КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ по курсу Історія економічних вчень Тема 9. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах

Таврійський державний агротехнологічний університет

Кафедра економічної теорії

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

по курсу "Історія економічних вчень"

Для студентів 3 курсу економічних спеціальностей

(частина ІІ)

М. Мелітополь, 2006р.

ЗМІСТ

Тема 7. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії ………………..
Тема 8. Подальший розвиток неокласичного напряму в економічній теорії……..
Тема 9. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах……………………….....
Тема 10. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм……………………………...
Тема 11. Інституціоналізм ……………………………………………...........................
Тема 12. Економічні концепції соціал – демократії…………………………………...

 

Тема 7. Становлення неокласичної традиції в економічній теорії.

1. Зміна класичної школи політичної економії неокласичною; 2. Виникнення маржиналізму: 2.1. Модель І.Г. Тюнена;

Альтернативні витрати.

Ось у чому полягає ідея альтернативних витрат: цінність якого-небудь товару, який сподобався споживачу, визначається для нього цінністю всього того,… Ресурси можуть бути використані різними способами. З усіх цих альтернатив є… Наприклад, виявилося, що виробництво сувенірних шахів і є такою найліпшою альтернативою. Тому ми, коли тільки почали…

Дисконтування – це оцінка сьогоднішньої цінності майбутніх благ.

Чому банки виплачують відсотки? Тому, що одна грошова одиниця сьогодні цінніша, ніж та ж сама одиниця через рік. Це вірно і без всякої інфляції. Вона лише підвищує відсотки по вкладеннях. За таких умов банківський відсоток складається з двох частин: з очікуваного знецінювання грошей за рік і нормальної ставки – винагороди вкладнику за те, що він приніс гроші в банк, а не витратив їх на поточне споживання.

Відсоток – це ціна, які сплачують за можливість мати гроші зараз, а не через якийсь час.

Тобто як бачимо вміння дисконтувати може стати корисним у житті. Винагорода факторів виробництва. Ми перервалися на тому, що оплата факторів виробництва має характер авансування. Готовий прибуток з’являється по…

Тема 8. Подальший розвиток неокласичного напряму в економічній теорії

1. Теорія статики та динаміки граничної продуктивності Д.Б. Кларка; 2. Економічна концепція шведської (стокгольмської) школи: 2.1. Кумулятивна інфляція К. Вікселя;

Ефект Вікселя.

При зростанні нагромадження капіталу, посилюється конкуренція між капіталістами за робочі руки, зарплата підвищується і поглинає частину збережень власників капіталу. Пізніше ця теза отримала Назву ефекту Вікселя. Сам ефект і деякі висновки з нього піддавалися критиці – як вважається, не зовсім справедливий. Мова йде про висновок, що гранична продуктивність капіталу не є головною причиною, що впливає на рівень відсотка.

Віксель пояснював це так. Припустимо, мав місце деякий приріст реального капіталу за рахунок нагромадження. Якщо розподілити цей приріст на суму усіх заощаджень то результат покаже ступінь продуктивності реального капіталу. По звичайним уявленням того часу, цей показник повинен був би співпадати з нормою відсотка. Але в дійсності він виявляється меншим, причому менше саме на стільки, на скільки зросла заробітна плата як елемент реального капіталу.

Інфляція по Вікселю.

Таким чином, ріст цін може стати наслідком одного лише розриву між ринковою і природною ставками відсотка – без зростання кількості грошей в… При цьому Віксель, не упустив можливості показати, що колись будучи порушеним,… Модель кумулятивної інфляції вважається найбільш сильним досягненням Вікселя.

Гранична корисність по Вальрасу.

Те, що було названо граничною корисністю, Вальрас назвав рідкістю. Визначив її, як убиваючу (спадаючу) функцію від споживаної кількості (тобто чим… Вальрас встановив, що гранична корисність досягається тоді, коли останні… Коли усі споживачі досягають максимуму у задоволенні своїх потреб (з урахуванням фіксованого доходу кожного з них, та…

Поняття взаємозамінності і взаємодоповнюваності

(Наприклад: взаємозамінні споживчі блага – плащ і парасолька, свинина і яловичина і т.д. Взаємозамінні ресурси – цегла і бетон). Взаємозамінність… Взаємодоповнюючі блага – це такі, які люди зазвичай бажають або повинні… Економісти виражали більш чітке визначення обох типів залежності. Стосовно товарів один або інший тип залежності…

Теорія загальної ринкової рівноваги Вальраса.

  Треба визначити: при яких цінах буде досягнута рівновага попиту і пропозиції… Вальрас вводе деякі позначення:

Тема 9. Кейнсіанство і його особливості в різних країнах.

  1. Історичні умови виникнення кейнсіанства; 2. Теоретична система Дж. М. Кейнса:

S = У – С

В цьому випадку треба з’ясувати, від чого і в якій мірі залежить споживання. Іншими словами, що таке функція споживання . Приблизно такими були розмірковування Кейнса.

Дуже ретельно Кейнс обговорює причини, які мотивують схильність до споживання. Він розділяє їх на дві категорії.

Об’єктивні:

1.зміна купівельної сили одиниці зарплати;

2.зміна співвідношення доходу (виручки) і чистого доходу;

3.непередбачені зміни в цінності майна , яке приносить дохід ( тобто капіталу); і т.д.

Суб’єктивні:

1 бажання мати резерв на випадок непередбачених обставин;

3. бажання забезпечити собі дохід від відсотків;

4. насолода від відчуття незалежності і т.д. до самої природної скупості.

В результаті Кейнс проголошує :”... головний психологічний закон, в існуванні якого ми можемо бути впевнені не тільки з апріорних розмірковувань, виходячи з нашого знання людської природи, але і на основі детального вивчення минулого досвіду, складається у тому , що люди схильні , як правило , збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не в тій же мірі , в якій зростає дохід “.

Все сказане математично записується так: С = в ΔУ , якщо S = У – С, тоді Δ S = (1-в)Δ У при цьому 0<в<1. Звідси взялася величина граничної схильності до споживання: dС/ dУ = в.

Якщо б споживався увесь дохід (С=У) , то функція споживання уявляла б собою бісектрису кута , створює мого координатними осями (рис.).

Лише точка А показує нам нульове збереження. Правіше точки А , при У₀ , споживання дорівнюється ординаті У₀ в , а відрізок ав показує розмір збереження. Лівіше точки А споживання перевищує дохід (за рахунок боргів, минулих запасів).

Коефіцієнт граничної схильності до збереження :

В = dS / dУ

По визначенню обох “граничних схильностей” отримаємо :

DS/ dУ) + (dС/ dУ ) = 1

або якщо перейти від диференціальних прирощень до кінцевих:

(Δ S+ΔС) / ΔУ = 1.

 

2.3. Теорія мультиплікатора.

Пригадаємо, що У = С+S.Умова рівноваги залишається попередньою : S = І. Якщо інвестиції І постійні (не залежать від рівня виробництва), тобто І=І₀ , то S=І₀ , а дохід : У = С(У) + І₀ .

Тепер з’ясуємо ,що буде , якщо інвестиції отримують приріст ΔІ₀ ? Насамперед, це означає збільшення попиту на товарному ринку на величину ΔІ₀ (бо для інвестицій потрібні товари). Очевидно, що таке порушення рівноваги повинно привести до розширення виробництва . Наскільки ж воно збільшиться?

ΔУ₀ =ΔС (У₀) + ΔІ₀

І₀ = b ΔУ₀ +ΔІ₀

У₀ = 1 / (1-b) * ΔІ₀ = u* І₀

u =1/ (1-b)- мультиплікатор доходу.

По визначенню u >1, так як 0<b<1. Тобто якщо І=1 , то У>1. Інакше говорячи , одиничний приріст інвестицій викликає приріст виробництва на більшу величину.

На перший погляд може здатися , що ми говоримо про елементарні речі : вклали капітал в машини і отримали віддачу ΔУ₀ >1. Але це невірно. Про віддачу капіталовкладень можливо було б говорити якщо : по-перше, ми б отримали ΔУ₀ через виробничу функцію, але в нас не технологічний коефіцієнт , а “схильність до споживання”; по-друге , про віддачу капіталовкладень через виробничий процес можливо говорити тільки в довготривалому плані, а модель Кейнса короткочасна.

Якщо ефект мультиплікатора – це зовсім інше , ніж виробничий ефект інвестицій, то на що ж він вказує , що означає?

1. Зазначимо, що мультиплікатор діє в обох напрямках . Тобто якщо інвестиції отримують від’ємний приріст, то національний дохід знизиться при заданій схильності до споживання.

2. Інвестиції визначаються незалежно від збережень приватних осіб і родин. Обсяг збережень повинен пристосовуватися до обсягу інвестицій , а не навпаки. З цього виходить , що ріст виробництва продукту У має верхню межу, яка задається поведінкою функції інвестицій. (Дійсно, по мірі росту У маса збережень буде зростати (так як b<1 ), і вона може досягнути такої величини, що її не зможуть поглинути потреби інвестування. Пропозиція перебільшує попит. )

3. Виходить , що інвестиції є найважливішим показником, який багато чого визначає у економічній системі. І тут виникає дещо тривожне. Може статися ,що межа виробництва , яку задає функція інвестиції, може оказатися нижче, ніж межа виробництва , яку задає повна зайнятість . На цьому базується вчення Кейнса про безробіття.

В стані повної зайнятості мультиплікатор зовсім не діє , оскільки відсутність вільної робочої сили ставить межу росту виробництва. І якщо при цьому виникає додатковий інвестиційний попит , то в системі виникає джерело інфляції.

Приклад дії мультиплікатора: я наймаю робітників, щоб вони зробили огорожу на моїй дачі і плачу їм 1000 гр. од. , куди входить і ціна дощок. При своїй схильності до споживання 0,6 вони витратять 600 гр. од. Господар магазину отримав доход в 600 гр. од., якщо його схильність до споживання теж 0,6 він витратить 0,6 *600= 360 гр. од. і т.д.

1000+600+360+216+129,6+... – приріст інвестицій на 1000 гр. од. дає в народному господарстві країни приріст національного доходу на величину :

У₀ = ΔІ₀ * 1/(1-в) = 1000* 1/ (1-0,6) = 2,5* 1000 = 2500 гр. од.

 

2.4. Функція ліквідності.

Бажання мати при собі грошову готівку Кейнс називає перевагою ліквідності. Існують різні мотиви для того, щоб людям необхідно було мати при собі грошову готівку :

1. Трансакційний мотив або операційний ( потреба в готівки для здійснення купівлі. Оскільки між продажем свого товару і купівлею чужого має місце розрив у часі , а наймачам потрібно платити зарплату і т.д.). Загальна сума операційного попиту на гроші виражається рівнянням :

М = k p Y,де

М – попит на готівку

Y – обсяг всіх операцій (річний дохід)

P – рівень цін

k -доля готівки від суми всіх угод (величина зворотна швидкості обертання готівкових грошей).

2.Але це неокласичне уявлення не задовольняє Кейнса. Він говорить , що існують ще мотиви для бажання тримати готівку при собі. Головним серед них , який суттєво змінює попит на гроші, є спекулятивний мотив. Люди вичікують , коли понизиться курс цінних паперів , щоб потім придбати їх . На цей випадок вони тримають при собі найбільш ліквідний засіб – готівкові гроші.

Курс цінних паперів високий тоді, коли ставка відсотка низька. Як тільки остання збільшиться , курс облігацій зменшиться . Таким чином , спекулятивна функція ліквідності , L, залежить від норми відсотка і. Чим нижче і ,тим вище попит на готівкові гроші і навпаки.

Тому Кейнс до першого рівняння додає спекулятивну функцію. Отримуємо:

М = k p Y+ L(і)

Існує така ставка відсотка і* (рис. 1.4.1.), нижче якої нікому не цікаво вкладати готівку в цінні папери. Це називається паскою ліквідності. Чому так? Тому, що поки ставка відсотка не підніметься вище і*, готівка продовжує нагромаджуватися (накопичуватися ) в очікуванні підвищення відсотку.

 

3. Американський варіант кейнсіанства – А. Хансен (дивись тему 10);

 

4. Кейнсіанство у Франції – В. Перру.

Одна з основних робіт Ф. Перру - "Економіка 20 століття" (1961). У цій книзі викладені головні ідеї французького ученого. Загальна економічна теорія Перру розпадається на три частини.

Перша - теорія "домінуючої економіки" - покликана дати новий опис сучасного капіталістичного господарства. Колишні теорії Перру вважає незадовільними.

Друга частина його теорії називається "теорія гармонізованого зростання". Вона повинна вказати шляхи і методи вдосконалення капіталістичного господарства за допомогою державного регулювання.

Третя частина - теорія "загальної економіки" - малює суспільство майбутнього, в якому виробництво здійснюється для кожної людини, відсутні потреба і насильство.

Економічний мир Ф. Перру ґрунтується на нерівності як основоположному принципі господарського життя. Він вважає, що в соціально-економічній системі сучасного капіталістичного суспільства не немає ніяких внутрішніх спонук, які штовхали б цю систему до встановлення рівності. Нерівність витікає з відмінностей в розмірах виробництва і капіталу, з різного ступеня інформованості партнерів, з приналежності до різних областей господарства.

Головний результат нерівності - існування домінуючих і підлеглих економічних одиниць. Відносини між ними будуються інакше, ніж при простому товарному виробництві. У мережу відносин вплітається примушення як специфічне "економічне благо", що дає його власнику економічні переваги. Домінуючі одиниці примушують інших погоджуватися на пропоновані в односторонньому порядку умови операцій або співпраці.

Нерівність господарюючих одиниць має своїм слідством деформацію економічного простору. Один з найцікавіших видів деформації, описаних Перу, - поляризація простору навколо провідної галузі ("полюса зростання"). Підприємства, що входять в поляризовані простори, встановлюють нерівноправні відносини до його полюсів, випробовують на собі його захоплюючу або гальмуючу дію.

"Галузі - мотори" (швидкорослі галузі, такі, як хімічна, машинобудування, нафтопереробка, а також новітні галузі: електроніка, атомна енергетика), як домінуючі одиниці, володіють могутнім "ефектом ваблення", підвищуючи масштаби і темпи економічної експансії і модифікуючи структуру всієї національної економіки.

"Ефект захоплення" заснований на взаємозалежності всіх економічних одиниць. Одиниця, що "захоплює", може діяти на одиницю "захоплену" за допомогою ефекту розмірів (пред'являючи вищий попит на її продукцію і стимулюючи тим самим зростання її виробництва), "ефекту продуктивності" (знижує ціни на свої товари) і "ефекту нововведень".

Наступний крок в логічному розгортанні категорій Ф. Перру робить через теорію макроодиниці і макрорішень. Якщо "ефект домінування" - початковий пункт загальної теорії економічної діяльності, то макрорішення - її центральна найбільш важлива частина.

Деформація економічного простору навколо домінуючої одиниці означає зміни форми і змісту відносин між економічними одиницями, що входять в простір. Якщо в моделях довершеної конкуренції кожна фірма діє самостійно, керуючись тільки рівнем єдиної ціни на ринку її продукції і рівнем своїх витрат, то, потрапивши в поляризований простір, вона повинна при ухваленні рішень врахувати пряме або непряме примушення, що витікає з полюса, - від домінуючої одиниці. Це змінює всі умови рівноваги (тобто співвідношення між рівнем витрат, випуском і цінами) в даному просторі. Його параметри відхиляються від параметрів в інших місцях загальнонаціонального (або загальносвітового) економічного простору, стають частково незалежними. У поляризованому просторі економічні одиниці поводяться вже не як взаємозалежні партнери, а як члени єдиного, системно організованого цілого. Таку сукупність Ф. Перру називає макроодиницею.

Вища економічна одиниця, ухвалюючи рішення, керується більшим числом відомих параметрів, чим інші одиниці. Їй відомі, як правило, вже на стадії ухвалення рішень плани своїх молодших партнерів-конкурентів. Володіючи в достатку здібністю до примушення, вища одиниця може вже на стадії вироблення планів вплинути на них так, щоб забезпечити найбільшу економічність всьому угрупуванню.

Таке угрупування стає системно організованим і перетворюється на макроодиницю. Сукупна ефективність дій партнерів підвищується. Можна навіть підрахувати ступінь збільшення економічності шляхом порівняння витрат на конкурентну боротьбу до і після перетворення даної сукупності в систему.

При цьому Ф. Перру розкриває відносини домінування не тільки між окремими фірмами, але поширює їх на окремі держави (наприклад, США і економічно залежні країни), різні галузі національної економіки, соціальні групи.

Французький економіст висунув тезу про те, що усередині макроодиниці змінюється природа і зміст конкуренції. Із стихійної, агресивної, неорганізованої вона стає "колективною", перетворюється на "боротьбу - змагання"; зміна природи конкуренції впливає на весь механізм розподілу ресурсів, тобто - на рух капіталів усередині галузі і між галузями. У його основі лежить тепер не тільки прагнення забезпечити максимальний індивідуальний прибуток для кожного підприємства, але і максимальний прибуток для макроодиниці в цілому. А це означає, що норма прибутку у окремих підприємств не регулюється розміром їх власного капіталу.

Зміна природи конкуренції позначається і на цінах. Ціни в рамках макроодиниці є вже функцією не попиту і пропозиції, регулюються не витратами граничного підприємства, а стають функцією вищої форми управління, що організує виробництво і впливає на попит.

Домінуюча макроодиниця є своєрідним "полюсом зростання". Вона породжує "ефект агломерації", об'єднуючи доповнюючі один одного види діяльності в одне ціле. "Полюси зростання", під якими можна розуміти і фірму, і галузь, і комплекс галузей, що володіють сильним "ефектом захоплення", утворюють "зони розвитку", "осі розвитку" в регіоні або країні. Ф. Перру вважає, що найважливіше завдання економічної політики держави полягає в створенні таких "полюсів зростання" і свідомому управлінні середовищем розповсюдження їх ефекту.

Базуючись на концепції "домінуючої економіки" і понятті неоднорідності зростання, Ф. Перру робить наступні висновки щодо практики планування в умовах капіталізму:

ü по-перше, збалансоване зростання не здійснимо, політика зростання - це завжди політика нерівномірного зростання незалежно від того, чи досягається вона свідомо або відбувається стихійно;

ü по-друге, політика зростання, здійснювана як структурна політика, направлена не на пристосування до існуючих структур, а на активне перетворення структур в бажаному напрямі;

ü по-третє, оскільки зростання нерівномірне, структурна політика обов'язково є політикою виборчою, а не глобальною, як в рекомендаціях кейнсіанців.

Вся логіка еволюції "домінуючої економіки" спонукає державу стати "центром по ухваленню рішень". Держава не позбавляє підприємства автономії повністю, але обмежує її. Її завданням стає не тільки проведення антициклічної політики, але і складання довгострокових програм розвитку максимально швидкими темпами. Тільки така далекоглядна політика забезпечить "гармонізоване зростання".

Ф. Перру виділяє три принципи, яких повинна дотримуватися політика гармонізованого зростання:

ü по-перше, максимізація валового реального продукту і мінімізація його коливань;

ü по-друге, зменшення диспропорції між сферами економіки;

ü по-третє, гуманізація послідовних станів рівноваги, врахування того, що відповідність темпів зростання наявній робочій силі, потужностям, інвестиціям, заощадженням "…є, по суті, відповідність планів живих людей і реальних соціальних груп".

5. Кейнсіанство у Швеції – Г. Мюрдаль.

Гуннар Мюрдаль (1898-1987). Його основними працями є: "Грошова рівновага" (1931), "Американська дилема: негритянська проблема і сучасна демократія" (1944), "Світова економіка" (1956), "Азіатська драма: Дослідження бідності народів" (1968).

У ранніх роботах Мюрдаль заклав фундамент того напряму, який здобув згодом популярність як стокгольмська школа макроекономіки. Він пропонував активізувати фіскальну політику для подолання Великої депресії. Мюрдаль висловлювався за покриття дефіциту, що утворився під час кризи і депресії, відповідним бюджетним надлишком під час наступного за депресією періоду підйому. Фактично стокгольмська школа, активність якої в значній мірі була зобов'язана діяльності Мюрдаля, мала пріоритет в розробці моделі макроекономічної політики ще до того, як вийшла в світ книга Дж.М. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936).

Крім питань планування Мюрдаль приділяє велику увагу проблемам інтеграції. Згідно визначенню Р. Мюрдаля, "економічна інтеграція" - це здійснення старого ідеалу рівності можливостей, проголошеної Заходом". У промислово розвинених країнах, на його думку, досягнутий високий ступінь національної інтеграції. Це відбулося унаслідок втручання держави в економічне життя. Проте всесвітня економічна інтеграція відсутня. Більш того, національна інтеграція в розвинених країнах привела до посилення "міжнародної дезинтеграції", головним виразом якої є зростання економічної нерівності між індустріально розвиненими і слаборозвиненими країнами.

Концепція міжнародної економічної інтеграції Мюрдаля базується на аналізі кумулятивного причинного зв'язку. У протилежність теорії рівноваги, яка припускає, що відповідні сили незмінно повертають систему до стану спокою, принцип кумулятивного розвитку висуває на передній план такі процеси, які, раз почавшись, створюють умови для подальшого розвитку.

Цей же принцип був використаний Мюрдалем при дослідженні проблем слаборозвинених країн Азії. Згідно його концепції всі лиха цих країн обумовлені головним чином пануванням архаїчних, застарілих інститутів і переконань, що пронизують всю систему соціального, економічного і духовного життя. Мюрдаль критикує численні теорії "економічного зростання", що проголошують принцип "автоматичної зміни" суспільного життя народів в процесі техніко-економічної модернізації господарства. З погляду автора "Азіатської драми", для всіх верств населення Південної Азії характерна відсутність відчуття відповідальності за дотримання елементарної трудової дисципліни, акуратності і пунктуальності. Все ще сильні марновірства, немає швидкої реакції на все нове і пристосування до нього. Не розвинені бажання експериментувати, честолюбство, заповзятливість, ініціатива. У психології населення превалює покірність перед властями, низька здібність населення до колективних дій. Все це паралізує техніко-економічну модернізацію, знижує її результативність і, отже, веде до збільшення розриву в рівні країн передових і відсталих.

Мюрдаль вважає, що вирішальне значення для успішного технічного і економічного розвитку має докорінна зміна відсталих соціальних і політичних інститутів. Тільки роблячи одночасно і паралельно з техніко-економічною модернізацією міри по зживанню застарілих переконань, пануючих в психології народу, можна добитися прогресу.

6. Неокейнсіанські теорії економічного зростання:

6.1. Теорія економічного зростання Р.Ф. Харрода.

Рой Форбс Харрод (1900 - 1978) – англійський економіст. У 1947 – 50-х роках входив в комісію ООН по питанням зайнятості і стабільності. З 1952 по 1953 – економічний радник Міжнародного валютного фонду. Його роботи : “Інтернаціональна економіка” 1959 р., “Реформація світової валютної системи” 1965р., “До теорії економічної динаміки” 1973 р..

Неокейнсіанство як специфічний напрямок, склалося в першій половині 50-х років під впливом кризи і пов’язаного з нею закінчення процесу переходу від монополістичного до державно-монополістичного капіталізму.

Як і кейнсіанство, неокейнсіанство досліджувало функціональні, кількісні залежності народногосподарських величин в процесі відтворення . Однак в нових історичних умовах, коли проблема темпів економічного розвитку стала розглядатися як питання життя і смерті, неокейнсіанство не могло вже обмежуватися розглядом переважно проблем “статичного стану економіки “. Тому вони зайнялися розробкою кейнсіанської теорії під кутом зору “економічної динаміки”, пильної уваги до питань збереження і реального нагромадження капіталу, розробкою теорії кумулятивного процесу, яка відбувалася на поєднанні концепцій мультиплікатора і акселератора.

Неокейнсіанці доповнили теорію Кейнса про “мультиплікатор доходу”, згідно якій національний дохід змінюється в залежності від зміни обсягу сукупних капіталовкладень , теорією акселератора, яка розглядає зворотну залежність сукупного обсягу капіталовкладень від зміни величини національного доходу.

Методологія неокейнсіанства характеризується макроекономічним підходом до розгляду проблеми відтворення , використанням так званих агрегатних категорій типу: сукупний попит , сукупна пропозиція, сукупні збереження і т.д., які дозволяли помітити найбільш загальні кількісні залежності.

Особливістю неокейнсіанства є також розробка його представниками специфічних формул розширеного відтворення , моделей економічного росту. Їх характерна риса складається в тому, що в них не представлений сукупний рух складових частин усього суспільного продукту і капіталу, які розглядалися під кутом зору натурально-речової і вартісної структури. Зазвичай моделі неокейнсіанства охоплювали окремі кількісні взаємозалежності процесу відтворення.

Видатне місце серед неокейнсіанців належить Рою Харроду і Джоан Робінсон.

Як вже зазначалося, насамперед відмінність теорії неокейнсіанців від концепції Кейнса складається в постановці проблеми економічної динаміки в противіс і в додаток до економічної статики, якій приділив головну увагу Кейнс.

Що ж розуміється під економічною динамікою і статикою? Статика і динаміка трактуються Харродом у якості двох складових частин економічної теорії, з якою він пов’язує суттєву перебудову економічної науки.

Аналіз роботи Харрода показує, що в основі розподілу ним статики і динаміки лежить розмежування простого і розширеного відтворення.

“Статична рівновага”, - писав Харрод , - означає стан, де виробництво відбувається безперервно, але не збільшуючись і не зменшуючись. “Спокій” означає , що величина різних показників залишається постійною і виробництво в цілому продовжує свій рух по колу.”

Одна категорія статики в деякому відношенні не збігається з категорією простого виробництва . Умовою статики Харрод вважає не тільки незмінність загального обсягу виробництва (обсяг продукції , діючі засоби виробництва , потреби і кількість населення ...), але і незмінність цін як на продукцію , так і на фактори виробництва.

Динаміка визначається Харродом, як такий стан економіки, при якому рівень випуску продукції змінюється – збільшується , або зменшується , і при чому не епізодично , і навіть не циклічно, а на протязі достатньо тривалого періоду.

На перший погляд поняття динаміки представляє собою більш широке поняття ніж термін “розширене виробництво”, оскільки воно включає довготривалі зміни рівня виробництва , в тому разі його скорочення . Але треба все ж таки зазначити, що в основі розмежування статики і динаміки фактично виступає нагромадження капіталу. Його відсутність в статиці і наявність в динаміці.

Складовою частиною теорії економічної динаміки Р.Харрода , є рівняння динаміки – формули розширеного відтворення:

G*C = s ,

але С = (С₂ – С₁ ) / G ,

значить G*(С₂ – С₁ ) / G = s, С₂ – С₁ = s,

де G – приріст загального випуску продукції за якийсь обмежений період, виражений у вигляді долі всього випуску;

С₂ , С₁ – капітал на кінець періоду , капітал на початок періоду

s – доля доходу, яка йде на збереження.

Що ж означає формула G*C = s . Весь приріст продукції (С2 – С1 ) перемножується на його долю, яка йде на виробничі цілі. Тим самим визначається частина цього продукту , яка йде на збільшення капіталу. Цій натуральній масі нагромадженого капіталу з приросту продукції повинна відповідати визначена сума грошових збережень для фінансування нагромадження капіталу, через банківську систему. Таким чином, проблема, яка відображена в цій формулі, - це співвідношення нагромадження капіталу в грошовій формі і капіталовкладення.

Наступне рівняння відображує на думку Харрода, умови досягнення “рівноваги безперервного поступового руху”:

Gw*Cr = s,

де Gw - “гарантований темп росту, задовольняючий робітників”, тобто такий темп росту випуску продукції, який створює умови для власного продовження;

Cr – трактується як “потреба в новому капіталі, поділена на приріст випуску продукції, для забезпечення якого необхідний цей новий капітал.”

Порівнюючи першу і другу формулу , тобто G*C = sтаG_w*C_r = s,Харрод приходить до висновку про притаманну капіталізму нестійкість розвитку. Свій висновок він аргументує так: якщо зростає G , то падає С, тобто , якщо зростає темп випуску продукції, то менша його доля необхідна для покриття потреби в новому капіталі. Звідси він заключає , що у випадку перевищення Gнад G_w , то С буде нижче C_r , тобто якщо фактичний темп росту продукції буде вище того ідеального темпу , який гарантує відтворення умов для свого продовження , то доля цього приросту , призначена для нових капіталовкладень , буде нижче необхідної для “гарантованого росту.” По цій причині замовлення обладнання будуть зростати , і буде спостерігатися подальше відхилення від “гарантованого росту.”

І все навпаки, якщо G<Gw ,то С>Cr. Попит на обладнання зменшується і знов відхилення від “гарантованого росту”.

6.2. Теорія економічного зростання Є. Домара (1914-1997). При побудові моделі економічного зростання автори дотримуються методології Д.… Модель економічного зростання будується авторами на наступних положеннях:

Тема 10. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм

1. Головні елементи „неокласичного відродження”; 2. Теорія суспільного розвитку Й. Шумпетера; 3. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму;

Тема 11. Інституціоналізм

1. Загальна характеристика інституціоналізму; 2. Головні напрямки американського інституціоналізму початку XX ст.: 2.1. Соціально – психологічний інституціоналізм Т. Веблена;

Тема 12. Економічні концепції соціал – демократії

1. Суть реформізму; 2. Економічні концепції Е. Бернштейна, К. Каутського, Р. Гільфердінга; 3. Еволюція реформізму. Концепція „демократичного соціалізму” як теоретична платформа сучасного соціал – реформізму; …