Конспект лекції

Народонаселення як основна продуктивна сила суспільства.

Відтворення населення. Народонаселення — сукупність людей, які мешкають на всій планеті (людство), або в межах конкретної території, континенту, країни.

Найважливіші ознаки народонаселення:

 постійне відтворення шляхом безперервної зміни поколінь, що йдуть із життя, новими поколіннями, які народжуються і розвиваються. Такий безперервний процес називають природним відтворенням або природним рухом населення.

‚ забезпечення тривалого існування народонаселення через безперервне виробництво засобів для життя (продуктів харчування, одягу, житла і потрібних для цього знарядь праці).

ƒ детермінація розвитку населення суспільними відносинами. Саме суспільні відносини перетворюють сукупність людей із простої відновлюваної популяції в народонаселення.

Показники, що характеризують народонаселення:

r чисельність населення та її динаміка, інтенсивність окремих демографічних процесів — народжуваність, смертність, природний приріст, шлюбність;

r розселення, урбанізація, міграція;

r віково-статевий склад і сімейний стан;

r рівень освіти;

r расовий, мовний, етнічний і релігійний склад.

r показники, які відбивають соціально-економічну структуру народонаселення і економічно активне населення, його професійний і класовий склад, зайнятість.

Процес відтворення народонаселення — це заміщення одного покоління іншим в часі; процес збереження в часі та просторі конкретно-історичної міри даного населення, його кількості та якісного складу. Відтворення поділяється на просте, розширене та звужене. Узагальнюючим показником відтворення є нетто-коефіцієнт відтворення, який характеризує кількісну міру заміщення материнського покоління дочірнім. В більшості випадків використовують нетто-коефіцієнт відтворення жіночого населення: відношення народжених живими дівчаток до кількості жінок. Нетто-коефіцієнт характеризує міру заміщення одного покоління наступним.

Процес відтворення залежить від показників природного та механічного руху населення. При цьому показник природного руху населення формується під впливом показників народжуваності та смертності, а показник механічного руху — під впливом таких процесів як еміграція та імміграція.

Відтворення буває:

просте, коли кількість населення не змінюється, а число народжених дорівнює числу померлих, тобто нове покоління дочок заміщає покоління матерів (аналогічно і по чоловічому населенню);

розширене, коли населення збільшується;

звужене,коли населення зменшується.

Для простого відтворення необхідно щоб на 10 жінок припадало 22-24 дитини. Нині на Україні на 10 жінок припадає 13 дітей. Звужений тип відтворення характерний для країн Європи. Розширений тип відтворення характерний для країн Азії, Африки, Латинської Америки.

Всі країни світу чітко поділилися на дві групи з істотно різною швидкістю збільшення народонаселення: багаті розвинені країни з річним природним приростом менше 1% (не так давно до цих країн долучився і Китай) та бідні (країни, що розвиваються), однією із галузей “виробництва” яких є саме дітонародження (річний приріст в них складає 2,5-4%).

Між населенням та економікою існує тісний зв’язок, як на стадії виробництва, так і на стадії споживання. При цьому демографічна структура населення впливає на масштаби виробництва, структуру і якість товарів, призначених для споживання. Споживання, як важлива форма людської життєдіяльності, також має різноманітний вплив на структуру, функціонування і розміщення всіх галузей народного господарства. Основні характеристики відтворення населення впливають, в першу чергу, на розміщення і рівень розвитку тих галузей, які виробляють продукцію щоденного попиту, і насамперед, продукти харчування. Потреби людей обумовлюють також розвиток галузей соціальної інфраструктури та сфери послуг.

Динаміка народонаселення. Наслідки росту народонаселення. За розрахунками 1 млн. років тому населення світу становило близько 125 тис. чол.; 300 тис. років тому чисельність населення складала близько 1 млн. осіб. В кінці палеоліту (близько 15 тис. р. до н.е.) чисельність населення — 3 млн. чол. Кінець неоліту (2000 років до н.е.) — 230 млн. чол. У 1000 році населення становило 300 млн. чол.; в 1500 р. — 450 млн.; в 1800 р. — 906 млн.; в 1900 р. — 1656 млн. чол. (тобто зросло на 83% за 100 років).

Мільярдні рубежі народонаселення планети: 1 млрд. — 1820 р.; 2 млрд. — 1927 р.; 3 млрд. — 1959 р.; 4 млрд. — 1974 р.; 5 млрд. — 1987 р.; 6 млрд. — 1999 р. Отже за ХХ ст. чисельність населення планети зросла більш, ніж в 3 рази. За прогнозами 7 млрд. рубіж (враховуючи тенденцію, що склалася, соціально-демографічну політику певних країн, епідемії, війни) людство перетне в 2010 році.

Населення розміщено по території планети нерівномірно: Азія — 60,1,% від загальної чисельності населення планети, Америка — 13,5 (в т.ч. Латинська Америка — 8,4 та Північна Америка — 5,2), Африка — 11,7, Європа — 9,3; на Океанію (0,2%) та Австралію (більше 0,3%) припадає близько 0,5%. На 7% території суші мешкає 70% всього населення, неосвоєні території становлять близько 15% всієї суші. Всього в світі 234 країни та території, які мають постійне населення, з них 186 є суверенними державами. В 9 країнах (Китай, Індія, США, Індонезія, Бразилія, Російська Федерація, Пакистан, Японія, Бангладеш) мешкає близько 58,5% населення світу, в 14 країнах — 16,5% населення світу. При цьому є 41 невелика країна і територія (з числом жителів менше 100 тис. чол.), загальна чисельність населення яких становить всього 1,3 млн. чол.

Для всіх докапіталістичних формацій характерні висока народжуваність (10-20 і більше дітей на одну жінку) і висока смертність (близько половини дітей помирало), що обумовлювало дуже низькі темпи зростання чисельності населення. Діяв природний відбір: виживали найсильніші. Крім того чисельність населення планети регулювалася такими процесами як неврожаї, голод, постійні війни та епідемії (масова епідемія чуми в 1348-1350 рр. призвела до загибелі близько 35 млн. осіб, що складало 30% населення Європи).

У ХХ ст. на збільшення народонаселення країн, а саме на зменшення чисельності смертності значно вплинули: досягнення медицини (в першу чергу вакцинація від страшних хвороб), фармації, “зелена революція” та ін. Сьогодні близько 10 млн. дітей у світі недоїдають, а понад 200 млн. харчується неповноцінно. І якщо тривалість життя північного американця, японця, західноєвропейця становить в середньому 73-75 років, і лише 9 дітей із 1000 вмирає у віці до 5 років, то тривалість життя мешканця Латинської Америки, Південної Азії та Африки становить відповідно 65-57-52 роки, а вмирає дітей віком до 5 років 80-95 з 1000, а в зонах екологічного лиха до 150 і більше дітей на кожну 1000 осіб.

Теоретично кожному мешканцю планети щорічно необхідно 1 млн. ккал, а в цілому для всього людства необхідно 4,3 × 10¹⁵ ккал енергії їжі. Експертами підраховано, що екологічний потенціал планети, при нинішньому рівні розвитку науки і техніки, може витривати (і прокормити) лише 10-15 млрд. чол. А якби все населення планети жило за європейськими стандартами, то враховуючи наявні ресурси, фактор екології та життєвий рівень, народонаселення планети не повинно було б перевищувати 3,2 млрд. чол.

Територія, необхідна одному мешканцю планети, за різними оцінками варіюється від 1 до 5 га. Остання цифра значно перевищує фактичну площу суші, яка нині припадає на одного мешканця планети. Середня густота населення планети близько 1 чол. на 2 га суші. А землі придатні для сільськогосподарського виробництва складають лише 24% суші. Ю. Одум вказував, що з площі всього лише 0,12 га можна отримати достатньо калорій для підтримання існування однієї людини, а для повноцінного харчування з великою кількістю м’яса, фруктів та зелені необхідно близько 0,6 га на одну особу. Крім того необхідно ще близько 0,4 га для виробництва різного роду волокон (папір, дерево, бавовник) та ще 0,2 га для доріг, аеропортів, будинків тощо.

А, відповідно, концепція “золотого мільярду” стверджує, що оптимальною для планети є кількість населення лише в 1 млрд. чол., а 5 млрд. осіб вже нині є “зайвими людьми.”

“Демографічний вибух” — загальновживаний термін, що означає явище прискореного збільшення населення планети у ХХ ст. Для досягнення чисельності 1 млрд. людям потрібен був час “від Адама і Єви” до, приблизно, 1820 р. Наступний мільярд додався за 107 років, при тому, що жінки всіх країн світу народжували по 5-10 дітей, щоправда, багато з них помирало в ранньому віці. П’ятий мільярд з’явився за 13 років, а шостий — за 12! Якщо враховувати тих, хто помер, то у середньому в 70-х роках ХХ ст. щосекунди народжувалося 5 дітей. Експоненціальне зростання, яке було офіційно назване демографічним вибухом, спромоглися передбачити лише кілька скептиків-вчених. Тоді як більшість вчених всіх спеціальностей після закінчення війни 1939-1945 рр. були оптимістами, вони (фахівці ООН і ЮНЕСКО) у 1948 р. вважали, що для появи третього мільярда необхідно буде 60-70 років, а знадобилося лише 32 роки.

В чому ж криються основні причини демографічного вибуху? На момент початку демографічного вибуху люди переважно проживали у селах і вели традиційне господарство — без багатоколісних тракторів, збалансованих мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. За таких умов сімейні пари, враховуючи тисячолітні та соціальні традиції заборони переривання вагітності та менталітет великих сімей, а також характер та інтенсивність щоденної безперервної фізичної праці, значно більшу ймовірність дитини померти, аніж вижити, екстраполювати таке життя на свою старість з фізичною неміччю і повною неможливістю самотужки виробляти засоби для проживання (отже, цілковиту залежність від підтримки синів і доньок), ставили собі надзавдання: забезпечити появу цих самих синів і доньок.

У гонитві за “продукуванням” найнеобхіднішої частини робочої сили батьки навіть самі знищували “зайвих” доньок. Так робили кочівники Близького Сходу аж до появи мусульманства з його забороною вбивати малих дівчаток, а трохи більше двадцяти років тому така сама “демографія” відродилася в селах соціалістичного Китаю. Наприкінці 70-х років ХХ ст. для порятунку від голоду керівники компартії ліквідували колгоспи і роздали землю селянам. Ті отримали право вільно використовувати надлишки продукції (торгувати на ринку, обмінювати тощо), яку за умови високого врожаю могли отримати на власній землі. Оскільки на той час у Китаї вже діяв закон, згідно з яким кожна родина мала право народити лише одну дитину, то сім’ї, після тяжких роздумів, почали знищувати новонароджених доньок, слабкі руки яких у майбутньому ніяк не могли бути придатні для фізичної праці на полі. Якщо факт пологів не можна було приховати, то батьки запевняли, що дитина народилася мертвою.

Експерти вважають, що хоч за два роки після повернення землі селянам сільськогосподарське виробництва у Китаї зросло майже у двічі, а в продажу окрім капусти з’явилися інші продукти в необмеженій кількості, у віддалених селах було знищено від 5 до 10 (20?) мільйонів дівчаток. Ситуацію було виправлено тотальним контролем за пологами.

Для зміни стратегічних підходів батьків до планування сім’ї, як виявилося, надто мало початків загальної писемності і закликів іноземних вчених до “поміркованості у відтворенні”. Аналізуючи новітню історію багатьох країн, переконуємося: головним поштовхом для початку зменшення кількості пологів на одну жінку є цілковита впевненість у тому, що ризик втратити дитину набагато менший від ймовірності досягнення нею дорослого віку. Для усвідомлення більшістю людності аграрних країн цієї обставини, як виявилося, необхідно було від 30 до 50 років!

Теорії і концепції народонаселення. Перші проблеми динаміки зростання населення та соціально-економічних наслідків цього процесу в масштабах планети були поставлені в працях Томаса Малтуса (1766-1834). Т. Малтус — англійський економіст, автор першої в історії науки теорії народонаселення (1798). В його працях головною причиною соціальних лих, політичних потрясінь та екологічних катастроф є необмежене зростання населення. В своєму трактаті “Досвід про закон народонаселення і його вплив на поліпшення суспільного добробуту” він формулює нині широковідомий мальтузіанський закон: населення збільшується в геометричній прогресії, а засоби існування — в арифметичній. На цій основі Т. Малтус виводить статичний оптимум населення – певне співвідношення всередині системи “населення–засоби існування”.

Д. Рікардо в своїх працях довів, що чим більше засобів та продуктів праці, тим нижчі темпи зростання чисельні населення країни (чи окремої групи населення).

Структура народонаселення. Склад народонаселення — це розподіл населення за певними групами відповідно до вибраних ознак. Виділяють наступний склад народонаселення:

ð віковий (аналіз співвідношення різних вікових груп);

ð статевий (аналіз співвідношення чоловічого і жіночого населення);

ð шлюбний (за шлюбним станом);

ð сімейний (за сім’ями різного типу і положенням у сім’ї);

ð соціальний (за соціальними групами);

ð етнічний (за національністю і мовами);

ð економічний (за джерелами засобів існування, заняттям і галузями господарства, за прибутками);

ð культурний (за рівнем освіти, числом років навчання).

Основні фактори, що впливають на зміни народонаселення. На зміни народонаселення впливають наступні показники: народжуваність (фертильність), смертність, міграція, тривалість життя.

Слухачам даного курсу пропонується самостійно продумати фактори, які впливають на перераховані вище категорії, та пояснити вплив цих факторів. Наприклад, на народжуваність впливають: рівень економіко-соціального розвитку країни, рівень медичного обслуговування, релігійні та інші вірування і традиції, обмежувальна чи заохочувальна соціально-демографічна політика, екологічна ситуація, рівень амбіційності населення і т.п.

Якість населення —це сукупність властивостей народонаселення, які характеризують його відтворення в системі соціальних і природних відносин. Дане поняття включає три взаємопов’язані потенціали, що характеризують населення:

1) відтворювальний потенціал;

2) діяльнісний потенціал, який складається із:

² до діяльності;

² здатності до мотивації праці;

² здатність до пристосування до змін у навколишньому середовищі (наприклад, поведінка населення під час війни, епідемії і т.п.);

3) система соціального управління відтворення населення, яка представляє собою зв’язки та відносини, за допомогою яких здійснюється узгодження та взаємоув’язка діяльнісного та відтворювального потенціалів населення.

Євгеніка та євгенічні рухи. Євгеніка (Євгеній — з грец. “благородний, гарного роду”) — це наука про спадкове здоров’я людини та шляхи його поліпшення. Її засновником є британський вчений Френсіс Гальтон (1822-1911), двоюрідній брат Чарльза Дарвіна. Ф. Гальтон в 1883 р. ввів термін “євгеніка”, яким позначив поліпшення людства шляхом штучного втручання в процес природного відбору.

Існує чотири євгенічні рухи:

Œ заохочення народжуваності серед людей з кращими генетичними якостями;

 заборона народжуваності серед людей з психофізичними вадами (запобігання народжуваності дітей з небажаними генами);

Ž генна інженерія;

 клонування.

Чисельність населення України та його структура.Україна за чисельністю населення є однією з найбільших держав Європи. На початок 1998 р. за чисельністю мешканців вона була на сьомому місці після Німеччини, Росії, Великобританії, Італії, Туреччини і Франції. Чисельність населення України на 1.01.2002 р. складає 48,2 млн. чоловік. Найбільш повну інформацію про чисельність населення, його структуру і розселення, а також процеси руху дають загальнодержавні переписи. Особливе значення для України мають останні чотири переписи — 1959, 1970, 1979, 1989 рр. Останній перепис населення на Україні відбувся в 2001 р. За кожний рік між переписами ведеться поточний облік (розрахункова чисельність) населення за основними параметрами з урахуванням природного руху населення та даних міграції.

Згідно з даними переписів населення по Росії і колишньому СРСР, чисельність населення України становила (в сучасних кордонах): у 1897 р. — 28,4 млн. чол.; у 1913 р. — 35,2 млн. чол., 1926 р. — 29,5; 1939 р. — 40,5; у 1940 р. — 41,3 млн. чол.; у 1959 р. — 41,9; 1970 р. — 47,1; 1979 р. — 49,8; 1989 р. — 51,7 млн. чол.; 2002 р. — 48,2 млн. чол.

Як бачимо, чисельність населення України за великий період часу постійно зростала. Тільки за період 1959-1998 рр. загальний приріст населення України перевищував 8 млн. чол. Слід відмітити, що середньорічний приріст населення був дуже нестабільним, а кількісні параметри його щороку змінювалися. Але загальною тенденцією було щорічне його зменшення (темпи зростання народжуваності були менші, ніж темпи смертності, що в остаточному рахунку й привело, спочатку до вирівнювання коефіцієнтів смертності та народжуваності, а потім до переважання коефіцієнту смертності над коефіцієнтом народжуваності).

У 30-ті роки, в наслідок штучного голоду (1932-1933), знищення та виселення значної частини населення, а відповідно зменшення природного приросту населення, чисельність останнього скоротилася на кілька мільйонів чоловік. Під час другої світової війни чисельність населення України зменшилася на 6 млн. чол. Лише в 1959 р. чисельність населення досягла довоєнного рівня (41,9 млн. чол.). В 1970 р. вона склала 47,1 млн. чол., в 1979 р. — 49,8 млн. чол. і в 1989 р. нараховувалося 51,7 млн. чол. Україна мала найнижчі темпи приросту населення серед республік Радянського Союзу, який становив 4% на рік.

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р. чисельність населення України складала 48,416 млн. осіб. Найбільш густозаселеними областями є Донецька (4843 тис. осіб), Дніпропетровська (3560), Харківська (2910), Львівська (2626), Луганська (2546), Одеська (2468), АР Крим (2031) та м. Київ (2607 тис. осіб).

Починаючи з 1993 р. і по нинішній час чисельність населення України щорічно зменшується (причому в середньому за рік на 400 тис. чол.) — даний процес називається “депопуляцією населення”. На початок 1995 р. чисельність населення була майже такою ж, як у 1989 р. Особливістю цього процесу в Україні є те, що в основі його лежать не соціальні катаклізми (або природні катастрофи, чи поширеність епідемії), а ті соціально-економічні та демографічні особливості, які склалися в країні а попередньому та на нинішньому етапі суспільного розвитку. Серед цих причин можна виділити першу та другу світову війну, громадянську війну, Голодомор 1920-21, 1932-33 та 1946-47 рр., сталінські репресії, війну в Афганістані, під час яких загинула значна частка реального населення країни, яке б могло мати потомство, а відповідно і велика частина потенційного населення, яке могло б народитися.

Такий характер динаміки населення обумовлює складність вирішення ряду демографічних, економічних і політичних проблем в Україні. Це стосується, зокрема, протидії погіршенню статево-вікової структури населення (його постаріння) і режиму відтворення, забезпечення народного господарства трудовими ресурсами відповідної якості, планування підготовки кваліфікованих кадрів та ін.

Розміщення населення. Україна належить до держав з високою щільністю населення. На початок 2003 р. в цілому по країні густота населення становила майже 81 чоловік на 1 км². Розміщення населення по території повною мірою відповідає особливостям розміщення виробництва та її природно-ресурсному потенціалу.

Найменша щільність населення характерна для Українського Полісся та півдня республіки. Найвищий показник густоти населення в Україні характерний для східного регіону, де він перевищує 130 чоловік на 1 км², а в Донецькій області досягає майже 190 чол./км². Висока щільність населення характерна і для західних областей України. Окремим регіоном, де показник щільності населення близький, до середнього рівня по Україні, є Автономна Республіка Крим

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від’ємне значення, і в останнє десятиліття ця тенденція посилилася.

Загальна демографічна ситуація в Україні — це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо відтворення населення.

Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України — Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими значеннями показників природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях дуже значні від’ємні значення показників природного приросту.

Лише єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатні значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення. Цей ареал включав Закарпатську, Івано-Франківську, Рівненську, Львівську, Волинську та Чернівецьку області. Проте нині ситуація і в цьому регіоні змінилася (позитивне значення природного руху населення має нині лише Закарпатська область).

Найбільш загальні тенденції демографічного розвитку України:

Ä скорочення кількості осіб, молодших за працездатний вік;

Ä стабілізація частки населення працездатного віку на рівні 54%;

Ä різке зростання частки осіб старших за працездатний вік 23,3%;

Ä середній вік населення 36,8 років;

Ä населення України дещо старіше ніж в Європі в цілому (12,1% населення 65 та більше років);

Ä на кожних 100 чоловік, що працюють припадає 37 пенсіонерів;

Ä загальний коефіцієнт народжуваності 1,9;

Ä дуже висока частка жіночого населення (на кожні 100 чоловіків припадає 115 жінок, причому за рахунок старших вікових груп);

Ä середня тривалість життя знизилася до 68,1 років (для чоловіків — 62,7, для жінок — 73,5);

Ä в 1998 році народжуваність населення складала 8,3 на одну тисячу чоловік, смертність — 14,3, а природний приріст (скорочення населення) — 6,0 чол. на 1 тис. осіб. Процеси депопуляції спостерігалися в усіх (крім Закарпатської) областях.