Концепція М.Міллера – Ф.Модільяні.

Ця концепція виходить з того, що оскільки майбутні доходи будуть колись, а поточні вже є, то виплата дивідендів є менш ризикованою, ніж накопичення капіталу і більшість інвесторів віддає перевагу саме виплаті дивідендів. Таким чином, підприємство повинне виплачувати дивіденди в обсязі, що задовольняє інвесторів. Незадоволення акціонерів розміром дивідендів може привести до того, що вони будуть прагнути позбавитись акцій, що, в свою чергу, приведе до зниження їхньої курсової вартості.

Прагнення до великих дивідендів притаманне, в основному, тільки дрібним інвесторам, а стратегічний інвестор у певних випадках може взагалі відмовитися від поточних дивідендів, сподіваючись, що завтра вони будуть значно вище.

3) Концепція комплексної політики – Дж. Уолтер.

До основних факторів, що визначають дивідендну політику, належать:

1) фінансові обмеження:

а) заборгованість по обов’язках з фіксованими виплатами (боргові обов’язки по кредитах, облігаціях);

б) ліквідність товариства по обов’язках перед акціонерами (достатність грошових фондів для сплати за їх рахунок дивідендів);

2) договірні обмеження (обмеження по дивідендній політиці, що включені до Статуту товариства);

3) податкова політика: порядок сплати податків з дивідендного доходу, податкові пільги по реінвестованих прибутках; співвідношення між податком на дивіденди та податком на приріст капітала;

4) інвестиційні можливості товариства: можливості для здійснення капітальних вкладень у прибуткові проекти;

5) можливості та витрати , пов’язані із залученням джерел фінансування: можливості компанії залучити зовнішні джерела фінансування при недостатності внутрішніх джерел і вартість цих джерел;

6) рівень ставки прибутку на сплачений капітал: рівень дивідендів повинен бути достатнім для зберігання привабливості акцій компанії у порівнянні з альтернативними об’єктами інвестицій;

7) фактор ризику при оцінці різних форм виплати дивідендів (ризик по грошових виплатах дивідендів нижче ризику по виплатах акціями та нерозподілених прибутках).

Сукупний доход акціонерів складається з приросту курсової вартості акцій і суми отриманих дивідендів.

Існує п'ять основних методів сплати дивідендів:

1) остаточний;

2) постійного розміру дивідендів;

3) стійкого приросту дивідендів;

4) постійного коефіцієнта виплат;

5) постійної і змінної частини дивіденда.

1) Основне правило – максимальне використання нерозподіленого прибутку як джерела фінансування. Тобто прибуток, насамперед, використовується на капітальні вкладення, а залишок – на виплату дивідендів.

2) Основне правило – зберігання стабільного розміру дивідендів (ставки прибутковості на вкладений капітал).

Ставка прибутковості = Дивіденди/Акціонерний капітал * 100 = const.

3) Основне правило – зберігання заявленого темпа росту дивідендів. Наприклад, 10% кожний наступний рік.

4) Основне правило – зберігання встановлених пропорцій розподілу прибутку між акціонерами і товариством. Тобто, встановлений коефіцієнт виплат = const, наприклад, 50%. Таким чином, маса дивіденда = нерозподілений прибуток * коефіцієнт виплат.

5) Основне правило – регулярність виплат стабільних невисоких дивідендів “+” додаткові суми у разі отримання значної суми прибутку.