Первісні аванси виробничого класу (в потоках
участі не приймають) ................................................................ 10 млрд.
Щорічні аванси виробничого класу ............................................2 млрд.
Річний продукт виробничого класу ............................................5 млрд.
В т.ч. промислова сировина.............................................1 млрд.
продукти харчування.............................................4 млрд.
У таблиці відображено момент закінчення збору врожаю. Якщо відняти від готового продукту щорічні аванси, залишається 3 млрд. ліврів, які і поступають на ринок (в т.ч. сировини на 1 млрд. і продуктів харчування на 2 млрд.).
В цей початковий момент безплідний клас (промисловість і торгівля) має вироби на 2 млрд., а земельні власники володіють грошовими засобами на 2 млрд. (це те, що вони отримали від виробничого класу за минулий рік в якості орендної плати).
Тепер починається рух:
Обмін закінчився. У дворян продуктів харчування на 1 млрд. і промислових товарів на 1 млрд. У “безплідних” – продуктів харчування на 1 млрд. і на 1 млрд. сировини. У селян промтоварів на 1 млрд. і грошей 2 млрд., які уходять дворянам як рента з землі.
З таблиці ми тепер бачимо, чому власники землі, які не утворюють чистого продукту, не були віднесені до безплідного класу. Витрачаючи свій дохід на продукти харчування і сировину, вони на думку Кене, виконують важливу економічну функцію, приймаючи участь у реалізації продуктів як виробничого, так і безплідного класу. До Кене ми не бачили, щоб економічні письменники розглядали економіку країни як єдиний організм, в якому все взаємопов’язане. Ніхто не задавався думкою, що суспільне відтворення має певні, притому збалансовані пропорції. Ніхто не уявляв собі побудову економіки як кругового потоку продуктів і доходів. Від таблиці Кене йдуть прямі лінії до найважливіших наукових досліджень ХІХ і ХХ ст. – до теорії спільної ринкової рівноваги, до моделей “витрати-випуск” В.В. Леонт’єва і до теорії міжгалузевого балансу.
4.2. Розвиток фізіократичних поглядів у працях Анна Робера Жана Тюрго (1727-1781).
Історія йде не по волі історичних діячів – королів, міністрів, а по своїм власним законам, які закладені в природі. Природний хід речей прокладає собі дорогу крізь людські пристрасті і вчинки — так розмірковував Тюрго.
У 1776 році вийшли “Роздуми про створення і розподіл багатства”. Автор цієї роботи у своїх початкових пунктах фізіократ (чистий продукт дає тільки земля). Але він виходить за рамки цієї доктрини.
Безплідний клас у Тюрго “розкладається на два розряди”: на підприємців і найманих робітників. Перші – власники великих капіталів, “які вони використовують для отримання прибутку”. Другі – “не мають нічого крім власних рук”, вони “авансують підприємцям свою щорічну працю”, а їх дохід – заробітна плата на рівні прожиткового мінімуму. Точно так і клас земельних власників, розкладається на два аналогічних розряди: фермерів і найманих працівників.
Що таке продукт, який утворюється капіталом, з економічної точки зору? Відповідь Тюрго залишилася в політичній економії майже без зміни. Продукт капіталу розкладається на дві частини. Одна з них відшкодовує ту долю капіталу, яка була витрачена на створення продукту (сюди входить і оплата праці робітникам). Друга частина – надлишок над витратами виробництва – є прибуток на капітал. Вона сама складається з трьох частин. В неї входять: підприємницький доход; оплата праці, ризику і вміння капіталіста; земельна рента. Перше – це те, що належить капіталісту по праву володіння капіталом. Друге – його винагорода за безпомилковий вибір об’єкта вкладання капіталу, за всі клопоти інвестора, вміле управління підприємством. Ця частина прибутку на капітал, вважає Тюрго, відповідає лихварському відсотку. Третє – “чистий продукт землі”, який йде її власникам (земельна рента).
Тюрго звертається до проблеми цінності у глибокій за своїм змістом статті “Цінність і гроші”, написаний у 1769 р. Слово “цінність”, вважає Тюрго, може означати придатність до наших потреб. Більша чи менша цінність означає ступінь придатності: наскільки ця річ здатна задовольнити наші потреби. В цьому смислі (тобто важливості речі для нас) Тюрго говорить про цінність значення. Якщо взяти всю сукупність речей, необхідних для життя, говорить Тюрго, то ми отримаємо деяку суму потреб. Кожний предмет нашого бажання коштує нам турбот, праці і часу (сьогодні ці засоби добичи необхідних речей ми називаємо спільним словом ресурси). То, скільки і яких ресурсів нам необхідно витратити для отримання даної речі, складає природну ціну цієї речі. Однак кількість таких ресурсів у кожного з нас обмежена. Тому ми у кожному випадку вирішуємо, скільки ресурсів ми можемо собі дозволити віддати за цю річ (у відповідності зі ступенем потреби у ній). Ось цю оцінку, цю максимальну долю своїх ресурсів, яку людина згідна віддати, Тюрго і називає цінністю значення. Але коли мова йде про взаємний обмін між людьми, говорить Тюрго, цінність значення не може пояснити формування мінової пропорції, тому що у кожної людини ця оцінка своя. Дуже важливе зауваження Тюрго про те, що цінність не має власної міри. Іншими словами не можливо встановити для неї якусь абсолютну одиницю виміру. Цінність вимірюється тільки цінністю – шляхом порівняння однієї з іншою. Це означає, що цінність завжди відносна.
Тюрго встановив дуже цікаву річ: мінове співвідношення виявляється у процесі торгу через порівняння інтенсивностей потреб обох учасників торгу. Чим сильніше людина бажає чогось, тим інтенсивніша його потреба в цій речі. Коли це співвідношення встановлюється, воно виражає рівновагу чи рівність інтенсивностей обох потреб. Звідси залишався один крок до поняття граничної корисності. Тюрго підказував цю ідею майже за сто років.