ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА

 

 

Г.П. Трегубенко

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

 

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

 

ДЛЯ СТУДЕНТІВ

ДЕННОЇ (ПРИСКОРЕНОЇ) ФОРМИ НАВЧАННЯ,

ФАКУЛЬТЕТУ ДИСТАНЦІЙНОЇ ТА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ

У ГАЛУЗЯХ ЗНАНЬ:

0305 – ЕКОНОМІКА І ПІДПРИЄМНИЦТВО;

МЕНЕДЖМЕНТ І АДМІНІСТРУВАННЯ

ЗА НАПРЯМАМИ ПІДГОТОВКИ:

6.030502 – ЕКОНОМІЧНА КІБЕРНЕТИКА;

6.030503 – МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА;

6.030504 – ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА;

МАРКЕТИНГ;

6.030508 – ФІНАНСИ І КРЕДИТ;

ОБЛІК І АУДИТ

МЕНЕДЖМЕНТ

ОСВІТНЬО-КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ: БАКАЛАВР

Полтава Видавництво ПолтНТУ Відповідальний за випуск – завідувачка кафедри економіки підприємства,

Тема 1. Вступ до курсу. Поняття, предмет та метод господарського права.

Господарське законодавство, його особливості…………………..

Тема 2. Поняття, зміст підприємницької діяльності.Суб’єкти господарсь-

кого права. Правовий статус підприємства……………………….

Тема 3. Поняття, види та функції господарських об’єднань. Господарські

товариства, їх види та правовий статус……………………………

Тема 4. Правовий режим майна суб’єктів господарювання……………..

Тема 5. Загальна характеристика господарських договорів, їх структура,

порядок укладання та виконання………………………………….

Тема 6. Договір поставки: поняття, зміст та види. Правова сутність дого-

вору (контракту) міжнародної купівлі-продажу………………….

Тема 7. Договір майнового найму та підряду: поняття, види, форма і зміст.

Правове регулювання оренди……………………………………….

Тема 8. Договір перевезення вантажів та його значення в господарській

діяльності суб’єктів. Особливості приймання вантажів від органів

транспорту…………………………………………………………….

Тема 9. Правове регулювання ціноутворення. Кредитно-розрахункові

відносини між господарюючими суб’єктами……………………….

Тема 10. Правові засади обмеження монополізму в економіці України……

Тема 11. Сутність і підстави господарсько-правової відповідальності.

Правове регулювання банкрутства………………………………..

Тема 12. Захист господарських прав та законих інтересів суб’єктів

господарювання……………………………………………………...

Тема 13. Порядок розгляду господарських спорів господарськими судами..

Тема 14. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності…………

 

 

ВСТУП

 

Перехід економіки України до розвинних ринкових відносин багато в чому залежить від правового забезпечення ринкових реформ, від створення належних умов функціонування суб’єктів господарської діяльності, від суворого додержання останніми вимог чинного законодавства.

Знання господарського права є частиною правових знань, які отримують студенти-економісти, і від того, наскільки ці знання будуть повними, наскільки ефективно застосовуватимуться у професійній діяльності норми господарського законодавства, багато в чому залежить правова культура спеціаліста і вирішення вище означених завдань.

Дисципліну «Господарське законодавство (право)» включено до навчального плану спеціальності «Економіка підприємства» спеціалізації «Економіко-правове регулювання діяльності підприємства», що вивчається протягом 108-мох навчальних годин, 20 з яких є лекційними.

Запропонований конспект лекцій побудовано з урахуванням кола основних питань і комплексу юридичних проблем, які досліджуються під час викладання лекційного матеріалу і проведення практичних занять, що передбачають використання активних форм і методів господарсько-правового навчання, в ньому охоплено більшість тем зазначеного навчального курсу, що робить його особливо привабливим для студентів.

Матеріал конспекту розміщено з урахуванням чинного господарського законодавства України та інших нормативно-правових актів, аби студенти могли вільно орієнтуватися в системі не лише господарського законодавства, яке нині перебуває в стадії кодифікації і має комплексний характер, а й інших галузей законодавства України.

Даний конспект стане у пригоді при підготовці до практичних занять, складання іспитів, допоможе систематизувати і конкретизувати знання, набуті в процесі вивчення дисципліни Господарського права (законодавства), сконцентрувати увагу на основних поняттях, їх ознаках і особливостях, сформулювати орієнтовну структуру (план) відповідей на екзаменаційні питання, які висувають реалії життя.

 

ТЕМА 1. ВСТУП ДО КУРСУ. ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД

ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА. ГОСПОДАРСЬКЕ

ЗАКОНОДАВСТВО, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ

План   1. Конституційні засади правопорядку у сфері господарювання. Господарсько-правові норми: поняття, ознаки та види.

КОНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ ПРАВОПОРЯДКУ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ НОРМИ: ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ

- забезпечення державою соціальної спрямованості економіки України (ч. 4 ст. 13 Конституції); - права власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря,… - права кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності Українського народу відповідно до…

ПОНЯТТЯ, ПРЕДМЕТ ТА МЕТОД ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА.

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО, ЙОГО ОЗНАКИ ТА

ОСОБЛИВОСТІ. ГОЛОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСЬКОГО

ЗАКОНОДАВСТВА, ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ

Отже, саме господарські відносини у сфері економіки України і становлять предмет господарського права. Зміст предмета господарського права визначається двома поняттями: «організація… Під господарською діяльністю у Господарському кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері…

ОСНОВНІ НОРМАТИВНІ АКТИ, ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ГОСПОДАРСЬКУ

ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЕКТІВ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ДЕЯКІ ПРОБЛЕМИ

ЙОГО ВПРОВАДЖЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

Система господарського законодавства — це розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв'язків і властивостей. Систематизацію господарського законодавства можна здійснювати за різними… Критерій юридичної сили застосував законодавець у ст. 7 ГК - «Нормативно-правове регулювання господарської…

ТЕМА 2. ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

СУБ’ЄКТИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА. ПРАВОВИЙ

СТАТУС ПІДПРИЄМСТВА

  1. Поняття та зміст підприємницької діяльності, умови її здійснення. Порядок… 2. Поняття та види суб’єктів господарського права, мета їх діяльності, права і обов’язки, статус та правове положення…

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ, УМОВИ ЇЇ

ЗДІЙСНЕННЯ. ПОРЯДОК ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ СУБЄКТІВ ГОС-

ПОДАРЮВАННЯ

Поняття підприємницької діяльності (підприємництва) згідно зі ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво — це самостійна, ініціативна,… Визначення підприємницької діяльності і відокремлення її від інших видів… Характеристика (ознаки) підприємницької діяльності (підприємництва)

Ознаки державної реєстрації

2. Державною реєстрацією, зокрема, вважається засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою. 3. До процедури державної реєстрації належить і вчинення «інших реєстраційних…

Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб

Місцезнаходженням юридичної особи, за визначенням Закону про державну реєстрацію, вважається місцезнаходження постійно діючою виконавчого органу… Згідно зі ст. 24 Закону про державну реєстрацію для проведення державної… 1. Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи. Нею є документ встановленого…

Порядок проведення державної реєстрації фізичних осіб — суб’єктів підприємницької діяльності

Місцем проживання фізичної особи Закон про державну реєстрацію визнає житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому… Згідно зі ст. 42 Закону про державну реєстрацію для проведення державної… 1. Заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА, МЕТА ЇХ

ДІЯЛЬНОСТІ, ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ, СТАТУС ТА ПРАВОВЕ ПОЛОЖЕН-

НЯ В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

- безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності… - створення (набуття статусу суб'єкта господарських відносин) у встановленому… - наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи…

Основи правового статусу суб'єктів господарювання

Ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу розрізняє такі категорії суб'єктів: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до… 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані…

РМИ. ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА, ПРАВОВИЙ ЗМІСТ

ЙОГО УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ. СПЕЦІАЛЬНА ПРАВО-

СУБ’ЄКТНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

• належність до основної ланки економіки; • безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної… • можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній…

Види та організаційно-правові форми підприємств

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприємства таких видів: • приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян… • підприємство, що діє па основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності);

ЄМСТВ ТА ПОРЯДОК ЇХ РЕОРГАНІЗАЦІЇ І ЛІКВІДАЦІЇ

Основні засади, закріплені в ГКУ, передбачають: - форми припинення (реорганізація шляхом злиття, приєднання, поділу,… - підстави припинення діяльності, відповідно до яких розрізняють:

ТЕМА 3. ПОНЯТТЯ, ВИДИ ТА ФУНКЦІЇ ГОСПОДАРСЬКИХ

ОБ’ЄДНАНЬ. ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА, ЇХ ВИ-

ДИ ТА ПРАВОВИЙ СТАТУС

  1. Поняття господарських об’єднань, їх правове регулювання. Види господарських… 2. Господарські товариства: поняття, види, їх юридичний статус, порядок реєстрації. Поняття та правовий статус…

ВАННЯ. ВИДИ ГОСПОДАРСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ

Згідно зі ст. 119 ГК України залежно від порядку заснування можуть утворюватися об’єднання підприємств таких видів:

Господарські об’єднанняабодержавні чи комунальні господарські об’єднання.

Згідно зі ст. 122 ГК України господарські об’єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи,… До компетенції вищого органу господарського об’єднання належить: - затвердження статуту господарського об’єднання та внесення змін до нього;

ГОСПОДАРСЬКІ ТОВАРИСТВА: ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ЇХ ЮРИДИЧНИЙ СТАТУС, ПОРЯДОК РЕЄСТРАЦІЇ. ПОНЯТТЯ ТА ПРАВОВИЙ СТАТУС АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ, ПОРЯДОК ЇХ СТВОРЕННЯ, МАЙНОВІ І НЕМАЙНОВІ ПРАВА. УПРАВЛІННЯ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ, ПРАВОВИЙ РЕЖИМ АКЦІЙ ТА ДИВІДЕНДІВ

 

Господарські товариства -це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило).

Правове становище господарських товариств регулюється ГКУ (статті 79-92), ЦКУ (статті 113-162), ЗУ від 19.09.1991 р. «Про господарські товариства», ЗУ від 17.09.2008 р. «Про акціонерні товариства».

Характерні риси (статті 79-92 ГК України; статті 113-118 ЦК України; статті 1-23 Закону «Про господарські товариства»):

• господарські організації корпоративного типу (як правило, наявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами);

• універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (банків, страхових компаній, інвестиційних фондів, неприбуткових господарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єднань (холдингові компанії з мережею дочірніх підприємств);

• наявність статусу юридичної особи;

• основний правовий титул майна товариства - право власності, джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом;

• корпоративний характер управління - учасниками товариства (в персональних товариствах) або системою органів (об'єднання капіталів);

• подільність майна товариства на частки, розмір яких визначається установчими документами товариства;

• можливість для засновників (залежно від їх інтересів щодо порядку управління товариством, можливості залучення коштів інших осіб до формування майна товариства, ступеня закритості товариства, виду діяльності та ін.) вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство;

• наявність в учасників господарських товариств корпоративних прав: право участі в розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні, право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації.

Класифікація господарських товариств

Господарські товариства можуть бути різних видів та форм. Поділ господарських товариств на види здійснюється за певними ознаками, а на форми - за сукупністю ознак. Класифікація господарських товариств має практичне значення: законодавство передбачає застосування різних принципів правового регулювання щодо певних видів господарських товариств, насамперед, щодо товариств, які належать до об'єднань капіталів та персональних товариств. Подібний поділ господарських товариств, широко відомий в комерційному праві (як зарубіжному, так і вітчизняному - дореволюційному, періоду непу, сучасному), здійснюється за ознакою домінування в них майнових чи персональних елементів.

Персональними товариствами або об'єднаннями осіб є такі господарські товариства, в яких домінують особисті елементи. Для таких товариств (а до них належать повне товариство і командитне товариство) притаманні специфічні риси:

• наявність одного установчого документа – засновницького договору;

• обов'язковість не лише майнової, а й персональної участі в товаристві для всіх (повне товариство) або для частики його учасників (командитне товариство);

• створення товариства з метою спільного здійснення його учасниками підприємницької діяльності, у зв'язку з чим традиційною (зафіксованою в законодавстві країн ринкової та більшості країн перехідної економіки) вимогою до учасників повного товариства та повних учасників (повних товаришів) командитного товариства є наявність у них статусу зареєстрованого суб'єкта підприємництва (в Законі «Про господарські товариства» та новому Цивільному кодексі така вимога відсутня, але передбачена ч. 7 ст. 80 Господарського кодексу України);

• наявність у всіх (повне товариство) або у частини учасників (командитне товариство) повної субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства;

• відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру статутного фонду товариства та порядку його формування (це має визначатися засновницьким договором);

• управління справами здійснюється безпосередньо самими учасниками товариства, що несуть повну субсидіарну відповідальність за його зобов'язаннями;

• порядок управління справами товариства визначають самі учасники, закріплюючи його в засновницькому договорі;

• заборона для таких учасників конкурувати з товариством;

• складність виходу з товариства (заборона або обмеження можливості відступлення учасником своєї частки третім особам, необхідність повідомлення про вихід за певний термін і в передбачених випадках).

До об'єднань капіталів належать господарські товариства, в яких домінуючими є майнові елементи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю). Попри наявність значних відмінностей між цими товариствами, вони мають спільні ознаки, що є характерними саме для цієї великої групи господарських товариств:

• обмеження ризику учасників товариства за результати діяльності товариства розміром сплачених вкладів (акцій) та відсутність у них (АТ, ТОВ) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (ТДВ), що викликає застосування спеціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства;

• законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фонду (капіталу), резервного фонду, порядку їх формування та необхідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства);

• основний установчий документ — статут;

• участь учасників в управлінні справами та розподілі прибутку товариства залежить, як правило, від розміру їх часток у статутному фонді товариства;

• управління товариством здійснюється за допомогою його органів (вищий - загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих працівників; контрольний орган чи органи), порядок формування та вимоги до яких встановлюються законодавством;

• обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі (за деякими винятками) в товаристві для його учасників;

• можливість виходу учасника з товариства в будь-який момент за його бажанням з дотриманням встановленої законом та статутом товариства процедури;

• можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у складі однієї особи (ч. 2 ст. 114, ч. 1 ст. 140, ч. 1 ст. 151, ч. 4 ст. 153 Цивільного кодексу України; ч. 1 ст. 79 Господарського кодексу України; щодо створення ВАТ у процесі приватизації шляхом перетворення державних унітарних підприємств — ч. З ст. 7 Закону України «Про приватизацію державного майна», щодо державних акціонерних товариств - Указ Президента України від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію підприємств»);

• можливість здійснення контролю над товариством з боку одного учасника, який володіє контрольним пакетом акцій (відповідною часткою в статутному фонді товариства).

Форми господарських товариств

Становлення інституту господарських товариств і поява їх різних модифікацій відбувалася протягом багатьох століть.

Історична першість належить персональним (повному та командитному) товариствам, прообрази яких були відомі древнім ассирійцям, фінікіянам, грекам і в Стародавньому Римі. На рубежі ХVІ-ХVП ст. з ініціативи підприємців майже одночасно в Голландії та Англії виникли перші акціонерні товариства з однаковою назвою – Ост-Індські компанії, які започаткували нову форму підприємництва, що згодом набула широкої популярності.

Товариства з обмеженою відповідальністю своєю появою завдячують німецьким юристам, які за дорученням парламенту в кінці XIX ст. розробили три законопроекти про нову форму товариства, яке мало би привабливі для малого бізнесу риси акціонерного товариства (насамперед, відсутність у акціонерів субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства) і повного товариства (забезпечення закритості товариства). Один з цих законопроектів був прийнятий німецьким парламентом і досі є чинним. Закон Німеччини від 20 квітня 1892 р. «Про товариства з обмеженою відповідальністю», завдяки ґрунтовності та оптимальності регулювання відносин, що виникають при створенні, функціонуванні та припиненні таких товариств, є взірцем для законодавців інших країн.

Товариство з додатковою відповідальністю фактично є модифікацією товариства з обмеженою відповідальністю і відрізняється від останнього лише наявністю у його учасників додаткової обмеженою відповідальності за зобов'язаннями товариства.

За сукупністю ознак (порядком створення; розміром, порядком формування та складом майнової бази; порядком управління справами; особливістю правового статусу учасників товариства та ін.) розрізняють такі форми (види) господарських товариств:

повне товариство (ПТ);

командитне товариство (КТ);

акціонерне товариство (АТ);

товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ);

товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ).

Акціонерне товариство (АТ) — це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість часток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями усім своїм майном; акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій.

Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій.

Найменування акціонерного товариства має містити його найменування і зазначення того, що товариство є акціонерним.

Особливості правового статусу акціонерних товариств, створених у процесі приватизації державних підприємств, встановлюються законом.

Акціонерне товариство, яке проводить відкриту підписку на акції, зобов'язане щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки, а також іншу інформацію, передбачену законом.

Акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами. Якщо акціонерне товариство створюється кількома особами, вони укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення товариства. Цей договір не є установчим документом товариства. Договір про створення акціонерного товариства укладається в письмовій формі, а якщо товариство створюється фізичними особами, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Особи, що створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства.

Акціонерне товариство відповідає за зобов'язаннями учасників, пов'язаними з його створенням, лише у разі наступного схвалення їх дій загальними зборами акціонерів.

Акціонерне товариство може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства. Відомості про це підлягають реєстрації і опублікуванню для загального відома. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа.

Порядок і строки вчинення дій щодо створення акціонерного товариства, у тому числі порядок проведення установчих зборів та їхня компетенція, встановлюються законом.

Установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства має містити відомості про:

• найменування юридичної особи;

• її місцезнаходження; адресу, органи управління товариством, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, розмір статутного капіталу;

• умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість;

• права акціонерів;

• склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень.

У статуті акціонерного товариства мають також міститися інші відомості, передбачені законом.

Статутний капітал акціонерного товариства утворюється з вартості вкладів акціонерів, внесених внаслідок придбання ними акцій. Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Він не може бути меншим розміру, встановленого законом. За діючим законом розмір статутного капіталу (фонду) не може бути менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного товариства.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства. Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій. Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається. У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути встановлене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються товариством.

Акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків. Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори акціонерів. У загальних зборах мають право брати участь усі його акціонери незалежно від кількості і виду акцій, що їм належать.

Акціонери (їхні представники), які беруть участь у загальних зборах, реєструються із зазначенням кількості голосів, що їх має кожний акціонер, який бере участь у зборах.

До виключної компетенції загальних зборів акціонерів належить:

1)внесення змін до статуту товариства, у тому числі зміна розміру його статутного капіталу;

2)обрання членів наглядової ради, а також утворення і відкликання виконавчого та інших органів товариства;

3)затвердження річної фінансової звітності, розподіл прибутку і збитків товариства;

4)рішення про ліквідацію товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом товариства і законом може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені законом до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, не можуть бути передані ними для вирішення іншим органам товариства.

Порядок голосування на загальних зборах акціонерів встановлюється законом.

Акціонер має право призначити свого представника для участі у зборах. Представник може бути постійним чи призначеним на певний строк. Акціонер має право у будь-який момент замінити свого представника у вищому органі товариства, повідомивши про це виконавчий орган акціонерного товариства.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік.

Позачергові збори акціонерів скликаються у разі неплатоспроможності товариства, а також за наявності обставин, визначених у статуті товариства, та в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Порядок скликання і проведення загальних зборів, а також умови скликання і проведення позачергових зборів та повідомлення акціонерів встановлюються статутом товариства і законом.

Виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

 

ПОНЯТТЯ, ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ ПОВНОГО

ТА КОМАНДИТНОГО ТОВАРИСТВ

Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть… Найменування командитного товариства має містити імена (найменування) всіх… До командитного товариства застосовуються положення про повне товариство, якщо інше не встановлено законодавством.

ТЕМА 4. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА СУБ’ЄКТІВ

ГОСПОДАРЮВАННЯ

План   1. Поняття та форми власності в Україні, їх економічний та юридичний зміст. Право власності як юридична категорія,…

ПОНЯТТЯ ТА ФОРМИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ, ЇХ ЕКОНОМІЧНИЙ ТА ЮРИДИЧНИЙ ЗМІСТ. ПРАВО ВЛАСНОСТІ ЯК ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ, ПІДСТАВИ ЇЇ ВИНИКНЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ

Зміст права власності полягає в тому, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.… Цивільний кодекс України зазначає, що суб'єктами права приватної власності можуть бути фізичні та юридичні особи, яким…

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА КОЛЕКТИВНИХ І ПРИВАТНИХ ВЛАСНИКІВ. ПРАВОВИЙ РЕЖИМ МАЙНА ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНА БЮДЖЕТНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ. ПРАВОВА СУТНІСТЬ ПОВНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО ВІДАННЯ ТА ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ

Право колективної власності - це юридично визначене і забезпечене право організації - юридичної особи, створеної на базі об'єднання майна її членів (учасників), використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і в інтересах її членів (учасників).

При праві колективної власності суб'єкт, який передав своє майно до такої власності, втрачає на цю річ право власності, отримуючи натомість зобов'язальні (корпоративні) права щодо нового власника - організації корпоративного типу, членом (учасником) якої став цей суб'єкт, а саме:

а) право на отримання грошового чи майнового еквівалента своєї частки в майні нового власника - юридичної особи у разі виходу зі складу її учасників (членів);

б) право участі в розподілі майна юридичної особи у разі її ліквідації;

в) право на отримання частини чистого прибутку (дивідендів) суб'єкта колективної власності;

г) право участі в управлінні справами юридичної особи, що діє на базі колективної власності, якщо інше не передбачено її установчими документами.

Суб'єктом права колективної власності є організація корпоративного типу зі статусом юридичної особи.

Об'єктами права колективної власності можуть бути:

- статутний (складений) капітал юридичної особи - суб'єкта права колективної власності, створений за рахунок вкладів (пайових внесків) її учасників (членів);

- викуплене членами трудового колективу, іншими фізичними та юридичними особами майно державного підприємства шляхом його акціонування;

- кредити банків, отримані суб'єктом права колективної власності;

- виготовлена продукція, отримані доходи та інше майно, набуте суб'єктом права колективної власності на законних підставах (субсидії, дивіденди від цінних паперів тощо).

Однак не може бути об'єктом права колективної власності майно, вилучене з обороту, в т. ч. цілісні майнові комплекси, на базі яких здійснюється діяльність, що є монополією держави (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням та реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобування бурштину, охороною найважливіших об'єктів права державної власності).

Як правило, суб’єкт права колективної власності сам використовує належне йому майно своєю владою і в інтересах його учасників (членів). При цьому він може використовувати такі правові форми реалізації права колективної власності:

- право господарського відання при створенні суб'єктом права колективної власності унітарного підприємства-невласника, що має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

- право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права колективної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

- оренда, на підставі якої об'єкти права колективної власності передаються в користування іншим особам.

Право приватної власності - це юридично визначене і забезпечене право фізичної особи (громадянина України, особи без громадянства або громадянина іншої держави) використовувати належні їй засоби виробництва на власний розсуд і у власних інтересах.

Суб'єкт права приватної власності - фізична особа (фізичні особи) чи створене ним (ними) приватне підприємство-власник.

Об'єктами права приватної власності може бути майно виробничого призначення, в т. ч. засоби виробництва, виготовлена продукція, транспортні засоби, цінні папери, гроші, за винятком майна, вилученого з обороту, а також цілісних майнових комплексів, на базі яких здійснюється діяльність, що належить до монополії держави.

Суб'єкт права колективної власності зазвичай сам використовує належне йому майно своєю владою і у власних інтересах, однак може застосовувати такі правові форми реалізації права приватної власності, як:

- право господарського відання при створенні унітарного підприємства-невласника з найманим працівником, яке має діяти з метою отримання прибутку на засадах самоокупності;

- право оперативного управління щодо створеної суб'єктом права приватної власності юридичної особи, якщо діяльність останньої фінансується засновником;

- оренда, на підставі якої об'єкти права приватної власності передаються в користування іншим особам.

Правовий режим майна господарюючих суб'єктів регулюють Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, та інші нормативно-правові акти.

Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління, а також право оперативного використання майна. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним та Господарським кодексами України.

Суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених чинним законодавством.

Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників.

Правовий режим власності та правові форми реалізації права власності у сфері господарювання визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України і іншими законодавчими актами.

Відповідно до чинного законодавства:

- власник має право використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності;

- результати господарського використання майна (виготовлена продукція, одержані доходи) належать власникові цього майна, якщо інше не встановлено законом або договором;

- власник засобів виробництва та іншого майна має право створити у встановленому законом порядку підприємство, організацію, що є юридичною особою;

- юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту (положення).

Відповідно до ст. 135 Господарського кодексу України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльності заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до законодавства.

Власник вправі особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до законодавства України.

Право господарського відання визнається речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених Господарським кодексом України та іншими законами.

Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства.

Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

Право оперативного управління є речовим правом суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених Господарським кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Право оперативного використання майна належить суб'єкту господарювання - відокремленому підрозділу, який використовує надане йому майно для здійснення господарської діяльності, обсяг майнових правомочностей якого визначається господарською організацією, до складу якої входить зазначений суб'єкт.

МАЙНО У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ

ВЛАСНОСТІ ГОСПОДАРЮЮЧИХ СУБ’ЄКТІВ

Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі… Майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та… До державного майна у сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних…

ТЕМА 5. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ

ДОГОВОРІВ, ЇХ СТРУКТУРА, ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ТА ВИКОНАННЯ

План   1. Поняття, сутність та функції господарських договорів. Класифікація і система господарських договорів по…

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ.

КЛАСИФІКАЦІЯ І СИСТЕМА ГОСПОДАРСЬКИХ ДОГОВОРІВ ПО

ЗАКОНОДАВСТВУ УКРАЇНИ

Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найбільш поширеною у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких… Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві,… У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній)…

Функції господарського договору

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функції) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна,… Регулятивна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського… а) господарський договір є індивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних…

Класифікація господарських договорів

1. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють: плановані договори - укладаються на підставі прийнятого державного замовлення… регульовані договори - укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

СТРУКТУРА ДОГОВОРУ ТА ЙОГО ІСТОТНІ УМОВИ.

ПОРЯДОК ОФОРМЛЕННЯ ТА УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ

Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта… При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору… - вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не…

СПОСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ

ДОГОВОРІВ І ЇХ СУТНІСТЬ

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання: • належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за… • реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим, як правило, заборонена, крім…

ТЕМА 6. ДОГОВІР ПОСТАВКИ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ВИДИ.

ПРАВОВА СУТНІСТЬ ДОГОВОРУ (КОНТРАКТУ)

МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

План   1. Договір поставки: поняття, характеристика, зміст, види. Істотні умови договору.

ДОГОВІР ПОСТАВКИ: ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ЗМІСТ, ВИДИ.

ІСТОТНІ УМОВИ ДОГОВОРУ

По-перше, відповідно до Цивільного кодексу України договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, оскільки положення про нього включені до… - в ЦК відсутні обмеження щодо суб'єктного складу цього договору (будь-які… - якщо Господарським кодексом сфера застосування договору поставки обмежена сферою господарювання, то відповідно до…

ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ, ВНЕСЕННЯ ЗМІН ТА ЙОГО РОЗІРВАННЯ. УЧАСНИКИ ДОГОВОРУ, ЇХ ГОЛОВНІ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ. ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ, МАЙНОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СТОРІН ЗА НЕВИКОНАННЯ АБО НЕНАЛЕЖНЕ ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИЙМАННЯ ТОВАРІВ ПО КІЛЬКОСТІ ТА ЯКОСТІ

Порядок і способи укладання, зміни та розірвання договору поставки.

В цілому неконкурентний (традиційний або загальний) порядок укладання договору поставки, що встановлений Положеннями про поставки, збігається із… Положеннями про поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів… Форма договору поставки. Договори поставки (як і інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: у повній –…

ДОГОВІР (КОНТРАКТ) МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ – ОСНОВА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ УГОД. ЗАГАЛЬНІ І ОСОБЛИВІ РИСИ ДОГОВОРУ ПОСТАВКИ ТА ДОГОВОРУ МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ. ОСОБЛИВОСТІ УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ МІЖНАРОДНОЇ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

Відповідно до ст. 1 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ЗЕД), зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Ознаками такого договору, що дозволяють виділити його в окрему групи господарських договорів, є:

- особливий суб'єктний склад: сторонами в договорі є вітчизняний суб'єкт ЗЕД та іноземний контрагент;

- особливості змісту договору: права та обов'язки його сторін щодо здійснюваної ними ЗЕД (зовнішньоекономічних операцій);

- обов'язковість врахування типових платіжних умов та типових захисних застережень (передбачається постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21.06.1995р. № 444 «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»);

- при укладенні договорів на реалізацію товарів (купівлі-продажу, поставки) враховувати Правила ІНКОТЕРМС відповідно до ст. 265 ГК та Указу Президента України від 04.04.1994 р. № 567 «Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів»;

- спеціальні вимоги щодо права, яке застосовується: 1) при визначенні змісту договору (права та обов'язки сторін договору визначаються правом країни, обраної сторонами при його укладенні або в результаті подальшого погодження; якщо сторони не погодили це питання, то їх права та обов'язки визначаються правом місця укладання договору, яке визначається законами України (зокрема ст. 6 Закону «Про ЗЕД»); 2) при прийманні виконання (застосовується право країни, обраної сторонами; якщо такого погодження не було - береться до уваги право місця проведення такого приймання);

- спеціальні вимоги щодо форми договору: як загальне правило - письмова форма, якщо інше не встановлено законом чи чинним міжнародним договором, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України; форма зовнішньоекономічного договору/контракту (в т. ч. модифікація письмової форми) визначається правом місця його укладення (місце укладення договору/контракту визначається відповідно до законів України); форма договорів щодо нерухомого майна, розташованого на території України, визначається законами України; вимоги щодо форми зовнішньоекономічного договору визначаються ГК (ст. 382), Законом «Про ЗЕД» (ст. 6), Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженим наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 06.09.2000 р. № 201;

- обов'язковість державної реєстрації визначених законом видів зовнішньоекономічних договорів/контрактів, що здійснюється відповідно до встановленого порядку (ст. 383 ГК України; постанови Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 р. № 155 «Про затвердження Порядку реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металоломом»; Наказ Міністерства економіки України від 29.06.2000 р. № 136 «Про порядок реєстрації та обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)»; Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті: Затверджено постановою Правління Національного банку України від 22.12.1999 р. № 602);

- особливості порядку розгляду договірних спорів: визначення за згодою сторін з відповідною фіксацією у договорі юрисдикційного органу (державні суди України чи конкретний міжнародний третейський суд/арбітраж, створений на території України чи іншої країни).

Враховуючи положення ст. 4 Закону «Про ЗЕД», зовнішньоекономічні договори можна поділити на кілька видів залежно від предмета договору:

- на експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- щодо надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- кооперації (наукової, науково-технічної, науково-виробничої, виробничої, навчальної та ін.) з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

- здійснення міжнародних фінансових операцій та операцій з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- щодо кредитних та розрахункових операцій між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- про спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- про підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- про організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- про товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- про орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- щодо здійснення операцій по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- щодо здійснення посередницьких операцій, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших);

- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Регулювання окремих видів зовнішньоекономічних договорів здійснюється в спеціальному порядку. Це стосується таких договорів:

- про здійснення товарообмінних (бартерних) операцій (регулювання відносин, що складаються при цьому, здійснюється Законом від 23.12.1998 р. «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1999 р. № 756 «Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності»);

- про операції з давальницькою сировиною (Закон України від 04.10.2001 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»);

- комісії та консигнації (постанова Кабінету Міністрів України від 30.03.2002 р. № 445 «Про затвердження порядку віднесення операцій резидентів при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України»).

 

ТЕМА 7. ДОГОВІР МАЙНОВОГО НАЙМУ ТА ПІДРЯДУ:

ПОНЯТТЯ, ВИДИ, ФОРМА І ЗМІСТ. ПРАВОВЕ

РЕГУЛЮВАННЯ ОРЕНДИ

  1. Договір підряду: поняття, форма, види і значення. Права та обов’язки… 2. Поняття, зміст, види і форма договору майнового найму. Права і обов’язки сторін по договору. Підстави припинення…

ДОГОВІР ПІДРЯДУ: ПОНЯТТЯ, ФОРМА, ВИДИ І ЗНАЧЕННЯ. ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН, ЇХ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ ПІДРЯДУ

Поняття і зміст договору підряду

Договір підряду, регламентований главою 61 ЦК України, є традиційним цивільно-правовим договором, регулювання якого за останній час не зазнало істотних змін.

Потрібно звернути увагу на істотну новелу нового ЦК України, що полягає у виділенні окремого виду договорів на надання послуг, які раніше охоплювалися нормами договору підряду. Слід зазначити, що традиційно договір підряду розглядався як договір, спрямований на досягнення (виготовлення, перетворення, відновлення, навіть знищення та ін.) конкретного матеріалізованого результату (об'єкта), однак за відсутності окремого виду договору відносини з виконання робіт і надання послуг (туристичних, медичних, аудиторських тощо), навіть якщо вони і не мали на меті створення матеріалізованого об'єкта, регулювалися нормами договору підряду.

Процес обміну матеріальними цінностями у цивільному обігу опосередковується з правової точки зору двома групами угод:

1) обмін речами незалежно від того, діяльністю кого вони створені, — такі угоди опосередковуються зобов'язаннями з сплатної реалізації майна (договори купівлі-продажу, міни, поставки тощо);

2) обмін результатів праці — такі відносини опосередковуються окремим видом зобов'язань — з проведення робіт, до яких і належить договір підряду.

Характерні ознаки договору підряду та його розмежування з іншими видами договорів. За договором підряду відповідно до ст. 837 ЦК України підрядник зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Законодавство та підприємницька практика розрізняють декілька різновидів договору підряду. До них, зокрема, належить як власне підряд, так і побутове замовлення, підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектних та пошукових робіт, підряд на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт тощо. Доречно підкреслити, що договір на виконання науково-дослідних чи дослідно-конструкторських та технологічних робіт має певні особливості, пов'язані з необхідністю обумовлення питань надання прав на використання результатів робіт, авторськими правами виконавців, подальшим наданням ліцензій, а також з можливою конфіденційністю результатів тощо.

До підрядних договорів можна віднести і виготовлення майнових цінностей за толлінговими схемами (з давальницької сировини), регулювання яких, особливо в галузі зовнішньоекономічних відносин, здійснюється спеціальним законодавством. Серед норм такого законодавства основним є Закон України «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах» від 15 вересня 1995 р., згідно з яким до операцій з давальницькою сировиною належать операції, в яких сировина замовника на конкретному етапі її переробки складає на менше 20 відсотків загальної вартості продукції.

Договір підряду, враховуючи його характерні ознаки (підрядник виконує обумовлену сторонами роботу для замовника), має певні схожі риси з іншими договорами, зокрема трудовим договором та договором купівлі-продажу (поставки), особливо при виконанні робіт з матеріалів підрядника та передачі їх у власність замовника. З метою розмежування цих угод доцільно звернути увагу на принципові положення, що відрізняють одні види зобов'язань від інших.

Так, схожість з трудовим договором викликана тим, що підрядні роботи також пов'язані з трудовою діяльністю. Разом з тим працівником може бути лише фізична особа — громадянин, а підрядником — як підрядна організація, так і громадянин, а в деяких відносинах — громадянин-підприємець. Однак основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація; працівник приймається до штату підприємства для виконання функцій за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; незалежно від результатів праці йому гарантується певна платня, він має право на встановлені трудовим законодавством гарантії, компенсації і пільги; ризик загибелі речі працівник не несе тощо.

При цивільно-правовому договорі підряду процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату, оплачується не процес праці, а її результат, причому, як правило, після завершення робіт на підставі актів здачі-приймання виконаних робіт (слід зазначити, що авансування робіт чи поетапна оплата не суперечать чинному законодавству і також можуть бути передбачені договором).

Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Відмінність від договору купівлі-продажу (поставки) виявляється за двома основними критеріями: по-перше, предметом договору підряду є виготовлення індивідуально визначеного виробу, тоді як предметом договору купівлі-продажу, як правило, є речі, що характеризуються родовими ознаками; по-друге, умови договору підряду спрямовані перш за все на визначення взаємовідносин контрагентів у процесі виконання обумовлених робіт, а головним змістом договору купівлі-продажу (поставки) є передача покупцеві предмета договору.

Характерною ознакою договору підряду є те, що роботи підрядником виконуються на його власний ризик, а це означає, що він не має права вимагати винагороди у разі випадкової загибелі предмета підряду або неможливості завершення робіт без вини сторін (ст. 855 ЦК України). Підрядник несе ризик у разі можливих раптових призупинень робіт, їх випадкових погіршень або подорожчанні тощо. Так, якщо предмет договору підряду до здачі його замовникові випадково загинув або закінчення роботи стало неможливим без вини сторін, підрядник не має права вимагати плати за роботу. Однак у тому разі, коли загибель предмета підряду чи неможливість завершення роботи сталися внаслідок недоліків матеріалу, наданого замовником, або че­рез його розпорядження про спосіб виконання робіт, або сталися після настання прострочки в прийнятті замовником виконаної роботи, причому підрядником були додержані вимоги закону щодо попередження замовника про недоліки матеріалів та інші суттєві обставини, що загрожують міцності або придатності виконуваної роботи, і замовник не вжив відповідних заходів, підрядник зберігає право на одержання винагороди за роботу.

Зміст договору підряду. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. У тому разі, коли договором передбачено виготовлення речі, підрядник після завершення робіт має передати права на неї замовникові.

Зміст підрядного договору визначається його істотними умовами, якими є предмет договору, його ціна та строки виконання робіт.

Предметом договору підряду є індивідуально визначені речі, договором мають бути чітко визначені їх характеристики, такі як кількість, якість, розміри, інші необхідні характеристики, як правило, на розсуд замовника.

Відповідно до ст. 839 ЦК України підрядник зобов'язаний виконати роботу, визначену договором підряду, зі свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором. При цьому підрядник відповідає за неналежну якість наданого ним матеріалу і устаткування, а також за надання матеріалу або устаткування, обтяженого правами третіх осіб. Матеріал може бути наданий і замовником. Так, згідно зі ст. 840 ЦК України, якщо робота виконується частково або в повному обсязі з матеріалу замовника, підрядник відповідає за неправильне використання цього матеріалу. Підрядник зобов'язаний надати замовникові звіт про використання матеріалу та повернути його залишок.

Якщо робота виконується з матеріалу замовника, у договорі підряду мають бути встановлені норми витрат матеріалу, строки повернення його залишку та основних відходів, а також відповідальність підрядника за невиконання або неналежне виконання своїх обов'язків.

Підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу.

Підрядник зобов'язаний вживати усіх заходів щодо збереження майна, переданого йому замовником, та відповідає за втрату або пошкодження цього майна (ст. 841 ЦК України).

Відповідно до ст. 842 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу до настання строку здачі підрядником визначеної договором підряду роботи несе сторона, яка надала матеріал, а після настання цього строку — сторона, яка пропустила строк, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом встановлюються вимоги до якості роботи. Так, відповідно до ст. 857 ЦК України робота, виконана підрядником, має відповідати умовам договору підряду, а в разі їх відсутності або неповноти — вимогам, що звичайно ставляться до роботи відповідного характеру.

Виконана робота має відповідати якості, визначеній у договорі підряду, або вимогам, що звичайно ставляться, на момент передання її замовникові.

Результат роботи у межах розумного строку має бути придатним для використання відповідно до договору підряду або для звичайного використання роботи такого характеру.

Гарантія якості роботи поширюється на все, що становить результат роботи, якщо інше не встановлено договором підряду.

Перебіг гарантійного строку починається з моменту, коли виконана робота була прийнята або мала бути прийнята замовником, якщо інше не встановлено договором підряду (ст. 860 ЦК України).

До вимог щодо неналежної якості роботи, виконаної за договором підряду, застосовується позовна давність в один рік, а щодо будівель і споруд — три роки від дня прийняття роботи замовником.

Якщо договором підряду або законом встановлений гарантійний строк і заява з приводу недоліків роботи зроблена у межах гарантійного строку, перебіг позовної давності починається від дня заявлення про недоліки.

Якщо відповідно до договору підряду роботу було прийнято замовником частинами, перебіг позовної давності починається від дня прийняття роботи в цілому (ст. 864 ЦК України).

Ціна роботи за договором підряду як його істотна умова визначається відповідно до ст. 843 ЦК України, якою встановлено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Якщо у договорі підряду не встановлена ціна роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи, з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами.

Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі (ст. 844 ЦК України). Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником.

Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором.

Зміни до твердого кошторису можуть вноситися лише за погодженням сторін.

У разі перевищення твердого кошторису усі пов'язані з цим витрати несе підрядник, якщо інше не встановлено законом.

Якщо виникла необхідність проведення додаткових робіт і в зв'язку з цим істотного перевищення визначеного приблизного кошторису, підрядник зобов'язаний своєчасно попередити про це замовника. Замовник, який не погодився на перевищення кошторису, має право відмовитися від договору підряду. У цьому разі підрядник може вимагати від замовника оплати виконаної частини роботи.

Підрядник, який своєчасно не попередив замовника про необхідність перевищення приблизного кошторису, зобов'язаний виконати договір підряду за ціною, встановленою договором.

Підрядник не має права вимагати збільшення твердого кошторису, а замовник — його зменшення у разі, якщо на момент укладення договору підряду не можна було передбачити повний обсяг роботи або необхідні для цього витрати.

У разі істотного зростання після укладення договору вартості матеріалу, устаткування, які мали бути надані підрядником, а також вартості послуг, що надавалися йому іншими особами, підрядник має право вимагати збільшення кошторису. У разі відмови замовника від збільшення кошторису підрядник має право вимагати розірвання договору.

Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, — достроково (ст. 854 ЦК України).

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у разі та в розмірі, встановлених договором.

У ЦК України є новела, пов'язана з ощадливістю підрядника (ст. 845). Так, підрядник має право на ощадливе ведення робіт за умови забезпечення належної їх якості.

Якщо фактичні витрати підрядника виявилися меншими від тих, які передбачалися при визначенні ціни (кошторису), підрядник має право на оплату роботи за ціною, встановленою договором підряду, якщо замовник не доведе, що отримане підрядником за­ощадження зумовило погіршення якості роботи.

Сторони можуть домовитися про розподіл між ними заощадження, отриманого підрядником.

Строки початку і завершення виконання підрядних робіт та терміни передачі результатів робіт замовнику є істотними умовами договору підряду. Строки виконання роботи або її окремих етапів мають бути встановлені у договорі підряду (ст. 846 ЦК України). На практиці при виконанні довгострокових робіт сторонами часто затверджуються графіки проведення робіт, яких має дотримуватися підрядник під загрозою штрафних санкцій або навіть припинення договору.

Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру, обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Права та обов'язки сторін

Основні обов'язки підрядника визначені нормами ЦК України, до яких слід віднести: - виконання певної роботи за завданням замовника та здача належно виконаної… - обов'язок вчасно приступити до виконання роботи та виконати її в обумовлений строк (ст. 846);

Відповідальність сторін за договором підряду

Статтею 858 ЦК України встановлюється відповідальність підрядника за неналежну якість роботи. Так, якщо робота виконана підрядником з відступами від… Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає,… Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути…

Договір підряду на капітальне будівництво

У сфері господарювання широко застосовуються договори підряду на капітальне будівництво, договори підряду на виконання проектно-пошукових робіт,… Договір підряду на капітальне будівництво відіграє важливу роль у сфері… За договором підряду на будівництво (капітальне будівництво) підрядник зобов'язується побудувати і передати…

Договір підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт

«Про затвердження Порядку проведення архітектурних та містобудівних конкурсів», від 11 квітня 2002 р. № 483 «Про порядок затвердження інвестиційних… На підрядника за цим договором покладається обов'язок відповідальності за… Виявлені в процесі реалізації проекту та експлуатації побудованого за даним проектом об'єкта недоліки, що не були…

ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ, ВИДИ І ФОРМА ДОГОВОРУ МАЙНОВОГО НАЙМУ.

ПРАВА І ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН ПО ДОГОВОРУ. ПІДСТАВИ ПРИПИНЕН-

НЯ ДОГОВОРУ МАЙНОВОГО НАЙМУ

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК… Договір найму є найпоширенішим зобов'язанням з передачі майна у користування.… Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних) цивільно-правових договорів такими ознаками:

ДОГОВІР ОРЕНДИ ЯК РІЗНОВИД МАЙНОВОГО НАЙМУ. ІСТОТНІ

УМОВИ ДОГОВОРУ ОРЕНДИ І ПОРЯДОК ЙОГО УКЛАДАННЯ. ПРАВА

ТА ОБОВ’ЯЗКИ СТОРІН В ДОГОВОРІ. ПРИПИНЕННЯ ДОГОВОРУ

ОРЕНДИ

Договори на користування чужим майном - нечисленні. Основними різновидами цих договорів є договір оренди та договір лізингу, хоча елементи оренди є в складних договорах (зокрема, в концесійному договорі).

Найбільш поширеним у сфері господарювання договором на користування чужим майном є договір оренди.

За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності (ч. 1 ст. 283 ГК). У користування за договором оренди відповідно до ч. 2 ст. 283 ГК України може передаватися індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості.

Об'єктом оренди можуть бути:

- цілісні майнові комплекси підприємств чи їх структурних підрозділів, тобто господарські об'єкти, що забезпечують завершений цикл виробництва продукції (робіт, послуг), з відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; проте оренда структурних підрозділів державних та комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілі­сність, технологічну єдність даного підприємства;

- нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

- інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Умови договору оренди:

- істотні умови (відповідно до ч. 1 ст. 284 ГК): об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Сторони договору оренди:

Орендар (основні права та обов'язки визначені ст. 285 ГК):

- має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди;

- зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню; здійснювати поточний ремонт орендованого майна (якщо інше не передбачено договором оренди), своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, відшкодувати орендодавцю вартість орендованого майна у разі його втрати, знищення чи псування з вини орендаря; може бути зобов'язаний використовувати об'єкт оренди за цільовим призначенням відповідно до профілю виробничої діяльності підприємства, майно якого передано в оренду.

Орендодавець:

- має права: на отримання орендних платежів, повернення майна у разі припинення чи розірвання договору оренди, відшкодування збитків за рахунок орендаря у разі втрати, псування чи знищення об'єкта оренди з вини орендаря;

- зобов'язаний: передати об'єкт оренди орендареві у встановлений договором строк та у належному стані; здійснювати капітальний ремонт переданого в оренду майна (якщо інше не встановлено законом та договором оренди).

Орендна плата (фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності) встановлюється у грошовій формі (залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі); розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також у передбачених законодавством випадках (зокрема, орендар має право вимагати зменшення розміру орендної плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, змінилися передбачені договором умови господарювання або істотно погіршився стан об'єкта оренди); строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Припинення та розірвання договору оренди:

• договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено;

• викупу (приватизації) об'єкта оренди;

• ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний:

• за згодою сторін;

• на вимогу однієї із сторін з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму (статті 783-784), в порядку, встановленому статтею 188ГК України (загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів). Так, відповідно до ст. 783 Цивільного кодексу, дострокове розірвання договору на вимогу наймодавця можливе у випадках, якщо наймач:

• користується річчю (майном) всупереч договору або призначенню майна;

• без дозволу наймодавця передав річ (майно) у користування іншій особі;

• своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі (майна);

• не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Згідно із ст. 784 Цивільного кодексу наймач має право вимагати дострокового розірвання договору, якщо наймодавець:

• передав у користування річ (майно), якість якого не відповідає умовам договору або призначенню речі (майна);

• не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (майна).

У разі, якщо предметом договору оренди є державне або комунальне майно, такий договір має певні особливості, а саме:

1.Спеціальне правове регулювання відносин, які складаються в процесі укладення та виконання договору оренди державного та комунального майна: ГК України (статті 287-289), Закон 14.03.1995 р. «Про оренду державного та комунального майна», Декрет від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається», низка підзаконних нормативно-правових актів (Методика оцінки вартості об'єктів оренди, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Перелік документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди державного майна, затверджений наказом Фонду державного майна України від 17.-04.2001 р. № 649; Порядок проведення конкурсу на укладання договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства, його структурного підрозділу, затверджений наказом Фонду державного майна від 04.03.1998 р. № 396, та ін.);

2.Орендодавцями щодо державного та комунального майна є:

1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу національної академії наук України;

2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності;

3) державні (комунальні) підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна прощею до 200 кв. м, а з дозволу орендодавців, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

3.Обмеження щодо об'єкта оренди на підставі закону (такі обмеження встановлені Декретом Кабінету Міністрів України від 31.12.1992 р. «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається») та ч. 2 ст. 4 Закону «Про оренду державного і комунального майна».

4.Спеціальний порядок укладення договору оренди, що передбачає кілька етапів: а) подання претендентами на укладення договору орендодавцеві заяви, проекту договору оренди та комплекту необхідних документів згідно з Переліком документів, які подаються орендодавцеві для укладання договору оренди державного майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 17.04.2001 р. № 649; б) у разі надходження однієї заяви - прийняття орендодавцем за погодженням (у передбачених законом випадках) із заінтересованими органами рішення про укладення договору оренди або про відмову за наявності передбачених законом підстав (прийняття рішення компетентним органом про приватизацію відповідного об'єкта; включення об'єкта до переліку підприємств, що потребують залучення іноземних інвестицій згідно з рішенням Кабінету Міністрів України чи місцевих органів влади; відсутність згоди органу Антимонопольного комітету України на оренду; відсутність згоди органу, уповноваженого управляти відповідним майном, на виділення структурного підрозділу; інші передбачені законом підстави); в) організацію та проведення орендодавцем в установленому порядку конкурсу на визначення орендаря - у разі надходження заяв від двох і більше претендентів і за умови відсутності поданої в установлений термін заяви господарського товариства, створеного членами трудового колективу підприємства/його структурного підрозділу, якому надається пріоритетне право на укладення договору оренди);

5.Істотними умовами договору оренди відповідно до ст. 10 Закону «Про оренду державного та комунального майна» є:

- об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації). Оцінка об'єкта оренди здійснюється відповідно до порядку, визначеного низкою нормативно-правових актів (Положенням про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 1993 р. № 158; Методикою оцінки вартості об'єктів оренди, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 р. № 629; Методикою оцінки вартості майна під час приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 р. № 1554; Порядком проведення експертної оцінки майна при приватизації, затвердженої наказом Фонду державного майна України від 02.02.1995 р. № 100);

- термін, на який укладається договір оренди, що визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором; після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки, має переважне право на продовження договору оренди на новий термін;

- орендна плата - платіж (зазвичай у грошовій формі), який вносить орендар орендодавцеві незалежно від наслідків господарської діяльності; розмір визначається відповідно до Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовт­ня 1995 р. № 786;

- порядок використання амортизаційних відрахувань: використовуються на відновлення орендованих основних фондів;

- відновлення орендованого майна та умови його повернення: у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря останній зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди; якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини; орендар має право залишити за собою проведені ним поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок власних коштів, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без заподіяння йому шкоди; якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов'язаний компенсувати йому зазначені кошти, якщо інше не визначено договором оренди; вартість поліпшень орендованого майна, зроблених орендарем без згоди орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, компенсації не підлягає;

6.Підстави припинення договору оренди, передбачені ст. 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»:

- закінчення строку, на який було укладено договір оренди;

- приватизація об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); у разі переходу права власності на орендоване майно до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника;

- банкрутство орендаря;

- загибель об'єкта оренди.

- розірвання договору за погодженням сторін;

- дострокове розірвання договору на вимогу однієї із сторін (за наявності передбачених законом підстав) відповідно до рішення суду (господарського суду) та інших підстав, передбачених актами законодавства; так, згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 11 січня 1993 р. № 5-93 «Про впорядкування використання адміністративних будинків і не житлових приміщень, що перебувають у державній власності», договори найму (оренди) з користувачами будинків і приміщень, що є в державній власності та належать підприємствам, установам і організаціям на праві повного господарського відання або оперативного управління, вважаються розірваними з моменту прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про розміщення в них центральних державних органів, дипломатичних представництв і консульств іноземних держав.

7.Суборенда державного та комунального майна: щодо цілісних майнових комплексів - заборонена, і щодо індивідуально визначеного майна (окремих об'єктів) - допускається, якщо інше не передбачено законом або договором оренди (ст. 288 ГК).

8.Викуп (приватизація) об'єкта оренди: згідно із ч. 1 ст. 289 ГК орендар має право на викуп об'єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди; умови викупу орендованого державного (комунального) майна (цілісного майнового комплексу) визначаються відповідно до закону (зокрема, Закону «Про приватизацію державного майна», який передбачає оренду з правом викупу як один з неконкурентних способів приватизації); приватизація цілісних майнових комплексів, зданих в оренду, здійснюється у випадках і порядку, передбачених цим законом (ст. 17) – шляхом створення на базі орендного підприємства відкритого акціонерного товариства за участю держави та орендного підприємства).

ЛІЗИНГОВІ ОПЕРАЦІЇ ТА ПРОБЛЕМИ ЇХ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ

Регулювання відносин, що складаються в процесі укладення та виконання договору лізингу, здійснюється за допомогою відповідних положень ГК України… Поняття договору лізингу закріплене в ч. 1 ст. 806 ЦК України. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні…

ЧЕННЯ В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ.

ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙМАННЯ ВАНТАЖІВ ВІД ОРГАНІВ

ТРАНСПОРТУ

  1. Поняття, характеристика, форма і підстави укладання договору перевезення… 2. Порядок укладання договору перевезень, сторони в договорі, їх права та обов’язки. Особливості приймання вантажів…

ПОНЯТТЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА, ФОРМА І ПІДСТАВИ УКЛАДАННЯ

ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕННЯ ВАНТАЖІВ. НОРМАТИВНІ АКТИ, ЯКІ РЕ

ГУЛЮЮТЬ ВІДНОСИНИ ПО ПЕРЕВЕЗЕННЮ ВАНТАЖІВ. ВИДИ ПЕРЕ

ВЕЗЕНЬ

Поняття та види транспортних договорів

Транспорт - одна з найважливіших галузей економіки, покликана задовольняти потреби населення та учасників господарського життя у перевезеннях та пов'язаних з ними послуг.

Транспортні договори - це такі господарські договори, які спрямовані на організацію та/або забезпечення перевезень вантажів надання інших транспортних послуг учасникам господарських відносин. Транспортні договори укладаються, як правило, за обов’язкової участі транспортних підприємств або (незначною мірою) індивідуальних підприємців, які спеціалізуються на перевезеннях.

Транспортні договори класифікуються за різними ознаками:

А) за видом транспорту, який використовується для надання транспортних послуг на: транспортні договори на залізничному транспорті; транспортні договори на морському транспорті; транспортні договори на внутрішньому водному транспорті; транспортні договори; на повітряному транспорті; транспортні договори на автомобільному транспорті; транспортні договори на трубопровідному транспорті; і в недалекому майбутньому - транспортні договори на космічному транспорті (у ч. 3 ст. 306 ГК України зазначається космічний транспорт як один з видів транспорту), а також транспортні договори, що передбачають використання кількох ви­
дів транспорту (в т. ч. змішані перевезення);

Б) за ознакою домінування в договорі організаційних чи майнових елементів на: (1) організаційні (забезпечують організацію перевезень та надання інших транспортних послуг) та (2) договори про надання транспортних послуг;

В) за характером транспортних послуг, надання яких передбачається договором, на: (а) договори перевезення вантажів або організованих груп пасажирів, якщо договір укладається, наприклад, туристичною фірмою; (б) договори про надання інших транспортних послуг або комплексу послуг (зазвичай віддзеркалюють специфіку певного виду транспорту).

Організаційні договори у сфері транспорту найчастіше спрямовані на узгодження обсягів перевезень та забезпечення сприятливих умов для перевезень. Такі договори віддзеркалюють планові засади перевезень у сфері господарювання, що зумовлено специфікою транспорту (виробничих можливостей) та необхідністю забезпечення його ефективності (ст. 6 Закону України «Про транспорт»). В організаційних договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, що не передбачаються актами законодавства (кодексами, законами, статутами) та інші умови з урахуванням специфіки транспортування певного виду вантажів, конкретних вантажовідправників, місцевих особливостей тощо.

Організаційним договором є передбачений частинами 3 і 4 ст. 307 ГК та ст. 914 ЦК України довгостроковий договір, який укладається між перевізником та вантажовідправником (власником чи володільцем вантажу). За таким договором перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. В договорі також передбачаються інші умови перевезень, включаючи й порядок розрахунків, умови надання транспортних заходів тощо.

Залежно від виду транспорту, яким передбачається здійснення систематичних перевезень вантажів, довгострокові (організаційні) договори можуть мати інші назви: навігаційний — на річковому транспорті, спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті (власне назва «довгостроковий договір» застосовується на залізничному та морському транспорті) - ч. 4 ст. 307 ГК України, ст. 128 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 60 Статуту внутрішнього водного транспорту). В таких договорах зазначаються обсяги та умови перевезень, їх періодичність, порядок розрахунків, раціональні маршрути, схеми вантажопотоків, взаємна майнова відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань. Відповідно до організаційних транспортних договорів укладаються договори про надання транспортних послуг.

Різновидом організаційних транспортних договорів є так звані вузлові угоди, що укладаються на тривалий термін (зазвичай на п'ять років) і визначають умови роботи залізничних станцій та інших транспортних організацій, які беруть участь у прямому змішаному сполученні (перевезенні вантажів кількома видами транспорту за єдиним перевізним документом). Вузлові угоди є обов'язковими до укладення транспортними організаціями, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, а відтак, будь-яка із заінтересованих сторін може звернутися до господарського суду із заявою про спонукання до укладення такої угоди. Відповідно до цього різновиду транспортного договору організаційного характеру транспортні організації, що беруть участь у прямому змішаному сполученні, зобов'язуються за плату перемішувати вантажі з одного виду транспорту на інший з метою забезпечення процесу доставки від вантажовідправників до вантажоодержувачів.

Організаційні договори на транспорті є консенсуальними, а отже, вважаються укладеними в момент, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договори про надання транспортних послуг досить різноманітні, що зумовлено характером таких послуг, специфікою певного виду транспорту, використанням різних їх видів тощо. Найбільш поширеними (відомими) є договори:

перевезення вантажів;

транспортного експедирування;

на подачу і прибирання вагонів;

на експлуатацію залізничної під'їзної колії;

буксирування;

чартеру (фрахтування);

каботажу

та ін.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ст. 909 ЦК України).

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, оскільки перевізник зобов'язаний скласти та видати відправнику відповідний документ про прийняття вантажу до перевезення. Цим документом може бути транспортна накладна, коносамент або інший документ, передбачений транспортним статутом або кодексом.

Цей договір є реальним, оскільки відправник передає вантаж перевізнику, а останній видає документ, що підтверджує цей факт.

Предметом договору є послуги з доставки, зберігання, видачі, завантаження-розвантаження вантажів.

Договір перевезення має сплатний характер. Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти транспортом загального користування встановлюється за домовленістю сторін, якщо вона не встановлена тарифами, затвердженими в установленому порядку (ст. 916 ЦК України).

Договір перевезення укладається на певні терміни, за порушення яких встановлюються штрафи, обумовлені, як правило, статутами чи кодексами. У разі прострочення доставки вантажу перевізник зобов'язаний відшкодувати другій стороні збитки, завдані порушенням строку перевезення, якщо інші форми відповідальності не вста­новлені договором, транспортними кодексами (статутами) (ст. 923 ЦК України).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та ви­конання договору на перевезення вантажу. Договір перевезення є публічним договором.

Транспортне законодавство

Договірні відносини у сфері транспорту регулюються Господарським кодексом України (гл. 32 «Правове регулювання перевезення вантажів», статті 306-316), Цивільним кодексом України (щодо перевезень - глава 64, транспортного експедирування - глава 65), а також актами спеціального транспортного законодавства.

Спеціальне транспортне законодавство регулює відносини, які складаються щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті. До системи цього законодавства входять:

- транспортні кодекси: Повітряний кодекс України від 4 травня 1993 р.; Кодекс торговельного мореплавства України від 23 травня 1995р.;

- закони України: «Про транспорт» від 10 листопада 1994 р.; «Про трубопровідний транспорт» від 15 травня 1996 р.; «Про залізничний транспорт» від 4 липня 1996 р.; «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період» від 20 жовтня 1998 р.; «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 р. від 05.02.2004 р. «Про Державну спеціальну службу транспорту»;

- акти уряду, серед яких низка транспортних статутів (Статут внутрішнього водного транспорту СРСР, Статут автомобільного транспорту УРСР, Статут залізниць України);

- відомчі нормативно-правові акти: Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджено наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997р. № 363; Положення про порядок підготовки та надання інформації про вантаж для його безпечного морського перевезення (затверджено наказом Мінтрансу України від 14.12.1998 р. № 497 та ін.

Крім того, щодо практики розгляду договірних спорів у сфері транспорту була прийнята низка роз'яснень та листів Вищим господарським судом (його Президією), в т. ч.:

- Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 21 липня 1992 р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів автомобільним транспортом»;

- Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 20 листопада 1992 р. № 01-6/1395 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею»;

- Інформаційний лист Вищого арбітражного суду України від 17 квітня 1998 р. № 01-8/142 «Про Статут залізниць».

ПОРЯДОК УКЛАДАННЯ ДОГОВОРУ ПЕРЕВЕЗЕНЬ, СТОРОНИ В

ДОГОВОРІ, ЇХ ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ. ОСОБЛИВОСТІ ПРИЙМАННЯ

ВАНТАЖІВ ВІД ЗАЛІЗНИЧНОГО І АВТОМОБІЛЬНОГО ТРАНСПОРТУ

Цей вид договорів укладається, як і інші господарські договори, в письмовій формі, до якої пред'являються спеціальні вимоги. Так, згідно із ч. 2 ст.… Сторони договору: перевізник та відправник, проте участь у виконанні… Договір про перевезення вантажу є реальним (він вважається укладеним у момент здачі вантажу транспортній організації…

ПРАВОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ПРЕТЕНЗІЙ І ПОЗОВУ

ДО ПЕРЕВІЗНИКА

• обов'язковість претензійного порядку врегулювання такого спору - ч. 1 ст. 315 ГК, ч. І ст. 925 ЦК; • строки пред'явлення претензій: за загальним правилом — протягом шести… • строки для відповіді перевізником на претензію вантажовідправника: за загальним правилом — протягом трьох місяців;…

ТЕМА 9. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЦІНОУТВОРЕННЯ. КРЕДИТ

НО-РОЗРАХУНКОВІ ВІДНОСИНИ МІЖ ГОСПОДАРЮЮ-

ЧИМИ СУБ’ЄКТАМИ

План   1. Поняття та функції цін, їх види та порядок встановлення.

ПОНЯТТЯ ТА ФУНКЦІЇ ЦІН, ЇХ ВИДИ ТА ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ

Поняття про ціни і ціноутворення. Функції цін

Закон вартості діє в обстановці конкурентної боротьби, в якій перемогу отримують товаровиробники, що застосовують нову техніку і технологію,… Закон вартості виступає як регулятор процесу виробництва і обігу товарів і діє… Існує декілька теорій вартості: теорія трудової вартості; теорія попиту і пропозиції; теорія граничної корисності.

Ринковий механізм ціноутворення

Світовою практикою накопичений достатньо великий досвід розробки і використовування ринкового механізму ціноутворення, на який впливають такі… • кількість суб'єктів ринку (продавців і покупців): ніж їх більше, ті у… • незалежність суб'єктів ринку: ніж їх менше, тим більше можливостей як у продавців, так і у покупців впливати на…

Роздрібні цінивключають оптові ціни, витрати і прибуток торгових організацій. Якщо товар поступає в торгові організації безпосередньо від виробника, то роздрібна ціна складається з оптової ціни виробника і торгової націнки. Якщо канал руху товару від виробника до кінцевого споживача проходить через постачальницько-збутові організації, то вона складається з ціни оптової торгівлі і роздрібної торгової націнки. За роздрібними цінами організації роздрібної торгівлі і продавці на вільному ринку реалізують товари кінцевому споживачу — населенню. Особливим різновидом роздрібних цін є ціни комісійної і аукціонної торгівлі.

В умовах прозорості меж роздрібні ціни потребують координації з боку окремих держав з метою захисту локальних товарних ринків від необґрунтованого руху товару.

Розглянуті види цін можуть бути базовими (базисними) і лімітними.

Базові цінивстановлюються на попередні види продукції певного призначення з фіксованими параметрами якості. При поставці товару з параметрами, відмінними від базових, рівні ціни визначаються за допомогою надбавок і знижок до базової ціни, що враховують зміни як товар.

За ступенем самостійності підприємства в ціноутворенні ціни (тарифи) можуть бути вільними (самостійно встановлюваними), договірними (контрактними), регульованими і фіксованими.

Вільні цінив ринкових умовах встановлюються виробником товару (послуги) самостійно відповідно до прийнятої на підприємстві цінової політики. Регулятором вільних цін є тільки попит і пропозиція на товари певної якості.

Різновидами вільних цін є прейскурантні ціни і ціни каталогу (проспекту).

Прейскурантні цінизастосовуються при купівлі-продажу товарів як на внутрішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі, і містяться в прейскурантах, видаваних підприємствами (фірмами). Вони відносяться до категорії довідкових цін, публікованих продавцем. Прейскуранти фірм є інформацією неперіодичного характеру, що достатньо деталізується і достовірної. Ці ціни широко використовуються в автомобільній промисловості, сільськогосподарському машинобудуванні, виробництві електронно-обчислювальної техніки і т.п.

Ціни каталогу(проспекту) — це офіційні ціни, публіковані в каталогах і проспектах фірм, підприємств і організацій оптової торгівлі. Вони є різновидом цін довідкового характеру, публікованих нерегулярний, — як правило, продавцем. Використовуються як на внутрішньому ринку, так і в міжнародній торгівлі.

До цієї ж категорії цін відносяться ціни покупця, ціни продавця, ціни нетто.

Ціни покупцяє фактичною грошовою сумою покупки товару на ринку, по якій здійснюються операції купівлі-продажу або по якій покупець готовий придбати товар. Формування ринкової ціни як ціни покупця (на ринку покупця) означає, що фактична ціна товару складається на зниженому рівні, що відображає економічні інтереси покупця.

Ціни продавцяформуються в умовах перевищення попиту над пропозицією (ринку продавця). Така ціна є стимулом для розширення виробництва даного товару і відображає економічні інтереси продавця, прагнучого продати його дорожче.

Ціни нетто не включають знижки і надбавки, пов'язані з відмінністю базисних умов поставки. Це — чиста ціна товару на місці його купівлі-продажу. Ціна нетто є для покупця сумою, фактично сплаченою продавцю, а для продавця — фактичною виручкою від продажу товару за вирахуванням витрат, понесених у зв'язку з виконанням операції.

Договірні цінивстановлюються в договорі між продавцем і покупцем за погодженням сторін. Коли такий договір полягає між суб'єктами різного громадянства, а платежі виконуються в іноземній валюті, він називається контрактом,а ціни, вказані в ньому, — контрактними.Договірні (контрактні) ціни ще називаються цінами купівлі-продажу (цінами реалізації, ринковими цінами); вони визначаються умовами поставки товару.

Регульовані ціниможуть коливатися в певних межах, не перевищуючи заданого рівня. Їх номенклатура визначається на державному (або місцевому) рівні і у міру розвитку ринкових відносин постійно розширяється за рахунок фіксованих цін.

Фіксовані цінизатверджуються державними або місцевими органами влади як постійні і діють протягом певного часу.

Ціна, вказана в контракті, може бути трьох видів: тверда, з подальшою фіксацією, змінна.

Тверда ціна не змінюється за період з моменту підписання контракту до надходження товару до покупця.

Ціна з подальшою фіксацієювказується в контракті на певну календарну дату. Якщо товар поступає до покупця не пізніше вказаної дати, то проставлена в контракті ціна не міняється. Інакше до постачальника товару пред'являються певні санкції, які обов'язково повинні бути обумовлені в контракті.

Змінна ціназалежить від зміни економічного стану країни-експортера (продавця). На дату надходження товару до покупця в країні продавця можуть змінитися ціни на сировині, паливо, енергію, заробітна платня працівників. В країнах з ринковою орієнтацією обчислюються індекси цін в цілому або по окремих групах товарів, а також індекси заробітної платні. Ці індекси публікуються в міжнародній і національній статистиці, періодичних і економічних виданнях. За допомогою індексів цін здійснюється коректування заздалегідь злагодженої базисної ціни.

Залежно від територіальної диференціації ціни підрозділяються на єдині (загальнодержавні), регіональні, зональні і поясні.

Єдині цінивстановлюються державними органами на окремі товари і послуги на всій території держави (наприклад, тарифи на залізничні перевезення, електроенергію і ін.).

Регіональні цінивстановлюються місцевими органами влади на окремі товари, роботи, послуги (наприклад, вартість проїзду в міському транспорті, тарифи на житлово-комунальні послуги і ін.).

Зональні цінивстановлюються на продукцію добувних галузей промисловості з урахуванням різного рівня собівартості добування в тих або інших природно-географічних умовах (наприклад, ціни на залізну, марганцеву і інші руди, вугілля, нафта і т. п.).

Поясні цінивстановлюються по районах (поясам) споживання продукції з урахуванням місця її виробництва і витрат на транспортування в інші райони (наприклад, ціни на вино, овочеві консерви і т. п.). Пояси визначає держава, або вони можуть складатися стихійно, коли якісь види товарів не виробляються в даному регіоні.

По терміну дії ціни підрозділяються на постійні, тимчасові і разові.

Така класифікація є якоюсь мірою умовною, оскільки постійних цін взагалі не існує. Постійнимиможна рахувати ціни, приведені в прейскуранті або каталозі і діючі протягом більш менш довгого часу, до чергового їх перегляду.

Тимчасові цінивстановлюються на нову продукцію, призначену до серійного або масового виробництва і випуск якої в початковий період супроводжується підвищеними витратами. Після закінчення дії обумовленого терміну або тимчасової ціни від декількох місяців до одного, двох років вони замінюються на постійні.

Разові цінивстановлюються на продукцію, виготовлену по разовому (індивідуальному) замовленню.

У внутрішній торгівлі ціни залежно від умов поставки товарів відрізняються по видах франку. "Франко" (в перекладі з італ. "вільний") — це комерційний термін, що означає, що певна частина витрат по транспортуванню або навантаженню товару включається в ціну виробника. Кожний вид франко показує, до якого пункту на шляху руху товару від продавця до покупця додаткові витрати включені в ціну за договором купівлі-продажу. Існує шість видів франко. Слід пам’ятати, що у всіх випадках ці витрати загалом оплачує покупець.

Ціна франко-склад постачальника не включає ніяких витрат по переміщенню товару від продавця до покупця (по навантаженню на складі постачальника, перевезенні до станції відправлення, розвантаженні і ін.). Всі ці витрати покупець оплачує поверх ціни товару.

Ціна франко-станція відправленнявраховує ціну товару і витрати продавця на переміщення товару від свого складу до станції відправлення. Всі подальші витрати, пов'язані з доставкою товару на склад покупця, оплачуються окремо.

Ціна франко-вагон станція відправленнявідрізняється від попередньої тим, що включає додаткові витрати на подачу вагону на під'їзні шляхи і навантаження товару у вагони на станції відправлення.

Ціна франко-вагон станція призначенняокрім ціни товару включає витрати на його переміщення від складу продавця до станції призначення без вивантаження з вагонів. Витрати на подальше транспортування товару до свого складу покупець оплачує над ціну, окремо.

Ціна франко-станція призначеннявключає транспортні витрати від складу постачальника до станції призначення з урахуванням витрат по розвантаженню продукції з вагонів.

Слід врахувати, що більшість вантажів не перевантажується на залізничних станціях відправлення і призначення (руда, вугілля, нафтопродукти, металопрокат, труби і ін.). Для таких товарів застосовуються ціни франко-вагон станція відправлення (призначення), а не франко-станція призначення (відправлення).

Ціна франко-склад покупцявраховує ціну товару і всі витрати по його переміщенню від складу продавця до складу покупця.

Розглянуті раніше види цін можуть бути використані при обліку, аналізі і плануванні вартісних показників господарської діяльності підприємств (фірм).

При розрахунку вартості товарної і реалізованої продукції в кожному даному році, суми прибутку, визначенні балансу доходів і витрат, складанні бізнес-планів і інших документів прогнозного характеру підприємства використовують ціни, що склалися в даний період часу. Їх називають поточними (діючими) цінами.

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОНТРОЛЮ ЗА ДОДЕРЖАННЯМ

ДИСЦИПЛІНИ ЦІН ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЇЇ ПОРУШЕННЯ

Державне регулювання цін

• податкову і фінансово-кредитну політику, включаючи встановлення ставок податків і податкових пільг, цін і правил ціноутворення, дотацій,… • державні замовлення на виробництво продукції, виконання робіт і послуг для… Рівень і співвідношення цін на товари виробничого і невиробничого призначення зачіпають інтереси всіх суб'єктів…

ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ КРЕДИТУ, КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР. ПОРЯДОК

ВІДКРИТТЯ РАХУНКІВ У БАНКУ. ПОРЯДОК ТА ФОРМИ

РОЗРАХУНКІВ У ГОСПОДАРСЬКОМУ ОБІГУ

Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи: * клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета… * техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;

Порядок відкриття рахунків в банках.

Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні)… Якщо юридична особа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй… * заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер юридичної особи. Якщо в…

Порядок та форми розрахунків у господарському обігу.

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових… Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів… У випадках, передбачених законодавством України, клієнт може здійснювати платежі в інтересах третіх осіб.

ТЕМА 10. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОБМЕЖЕННЯ МОНОПОЛІЗМУ

В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ

1. Монопольне становище на ринку та зловживання ним. 2. Правове становище антимонопольного комітету. Відповідальність за порушення… Рекомендовані нормативні акти та література:

МОНОПОЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ НА РИНКУ ТА ЗЛОВЖИВАННЯ НИМ

Правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції.

Закон України «Про захист економічної конкуренції» ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, №12, ст.64) визначає правові засади підтримки та захисту… Законодавство про захист економічної конкуренції ґрунтується на нормах,… Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила,…

Зловживання монопольним становищем на ринку.

Відповідно до Господарського Кодексу України (ст.29) зловживанням монопольним становищем вважаються:

* нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне становище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

* обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обороту з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монопольних цін;

* інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

* встановлення монопольне високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

* встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призводить до обмеження конкуренції.

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ АНТИМОНОПОЛЬНОГО КОМІТЕТУ.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗА-

КОНОДАВСТВА. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВ ПРО ПОРУШЕННЯ

АНТИМОНОПОЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Антимонопольні органи та їх компетенція.

Основними завданнями Антимонопольного комітету України є: » здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства; * запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного… * контроль за економічною концентрацією;

Відповідальність за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства.

* вчинення дій, передбачених ст. 29, 30 і 32 Господарського Кодексу України (Зловживання монопольним становищем на ринку; Неправомірні угоди між… * створення, реорганізацію (злиття, приєднання), ліквідацію суб'єктів… * неподання чи несвоєчасне подання передбаченої законом інформації або подання завідомо недостовірної інформації…

ТЕМА 11. СУТНІСТЬ І ПІДСТАВИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОЇ

ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

БАНКРУТСТВА

План   1. Поняття відповідальності в господарському праві, її функції та види. Здійснення суб’єктивних господарсько-цивільних…

ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Поняття та ознаки господарсько-правової відповідальності

• низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів; … • наявність вад у чинному законодавстві (колізій, прогалин, застарілих норм,… • прийняття необґрунтованих нормативно-правових актів без відповідного прогнозування результатів їх застосування та…

Види господарсько-правової відповідальності

Відповідно до сі. 217 ГК України, господарські санкції є правовим засобом відповідальності у сфер: господарювання. Водночас слід зазначити, що… Господарсько-правові санкції можна класифікувати за різними ознаками,… /. За критерієм змісту впливу - на грошові (сплата неустойки, господарсько-адміністративний штраф відшкодування…

Функції та підстави господарсько-правової відповідальності

Функції господарсько-правової відповідальності - це напрямки її дії, той господарський результат, що настає в результаті застосування… Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (притаманні для… Попереджувально-стимулююча функція господарсько-правової відповідальності (як і будь-якої юридичної) проявляється в…

СТОСОВУЮТЬСЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН

• відшкодування збитків; • сплата неустойки; • конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;

ЛЕННЯ ПРЕТЕНЗІЙ КРЕДИТОРІВ

Ознаки банкрутства: 1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької… 2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від…

ТЕМА 12. ЗАХИСТ ГОСПОДАРСЬКИХ ПРАВ ТА ЗАКОНИХ

ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

План

1. Поняття та способи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання. Форми і методи захисту прав та законних інтересів суб’єктів господарювання.

2. Загальні поняття про представництво в господарській діяльності. Строки в господарських відносинах.

Рекомендовані нормативні акти та література:

 

1. Господарський кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 436-IV.

2. Про третейські суди: Закон України від 11 травня 2004 року.

3. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року № 3018-III.

4. Про Міжнародний комерційний арбітраж: Закон України від 24 лютого 1994 ро

ку.

5. Господарське право: Підручник / Жук Л.А., Жук І.Л., Неживець О.М./ Керівник авторського коллективу доктор екон.наук, проф., академік УЕАН Жук Л.А., - К.: Кондор, 2009. – 434 с.

 

ПОНЯТТЯ ТА СПОСОБИ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ФОРМИ І МЕТОДИ ЗАХИСТУ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Відповідно до Конституції України (ст. 13) держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

Суб'єкти господарювання вправі звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Організація і діяльність господарського суду визначаються Конституцією України, Законом України «Про судоустрій України», Господарським процесуальним кодексом України, іншими законо­давчими актами України, а також міжнародними договорами.

Право на захист - один з основних елементів будь-якого суб'єктивного цивільного права. Це нормативне врегульована можливість управомоченого суб'єкта застосувати засоби правоохоронного характеру для відновлення порушеного права та застосування передбачених законом методів для припинення дій, завдяки яким право було порушене.

ЦК України розширено інструментарій засобів захисту цивільних прав.

Так, особа може звернутися до суду з позовами про:

* визнання права;

* визнання правочину недійсним;

* припинення дій, які порушують право;

* відновлення становища, яке існувало до порушення;

* примусове виконання обов'язку в натурі;

* зміни правовідношення;

* припинення правовідношення;

* відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності;

* відшкодування моральної шкоди;

* визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки

Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

Реалізація права на захист. Захист суб'єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законом порядку із застосуванням певних форм, засобів та способів захисту. Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної форми захисту відносять діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. До таких органів ЦК України відносить суд, органи державної влади України, Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та нотаріусів. Неюрисдикцгйна форма захисту охоплює дії громадян та організацій у захисті прав, які здійснюються ними самостійно без звернення до компетентних державних органів. У ЦК України вказані дії, об'єднані в поняття самозахисту цивільних прав, який розглядається як один із способів захисту цивільних прав. До них слід віднести:

Визнання права. Необхідність цього способу захисту виникає у тих випадках, коли існування у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується даними (документами) встановленої форми, а також суб'єктивне право оспорюється. Цей спосіб захисту може бути реалізований лише в юрисдикційному порядку, причому вимога позивача звернена не до відповідача, а до суду, який на підставі наданих позивачем доказів офіційно встановлює наявність або відсутність у нього спірного права.

Визнання правочину недійсним. Цей спосіб можна визнати одним з різновидів такого способу, як відновлення положення, що існувало до порушення права. В обох випадках сторони, що виконали недійсну угоду, мають повернутися до первинного стану за правовими наслідками.

Припинення дій, що порушують право. Цей спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами - такими як стягнення збитків, або існувати як самостійний. Так, наприклад, особа може вимагати припинення поширення про неї певної інформації без компенсації збитків, нанесених таким поширенням.

Відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб має місце тоді, коли порушене право не припинило своєї дії і може бути відновлене шляхом як припинення самого правопорушення, так і усунення його наслідків.

Примусове виконання обов'язку особи в натурі. Такий спосіб захисту прав інколи називають реальним виконанням. Він полягає в тому, що кредитор зобов'язує боржника реально виконати обов'язки, взяті ним на себе у силу договору.

Зміна або припинення правовідношення - реалізується, як правило, в юрисдикційному порядку, хоча можливий і неюрисдикційний спосіб. Так, особа може припинити дію договору (розірвати його достроково) у випадку, коли зрозуміло, що договір не буде виконаний належним чином і в передбачені терміни. Так, при придбанні за договором купівлі-продажу неякісної речі покупець має право за законом (ст. 678 ЦК України) вимагати безоплатного усунення недоліків товару, або відшкодування витрат на його виправлення, або заміни недоброякісного товару на аналогічний товар належної якості, або пропорційного зменшення купівельної ціни, або відмовитися від виконання договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми (припинення правовідносин).

Визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування. Кожна особа, як фізична, так і юридична, може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу державної влади (або органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування), яким порушено його права або законні інтереси. Це може бути акт, що суперечить чинному законодавству, прийнятий неправомочним органом тощо, і при цьому він має порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб.

Самозахист цивільних прав. Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав полягає в особливих діях громадян і організацій, що здійснюються ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. У новому ЦК України введено поняття самозахисту цивільних прав. Під самозахистом розуміють застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам громадянського суспільства (ст. 19 ЦК України). До них, наприклад, належать дії власника або іншого законного володільця, що спрямовані на захист майна, а також дії, здійснені у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування (ст. 17 ЦК України). Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Захист прав нотаріусами - це нова форма способу захисту, введена до ЦК України, значення якої важко переоцінити в сучасних умовах. Згідно зі ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі.

Здійснення права захисту. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відмова (нездійснення) особи від здійснення права на захист не є підставою для припинення порушеного права, крім випадків, передбачених законом (ст. 12 ЦК України).

Відшкодування збитків - найбільш поширений спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Він застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Цей спосіб полягає в тому, що боржник відшкодовує кредиторові понесені ним майнові збитки. На відміну від компенсації в натурі, у даному випадку йдеться про грошову компенсацію на користь потерпілої особи.

Під збитками законодавець визначає:

* втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або

мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

* доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст., 22 ЦК України).

За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі, але якщо законом або договором передбачено інший розмір, то відшкодування може здійснюватися у більшому або меншому розмірі.

Відшкодування моральної шкоди. Цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов'язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення.

Моральна шкода полягає у приниженні ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода компенсується як грошовими коштами, так і іншим майном. Моральна шкода, завдана юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується завдавачем на загальних підставах, тобто за наявності вини. Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності та справедливості.

ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ПРЕДСТАВНИЦТВО В ГОСПОДАРСЬКІЙ

ДІЯЛЬНОСТІ. СТРОКИ В ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському… Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких… Повноваження сторони або третьої особи від імені юридичної особи може здійснювати її відособлений підрозділ, якщо таке…

ТЕМА 13. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ

ГОСПОДАРСЬКИМИ СУДАМИ

  1. Судова система в Україні, її принципи та завдання. 2. Поняття, принципи і задачі господарського суду.

СУДОВА СИСТЕМА В УКРАЇНІ, ЇЇ ПРИНЦИПИ ТА ЗАВДАННЯ

• здійснення правосуддя; • конституційний контроль; • контроль за додержанням законності та обґрунтованості рішень і дій державних органів та посадових осіб;

ПОНЯТТЯ, ПРИНЦИПИ І ЗАДАЧІ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

Особливості статусу господарського суду визначаються тим, що він є незалежним органом у вирішенні всіх господарських спорів, які виникають між… Завданням господарських судів є: - захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

ДОСУДОВЕ ВРЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СПОРІВ. ПРЕТЕНЗІЯ, ЇЇ ЗМІСТ, ПОРЯДОК І СТРОКИ ПРЕД’ЯВЛЕННЯ. СТРОКИ ДАЧІ ВІДПОВІДІ НА ПРЕТЕНЗІЮ

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка… Суб'єкти господарювання, чиї права і законні інтереси порушено, з метою… У претензії зазначаються:

ПІДВІДОМЧІСТЬ СПРАВ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДАМ. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ СПРАВ ГОСПОДАРСЬКИМ СУДОМ. ПОЗОВНА ЗАЯВА ТА ЇЇ ЗМІСТ. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕННЯ. ПРАВОВА СУТНІСТЬ НАКАЗУ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ТА ЇХ ПЕРЕГЛЯД

Господарським судам підвідомчі:

1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, крім:

* спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;

* спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

* інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України, міждержавних договорів та угод віднесено до відання інших органів;

2) справи про банкрутство;

3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.

Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Місцеві господарські суди розглядають у першій інстанції усі справи, підвідомчі господарським судам.

Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуга, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.

Віднесені до підсудності господарського суду справи у спорах, що виникають з договору перевезення, в яких одним з відповідачів є орган транспорту, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням цього органу.

Справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Справи у спорах про порушення майнових прав інтелектуальної власності розглядаються господарським судом за місцем вчинення порушення.

Справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Справи в спорах, у яких відповідачем є нерезидент України, що не має представництва на території України, розглядаються за місцезнаходженням позивача.

Основними завданнями господарського суду є:

* захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин;

* сприяння зміцненню законності у сфері господарських відносин;

* внесення пропозицій, спрямованих на вдосконалення правового регулювання господарської діяльності.

Порядок розгляду господарських спорів господарськими судами.

* підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; * державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у… * прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави;

ТЕМА 14. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

  1. Зовнішньоекономічна діяльність: поняття, ознаки та принципи. 2. Суб’єкти зовнішньоекономічних відносин та види їх діяльності.

ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ПРИНЦИПИ

Одним з перших законів незалежної України, спрямованих на забезпечення ринкової орієнтації вітчизняної економіки (і відповідно - розвитку… Приймаючи цей Закон, законодавець однією з основних його цілей визначив… Зовнішньоекономічна діяльність (далі - ЗЕД), згідно із ст. 1 цього Закону, визначається як діяльність суб'єктів…

СУБ’ЄКТИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

ТА ВИДИ ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

1) суб'єкти ЗЕД (особи, які безпосередньо здійснюють зовнішньоекономічну діяльність); 2) особи, що забезпечують функції (в комплексі чи окремо визначені) щодо… 3) споживачі в широкому розумінні (громадяни, суб'єкти господарювання, негосподарські організації);

РЕГУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1) мету регулювання (ч. 1 ст. 7 Закону «Про ЗЕД»): забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України; стимулювання… 2) види та рівні регулювання (ч. 2 ст. 7 Закону «Про ЗЕД»: державне (в особі… 3) правові засоби/акти, за допомогою яких здійснюється нормативне регулювання (ч. З ст. 7 Закону «Про ЗЕД»): 1) закони…

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися у вигляді: - іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України; … - валюти України:

ПРАВОВИЙ СТАТУС ВІЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН

1) спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401-405); 2) концесії (глава 40, статті 406-410); 3) виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

Трегубенко Галина Петрівна

ГОСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

Комп’ютерна верстка

Редактор Я.В. Новічкова

Коректор Є.В. Найчук

 

 

_____________________________________________________________

Друк RISO

Обл.-вид. арк.

 

Редакційно-видавничий відділ

Полтавського національного технічного університету

імені Юрія Кондратюка

36601, м. Полтава, просп. Першотравневий, 24

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів

видавничої продукції

Серія ДК, № 3130 від 06.03.2008

 

 

Віддруковано з оригінал-макета РВВ ПолтНТУ