Творчість Т. Шевченкаяк ферментуючий фактор критичної думки і переосмислення критеріїв оцінки художніх явищ
Творчість Т. Шевченкаяк ферментуючий фактор критичної думки і переосмислення критеріїв оцінки художніх явищ - раздел Философия, ІСТОРІЯ української літературної критики (від початків до кінця XIX століття) Безпосередній Внесок Т. Шевченкау Власне Літературну Критику 40-Х–50-Х Років ...
Безпосередній внесок Т. Шевченкау власне літературну критику 40-х–50-х років ХIХ ст. характеризується кількома опублікованими тоді публіцистичними матеріялами (передмова до поеми «Гайдамаки», 1841; рецензія «Бенефис г-жи Пиуновой», 1858; «Автобиография», 1860), написаними, але не опублікованими листами, передмовою до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 року, щоденником, який вівся з червня 1857 по липень 1858 року. Оприлюднене читалося ширшою громадою освічених людей; ідеї, погляди, висловлені в неоприлюднених матеріялах, поширювались довірчо серед вузького кола приятелів. Їх активне функціонування припадає на наступні роки після смерті Шевченка, в міру публікації його спадщини. У такій ситуації вирішальний вплив на стан української літературно-критичної думки окресленого періоду справили доля Шевченка і його літературно-художня (опублікована і неопублікована, сконфіскована царатом при арешті Шевченка) спадщина: про геніального кріпака-митця говорили, його творчість захоплено оцінювали чи гудили, відкидали. Ці відгуки Шевченкових сучасників (Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, О. Афанасьєва-Чужбинського, М. Максимовича, М. Костомаровата ін.) це ілюструють і підтверджують.
Шевченкова постать і творчість — взагалі незвичайна його доля — збуджували, ферментували думку як окремих осіб, так і громад, суспільства в цілому. Його твори ставали зразками художньої досконалості, новаторської естетичної вартості, тому були або предметом наслідування, або високим критерієм-взірцем оцінки творів інших авторів, а відтак — наступних поколінь.Діапазон такого ферментаційного впливу можна окреслити, з одного боку, кількома листами Шевченкадо рідних і до знайомих письменників, а з другого, — відгуками сучасників про поезії Т. Шевченка.
Зважмо спочатку на лист Шевченкадо брата Микитивід 15 листопада 1839 року. «Микито, рідний брате! — благав юнак. — Та будь ласкав, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому... Так нехай же я хоч через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами, бо мені тут так стало скушно, що я всяку ніч тільки й бачу у сні що Тебе, Кирилівку (...) Не забудь же, зараз напиши письмо, та по-своєму»16. Далі звернімось до листа Г. Тарнавськомувід 25 січня 1843 року, де Шевченко дякував за «ласкаве слово» про «Гайдамаків» і нарікав, що ніхто ще публічно в Україні не зреагував на поему, і припускав: «Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. Бог їм звидить, нехай я буду і мужицький поет, аби тільки поет» (ХІЛК-I. — С. 352). А відтак — до листа П. Кулішевівід 5 грудня 1857 року: «Добре, дуже добре ти зробив, що надрукував «Чорну раду» по-нашому. Я її прочитав і в «Русской беседе», і там вона добра, але по-нашому лучче. Розумний, дуже розумний і сердечний епілог вийшов; тілько ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева; так дуже, що я трохи не вчадів» (там само. — С. 353).
Три листи Шевченкасвідчать про національну домінанту в його ціннісній шкалі; видають постійну потребу поета в оцінці власної творчості, його відчуття щирості і міри оцінок, а також природнє бажання впливати власним словом на інших.
Щире захоплення генієм Шевченка, значення його творчості для України висловив В. Білозерськийу листі до М. Гулака1847 року. Знаменно, що цей лист фігурував у справі звинувачення всіх членів Кирило-Мефодіївського братства17. Зрозуміло, чому історіософічна основа поетичного світу Т. Шевченка так вразила В. Бєлінського, який після брутальної рецензії на «Гайдамаки» написав ще брутальнішого листа до Г. Аннєнковав грудні 1847 року. У ньому «несамовитий Віссаріон», зокрема, писав: «Наводил я справки о Шевченко и убедился окончательно, что вне религии вера есть никуда негодная вещь. Вы помните, что верующий друг мой говорил мне, что он верит, что Шевченко — человек достойный и прекрасный. Вера делает чудеса — творит людей из ослов и дубин, стало быть, она может и из Шевченко сделать, пожалуй, мученика свободы. Но здравый смысл в Шевченке должен видеть осла, дурака и пошлеца, а сверх того, горького пьяницу, любителя горелки по патриотизму хохлацкому. Этот хохлацкий радикал написал два пасквиля — один на государя и императрицу... Я не читал этих пасквилей и никто из моих знакомых их не читал (...), но уверен, что пасквиль на императрицу должен быть возмутительно гадок... »18. Якщо провідний літературний критик Росії впадав у такий «критицизм», то вірнопідданська шовіністична публіка імперії ще дошкульніше ображала гідність поета, тому власне такою критиканською атмосферою пояснюється і зміст, і стиль відомих кількох опублікованих взірців публіцистично-критичних матеріялів Т. Шевченка, особливо передмови до нездійсненого в 1847 р. видання «Кобзаря». У них поет не тільки пояснює сутність задуму, увиразнює провідну ідею своїх книжок, а й у формі уявного діалогу з можливими прихильниками і упередженими читачами обстоює своє право, обґрунтовує необхідність творити українською мовою. Шевченко виходив із розуміння зв’язку народності і мови, тому радив землякам не зважати на кпини москалів: «... нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди» (ХІЛК-I. — С. 346). Стилізуючи високий лад традиційних передмов, він закликав до розумної праці «во ім’я матері нашої України безталанної. Амінь».
Шевченкові образи щасливих і безталанних жінок, поборників правди і малодушних перекинчиків-земляків, самовідданих неофітів-першохристиян і революціонерів-борців, його ніжна лірика і саркастичні інвективи, філософські псалми і грайливі ритми — все знаходило відгук у читачів і використовувалося публіцистами, педагогами, критиками як стимули духовної активності. Показовим у цьому аспекті було твердження Ф. Гарасевича, який 1848 р. в газеті «Дневник руський» розглядав твори Шевченкаяк засіб «до взбудженія духа», як запоруку того, що народ український «буде вольний і независимий»19. Для нього Шевченко «... сегодня уважаний єсть яко мученик справи руської вольності. Взнесеніє, іронія при умном володінію природженим язиком соединяються в єго твореніях і складають чудесную гармонію».
Мав рацію М. Драгоманов, який вже 1879 року констатував: «Шевченконастільки великий чоловік для українства, що зовсім не диво, коли на його так часто оглядаються українці й неукраїнці, коли зайде розмова про українську справу. Лихо тільки, що досі ніхто не зважився докладно розсудити об тім, що таке справді Шевченко сам по собі й у свій час, а всі, хто брався писати про нього, перш усього думали про себе, і кожний повертав Шевченка, як йому на той час було треба, та глядячи на те, перед ким говорилось про українського кобзаря»20. Як «найбільш разючий» приклад такого «повертання» він розглядав статті П. Куліша1857–1861 і 1875–1877 років. Критичні пересади в тлумаченні творчості Шевченка, отже, починалися ще за його життя. Робити це можна було небезборонно, бо Шевченко негайно вступав у полеміку і в такий спосіб збуджував, кристалізував критичну думку. Йому було властиве надто витончене почуття критицизму і, зокрема, самооцінки21, яке і забезпечувало перманентну роль Шевченка в розвитку літературної критики 40–50-х рр. ХIХ століття.
ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС
1.1. Визначення понять. Термінологія. 1.2. Психофізіологічні передумови. 1.3. Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами. 1.4. Естетичні виміри. 1.5. Структура. 1.6. Система жанрів. 1.7. Пробле
Психофізіологічні передумови
Літературна критика є самоусвідомленням літератури як суспільного явища в усій його різноманітності: національних літератур, літературних напрямів, стильових течій (шкіл), творчості письмен
Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами
Духовне життя людини як суспільної істоти реалізується у спілкуванні кожного члена спільноти з собі подібними суб’єктами. Культура, як і усе створене людьми в процесі їх самореалізації в ум
Структура
Логіка, аналізуючи структуру оцінних суджень, виділяє ряд залежностей між їх компонентами, виявляє джерела помилок у їх побудові, оперуванні оцінками, виділяє умови істинності суджень.
Система жанрів
Структура оцінок і оцінних суджень, гетерогенність усього життя, зокрема наявність різних груп реципієнтів — адресатів критики за ідейно-світоглядними ознаками й характером естетичного досвіду; існ
Проблема критичного методу і критерії оцінки твору
Наївними і нерезультативними були намагання ототожнити творчий метод письменника і критика; малопродуктивними є спроби сконструювати особливий критичний метод (метод літературної к
Герменевтика і критика
Багатовіковий досвід вивчення Біблії, міфів, алегорично-інакомовних форм усної народної творчості, параболічних жанрів художньої літератури породив екзегетику і герменевтику як науку тлумачення пам
Джерела-об’єкти історії літературної критики
Джерелами-об’єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з неоднаковою мірою повноти і в неоднаковий спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і,
Періодизація української літературної критики
Щодо прийнятої у цьому посібнику періодизації, то вона в принципі така ж, як періодизація українського літературного процесу, лишень з певними поправками, а спосіб викладу матеріялу — оглядово-порт
Примітки
1. ФедченкоП. М. Літературна критика на Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 8.
2. Badania nad krytyką literacką, pod red. J. Sławiń
Характер джерел, за якими вивчається проблема
Як уже зазначалося в попередніх розділах, реальна історія власне літературної критики в Україні фіксується відповідними текстами з початку ХIХ ст. До того часу впродовж багатьох століть скл
Суспільні умови
Суспільні умови, за яких відбувалося становлення літературно-критичної думки, окреслювалися і визначалися насамперед політичними факторами. З 1772 року західноукраїнські землі були
Періодика, її значення для становлення літературної критики
Часопис стимулює розвиток критики регулярністю, періодичністю виходу та обсягом критично-бібліографічного відділу.Регулярне видання регулярно потребує матеріялів: анотацій, рецензі
Перші спроби осмислення суті критики. Європейський контекст
Своєрідним показником зростання суспільної ваги літературної критики є увага письменників, журналістів, видавців, університетських філологів до її природи. В Україні ця тенденція п
Конкретно-історичне підґрунтя і вияви естетичної свідомості
Виокремлений з історичного плину період 1840–кінця 50-х років, хоч за соціяльно-політичним змістом і рухом естетичної свідомості строкатий, але з погляду історії літературної критики виділяється та
Українські альманахи і періодика 40-х років
1841 року вийшло три альманахи: «Ластівка» Є. Гребінки в Петербурзі, «Сніп» О. Корсунав Харкові, «Киевлянин» М. Максимовичау Києві (перша його книга з’явилася 1840). Власне літературно-критичний ма
Початок літературно-критичної діяльності П. Куліша
Пантелеймон Олександрович Куліш(1819–1897) дебютував як прозаїк і поет на початку 1840 років (в альманахах М. Максимовича«Киевлянин» і Є. Гребінки «Ластівка»), а відтак після трир
Б. Підручники, монографії, довідники.
1. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С. 73–83.
2. Історія української літературної критики. — С. 32–45.
3. І
Роль М. Драгомановав розвитку літературної критики
Внесок Михайла Петровича Драгоманова(1841 – 1895) в історію української літературної критики та значення його літературно-критичних оцінок і суджень зумовлені науковим типом його мислення і
Початок літературно-критичної діяльності І. Франка
Входження Івана Яковича Франка(1856–1916) в українську літературну критику було закономірним. З одного боку, його начебто втягнуло саме літературне життя після переїзду з Дрогобича
Примітки
1. Див.: Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 2.
2. Див.: Україна. — 1929. — Січень–лютий. — С. 15–23.
3. Там само.
4. Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 1–2.
5. О. Гороцьк
Внесок у літературну критику Г. Цеглинського
Помітну роль у функціонуванні літературної критики того періоду відіграв Григорій Цеглинський(1853–1912). Вона зумовлена його активною участю в культурному житті як драматурга (від
Розробка теорії критики
Хоча якісний стрибок у методологічно усвідомленому розгляді проблем рецептивної естетики відбувся аж у ХХ столітті, однак ніхто не може обминути естопсихології як спроби своєрідного синтезу в погля
Внесок Павла Грабовськогов українську літературну критику
Павло Грабовський(1864–1902) свою естетичну програму не тільки втілив у поетичних творах, а й розвинув стосовно до нових умов у літературно-критичних судженнях, викладених у стаття
Характер літературного критицизму Лесі Українки
Якісно новий етап у розвитку літературно-естетичного критицизму зв’язаний з художньою творчістю і літературно-критичною діяльністю Лесі Українки(1871–1913).
Формуючись у к
Місце Осипа Маковеяв літературному житті України
Місце Осипа Маковея(1867–1925) в літературному житті і розвитку літературної критики України кінця ХIХ – початку ХХ століття визначається тим, що він був поетом, прозаїком, публіци
Особливості літературно-критичної діяльності Василя Щурата
У 90-ті роки розпочав літературно-критичну діяльність щедро обдарований як поет, перекладач, літературознавець Василь Щурат(1871–1948). Ставши доктором філософіі у Відні, як і Фран
Роль літературної критики в утвердженні престижу українства
Проблема престижу українства увиразнювалася в періоди активізації національно-визвольних рухів, інтенсивного розвитку літератури, літературної критики, журналістики.За всім цим сто
Розділ 1
СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ................................................................. 6
ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС........................................................................
Розділ 5
СТАН І ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
КРИТИКИ в 40-х – 50-х РОКАХ ХIХ СТОЛІТТЯ.................................................. 58
(Шевченківський період)...............
Розділ 6
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА 60-х РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ...... 83
6. 1. Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст...........................
Розділ 8
СТАН ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ ТА ЇЇ РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ 80–90-их РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ 140
8. 1. Періодика 80–90-их рр. ХIХ ст. як стимул до розвитку літературної критики 140
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов