Роль журналу «Основа» в утвердженні і розробці теоретичних засад української літературної критики
Роль журналу «Основа» в утвердженні і розробці теоретичних засад української літературної критики - раздел Философия, ІСТОРІЯ української літературної критики (від початків до кінця XIX століття) Петербурзька Українська Громада, Душею Якої Були Давні Члени Кирило-Мефодіївс...
Петербурзька українська громада, душею якої були давні члени Кирило-Мефодіївського братства Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, вирішила вдруге клопотатися про дозвіл видавати журнал. На цей раз від імені Білозерського. Програма часопису залишалась в основному такою, якою її подавав раніше до Міністерства народної освіти П. Куліш. Назву «Хата» замінено на «Основа». Однак ініціатором усіх заходів був Куліш, який проводив переговори про матеріяльно-фінансову підтримку видання з В. Тарнавськимі Г. Галаганом. 24 лютого 1860 року В. Білозерський після неодноразових розмов у цензурному комітеті одержав дозвіл на видання журналу «Основа». Редколегія, до якої входив і Т. Шевченко, збиралася протягом року. Братчики іменували Шевченка «первоначальником нашого загального діла»4. Оголошення про вихід «Основи» друкувалося в російських журналах, було розіслане відомим громадянам.
Перше число «Основи» з’явилося в січні 1861 року. Журнал виходив 22 місяці, припинивши своє існування на десятому номері 1862 року, хоча були скомплектовані матеріяли на одинадцятий і дванадцятий. У дев’яти розділах журналу подавалися матеріяли художньої літератури (I); історії (II); народознавства (III); виховання й освіти (IV); природознавства стосовно південно-руського краю (V); сільського господарства, промисловості й торгівлі (VI); урядові документи і розпорядження (VII); вісті з губерній південно-руського краю. Восьмий розділ, що безпосередньо стосувався критики, мав розлогу назву — «Разбор замечательнейших сочинений и указатель всех вообще книг и статей, также музыкальных и художественных произведений, предметом коих будет южно-русский край». Відділ критики провадив П. Куліш.Структура журналу розкривала його статус як «южно-русского литературно-ученого вестника». Задум і пафос підкреслювався епіграфом, у який винесено слова Володимира Мономахав цікавій графемній передачі «Добра хочю братьи и Русьскъй Земли», що в такій формі не нівелювала слова Русь.
Програма журналу, яка повторювалася в першій книжці наступного 1862 року з деякими доповненнями, що враховували річний досвід, є документом значної історичної ваги. Вона поєднувала національні, суто українські, і загальнолюдські засади, беручи до уваги реальні політично-цензурні умови їх здійснення.І з цього погляду вона уневажнює закиди як у розпливчастості, невиразності, так і в націоналістичній виключеності, замкнутості.
З погляду тодішнього європейського досвіду, в програмі «Основи» й справді нічого не було оригінального. Йшлося про «уважение к правам личности, к народу и народности», про необхідність «устранения сословной, национальной и религиозной вражды и всяческих недоразумений посредством разъяснений темных вопросов нашей современной и прошедшей жизни»5. Редакція обирала «руководящею идеею» «просвещение в народном духе», в то же время считая вредным и космополитизм» (Там само). Визнаючи значення кожного народу, автори закликали передусім «уразуметь наши национальные особенности, наши природные... средства существования». На цій підставі проголошувалося загальнокорисним «дальнейшее развитие украинского языка и словесности, которая уже заявила свое право на внимание просвещенного общества» (Там само). Питання «бути їй чи не бути», донедавна дебатоване, на думку редакції, «разрешила утвердительно сама жизнь» (с. 3). Далі укладачі посилалися на творчість Шевченка, розкривали перспективу публікації нових прозових і віршових творів літераторів з усіх етнічних українських земель. Говорячи про «оживившуюся русскую народность в Галиции», вони інформували читачів про те, що в школах «у них вводится преподавание на родном языке; русинский же язык начинают употреблять и в судопроизводстве», тому галицька молодь «старается быть руською, но никак не немецкою или польскою» (Там само).
Покликаючись на схвальні відгуки деяких російських журналів і видатних культурних діячів, основ’яни твердили: «Работая на украинском поле, «Основа» работает для всего русского мира». Таку точку зору і самооцінку вони видавали за «взгляд всех друзей просвещения, всех истинных почитателей самого мудрого законодателя — жизни, неподкупный суд которого в нашем литературно-народном деле есть единственно верный суд» (с. 3).
Оскільки всі статті провідного характеру і принципового значення належали М. Костомаровуі П. Кулішеві, то М. Зеровуважав цих діячів за «найяскравіших виразників позиції журналу»6, в якому молодша генерація випробовувала сили.
Основ’яни послідовно та винахідливо здійснювали свою програму.Кожна книжка журналу, як композиційно цілісний текст, була конфронтаційно-полемічним висловлюванням щодо недругів і опонентів водночас — ствердженням і демонстрацією здобутків української культури, своєрідності національного буття і духу. Саме цим «Основа» відіграла вирішальну роль у постановці й осмисленні проблеми власне української літературної критики, її засад і ролі. У цьому сенсі принципове значення мали статті П. Куліша«Характер и задачи украинской критики» (1861, №2), «Простонародность в украинской словесности» (1962, №3), «Слово о Сковороде по поводу рецензии на его сочинения в «Русском слове» (1861, №7) і стаття П. Житецького«Русский патриотизм (ответ «Дню»)» (1862, №3). Полемізуючи з російськими, польськими і єврейськими опонентами, а також із зросійщеними «малоросами», розвінчуючи епігонів І. Котляревського, бездарних графоманів, які компрометували українську літературу, основ’яни були безкомпромісними і безпощадними, виступали справді «єдиним потоком», що й не подобалось прихильникам «русского единообразия».
Якщо «Отечественные записки» і «Современник» привітали «Основу» і підтримали її програму, то слов’янофільський «День» кепкував з основ’ян, а «Русский Вестник» і «Московские Ведомости», «Библиотека для чтения», «Сион», «Вестник Западной и Юго-Западной России» злобно і брутально їх критикували. При тім окремі заперечники української літератури з шовіністичного табору шукали серед українців «спільників», щоб їх руками знищувати осередок українського за духом часопису, хоч і переважно російськомовного за формою. Приміром, М. Погодінзвертався до М. Максимовичаз такими запитаннями: «Чом не дасиш по голові засліпленим... Що вигадують малоросійські письменники? Там намагаються об’єднати Неаполь з П’ємонтом і Венецію з Римом, а ми хочемо ділитися в Полтаві, Курську, Воронєжі, Києві. Нехай виробляється мова, процвітає література, розвивається життя, але ділитися то для чого?»7.
Розбіжності у поглядах українських культурних діячів на окремі мистецькі явища, особливості правопису, навіть на шляхи розвитку української літератури, на її відношення до дійсності — явище неминуче, як, зрештою, і в інших культурах: воно додає енергії і драматизму літературній критиці.Коли ставиться під сумнів сама можливість рідномовної художньої творчості, погляди всіх її творців сфокусовуються, позиції збігаються, а літературна критика стає громадською трибуною, не зосереджуючись на власне естетичних питаннях. Українській критиці 60-х років це було властиве сповна. Тому непорозуміння в середовищі основ’ян, зокрема між В. Білозерськимі П. Кулішем, деяка психологічна напруга взаємин П. Куліша і Т. Шевченкане могли стати достатньою і вирішальною причиною краху «Основи». Очевидно, ґрунтовність виступів полемістів «Основи», зростання авторитету часопису та й заклики творити українською мовою, крім художньої, і науково-популярну літературу, покликання основ’ян на галицький досвід — все це прискорило появу Валуєвського циркуляра. Знайшлися «малороси», які виконали функцію Юди. «Основа» припинила своє існування під подихом визріваючого польського повстання і лінґвоцидних задумів дорадників міністра внутрішніх справ імперії.
ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС
1.1. Визначення понять. Термінологія. 1.2. Психофізіологічні передумови. 1.3. Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами. 1.4. Естетичні виміри. 1.5. Структура. 1.6. Система жанрів. 1.7. Пробле
Психофізіологічні передумови
Літературна критика є самоусвідомленням літератури як суспільного явища в усій його різноманітності: національних літератур, літературних напрямів, стильових течій (шкіл), творчості письмен
Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами
Духовне життя людини як суспільної істоти реалізується у спілкуванні кожного члена спільноти з собі подібними суб’єктами. Культура, як і усе створене людьми в процесі їх самореалізації в ум
Структура
Логіка, аналізуючи структуру оцінних суджень, виділяє ряд залежностей між їх компонентами, виявляє джерела помилок у їх побудові, оперуванні оцінками, виділяє умови істинності суджень.
Система жанрів
Структура оцінок і оцінних суджень, гетерогенність усього життя, зокрема наявність різних груп реципієнтів — адресатів критики за ідейно-світоглядними ознаками й характером естетичного досвіду; існ
Проблема критичного методу і критерії оцінки твору
Наївними і нерезультативними були намагання ототожнити творчий метод письменника і критика; малопродуктивними є спроби сконструювати особливий критичний метод (метод літературної к
Герменевтика і критика
Багатовіковий досвід вивчення Біблії, міфів, алегорично-інакомовних форм усної народної творчості, параболічних жанрів художньої літератури породив екзегетику і герменевтику як науку тлумачення пам
Джерела-об’єкти історії літературної критики
Джерелами-об’єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з неоднаковою мірою повноти і в неоднаковий спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і,
Періодизація української літературної критики
Щодо прийнятої у цьому посібнику періодизації, то вона в принципі така ж, як періодизація українського літературного процесу, лишень з певними поправками, а спосіб викладу матеріялу — оглядово-порт
Примітки
1. ФедченкоП. М. Літературна критика на Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 8.
2. Badania nad krytyką literacką, pod red. J. Sławiń
Характер джерел, за якими вивчається проблема
Як уже зазначалося в попередніх розділах, реальна історія власне літературної критики в Україні фіксується відповідними текстами з початку ХIХ ст. До того часу впродовж багатьох століть скл
Суспільні умови
Суспільні умови, за яких відбувалося становлення літературно-критичної думки, окреслювалися і визначалися насамперед політичними факторами. З 1772 року західноукраїнські землі були
Періодика, її значення для становлення літературної критики
Часопис стимулює розвиток критики регулярністю, періодичністю виходу та обсягом критично-бібліографічного відділу.Регулярне видання регулярно потребує матеріялів: анотацій, рецензі
Перші спроби осмислення суті критики. Європейський контекст
Своєрідним показником зростання суспільної ваги літературної критики є увага письменників, журналістів, видавців, університетських філологів до її природи. В Україні ця тенденція п
Конкретно-історичне підґрунтя і вияви естетичної свідомості
Виокремлений з історичного плину період 1840–кінця 50-х років, хоч за соціяльно-політичним змістом і рухом естетичної свідомості строкатий, але з погляду історії літературної критики виділяється та
Українські альманахи і періодика 40-х років
1841 року вийшло три альманахи: «Ластівка» Є. Гребінки в Петербурзі, «Сніп» О. Корсунав Харкові, «Киевлянин» М. Максимовичау Києві (перша його книга з’явилася 1840). Власне літературно-критичний ма
Початок літературно-критичної діяльності П. Куліша
Пантелеймон Олександрович Куліш(1819–1897) дебютував як прозаїк і поет на початку 1840 років (в альманахах М. Максимовича«Киевлянин» і Є. Гребінки «Ластівка»), а відтак після трир
Б. Підручники, монографії, довідники.
1. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С. 73–83.
2. Історія української літературної критики. — С. 32–45.
3. І
Роль М. Драгомановав розвитку літературної критики
Внесок Михайла Петровича Драгоманова(1841 – 1895) в історію української літературної критики та значення його літературно-критичних оцінок і суджень зумовлені науковим типом його мислення і
Початок літературно-критичної діяльності І. Франка
Входження Івана Яковича Франка(1856–1916) в українську літературну критику було закономірним. З одного боку, його начебто втягнуло саме літературне життя після переїзду з Дрогобича
Примітки
1. Див.: Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 2.
2. Див.: Україна. — 1929. — Січень–лютий. — С. 15–23.
3. Там само.
4. Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 1–2.
5. О. Гороцьк
Внесок у літературну критику Г. Цеглинського
Помітну роль у функціонуванні літературної критики того періоду відіграв Григорій Цеглинський(1853–1912). Вона зумовлена його активною участю в культурному житті як драматурга (від
Розробка теорії критики
Хоча якісний стрибок у методологічно усвідомленому розгляді проблем рецептивної естетики відбувся аж у ХХ столітті, однак ніхто не може обминути естопсихології як спроби своєрідного синтезу в погля
Внесок Павла Грабовськогов українську літературну критику
Павло Грабовський(1864–1902) свою естетичну програму не тільки втілив у поетичних творах, а й розвинув стосовно до нових умов у літературно-критичних судженнях, викладених у стаття
Характер літературного критицизму Лесі Українки
Якісно новий етап у розвитку літературно-естетичного критицизму зв’язаний з художньою творчістю і літературно-критичною діяльністю Лесі Українки(1871–1913).
Формуючись у к
Місце Осипа Маковеяв літературному житті України
Місце Осипа Маковея(1867–1925) в літературному житті і розвитку літературної критики України кінця ХIХ – початку ХХ століття визначається тим, що він був поетом, прозаїком, публіци
Особливості літературно-критичної діяльності Василя Щурата
У 90-ті роки розпочав літературно-критичну діяльність щедро обдарований як поет, перекладач, літературознавець Василь Щурат(1871–1948). Ставши доктором філософіі у Відні, як і Фран
Роль літературної критики в утвердженні престижу українства
Проблема престижу українства увиразнювалася в періоди активізації національно-визвольних рухів, інтенсивного розвитку літератури, літературної критики, журналістики.За всім цим сто
Розділ 1
СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ................................................................. 6
ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС........................................................................
Розділ 5
СТАН І ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ
КРИТИКИ в 40-х – 50-х РОКАХ ХIХ СТОЛІТТЯ.................................................. 58
(Шевченківський період)...............
Розділ 6
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА 60-х РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ...... 83
6. 1. Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст...........................
Розділ 8
СТАН ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ ТА ЇЇ РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ 80–90-их РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ 140
8. 1. Періодика 80–90-их рр. ХIХ ст. як стимул до розвитку літературної критики 140
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов