Антиінфляційна політика держави

З метою врегулювання інфляційних явищ та процесів держава може засто­сувати один із двох видів антиінфляційної політики:

Ø адаптаційна політика або пристосування до умов інфляції, коли проводиться індексація доходів населення, заробітної плати та інвестицій. За цього типу антиінфляційної політики підприємницькі суб’єкти реалізовують короткострокові проекти а фізичні особи змушені шукати додаткові джерела доходів;

Ø чітка антиінфляційна політика, спрямована на мінімізацію або ліквіда­цію інфляційних явищ та процесів.

При цьому адаптаційна політика, як правило, не дає змоги зупинити ін­фляцію та при її застосуванні інфляційні явища і процеси наростають і погли­блюються.

Комплекс заходів щодо подолання інфляції передбачає державний вплив на різні сторони виробничо-економічної, соціальної, правової, інституційної, морально-етичної сфер, проте переважним чином антиінфляційні заходи передбачають врегулювання виробничо-економічних проблем.

Подолання інфляції попиту досягається відносно простими макроекономічними методами монетарної та фіскальної політики, зокрема:

Ø зменшенням об'єму грошової маси в обігу внаслідок скорочення розмірів грошової емісії, що здійснюється центральним банком.

Ø збільшення облікових ставок (рефінансування) за централізовані кредити з метою збільшення ціни кредитів та зниження рівня їх доступності.

Ø централізоване збільшення розмірів обов’язкових резервних фондів комерційних банків з метою зменшення їх кредитних можливостей.

Ø пряме скорочення кредитів Центрального банку з тією ж метою.

Антиінфляційна фіскальна політика проводиться шляхом помірного збіль­шення податкового навантаження, скорочення державних витрат та скороченим за рахунок цих заходів розміру дефіциту державного бюджету.

Податкова політика в умовах інфляції покликана вирішувати два завдання

Ø пo-перше, підвищення рівня доходів державного бюджету з метою його збалансування та усунення дефіциту;

Ø по-друге, пожвавлення економічної активності основних сфер економічної діяльності - виробництва та обміну.

Практичні заходи податкової антиінфляційної політики полягають в зменшенні ставок непрямих податків, що зумовлено насамперед тим, що непрямі податки мають інфляційний характер, оскільки збільшують ціни на товари та скорочують попит, здійснюють тиск на виробництво через обмеження пропозиції товарів внаслідок вимивання оборотних коштів за рахунок значного податко­вого навантаження. Крім того, значні розміри податкового навантаження, як правило, викликаються існуванням багатьох податків, що ускладнюють податкову систему та зумовлюють ухилення від оподаткування.

Тому під час інфляції необхідно максимально спростити податкову систе­му, скоротити податкові пільги для окремих категорій платників та зменшити рівень податків на споживання.

Скорочення державних витрат відноситься як до видатків на фінансування потреб закладів і установ бюджетної сфери, так і сфери матеріального виробни­цтва (стосовно державних підприємств та фінансової підтримки окремих галузей економіки). Проте ці антиінфляційні заходи врегульовують, насамперед, інфля­цію витрат.

Стосовно бюджетних витрат як загальнодержавного, так і місцевого рівнів, їх необхідно скоротити до мінімуму, забезпечивши при цьому фінансування миттєво важливих соціальних потреб, зокрема соціальний захист пенсіонерів та малозабезпечених громадян.

При цьому обмеження бюджетних витрат досягається за рахунок:

а) прямих методів, тобто шляхом їх примусового зниження порівняно з досягнутим рівнем шляхом введення в дію законодавчих актів або розпоряджень уповноважених державних органів;

б) методом секвестру - пропорційного зниження всіх державних бюджетних витрат протягом часу, що залишається до кінця поточного бюджетного року;

Слід зазначити, що в будь-якому випадку скорочення витрат не дає змоги державі профінансувати програми розвитку, проекти та заходи.

Більш складним є подолання другого типу інфляції - інфляції, викликаної зростанням витрат виробництва (інфляція виробників), що виникає в результаті:

Ø збільшення заробітної плати;

Ø зниження продуктивності праці в зв'язку з порушеннями господарсько­го механізму з причин організаційного характеру;

Ø інфляційними очікуваннями постачальників сировинних та енергоресу­рсів, в результаті чого вони підвищують ціни.

Подолання цього типу інфляції вимагає вирішення таких проблем.

Перший блок проблем на шляху подолання цієї інфляції полягає недопу­щенні спаду виробництва.

Ø Для цього державі слід підсилити дію мотиваційних стимулів відносно підвищення продуктивності праці, зацікавленості в ефективних результатах, від­новленні виробничої діяльності. Це досягається через розвиток приватного виробничого сектора, де зв'язок між виробничими зусиллями і результатами є безпосереднім.

Необхідно також забезпечувати пріоритетність виробничої сфери по відношенню до торговоосередницької. Заохочення розвитку виробничої сфери досягається через пільгове оподаткування, вільний доступ до кредитів і зниженні відсоткових ставок за кредит, встановлення сприятливих для розвитку економічних нормативів, відрахувань до фондів відтворення, оплати праці, через бюджетну підтримку та інвестування пріоритетних галузей виробництва

Необхідним елементом в системі заходів щодо подолання інфляції є створення механізму ринкової конкуренції та економічної відповідальності господарюючих суб'єктів всіх форм власності.

Створення конкурентного механізму пов'язане з проведенням антимонопольних заходів, розвитком різних форм власності, законодавчим забезпеченням їх рівності стосовно доступу до ресурсів та можливості здійснення окремих видів господарсько-фінансової діяльності.

Найбільш радикальним методом врегулювання інфляційних процесів є запровадження контролю за цінами та розміром заробітної плати. При цьому регулювання цін необхідно здійснювати до закінчення базового технологічного періоду, адже вартість сировини, палива та комплектуючих впливає на ціни на товари, роботи та послуги, що будуть вироблені під час наступних виробничих циклів.

Регулювання розміру заробітної плати проводиться на основі її початкового рівня і передбачає її жорстку залежність від реального зростання продуктивності праці, оскільки підвищення номінального рівня заробітної плати, пропорційно темпам зростання продуктивності праці, є нормальним явищем, що не зумовлює виникнення інфляційних процесів.

Антиінфляційні заходи держави передбачають також поліпшення структури платіжного балансу. В першу чергу при цьому досягають рівноваги при здійс ненні поточних експортно-імпортних операцій.

Скорочення поточного дефіциту платіжного балансу досягається, насамперед, за рахунок перекладання внутрішнього попиту з товарів та послуг, що імпортуються, на вітчизняні а також за рахунок підвищення еластичності експортного виробництва по відношенню до зовнішнього попиту. Це досягається шляхом встановлення реального (не завищеного) валютного курсу, раціонального поєднання торгових і валютних обмежень в періоди інфляційного сплеску та лібералізації зовнішньоекономічних відносин у разі зниження темпів інфляції.

Контрольні занитання:

1. Що таке інфляція?

2. Яким чином взаємопов’язані інфляція та фінансові відносини?

3. Які показники свідчать про розміри інфляції?

4. Назвіть і охарактеризуйте види та типи інфляції.

5. Які форми прояву інфляції

6. Як діє механізм інфляції?

7. Які наслідки викликає інфляція для громадян та фінансової системи?

8. Назвіть варіанти державного регулювання інфляційних процесі в.

9. Які заходи зниження інфляції попиту?

10. Яким чином знижуються темпи інфляції витрат?

Завдання для самостійного опрацювання:

Питання, які студенти повинні опрацювати самостійно:

1. Інфляційні процеси на світовому ринку, викликані світовою фінансовою кризою.

2. Анти інфляційна фінансова політика України.

 

Тематика рефератів:

1. Державне регулювання інфляційних процесів.

2. Роль Міністерства фінансів та Національного банку України в подоланні інфляційних очікувань та інфляційних процесів.