рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик

Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик - раздел Философия, ІСТОРІЯ української літературної критики (від початків до кінця XIX століття) Якщо М. Максимовичбув Тією Живою Ланкою, Яка Передавала Сконцентрований Досві...

Якщо М. Максимовичбув тією живою ланкою, яка передавала сконцентрований досвід філософської естетики через докладне вивчення давньої української словесності в сучасну йому нову українську літературу, то орієнтовані на нього молоді галицькі і слобожанські романтики творили ту літературу, вносячи нею якийсь інший фермент у поцінування художніх творів. Випускники Харківського університету немовби послідовно втілювали в життя естетику І. Кронеберга, який їх навчав, що «никакой философ не в состоянии написать такой психологии, какую можно бы извлечь из творений Шекспировых» (ХІЛК-I. — С. 54). Йому належить і такий афоризм: «В народной поэзии отражается характер народа; в ней сосредоточивается вся его жизнь, как внутренняя, так и внешняя; чудесное, таинственное, непостижимое ей свойственно» (там само).

Харківські романтики — передусім Л. Боровиковський,А. Метлин­ський, Ієремія Галка(М. Костомаров) та ін. — перейнялися духом народної поезії, стилізуючи, цитуючи її у власних творах, вдаючись і до віддалених ремінісценцій, алюзій тощо. Так вони виражали своє до неї ставлення: отже, безоглядне прийняття чужої художньої манери є проявом критики, що входить у структуру власного художнього твору. З цього погляду харківські романтики творили, як митрополит Іларіону княжу добу. Розробляючи тему митця (кобзаря-бандуриста), мотиви нерозуміння юрбою свого співця-пророка, вони також живили літературний критицизм романтизму. Саморефлексія їх ліричного героя висвітлювала природу і сутність психологічного аналізу процесу виникнення художнього образу. Типовим зразком є відоме «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю?»

Кожен з цих поетів не тільки втішався красою народних пісень і рідної мови, а й діяв: збирав фольклор, коментував його, досліджував, видавав; так же ставився й до мови (якщо не в окремих статтях, то бодай в листах розмірковував над її особливостями у зіставленні з іншими мовами). Більшість з них перекладала українською з інших літератур, а переклад — то також різновид критичної інтерпретації чужих текстів.

І, нарешті, треба відзначити, що в атмосфері харківського осередку постійно відтворювалося бажання рефлексувати з приводу поезії, прози, досліджувати їх природу на давніх і сучасних зразка.Молодше покоління словесників доби романтизму цю традицію продовжувало. Якщо Білецький-Носенкостворив трактат «Существенные свойства поэзии и риторики» (1821), то А. Метлинський— маґістерську дисертацію «Речь об истинном значении поэзии» (1843), а згодом і докторську «Взгляд на историческое развитие прозы и поэзии» (1850). Під однаковою назвою «Об историческом значении русской народной поэзии» друкували свої роздуми М. Костомаров(у Харкові 1843 р.) й І. Срез­нєвський(у Москві 1844 р.).

Між теоретичними міркуваннями харківських романтиків та їх художньою практикою не завжди існувала відповідність (частіше — суперечність), що також живило критичну думку активних учасників літературного життя, які намагалися всі ці колізії в ньому осмислювати, рецензуючи нові твори чи збірники. Тоді в поле зору потрапляло естетичне почуття, викликане твором; суперечки критиків про українські нові публікації. Апелювання до читачів, покликання на їх рецептивний досвід, яскраві образні описи власних читацьких вражень — все це було притаманне романтичній критиці О. Афанасьєва-Чужбинськогоу Харкові, Є. Гребінки в Петербурзі. До таких прийомів удавався і М. Костомарову проблемно-оглядових статтях і рецензіях.

Уже згадувалося про форму критицизму, яка імпліцитно наявна у структурі альманаху «Ластівка», і характерну для критичних текстів Є. Гребінки примітку до першої глави «Гайдамаків». Він у ній писав: «Порадував нас торік Шевченко«Кобзарем», а тепер знову написав поему «Гайдамаки». Гарна штука, дуже гарна. Така смішна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіду гарний кавун! І їси, і ще хочеться — і читаєш, і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава. А там дальше усе лучче і лучче. Штука, я вам скажу!»14. Стислі смакові оцінки («гарна штука») мотивуються на рівні буденної свідомості через дуже віддалену аналогію з позахудожньої сфери.У подібній емоційно-стильовій тональності подаються оцінки творів Шевченка у листах до нього Г. Квітки-Основ’яненка 1840–41 року.

О. Афанасьєв-Чужбинський, рецензуючи «Ластівку» в московському журналі «Москвитянин» (1841), витворює спочатку есе про красу України, її поезію, про розчулене сприймання повістей Квітки-Основ’яненка, а далі жваво переповідає їх фабулу як життєві пригоди, супроводжуючи свою белетризовану оповідь риторичними окликами, як-от: «Превосходно! Превосходно! Какая прелесть и простота в выражении!» (ХІЛК-I. — С. 108). Резюмуючі оцінки виливаються в нього у ширші, але не конкретні, хоч і метафоричні висновки. З приводу згаданого уривка «Гайдамаків» Л. Боровиковськийнемовби відповідає на репліку-примітку Є. Гребінки: «Воображаю, что это будет за поэма!.. Степь, могилы, Днепр, леса, козачество!.. Ляхи!.. О, братіку, пиши швидше свого «Гайдамака», пиши та дай і мені послухать козацької розмови!» (Там само. — С. 111). Так в Україні зароджувалася суб’єктивно-особистісна критика, яка становитиме далі одну із тенденцій в літературній критиці, що її плекатимуть по-своєму дилетанти і поети. Емоційно-оцінний елемент у структурі критичної праці може, як видно із статей М. Костомарова, займати відповідне його природі місце, але не поставати довільним суб’єктивізмом.

Микола Іванович Костомаров(1817–1887) відбив атмосферу харківських романтиків у ранніх поезіях і виявив дійовість естетики романтизму у критиці (передусім у ранній своїй статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» (1843), а згодом у проблемній рецензії «Кобзарь» Тараса Шевченка» (Отечественные записки, 1860).

Навчаючись у Харківському університеті (1833–1837), М. Косто­маровсеред інших слухав і П. Гулака-Артемовського(якийсь час навіть жив у нього), захопився українською мовою, яку вивчив самотужки. Разом з А. Метлинськимвирішили нею писати власні поезії. Випускає по-українськи щороку книги: 1838 — «Сава Чалий», 1839 — «Українські балади», 1840 — збірку «Вітка», 1841 — трагедію «Переяславська ніч» в альманасі «Сніп». Водночас працював над дисертацією «О значении унии в Западной России», але не закінчив її через протест харківського архієпископа, тому підготовив другу — про історичне значення народної поезії (1843). Отже, на час написання свого літературно-критичного огляду майбутній історик цілковито жив поезією, переймався проблемами словесності в усіх формах її вияву, не полишаючи історичних студій. Пильна увага до комплексу історико-культурних питань — характерна ознака його творчості — поезії, драматургії, наукових праць. Художня література цікавила М. Костомарова, за власним його зізнанням, «с исторической точки её значения»15. Ця позиція є концептуальною основою літературної критики Костомарова 40-х років.Від неї учений-історик не відмовився і після поглиблених досліджень міфології («Славянская мифология», 1847) і етнопсихології («Две русские народности», 1862). М. Костомаров, таким чином, стояв не тільки біля витоків історично-міфологічної школи, а й прокладав шлях, яким пішов О. Потебня, з одного боку, і етнопсихологи — з другого. Особисте знайомство з П. Кулішемі Т. Шевченкомуже в Києві розширювало коло літературних зацікавлень Костомарова, який як співавтор «Книги буття українського народу» ще глибше проникав у суспільно-культурологічні проблеми, зокрема, і в їх політичні аспекти. Однак можливе розгортання його діяльності в цьому напрямку було перерване арештом і засланням до Саратова.

Все це позначилось на інтенсивності і характері занять М. Костомароваукраїнською літературою: були вони після заслання спорадичними, власне історико-літературознавчими і проводились з «історичного погляду».

В історії української літературної критики праця М. Костомарова«Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» є зразком ґрунтовної проблемно-оглядової статті на матеріялі нової української літератури за сорок років її існування.У ній автор торкнувся таких важливих теоретичних проблем, як статус української мови серед слов’янських, зміна літературних напрямів і розвиток у цьому зв’язку системи жанрів, утвердження принципу народності в слов’янських літературах (і в українській, зосібна), відмінності відображення дійсності в усній (народній) і писемній (професійній) літературі, типи української жінки та їх відбиття в прозі, критерії оцінки художніх творів, — підпорядкувавши все це оцінці творів відомих українських письменників. Критик для огляду й поцінування вибрав «все, на что можно обратить внимание в малороссийской литературе, и едва ли не все, что было написано на малороссийском языке в России» (ХІЛК-I. — С. 210). Цим зауваженням Костомаров застеріг себе від можливих закидів у бібліографічній неповноті, свідомо співвіднісши власний огляд з однотипним оглядом М. Максимовича:один розглянув творчість наддністрянців, другий — над­дніпрянців.

Логічна основа статті М. Костомаровадоволі струнка. «Наречие правильное, богатое, гармоническое и способное к развитию литературной образованности» (ХІЛК-I. — С. 194) — це про мову українців; з розвитком просвітництва «вкус утончался, публика возымела потребность в чтении легком, служащим к удовольствию; явились романы, повести, театральные сочинения» (с. 195), з поширенням ідеї народності в Європі «мы начали стыдиться своего равнодушия к отечественному» і звернулися «к собственному источнику национальности и народности» (там само), в результаті чого «изменялся вкус, изменялся и язык» (там же). Як бачимо, автор глибоко розумів і чітко враховував взаємозв’язки у зміні основних компонентів естетичної свідомості: потреба — смак — засади літературної творчості — літературні напрями, жанри, мова — читач (адресат). На такій основі цілком обґрунтовано склався висновок, який мав методологічне значення для критика: «Теперь идея народности оживила нашу литературу: и читающая публика, и писатели почитают народность главным достоинством всякого сочинения по изящной словесности» (с. 196). Отже, зроблено осяжні висновки в оглядовій статті, метою якої було — оцінити твори, написані й опубліковані українською мовою. М. Костомаров виходив з того, що час появи таких творів — це період «упадка классицизма и вторжения в европейские литературы романтических идей» (с. 197). Автор фіксував прояви зіпсуття естетичних смаків, але для нього важливо було принципово наголосити на тому, що «народность Малороссии есть особенная, отличная от народности великороссийской» (с. 196). Такий теоретико-естетичний «зачин» статті, широко окреслений історико-літературний контекст у всеєвропейському масштабі дали можливість Костомарову влучно оцінити твори І. Котляревського,Г. Квітки-Основ’яненка, Є. Гребінки, Л. Боро­виковського,А. Метлин­ськогота молодого тоді Т. Шевченка, зробивши загальний висновок, який протистояв шовіністичним заперечувальникам. «Литература, считающая в себе такие творения (подібні до повісті Квітки-Основ’яненка. — Р. Г.), — узагальнював автор огляду, — не может быть ничтожною: при малом количестве своих произведений она счастлива, если может похвалиться такими, в которых видно не какое-нибудь подражание чужому, не иностранные чуждые идеи, одетые в искаженную форму, не жалкая всеобщность, мысли, всем известные, выраженные образами, всем известными, но истинное изображение своего, родного, со всем отпечатком национального характера» (с. 200–201). Закономірно, що в процесі таких міркувань М. Костомаров змінив термінологію: замість «наречия» стосовно української мови почав вживати слово «язык».

Критеріями захоплених оцінок художніх творів українських авторів для Костомароває «верное изображение народного быта», «живость и естественность характеров», які випливають «из глубины характера малороссийской нации».При цьому критик звертає увагу на «ясность характеров», їх «резкость» і різнотипність, а також на «художественную отделку», «соразмерность» в частях» творів. Оцінюючи лірику, Костомаров враховує природність розвитку ліричного переживання, яке поєднує емоційні стани ліричних персонажів, автора і продовжується у свідомості читача. Промовистим з цього погляду є таке узагальнення, яке випливає з аналізу поезій А. Могили(Метлинського): «Собственные чувства поэта высказываются тогда уже, когда явления, пробудившие их, овладевают вами, и вы сталкиваетесь с его впечатлениями и признаете их за свои. Он как будто не хочет высказать всего, что у него на душе, и делится вместе с вами, не сознаваясь. Это достоинство истинного художника, и нельзя не видеть здесь малороссийского характера» (с. 209). Арґументуючи свої оцінки, критик, по-перше, таким чином увиразнює їх теоретичні основи, називає критерії поцінування творів і, по-друге, часто вдається до позатекстової реальності: згадує життєві факти, апелює до досвіду читачів. Тоді це виявляється в такий спосіб: «Обращаюсь к тем, которым известна малороссийская народная поэзия. Они знают... » (с. 201); «Маруся ничуть не идеал: она обыкновенная в быте малороссийском; вы можете много увидеть таких Марусь» (с. 203); «Кто следил за малороссиянином.., тот может поверить... » (с. 209).

Основна частина власне літературно-критичного огляду присвячена кільком письменникам, які мали на час писання статті значний доробок або високо оцінювались критикою. У заключній частині огляду тільки згадується ряд прізвищ інших літераторів, чиї твори мають, на погляд Костомарова, «более или менее относительную цену в малороссийской литературе» (с. 210), і перераховує альманахи, в яких ці твори друкувалися. Характерно, що власні твори Костомаров лише називає в бібліографічній довідці без авторства.

Схильність М. Костомаровадо теоретизації в літературно-критичних працях проявилася ще більш виразно після заслання.Його статті «Народні оповідання» Марка Вовчка» (Современник, 1859) і «Кобзарь» Тараса Шевченко» (Отечественные записки, 1860) — це за жанровими ознаками — рецензії-трактати. Вони вкладаються у розміри рецензії, бо мають предметом розгляду по одній книзі одного автора, які щойно вийшли друком. Їх аналіз та оцінки спрямовані, спроектовані на поточний літературний момент, адресовані сучасникам. Писані для популярних російських журналів у час суспільного піднесення і підготовки реформи 1861 року, вони надихані тодішньою епохою. У такій ситуації обидві рецензії не могли не бути проблемними, скрито і відверто полемічними. Про це свідчить не тільки їх зміст, а й композиція. Обидві мають ґрунтовні теоретичні вступи, обидві співвіднесені з минулим, коли нова українська література зазнавала особливо гострих нападок і російських шовіністів, і українських перевертнів. Про все це згадується як про минуле, рецидиви якого даються взнаки у сучасному. Критик спокійно ставить і розглядає проблеми української літератури, бо спирається на авторитет і загальне читацьке визнання авторів, чиї книги представляє всеросійському загалові.

У «Народних оповіданнях» Марка Вовчкакритик вбачає щось «античне» — вміння «в немногих чертах представить многое» (ХІЛК-I. — С. 231). Це, на його погляд, «речь народа», «движение малороссийского сердца», «голос правды и человеколюбия за слабых и беззащитных» (там само). Теми, взяті із життя народу, породжені, наголошував Костомаров, «неестественным и ненормальным отношением земледельцев к землевладельцам», які по суті стали «душевладельцами». Те, що заборонялося раніше цензурою, стало предметом безпосереднього обговорення в передреволюційній ситуації. Зосередивши основну увагу на проблематиці рецензованих творів та на її актуальності, критик тільки принагідно відзначає моменти «неестественности» характерів, деякі розтягнутості в окремих оповіданнях (його основні критерії), зате обстоює право автора на власний погляд і своєрідність письма. М. Костомаров розуміє, що «Народні оповідання» Марка Вовчка «не коснулись таких сторон этого предмета (взаємин землевласників и землеробів. — Р. Г.), которые бы вытекали из его сущности» (с. 233) і були тоді бажаними в літературі, але слушно твердив: «Никто не в праве требовать от сочинителя, чтоб он изображал то, а не другое, когда он не показал сам притязания» (там само). І водночас делікатно додавав, що читачі «вправе просить» автора прекрасних оповідань «не останавливаться на этих первоначальных опытах, а раскрыть важную сторону народной жизни в более общих и знаменательных её явлениях. Все малороссияне разделяют это желание» (там само).

Так в історії української літературної критики у коректній формі постало питання спрямовуючої ролі критики, читацьких сподівань на літературний процес.М. Костомаров, характеризуючи своєрідність «Народних оповідань» Марка Вовчка, звертав увагу на роль оповідача, на позицію автора («личность автора невидима»), що задовольняється характеристичними рисами явищ і постатей, які представляє в розрахунку на співтворчість читача.

Стаття про «Кобзар» Т. Шевченка1860 року стала рецензією-трактатом тому, що в ній на прикладі творів поета розглянуто питання еволюції народності української літератури, взаємодії народної і професійно-письменницької творчості, роль державності у розвитку нації, національної мови і літератури. Своєрідність цієї літературно-критичної студії полягає в тому, що в ній творчість Шевченка оцінюється в цілому як національний духовний феномен через визначення його ролі в українській культурі, місця в європейській літературі, через зіставлення з народною творчістю і писаннями М. Гоголя.

Оцінки-висновки М. Костомарова— стислі і виразні, хоча докладно не арґументовані розгорнутими аналізами поодиноких творів. Критик-дослідник з публіцистичним пафосом стверджував: 1) «Шевченкопринадлежит к первоклассным поэтам славянского мира. Его место рядом с Мицкевичеми Пушкиным» (с. 226); 2) «Независимо от всех эстетических достоинств его стихотворений, главное, что не только приковывает к нему читателя, но и ставит поэта выше уровня обычных писателей, это то, что явление Шевченко победоносно поражает старый предрассудок от удобо- и неудобописательства на том или другом языке, в той или другой форме выражения»; 3) «Поэзия Шевченко есть родная и законная дочь народной малорусской поэзии — поэзии песен, но сохраняет свою отдельность от последней и самобытность»; 4) «Проникаясь поэзией Шевченко, возникает и утверждается мысль и надежда возрождения массы (...) не только малороссийской, но вообще взятой... Вот отчего и великорусс, и поляк, и немец, и француз, если только у него есть поэтическое чутье и любящее сердце, не останется без влияния от поэзии Шевченко».

Все це констатувалося за життя Т. Шевченкаі в принципі підтвердилося історією літератури. З цього погляду важко переоцінити значення російськомовної літературно-критичної діяльності і творчості М. Костомаровадля розвитку української літературної критики.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ІСТОРІЯ української літературної критики (від початків до кінця XIX століття)

Роман Гром як... ІСТОРІЯ української літературної критики...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС
1.1. Визначення понять. Термінологія. 1.2. Психофізіологічні передумови. 1.3. Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами. 1.4. Естетичні виміри. 1.5. Структура. 1.6. Система жанрів. 1.7. Пробле

Психофізіологічні передумови
Літературна критика є самоусвідомленням літератури як суспільного явища в усій його різноманітності: національних літератур, літературних напрямів, стильових течій (шкіл), творчості письмен

Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами
Духовне життя людини як суспільної істоти реалізується у спілкуванні кожного члена спільноти з собі подібними суб’єктами. Культура, як і усе створене людьми в процесі їх самореалізації в ум

Структура
Логіка, аналізуючи структуру оцінних суджень, виділяє ряд залежностей між їх компонентами, виявляє джерела помилок у їх побудові, оперуванні оцінками, виділяє умови істинності суджень.

Система жанрів
Структура оцінок і оцінних суджень, гетерогенність усього життя, зокрема наявність різних груп реципієнтів — адресатів критики за ідейно-світоглядними ознаками й характером естетичного досвіду; існ

Проблема критичного методу і критерії оцінки твору
Наївними і нерезультативними були намагання ототожнити творчий метод письменника і критика; малопродуктивними є спроби сконструювати особливий критичний метод (метод літературної к

Герменевтика і критика
Багатовіковий досвід вивчення Біблії, міфів, алегорично-інакомовних форм усної народної творчості, параболічних жанрів художньої літератури породив екзегетику і герменевтику як науку тлумачення пам

Об’єкт і предмет літературної критики та історії літературної критики
Певна концепція літературної критики визначає розуміння предмета і завдань історії літературної критики. Окреслена в першому розділі модель критики як творчої діяльності, що здійснюється у сфері лі

Джерела-об’єкти історії літературної критики
Джерелами-об’єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з неоднаковою мірою повноти і в неоднаковий спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і,

Історія критики та історія літератури, їх взаємозв’язок і проблема вивчення у вищій школі
Такий широкий компонентний склад джерел історії літературної критики належного і повного його опрацювання таїть у собі небезпеку втрати меж і специфіки літературної критики, розчинення її в історії

Періодизація української літературної критики
Щодо прийнятої у цьому посібнику періодизації, то вона в принципі така ж, як періодизація українського літературного процесу, лишень з певними поправками, а спосіб викладу матеріялу — оглядово-порт

Примітки
1. ФедченкоП. М. Літературна критика на Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 8. 2. Badania nad krytyką literacką, pod red. J. Sławiń

Характер джерел, за якими вивчається проблема
Як уже зазначалося в попередніх розділах, реальна історія власне літературної критики в Україні фіксується відповідними текстами з початку ХIХ ст. До того часу впродовж багатьох століть скл

Остаточне самовизначення літературної критики. Закономірність і несинхронність цього процесу в національних культурах, його специфіка в Україні
Протягом ХVII–ХVIII століть, коли на українських землях зіткнулися інтереси сусідніх держав — Росії, Польщі, Туреччини — і поступово занепадала національна державність, поглиблювалася мовна колізія

Суспільні умови
Суспільні умови, за яких відбувалося становлення літературно-критичної думки, окреслювалися і визначалися насамперед політичними факторами. З 1772 року західноукраїнські землі були

Періодика, її значення для становлення літературної критики
Часопис стимулює розвиток критики регулярністю, періодичністю виходу та обсягом критично-бібліографічного відділу.Регулярне видання регулярно потребує матеріялів: анотацій, рецензі

Перші спроби осмислення суті критики. Європейський контекст
Своєрідним показником зростання суспільної ваги літературної критики є увага письменників, журналістів, видавців, університетських філологів до її природи. В Україні ця тенденція п

Конкретно-історичне підґрунтя і вияви естетичної свідомості
Виокремлений з історичного плину період 1840–кінця 50-х років, хоч за соціяльно-політичним змістом і рухом естетичної свідомості строкатий, але з погляду історії літературної критики виділяється та

Українські альманахи і періодика 40-х років
1841 року вийшло три альманахи: «Ластівка» Є. Гребінки в Петербурзі, «Сніп» О. Корсунав Харкові, «Киевлянин» М. Максимовичау Києві (перша його книга з’явилася 1840). Власне літературно-критичний ма

Літературно-критична діяльність М. Максимовича київського періоду
Михайло Олександрович Максимович(1805–1871) не тільки впливав на розвиток української літературної критики, а й творив її. Вже основні віхи його життя підводять до розуміння внеску

Творчість Т. Шевченкаяк ферментуючий фактор критичної думки і переосмислення критеріїв оцінки художніх явищ
Безпосередній внесок Т. Шевченкау власне літературну критику 40-х–50-х років ХIХ ст. характеризується кількома опублікованими тоді публіцистичними матеріялами (передмова до поеми «Гайдамаки», 1841;

Елементи літературно-критичних суджень у творчості членів «Руської трійці» після навчання в семінарії
Заборона церковної цензури поширювати альманах «Русалка Дністрова», жорстока розправа над його укладачами ускладнила їх участь у літературному житті, що надовго унеможливило їх вплив і на літератур

Початок літературно-критичної діяльності П. Куліша
Пантелеймон Олександрович Куліш(1819–1897) дебютував як прозаїк і поет на початку 1840 років (в альманахах М. Макси­мовича«Киевлянин» і Є. Гребінки «Ластівка»), а відтак після трир

Б. Підручники, монографії, довідники.
1. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С. 73–83. 2. Історія української літературної критики. — С. 32–45. 3. І

Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст
60-ті роки ХIХ століття справедливо вважаються світлою епохою в поступі народів Європи. Особливо їх виділяють у Росії, яка, нарешті, тоді спромоглася скасувати кріпосництво. Уже з другої половини 5

Роль журналу «Основа» в утвердженні і розробці теоретичних засад української літературної критики
Петербурзька українська громада, душею якої були давні члени Кирило-Мефодіївського братства Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, вирішила вдруге клопотатися про дозвіл видавати жу

Валуєвський циркуляр і зміна форм літературно-критичної діяльності українців. Західноукраїнська періодика і тяглість літературно-критичних традицій
Нагінки на основ’ян, виступи М. Каткова, М. Погодінапроти української мови і літератури стали на позір «благовидним» приводом таємного циркуляра з його воістину макіавелівською мотивацією. Мовляв,

Форми та особливості літературно-критичної діяльності П. Куліша в60-х роках
Літературно-критична спадщина П. Куліша, його діяльність як організатора літературного життя 60-х років ХIХ ст. і в наступні десятиліття аж до смерті 1897 року відбивають складну, поліфункціональну

Значення спадщини Т. Шевченкадля утвердження і розвитку української літературної критики
Ферментуючими факторами літературно-критичної думки діячів української культури 60-х років ХIХ ст. залишалися статус українського народу, функції його рідної мови, творчість М. Гоголя, а вагомим ар

Галицька періодика і літературно-естетичні дискусії 1873–78 років, їх значення для критики
Дискусія як обмін думками з приводу якоїсь складної проблеми — нормальне явище в людському спілкуванні: де є інди­відуальності, тим більше, яскраві особистості, там одностайності не буває. У вільно

Роль М. Драгомановав розвитку літературної критики
Внесок Михайла Петровича Драгоманова(1841 – 1895) в історію української літературної критики та значення його літературно-критичних оцінок і суджень зумовлені науковим типом його мислення і

Початок літературно-критичної діяльності І. Франка
Входження Івана Яковича Франка(1856–1916) в українську літературну критику було закономірним. З одного боку, його начебто втягнуло саме літературне життя після переїзду з Дрогобича

Примітки
1. Див.: Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 2. 2. Див.: Україна. — 1929. — Січень–лютий. — С. 15–23. 3. Там само. 4. Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 1–2. 5. О. Гороцьк

Періодика 80–90-их рр. ХIХ ст. як стимул до розвитку літературної критики
Остання чверть ХIХ століття — період пожвавлення духовного життя народів Європи. Хоча протягом 80-х років домінував ще позитивізм, а в мистецтві — реалізм, проте все виразніше заявляли про

Особливості літературно-критичних виступів В. Горленка з проблем української культури
В історії української літературної критики 80–90-х рр. ХIХ ст. у її контактах з літературно-естетичною атмосферою Європи помітний внесок належить Василеві Горленкові(1853–1907). Зд

Внесок у літературну критику Г. Цеглинського
Помітну роль у функціонуванні літературної критики того періоду відіграв Григорій Цеглинський(1853–1912). Вона зумовлена його активною участю в культурному житті як драматурга (від

Основні тенденції літературно-критичної діяльності І. Франка80–90-х років
Літературно-критична діяльність Івана Франкапротягом 80 – 90-х років ХIХ ст. велась одночасно на сторінках кількох різномовних часописів. Письменник став критиком-професіоналом, ре

Розробка теорії критики
Хоча якісний стрибок у методологічно усвідомленому розгляді проблем рецептивної естетики відбувся аж у ХХ столітті, однак ніхто не може обминути естопсихології як спроби своєрідного синтезу в погля

Роль Івана Франка-критика в українсько-польських літературних взаєминах
Іван Франко, як свідчить його опублікована спадщина, в усі періоди своєї творчості і світоглядної еволюції звертав увагу на роль національних традицій (ступінь національного самоусвідомлення) і тих

Внесок Павла Грабовськогов українську літературну критику
Павло Грабовський(1864–1902) свою естетичну програму не тільки втілив у поетичних творах, а й розвинув стосовно до нових умов у літературно-критичних судженнях, викладених у стаття

Значення творчості Михайла Коцюбинськогодля розвитку літературної критики в Україні
Головною турботою Михайла Коцюбинського(1864–1913) — письменника і критика — було прагнення до дальшого збагачення літератури. Засвоївши основні засади реалістичного способу відобр

Характер літературного критицизму Лесі Українки
Якісно новий етап у розвитку літературно-естетичного критицизму зв’язаний з художньою творчістю і літературно-критичною діяльністю Лесі Українки(1871–1913). Формуючись у к

Місце Осипа Маковеяв літературному житті України
Місце Осипа Маковея(1867–1925) в літературному житті і розвитку літературної критики України кінця ХIХ – початку ХХ століття визначається тим, що він був поетом, прозаїком, публіци

Вплив творчості Василя Стефаникана оновлення літературної критики
Своєрідний вплив на розвиток української літературної критики справила і творчість Василя Стефаника(1871–1936). Така постановка питання може викликати запитання: які літературно-кр

Особливості літературно-критичної діяльності Василя Щурата
У 90-ті роки розпочав літературно-критичну діяльність щедро обдарований як поет, перекладач, літературознавець Василь Щурат(1871–1948). Ставши доктором філософіі у Відні, як і Фран

Роль літературної критики в утвердженні престижу українства
Проблема престижу українства увиразнювалася в періоди активізації національно-визвольних рухів, інтенсивного розвитку літератури, літературної критики, журналістики.За всім цим сто

Покажчик прізвищ
  А Авіценна (Ібн Сіна) 169 Агеєва Віра 206 Айзеншток Ієремія 135 Аксаков Іван 61, 97, 109 Андієвська Емма 15 Андрухович Юрі

Розділ 1
СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ................................................................. 6 ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС........................................................................

Розділ 5
СТАН І ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ в 40-х – 50-х РОКАХ ХIХ СТОЛІТТЯ.................................................. 58 (Шевченківський період)...............

Розділ 6
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА 60-х РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ...... 83 6. 1. Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст...........................

Розділ 8
СТАН ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ ТА ЇЇ РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ 80–90-их РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ 140 8. 1. Періодика 80–90-их рр. ХIХ ст. як стимул до розвитку літературної критики 140

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги