Розвиток Землі, як і інших планет Сонячної системи, має тривалу геологічну історію. За цей час виникли її оболочки: літосфера, гідросфера та атмосфера.
Літосфера – зовнішня тверда оболочка завглибшки 50-200 км. Вона складається з поверхневого шару осадових порід, які формуються за участю живих істот (вапняк, крейда), а також з граніту та нижнього базальтового шару.
Сукупність усіх водойм (океанів, морів, річок, озер) утворює водяну оболонку – гідросферу, яка займає майже 71% поверхні планети. Товщина цієї оболонки мінлива та досягає в деяких місцях понад 11 000м.
Газова оболонка, розміщена над поверхнею літосфери та гідросфери, називається атмосферою. Її нижня частина до 15-18 км заввишки ( в помірних широтах – до 8-12 км) має назву тропосфера. Тут міститься зважена у повітрі водяна пара, здатна пересуватися на значні відстані внаслідок нерівномірного прогрівання поверхні Землі, формуються хмари, виникають опади. Температура тропосфери, особливо її нижніх шарів, непостійна.
Над тропосферою розташована стратосфера, яка досягає 80 км заввишки. Біля верхньої межі цього шару виникає північне сяйво (свічення газів, спричинене потоком електрично заряджених частинок, що випромінює Сонце).
У стратосфері на висотах між 7-8 км (над полюсами), 17-18 км (над екватором) та 50 км сформувався особливий озоновий екран. Він має підвищену концентрацію молекул озону (О3), який утворює під дією сонячної радіації з кисню (О2). Озоновий екран має виняткове значення для існування біогеоценозів суходолу і біосфери в цілому, відбиваючи короткохвильове ультрафіолотове випромінювання Сонця, яке згубно діє на живу матерію.