Система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України, формує її народногосподарський комплекс. Його об’єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і зв’язку.
Інтегральним показником оцінки економічного розвитку держави є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку економіки, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах.
Сукупний показник ВВП характеризує вартість товарів і послуг, які вироблені в Україні всіма галузями економіки і призначені для кінцевого споживання.
Економічними формами організації ПС виступають: народногосподарська спеціалізація, кооперування, концентрація і комбінування виробництва.
Залежно від їх ролі в господарському комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери.
До виробничої сфери належать ті види діяльності, які:
v створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);
v доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв’язок по обслуговуванню матеріального виробництва);
v пов’язані з обігом матеріальних благ (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівля, громадське харчування).
Роль кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу різна. В таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні національного доходу.
Невиробнича сфера –– сукупність галузей господарства, які здійснюють функції щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню.
Структура невиробничої сфери:
Ü галузі послуг — житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв’язок по обслуговуванню населення;
Ü галузі соціального обслуговування – освіта, охорона здоров’я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування;
Ü галузі органів управління і оборони;
Ü галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.
Промисловість України — найважливіша галузь виробництва, яка включає підприємства, що здійснюють видобування й заготівлю природної сировини, виробництво засобів виробництва й товарів споживання (заводи, фабрики, шахти, електростанції, комбінати тощо). Промисловість створює основну частину національного доходу і валового суспільного продукту. Вона виробляє понад 42% обсягу випуску продукції галузей економіки (в основних цінах) і в 2002р налічувала 889,33 тис. промислових підприємств (об’єднань), різних форм власності, що перебували на самостійному балансі.
Слухачам пропонується проаналізувати причини диспропорцій в розвитку і розміщенні різних галузей виробництва на території України та довести необхідність трансформаційних змін в структурі економіки.
Сучасний етап економічного і соціального розвитку України пов’язаний з радикальними змінами, зумовленими переходом до ринкових відносин. Він передбачає створення соціально зорієнтованої економіки, яка означає поворот всього виробництва до потреб споживача. Соціально зорієнтована ринкова економіка розуміється як господарська система, в якій кожна група і соціальний тип населення одержують можливість для реалізації своїх життєвих здібностей і запит на основі вільної праці і зростання особистих доходів.
Властиві ринку механізми саморегулювання повинні забезпечити збалансованість економіки країни; найкращу координацію всіх виробників; раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; гнучкість виробництва, його сприйняття досягнень науково-технічного прогресу; органічне поєднання вітчизняної економіки із світовим господарством.
Перетворення на шляху до ринкової економіки здійснюються за кількома взаємопов’язаними напрямами:
1. Лібералізація економіки, тобто зняття адміністративних обмежень з цін, господарських зв’язків, зовнішньоекономічної діяльності.
2. Стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквівалента і єдиного платіжного засобу на території країни.
3. Приватизація, розвиток підприємництва, створення інших інституційних передумов ефективного ринкового господарства і економічного зростання.
4. Структурна перебудова економіки, її демілітаризація, інтеграція в світове господарство, підвищення конкурентноздатності української продукції на світовому ринку.
5. Створення конкурентного ринкового середовища.
6. Активна соціальна політика з метою пристосування працездатного населення до нових умов, соціальний захист найбільш вразливих верств населення, створення передмов економічного зростання на основі підвищення ролі ділової активності населення.