Літературно-критична діяльність М. Максимовича київського періоду
Літературно-критична діяльність М. Максимовича київського періоду - раздел Философия, ІСТОРІЯ української літературної критики (від початків до кінця XIX століття) Михайло Олександрович Максимович(1805–1871) Не Тільки Вплива...
Михайло Олександрович Максимович(1805–1871) не тільки впливав на розвиток української літературної критики, а й творив її. Вже основні віхи його життя підводять до розуміння внеску вченого у літературний процес 40-х–кінця 50-х рр. і в другій половині ХIХ ст.
Виходець з української дворянської сім’ї, яка мешкала на хуторі на Полтавщині, він навчався у Новгород-Сіверській гімназії і закінчив Московський університет, де слухав лекції одночасно на словесному і природничому відділах. Завідуючи кафедрою ботаніки у тому ж університеті, не полишив гуманітарних занять: збирав народну творчість українців і публікував збірники (1827, 1834, 1849), брав активну участь у літературному житті Москви, виступаючи з літературно-критичними статтями про російську літературу в столичних часописах («Московский телеграф», «Атеней», «Телескоп», «Молва»), в альманасі «Денница». Серед його знайомих — К. Рилєєв, М. Гнєдич, В. Жуковський, О. Пушкін, М. Гоголь, В. Бєлінський, М. Погодіні майже всі відомі українські літератори. У своїй оселі він приймав Т. Шевченка, допомагав йому матеріяльно і морально, листувався з ним.
Ставши першим ректором Київського університету, М. Максимовиччитав курс російської словесності, був одночасно деканом філологічного факультету. Отже, повернувся в Україну для постійного проживання з практичним досвідом літературного критика, тому відразу планував видавати тут журнал, але (Київ — не Москва!) спромігся лише на скромні збірники, хоча був дуже обережний, поміркований, ніколи не суперечив (принаймні публічно) офіційній доктрині «православия, самодержавия, народности». Те, що радянські дослідники світогляду М. Максимовича видавали (звісно, з марксистської позиції) за суперечності і непослідовність, насправді було для нього послідовним, бо породжене духом його часу і можливостями.
Філософський тип мислення Максимовичапозначився на дослідженнях старовини, української народної творчості, відбився і в літературній критиці. Вчений обстоював переконання, що «вся наука должна быть философическая от своих главных и общих положений до самых частных исследований»7. Як видно, тяжів до філософського позитивізму, який згодом стане домінуючим, тому мав претензії і до критики гегельянця В. Бєлінського. Л. Білецькийсправедливо поцінував М. Максимовича як першого яскравого представника історико-порівняльних досліджень «культурних виявів народного духа в його мітах, у поезії»8. Такі методологічні засади аналізу словесності виявилися вже в передмові до збірки «Малороссийские песни» (1827), апробувалися в університетських лекціях, зокрема в інтерпретації «Слова о полку Ігоревім» (1835). Саме тут він сформулював своє методологічне кредо, яке застосовував у дослідженнях історії літератури та в аналізі нових творів. Розуміючи шкідливість догматичного «прикладання» загальних істин до оригінальних творів, М. Максимович писав: «О песни Игорю, как самообразном явлении поэзии должно судить более по ней самой, нежели по каким-либо частным правилам критики, составленным по иноземным образцовым сочинениям. Критика её должна состояться из рассмотрения её самой, как выражения тогдашней жизни, в совокупности с другими памятниками древней нашей словесности и народной поэзии нашей и других славян; и в сообразном только с общими требованиями вкуса, только с общими условиями и законами изящного. Лишь тогда критика её послужит к изъяснению свойств её и своенародной нашей поэзии и к составлению некоторых правил своенародной нашей Пиитики»9. Слушно зауважив свого часу П. Федченко, що сказане Максимовичем про «критику давнього тексту мало безпосереднє відношення до формування методів, принципів літературної критики»10. Апробацію такої методології на матеріялі сучасної йому української продукції здійснив сам М. Максимович у статті «О стихотворениях червонорусских» (1841), в плані проектованого ним журналу «Киевский собеседник» (1846), у полеміці з П. Кулішемщодо творчості І. Котляревськогоі М. Гоголя, на жаль, своєчасно не опублікованій («Оборона украинских повестей Гоголя», «Трезвон о Квиткиной «Марусе»).
Роль М. Максимовичау збудженні літературного критицизму молодших літераторів виявилась також у листуванні з ними і в тому, що на нього, як на авторитетну особистість, орієнтувалися і харківські, і львівські романтики.Про це свідчили О. Шпигоцькийі Я. Головацький. Перший писав О. Срезнєвському: «... вот перед тобою Максимович: довольно одного слова, одного имени»11. Другий про дійовість впливу Максимовича на галичан говорив конкретніше, визнаючи, що його ровесники-літератори «повиновались зрелым постановлениям опытного и доброжелательного мужа и следовали почти безусловно его советам»12.
Отже, в 40-і роки Х1Х ст. у літературному процесі України типовим зразком зрілої літературно-критичної статті в жанровій формі рецензії-огляду була Максимовичева публікація «О стихотворениях червонорусских».
Композиція цієї доволі просторої статті, яка в «Киевлянине» займала понад 30 сторінок (111–152), — типова для журнальних оглядів. Короткий вступ мотивує вибір теми і подає вихідну тезу, яка далі є основою критичних суджень, смакових оцінок. У вступі ж автор окреслює обсяг матеріялу, який планує проаналізувати в наступних статтях («Впоследствии мы представим... »13), і того, що є предметом розгляду в даній статті, чітко формулюючи при цьому мету: «... известим... о начатках литературной деятельности» над Дністром за п’ять років (1835–1839).
Вихідна теза поєднує історичний та естетичний елементи. М. Максимовичнагадує пунктирно історію поділу колись єдиних українських земель, констатуючи, що «... коренной народ Червоной Руси и теперь тот же, что и прежде был: та же русская речь звучит за Днестром, что и на Днепре; на том же языке народная песня оглашает Карпатские горы и раздается по украинским степям и берегам черноморским» (с. 116). Інформуючи читачів про «возобновление литературной деятельности на русском языке у нашей заднестрянской братии», він додає: «Стихотворные опыты их не такого ещё достоинства, чтобы подвергать их строгому суду критики» (там само). З його статті бачимо і досвід журналіста, доброзичливо наставленого до «заднестрянской братии».
Головна частина статті — це рецензентські роздуми й оцінки, які розгортаються відповідно до того, як Максимовичза хронологією розглядає конкретні твори і збірники західноукраїнських авторів, друковані латинкою чи «слов’яноцерковними буквами», писані «язичієм» чи живою народною мовою. Близькість до народної творчості (до «своенародности» — улюблений термін Максимовича тут не раз вживається) і жива розмовна мова — головні критерії його критичних оцінок.Смакові нерозгорнуті оцінки виповнюють цю статтю у таких формах: «особенно приятно», «лучшее перо», «стихи так непрекрасны», «несравненные стихи», «очень милая песня», «более других нам понравилась «Веснівка» і т. п.
Підсумкова оцінка переростає в пораду літераторам і видає практичну спрямованість літературної критики, яка випливає з узагальнення історичного досвіду. «Вековой опыт нашего русского стихотворства,— пише рецензент, — должен послужить в урок для писателей червонорусских. Пусть они избегают искусственного словосочетания и стихосложения! Живая литература у них может процвести только на их народном, живом языке» (с. 118).
В останньому абзаці статті М. Максимовичжанрово означає свою публікацію («обозрение») і бажає побратимам над Дністром «вдохновений своенародных, песнопений на самобытный лад» (с. 120).
Таким чином, в одній статті автора проявились, власне, його світогляд, науковий досвід, естетичний смак і журналістська вправність. Хоч і не було тоді ще диференціяції у межах літературознавства за предметом і за спеціалізацією у сфері діяльності, але це не заперечувало появи зразків «чистої» літературної критики. Її розвитку посутньо прислужився М. Максимович.
ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС
1.1. Визначення понять. Термінологія. 1.2. Психофізіологічні передумови. 1.3. Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами. 1.4. Естетичні виміри. 1.5. Структура. 1.6. Система жанрів. 1.7. Пробле
Психофізіологічні передумови
Літературна критика є самоусвідомленням літератури як суспільного явища в усій його різноманітності: національних літератур, літературних напрямів, стильових течій (шкіл), творчості письмен
Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами
Духовне життя людини як суспільної істоти реалізується у спілкуванні кожного члена спільноти з собі подібними суб’єктами. Культура, як і усе створене людьми в процесі їх самореалізації в ум
Структура
Логіка, аналізуючи структуру оцінних суджень, виділяє ряд залежностей між їх компонентами, виявляє джерела помилок у їх побудові, оперуванні оцінками, виділяє умови істинності суджень.
Система жанрів
Структура оцінок і оцінних суджень, гетерогенність усього життя, зокрема наявність різних груп реципієнтів — адресатів критики за ідейно-світоглядними ознаками й характером естетичного досвіду; існ
Проблема критичного методу і критерії оцінки твору
Наївними і нерезультативними були намагання ототожнити творчий метод письменника і критика; малопродуктивними є спроби сконструювати особливий критичний метод (метод літературної к
Герменевтика і критика
Багатовіковий досвід вивчення Біблії, міфів, алегорично-інакомовних форм усної народної творчості, параболічних жанрів художньої літератури породив екзегетику і герменевтику як науку тлумачення пам
Джерела-об’єкти історії літературної критики
Джерелами-об’єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з неоднаковою мірою повноти і в неоднаковий спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і,
Періодизація української літературної критики
Щодо прийнятої у цьому посібнику періодизації, то вона в принципі така ж, як періодизація українського літературного процесу, лишень з певними поправками, а спосіб викладу матеріялу — оглядово-порт
Примітки
1. ФедченкоП. М. Літературна критика на Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 8.
2. Badania nad krytyką literacką, pod red. J. Sławiń
Характер джерел, за якими вивчається проблема
Як уже зазначалося в попередніх розділах, реальна історія власне літературної критики в Україні фіксується відповідними текстами з початку ХIХ ст. До того часу впродовж багатьох століть скл
Суспільні умови
Суспільні умови, за яких відбувалося становлення літературно-критичної думки, окреслювалися і визначалися насамперед політичними факторами. З 1772 року західноукраїнські землі були
Періодика, її значення для становлення літературної критики
Часопис стимулює розвиток критики регулярністю, періодичністю виходу та обсягом критично-бібліографічного відділу.Регулярне видання регулярно потребує матеріялів: анотацій, рецензі
Перші спроби осмислення суті критики. Європейський контекст
Своєрідним показником зростання суспільної ваги літературної критики є увага письменників, журналістів, видавців, університетських філологів до її природи. В Україні ця тенденція п
Конкретно-історичне підґрунтя і вияви естетичної свідомості
Виокремлений з історичного плину період 1840–кінця 50-х років, хоч за соціяльно-політичним змістом і рухом естетичної свідомості строкатий, але з погляду історії літературної критики виділяється та
Українські альманахи і періодика 40-х років
1841 року вийшло три альманахи: «Ластівка» Є. Гребінки в Петербурзі, «Сніп» О. Корсунав Харкові, «Киевлянин» М. Максимовичау Києві (перша його книга з’явилася 1840). Власне літературно-критичний ма
Початок літературно-критичної діяльності П. Куліша
Пантелеймон Олександрович Куліш(1819–1897) дебютував як прозаїк і поет на початку 1840 років (в альманахах М. Максимовича«Киевлянин» і Є. Гребінки «Ластівка»), а відтак після трир
Б. Підручники, монографії, довідники.
1. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С. 73–83.
2. Історія української літературної критики. — С. 32–45.
3. І
Роль М. Драгомановав розвитку літературної критики
Внесок Михайла Петровича Драгоманова(1841 – 1895) в історію української літературної критики та значення його літературно-критичних оцінок і суджень зумовлені науковим типом його мислення і
Початок літературно-критичної діяльності І. Франка
Входження Івана Яковича Франка(1856–1916) в українську літературну критику було закономірним. З одного боку, його начебто втягнуло саме літературне життя після переїзду з Дрогобича
Примітки
1. Див.: Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 2.
2. Див.: Україна. — 1929. — Січень–лютий. — С. 15–23.
3. Там само.
4. Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 1–2.
5. О. Гороцьк
Внесок у літературну критику Г. Цеглинського
Помітну роль у функціонуванні літературної критики того періоду відіграв Григорій Цеглинський(1853–1912). Вона зумовлена його активною участю в культурному житті як драматурга (від
Розробка теорії критики
Хоча якісний стрибок у методологічно усвідомленому розгляді проблем рецептивної естетики відбувся аж у ХХ столітті, однак ніхто не може обминути естопсихології як спроби своєрідного синтезу в погля
Внесок Павла Грабовськогов українську літературну критику
Павло Грабовський(1864–1902) свою естетичну програму не тільки втілив у поетичних творах, а й розвинув стосовно до нових умов у літературно-критичних судженнях, викладених у стаття
Характер літературного критицизму Лесі Українки
Якісно новий етап у розвитку літературно-естетичного критицизму зв’язаний з художньою творчістю і літературно-критичною діяльністю Лесі Українки(1871–1913).
Формуючись у к
Місце Осипа Маковеяв літературному житті України
Місце Осипа Маковея(1867–1925) в літературному житті і розвитку літературної критики України кінця ХIХ – початку ХХ століття визначається тим, що він був поетом, прозаїком, публіци
Особливості літературно-критичної діяльності Василя Щурата
У 90-ті роки розпочав літературно-критичну діяльність щедро обдарований як поет, перекладач, літературознавець Василь Щурат(1871–1948). Ставши доктором філософіі у Відні, як і Фран
Роль літературної критики в утвердженні престижу українства
Проблема престижу українства увиразнювалася в періоди активізації національно-визвольних рухів, інтенсивного розвитку літератури, літературної критики, журналістики.За всім цим сто
Розділ 1
СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ................................................................. 6
ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС........................................................................
Розділ 5
СТАН І ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
КРИТИКИ в 40-х – 50-х РОКАХ ХIХ СТОЛІТТЯ.................................................. 58
(Шевченківський період)...............
Розділ 6
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА 60-х РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ...... 83
6. 1. Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст...........................
Розділ 8
СТАН ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ ТА ЇЇ РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ 80–90-их РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ 140
8. 1. Періодика 80–90-их рр. ХIХ ст. як стимул до розвитку літературної критики 140
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов