Тема 5. Соціально - утопічні вчення.

План:

1. Виникнення та класифікація утопічних моделей.

2. Модель Платона.

3. Християнський комунізм та інші комуністичні єресі.

4. Модель Томаса Мора.

5. Томазо Кампанела : комунізм у Парагваї.

6. Модель Морелі.

7. Вчення Анрі Сен -Сімона.

8. Погляди Шарля Фур’є.

9. Підхід до побудови ідеального суспільства Роберта Оуена.

 

1. Виникнення та класифікація утопічних моделей.

У цій темі ми розглянемо розвиток утопічної думки. Але спочатку встановимо відмінності між думкою економічною і утопічною. По-перше, економічна думка має за мету пізнання життя заради практичного використання її результатів, а утопічна думка має за мету безпосередньо практику, минаючи стадію дослідження і часто припускає цю стадію вже пройденою. По-друге, думка економіста спрямована на якусь одну сторону дійсності – причому не всієї, а лише економічної її сфери. Думка утопіста принципово охоплює всі сторони життя людей. Зазвичай, саме автор наступного утопічного проекту вважав себе тією людиною, яка вже все знає.

Треба відмітити відмінність утопічних моделей, яка поділяє їх на дві категорії. Одна з груп поєднує ті моделі, які повинні здійснитися у більш чи менш віддаленому майбутньому як результат духовно - історичного процесу. Такі моделі називають хіліастичними, а відповідну ідею – хіліазмом (від грецького слова “хіліолі” – тисяча; назва пов’язана з ідеєю “тисячолітнього царства”). До хіліастичної категорії ми віднесемо іудейські апокаліптики і вчення Іохима Флорського. Інша група утопічних моделей - це такі, які не пов’язують реалізацію досконалого суспільства з історичним процесом. По переконанню авторів, в основі такого суспільства лежать декілька простих і мудрих принципів, які легко втілюються хоч завтра, аби знайшовся бажаючий государ або община. Для таких моделей нема поки що загальної рубрики, але щоб відрізняти їх від хіліастичних, назвемо їх політичнимина пам’ять про Платона, першого, хто змалював проект утопії такого роду. До категорії політичних відносяться також моделі єретичних сект, а також більшість моделей Нового часу, починаючи з “Утопії “ Томаса Мора.

Додатково треба зазначити, що у відповідності з нашою дисципліною, ми будемо звертати увагу на економічні моменти різних утопічних моделей, хоча й виділити їх серед усього іншого надзвичайно важко.

Староєврейські мислителі – поети і пророки – вперше представили царство загальної гармонії і справедливості у майбутньому часі. Думка їх така. Творець – істота досконала, Його витвір – наш світ – повинен бути досконалим у своєму роді. Але досконалість матеріального світу не може повністю дорівнюватися ідеалу. Щоб привести матерію до духовної досконалості, Творець утворив людину, як помічника собі на землі. Місією людини, таким чином, є сприяння задумці Творця. Сам цей задум Бог людині не відкриває, тому що людська свідомість просто не зможе осягнути його у всій повноті і тому й вірно зрозуміти. Зате людині були надані якості, яких не має ніхто в світі, крім самого Творця. Ці якості – свобода волі і здатність до творчості. Щоб утримати людину від зловживання свободою і спрямувати його творчість на сприяння здійснення задуму Творця, Він надає людині правила поведінки (заповіді). Адам і Єва порушили заповідь не вживати плодів з древа пізнання добра і зла, і були вигнані з райського саду. Змінилися всі фізико-географічні умови на землі (клімат, ґрунт і т.д.) і характер життя (від того після Адама скорочувалась тривалість життя людини).

Людині надана можливість покаятися і повернутися до повноцінного служіння Творцю, суворо дотримуючись усіх заповідей своєї релігії. Коли більшість людей прийде до такого стану, Творець пришле на землю свого місію – (від староєврейського слова “маміах”, теж саме означає грецьке слово “Христос”) - людину з особливим пророцьким даром, яка налагодить вічний мир і загальну справедливість.

В період ІІ ст. до н.е. – І-ІІ ст. н.е. в Іудеї було написано багато книг, де тема месіанського царства детально розроблялася. Ці книги у сучасній науці прийнято називати спільним терміном апокаліптики (грецьке слово “апокаліпсис” означає откровєніє ).

Царство майбутнього відрізнялося повною перемогою над усіма бідами, навіть хвороби зникнуть. Ґрунт стане родючим і буде давати врожай більший у 10 тис. разів. Жінки будуть народжувати без болі. Працюючі не будуть стомлюватися. Таким чином, природа на Землі зміниться у бік вдосконалення. Багато з цих ідей були сприйняті християнськими мислителями і, передаючись і трансформуючись, проіснували у соціальній думці Європи аж до ХVIII- ХІХ сторіччя.

 

2.Модель Платона.

Разом з іудео - християнським напрямком у джерел утопічної думки стоїть великий старогрецький філософ Платон. У своєму діалозі (твори Платона написані у формі діалогів Сократа, який був вчителем Платона, зі співрозмовниками. Звідси й виникло слово “діалектика” – обговорювання) “Попітейя” (перекладається як “держава” ) він дає план устрою досконалої держави.

Головним джерелом усіх суспільних бід Платон вважає егоїзм, як особистий так і груповий. Тому перша задача держави – виховання чотирьох властивостей: мудрості, хоробрості, самовладання, справедливості. Для цього необхідні вихователі. Тобто управляти ідеальною державою повинні філософи. Це клас інтелектуальної аристократії, яка тайним голосуванням вибирає зі свого середовища уряд.

Для забезпечення процесу виховання необхідні люди, які присвятять себе суспільному служінню, - клас воїнів. Ними можуть бути як чоловіки, так і жінки. Взагалі, у цій державі жінки мають рівні з чоловіками права й обов’язки. Щоб воїни були повністю віддані інтересам держави, в них не повинно бути власних інтересів, ніякої власності – ні власних речей, навіть кімнат. Платню воїни отримували тільки хлібом. Вони разом їдять і живуть. В них немає шлюбів і родин. Дітонародження підкорене інтересам держави, яка здійснює штучний відбір, подібно скотоводам, які відбирають самок та виробників. Чоловіки та жінки – воїни спарюються по вказівці правителів, щоб забезпечити по плану необхідну кількість дітей. Народжених відразу забирають від матерів у дитячий будинок. Матері не знають своїх дітей і годують грудних без розбору. Діти, народжені поза планом, приречені на смерть.

Матеріальне виробництво в досконалій державі здійснює третій клас – ремісники і землероби, а також четвертий клас – раби.

Як і можна було очікувати, закони у цій державі надзвичайно суворі. Смертний вирок або каліцтво присуджують навіть за незначні злочини. Обмежується свобода думки, слова і релігії. Все майно належить державі, але за жеребкуванням розподіляється між землевласниками. Держава так регулює чисельність населення, що безземельний пролетаріат виключається. Торгують тільки іноземці. Грошами служать паперові знаки (щоб виключити торгівлю із сусідніми країнами), заборонені кредит і відсоток. Всяке майно, яке перевищує встановлений (дуже невисокий) максимум, держава відбирає.

Як бачимо, справедливість у цьому випадку потребує жертви у вигляді свободи.

 

3. Християнський комунізм та інші комуністичні єресі.

У новозавітній книзі “Діяння апостолів” описується устрій першої християнської общини, який часто називають першохристиянським комунізмом. Там всі отримували все необхідне порівну зі спільного котла. Спільний котел формувався за рахунок того, що кожний член общини приносив сюди весь свій дохід. Звісно, що католицька церква, яка панувала тоді у всій Європі, ніяк не могла відповідати такому зразку. Її різнобічна діяльність потребувала великих грошей. Крім того мало місце людське бажання (особливо у білого духівництва) жити красиво і багато.

Але ідеал першохристиянського комунізму не вмер і знайшов своїх послідовників у вигляді багаточисельних релігійних течій всередині християнства.

Славнозвісний католицький святий Франциск Ассизький заснував три ордена. Два – чоловічий і жіночий – були чернецькими. Третій – орден мінорітів - був релігійним братством, яке включало і міський пролетаріат. Вони називали себе фратічеллі (“братками”), а статут братства включав добровільну бідність і спільний побут.

У той же час (Х-ХІ ст.) виникає містичне вчення абата Іохима із Флори про наступ у майбутньому “епохи третього завіту”. Перший завіт (Ветхий ) він називав релігією плоті, другий (Новий) – релігією плоті і Духа, а третій завіт сповістить повну свободу від плоті і буде служити тільки духу (загальне чернецтво).

З послідовників Іохима у 1158 р. з’явився рух патаренів (“обірванців”). У 1260 р. на чолі патаренів стає Джерардо Сігареллі. Роздавши своє майно, він об’єднав навколо себе секту “апостольських братів “ і знайшов в Італії багато прихильників. Першим правилом патаренів була відсутність особистої власності і запасів. Вони кормилися подаяннями, яке кожний розділяв між братами і сестрами. Коли Сігареллі схопили та спалили на кострі, його місце зайняв “брат” Дольчіно зі своєю подругою Маргаритою. Маючи аристократичне походження, Дольчіно також роздав все, що мав. Його секта поєднується з бунтуючим селянством, на чолі стає Дольчіно. Починається період терору. В кінці кінців, “апостольські брати “ були розбиті армією, а Дольчіно і Маргарита страчені.

Від Альбігойської провінції на півдні Франції отримали назву “альбігойців” різні єретичні секти Х-ХІІІ ст., серед яких виділяються катари і вальденси. Катари були містиками з надзвичайно суворим статутом. Метою катара була найвища досконалість. Світ вважався творінням злого бога, тому смертний гріх підстерігав катара за кожним кутом. Були заборонені кровопролиття і володіння любими земними благами. Вони давали обітницю цнотливості і жебрання. Вальденси відрізнялися більшим раціоналізмом, але ідеали їх були аналогічними. І ті й інші зазнали поразки в результаті військових походів, споряджених церквою.

Комуністичним був статут і братства таборитів у Чехії (ХV ст.). Там була повна спільність майна. Була проголошена загальна рівність. По деяким фактам, крайній комунізм проводився не всіма таборитами, а однією з груп – адамітами, яких знищив сам Ян Жижка. Як і у всіх подібних випадках, коли ідея втілювалася в життя, релігійний характер руху поступово втрачався. Разом з цим втрачався і комуністичний зразок життя. Міста таборитів проіснували майже 15 років, поки не були знищені у 1454 році.

Усі ці рухи та подібні до них, як показала історія, були симптомами перемін, що насувалися у релігії і економічному житті. Реформація увібрала в себе загальний дух незадоволення римською церквою і енергією змін у економічній організації. Фактично протестантський рух був кінцем масових християнсько - комуністичних єресей.

4. Модель Томаса Мора.

Треба зазначити, що утопічна думка не вмирає після реформації. Вичерпавши себе у релігійному плані, вона без якоїсь перерви стає надбанням світської думки. “Утопія” Томаса Мора була написана у 1516 р. Якщо в державі Платона метою була абстрактна справедливість, то у Мора метою є справедливість економічна. Книга Мора написана у формі діалогу. Моряк Гітлодей розповідає Мору про те, що він бачив на острові Утопія. Моряк розповідає, що на острові немає приватної власності і пов’язаних з нею злочинів. Раз немає приватної власності, всі продукти праці йдуть у спільний котел, звідки всім роздається порівну. Мор заперечує: із спільним котлом зникає стимул до праці. У відповідь він чує, що на Утопії все передбачено: праця там обов’язкова, робота суворо організована і проводиться за планом. Кожному доручений зазначений вид праці (який передається у спадок), дається завдання і перевіряється виконання. Для контролю створений особовий стан “сіфогрантів”. Робочий день складає 6 годин.

Мор запитує: ”Чи достатньо буде спільного котла для задоволення людських потреб, бо вони безмежні?“. З’ясовується, що і це передбачено. Встановлені перелік “справедливих потреб” і норми споживання, тобто добовий пайок. Тяжкі і шкідливі роботи виконуються рабами, або найманцями із сусідніх країн (з цього приводу виникає питання, чому в інших країнах не ввели аналогічні правила). Жінки на Утопії прирівняні до чоловіків в усіх правах та обов’язках. Але родина не знищена: діти належать батькам. На Утопії є все ж таки деякі свободи: нема обов’язкової військової служби, є свобода совісті і є загальні вибори посадових осіб.

 

5. Томазо Кампанела і комунізм у Парагваї.

Томазо Кампанела був чернець - домініканець. Його утопія “Місто Сонця” написана у 1611 році у Неаполі і надрукована у 1623 р. у Франкфурті-на-Майні. Не дивлячись на те, що Кампанела був ченцем, його утопія не хіліастична, а політична, і навіть ближча до Платона, ніж модель Томаса Мора.

Глава ідеальної держави – первосвященик, він же Метафізик. В нього три заступника : Пон – керує військовими справами; Сін – духовною сферою, культурою і наукою; Мор – матеріальним виробництвом і приростом населення. Військова служба обов’язкова і для чоловіків, і для жінок, які знаходяться на рівних правах. Навчання дітей так добре організоване, що в 10 років дитина осягає всі науки. Цьому сприяє та обставина, що в країні є лише один підручник “ Мудрість”, який містить доступне і коротке викладення усіх наук, пов’язаних філософською системою самого Кампанели, яка є істиною на всі часи. Тому всі наукові дослідження безкорисні і неможливі.

У місті Сонця все спільне – майно, житло, дружини, діти. Парування людей для виробництва потомства здійснюється за суворими правилами і точному розкладу, за чим наглядають лікар і астролог. Усі громадяни незалежно від статі і віку одягнені в одяг одного кольору і покрою.

Книга кампанели викликала сильне враження і не залишилася без наслідків. Кальвіністський пастор Іоган Валентин Андре, написав книгу “ Христианаполь”. Це був протестантський варіант “Міста сонця”. Іншим наслідком утопії Кампанели була комуністична держава у Парагваї (1638 – 1773 ). Життєздатність цієї держави пояснюється тим, що об’єктом експерименту було плем’я індійців гуарані. Тут майже все було так, як у Платона і Кампанели (збережені були тільки шлюб і родина ). Враховуючи рівень потреб первісно - суспільної людини, можна зрозуміти, чому у цій країні не було проблеми Мора: індійці могли отримувати із спільних складів кожному по потребі.

А ось із працею “Від кожного по здатності” було складніше. Як тільки священик відлучався з поля, його паства у ту ж мить кидала роботу, рубила плуг на дрова, різала бика на шашлик і справляла пікнік. Так виявлялась наївна помилка усіх комуністичних утопістів. Вважаючи, що знищивши приватну власність, можливо покінчити з майновими злочинами, вони чомусь не могли уявити собі крадіжку із спільного котла. Між тим, ще ніде і ніколи казнокрадство і корупція не отримували таких гігантських масштабів, як у суспільстві без приватної власності.

Коли орден ієзуїтів був ліквідований, увесь комунізм в країні рухнув в одну мить. Що стосується індійців гуарані, то втративши свою первісну культуру, вони нічого не отримали взамін, тому що наставники відучили їх приймати самостійні рішення і відчувати відповідальність за своє майбутнє.

 

6. Модель Морелі.

Перейдемо до ХVIII ст. Тут перед нами зразу постає фігура Морелі з його “Корабельною аварією плаваючих островів” і “Кодексом природи”. Для теорії цього скромного шкільного вчителя головним словом безперечно є “ насильство”. Мало нового ми знайдемо у Морелі. Оригінальним він був тим, що відомі вже нам моменти утопій він доводе до граничних ступенів.

Ми вже знаємо, що ідеї природного руху речей, природної свободи, природної людини володіли суспільною думкою ХVIII ст. Фактично Морелі від цієї ідеї узяв лише словесну оболонку. “Кодекс природи“ вигаданий і складений самим Морелі від імені природи, не містить послідовного опису якоїсь гіпотетичної країни, він є ні що інше, як конституція для реальних країн. Цей головний закон повинен замінити все інше законодавство. Закон цей настільки мудрий, що думка про його відміну може прийти в голову тільки божевільному. Така людина повинна бути об’явлена ворогом людства і покарана особливим чином: його живцем замуровують у печері, родина його отримує інше прізвище і переселяється в інше місто

Головний пункт конституції Морелі – це знищення приватної власності. Її він не просто засуджує, він пише про неї з якоюсь загадковою пекучою ненавистю. Ось перші параграфи конституції Морелі:

1. У суспільстві нічого не буде належати чийсь власності, окрім тих речей, які необхідні для задоволення особистих потреб.

2. Кожний громадянин буде посадовою особою, забезпеченою працею. Буде отримувати пособіє за суспільний рахунок.

Все, що виробляється, буде враховуватися і розподілятися між громадянами порівну. Заборона продажу або обміну названа “священним законом”. Усі міста будуть однакові по території, формі будинків, планіровці вулиць і кількості жителів. Шлюб є обов’язковим для всіх, хто досяг шлюбного віку. Розлучення допускається тільки після 10 років шлюбу. У випадку розлучення діти залишаються з батьком.

Декілька родин складають “трибу”, яка займає окремий квартал міста. Чисельність усіх триб однакова, кількість триб у місті – теж . Усе - люди, речі – розподіляються на десятки, сотні і т.д. З п’яти років діти залишають дім батьків і оселяються у дитячих домах: хлопчики і дівчата окремо. Там вони отримують суспільне виховання. При досягненні десятирічного віку, кожна дитина переходить у майстерні. Це теж, що і наші ПТУ- з гуртожитком, спільним харчуванням і виробничим навчанням. Усі громадяни віком від 20 до 25 років мусять займатися землеробством. Керує всім суспільством Верховний Сенат. Його членами стають усі батьки родин після 50-тирічного віку.

Звісно, що в такій країні буде тільки одна суспільна філософія і одна суспільна наука (під якою слід розуміти “Кодекс природи” єдиного і неповторного Морелі).

 

Тепер ми підійшли до тієї стадії розвитку утопічної думки, яка, можливо, найбільш відома широкому загалу. У всякому випадку відомі імена Клода Анрі Сен-Сімона і Шарля Фур'є . Вони дуже не схожі один на одного, хоча обидва представляли свої теорії як суворо наукові. В обох випадках перед нами синтез двох типів утопій : хіліастичного і політичного.

 

7. Вчення Анрі Сен-Сімона.

Сен-Сімон (1760-1825) випустив декілька книг. Потім його учні Анфантен і Базар випустили книгу “Вчення Сен-Сімона”. У працях Сен -Сімона ми знайдемо багато того, що приписують Карлу Марксу. Хоча у деяких важливих моментах їх концепції далеко не співпадають.

Від попереднього утопізму вчення Сен -Сімона суттєво відрізняється еволюційно-історичним підходом. По деяким свідченням сам Сен -Сімон погано знав історію. Деякий час його консультував його секретар – відомий у майбутньому історик Огюстен Т’єрі. По теорії Сен -Сімона суспільство проходить у своєму розвитку такі епохи : рабовласницьку, феодальну і промислову.

Розвиток суспільства здійснюється у результаті взаємодії двох процесів: розвитку знання і розвитку господарства. У кожному з цих процесів відбувається внутрішня боротьба: в першому – між ідеологіями, в другому – між класами, які претендують на владу. Складне переплетіння всіх цих взаємодій періодично змінює стан суспільства. Кожна формація проходить тому дві стадії: органічну, коли все знаходиться у рівновазі; і критичну, коли щось порушує попередню рівновагу. Цим “щось” може бути наукова революція або зміни у розкладі класових сил.

В органічній фазі у влади клас, який має найбільше господарське значення. Але ось виростає економічна сила іншого класу, який заявляє свої претензії на владу. Класова боротьба виливається у політичну революцію. В результаті з’являється нова суспільна формація. По вченню СХн -Сімона , майбутнє належить промисловому класу ( це підприємці і робочі в союзі з вченими). В кожній формації має місце експлуатація людини людиною. Тільки промисловий режим покінчить з нею. Тут все виробництво буде йти за планом. Стихію ринку і конкуренцію замінить асоціація. Працювати будуть всі зобов’язані – це називається право на працю. Буде верховодити принцип : від кожного по здібності, кожній здібності – по її ділам. Сен -Сімон називав це “перенести земний рай з минулого у майбутнє“. Сен -Сімон першим серед утопістів висунув ідею про те, що для утворення справедливого суспільства недостатньо змінити тільки матеріальні умови життя, а починати треба з духовного перевиховання людей.

 

8. Погляди Шарля Фур'є .

Дивною виглядає фігура Шарля Фур'є (1772 – 1837). З одного боку, деякі його ідеї були настільки удачливими, що дали поштовх до утворення нових форм життя і праці (кооперація, трудові товариства ). З іншого боку, ні один утопіст не мав такої буйної фантазії і ніхто не написав стільки наївного і смішного, яке деколи нагадує марення божевільного.

Ось речі, які Фур'є не виносив органічно: насильство, торгівля, фінанси. Революцію він вважав засобом “пограбувати багатих, щоб збагатити інтриганів”.

Він писав: “Треба любити працю, говорять наші мудреці. Чого це ради її любити? Що дає вона дев’яти десятим цивілізованих, крім нудьги і непричетності до прибутків ? Тому - то багаті і не хочуть працювати, залишаючи для себе більш легку і вигідну працю по управлінню справами. Якщо навіть багатії не люблять праці, то як примусити бідних полюбити її ? Щоб зробити життя щасливим, треба, щоб радісною стала праця, за якою ми проводимо більшу частину свого життя.... якщо засоби, обстановка бідні, огидні, то як збудити потяг до праці ?”

Лише у ХХ ст. ця проблема була усвідомлена і вирішена. Виникли такі явища, як виробничий дизайн, наукові методи організації праці, що знижують стомлюваність організму. Випередивши свій час у постановці питань, Фур'є не зміг їх вірно вирішити. Його ідеї навпаки тягнуть назад. “Якщо, наприклад, для виконання даної роботи одному садівнику потрібно 50 годин, то поставте на роботу 50 чоловік, і вони зроблять її за годину, і кожен з них зможе за 50 годин приймати участь не в одній , а в 50-ти роботах “. Очевидно, що такий підхід годиться лише для робіт типу розрубати тушу мамонта, або зробити кам’яну сокиру. Можна собі уявити, на що буде схожий сад, після того, як по ньому пройдуться 50 лихачів, які не мають ніякої уяви про особливості рослин і методи догляду за ними.

Даний підхід успадкували марксисти, починаючи з самого вчителя. Вони ж перейняли і перекрутили видатні передбачення Фур'є про знищення протилежності між розумовою і фізичною працею, та інше. Зате вони зневажили іншу ідею Фур'є: про трудові акції і розподіл прибутку між робітниками. Зазначимо, що ця ідея знайшла навпаки втілення у країнах, що не сприйняли марксизм.

Проблему приватної власності Фур'є вирішував методом, зовсім не схожим на інших утопістів. Власність усуспільнюється, але не в масштабах усієї держави, а трудового товариства. Таким чином, вона залишається приватною (тобто недержавною ), але і не особистою.

Фур'є мріяв перебудувати життя усього суспільства. Державі він одводив дуже незначну роль. Люди об’єднуються у колективи (приблизно по 1-2 тис. чол.). В одних працях Фур'є ці колективи називаються серіями, в інших – фаланстерами або фалангами. Фалангісти все роблять разом. Фур'є продумав всі сторони життя детально – працю, відпочинок, секс, догляд за дітьми, виховання, побут та інше. У понівеченому вигляді ця ідея стала колгоспом в СРСР.

Можна сказати, що Фур'є вирішив проблему, яка була не по зубам усім утопістам минулого, починаючи з Платона (крім Сен-Сімона, який таку задачу перед собою не ставив). Щоб встановити справедливість, утопісти бажали знищити приватну власність. Але кожен раз здоровий глузд підказував, що це нелегка справа. І тому, кожний раз починаючи із справедливості закінчували державним примушенням і державним контролем. Кожний раз ідеальне суспільство виходило поліцейською державою.

Фур'є вдалося знайти вихід з цього кута. Він приніс в жертву державний початок в організації суспільства. Тому цю модель справедливо називають анархічною. Саме Фур'є був одним з перших вчителів видатних теоретиків анархізму – Прудона, Бакуніна, Кропоткіна.

 

10. Підхід до побудови ідеального суспільства Роберта Оуена.

“Влаштування комуністичних селищ буде до тих пір невдалим, доки не вдасться створити іншу вдачу. Набагато важливіше впливати на людей духовним шляхом, ніж змінювати відразу практичні умови їх життя”. Так підсумував свій багаторічний теоретичний і практичний досвід Роберт Оуен (1771 – 1858).

Як і Етьєн Кабе, Оуен теж намагався створити комуністичне поселення в Америці. І воно теж збанкрутувало. Але було це у 1825 р. А до того Оуену вдалося здійснити визначний соціальний експеримент в Нью-Лєнарке (Шотландія).

Оуен йшов від експерименту до теорії. Це звісно не означає, що він починав свій експеримент не знаючи чого хоче. Звісно в нього були деякі ідеї. Головною з них була думка про вирішальний вплив навколишнього середовища на формування характеру людини. Навколишнє середовище Оуен розумів як весь спектр умов життя людини: від матеріальних умов до морального клімату. Але ж моральний клімат у суспільстві якраз і визначається характерами утворюючого його людей. Чи може сформуватися “добра” моральна обстановка у колективі “поганих “ характерів ? На це питання Оуен відповідає рішучим “ Так ”.

Суть ідеї Оуена - виховання людей. Потрібен досвідчений і гуманний керівник, щоб взяти на себе таку педагогічну задачу.

У 1800 році Оуен стає співвласником раніше створеного іншими прядивно-ткацького підприємства у Шотландії. Підприємство знаходилося в долині, далеко від інших міст. Там було чотири фабрики, завод по виробництву прядивних танків, сільськогосподарська ферма і селище Нью-Ленарк. Ізольованість селища забезпечувала чистоту експерименту. У Нью-Ленаркі панував безпорядок. Загальна кількість населення біля двох тисяч чоловік. У той час, як усі інші власники жили у містах, не приймаючи участі у керуванні підприємством, Оуен оселився в Нью-Ленаркі і взяв на себе функції менеджера. Два роки було потрачено на упорядкування економіки підприємства, доки воно на стало рентабельним. У 1802 році Оуен переходе до вирішення соціальних задач. Він замінює весь обслуговуючий персонал і добивається відданості спільній справі і злагодженої праці. Він формує біля себе актив з розумних і авторитетних робітників і починає змушувати всіх до дисципліни, чистоти і організованості. Примушення супроводжувалося пояснювальною роботою, націленою на виховання свідомості. Робітники зрозуміли своє благо в новому порядку і стали підтримувати його добровільно. Все це схоже на те, що в 20-х роках ХХст. робив А.Макаренко, який змалював свій досвід у книзі “Педагогічна поема”. Крадіжка і інші аморальні вчинки каралися тільки адміністративними заходами. Звинуваченого публічно засуджували. Ніяких каральних заходів не вживали принципово. Звичайно , на перших парах Оуен зіштовхнувся з сильною протидією з “низу”. Знадобилась безмежна витримка і постійна доброзичливість господаря. Одночасно утворювалась система дитячих садків, шкіл для дітей та дорослих, культурний центр з бібліотекою, служба санітарного нагляду, соціальне забезпечення і страхування. Постійно працювала народна дружина по підтримці порядку. Все це потрібно було винайти і продумати, тому що всі ці речі були невідомими у ті часи.

Через п’ять років ( т.б. у 1807 р.), коли Оуен сплатив усім повний заробіток за декілька місяців змушеного простого (тоді була бавовняна криза), пройшов останній перелом у свідомості робітників. Вони всією масою повірили в нього. В колективі стало формуватися почуття спільності і гордості своїм підприємством. Все більшу роль стали відігравати такі речі, як організаційна і соціальна активність робітників, елементи самоврядування. За десять років від початку роботи були вижиті крадіжки, пияцтво, сексуальна розпущеність, національно-релігійна ворожнеча, та інші негативні явища. Звичайними стали порядок, працелюбність, терпимість, взаємодопомога. Містечко стало чистим та красивим. Реальний прибуток на душу населення був набагато вищим, ніж на інших підприємствах. Робочий день із звичайних тоді 16 годин був скорочений до 10,5 годин.

Експеримент вдався блискуче. Але все пішло прахом, коли виник конфлікт з власниками. Оуен був змушений покинути Нью-Ленарк. Тоді з’ясувалося, що “мікроклімат“ цієї общини утримувався головним чином на особистості Оуена. Можливо йому не хватило часу, щоб перевести праведне життя населення в автоматичний режим. Можливо, це відбулося б при другому поколінні, яке б народилося і виросло в Нью-Ленаркі. Але слід зазначити, що це був новаторський досвід. Оуен випередив свій час. Більшість його ідей стали звичайними рисами життя ХХ ст. Наприклад, згадаємо соціальну інженерію і патерналізм (від слова “патер”- батько. Мається на увазі, що господар фірми і співробітники знаходяться у відносинах, нагадуючи відносини між батьком та дітьми. Він краще за них знає, що їм потрібно ).

Історичний досвід показав, що для цього потрібен прогрес як у матеріальному виробництві, так і у суспільній свідомості. Утопізм Оуена міститься не в тому, що ідеї його нездійсненні, а у намаганні прискорити їх здійснення. Але це стало зрозумілим лише через 100 і більше років. Але очевидно, що без Оуена та його мрії, теперішні здвигни, можливо, відбулися ще пізніше.