Економічне районування — це науково обґрунтований поділ території країни на економічні райони різного таксономічного рангу з метою удосконалення управління, а також галузевої структури і територіальної організації господарства.
Економічний район — це форма територіальної організації народного господарства, що утворюється на основі суспільного територіального поділу праці, виникнення і формування районних територіальних виробничих комплексів.
На формування економічних районів впливають різні фактори: природні, економічні, та історичні.
Виділення економічних районів має науково-обґрунтований характер і здійснюється з урахуванням таких принципів:
Ÿ економічний;
Ÿ національний;
Ÿ адміністративний;
Ÿ перспективний.
В таксономічному відношенні виділяють 3 типи економічних районів:
ð І — мікрорайони, які відповідають адміністративним районам.
ð ІІ — мезорайони, які відповідають адміністративним областям.
ð ІІІ — макрорайони, які відповідають економічним районам.
Враховуючи необхідність здійснення державної регіональної економічної політики, кабінет Міністрів України у 1998 р. на розгляд до Верховної Ради України проект закону України “Про концепцію державної регіональної економічної політики”, в якому пропонується мережа економічних районів України у такому складі:
§ Донецький (Донецька, Луганська обл.);
§ Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);
§ Східний (Харківська, Полтавська, Сумська обл.);
§ Центральний (Київська, Черкаська обл.);
§ Поліський (Волинська, Рівненська, Житомирська, Чернігівська обл.);
§ Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);
§ Причорноморський (Автономна Республіка Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська обл.);
§ Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька обл.).
Велике практичне значення економічного районування полягає у тому, що воно є основою формування і реалізації державної регіональної економічної політики, а також використовуються в практиці територіального управління господарством, при виборі доцільних варіантів розміщення нових виробничих об’єктів та вдосконаленні територіальної структури господарства, обґрунтуванні перспектив розвитку територіально-виробничих комплексів, та піднесення соціально-економічного розвитку.