історією люди – це насамперед члени певної національної спільності. Й.Гердер вважав, що національна мова і фольклор мають велике значення і зосередив увагу на самобутній культурі селянства. Думки Й.Гердера знайшли схвальний відгук особливо серед інтелігенції країн Східної Європи.

Слово ″інтелігенція″ у широкому розумінні означало людей, які мали вищу освіту. Але в більш вузькому значенні під інтелігенцією малися на увазі люди, які з ідеологічних переконань присвятили себе справі покращення культурного, соціального і політичного становища мас. Інтелігенція сприймала життя з точки зору ідей та ідеологій, а не конкретних суспільних прав, привілеїв і повинностей, як це спостерігалося до її появи у інших соціальних груп. Представники інтлігенції критикували існуючий стан речей і вважали, що вони дивляться на суспільство в цілому, враховуючи інтереси всіх.

Розробка філософії української ідеї як теоретичної самосвідомості українського національного відродження була складовою частиною загальнослов’янського руху. Я.Грицак відзначає, що європейські романтики поставили слов’янський фольклор у центр тогочасного інтелектуального життя, бо слов’янські народи більше за інших зберегли консервативні, патріархальні риси і були найближчими до незіпсованих цивілізацією народного побуту і культури. Й. Гердер говорив про початок доби слов’ян у Європі. Таку ж думку висловлює і О.Забужко: ″Культуризація історії″ відбулася в філософській думці ″неісторичних″ народів і швидше, і раніше, ніж у державних, оскільки національний рух виступав її потужним каталізатором″.

Національна ідея виникає тоді, коли народ помічає свою єдність, свої традиції, власну історію, розглядаючи їх як грунт для самовизначення. Щодо українського народу, то глабинний грунт цієї ідеї було закладено ще в культурі Київської Русі, але теоретично усвідомлення й розробка української ідеї, як і взагалі національної ідеї в історії європейських народів, розпочинаються, по суті, у ХІХ ст. Отже, те, що філософія національної ідеї формується у ХІХ ст., зовсім не означає, що раніше народи не знали про існування етнічних відмінностей, да і єдиної думки серед вчених відносно поняття модерної нації сьогодні немає. Проте переважна більшість західних та вітчизняних дослідників погоджується з тим, що існування нації неможливе без суб’єктивного почуття єдності, яке визначається по-різному: ″колективною солідарністю″, ″почуттям спільності″, ″національною свідомістю″, ″активною поставою її членів, їхньою волею бути суверенним політичним колективом″ та ін. І варто погодитися з думкою О.Струкевича про те, що події третьої чверті XVII ст. на українських землях важко кваліфікувати інакше як національно-визвольну революцію. І коли навіть погодитися з тим, що сучасна українська нація сформувалася у модерні часи як так звана ″мала″ нація, але відбувалося це з іменем Богдана та Визвольної війни на вустах, то вже цього достатньо, аби назвати ті події національними. Зовнішня загроза з боку Кримського ханства, експансія Польщі та Москви також виступали у ролі каталізатора державотворення та націогенези.

Українське національне відродження ХІХ ст. базувалось на попередніх здобутках українського народу, зокрема, традиціях національної державності, матеріальній та духовній культурі.

Процес українського національного відродження історики, як правило, поділяють на три етапи:

– період збирання спадщини чи академічний етап (кінець XVIII – 40-і рр. ХІХ ст.) – окремі вчені або ентузіасти збирають мовні, фольклорні, літературні та історичні залишки даного народу;

– українофільський або культурницький етап (40-і рр. ХІХ ст. – кінець ХІХ ст.) – закладаються читальні, театри, бібліотеки, музеї, школи й видання для поширення знання про національну спадщину, яку вже зібрано або яка далі збирається;

– політичний етап (кінець ХІХ ст. – 1917 р.) – закладаються партії та інші організації, які уможливлюють участь у політичному процесі.

Перебіг усіх трьох етапів характеризується невпинною боротьбою діячів національної культури за право вільного розвитку великого творчого потенціалу народу, якому є чим пишатися, є що розвивати і є що сказати світові.

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

Національна металургійна академія України... ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ... Навчальний посібник...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Україна у складі імперій. Загальна характеристика розвитку культури

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Тема І. КУЛЬТУРА: ПОНЯТТЯ, ТЕОРІЇ, ПІДХОДИ
  1.1. Поняття культури. Походження та зміст терміну ″культура″   Слово культура латинського походження: culturа (суміжно – cultivo

Субкультура і контркультура
  Культура, якщо її розглядати в широкому плані, містить як матеріальні, так і духовні способи життєдіяльності, вироблені людиною з певною метою. Вона постає як цілісна систем

Типологія культури
  Як не буває людини ″взагалі″, так не буває і культури ″взагалі″, – існують різні конкретні культури (типи, різновиди, форми культури, субкультури), що були р

Національна культура: поняття, підходи
  Численні сучасні теорії по-різному підходять до цього явища. В поняття етнічність, нація, націоналізм вкладають різний зміст. Існують три загальні підходи до вивчення етнічного та н

На території України
Сьогодні відбувається новий спалах інтересу до трипільської археологічної культури та її ″забутих таємниць″. Трипільська культура в сучасному контексті постає як скл

Міфологічно-магічний характер давньослов’янської культури
Джерела відомостей про богів досить різноманітні, – пише В. Топоров, – але серед них немає жодного прямого, достатньо повного, і головне, ″внутрішнього″, яке б представляло саму язич

Політична культура
Культура Давньої Русі – настільки різнобарвне явище, що один лише поверховий реєстр пам’яток і творів навряд чи здатен вміститися на кількох сторінках. Тим не менш, жанр культурологічної синтези

Давньоруська культурна спадщина: концепції континуїтету
На рівні публіцистичного, популярного сприйняття проблема давньоруської спадщини порушується у вигляді питання: хто має більше історичних прав на ″київську спадщину″: українці чи рос

Української культури XIV-XVII століть
  Тривале згасання Київської Русі – політичного і етнокультурного об’єднання східних слов’ян, на чолі якого стояв стольний Київ, а на місцях правили різні гілки династії Рюриковичів,

Українська культура і європейське Відродження
  Перебуваючи у складі Литовсько-польської держави, Україна сприйняла вплив європейських ренесансних тенденцій. Понад усе ідеї Ренесансу (Відродження) позначилися в освіті, літературі

Православні, католицькі і протестантські впливи
  Прологом до українського "культурно-національного відродження" другої половини XVI – першої половини XVII ст. послужив другий південнослов’янський вплив XIV–XVI ст. Якщо п

Нові тенденції в освіті
  Під впливом гуманістичних і реформаційних ідей на рубежі XVI–XVII ст. відбуваються вагомі зміни в освіті. До кінця XVI ст. визначальними у шкільній справі на українських землях зали

Феномен бароко в українській культурі
  Період ХVII–XVIII ст.ст. в історико-культурологічному контексті розвитку світової цивілізації пов’язується з Новим часом, який визначається ХVII–ХІХ століттями. Основний зм

Козацька державність – основа вітчизняної культури ХVII-XVIII ст.
  ХVII століття – це період історичних змін на українських землях. Як відзначалося у попередній лекції, до середини ХVII ст. вони перебували під владою Речі Посполитої й відчували на

Характеристика художнього стилю бароко та його прояви в європейській культурі
  Бурхливі соціальні прояви й зміна традиційних поглядів на світ у період Нового часу виявилися в складності й суперечливості суспільної свідомості, світовідчуття людини. Це обумовило

Українське "козацьке бароко" та його прояви в національній культурі
  Аналізуючи староукраїнську барокову культуру, Мирослав Попович, відомий сучасний український філософ, підкреслює, що Україна належала до культурної зони, яка в часи контрреформації

Східних слов’ян
  Рівень духовної культури будь-якого народу визначається, насамперед, станом освіти та поширенням наукових знань у суспільстві. Рівень зазначених сфер в Україні в ХVII-ХVIIІ століття

Прояви ідей просвітництва та стилю класицизму в українській культурі XVIII ст.
  XVIІІ ст. називають ″епохою Просвітництва″ або ″віком Розуму″. Ця історико-культурна характеристика накладається на іншу періодизацію (за художніми стилями):

Основні заняття і матеріальна культура українців
Українці – етнос з давньою високорозвиненою землеробською культурою. Саме це заняття обумовило традиційний побут, матеріальну культуру, систему основних свят і обрядів (по суті календарно-землеробс

Календарні свята та обряди українців
Найважливіші складові духовного життя народу – свята та обряди. Вони відображають не тільки етнічну своєрідність, але й естетику, моральні цінності, ментальність, історію. До числа інститутів, поро

Українська сімейна обрядовість
Сімейна обрядовість складається з весільних, родильних (пологових) і похоронних обрядів. У циклі сімейних обрядів сплелися дії, символи, атрибути, які виникли в різні епохи і повинні були забезпечи

У складі Російської імперії
  Поняття ″українське національно-культурне відродження″ відображає процес становлення і розвитку культурно-освітнього та громадсько-політичного життя України протягом кін

Західноукраїнських землях у ХІХ ст.
  Наприкінці XVIII ст. західноукраїнські землі (Галичина, Буковина, Закарпаття) опинилися під владою Австрійської імперії. Стан цих територій був дуже невідрадний. Не було шкіл, не бу

Українська культура наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.
  На рубежі ХІХ – ХХ ст. людство вступило у якісно новий етап свого розвитку. У цей період на планеті відбулися глобальні зрушення, виникли нові тенденції: відчутно посилилася єдність

Культурний рух періоду Центральної Ради та Гетьманату
  Загальною закономірністю суспільного розвитку є тісний взаємозв’язок основних сфер життя суспільства – економіки, політики, культури. Що стосується основної парадигми української ку

Культурні процеси в Україні у 20-30-х роках ХХ сторіччя
  Національно-культурні перетворення розпочаті Центральною Радою і гетьманом П.Скоропадським, незважаючи на орієнтацію на дещо інші матеріальні і духовні цінності людського суспільств

Розвиток української культури у воєнний та повоєнний періоди
  У роки Другої світової та Великої Вітчизняної війни українська культура переживала далеко не кращі свої часи. З одного боку, після возз’єднання західноукраїнських земель з Центральн

Українська культура в другій половині 60-80-х років
  Друга половина 60-80-х років не кращій період в розвику української культури. Не маючи своєї державності, перебуваючи в міцних лещатах тоталітарного режиму, їй довелося долати шален

Формування нової соціокультурної дійсності та її риси за доби незалежності України
  Процеси перебудови 1987-1991 років у СРСР ознаменували закінчення ″холодної війни″, поставили крапку в протистоянні двох ідео­логічних систем – радянсько-комуністичної т

Україна в світовому культурному просторі
  Розвиток української культури на сучасному етапі знаходиться в великій залежності від Заходу та Росії. Інтегруючись після розпаду Радян­­ського Союзу у світову міжнародну систему, п

Українська культура сьогодні: стан та перспективи розвитку
  Питання про державну підтримку розвитку культури, про викорис­тання культурної політики як ефективного інструменту онов­лення сус­пільства надзвичайно гостро постало в Україні після

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги