Реферат Курсовая Конспект
Розділ 1. Кризи і стійкість підприємств - раздел Философия, Вступ Господарському Керівнику, Менеджеру Необхідно Вміти Передбача...
|
ВСТУП
Господарському керівнику, менеджеру необхідно вміти передбачати причини і джерела виникнення проблемних ситуацій і мати про запас заздалегідь спроектований механізм їхнього розв'язання для того, щоб наявними ресурсами і можливостями можна було, якщо і не досягати поставленої мети, то хоча б не мати збитків.
Головне завдання при реалізації комплексного системного підходу полягає в розробці адекватних його суті інструментальних методів і засобів, що дозволяють виявляти й описувати потенційні кризові ситуації, проектувати варіанти процедур їхнього розв'язання і відповідну цим процедурам інформаційну базу управління. І на цій основі при виникненні кризових ситуацій і за допомогою спеціальних заходів антикризового управління оперативним шляхом успішно вирішувати проблеми виходу з цих ситуацій.
Прогнозування проблемних ситуацій, що виникають в організаціях на всіх етапах їхнього функціонування, дозволяє заздалегідь розробляти процедури їхнього розв'язання з урахуванням обмежень на час вироблення управлінського рішення і впливу, наявність людських, фінансових, матеріальних ресурсів, науково-технічного заділу і т.д.
Підготовка фахівця в галузі антикризового управління допускає освоєння комплексу знань, що допомагають студентам і слухачам бачити його проблеми в різних ракурсах і поєднаннях.
Розділ 1. Кризи і стійкість підприємств
Глава 1. Кризи підприємства і завдання антикризового управління
Глава 4. Основні умови стійкого розвитку організації
Розділ 2. Розвиток організацій і необхідність антикризового управління
Глава 5. Життєвий цикл підприємства і стійкість розвитку організації
Життєві цикли організацій і їх зміст
Відомо, що організація, звичайно розглядається як відкрита соціально-економічна система, що реалізує себе у виробництві товарів, послуг, інформації, ідей і нових знань. Організація як будь-яка матеріальна система проходить всі етапи життєвого циклу (рис. 2.1) чи частину з них.
Рис. 2.1 Життєвий цикл організації
Життєвий цикл організації як системи містить у собі, як правило, вісім взаємозалежних ключових етапів:
• поріг нечутливості (виникнення організації) — (E1),
• становлення (впровадження) — (Е2),
• розвиток (ріст) — (Е3),
• зрілість (Е4)
• насичення (Е5),
• спад (Е6),
• крах (банкрутство) (Е7),
• ліквідація чи утилізація (Е8).
На п'ятому етапі показаний розрив у лінії насичення, тому що він може бути досить тривалим. Усе залежить від конкретного підприємства. Якщо підприємство успішно розвивається, цей період може обчислюватися роками, десятиліттями і навіть сторіччями. Це пов'язане, в першу чергу, з розумною інноваційно-інвестиційною політикою, продуманим і результативним маркетингом, високою внутрішньою культурою, соціально-психологічним кліматом у колективі і своєчасних організаційно-структурних перетвореннях. Доведено, що без розумних щорічних інноваційних інвестицій підприємство швидко відстає від конкурентів і його життєвий цикл різко скорочується.
Розвиток організацій зумовлений наступними факторами:
• змінами зовнішнього середовища (економіка, політика, етика, культура й ін.),
• змінами внутрішнього середовища (переміщення працівників, перехід на нові технології й ін.);
• потребами й інтересами людини і суспільства (потреба в самовираженні і самопрояві людини, потреба в додаковому продукті суспільства й ін.);
• старінням і зносом матеріальних елементів (устаткування, людини, технології);
• змінами екології (забруднення чи очищення середовища, скорочення чи збільшення флори і фауни);
• технічним прогресом;
• глобальним станом світової цивілізації.
Етапи життєвого циклу організації, подані на рис. 2.1 можна об'єднати в дві групи: статичну і динамічну. Статична група містить у собі дві групи: поріг нечутливості (Э1) і ліквідації чи утилізації (Э8)
Загальний порядок створення нового підприємства включає звичайно три основні стадії: підготовчу, установчу й організаційну.
Динамічна група включає впровадження (розвиток), ріст, зрілість, насичення, крах. Цей період пов'язаний з активною діяльністю підприємства і з запуском продукції і її реалізацією на ринку, а також з усіма видами діяльності, пов'язаної з ними (рис. 2.3).
Фахівці консалтингових фірм бажають працювати зі статичними організаціями, а керівникам приходиться працювати з динамічними організаціями.
1.1. Визначення предмета і масштабу діяльності. | 2.1 Підготовка установчих документів | 3.1. Формування мережі реалізації продукту |
1.2. Вибір організаційно-прававої форми | 2.2. Узгодження документів і державна реєстрація. | 3 2. Формування мережі постачальників сировини, матеріалів і тп |
1.3. Визначення місця розміщення підприємства | 2.3.Оформлення атрибутів підприємства (печатка, рахунок, назва, бланки і т.п.). | 3.3. Підбір персоналу. |
1.4 Розробка підприємницької концепції | 3.4. Організація виробничого процесу. | |
3.5. Організація управління підприємством. |
Глава 8. Функціональне й антикризове управління
Питання для самоконтролю
1. Якспіввідносяться управління функціонуванням організації й управління її розвитком?
2. Що таке життєздатність організації?
3. Які фактори розвитку організації характеризують небезпеку кризи?
4. Як взаємозалежні ці фактори між собою?
5. Які причини і симптоми кризового розвитку? Наведіть приклади.
6 Назвіть тенденції циклічного розвитку організації і дайте оцінку кожного з етапів циклу.
7 Коли підвищується імовірність і небезпека кризи?
8. Які засоби використовуються для моделювання дії?
9. Що таке поріг нечутливості в житті організації?
10. Що собою являють фірми-експлеренти?
11. На якому етапі розвитку організації фірма є патієнтом?
12. Що є більш зрілим патієнт чи віолент?
13. Хто могутніше фірма в стадії віолента чи латієнта?
14. Що являє собою флуктуація? У чому їхня суть?
15. У чому полягає зміст законів для організації?
16. Синергія в економіці підприємства — це завжди благо?
17. Яка суть закону самозбереження?
18. Що таке емерджентність? Поясніть на прикладі.
19. Роз'ясніть різницю між емерджентністю і синергією.
20. У чому полягає зміст закону єдності аналізу і синтезу?
21. Що являє собою принцип синхронізації?
22. У чому полягає зміст прямоточності?
23. Навіщо потрібна ритмічність виробництву?
24. Що таке технологія управління?
25. Що таке процес управління?
26. У чому полягає техніка управління?
27. У чому полягає економічний зміст виробничої системи?
28. Скільки ви знаєте функцій менеджменту?
29. Що таке функціональне управління?
30. У чому полягає різниця між функціональним і антикризовим управлінням?
31. Як ви розумієте дефініцію "зрілість кризи"?
32. Що таке ситуаційні завдання'?
33. У якім співвідношенні для організації знаходяться інтеграція і диференціація?
34. Назвіть основні причини виникнення кризових ситуацій.
35. Що таке внутрішні обмеження при антикризовому управлінні?
36. Рівновага і стійкість — це те саме?
37. Чи завжди кризи для організації — зло?
38. Які основні ознаки антикризового управління?
39. Які ви знаєте шляхи виходу з кризи в організації?
Розділ 3. Основні домінанти антикризового управління
Глава 9. Економічна безпека і гнучкість функціонування підприємства
Гнучкий розвиток підприємств
Гнучкий розвиток підприємства можна зобразити схематично (рис. 3.1):
Рис 3 1 Схема гнучкого розвитку підприємства
Схема СП
• допускає безліч повторюваних циклів і показує можливість розвитку підприємства усередині циклу (одержання визначеного економічного результату, що дозволяє підприємству фінансувати поточні і перспективні сфери діяльності) і його переходу з одного циклу в іншій. Вироби, освоєні в поточному циклі (допустимо, у циклі 1), дозволяють одержати визначений економічний результат у наступному циклі (допустимо, у циклі 2), що забезпечує виживаність і гнучкий розвиток підприємства;
• може бути розділена на три частини і дозволяє здійснити діагностику й оцінку гнучкого розвитку підприємства поточного періоду (схема Д), довгострокове (схема ДП) і стратегічне планування (схема СП) майбутніх періодів.
Глава 10. Маркетинг в антикризовому управлінні
Глава 11. Роль інновацій в антикризовому управлінні
Глава 12. Інвестиційна антикризова діяльність на підприємстві
Висновки до розділу
1 Конкурентні переваги можуть досягатися фірмою протягом тривалого періоду тільки за умови постійного пристосування до ситуації, що змінюється, на ринках товарів і послуг і ринках факторів виробництва. Поняття зовнішньої і внутрішньої гнучкості не є абсолютними Відповідно до теорії катастроф існують межі адаптивності системи. "Якщо зміни параметрів системи перевищують можливості її адаптивного розвитку, відбувається втрата стійкості. При цьому, якщо після втрати стійкості встановлюється коливальний періодичний режим, говорять про м'яку втрату стійкості. Якщо ж система переходить на інший режим руху стрибком — про тверду втрату стійкості".
2. Економічна безпека фірми повинна розглядатися як стан, при якому стратегічний потенціал фірми не знаходиться поблизу границь адаптивності, а погроза втрати економічної безпеки наростає в міру наближення ступеня адаптивності стратегічного потенціалу до граничної зони. Інакше кажучи, якщо стратегічний потенціал фірми в існуючому вигляді вичерпав можливості пристосовуватися до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища, у рамках сталої місії, то можна говорити про погрозу економічної безпеки фірми. Ця погроза може виявлятися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу фірми; або істотного погіршення фінансового стану фірми; або втрати позитивного іміджу фірми.
З Катастрофічний стан настає тоді, коли ризик втрати активів фірми й особистого майна її власників наблизився впритул до свого граничного значення. Інакше кажучи, економічна безпека фірми існує лише в період найменшої ймовірності повної втрати всього капіталу, що належить власникам фірми. У міру зростання цієї ймовірності погроза втрати економічної безпеки підсилюється.
4. Узагальнюючим показником фінансового стану підприємства, що характеризує ступінь "близькості" підприємства до банкрутства, на думку багатьох авторів, є показник "z-рахунка" Альтмана. Однак останнім часом різко загострилася критика з погляду обґрунтованості його застосування взагалі в наших умовах у вигляді його некоректності, тому що для фірм, що знаходяться на грані практичного банкрутства і навіть у його стані показник '"z-рахунка" може бути цілком допустимим, якщо розрахунок вести за методикою Альтмана. Найбільш придатною, на нашу думку, є методика В.В. Чепурко, яку необхідно, пристосовувати для кожного типу підприємств у залежності від їхньої галузевої приналежності, що, звичайно, спочатку створює ряд незручностей її застосування.
5. Антикризове управління підприємством буде більш стійким, якщо підвищити гнучкість системи управління, технології виробництва, його виробничого потенціалу, вирішить проблематику гнучкого розвитку підприємств і його персоналу. У цих умовах компанія швидше пристосовується до "примх" і "капризів" зовнішнього і внутрішнього середовища і підвищує її стійкість і конкурентоспроможність,
6. В умовах підтримки стійкого розвитку підприємства велике значення має надійний і професіональний підхід до маркетингу. Особливу значимість мають стратеги конкурентів, їх переваги, логіка поведінки на конкретному ринку (товарному, інвестиційному, фінансовому, ресурсному). Об'єктом маркетингових досліджень і аналізу виступають економічні тенденції розвитку: науково-технічні, демографічні, соціальні, політичні, культурні процеси, стан яких робить в умовах кризи активний вплив на ринкову ситуацію. Ключовою функцією антикризового маркетингу виступає моніторинг зовнішнього середовища організації для уловлювання сигналів, що свідчать про погрозу погіршення становища організації на ринку, втрату конкурентоспроможності, зниження платоспроможності і керованості, чи навпаки, про можливості прогресивних зрушень, що відкриваються, в окремих сферах діяльності.
7. Виведення товару на ринок — складний і найважливіший етап інноваційного процесу і йому необхідно приділяти основну увагу. Цьому етапу відповідає таке поняття, як "ринкове витягування" . "Ринкове витягування" — це те, що трапляється тоді, коли хтось, добре знайомий з даним ринком, легко ідентифікує необхідний товар для цього ринку і закликає до виробництва товару відповідно до цієї необхідності. Якщо товар не має принципово нових властивостей, то немає і технічної новизни і якщо цей товар не пов'язаний з іншими товарами, то можливості його реалізації обмежені. Крім того, дуже важливо знати, що мати в портфелі тільки один товар для ринку, значить зазнати невдачі. Перспективи просування товару повинні бути ясно видимі на початку діяльності, а своєчасність виведення того чи іншого продукту (не раніше і не пізніше) найчастіше має першорядне значення з погляду подальшої долі нового продукту, а, значить і ефек-
тивності роботи підприємства, його стійкості.
8. В умовах загального прискорення науково-технічного прогресу, глобалізації й інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції, що супроводжується скороченням термінів дії конкурентних переваг і необхідністю поділу ринку на сектори, ніші і мікросегменти, інноваційність стає ключовим фактором успіху, якщо не єдиним засобом виживання. А стратегічне управління нововведеннями є найважливішим завданням антикризової політики підприємства, виконання якої багато в чому залежить від якості прийнятих інноваційних рішень, від можливості знаходити такі рішення, що організаційно й економічно зможуть забезпечити досягнення поставленої мети із створення конкурентоспроможної продукції.
9. Інноваційна стратегія жадає від співробітників застосування повною мірою свого творчого потенціалу, перетворення їх у "геніальних винахідників", у той же час, природно, сумлінно виконуючи свої повсякденні обов'язки. Інноваційна стратегія виправданна, коли ціль полягає в занятті лідируючої позиції на ринку, витісненні конкурентів і забезпеченні усе більшої частки ринку. Високі витрати на інвестиції, витрати на розробку нових продуктів, розширення виробничих потужностей і збутової мережі допускають обов'язкову наявність сильної і рішучої групи менеджерів. Занадто повільні фірми не мають шансів на виживання. Великі інновації дозволяють здійснювати вражаючі стрибки вперед, однак вимагають технології, що відповідає новітньому рівню знань, і великих інвестицій. На противагу цьому дрібні поліпшення, що дають кумулятивний ефект, можуть здійснюватися кожним співробітником у рамках його повсякденних обов'язків відповідно до його особистих здібностей. Результати цих поліпшень хоча і мають скромний масштаб, але носять регулярний і частий характер, що в значній мірі підвищують конкурентоспроможність фірми і сприяють її стійкому розвитку. Тому Kaizen як постійні, поступові поліпшення перетворився у фундамент СБППП — один з найважливіших інструментів управлінської стратегії.
10. Для забезпечення успіху антикризового управління потрібна ефективна інвестиційна політика, при якій дуже важливо забезпечити зв'язок між стратегічними і тактичними рішеннями в галузі інвестицій. Основною метою антикризової інвестиційної стратегії держави є структурна перебудова економіки. Тактичні інвестиційні рішення націлені на підтримку ефективної діяльності підприємств, здійснення державної фінансової підтримки
неплатоспроможних підприємств для відновлення платоспроможності чи фінансування реорганізаційних заходів. Виходячи з об'єктивних передумов, сформувавши оптимальний інвестиційний портфель у широкому і вузькому значенні, або обравши окремий проект реальних інвестицій, підприємство, реалізуючи передбачені ним інвестиційні ресурси, створює нові виробничі потужності, підвищуючи технічний і організаційний рівень виробничого процесу і стійкість фірми в цілому.
11 Кожний інвестиційний проект має свою конкретну спрямованість і може з найбільшою ефективністю бути реалізований у тих регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо пов'язані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети завданнями державної політики регіонального розвитку є реконструкція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіональної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно пов'язана з державною та приватною інвестиційною діяльністю.
Останнім часом досить велике поширення одержує фінансовий лізинг як одна з форм інвестицій інноваційної діяльності. Цей вид фінансових операцій знаходить застосування, насамперед, тоді, коли зважується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагають придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, транспортних засобів і т.п. Саме тут одержали розвиток принципово нові види зв'язків між виробником і споживачем складної продукції, засновані на довгостроковій оренді чи лізингу.
12. Зміцнення банківської системи нашої країни і дальше удосконалення податкового законодавства будуть сприяти збільшенню об'єму лізингових операцій, а виходить, розширенню і укріпленню технічної й технологічної бази виробництва, підвищенню стійкості роботи вітчизняних підприємств.
Питання для самоконтролю
1. Що таке стратегічний потенціал фірми?
2. Чому стратегічний потенціал фірми необхідно розглядати як важливий аспект економічної безпеки фірми?
3. В чому полягає економічна безпека фірми?
4. Яким чином пов'язані між собою конкурентоспроможність і адаптація підприємства?
5. Для чого необхідна гнучкість виробництва, виробничого потенціалу і підприємства?
6. Як, яким чином можна підвищити гнучкість виробництва і фірми в цілому?
7. Яке місце займає маркетинг в підвищенні стійкості роботи підприємства?
8. Які внутрішні перемінні необхідно враховувати в антикризовому маркетингу?
9. Які основні антикризові аспекти необхідно враховувати при виведенні товарів на ринок?
10. Як вплине інноваційний потенціал на стійке становище організації?
11. В чому полягає суть інноваційного проектування?
12. Що таке СБППП?
13. Які основні джерела фінансування інвестиційних програм?
14. Які підходи існують для оцінки інвестиційних проектів?
15. Що собою являє фінансовий лізинг? В чому його переваги?
Розділ 4. Методи і прийоми антикризового менеджменту
Глава 13. Антикризовий менеджмент і стійкість фірми
Xn(t)...
Стан системи в момент часу t є сукупність чисельних значень X1(t), X2(t), .. , Xn(t), а перехід можна розглядати протягом малого проміжку часу At.
Лінія поведінки визначається послідовністю станів і тимчасових інтервалів між ними. Дві лінії поведінки ідентичні, якщо рівні усі відповідні стани, тимчасові інтервали і послідовність станів.
Якщо початковий стан позначити як X10, Х20, ..., Хn0при t = t0, то система, обумовлена параметрами, представляється у вигляді
де Fi є позначеними функціями своїх аргументів. При t = t0, одержують початковий стан, тобто
Нехай за час t' початковий стан Х0 перейшов в стан X', а система зі станом Х' перейшла в стан X".
Якщо зі стану Х0 зробити перехід відразу в X", що відповідає часу t'+ t" то лінія поведінки системи повинна вийти тією ж самою, тобто
Тепер можна стверджувати, що для того, щоб X1,...,Xn була системою і не виводилася в іншу, Xi(t) повинні задовольняти системі диференціальних рівнянь:
Вираз (12) можна представити у вигляді:
Дійсно, хi = Fi(х0, і). Це стан за малий час dt переходить у стан Fi(x, dt). За весь проміжок t + dt, що утвориться шляхом переходу з Fi(x0, t), тому
тобто, використаний той же принцип: система переходить у неї саму.
З виразу (14) за формулою Тейлора одержуємо:
Система, що переходить у саму себе називається лінійною, якщо функції fi(x) — лінійні, тобто (4.13) такого виду
Тепер виникає необхідність обліку зовнішніх некерованих перемінних, котрі за своєю суттю є випадковими величинами. Для цього необхідно вважати fi(х1,...,хn) випадковими функціями, а це для системи (4.17) зводиться до випадкових коефіцієнтів Аi, Вi,..., Сi...
Поставимо завдання: елементи матриці
порядку п на п є речовинними числами, випадково обраними з генеральної сукупності з заданим розподілом.
Потрібно знайти імовірність того, що всі речовинні числа матриці мають негативні речовинні частини (щоб система (4.17) була стійка).
Для вирішення завдання можна зробити так: перемінні U, V, W... під видом параметрів a1, а2,..., аn впустити в систему (4.13), тоді
де а, — випадкові числа.
Тепер можна за відомими схемами математичної статистики досліджувати систему (4.18) на стійкість.
Таким чином, якщо резюмувати математичні міркування з погляду економіста-керівника, можна відзначити наступне:
• розкриває суть усталеної роботи системи (організації) і дозволяє глибше усвідомити механізм втрати і відновлення стійкості за рахунок переходу системи "у саму себе", тобто носить іманентний характер;
• система, в особі якої виступає організація (чи її фактично досягнуті показники, під впливом факторів зовнішнього середовища може відхилятися від існуючого положення усталеної роботи системи, пов'язаної з досягненням мети;
• керуючі впливи, що направляються на внутрішні перемінні параметри, можуть протистояти зовнішнім збурюванням, адап-
тувати систему і відновлювати її стійкість, тобто повертати си-стему в колишній стан.
Виникаючі з різних причин відхилення початкових умов від їхніх розрахункових значень у літературі часто називають початковими збурюваннями чи перешкодами входу
Вплив початкових збурювань на характеристики руху системи (траєкторії точок показників) може бути двояким. Якщо при досить малих початкових збурюваннях яка-небудь з малих характеристик в наступний час мало відрізняється від того значення, що вона повинна мати в незбуреному русі, то рух системи стосовно цієї характеристики називають стійким [11]
Якщо при настільки завгодно малих, але не рівних нулю початкових збурюваннях дана характеристика згодом буде все більше і більше відрізнятися від значення, що вона повинна мати в незбуреному русі системи, стосовно цієї характеристики називають хитким
Чудовою властивістю стійких систем є їхня здатність відновлювати вихідний (чи близький до нього) стан (режим) після зняття факторів, що обурюють, чи при внутрішній протидії керованих факторів. Інакше кажучи, керована система може чи пристосовуватися до шкідливих впливів, що обурюють, і йти до поставленої мети, чи успішно протидіяти їм.
Строго кажучи, параметри стану навіть щодо стійких систем не є абсолютно фіксованими. Часто вони випробують малі власні коливання (осціляції) чи флуктуації, що залежать від випадкових факторів, що добре визначаються методами статистики і теорії ймовірностей. Найпростішою мірою флуктуацій служить її дисперсія, тобто середньоквадратичне відхилення максимальної амплітуди коливань. Для більш детальної характеристики флуктуацій необхідно знати функцію розподілу їхніх ймовірностей, що, в принципі, так чи інакше особливих труднощів не викликає. Складність полягає в іншому. Дуже складно, приміром, визначити допустимі відхилення (амплітуди) цих коливань, як для всієї системи, так і окремих її показників (параметрів), що для кожної організації суто індивідуальні. Хоча апріорі відомо, що може відбуватися з організацією, підданою впливам зовнішнього середовища. При позитивному впливі (що трапляється дуже рідко), система може носити характер економічного росту, завдяки якому вона мо-же перейти в новий сприятливий стан, якого зажадає підвищена витрата розташовуваних ресурсів, що, в свою чергу, знову ж не завж-
ди сприятливо для організації, яка має їхню обмежену кількість.
Крім того, існує ще дві причини, що можуть говорити про сумнівну вигоду такого становища. Це, по-перше, та обставина, що ріст продуктивності системи може привести до ринкового надлишку товару, тобто зниженню на нього ціни, що не завжди вигідно підприємству, перевищенню споживчого попиту чи затоваренню складських приміщень готовим товаром.
По-друге, швидкий короткостроковий ріст навіть при виключенні двох попередніх сценаріїв, — не завжди благо. Багато фірм, що прагнули швидкого росту, одержували замість нього довгострокове руйнування [12].
При негативному впливі зовнішнього середовища (чи перевищенні його сили над можливостями організації) відбувається падіння кривої виробничої функції (спад продуктивності), що змушує систему (організацію) мобілізувати внутрішні резерви на її повернення в запланований режим роботи (графік виробничої функції, наприклад), що спричиняє додаткові витрати часу і засобів.
Якщо в системи (організації) не вистачає ресурсів для достатньої протидії зовнішньому впливу (погрозам) чи останні різко зростають на якомусь етапі, то організація може зайняти якісно нове становище, відмінне від запланованого, що дозволяє фірмі в новому статусі вдержатися "на плаву". У цьому випадку може бути кілька стандартних прийомів: "відсікання зайвого", реструктуризація, скорочення виробництва, персоналу і т.п. але в будь-якому випадку зміна статусу вимагає трансформації розроблених стандартів (планів), правил, тактики і політики фірми [13].
При подальшому наростанні погроз чи різкому настанні кризових ситуацій, коли в системі відбуваються значні деструктивні зміни, організація може виявитися у важкій і затяжній кризі, від масштабів якої залежить життя організації, що приводить найчастіше фірму до банкрутства. Криза в цьому випадку може бути перебореною, як правило, тільки зовнішніми впливами: зменшенням негативного тиску чи санаційними заходами.
І, нарешті, може виникнути крайня ситуація, коли досить навіть невеликого збурювання зовнішнього середовища чи продовження часу перебування підприємства в попередній стадії, яких буде досить, щоб система перестала існувати.
Звичайно, розглянуті процеси розвитку подій можуть відбуватися і за іншим сценарієм — швидше, повільніше, дискретно чи безупинно. Важливо не це. Важливі заходи протидії цим і по-
дібним явищам. Потрібні нові знання, практичні підходи і прийоми їхнього недопущення і подолання.
Добре, коли є гроші. Тоді і проблеми легше вирішувати. Потрібно тільки по-розумному ними розпорядитися й успіх неодмінно прийде. Але коли їх немає ні в підприємств, ні в держави вихід напрошується тільки один. Навчитися управляти. Тільки економічно обґрунтоване управління, організаційно-економічні методи і підходи, у даний час, здатні поліпшити роботу організації, компаній, регіонів і в цілому країни.
Грамотне використання керованих перемінних, як показали наведені дослідження, цілком здатні протистояти агресивним впливам зовнішнього середовища.
Де
— загальна вартість робіт (витрат) з продукту в році t.
2. Обсяг запланованих робіт (витрат) за роками не повинен перевищувати нормативних витрат.
Цільова функція (4.20) і системи обмежень (4.21) і (4.22) представляють завдання лінійного програмування. Для її розв'язання рекомендується використовувати програму симлекс-методу.
В результаті розв'язання завдання (4.20), (4.21), (4.22) визначаються перелік і обсяг робіт з видів виробів (продуктів), що повинні бути випущені в першому році стратегічного періоду.
Розрахунок плану робіт другого року виробляється в такий спосіб.
Підраховуються обсяги робіт з раніше початих продуктів (виробів), виробництво яких закінчується і не продовжується в даному році, а також з тих продуктів, що починаються і закінчуються цього року. Цей обсяг віднімається з прогнозованого (запланованого) обсягу витрат. Частина, що залишилася, приймається як обмеження з обсягу робіт на всіх задіяних продуктів другого року. Потім, визначається межа зміни величин х і зважується завдання лінійного програмування, розглянуте вище.
Для кожного наступного року стратегічного періоду розрахунок програм робіт здійснюється аналогічним чином.
Розроблений алгоритм рішення поставленого завдання носить загальний принциповий характер і для кожної конкретної організації, природно, має потребу в уточненні й удосконалюванні. Тут наведений лише приклад методичного підходу до вирішення проблем підвищення стійкості роботи організацій при обмеженості ресурсів, що забезпечують.
При відхиленні запланованого виробництва більше допустимими, обумовленими розмірами амплітуд флуктуацій, необхідний перехід на ситуаційну схему антикризового управління (див. рис. 2.15).
Усунувши неприпустимі відхилення за допомогою адекватних заходів, переходять до функціонального варіанта роботи, тобто спочатку прийнятій функціональній схемі управління (на рисунку це відображено як "Робота з графіка").
До цієї схеми управління, але вже з великими коректуваннями вхідної інформації, звертаються і при недоцільності повернення до спочатку складеного графіка (на рисунку відображено блоком "Новий стан системи").
Це відбувається в двох випадках:
• коли витрати, пов'язані з "утисканням" виробничого процесу в рамки спочатку розробленого плану, перевищують розумні межі (тобто витрати більші резервного порога ресурсів або в ЛПР з'явилися нові дані, що зобов'язують його зробити цей крок);
• коли варіант повернення в колишній стан недоцільний і робота зі старого графіка з ряду причин (економічного, організаційного, технологічного, екологічного й іншого характерів) стає невигідним.
І, нарешті, можливий третій, гірший варіант, коли криза (в силу різних несприятливих збурювань середовища) досягла такої сили, що підприємство виявилося на грані банкрутства. У цьому випадку застосовуються загальновідомі заходи для підприємств, що опинилися в становищі банкрута.
Таким чином, розглянуті питання вказують на необхідність наступних висновків, що дозволяють бачити основні шляхи вирішення порушених проблем.
1. Прискорення процесів стабілізації і наступного росту економіки можливе тільки при активному втручанні держави в ці процеси на основі продуманих дій стратегічного і тактичного характеру в сполученні з ефективними економічними перетвореннями на місцях. Це пов'язане в першу чергу зі зсувом центру ваги трансформації економічних відносин у бік підприємств — первинної ланки економіки. Тут багато чого залежить від якості економічної політики регіонів і держави.
2. Переосмислення перетворень, що відбуваються, ретельний і всебічний аналіз конкретних ситуацій, зосередження уваги на суті і результативності змін, що відбуваються, орієнтування не тільки
на поточні процеси, але й обґрунтування стратегічних заходів дозволить найбільш повно оцінити якість трансформаційних процесів у суспільстві і бачити перспективу їхнього розвитку.
3. Планування і прогнозування, як інструменти управління, при відповідній деталізації на всіх рівнях підприємства є домінуючим організаційно-економічним фактором виробництва. Вони дозволяють за допомогою імітаційного моделювання швидко прораховувати варіанти майбутнього розвитку подій, враховувати ймовірність появи проблемних ситуацій і приймати необхідні превентивні заходи протидіючого чи адаптивного характеру на стратегічному і тактичному рівнях з найменшим ризиком.
4. Відомо, що стан будь-якої економіки залежить від ступеня ефективності роботи кожного, окремо взятого підприємства. Тому, чим більше підприємств, організацій і установ буде працювати стійко, тим стійкішою буде економіка регіону, тим стабільнішою буде вся економіка держави.
Цілком зрозуміло, що трансформація економіки, що відбувається у всіх сферах нашої діяльності, є складним і багатоступінчастим процесом. Цей процес може успішно розвиватися тільки при комплексному вирішенні проблем і завдань на всіх рівнях виробництва й економічних перетворень суспільства. Однак розв'язання поставлених завдань і їхня реалізація повинні бути спрямовані в першу чергу на рівень підприємств, організацій у тісному взаємозв'язку з науковими установами, що дозволить нашим підприємствам підвищити свою конкурентоспроможність, зробити перші кроки до стійкого розвитку всієї економіки.
Глава 14. Поточне планування й оперативне управління в антикризовому менеджменті
Глава 15. Антикризове управління і діагностика криз
Література
1. Антикризове управління: Підручник / За ред. Е.М. Короткова. — М.: ІНФРА-М, 2001. — 432 с
2. А.Н. Люкшинов. Стратегічний менеджмент: Навчальний посібник для вузів. — М.: ЮНІТІ-ДАНА, 2000. — 375 с
3. Вітлінський В.В., Наконечний С.І. Ризик у менеджменті. — Київ. ТОВ "Борисфен" — М.:, 1996. — 326 с.
Висновки до розділу
1. Кризова ситуація — переломний момент у функціонуванні будь-якої системи, у процесі якого вона піддається впливу ззовні чи зсередини, що вимагає якісно нового реагування з боку цієї системи. Можливість кризи визначається ризикованим розвитком, що виявляється в ймовірності виникнення кризи, небезпеки кризових ситуацій. Криза характеризує різкий перелом у чому-небудь, важкий перехідний стан. Стан кризи є нетиповим, тимчасовим. В економічному механізмі криза для підприємства може мати локальний прояв, наприклад, затримка постачання комплектуючих деталей, зриви планового графіка випуску продукції, відключення електропостачання і т.п. Набагато більш небезпечна для підприємства його загальна криза, наслідки якої можуть бути важко передбачувані. Основною особливістю кризової ситуації є те, що вона містить в собі небезпеку, погрозу руйнування виробничої системи.
2. Прийнято вважати, що більшість зовнішніх факторів найчастіше носять об'єктивний характер, що не залежить від досліджуваної організації, а внутрішні фактори, як правило, піддаються компетентному управлінню. Однак негативний вплив деяких зовнішніх факторів можна якщо не цілком усунути, то, принаймні, зменшити. Частина внутрішніх перемінних, в свою чергу, можуть не цілком контролюватися керівництвом. Часто внутрішній фактор є щось "дане", що керівництво повинне перебороти у своїй роботі. Внутрішні фактори, що породжують несподівані ситуації, з першого погляду не настільки помітні, але їх також не варто ігнорувати, як і зовнішні.
3. Виникаючі в практиці управління завдання за своєю суттю є або функціональними, або ситуаційними. Функціональні (стабільні) завдання визначаються сформованим поділом праці у виробництві і управлінні. Ситуаційні завдання є наслідком порушень взаємодії спеціалізованих структурних підсистем і елементів організації під впливом дестабілізуючих факторів виробництва. Головною є та обставина, що організацією, яка динамічно розвивається цілеспрямованою системою, неможливо ефективно управляти, якщо вона має лише жорстко організовану структуру, функції і повторювані процеси управління. Необхідна гнучка, адаптаційна додаткова підсистема ситуаційного типу, що
забезпечує цілеспрямований розвиток компанії, що мала б можливість і здатність вирішувати комплекс виникаючих проблем стратегічного і тактичного оперативного характеру.
4. Відомо, що будь-яка цілеспрямована система повинна в процесі свого функціонування виконувати поставлені перед нею завдання. В силу неузгодженості початкового чи поточного стану системи, що задається (чи бажаного), виникає потреба в прийнятті рішень, тобто в управлінні. Функції вироблення необхідних у кожній конкретній ситуації управлінських рішень і покликана виконувати система управління. Система управління (СУ) — це система, завданням якої є вироблення і реалізація управлінських впливів чи рішень для формування необхідної поведінки керованої системи (чи об'єкта управління) в умовах різних впливів навколишнього середовища для досягнення сформульованих цілей.
5. Прогнозування, як відомо, є однією з функцій управління, що дозволяє передбачати можливість появи несприятливих виробничих ситуацій. Особливістю появи проблемної ситуації є та обставина, що вона несе в собі небезпеку, погрозу руйнування виробничої системи. Тому успіх чи невдача ситуаційного менеджменту визначаються ступенем готовності керівника фірми до потенційних погроз і кризових їхніх проявів, наявністю резервів, ступенем дублювання, рівнем компетенції і досвіду лідерів, якістю профілактичних заходів, ефективністю застосовуваних методів управління і якістю реалізацій функцій менеджменту. З одного боку, прогнозування дозволяє передбачити можливість появи проблемних ситуацій і вжити превентивних заходів, а з іншої, з появою небажаних подій, ідентифікувати їх і виявити ступінь і глибину розвитку кризи з метою вироблення рішення з його ліквідації.
6. З огляду на те, що в умовах глибокої економічної кризи питання залучення істотних обсягів інвестицій для технічного переозброєння і відновлення виробництва не може бути здійснений у найкоротший час, головна увага дослідників і практиків повинна бути спрямована на вирішення організаційно-економічних проблем стійкості, конкурентоспроможності і адаптованості підприємств. Організації повинні адаптуватися до тих умов, що створюються факторами зовнішнього середовища, а внутрісистемні керовані фактори повинні визначати як саму можливість адаптації фірми і системи управління, так і ефективність процесу адаптації. Більше того, внутрішні перемінні повинні найбільшою
мірою протистояти зовнішнім впливам, перевищувати їх і, тим самим, підвищувати адаптаційну стійкість організації.
7. Планування — одна з найважливіших функцій управління, що являє собою процес визначення дій, які повинні бути виконані в майбутньому для використання ресурсів і одержання доходів. Як елемент системи менеджменту, планування являє собою відносно самостійну підсистему, що включає сукупність специфічних інструментів, правил, структурних органів, інформації і процесів, спрямованих на підготовку і забезпечення виконання планів. На базі виконаного прогнозу керівництво підприємством вирішує питання про спрямованість виробничих планів, завданням яких є вибір і обґрунтування цілей розвитку підприємства і підготовка рішень із забезпечення і досягнення запланованих результатів.
8. У системі управління на основі розроблених планів і бюджетів здійснюється координація різних видів діяльності підприємства, узгодження діяльності всіх його підрозділів, контроль і оцінка ефективності. На початку звітного періоду бюджет являє собою план чи стандарт, формалізуючий чекання менеджерів щодо продажів, витрат й інших фінансових операцій у наступному періоді. Наприкінці звітного періоду бюджет відіграє роль вимірника, що дозволяє менеджерам управляти за відхиленнями: порівнювати отримані результати з запланованими величинами і коректувати подальшу діяльність. Якщо розробка бюджетів і прогнозів заснована на тому самому комплексі вихідних даних і припущеннях про надходження, виплати, величину товарно-матеріальних запасів, рівні ділової активності, то вони будуть відповідати один одному і утворять взаємозалежну систему.
9. У практиці планування йдеться зокрема про стимулювання напруженості (ризикованості) планів. При цьому слід пам'ятати, що максимальній надійності плану відповідає мінімальний ризик (напруженість), і навпаки. Прийняття планового рішення за умов невизначеності передбачає:
10. Прийняття плану з максимальною чи достатньою надійністю його виконання. При цьому надійність плану характеризує ступінь певності у виконанні рішень, які в ньому містяться.
11. Наявність кількісної оцінки надійності та ризику як оцінок міри відхилення фактичних значень тих чи інших показників від запроектованих.
12. Вияв засобів і способів забезпечення необхідного рівня ризику через відповідний рівень надійності та адаптивності розвитку систем, що в свою чергу проявляється через допустимі варіанти економічного маневрування в цій системі.
13. Безпосередній вплив на хід виробництва, його локальні процеси, відхилення і збурювання, здатність до превентивного регулювання — обумовлює виняткове значення оперативного управління в справі формування кінцевого економічного результату. Ціль оперативного управління полягає в постійній підтримці стійкості функціонування виробничої системи для ефективного досягнення запланованих результатів. Для досягнення мети оперативного управління необхідно створити визначені технічні, організаційні й економічні умови і передумови, що сприяли б підтримці працездатності і стійкості ключових об'єктів управління і системи виробництва в цілому. Цього можна досягти тільки при добре налагодженому менеджменті на основі компетентних і своєчасних управлінських рішень, здатних робити швидкі впливи на керовані об'єкти при використанні всіх десяти функцій менеджменту.
13. Важливою обставиною для менеджменту є знання про кризу, її характер, можливі прояви у життєдіяльності системи, що є основою для розробки заходів щодо запобігання чи пом'якшення негативних і посилення позитивних наслідків. Для цього необхідно (розгляд антикризового управління виробляється в технологічних категоріях) знання про те, на якому етапі життєвого циклу знаходиться система, який вид перехідного періоду очікується (може бути в окремих випадках сукупність видів) і якої глибини процеси прогнозуються. Усе це визначає використання циклічних моделей життєдіяльності досліджуваних систем, а виробнича система (організація, фірма, підприємство і т.д.), як і система будь-якої іншої природи і призначення, підкоряється циклічним законам життєдіяльності.
14. Будь-яке управління являє собою процес, тобто послідовність операцій, прийомів, методів формування і здійснення впливу на керований об'єкт. Цей процес має природний закономірний зміст, що визначається суттю управління: аналіз і оцінка ситуації, перебування головної проблеми, постановка мети, прийняття і реалізація управлінського рішення у визначеній послідовності, паралельності і комбінації операцій і дій. Але в рамках цього загального змісту процесу управління можливі різні варіанти формування впливу, що відображають особливості суб'єкта й об'єкта управління, конкретні обставини, досвід і компетенцію менеджера і персоналу управління й інші характеристики практичних умов управлінської діяльності. Відповідно до цього процес управління свідомо вибудовується за критеріями раціональності, економії часу, використання ресурсів, максимальної ефективності.
15. В даний час все більша кількість організацій застосовує неекстраполятивне прогнозування розвитку технології, структурне економічне прогнозування, сценарії і так далі, безпосередньо спрямовані на виявлення можливих змін, що виникають у зв'язку з дискретними відхиленнями стратегічного характеру. Отримані в такий спосіб прогнози являють собою інформацію, що в принципі дає можливість почати попереджувальні заходи. Досить віддалений обрій прогнозів дозволяє організації завершити відповідну дію до того, як можлива погроза встигне нанести їй скільки-небудь відчутний збиток.
16. В економічній діагностиці дуже часто прогноз дозволяє уточнити діагноз. Дослідження процесу розвитку об'єкта також допомагає краще усвідомити його існуючий стан. У той же час діагностика є вихідним пунктом прогнозу, оскільки без чіткої і достовірної констатації сформованого стану неможливо оцінити альтернативи розвитку об'єкта. Звідси можна зробити висновок, що проведення діагностичних досліджень необхідне у всіх структурах і на всіх рівнях управління. Як уже відзначалося, діагностування — це дослідницький процес, і, виходить, на нього автоматично переносяться всі основні вимоги, пропоновані до будь-якого дослідження.
Основні терміни і поняття
Розділ 5. Управління в кризовій ситуації
Глава 16. Організація робіт з виходу фірми з кризи
Глава 17. Роль людського фактора в кризових ситуаціях
Глава 18. Менеджер в антикризовому управлінні
Література
1. Антикризисное управление: Учебник /Под ред. Э.М. Короткова. — М.: ИНФРА-М, 2001. — 432 с.
2. Василенко В.О., Шостка В.І. Ситуаціний менеджмент. Навчальний посібник — Київ: ЦУЛ, 2002. — 335 с.
3. Армстронг М. Основы менеджмента. Как стать лучшим руководителем.— Ростов-на-Дону: "Феникс", 1998.
4. Чернявский А.Д. Организация управления. Учебное пособие. — К.: МАУП, 1998.
Висновки до розділу
1. Ситуаційний чи кейсовий (case), підхід до управління, як і системний, є швидше способом мислення, ніж набором конкретних дій. Метод був розроблений у Гарвардській школі бізнесу (США) і пропонує майбутнім менеджерам швидко вирішувати проблеми в конкретній ситуації. Цей підхід вимагає ухвалення оптимального рішення, що залежить від співвідношення наявних факторів. Якщо процесний і системний підходи в менеджменті більш доцільно застосовувати в спокійній обстановці й у процесі планомірної діяльності менеджера, то ситуаційний підхід частіше використовують у нестандартних і непередбачених ситуаціях.
2. При збільшенні масштабів небезпеки і придбанні ними зримих обрисів фірма повинна швидко на них реагувати і розробляти спеціальні плани, що містять шляхи і способи вирішення проблем. Швидке реагування забезпечується тим, що обов'язки оперативного управління бере на себе спеціальна група вищого керівництва фірми, що володіє для цього необхідними ресурсами і повноваженнями в галузі конкретних дій, що, в разі потреби, здійснюються врозріз із усіма принципами ієрархічної організації. У її розпорядженні знаходяться служби, що постійно аналізують ситуацію і необхідні підготовлені рішення та рекомендації, а також мережу "аварійних" комунікацій, прообраз яких добре відомий як оповіщення по ланцюжку. Іншими словами, з появою кризових і надзвичайних ситуацій фірма переходить на ситуаційне антикризове управління.
3. Сучасний менеджер зараз, як правило, підготовлений до діяльності в квазистабільних умовах. Але життя — це не рівна дорога, а постійні випробування і непередбачені проблеми. Святий обов'язок менеджера вміти передбачати можливі екстремальні ситуації і кризи. Передбачаючи потік майбутніх змін, він створює таке поле інновацій, що повинне дозволити мінімізувати збиток від катаклізмів, що насуваються. Формування антикризового управління в контексті вибору інноваційної політики стає в Україні самим актуальним питанням. Менеджер повинен не просто відгукуватися на проблеми, а давати цілісну картину можливих варіантів розвитку подій і пропонувати систему нововведень.
4. Необхідно пам'ятати, що кризу легше передбачити, ніж ліквідувати й успіх управління кризовими ситуаціями визнача-
ється ступенем готовності фірми до потенційних погроз і криз їхнього прояву, наявністю резервів, рівнем підготовки менеджерів і ступенем профілактичних заходів, ефективністю застосовуваних методів управління. Витрати часу і засобів на завчасне створення резервних систем управління, підготовку антикризових заходів, створення необхідних резервів стають часто більш вигідними, ніж малоефективні поспішні дії менеджерів з подолання кризи на основі попереднього досвіду, інтуїції й ентузіазму.
5. Найважливішою умовою досягнення значного кадрового потенціалу організації є зацікавленість усіх категорій працівників у високій якості (ефективності) праці учасників. У зв'язку з цим виникає необхідність у вирішенні двох основних проблем: що розуміти під високою якістю праці, і якими засобами можна викликати зацікавленість працівника у високій якості праці.. Орієнтація системи стимулів на пріоритет зазначених цілей означає, що дохід працівників, які визначають мету фірми, розробляють засоби досягнення й організують процес досягнення цих цілей, повинен бути поставлений у залежність від ефективності їхньої діяльності. Стимули повинні бути пов'язані з ефективністю праці, для чого повинні розроблятися різні шкали величин стимулюючих впливів. Вибір тих чи інших стимулюючих впливів обумовлюється наявністю необхідних для реалізації стимулів матеріальних і грошових ресурсів.
6. Для будь-яких організацій, підприємств управління людьми має першорядне значення. Без ретельно відібраних, розставлених і професійно підготовлених працівників-фахівців жодна організація не зможе досягти своїх цілей. Це положення є основним у концепції антикризового управління. Вважається можливим почати спробу визначити і сформулювати такі принципи антикризового управління персоналом, які повніше, конкретніше відбивали б сучасний дуже суперечливий етап соціально-економічного розвитку України. Ці принципи дозволяли б менеджерам і підприємцям вчасно запобігати кризи, ефективно управляти персоналом в умовах кризового стану організації і забезпечувати вихід організації з кризового стану з мінімальними втратами.
7. Управлінські рішення відносяться до найбільш складних видів людської діяльності. У рамках цієї діяльності постійно виникає безліч напружених ситуацій, пов'язаних з долею колег, підлеглих і залученного в дану діяльність населення. Серед них чимало таких ситуацій, що викликають у керівника сильний
страх. Цей страх може на час паралізувати процес розробки й ухвалення рішення, і ситуація може ще більше загостритися. Стрес визначається як стан чи процес підвищеної нервової напруги через наявність напружених чи виняткових ситуацій, що викликають страх. Напружена чи несподівана ситуація може викликати страх в одних людей і самовладання в інших. Страх може ввести людину в стан стресу. Основні складові набору особистісних якостей людини і параметрів напруженої ситуації, що впливають на формування стану стресу. Нагромадження досвіду роботи з напруженими ситуаціями дає можливість хоча б частково підготувати керівників до оптимального поводження під час паніки і правильної методики розробки і реалізації управлінських рішень.
8. Менеджер з АКУ — це тип особистості, що визначається спеціальною підготовкою (зміст і структура знань), умовами роботи (передкризовий стан, кризова ситуація, посткризова ситуація — етап ліквідації наслідків кризи), особливостями системи управління (мета, стимули, організація, контроль) й індивідуальними якостями людини. Найбільш повний опис фахівця з АКУ дає його модель.
9. Кожна криза — це унікальна подія, і з нею потрібно поводитись відповідно. Однак існують визначені стереотипи поводження, застосовувані у всіх кризових ситуаціях, і деякі загальні принципи, якими можна користуватися при кризах. Крім того, є ряд прийомів управління в кризовій ситуації, що застосовні в цілому і, які можна видозмінювати і пристосовувати до кожного конкретного випадку.
10. У процесі своєї діяльності антикризовий керівник зіштовхується з великим різноманіттям ситуацій, у яких йому приходиться виступати в конкретних ролях. Усі ці ролі нерозривно пов'язані між собою, але в конкретній ситуації найчастіше домінує одна визначена роль. Кожна роль допускає свої особливі прийоми, вимагає наявності відповідних особистісних якостей і встановлює етичні рамки. При збігу реальних характеристик менеджера з АКУ з необхідними управлінськими якостями, з обліком раціонального, збалансованого комплексу ролей професійної діяльності модель менеджера здобуває ідеальну форму.
– Конец работы –
Используемые теги: Розділ, кризи, стійкість, під, ємств0.082
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Розділ 1. Кризи і стійкість підприємств
Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Твитнуть |
Новости и инфо для студентов