Демографічна ситуація в Україні.

Головними характеристиками демографічного потенціалу країни є:

• співвідношення показників природного руху населення, що розглядаються послідовно за певний проміжок часу;

• статево-вікова структура населення;

• співвідношення показників механічного руху населення. Основні показники руху населення - народжуваність та смертність, механічний притік та відтік відображаються такими сумарними показниками:

• природний приріст населення - визначають як різницю між кількістю народжених та тих, хто помер за певний період часу;

• сальдо міграції - визначають як різницю між кількістю тих, хто прибув до країни, та тих, хто вибув з неї за певний період часу;

• загальне збільшення населення - сума народжених та тих, хто прибув за певний період часу;

• загальне зменшення населення - сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни за певний період часу;

• загальна динаміки населення - сума показників загального збільшення і зменшення, або природного приросту, та сальдо міграції населення країни.

Поряд з абсолютними показниками застосовують відносні показники руху населення у вигляді так званих демографічних коефіцієнтів: коефіцієнти народжуваності, смертності, природного приросту і т.д. Демографічні коефіцієнти показують кількість народжених, померлих, природного приросту і т.д. у розрахунку на одну тисячу жителів і обчислюються у проміле (%). В Україні в XX ст. зростання кількості межувало з кризами, пов'язаними з Першою світовою війною, голодомором 1932-1933 рр., подіями Другої світової війни на теренах нашої країни. З розвитком системної кризи, пов'язаної з трансформацією українського суспільства, з 90-х років починається скорочення населення України (рис. 2.3.1), що на початок XXI ст. набуло характеру демографічної кризи - однієї з найбільших загроз суспільному розвитку нації.

Упродовж XX ст. економічні, політичні та військові події позначилися на демографічній ситуації в Україні: воєнні дії Першої та Другої світових воєн, політика воєнного комунізму, що полягала у націоналізації всієї землі, промислових підприємств, примусовій трудовій мобілізації, раціонуванні продуктів та експропріації зерна у селян, штучні голодомори у 1921-1922 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., насильницькі депортації тощо. Це призвело до втрат найбільш працездатної частини населення та не народження наступного покоління українців. У 1990 р. в Україні налічувалось 51,9 млн. наявного населення, з них 67,5 % проживало у містах, а 32,5 % - у сільській місцевості. За роки незалежності скорочується чисельність населення. У 2009 населення України - 46,02 млн. До 1992-1993 рр. чисельність населення України збільшувалась за рахунок міграційного приросту. У 1990 р. міграційний приріс населення становив 78,3 тис., у 1991 р. - 151,3 тис., у 1992 р. - 287,8 тис. осіб. Це були перші роки незалежності України, і люди, які виїхали за її межі у пошуках кращої долі, поверталися на батьківщину. Проте від 1993 р. чисельність населення України зменшується. За прогнозами міжнародної організації Програма розвитку ООН та Інституту економічного прогнозування, якщо чисельність населення і надалі буде скорочуватись, то у 2015 р. в Україні буде проживати 43,3 млн. осіб, а у 2050 р. - близько 19 млн. осіб [5, С. 231, 255]. В Україні утвориться демографічна ніша, яка буде заповнюватися вихідцями з інших густонаселених і перенаселених країн світу, що загрожує заміщенням вітчизняної культури побуту культурою інших народностей і втратою самоідентифікації українською нацією.

Востаннє додатній коефіцієнт природного приросту населення був у 1990 р., що становив 0,5 на 1000 осіб. З 1991 р. коефіцієнт природного приросту населення має від'ємне значення. Найвищі від'ємні коефіцієнти природного приросту населення спостерігаються у східних областях України -Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській та Харківській, найнижчі - у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській, Рівненській областях. Причини від'ємного природного приросту населення:

- значна урбанізованість України,

- погіршення екологічної ситуації, що позначається на стані здоров'я майбутніх батьків і збільшує ймовірність народження дітей з вадами розвитку,

- зниження матеріального добробуту та небажання жінок народжувати більш, ніж одну дитину тощо.

На розвитку національної економіки позначається і тривалість життя населення, яка в Україні скорочується. Тривалість життя чоловіків і жінок в нашій країні суттєво відрізняється. У 1990 р. середня тривалість життя при народженні у жінок становила 74,91 рік, у чоловіків - 65,63 року, то у 2004-2005 рр. відповідно 73,97 і 62,23 року. Через стресові ситуації, шкідливі звички, значний психологічний тиск, особливості фізіологічної будови тощо чоловіки в Україні живуть майже на 10 років менше, ніж жінки. Отже, чоловіче населення не може в достатній мірі реалізувати свої потенційні можливості, сприяти економічному зростанню та покращенню добробуту своєї сім'ї та країни.

У 2005 р. в Україні народилося 426,1 тис. дітей. При середньому показнику народжуваності 9,0%, по Україні коефіцієнт народжуваності в сільській місцевості становив 9,4%, а в міських поселеннях - 8,9 %. Така тенденція характерна для країни й зараз. Найвища народжуваність в Рівненській, Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській, Чернівецькій та Львівська області.

Отже, для України характерне природне скорочення населення.

В Україні чисельно жінки переважають над чоловіками, переважно за рахунок старших вікових груп. Існують значні територіальні відмінності у співвідношенні жінок і чоловіків. Особливо в областях з великим відтоком населення, передусім сільського. Найгірше співвідношення кількості чоловіків і жінок склалось у північно-східних і центральних областях країни - у Чернігівській обл.. на 1000 жінок сільського населення припадає 828 чоловіків, коли у Закарпатській обл.. 924 чоловіки.

В Україні на 100 народжених дівчат припадає 107 хлопчиків. Перевищення частоти смертності у хлопчиків віком до 5 років - природний фактор. В Україні перевищення чисельності жінок над чоловіками починається вже у віці 32 роки ( у розвинутих країнах у віці 50-55 років - за межами репродуктивного періоду).

В Україні відмічають скорочення кількості осіб, молодших за працездатний вік; різке збільшення частки осіб, старших за працездатний вік.

Друга демографічна криза викликана голодомором 1932-1933 рр.

Третя демографічна криза була викликана Другою світовою війною і тривала з 1942 р. до 1945 р. Отже, в першій половині XX століття населення України пережило 3 демографічні кризи, а їх наслідки відчувалися впродовж другої половини століття: другої - у 50-х роках, третьої - у 60-х роках.

Упродовж останніх 15 років відбувається нова демографічна криза - з середини 80-х років постійно зменшується народжуваність. Статево-вікова піраміда інтенсивно звужується до своєї основи. Це пояснюється глибокою соціально-економічною кризою та погіршенням екологічної ситуації в Україні на рубежі XX та XXI ст. Форма нижньої частини піраміди показує, що старіння населення відбувається прискореними темпами.

Центри регіональних систем розселення України - найбільші міста - Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса і Львів. У зоні їх інтенсивного впливу та притягання розташовані території власних та сусідніх областей.

Трудовий потенціал - трудові ресурси, їхня кількість та якість, зайнятість і робочі місця.

Кількісно трудовий потенціал визначається демографічними чинниками (природним приростом, станом здоров'я, міграційною рухомістю та ін.), потребами суспільного виробництва в робочій силі й можливостями задоволення потреб працездатного населення в робочих місцях.

Якість трудового потенціалу – його демографічні, медико-біологічні, професійно-кваліфікаційні, соціальні, психофізичні, моральні та ін. ознаки.

Інструментом регулювання використання трудового потенціалу є баланс трудових ресурсів. Його складають за даними статистичного обліку, демографічними розрахунками, даними відділів з ви­користання трудових ресурсів в обласних адміністраціях, міських бюро з працевлаштування та інформації населення.

Чисельність населення в Україні постійно зменшується через від'ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний відтік осіб молодого віку за кордон, що зумов­лює деформацію вікової структури працездатних. У перспективі очіку­ється зменшення приросту трудових ресурсів, звуження їх відтворення та зумовить потребу в орієнтації на впровадження трудозберігаючих технологій.

Нерівномірне розміщення трудових ресурсів, зниження абсо­лютних розмірів їх природного приросту, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях матеріального виробництва зумовлюють необхідність раціонального використання ресурсів живої праці в галузях і в окремих районах України. Економія затрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дозволить зменшити частку ручної праці.

Чисельність усіх зайнятих у національному господарстві станом на початок 2006 року становила 20,7 млн. чол. Основна частка працездатного населення зайнята у промисловості та торгівлі (40,5%), у сільському і лісовому господарстві (19,2%), освіті (8%).

На рівень працересурсного потенціалу впливає статево-вікова структура населення. Так, затрати чоловічої праці на роботах, що потребують значної фізичної сили, будуть більш ефективними порівняно з такими самими за кількістю і часом затратами жіночої праці.

Багато професій у невиробничій сфері, переважно в охороні здоров'я, освіті, потребує більш високого рівня освіти і тривалої фахової підготовки. Більшість робітників та службовців, зайнятих у національному господарстві - жінки. Найбільше їх у галузях сфери обслуговування - 70-80%.

Сучасне виробництво зумовлює необхідність підвищення якості робочої сили. Високий освітній рівень, широка загальна культура, глибока професійна підготовка і спеціальні знання, творче ставлення до праці та свідома дисципліна перетворюються на обов'язкову умову високопродуктивної праці. Зростає питома вага працівників з вищою і середньою спеціальною освітою - 90% зайнятих. У сільському господарстві є проблема підвищення ефективності використання трудових ресурсів, де сезонно необхідна додаткова робоча сила. Різко погіршилася статево-вікова структура сільського населення. Низький рівень механізації й електрифікації виробничих процесів зумовлює значну трудомісткість продукції, що зумовлює високу зайнятість населення в сільському господарстві. Відбувається відтік трудових ресурсів, насамперед молоді та кваліфікованих працівників із сіл.

В умовах переходу до ринкової економіки урізноманітнюються форми зайнятості населення. Зростає кількість зайнятих у кооперативах, малих підприємствах, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю. Тому загострюються проблеми забезпечення робочою силою суспільного сектора виробництва, особливо будівництва та сільського господарства.

У країні зростає безробіття. Джерелом додаткових робочих місць є розширення виробництва товарів та послуг широкого вжитку, оскільки попит на зростає.

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

За даними Державного комітету статистики України, у 2006 році було зареєстровано близько 2 млн. безробітних, їх кількість постійно зростає. На всій території України створено обласні, міські та районні центри зайнятості.