рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Проблема критичного методу і критерії оцінки твору

Проблема критичного методу і критерії оцінки твору - раздел Философия, ІСТОРІЯ української літературної критики (від початків до кінця XIX століття) Наївними І Нерезультативними Були Намагання Ототожнити Творчий Метод ...

Наївними і нерезультативними були намагання ототожнити творчий метод письменника і критика; малопродуктивними є спроби сконструювати особливий критичний метод (метод літературної критики). Трактування літературної критики як творчої діяльності і складової частини літературознавства окреслює параметри проблеми. Не може зараз досягнути успіху в літературній критиці творчо мобільний публіцист, який не знає літературознавчої методології, хоча на початках журналістики неофіти активно розвивали критику. Нехтування історико-літературним досвідом позначається на таких неофітах: вони або відходять від критики, або усвідомлюють, що займаються есеїстикою, рефлексією з приводу літератури, мистецтва взагалі. Відомо і те, що більшість істориків літератури (передусім викладачів у вузах) у поточному літпроцесі участі не бере, бо здебільшого не здатна написати цікавої для загалу літературно-критичної статті. Історія закріпила поділ філології не тільки на літературознавців і мовознавців, а й літературознавство — на т. зв. академічне і публіцистично-журналістське (знову ж таки винятки іноді відомі і не поодинокі).

Йдеться про те, що історичний досвід вивчення художньої літератури (чи то в освітніх закладах, чи для власної втіхи) дав достатню підставу говорити про значення і роль у цій справі біографічного, культурно-історичного, міфологічного, порівняльного (компаративістичного), психологічного, формально-структурального підходів (методів) із застосуванням відкриттів глибинної психології (архетипна критика), семіотики (структуралізм), металінґвістики, культурної антропології, рецептивної естетики тощо. Чи були зачинателі цих шкіл, засновники теорії, їх послідовники власне літературними критиками? Рідко хто. У поетиці, теорії літератури цей методологічний інструментарій виявляв блискучі і нові результати3. Для критики необхідно їх пристосовувати, адаптувати, а відсутність естетичного смаку, відчуття літературно-естетичної ситуації і своєрідного потягу-бажання вплинути на неї — стоять на заваді практичного здійснення цієї потреби. Прихильники докладно розроблених літературно-естетичних теорій, володіючи інформацією про аналітичні операції вибагливого розгляду тексту будь-якої складності, залишаються вченими, пишуть трактати, в яких літературу використовують як ілюстративний матеріял, об’єкт експериментів.

Проблему все ж таки можна вирішити теоретично і висновки реалізувати практично. Літературно-критична творчість увінчується успіхом у тих, хто на рівні свідомості володіє всім методологічним арсеналом свого часу(знає ці методи, способи оперування ними, зразки творів, успішно виготовлених з їх допомогою), у сфері практики їх апробував (з навчальною метою, у спеціальних статтях тощо), тому має відповідні операціональні навички, володіє системою літературно-критичних жанрів, достатньою інформацією про чинний, доступний йому корпус мас-медіа.

Такий філолог (читач, реципієнт), естетично збуджений художнім твором, ведучи безнастанний діалог у комунікативно-рецептивному полі з однодумцями й опонентами, інтуїтивно обере відповідний цьому творові метод (шлях) донесення до адресата через шпальти загальної чи спеціальної газети (журналу) своєї оцінки власного розуміння сенсу і своєрідності твору, мистецького явища. На рівні реалізації методологічного озброєння критика, у структурі його статті метод може виявитися дуже однобічно, якимсь своїм принципом, кількома прийомами — залежно від задуму, жанру критичного виступу. Але в оглядово-проблемній статті, в літературному портреті, у полемічній відповіді опонентові, більше того, у циклі статей критик доречно і широко (в міру потреби) оперує всіма (чи більшістю) апробованих у його часи методів. Це підтверджено досвідом таких літераторів, як П. Куліш, І. Франко, М. Зеров, Ю. Шевельов, Л. Новиченко, хоча й Леся Українка, і С. Єфремов, і М. Євшан, і М. Рудницький, і М. Гнатишак— кожен по-своєму, у вужчому методологічному (часто протилежному) і жанровому діапазонах працювали повчально-результативно.

З методологічним арсеналом критика органічно пов’язана і його система критеріїв оцінки художніх явищ.Традиційно у нас, говорячи про критерії оцінки літературного твору, мають на увазі такі: гуманістичну ідейність, правдивість і глибину відображення життя, оптимальну організацію твору, повноту осягнення теми, внутрішню гармонізацію художнього твору, вважаючи їх «вічними» критеріями4. У цьому є чимало слушного, але це — лише перше наближення до проблеми. М. Гейще 1967 року зауважував, що ці і подібні максими можуть правити тільки за критерії-передумови оцінки художності літературних творів. Окрім них, коли зважити на історичний розвиток літератури (скажімо, української від Х століття до сьогодні) і змінюваність літературних напрямів, стилів, кожен з названих критеріїв потребує ще додаткових «критеріїв» для їх оцінки під кутом зору «правдивості», «ідейності», «оптимальної організації твору». Згадана вже звична система критеріїв є зліпком із творів лише реалістичного напряму і може бути з певною модифікацією якось стосована до тих літературних напрямів, які ґрунтуються на засадах міметичної естетики.Керуючись (свідомо чи підсвідомо) ними, критик і історик літератури негативно поціновує (або ж взагалі не розглядає серйозно) стильові течії модернізму кінця XIX – початку ХХ ст., аванґардистські пошуки ХХ ст., а період постмодернізму взагалі трактує як аномалію в естетичному розвитку людства, в історії літератури. А й справді, що означає «цілісність», «гармонійність», «глибина осягнення об’єктивної дійсності» і т. п. стосовно творів, скажімо, М. Пруста,С. Беккета,І. Гер­берта, Е. Андієвської,Б. Бойчукачи І. Калинця,С. Сапеляка,Є. Паш­ковського, Ю. Андруховичата інших експериментаторів?

Складність проблеми критеріїв оцінки результатів духовної діяльності (передусім творів художньої літератури) у тому, що, по-перше, їх треба суміряти з однорідними (гомогенними) явищами — тобто уявленнями читачів, критиків про художність створених кимсь явищ; по-друге, естетична вартість художніх творів завжди виходить поза межі (параметри) існуючих взірців, уявлень, які правлять за критерії.Зрозуміло, що оригінальність, новизна таких творів не абсолютні, тому суміряти їх завжди можна. Але як? У пошуках відповіді на подібне запитання і пропонується, крім поняття критеріїв-передумов художності, ще низка критеріїв-прикмет, з допомогою яких можна було б конкретизувати оригінальність у ставленні письменника до дійсності (міра «правдивості» художнього світу), до системи духовних цінностей (міра ідейності, заанґажованості), до мистецького контексту, до системи сучасних митцеві канонів (міра формотворчої новизни), до стереотипів комунікативно-рецептивних взаємин у суспільстві (міра популярності).

Недостатність традиційного розуміння критеріїв для поцінування сучасного літературного гетерогенного процесу є очевидною, якщо мати на оці: а) багаторівневість структури літературного твору, б) розмежування текстової і позатекстової реальності, в) співвідношення тексту, підтексту, контексту тощо. Все це справді потребує системного аналізу, оцінки з допомогою системи критеріїв на засадах строгого історизму.

Еволюція структуралізму в країнах Західної Європи й Америки, творча еволюція таких адептів цього філологічного напряму, як Р. Барт, виникнення ідей деконструктивізму, справжня експансія в гуманітарних науках понять коду, дискурсу, інтертекстуальності та інше ще більше увиразнює малі евристичні потенції критеріїв правдивості, ідейності, цілісності (єдності змісто-форми).

Розуміється, весь новий понятійно-термінологічний апарат як методологічний арсенал не може бути перенесений механічно в літературну критику, тим більше в історію літературної критики XIX століття, бо його просто тоді не було. Правдивість (в її різновидах), народність, ідейність (тенденційність), національність, майстерність тоді широко вживались як критерії оцінки і окремих творів, і творчого доробку митців. Але простежити процес поступової їх девальвації, модифікації — завдання саме історика критики, як і виявити моменти входження в критику нових досягнень естетики, теорії літератури та інших гуманітарних наук, відтворити поступове нагромадження критеріїв-прикмет поцінування естетичного оновлення літератури, її диференціяції, оцінки формальних експериментів і т. д. Цього не вдасться досягнути, якщо знехтувати теоретичними пропозиціями оновленої в II половині ХХ століття герменевтики.

Таким чином, система критеріїв поцінування художніх явищ та історичної змінюваності мистецьких напрямів при одночасній еволюції теорії словесного мистецтва передбачає не тільки групу критеріїв-передумов художності, а й групу критеріїв-прикмет художньої майстерності (розширення тематики, збагачення прийомів сюжетобудування, характеротворення, жанрово-композиційних структур, способів мовного викладу, ритмічної організації тексту, лексико-синтаксичних, фонетико-фонологічних, графемно-візуальних його вимірів тощо). Крім того, ці критерії як явища духовного плану функціонують через механізм опозиційних зіставлень: реальність//естетична реальність; об’єктивний світ//художній (представлений, зображений) світ; констатація//оцінне ставлення (ідейність як пафос); агреґатність//цілісність; хаотичність//впорядкованість; просторово-часова послідовність//хронотоп; безсюжетність //гостросюжетність; випадковість//детермінованість, вмотивованість; живе мовлення//мовний пуризм; граматична норма//відхилення; жанровий канон //деформація; банальність//оригінальність і т. д. У такій системі мислення кожен художній прийом (т. зв. зображально-виражальний засіб) стає функцією, яка має складну естетичну валентність: вона «заряджена» цілісністю твору, виражає задум, світобачення автора, доносячи їх до реципієнта (адресата). Прийом, художній засіб письменника у тексті твору постає як знак (система знаків), який виявляє свою художню семантику у свідомості реального читача. Прийом стає функцією, виконує задану, спроектовану функцію у свідомості освіченого, начитаного реципієнта. Тільки у філологічно вишколеного читача з розвинутим естетичним смаком функція художньої комунікації реалізується як естетичний ефект, що стає поштовхом до критичної діяльності у всеозброєнні відомих методів аналізу, вивчення, способів інтерпретації, критеріїв оцінки нових чи переоцінки давно опублікованих творів.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ІСТОРІЯ української літературної критики (від початків до кінця XIX століття)

Роман Гром як... ІСТОРІЯ української літературної критики...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Проблема критичного методу і критерії оцінки твору

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС
1.1. Визначення понять. Термінологія. 1.2. Психофізіологічні передумови. 1.3. Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами. 1.4. Естетичні виміри. 1.5. Структура. 1.6. Система жанрів. 1.7. Пробле

Психофізіологічні передумови
Літературна критика є самоусвідомленням літератури як суспільного явища в усій його різноманітності: національних літератур, літературних напрямів, стильових течій (шкіл), творчості письмен

Зв’язок з комунікативно-рецептивними процесами
Духовне життя людини як суспільної істоти реалізується у спілкуванні кожного члена спільноти з собі подібними суб’єктами. Культура, як і усе створене людьми в процесі їх самореалізації в ум

Структура
Логіка, аналізуючи структуру оцінних суджень, виділяє ряд залежностей між їх компонентами, виявляє джерела помилок у їх побудові, оперуванні оцінками, виділяє умови істинності суджень.

Система жанрів
Структура оцінок і оцінних суджень, гетерогенність усього життя, зокрема наявність різних груп реципієнтів — адресатів критики за ідейно-світоглядними ознаками й характером естетичного досвіду; існ

Герменевтика і критика
Багатовіковий досвід вивчення Біблії, міфів, алегорично-інакомовних форм усної народної творчості, параболічних жанрів художньої літератури породив екзегетику і герменевтику як науку тлумачення пам

Об’єкт і предмет літературної критики та історії літературної критики
Певна концепція літературної критики визначає розуміння предмета і завдань історії літературної критики. Окреслена в першому розділі модель критики як творчої діяльності, що здійснюється у сфері лі

Джерела-об’єкти історії літературної критики
Джерелами-об’єктами історії літературної критики є найрізноманітніші тексти, які з неоднаковою мірою повноти і в неоднаковий спосіб зафіксували оцінне ставлення суспільства до художньої культури і,

Історія критики та історія літератури, їх взаємозв’язок і проблема вивчення у вищій школі
Такий широкий компонентний склад джерел історії літературної критики належного і повного його опрацювання таїть у собі небезпеку втрати меж і специфіки літературної критики, розчинення її в історії

Періодизація української літературної критики
Щодо прийнятої у цьому посібнику періодизації, то вона в принципі така ж, як періодизація українського літературного процесу, лишень з певними поправками, а спосіб викладу матеріялу — оглядово-порт

Примітки
1. ФедченкоП. М. Літературна критика на Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 8. 2. Badania nad krytyką literacką, pod red. J. Sławiń

Характер джерел, за якими вивчається проблема
Як уже зазначалося в попередніх розділах, реальна історія власне літературної критики в Україні фіксується відповідними текстами з початку ХIХ ст. До того часу впродовж багатьох століть скл

Остаточне самовизначення літературної критики. Закономірність і несинхронність цього процесу в національних культурах, його специфіка в Україні
Протягом ХVII–ХVIII століть, коли на українських землях зіткнулися інтереси сусідніх держав — Росії, Польщі, Туреччини — і поступово занепадала національна державність, поглиблювалася мовна колізія

Суспільні умови
Суспільні умови, за яких відбувалося становлення літературно-критичної думки, окреслювалися і визначалися насамперед політичними факторами. З 1772 року західноукраїнські землі були

Періодика, її значення для становлення літературної критики
Часопис стимулює розвиток критики регулярністю, періодичністю виходу та обсягом критично-бібліографічного відділу.Регулярне видання регулярно потребує матеріялів: анотацій, рецензі

Перші спроби осмислення суті критики. Європейський контекст
Своєрідним показником зростання суспільної ваги літературної критики є увага письменників, журналістів, видавців, університетських філологів до її природи. В Україні ця тенденція п

Конкретно-історичне підґрунтя і вияви естетичної свідомості
Виокремлений з історичного плину період 1840–кінця 50-х років, хоч за соціяльно-політичним змістом і рухом естетичної свідомості строкатий, але з погляду історії літературної критики виділяється та

Українські альманахи і періодика 40-х років
1841 року вийшло три альманахи: «Ластівка» Є. Гребінки в Петербурзі, «Сніп» О. Корсунав Харкові, «Киевлянин» М. Максимовичау Києві (перша його книга з’явилася 1840). Власне літературно-критичний ма

Літературно-критична діяльність М. Максимовича київського періоду
Михайло Олександрович Максимович(1805–1871) не тільки впливав на розвиток української літературної критики, а й творив її. Вже основні віхи його життя підводять до розуміння внеску

Внесок харківської школи романтиків у розвиток української літературної критики. М. І. Костомаровяк критик
Якщо М. Максимовичбув тією живою ланкою, яка передавала сконцентрований досвід філософської естетики через докладне вивчення давньої української словесності в сучасну йому нову українську літератур

Творчість Т. Шевченкаяк ферментуючий фактор критичної думки і переосмислення критеріїв оцінки художніх явищ
Безпосередній внесок Т. Шевченкау власне літературну критику 40-х–50-х років ХIХ ст. характеризується кількома опублікованими тоді публіцистичними матеріялами (передмова до поеми «Гайдамаки», 1841;

Елементи літературно-критичних суджень у творчості членів «Руської трійці» після навчання в семінарії
Заборона церковної цензури поширювати альманах «Русалка Дністрова», жорстока розправа над його укладачами ускладнила їх участь у літературному житті, що надовго унеможливило їх вплив і на літератур

Початок літературно-критичної діяльності П. Куліша
Пантелеймон Олександрович Куліш(1819–1897) дебютував як прозаїк і поет на початку 1840 років (в альманахах М. Макси­мовича«Киевлянин» і Є. Гребінки «Ластівка»), а відтак після трир

Б. Підручники, монографії, довідники.
1. БернштейнМ. Д. Українська літературна критика 50–70-х років ХIХ ст. — К.: Вид-во АН УРСР, 1959. — С. 73–83. 2. Історія української літературної критики. — С. 32–45. 3. І

Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст
60-ті роки ХIХ століття справедливо вважаються світлою епохою в поступі народів Європи. Особливо їх виділяють у Росії, яка, нарешті, тоді спромоглася скасувати кріпосництво. Уже з другої половини 5

Роль журналу «Основа» в утвердженні і розробці теоретичних засад української літературної критики
Петербурзька українська громада, душею якої були давні члени Кирило-Мефодіївського братства Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, В. Білозерський, вирішила вдруге клопотатися про дозвіл видавати жу

Валуєвський циркуляр і зміна форм літературно-критичної діяльності українців. Західноукраїнська періодика і тяглість літературно-критичних традицій
Нагінки на основ’ян, виступи М. Каткова, М. Погодінапроти української мови і літератури стали на позір «благовидним» приводом таємного циркуляра з його воістину макіавелівською мотивацією. Мовляв,

Форми та особливості літературно-критичної діяльності П. Куліша в60-х роках
Літературно-критична спадщина П. Куліша, його діяльність як організатора літературного життя 60-х років ХIХ ст. і в наступні десятиліття аж до смерті 1897 року відбивають складну, поліфункціональну

Значення спадщини Т. Шевченкадля утвердження і розвитку української літературної критики
Ферментуючими факторами літературно-критичної думки діячів української культури 60-х років ХIХ ст. залишалися статус українського народу, функції його рідної мови, творчість М. Гоголя, а вагомим ар

Галицька періодика і літературно-естетичні дискусії 1873–78 років, їх значення для критики
Дискусія як обмін думками з приводу якоїсь складної проблеми — нормальне явище в людському спілкуванні: де є інди­відуальності, тим більше, яскраві особистості, там одностайності не буває. У вільно

Роль М. Драгомановав розвитку літературної критики
Внесок Михайла Петровича Драгоманова(1841 – 1895) в історію української літературної критики та значення його літературно-критичних оцінок і суджень зумовлені науковим типом його мислення і

Початок літературно-критичної діяльності І. Франка
Входження Івана Яковича Франка(1856–1916) в українську літературну критику було закономірним. З одного боку, його начебто втягнуло саме літературне життя після переїзду з Дрогобича

Примітки
1. Див.: Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 2. 2. Див.: Україна. — 1929. — Січень–лютий. — С. 15–23. 3. Там само. 4. Правда. — 1873. — Ч. 1. — С. 1–2. 5. О. Гороцьк

Періодика 80–90-их рр. ХIХ ст. як стимул до розвитку літературної критики
Остання чверть ХIХ століття — період пожвавлення духовного життя народів Європи. Хоча протягом 80-х років домінував ще позитивізм, а в мистецтві — реалізм, проте все виразніше заявляли про

Особливості літературно-критичних виступів В. Горленка з проблем української культури
В історії української літературної критики 80–90-х рр. ХIХ ст. у її контактах з літературно-естетичною атмосферою Європи помітний внесок належить Василеві Горленкові(1853–1907). Зд

Внесок у літературну критику Г. Цеглинського
Помітну роль у функціонуванні літературної критики того періоду відіграв Григорій Цеглинський(1853–1912). Вона зумовлена його активною участю в культурному житті як драматурга (від

Основні тенденції літературно-критичної діяльності І. Франка80–90-х років
Літературно-критична діяльність Івана Франкапротягом 80 – 90-х років ХIХ ст. велась одночасно на сторінках кількох різномовних часописів. Письменник став критиком-професіоналом, ре

Розробка теорії критики
Хоча якісний стрибок у методологічно усвідомленому розгляді проблем рецептивної естетики відбувся аж у ХХ столітті, однак ніхто не може обминути естопсихології як спроби своєрідного синтезу в погля

Роль Івана Франка-критика в українсько-польських літературних взаєминах
Іван Франко, як свідчить його опублікована спадщина, в усі періоди своєї творчості і світоглядної еволюції звертав увагу на роль національних традицій (ступінь національного самоусвідомлення) і тих

Внесок Павла Грабовськогов українську літературну критику
Павло Грабовський(1864–1902) свою естетичну програму не тільки втілив у поетичних творах, а й розвинув стосовно до нових умов у літературно-критичних судженнях, викладених у стаття

Значення творчості Михайла Коцюбинськогодля розвитку літературної критики в Україні
Головною турботою Михайла Коцюбинського(1864–1913) — письменника і критика — було прагнення до дальшого збагачення літератури. Засвоївши основні засади реалістичного способу відобр

Характер літературного критицизму Лесі Українки
Якісно новий етап у розвитку літературно-естетичного критицизму зв’язаний з художньою творчістю і літературно-критичною діяльністю Лесі Українки(1871–1913). Формуючись у к

Місце Осипа Маковеяв літературному житті України
Місце Осипа Маковея(1867–1925) в літературному житті і розвитку літературної критики України кінця ХIХ – початку ХХ століття визначається тим, що він був поетом, прозаїком, публіци

Вплив творчості Василя Стефаникана оновлення літературної критики
Своєрідний вплив на розвиток української літературної критики справила і творчість Василя Стефаника(1871–1936). Така постановка питання може викликати запитання: які літературно-кр

Особливості літературно-критичної діяльності Василя Щурата
У 90-ті роки розпочав літературно-критичну діяльність щедро обдарований як поет, перекладач, літературознавець Василь Щурат(1871–1948). Ставши доктором філософіі у Відні, як і Фран

Роль літературної критики в утвердженні престижу українства
Проблема престижу українства увиразнювалася в періоди активізації національно-визвольних рухів, інтенсивного розвитку літератури, літературної критики, журналістики.За всім цим сто

Покажчик прізвищ
  А Авіценна (Ібн Сіна) 169 Агеєва Віра 206 Айзеншток Ієремія 135 Аксаков Іван 61, 97, 109 Андієвська Емма 15 Андрухович Юрі

Розділ 1
СПЕЦИФІКА ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ................................................................. 6 ЇЇ СУЧАСНИЙ СТАТУС........................................................................

Розділ 5
СТАН І ФУНКЦІОНУВАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ в 40-х – 50-х РОКАХ ХIХ СТОЛІТТЯ.................................................. 58 (Шевченківський період)...............

Розділ 6
УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРНА КРИТИКА 60-х РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ...... 83 6. 1. Суспільно-політичні умови на східно- і західно- українських землях, культурний контекст...........................

Розділ 8
СТАН ЛІТЕРАТУРНОЇ КРИТИКИ ТА ЇЇ РОЛЬ У СУСПІЛЬНОМУ ЖИТТІ УКРАЇНИ 80–90-их РОКІВ ХIХ СТОЛІТТЯ 140 8. 1. Періодика 80–90-их рр. ХIХ ст. як стимул до розвитку літературної критики 140

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги