рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Конспект лекції

Конспект лекції - раздел Философия, КУРС ЛЕКЦІЙ Розміщення продуктивних сил Елементи Теорії Розміщення Виробництва. Розміщення Сільського Господарства....

Елементи теорії розміщення виробництва. Розміщення сільського господарства.

У 1826 р. вийшло перше видання “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економіки. Дослідження про вплив хлібних цін, багатства ґрунту і накладних витрат на землеробство” Йоганна Генріха фон Тюнена із Теллова в Макленбурзі. Уже при житті автора вона витримала декілька видань, а в подальшому склала ядро цілої дослідницької програми, але не стільки в агрономії або економіці сільського господарства, скільки в економічній географії і регіональній економіці.

Сам Тюнен стверджував, що поняття “ізольована держава” для нього не більше як апарат, як знаряддя пізнання. Він фактично вперше ввів у теорію розміщення загальнонаукові уявлення про “ідеальний об’єкт”, “економічний простір”, його властивостях (перш за все однорідності, або ізотропності), зональних (поясних) структурах, градієнтах цін і рентних платежів, факторах розміщення і економічній віддалі. Все це увійшло в понятійно-термінологічний апарат загальної теорії розміщення будь-яких видів діяльності.

Серед неявних передумов теорії Тюнена необхідно відмітити передбачення про економічну рівновагу, тобто рівності попиту і пропозиції в економічній системі “ізольованої держави”. Це передбачення відіграє важливу роль у формуванні територіальної структури господарства і його функціонування, включаючи механізми ціноутворення, витрат і земельної ренти.

Основну увагу в теорії Тюнена приділено трьом головним факторам та їх взаємозв’язкам:

þ відстані від господарства до міста (ринку збуту);

þ цінам на різні види сільськогосподарської продукції;

þ земельній ренті.

Взаємозв’язки між двома першими факторами виражені гранично просто: ціна, отримана за одиницю товару, рівна ринковій ціні мінус транспортні витрати, пов’язані з перевезенням товару на ринок. Оскільки транспортні витрати збільшуються із ростом відстані від ринку, постільки будь-який даний продукт, наприклад пуд жита, являє більшу цінність при виробництві в зоні, розміщеній в 3 км від міста, ніж в зоні, віддаленій на 30 км.

Третій фактор — земельна рента — визначений як віддача на капіталовкладення в земельні ресурси. В “ізольованій державі” земельна рента залежить від географічного положення ділянки землі відносно ринку збуту продукції. Цей вид земельної ренти носить назву диференціальна рента І по місцеположенню (у диференціальній ренті ІІ враховується віддача на додаткові капіталовкладення). Введення в теорію диференціальної ренти І дозволяє зв’язати воєдино всі три фактори і виявити в аналітичній формі загальну закономірність виникнення зон різної спеціалізації.

Взаєморозміщення зон задається формулою:

R = Y(P – C) – YD (F),

де R — диференціальна рента І по місцеположенню (в дол./км2);

Y — врожайність (в т/км2);

Р — ціна продукту;

С — виробничі витрати на одиницю продукції (в дол./1 т продукції);

D — відстань від центрального ринку (в км);

F — транспортні витрати (в дол./ткм).

При таких розмірностях у рівнянні ренти при Y = 1000 т/км2, Р = 100 дол./т, С = 50 дол./т і F = 1 дол./т км2 величина ренти (R) повинна складати: в центрі міста 50 тис. дол./км2, на віддалі 10 км від нього — 40 тис. дол./км2, 20 км — тільки 30 тис. На віддалі 50 км і більше від центру міста виробництво даної продукції буде збитковим. Конкурентноздатність двох культур i і j на одній і тій же території залежить від їх урожайності (Y)та відносної прибутковості (Р – С).

 

Коли для двох культур ii j виявиться справедливою умова:

1 < < ,

то вони утворять дві просторово відмежовані зони; культура і переважає в круговій зоні, що межує з міста, а культура j —кільцевидну зону із зовнішньої її сторони.

Інше співвідношення членів у приведеній нерівності приведе або до зворотної картини розміщення цих культур, коли культура j займе внутрішнє кільце, або до повного витіснення однієї культури іншою на всіх доступних для неї землях, або до вирощування обох культур в одній і тій же зоні, “бік о бік”, без якої-небудь просторової диференціації на зони.

У межах “ізольованої держави” просторова диференціація у використанні земель і сільськогосподарському виробництві стала результатом дії трьох факторів:

ð І — номенклатури і обсягів аграрного виробництва, які вимагаються містом;

ð ІІ— технології аграрного виробництва і перевезення готової продукції;

ð ІІІ — прагнення кожного виробника до максимізації земельної ренти шляхом виробництва таких видів продукції, для яких положення його земель відносно ринку збуту найбільш вигідно. Взаємодія цих факторів привела до утворення класичних кілець (зон, поясів), зображених на рис. 1.

 
 

 


Рис. 1. Використання земель в “ізольованій державі”: де 0 — місто; 1 — городництво і садівництво; 2 — лісове господарство; 3 — плодозмінне господарство; 4 — вигонне господарство; 5 — трьохпільна система; 6 — екстенсивне скотарство.

Ця вихідна схема зонування території була розрахована Тюненом і на основі теоретичних передумов і великого обсягу фактичної інформації, яку він багато років збирав, ведучи реальне господарство в політиці Теллов (Мекленбург) і поставляючи продукцію в місто Росток.

Отже, в найближчій до міста зоні найбільш вигідні садівництво і городництво в поєднанні з молочним тваринництвом при стійловому утримуванні худоби круглий рік. Це високоінтенсивне приміське господарство. Ґрунтова родючість підтримується за рахунок посиленого удобрення. Основна причина формування і стабільності зони – близькість до міста і техніка перевезення. При низьких швидкостях гужового транспорту і відсутності холодильників виробництво свіжого молока, овочів і фруктів буде давати найбільший прибуток в умовах достатнього попиту міського ринку.

Друга зона буде зайнята лісним господарством, яке поставляє в місто дрова — головний енергоносій і ділову деревину, на той час Тюнен детально обґрунтував емпіричними даними, що лісове господарство дає найбільшу ренту в цьому поясі порівняно з іншими видами землекористування.

У базовій схемі зонування за зоною лісового господарства слідують три зони, в яких жито є важливим ринковим продуктом. Істотні відмінності між цими зонами визначаються інтенсивністю землеробства. Із збільшенням відстані від міста знижуються виробничі витрати на вирощування жита, що веде до відповідного зниження врожайності.

У третій зоні — плодосім’яне господарство — вирощують картоплю, жито, овес, конюшину, пшеницю і ріпу по стерні, відгодовують худобу. Четверта зона відводиться зерновому і молочному господарству, землеробство – семипільне (пар, жито, ячмінь, овес і три поля – вигони і сінокоси). П’ятий пояс спеціалізується на виробництві зерна, є вигони і сінокоси. В шостому поясі переважає відгінно-пасовищне скотарство, а землеробство розвивається тільки в споживчих цілях. На ринок іде тільки тваринницька продукція.

Структури землекористування навколо багатьох європейських і американських міст формувались в своїх основних рисах по території І. Тюнена, яка значною мірою пояснювала територіальні структури і розміщення типів господарства. Зрозуміло, що кардинальні зміни у видах і способах транспортування сільськогосподарських вантажів, впровадження холодильної техніки та інших методів збереження продукції, гнучкі шкали транспортних тарифів внесли багато змін у вихідну модель І. Тюнена на всіх рівнях просторової ієрархії. Однак все це не похитнуло неперехідної цінності вихідних положень і дедуктивних методів теорії. Більше того, її проявлення в сучасному світі нерідко виявляється в територіальних структурах, що не мають прямого відношення до сільського господарства — розселенні, рекреації та інших видах людської діяльності. Механізми зонування території, за І. Тюненом, набули універсального значення в географічній науці і практиці, а також регіональній економіці.

Розміщення промислового виробництва.

ХІХ ст. ознаменувалося широким поширенням першої промислової революції в країнах Європи, Північної Америки, Японії. Провідним енергоносієм стало вугілля, головним конструкційним матеріалом — сталь, основним видом наземного транспорту — залізниці. Сформувались перші крупні промислові райони, чиє значення виходило далеко за рамки національних кордонів — “Чорна Англія”, Рур, Лотарингія, Пенсільванія. Проходили процеси концентрації виробництва і капіталу. Практичні задачі розміщення промисловості стимулювали теоретичні пошуки. Відповіддю науки стала робота Альфреда Вебера. Уже в назві книги “Про штандорт промисловості” (1909) А.Вебер ввів у науковий обіг нове поняття “штандорт” (від нім.standort — місцеположення, розміщення), яке описувало не реальне, а передбачуване оптимальне розміщення виробництва.

А. Вебер, подібно І. Тюнену, констатує свою “теорію штандорта промисловості” в “господарсько-відокремленій територіальній області”, тобто в абстрактичних умовах. Своєю задачею він ставить вивчення не виробничих підприємств, розміщених у межах регіональних систем, а лише окремих виробничих одиниць, причому виходить із того, що та “одиниця” виробляє лише один продукт і охоплює всі стадії виробничого процесу.

Згідно теорії А. Вебера, розміщення промисловості визначається трьома “орієнтаціями”:

· транспортною (будівництво підприємств здійснюється там, де затрати на транспорт мінімальні);

· робочою або трудоресурсною (будівництво підприємств здійснюється у пунктах з найбільш дешевою робочою силою);

· агломераційною (підприємства розміщуються в центрах скупчення інших промислових підприємств, що веде до скорочення витрат на створення транспортних, енергетичних господарств, комунальних об’єктів, тобто всього того, що називається виробничою інфраструктурою).

При розгляді транспортної орієнтації А. Вебер брав до уваги дві особливості сировинних матеріалів, що підлягають перевезенню. Він розділив ці матеріали, по-перше, на убіквітети, або ті, що є скрізь (вода, глина, дерево) і локалізовані (ті види сировини і палива, які за геологічними або економічними причинами можуть бути втягнуті в господарський оборот тільки в певних місцях); по-друге, на чисті, тобто ті, які споживаються без остачі (метал, бавовняне волокно та ін.), і “ваговтрачаючі” (вугілля, залізна руда). Ці особливості сировини впливають на транспортні витрати і тим самим визначають вибір місця розміщення підприємства.

Для розуміння методики розрахунків цих витрат у теорію введені поняття “склад” і “штандортна фігура”. Умовність застосування першого терміну визначається його широким переносним смислом, не співпадаючим з нашим звичайним слововживанням. “Складом” (завжди в лапках) позначається місце видобування (отримання, збору) вихідних матеріалів — різноманітних видів промислової сировини і енергоресурсів. Тоді по кожному місцю споживання, по кожному виду продукції можна побудувати географічну фігуру, утворену взаєморозміщенням “n складів” і споживчим місцем. Це поєднання і названо А. Вебером “штандортною фігурою”, на яку слід опиратися кожному виробництву при виборі місця розміщення.

При числі “складів” — 2, штандортна фігура утворює простий трикутник, вершини якого утворені двома “складами” (М) і місцем споживання даного продукту (К).

Для пошуку оптимального за транспортними витратами штандорта слід врахувати співвідношення витрат на локалізовані матеріали, які споживаються, і на готові продукти, що відправляються до місця їх споживання. Відношення обсягів локалізованих матеріалів до загальних обсягів продукції називається матеріальним індексом. Загальна вага вантажів, які перевозяться від “матеріальних складів” до місця виробництва і від цього місця до місця споживання товарів, називається штандортною вагою. Якщо для виробництва 100 т якого-небудь продукту потрібно 300 т одного локалізованого матеріалу і 200 т іншого локалізованого матеріалу, то матеріальний індекс даного виробництва (галузі) буде рівним: (300 + 200) : 100 = 5.

Виходячи із цих же величин, штандортна вага в цілому буде рівна 600, а в розрахунку на одиницю продукції — 6.

Пошук штандарта — оптимального місця розміщення, ведеться в рамках штандортної фігури таким чином. “Допустимо, — пише А. Вебер, — ми маємо перед собою виробництво, яке працює з двома локалізованими матеріалами, причому для виготовлення 1т продукту вимагається ¾ т одного матеріалу і ½ т другого. В такому випадку ми отримуємо штандортну фігуру, на “матеріальних компонентах” (лініях, з’єднуючих штандорт з “матеріальними складами”) якого пересуваються ваги ¾ і ½, в той час як “споживча компонентна” обтяжена 1,0 див. рис. 2.

 
 

 

 


Рис. 2. Штандортна фігура з вагами

Звідси, виходячи з вище прийнятого допущення, що єдиними факторами, які визначають транспортні витрати, є штандортна вага продукції і відстань її перевезення, можна прийти до наступного висновку: вага різних компонентів, і є тією силою, з якою різні вершини кутів штандортної фігури притягують до себе штандорт виробництва.

На основі цього підходу з використанням матеріальних індексів і штандортних ваг А. Вебер обґрунтував три основні закономірності розміщення промисловості, обумовлені транспортною орієнтацією, а саме:

1. При використанні одного або декількох убіквітетів — матеріалів повсюдного поширення — виробництво орієнтується на місця споживання.

2. При використанні одного чисто локалізованого матеріалу штандорт може знаходитися в будь-якому місці між матеріальним “складом” і місцем споживання. При використанні локалізаційного матеріалу і убіквітета штандорт переміщається до місця споживання.

3. Використання одного ваговтрачаючого локалізаційного матеріалу веде до збігу центру виробництва і місця видобування сировини, а при поєднанні його з повсюдно поширеним матеріалом переміщається до пункту споживання.

Узагальнення цих трьох положень дозволило А. Веберу прийти до висновку, що єдиним фактором транспортної орієнтації необхідно вважати матеріальний індекс промисловості. Величина індексу залежить від частки (відсоткового співвідношення) вагових втрат локалізованих матеріалів, з одного боку, і від розмірів споживання убіквітетів, з іншого.

Визначення місця, де самий низький рівень зарплати при високих трудових навиках робітників, дає “робочу орієнтацію” підприємству. Місця, де за рівнем зарплати і продуктивності праці є самі низькі витрати на робочу силу, А. Вебер назвав “робочими пунктами”. “Робочі пункти” будуть притягувати до себе штандорти промисловості від пунктів з мінімальними транспортними витратами тільки в тих випадках, коли економія витрат на робочу силу перевищить перевитрати в транспортних витратах, викликані переміщенням виробництва.

У графічній формі це виражається за допомогою ізодапан — замкнутих кривих ліній, з’єднуючих точки з однаковими відхиленнями від мінімальних транспортних витрат. Ту ізодапану, яка з’єднує точки, де відхилення від мінімальних транспортних витрат рівні економії на витратах на робочу силу, А. Вебер назвав критичною ізодапаною. Величина економії на робочих витратах залежить від двох величин:

Ü абсолютної величини витрат на робочу силу на одиницю продукції;

Ü частки (в %) скорочення цих витрат у “робочому пункті” порівняно з пунктами мінімальних транспортних витрат.

Умови, які впливають на характер і напрям орієнтації на трудові ресурси, Вебер розділяє на дві групи:

 умови, пов’язані з характером окремих галузей промисловості (штандортна вага, матеріальний індекс, індекс робочих витрат);

‚ загальні умови середовища розміщення виробництва.

 
 

 


Рис. 3. Ізодапани і зрушення штандортів

Чим нижче транспортна вага, тим більше діапазон відхилень штандорта від пункту з мінімальними транспортними витратами до “робочих пунктів” і навпаки. Притягальна сила “робочих пунктів” росте або слабішає паралельно індексу витрат на працю. Зіставляючи обидва показники, які впливають на орієнтацію на трудові витрати, Вебер виражає зв’язок між ними відношенням: розміру витрат на робочу силу до штандортної ваги.

Підстановка у відношення конкретних величин дозволяє розрахувати числовий показник орієнтації на трудові ресурси, названий робочим коефіцієнтом.

Пояснимо поняття критичної ізодапани і робочого коефіцієнта на простих числових прикладах.

Нехай ізодапани А1, А2, А3, А4 (рис. 3) відповідають росту транспортних витрат на 1, 2, 3, 4 гривні на тону продукції порівняно з аналогічними витратами пункту Р. З другого боку, нехай витрати на робочу силу дають економію для пункту L1 в 3 гривні, а для пункту L2 — 2 гривні порівняно з аналогічними витратами пункту Р. При цих умовах переміщення виробництва із Р в L2 очевидно вигідно, так як L2 лежить всередині своєї критичної ізодапани А2, а значить, збільшення транспортних витрат буде для L2 менше, ніж економія на витратах на робочу силу. Навпаки, переміщення виробництва із Р в L1 лежить поза своєї критичної ізодапани А3, а це показує, що ріст транспортних витрат не компенсується і буде більше, ніж економія на витратах на робочу силу.

Отже, якщо даний “робочий пункт” лежить всередині своєї критичної ізодапани, переміщення виробництва із транспортного в “робочий пункт” вигідне, якщо поза нею, то переміщення невигідне.

Агломерація є скупчення, або зосередження промислового виробництва в якому-небудь місці, яке витікає із суспільної природи виробництва. Таке скупчення може бути виражене у вигляді простого розширення або укрупнення виробничих одиниць або внаслідок спільного розміщення цих виробництв, раніше розосереджених по території.

Вигоди від подібного зосередження пов’язані із зниженням витрат виробництва, створюваних самою концентрацією промисловості. Переваги подібної технічної і просторової концентрації виробництва, що форсують цей процес, обумовлені загальними перевагами крупного виробництва, яке здешевлює продукцію і вигодами від економії на організації різних форм обслуговування окремих виробничих одиниць, які концентруються в даному місці.

Переваги спільного використання сфер послуг в агломерації можуть бути досить різноманітні; вони включають організацію загальних ринків робочої сили і кредитних послуг, ринкових зв’язків по постачанню матеріалів і збуту готової продукції, складського господарства, під’їзних шляхів, енергопостачання, допоміжних виробництв, включаючи ті, що виділилися в самостійні виробництва частини технологічних процесів, ремонту, водопостачання і очистки відходів і т. д. Все це веде до помітного зниження виробничих витрат порівняно з ізольованим розміщенням виробництва.

Просте укрупнення виробничих одиниць Вебер назвав нижчим ступенем агломерації, а просторову концентрацію виробництва без злиття їх в одну одиницю — вищою формою агломерації.

Відносячи вигоди агломерації до кількості загальної виробничої маси (сумарній вазі виробленій в агломерації продукції), ми отримаємо можливість розрахунку ступеня впливу агломерації та її домірності з вигодами від транспортної орієнтації та орієнтації на робочу силу. Величина економії від агломерації, розрахована на одиницю продукції, називається індексом економії від агломерації.

Нехай річному випуску продукції в 100 т відповідає індекс витрат — 10 грн., 400 т — 6 грн., 1600 т — 4 грн., 6400 — 3 грн. Різниця між цими величинами послідовно дає 4,6 і 7 грн. Ці цифри відображають економію від агломерації і служать для виміру вказаного індексу.

Загальний висновок: економія від агломерації веде до відхилення пунктів розміщення виробництва від пунктів транспортних мінімумів і робочих пунктів у тих випадках, коли ця економія покриває додаткові витрати на транспорт і робочу силу, які виросли внаслідок переміщення промисловості в пункти агломерації.

В подальшому теорія штандортів зазнала критики, уточнення, трансформації з використанням нового математичного апарата — векторного аналізу і лінійного програмування.

Розміщення сфери послуг і споживання.

Першу спробу дати аналіз розміщення господарської діяльності по економічних центрах зробив німецький географ В. Крісталлер, який розробив теорію центральних місць і обґрунтував її емпіричними даними.

Центральні місця — це економічні центри, які поставляють продукцію для свого округу, яка може представляти собою як сільську місцевість, так і розосереджені поселення міського типу. Центральні місця бувають різного порядку або рангу: чим вище ранг, тим більше обсяги продукції, що постачаються із даного центра територія. Порядок центрального місця визначається радіусом реалізації його товарів або послуг. Таким радіусом буде максимальна відстань, на якій даний продукт купується розосередженим населенням; величина цього радіусу залежить від специфіки продукту та його ціни, а також від густоти населення, розвитку транспорту, рівня доходів споживачів і т.п. Території, які обслуговуються центральними місцями, називаються доповнюючими районами. Ті із них, які належать центрам більш високого рангу, займають більшу територію і включають в себе менші за площею доповнюючі райони центрів більш низького рангу.

Найбільш чітко просторова ієрархія спостерігається в організації сфери послуг, як громадської, так і приватної. Її легко простежити на територіальній організації управління, освіти, охорони здоров’я, оптової і роздрібненої торгівлі, банково-фінансової сфери.

В. Крісталлер визначав центральність місця по співвідношенню всіх забезпечуваних ним послуг, які воно надає своїм власним мешканцям та приїжджим із доповнюючого району, і послуг, необхідних тільки його жителям. Число надаваних послуг прямо пов’язано з показником центральності: при високому показнику на кожного жителя припадає багато видів послуг, при низькому — всього декілька видів.

В ідеальному випадку кожне центральне місце повинно мати територію, що ним обслуговується, у формі правильного кола, в центрі якого і знаходиться місто. Проте якщо в деяку площу вписати три або більше суміжні кола, то між ними залишаться неохоплені простори: найкращими з теоретичної точки зору будуть правильні шестикутники, тобто найбільш близькі до кола геометричні фігури, які повністю покривають територію.

Вивчаючи характер розселення, Крісталлер прийшов до висновку про те, що найменша середня відстань для поїздок покупців у центр, де проводяться покупки, буде у випадку розміщення населених пунктів на території, яка має форму шестигранника. Він ввів поняття “радіус реалізації послуг і товарів” — різний для конкретних видів послуг і товарів. Так, хліб повинен продаватися в кожному населеному пункті, навіть в маленькому селі. За цукром необхідно їхати (йти) в поселення. Відремонтувати взуття можна в майстерні маленького міста. А для того, щоб замовити костюм, необхідно поїхати в середнє або велике місто. Відповідно, число підприємств зростало в міру збільшення ієрархічного рангу поселення.

На основі математичних розрахунків В. Крісталлер прийшов до висновку, що сама ієрархія від ступеня до ступеня відповідає правильній геометричній прогресії. Якщо у міста є шість поселень, які займають нижчу по рангу ступінь (сьоме – це саме місто), то у кожного поселення буде 36 сіл, на які направлені відповідні даному рангу поселення послуги і товари. Продовжуючи подібним чином розрахунок оптимальних варіантів організації центральних місць, названу його іменем (“крісталлерівська решітка”), Крісталлер показав, що група центральних місць одного рангу буде мати систему доповнюючих районів, утворюючих правильну решітку. Однак у процесі формування цих решіток кругові форми доповнюючих районів залишать при суцільному заповненні території “пусті” ділянки, або зони перекриття двох сусідніх районів, які доповнюють один одного. Тому оптимізація геометричних властивостей решіток, як уже зазначалося, приведе до заміни кругових форм шестикутниками — гексагональними структурами.

Виникнення подібних правильних структур обумовлено п’ятьма основними передбаченнями теорії центральних місць:

1) формування структур іде на плоскій необмеженій поверхні з ізотропним розподілом купівельної спроможності населення;

2) покупка центральних товарів повинна здійснюватися в найближчому центральному місці даного рангу;

3) доповнюючі райони займають повністю територію, яка розглядається, де формується система центральних місць;

4) поїздки за товарами і послугами повинні бути зведені до мінімуму;

5) ні одне із центральних місць не повинно бути збитковим.

На основі цієї теорії можна пояснити також розподіл великих сіл на території округу. Деякі із них виробляють певні продукти і продають їх іншим селам. В міру розвитку торгівлі в даній місцевості і у всій окрузі джерело виробництва самої цінної продукції стає головним центом економічного життя округи. А також дана теорія дає можливість сформувати найбільш економні структури ринкових зон, що будуть забезпечені найкоротшими маршрутами пересувань та оптимальними адміністративно-територіальними органами управління.

Теорія централізації допомагає осмислити механізм розподілу населення в різних формах. З її допомогою можна аналізувати утворення не лише торгових і міських центрів, але і торгових поселень на берегах рік і морів і навіть розвиток таких столичних міст, як Вашингтон, Берлін і Київ, які є значними політичними і адміністративними центрами, звідки урядові чиновники управляють країною.

В. Крісталлер сам визнавав, що розростання великих центрів, які подавляють діяльність проміжних, може докорінно змінити системи ієрархії центральних місць. Крім того, теорія Крісталлера виходить із спонтанного зародження центрів, в процесі становлення торгових або адміністративних зв’язків. Але багато міст не укладається в цю схему, і число таких міст безперервно збільшується. Особливо це відноситься до промислових центрів, які появились завдяки наявності корисних копалин, шляхів сполучення і ресурсів робочої сили. Такі міста засновуються не для задоволення потреб даного району.

Вчення про просторову організацію господарства.

Головна праця німецького вченого А. Льоша “Просторова організація господарства” вийшла за часів другої світової війни (1940). Світове визнання вона отримала трохи пізніше.

Дослідження А. Льоша, викладені у зазначеній книзі, мають три прошарки. По-перше, він узагальнює усі відомі теорії розміщення виробництва і розселення, створені за 100 років, і просувається вперед практично по всіх напрямках, зв’язуючи окремі теорії І. Тюнена, А. Вебера, В. Крісталлера та ін.

По-друге, він розширює предмет теорії розміщення, переходячи від мікрорівня (окремі підприємства і поселення) до проблем формування економічних регіонів. І, нарешті, вершиною вчення А. Льоша стає розробка принципових основ теорії просторової економічної рівноваги.

А. Льош значно розширює склад факторів та умов, що розглядаються при розміщенні підприємств та їх поєднань (податки, збори, ефекти монополій і олігополій і т. ін.), наслідуючи теорію розміщення усім розмаїттям інструментів мікроекономіки. Він аналізує ситуацію розміщення фірм в умовах конкуренції, коли вибір місцезнаходження визначається не тільки прагненням кожної фірми до максимуму прибутку, але й збільшення числа фірм, що заповнюють увесь ринковий простір. Відповідно у просторовому ціноутворенні окремі фірми мають коректувати ціни з метою захисту свого ринку від проникнення інших фірм. А. Льош доказував оптимальність гексагонального розміщення фірм (у вершинах правильних шестикутників).

А. Льош розглядає економічний регіон як ринок із межами, обумовленими міжрегіональною конкуренцією. Ідеальна форма регіону — правильний шестикутник. Він аналізує декілька типів (рівнів) регіонів, включаючи ринкові зони, що визначаються радіусами конкурентоспроможного збуту відповідних типів продукції, і економічний ландшафт — вищий тип регіону, що об’єднує ринкові зони.

А. Льош посилює також теорію міжрегіональної торгівлі (зокрема, Б. Оліна) при припущеннях про мобільність товару та послуг у короткостроковому періоді і факторів виробництва у довгостроковому періоді.

Найбільшим науковим досягненням А. Льоша, що підіймає його над усіма теоретиками просторової економіки ХХ ст., є розробка принципових основ теорії просторової економічної рівноваги. Тут А. Льош займає місце, подібне тому, що займає Л. Вальрас у загальній економічній теорії.

А. Льош дав детальний математичний опис ринкового функціонування системи виробників і споживачів, де кожна перемінна прив’язана до певної точки зору. Основними елементами рівнянь моделі рівноваги є функції попиту і витрат. Стан рівноваги, по А. Льошу, характеризується наступними умовами:

Ä місцезнаходження кожної фірми володіє максимально можливими перевагами для виробників і споживачів;

Ä фірми розміщуються так, що територія повністю використовується;

Ä існує рівність цін і витрат (немає надлишкового доходу);

Ä усі ринкові зони мають мінімальний розмір (у формі шестикутника);

Ä межі ринкових арен проходять по лініях байдужості (ізолініях), що, за думкою А. Льоша, забезпечує стійкість знайденої рівноваги.

У моделі А. Льоша число рівнянь співпадає із числом невідомих. Автор (як і Л. Вальрас) припускав, що це не тільки необхідно, але й досить для існування рівноваги. Звичайно, що це не так, проте слід мати на увазі, що математичний апарат для доказу існування рівноваги у складних моделях був створений значно пізніше. Моделі А. Льоша притаманне часте вживання спрощених припущень, що згодом ставало приводом для критичних зауважень. Проте для конструктивної критики теоретичних допущень і висновків А. Льоша потрібно піднятись на його рівень мислення і кругозору.

Основний метод А. Льоша — це абстрактно-теоретичний аналіз у його математичній формі. Різницю методу А. Льоша і більшості економістів, що мислять менш абстрактно, можна показати на прикладі пояснення такого важливого феномену у просторовій економіці, як територіальний (чи просторовий) поділ праці.

Концепція кластерів.

У перших спробах пояснити фактори бурхливого зростання таких регіонів, як Силіконова долина і Оранжеве графство в США особливого значення надавалось територіальному об’єднанню декількох піонерних високотехнологічних фірм напівпровідникової галузі і аналізу окремих виробничих переваг (висококваліфікований персонал і наявність створеної державою високо розвинутої соціальної і виробничої інфраструктури). Проте в ході подальших досліджень вияснилось, що регіональний розвиток залежить від більш складної системи взаємопов’язаних факторів, серед яких територіальне розміщення і висококваліфікований персонал відіграють немаловажну, але не виключну роль. Крім того, ні галузева структура, ні наявність нових високотехнологічних галузей не визначають в повній мірі економічний ріст регіону. Наприклад, у Гамбурзі наявність багатьох наукомістких фірм високотехнологічних галузей виявилась недостатньою для стимулювання інноваційної активності і економічного зростання.

Найбільш повну і точну відповідь про джерела і фактори економічного зростання дає, на погляд багатьох економістів, теорія кластерного механізму. В основі цієї теорії знаходиться поняття “кластер” (від англ. сlaster — гроно, букет, блок, пакет, або як група, скупчення, напр., людей, предметів). Тобто слово “кластер” має багато тлумачень в українській мові, але характерною ознакою його сутності є об’єднання окремих елементів (складових часток) в єдине ціле для виконання певної функції або реалізації певної мети. Подібно тому, як в пам’яті комп’ютера інформація складається в блоки, пакети, так і в сфері економіки групи успішно конкуруючих фірм утворюють аналогічні поєднання, забезпечуючи конкурентні позиції на ринках — галузевому, національному, світовому. Дещо подібне значення вкладається і в економічний зміст (визначення, поняття) цього слова.

Кластери в економічній літературі визначаються як індустріальний комплекс, сформований на базі територіальної концентрації мереж спеціалізованих постачальників, основних виробників і споживачів, пов’язаних технологічним ланцюгом. Вони являють собою галузево-територіальні добровільні об’єднання підприємств, що тісно співпрацюють із науковими установами та органами місцевої влади, з метою підвищення конкурентоспроможності власної продукції та економічного зростання регіону.

Дещо подібне визначення кластерів дає Лоурен Е. Янг, який пише: “Кластери фірм — це група компаній, розташованих поряд. В окремих випадках такі скупчення утворюють групи компаній, що належать до однієї й тієї самої галузі”. До спільних характерних ознак кластерів, крім тих, що названі у визначенні, Лоурен Янг відносить також розташування поблизу великих дослідницьких університетів; утворення переважно з малих приватних компаній; попередній досвід роботи їх працівників у багатьох різних фірмах. Створення кластерів та запровадження кластерної моделі поведінки підприємств є способом відновлення довіри між урядом і бізнесом та трансформації ізольованих фірм у підприємницьку спільноту.

Широкі емпіричні дослідження диверсифікаційних форм у різних країнах свідчить про те, що диверсифікація часто слідує матриці “затрати–випуск” або контактам між галузями, пов’язаними відношеннями поставок і придбання. Це узгоджується з механізмами, які ведуть до утворення кластерів. Більше того, найбільш життєздатні кластери інноваційної активності формуються саме на основі диверсифікації.

Кластери можуть об’єднувати підприємства та установи як окремих регіонів, так і різних країн для підвищення ефективності їх діяльності, зростання продуктивності праці та якості продукції, стимулювання конкуренції та інновацій, залучення інвестицій, сприяння формуванню нових підприємств, враховуючи їх вигідне географічне розташування. Кластери дозволяють підприємствам гнучкіше реагувати на зміну умов ведення бізнесу.

Характерні риси успішної діяльності кластерів:

² взаємозв’язки між підприємствами, які роблять учасників сильнішими в порівнянні з тими підприємствами, що працюють поодинці;

² кооперація та співпраця, які є стимулами до пошуку нових, більш досконалих методів роботи, орієнтація на інновації, залучення внутрішніх та зовнішніх інвестицій;

² орієнтація на потреби ринку, які є головним фактором визначення загальної стратегії підприємств, та забезпечення відповідності стратегії кожного окремого виробництва загальній стратегії розвитку регіону.

Виникнення і розвиток кластерної моделі підтримки регіонального розвитку окремих галузей промисловості має довгу історію. Вражаючі приклади ефективності функціонування окремих кластерів свідчать про перспективність використання такої моделі для об’єднання підприємницьких структур у різних галузях і регіонах. Особливо ефективними вони можуть виявитися для вітчизняних підприємств під час виходу України із економічної кризи. Впровадження даної концепції можливе на будь-якій території та в будь-якій галузі промисловості. А досягнення успіху базується на цілому ряді переваг, які отримують діючі підприємства, що об’єднуються у кластер.

Вперше кластерний механізм комплексно проаналізовано в працях американського економіста М. Портера, який вивчав конкурентні позиції більше 100 галузей різних країн (в їх число ввійшли хімічна і поліграфічна промисловість Німеччини, текстильна промисловість і фармацевтика Швейцарії, машинобудування Швеції, програмне забезпечення комп’ютерів, виробництво медичних комп’ютерів і кінофільмів у США, кераміка Італії та ін.). При цьому М. Портер дає наступне визначення: “Кластери — це зосередження в географічному регіоні взаємопов’язаних підприємств та установ у межах окремої галузі”. Далі М.Портер доповнює визначення тим, що кластери охоплюють значну кількість різного роду підприємницьких структур, важливих для конкурентної боротьби, а саме: постачальників спеціального обладнання, нових технологій, послуг, інфраструктури, сировини, додаткових послуг тощо. Крім того, “… багато кластерів включають урядові та інші установи — такі, як університети, центри стандартизації, торгові асоціації, що забезпечують спеціалізоване навчання, освіту, інформацію, дослідження і технічну підтримку”.

Раніше поняття кластера було використано при аналізі торгівлі на національному рівні. Лимер у своєму дослідженні торгівлі (1984) знайшов кластери товарів з високим рівнем корельованого експорту. Ще раніше ряд французьких авторів (Толенадо, 1978 р., Сольє, 1980 р. та ін.) використали поняття “фільєри” для описання груп технологічно взаємопов’язаних секторів. Формування фільєрів пояснювалось залежністю одного сектора від іншого по технологічному рівню. Таким чином, фільєри виступали передвісником більш широкого поняття — кластерів, підкреслюючи у всякому разі одну із причин їх виникнення — необхідність створення технологічних зв’язків між галузями і секторами економіки для реалізації їх потенційних переваг. Термін фільєри ще застосовується в науковій літературі (головним чином французькій та італійській) для описання указаних процесів.

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

КУРС ЛЕКЦІЙ Розміщення продуктивних сил

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ... О І Відоменко... РОЗМІЩЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Конспект лекції

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ
Дисципліна “Розміщення продуктивних сил” є норматиною дисципліною для підготовки фахівців економічних спеціальностей, і викладається згідно з навчальним планом підготовки студентів бакалаврів.

Конспект лекції
Сутність продуктивних сил. Продуктивні сили (ПС) — це система особистих (людина, людський капітал) і речових (відтворювальний і природний капітал) елементів, у процесі з’єднання яки

Конспект лекції
Закон —це внутрішній, істотний, необхідний, об’єктивний, постійно повторюваний зв’язок між явищами та процесами. Економічні закони — це об’єктивні закон

Конспект лекції
  Економічне районування — це науково обґрунтований поділ території країни на економічні райони різного таксономічного рангу з метою удосконалення управління, а т

Конспект лекції
Основні поняття регіональної економічної діагностики. Діагноз у перекладі із грецької “діагнозис” означає розпізнання, визначення. У медицині “діагноз” — це визначення стану людини, у техн

Конспект лекції
  Природно-ресурсний потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш пошире

Контрольні питання
1. Природно-ресурсний потенціал, його суть та структура. 2. Види природних ресурсів та їх структура за використанням. 3. Необхідність і проблеми раціонального використання природн

Конспект лекції
Народонаселення як основна продуктивна сила суспільства. Відтворення населення. Народонаселення — сукупність людей, які мешкають на всій планеті (людство), або в ме

Контрольні питання
1. Визначте роль народонаселення в розвитку та розміщенні виробництва. 2. Визначте особливості сучасного відтворення населення України та динаміки його чисельності. 3. Прокоментуй

Конспект лекції
1. Виробничий потенціал народного господарства. Поняття про виробничий потенціал. Основний шлях розширення виробничого потенціалу — інтенсивний розвиток його складових чер

Підсумковий тест до модуля №1
1. Чи тотожні об'єкт і предмет дослідження дисципліни "Розміщення продуктивних-сил": а) так; б) ні. 2 Яка стадія інвестиційного циклу характерна для ситуації, к

Конспект лекції
Система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України, формує її народногосподарський комплекс. Його об’єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, упра

Конспект лекції
1. Паливно-енергетичний комплекс. Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) —це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток

Контрольні питання
1. Паливно-енергетичний комплекс, його суть, значення і галузева структура. 2. Структура паливного балансу України та шляхи її поліпшення (оптимізації). 3. Сучасний стан розвитку

Сутність територіальної організації продуктивних сил.
Територіальна організація суспільства є одним з найголовніших наукових понять сучасної до суспільного розвитку. Воно охоплює всі питання, що стосуються територіального розподілу праці, розміщення П

Форми територіальної організації продуктивних сил.
Територіальна організація виробництва — це система просторових форм організації господарства, які забезпечують виробничий процес. У територіальній структурі країни виділяються

Економічний район як категорія територіальної організації виробництва.
Район — поняття, яке широко використовується у різних областях знання, означає територію, яка виділяється своїми специфічними особливостями природного, економічного або історич

Територіально-виробничий комплекс (ТВК) в системі територіальної організації ПС.
Під впливом спеціалізації, кооперування, концентрації і комбінування виробництва посилюється інтеграція праці у “горизонтальному” (територіальному) і “вертикальному” (галузевому) аспектах. Перша ве

ДОНЕЦЬКИЙ (ДОНЕЦЬКА, ЛУГАНСЬКА ОБЛАСТІ).
Площа — 53,2 тис. км2 (8,8% території України); населення — 7887,0 тис. чол. У містах проживає 89,1% населення; середня густота населення — 155,1 чол./км2. В регіоні розташова

Контрольні питання
1. Охарактеризуйте сучасний стан, рівень розвитку ПС в окремих економічних регіонах України. 2. Проаналізуйте спеціалізацію економічних регіонів України в системі територіального розподілу

Конспект лекції
Кабінет міністрів України розробив і вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про концепцію державної регіональної політики”, згідно з якою ця політика являє собою систему захо

Конспект лекції
В сучасних умовах економічного розвитку України зовнішньоекономічні відносини — це одна з найважливіших сфер її діяльності. Створення і розвиток цих відносин з усіма країнами світу, і особливо з на

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ІСПИТУ
1. Сутність продуктивних сил 2. Предмет і об’єкт дослідження дисципліни 3. Методологічні основи науки про розміщення продуктивних сил і регіональну економіку 4. Актуальні

ЛІТЕРАТУРА
Основна література   1. Александрова І.Є. Розміщення продуктивних сил. – Харків, 2000. – 61 с. 2. Відоменко О.І. Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка

Додаткова
36. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін.-К.,1996.–240с. 37. Борщевський П.П., Ушкаренко В.О., Чернюк Л.Г., Мармуль Л.О. Регіональні комплекси України (теорія та практика розвит

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги