ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

ТЕМА 1.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФІНАНСОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ УСТАНОВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

1. Визначення термінів організація, установа та їх класифікація.

2. Характеристика фінансового адміністрування та фінансового менеджменту.

3. Мета й основні завдання фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій.

4. Фінансова стратегія і тактика установ, організацій.

5. Функції фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій

6. Механізм фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій.

7. Принципи фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій.

Визначення термінів “організація”, “установа” та їх класифікація

Проведений аналіз наукової літератури дав змогу зробити висновок, що в основному використовують такі назви як установа, організація, та мають статус… В українському законодавстві організації, що володіють певним майновим… У економічних виданнях організацію визначено як соціальне утворення (група людей) з певними межами, що функціонує на…

Таблиця

Класифікація організацій за різними ознаками

На основі вищеописаного визначимо перелік установ і організацій, фінансова діяльність яких буде виступати об’єктом фінансового адміністрування та… 1. Установи і організації, що виконують владні функції та суспільно корисну… - державні установи й організації: вищі органи влади: вищі органи законодавчої та вищі органи виконавчої влади,…

Характеристика фінансового адміністрування та фінансового менеджменту

Так, фінансове адмініструванняґрунтується на ієрархії, виконавській дисципліні, дотриманні законів, інструкцій, положень, діючих норм та нормативів.… 1) вибір здійснюють люди; 2) завжди є багатоваріантність вибору управлінських рішень, проектів (субститутів);

Мета й основні завдання фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій.

1. максимізація ринкової вартості підприємства; 2. зростання обсягу виробництва і реалізації продукції; 3. максимізація прибутку і мінімізація витрат;

Фінансова стратегія і тактика установ, організацій

1) управління капіталом: визначення вартості капіталу; оптимізація структури капіталу; кредитна політика; інвестиційна політика; 2) управління активами: формування стратегії фінансування оборотних та… 3) управління інвестиціями: управління реальними інвестиціями; управління фінансовими інвестиціями; управління…

З метою досягнення стратегічних цілей керівникам установ, організацій необхідно розробити ефективну тактику фінансового адміністрування і менеджменту.

Тактика фінансового адміністрування та менеджменту характеризується середнім рівнем деталізації рішень і залежить від поточних можливостей установ і організацій. Тактика фінансового адміністрування та менеджменту – конкретні фінансові прийоми і методи, які застосовує установа, організація для вирішення стратегічних завдань у своїй діяльності. Завдання тактики фінансового менеджменту – вибір найбільш оптимального рішення і найбільш привабливих у конкретній господарській ситуації інструментів фінансового управління.

Тактичні цілі і завдання фінансового менеджменту установ, організацій:

· забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок отриманих доходів;

· регулювання розміру поточних грошових виплат;

· ефективне використання наявних фінансових ресурсів;

· оптимізація руху грошових потоків;

· забезпечення ліквідності балансу;

· підвищення ділової активності;

· зміцнення фінансової стійкості;

· підвищення платоспроможності;

· досягнення соціально важливого результату;

· оцінка ресурсів, необхідних для виконання бюджетних програм і досягнення запланованих результатів;

· оцінка соціально важливого результату, якого буде досягнуто за рахунок витрачених коштів;

· визначення ефективності використання бюджетних коштів;

· визначення необхідності бюджетної програми та відповідності її структури встановленій меті тощо.

Тактичне управління фінансовою діяльністю установ, організацій спрямовано на забезпечення відшкодування поточних витрат за рахунок отриманих доходів, регулювання розміру поточних грошових виплат. Іншими словами, тактичний фінансовий менеджмент орієнтується на внутрішні джерела фінансування з метою забезпечення самоокупності діяльності. Вирішальна роль відводиться ефективності та доцільності і раціональності використання наявних грошових коштів у конкретний проміжок часу.

При цьому багато уваги приділяється стимулюванню комерційної ініціативи, раціоналізації витрат, тоді як стратегічний фінансовий менеджмент абстрагується від методів стимулювання, витрати розглядаються лише у зв'язку із фактором окупності, а капіталовкладення - з позицій майбутнього прибутку.

І тактичні, і стратегічні цілі фінансового менеджменту є однаково пріоритетними, незважаючи на те, що згідно з принципом стратегічної орієнтованості тактика управління фінансами є формою деталізації стратегії і розробляється у відповідності із раніше визначеними стратегічними орієнтирами діяльності фінансової установи. Але в реальному житті нерідко під тиском необхідності покращити поточні фінансові показники фінансові менеджери вимушені на деякий час (або навіть зовсім) відмовитися від певних стратегічних дій. Так, наприклад, тактичні задачі можуть стати для суб’єкта господарювання першочерговими у випадку:

· якщо серйозно погіршиться його фінансовий стан і виникає реальна загроза банкрутства;

· коли вилучення ресурсів для реалізації стратегічних задач може призвести до погіршення фінансових показників на протязі ряду років;

· якщо запропоновані стратегічні дії є дуже ризикованими і можуть мати непередбачений вплив на ринкові позиції фінансової установи та її платоспроможність.

Функції фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій

Принципи

Функції суб'єкта фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій — види управлінської діяльності, спрямовані на досягнення цілей та вирішення завдань фінансового управління.

Розглядаючи функції фінансового адміністрування, необхідно зазначити, що вони, насамперед, випливають з комплексу функцій будь-якої системи управління, до складу якого входять такі основні:

Аналіз

Планування

Контроль

Прийняття фінансових рішень.

1. Функція взаємодії з державними органами, уповноваженими управляти установами і організаціями з окремих питань, що стосуються оподаткування,… 2. Взаємодія з іншими суб’єктами фінансового ринку (ринок грошей, страховий… 3. Створення організаційної структури управління фінансовою діяльністю в установах і організаціях, яка найбільшою…

Залежно від об'єкта фінансового менеджменту установ, організацій розрізняють такі його функції.

2. Управління активами, відповідно до якого розраховується реальна потреба в окремих активах із врахуванням запланованих обсягів операційної… 3. Управління грошовими потоками. Фінансовий менеджмент виконує таку функцію… 4. Управління інвестиціями. Функціональними завданнями такого управління є формування важливих напрямів інвестиційної…

Механізм фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій

Важливо підкреслити, що механізм фінансового менеджменту є не лише сумою його складових, а й цілісною системою, адекватною певному рівню, де всі… У механізмі фінансового адміністрування таменеджменту розрізняють рівні: 1) міжнародний (механізм фінансового менеджменту транснаціональних корпорацій);

Принципи фінансового адміністрування та менеджменту установ, організацій

o Інтегрування із загальною системою управління підприємством. Фінансовий менеджмент тісно взаємодіє з іншими видами функціонального менеджменту… o Комплексний характер формування управлінських рішень. Фінансовий менеджмент… o Плановість і системність у розробленні управлінських рішень — це планування матеріальних і фінансових ресурсів з…

ФІНАНСОВЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТ У КОМЕРЦІЙНОМУ БАНКУ

Поняття «фінансовий менеджмент» у комерційному банку значноширше, ніж фінансовий менеджмент на підприємстві. Можна сказати, що з одного боку,… Об’єктом фінансового менеджменту у комерційному банку є: 1. Операції комерційного банку, формування капіталу банку, активні та пасивні операції, комісійно-посередницькі…

ФІНАНСОВЕ АДМІНІСТРУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Фінансове управління підприємством має дві взаємопов'язані сфери: 1. поточну діяльність, пов'язану з використанням поточних активів; 2. інвестиції.

ФІНАНСОВИЙ МЕНЕДЖМЕНТ ТА АДМІНІСТРУВАННЯ У НЕПРИБУТКОВИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

Класифікація джерел фінансування некомерційних організацій

Відповідно до ст. 19 Закону України “Про благодійництво та благодійну діяльність” майно та кошти благодійних організацій складають: 1. внески засновників (засновника) та інших благодійників; 2. благодійні внески і пожертвування, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними…

Власні джерела фінансування некомерційних організацій

При аналізі власних джерел фінансування некомерційних організацій важливо чітко розрізняти надходження від некомерційної і підприємницької… Поряд з основною діяльністю некомерційні організації багато уваги приділяють… Відповідно до ст. 20 Закону України “Про благодійництво та благодійну діяльність” благодійна організація здійснює…

Аналіз фінансування НПО в Україні

В Україні провідний рядок фінансування впевнено займають гранти від благодійницьких і донорських організацій. Інші джерела фінансування… З іншого боку, відповідно до матеріалів дослідження “Бізнес і благодійництво”,… Олександром Врублевським з Інституту громадянського суспільства за підтримки Інституту сталих спільнот шляхом…

Джерела фінансування неприбуткових організацій в США

Розвиток третього сектору в США має багаторічні традиції та досвід. Тому вважаємо за доцільне розглянути особливості розвитку і фінансування НПО в… 3.1 Залучені джерела фінансування некомерційних організацій у США Залучені кошти є основним джерелом фінансування некомерційної сфери США. Протягом останніх двадцяти років вони…

Державні джерела фінансування некомерційних організацій

У деяких штатах доходи від підприємницької діяльності некомерційних організацій також не підлягають оподатковуванню. Це мотивується великими… З 1980 рр. у державній політиці США чітко простежується тенденція переходу від… Виділяються два види спільного фінансування некомерційної сфери.

Власні джерела фінансування некомерційних організацій

Широкого розвитку набуває у США комерційна діяльність некомерційних організацій, у якій можна виділити наступні тенденції: з 1980 рр. велику…

Фандрейзингове планування і практичний фандрейзинг некомерційних організацій

Фандрейзинг– це комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на залучення різноманітних ресурсів, необхідних організації для реалізації її місії;… У некомерційній сфері фандрейзинг спрямований на виконання соціальних задач,… Обсяг необхідних для реалізації проекту коштів визначається на стадії стратегічного планування, а от їх пошук і збір…

Одержання коштів з фондів

Іноді для початку потрібно надіслати у фонд лист із дуже коротким описом проекту і відомостями про заявника і виконавця (виконавців). Але в… Спочатку її вивчає експерт, що виносить своє судження про ваш проект. І від… На саме проведення фандрейзингу некомерційна організація виділяє власні кошти і встановлює посадову відповідальність…

Типові причини відмови у фінансуванні

До причин організаційного характеру відносять такі: Ви звернулися не за адресою. Розглянемо групу концептуальних причин відмови, тобто пов'язаних безпосередньо з текстом проекту, з проблемою, що…

Список літератури

ТЕМА 2.

СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУ ФІНАНСОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ

 

1. Правове забезпечення фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій.

2. Поняття системи організаційного забезпечення фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій.

3. Характеристика та вимоги до інформаційної системи фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій.

Правове забезпечення фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій

Правові основи фінансів окремих установ і організацій перш за все базуються на конституційних нормах. Конституція України є важливим джерелом… Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкице… Комерційні банки разом з Національним банком України (НБУ) становлять банківську систему України. Вони створюються у…

Для початку порівняємо корпоративні та пайові інвестиційні фонди

Порівняльна характеристика відкритих, інтервальних та закритих інвестиційних фондів наведена в таблиці: Характеристика Відкритий… Переваги вкладень у відкритий пайовий інвестиційний фонд в Україні: … Недоліки вкладень у відкриті пайові інвестиційні фонди: невисока дохідність порівняно з іншими типами…

Акції фонду «ОТП Динамічний»розміщуються шляхом прилюдної пропозиції.

Термін діяльності інвестиційного фонду – 5 років. Загальна сума емісії акцій – 50 000 000 грн. Номінальна вартість однієї акції – 1 000 грн.

Документи фонду

Проспект емісії та звіти фонду є публічними документами та можуть бути завантажені з сайту компанії, також з ними Вас може ознайомити менеджер точки продажу (деякі відділення ОТП Банку) проспект емісії звіти.

Інвестиційна стратегія

Спеціалісти OTP Capital, які здійснюють управління активами фонду «ОТП Класичний», докладають зусилля на формування високоліквідного диверсифікованого інвестиційного портфелю. Активи фонду інвестуються у найбільш стабільні та надійні фінансові інструменти, що приносять фіксований дохід - державні, муніципальні та корпоративні облігації, а також банківські депозити. Кошти фонду розподіляються таким чином, щоб при збереженні загального низького рівня ризику по портфелю, забезпечити отримання максимально можливого доходу.

Особливості роботи фонду

Оподаткування

Доходи, отримані фондом від інвестування, безперервно реінвестуються управляючою компанією, при цьому фонд звільнений від сплати податків на прибуток. Інвестори отримують дохід як різницю між вартістю купівлі та продажу інвестиційних сертифікатів фонду, який, згідно, чинного законодавства, оподатковується за ставкою 15%.

Вартість паю, доступ до інформації

Вартість чистих активів (ВЧА) відображає сукупну ринкову вартість усіх активів, що знаходяться у портфелі фонду зменшену на зобов’язання фонду. Вартість чистих активів поділена на кількість сертифікатів, що знаходять в обігу, відображає вартість одного паю.

ВЧА та вартість паю фонду «ОТП Класичний» розраховується та оприлюднюється кожного робочого дня. Ця інформація доступна на сайті управляючої компанії; у відділеннях ОТП Банку, що займаються розповсюдженням цінних паперів OTP Capital; також Ви можете дізнатися вартість паю в інтерактивному голосовому меню (IVR) інформаційного центру ОТП Банку.

Гнучкий період інвестування

Фонд «ОТП Класичний» відкритий безстроковий фонд, з рекомендованим терміном інвестування від 1 року. Можливість інвестування в фонд вільних коштів присутня кожного робочого дня (купівля паїв). У той же час, Ви можете збільшувати (додатково придбавати) або зменшувати (продавати) об’єм своїх інвестицій кожного робочого дня.

Купівля та продаж інвестиційних сертифікатів фонду без додаткових комісій

Купівля та зворотній продаж інвестиційних сертифікатів фонду «ОТП Класичний» у відділеннях ОТП Банку відбувається без комісій.

Низький рівень входу у фонд

Мінімальна інвестиція у фонд складає всього один інвестиційний сертифікат, таким чином, у Вас є можливість як купувати, так і продавати будь яку кількість інвестиційних сертифікатів фонду «ОТП Класичний».

Безпека

Цінні папери усіх інвестиційних фондів під управлінням OTP Capital випущені у бездокументарній формі. При інвестуванні у такі цінні папери Вам буде запропоновано відкрити рахунок у цінних паперах в ОТП Банк. На такому рахунку можуть зберігатися будь які Ваші цінні папери, що випущені у без документарній формі. На практиці це означає, що ваші цінні папери неможливо пошкодити або втратити. Доступ до рахунку в цінних паперах має тільки та особа, на чиє ім’я він відкритий.

Доступність для всіх

Основним призначеннямінститутів спільного інвестування є залучення та об’єднання вільних ресурсів населення, підприємств і організацій та їх… Метою Закону України“Про інститути спільного інвестування” є: 1) сприяння інвестуванню економіки;

Кількість бірж вУкраїні

	01.04.10р.	01.07.10р.
Усього зареєстровано
Універсальні
Товарні і товарно-сировинні
Агропромислові
Фондові біржі та їх філії
Інші

 

Структура укладених угод на біржах за видами товарів

  Структура укладених угод на біржах за видами товарів (послуг) (млн грн.) …

Умови лістингу цінних паперів на біржі

· випуск та проспект емісії цінних паперів зареєстровані відповідно до чинного законодавства України; · здійснена державна реєстрація звіту про результати розміщення цінних… · згідно з законодавством України не існує заборони щодо торгівлі цінними паперами на фондовій біржі;

Ініціатором лістингу на біржі цінних паперів може бути лише емітент цих цінних паперів, за винятком державних цінних паперів, які можуть бути внесені до біржового реєстру за ініціативою біржі на підставі проспекту їх емісії відповідно до законодавства.

Для розгляду питання щодо включення цінного паперу до відповідного котирувального списку біржового реєстру емітент повинен подати на УФБ: письмову заяву; пакет документів, необхідних для розгляду питання щодо включення цінного паперу до біржового реєстру.

Торговельно-інформаційна система (ТІС)– юридична особа, яка здійснює діяльність з організації торгівлі на позабіржовому ринку та володіє або управляє електронною торговельно-інформаційною системою (ЕТІМ) або іншою системою засобів, що надає можливість обміну пропозиціями купівлі та продажу цінних паперів. ТІС може використовувати ЕТІМ, не зареєстровану як суб'єкт підприємницької діяльності.

Позабіржовий ринок є мережею брокерських та дилерських фірм, які часто є членами біржі й пов’язані між собою та найбільшими інституційними інвесторами. До основних ознак позабіржового ринку належать такі:

• чисельність продавців цінних паперів завдяки відсутності жорстких (порівняно з біржею) умов реєстрації учасників;
• відсутність єдиного курсу на однакові цінні папери (курс узгоджується під час переговорів між покупцем і продавцем);
• торгівля цінними паперами відбувається в різних місцях і в різний час;
• відсутність єдиного центру, який організовує торгівлю цінними паперами і відпрацьовує її методологію.

В Україні організаційно оформлений позабіржовий ринок почав формуватисья у 1996 р. Одним із таких об’єднань була асоціація «Позабіржова фондова торговельна система» (ПФТС) – з липня 1996 р. через власну електронну торговельну систему почала здійснювати торги цінними паперами. Фактично ця асоціація в Україні була альтернативою «мертвих» бірж. Вона концентрувала попит-пропозицію на цінні папери, статус саморегульованої організації, що давало змогу виходити на регульовані органи з ініціативами взаємодії з питань РЦП і обстоювати права своїх членів. Оскільки кодекси (арбітражний, дисциплінарний) були певними гарантіями при здійсненні операцій у межах цієї системи.

Значний період часу в Україні доволі значний сегмент ринку цінних паперів належав саме організованому позабіржовому ринку цінних паперів, ПФТС. Так, загальний обсяг торгів у ПФТС у 2001 р. становив 6,29 млрд грн, що дорівнювало 72,24 % загального обсягу торгів на ринку. До того ж щоденний обсяг торгів у ПФТС у 2001 р. становив 25,5 млн грн. Слід зазначити, що загальний обсяг торгів охоплював торгівлю на первинному (розміщення цінних паперів і аукціони Фонду державного майна України) і вторинному ринку – 97,36 % (6,12 млрд грн).

Депозитарій цінних паперів– юридична особа, що надає послуги основним учасникам фінансового ринку щодо зберігання та передачі цінних паперів незалежно від форми їх випуску з відповідним депозитним обліком переходу прав власності на них.

Клієнтами депозитарію є: зберігачі, які уклади з ним депозитарний договір; емітенти цінних паперів; інші депозитарії, з якими укладено договори про кореспондентські відносини.

В Україні, відповідно до Закону України “Про Національну депозитарну систему та особливості обігу цінних паперів в Україні”, створено Національну депозитарну систему: Національний депозитарій України; депозитарії, що ведуть рахунки зберігачів та здійснюють кліринг і розрахунки за угодами щодо цінних паперів; зберігачі, які ведуть рахунки власників цінних паперів; реєстратори власників іменних цінних паперів.

Реєстратори цінних паперів (або держателі їх реєстру). Ними є юридичні особи, що здійснюють збір, фіксацію, обробку, зберігання і надання даних про реєстр власників цінних паперів емітента. Ведення реєстру може здійснювати і сам емітент. Використання послуг реєстратора є обов’язковим для емітента, якщо число власників перевищує 500.

Дозвіл на ведення реєстрів отримують юридичні особи, якщо реєстраційна діяльність передбачена їхнім статутом. При цьому органи державної влади не можуть бути засновниками або учасниками реєстратора, а частка емітента цінних паперів у статутному фонді реєстратора не може перевищувати 10 процентів.

Мінімальний розмір оплаченого статутного фонду реєстратора має становити 1250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правове забезпечення установ і організацій, що виконують владні функції та суспільно-корисну діяльність

Завдяки важливості функцій, які виконують вищезгадані суб’єкти господарювання в організації економічної діяльності суспільства, вони можуть набувати статусу неприбуткових організацій (див. рис. 1). Це означає, що такі організації й установи звільняються від сплати податку на прибуток з доходів, перелік яких передбачений чинним податковим законодавством.

 

 

 

Рис. 1. Структура неприбуткових організацій.

 

 

Всі організації, що не мають на меті отримання прибутку, після набуття статусу юридичної особи вносяться до Реєстру неприбуткових організацій та установ, який ведеться Державною податковою адміністрацією України. При цьому варто звернути увагу на те, що чинним законодавством передбачаються різні підходи до встановлення неприбуткового статусу суб’єктів господарювання, а саме:

a. для державних організацій та установ (органів влади, закладів і установ освіти, науки, охорони здоров'я військових організацій тощо);

b. для державних установ культури;

c. для об’єднань громадян та громадських організацій.

Доходи (безповоротна фінансова допомога чи добровільні пожертвування, пасивні доходи, компенсація вартості отриманих державних послуг) органів державної влади України, органів місцевого самоврядування та створених ними установ або організацій (закладів і установ освіти, науки, культури, охорони здоров'я та ін.), що утримуються за рахунок коштів відповідних бюджетів, зараховуються до кошторисів (на спеціальний рахунок) на утримання таких неприбуткових організацій і використовуються виключно на фінансування видатків такого кошторису (включаючи фінансування господарської діяльності згідно з їх статутами).

У випадку, коли за наслідками звітного (податкового) року доходи кошторису на утримання зазначених організацій перевищують суму визначених кошторисом витрат, сума перевищення враховується у кошторисі наступного року. При цьому з суми перевищення доходів над витратами зазначених організацій податок на прибуток не сплачується.

2. Критеріями встановлення статусу неприбутковості для державних організацій та установ культури визнано такі умови (Закон України “Про внесення змін до Основ законодавства України про культуру”):

a. кошти та інше майно, майнові права (у грошовому виразі), набуті неприбутковою організацією внаслідок її фінансово-господарської діяльності, за результатами звітного періоду не можуть більше, ніж у три рази перевищувати її надходження за той же період у вигляді бюджетних коштів, коштів та іншого майна, майнових прав (у грошовому виразі), наданих організації засновником (засновниками) організації, в тому числі у вигляді членських внесків, внесків учасників, а також безповоротної фінансової допомоги чи допомоги товарами, роботами, послугами (за їх ринковою вартістю), що надані безоплатно;

b. обсяг майна суб'єктів підприємницької діяльності (часток у їхньому майні), яке на встановленому законом праві належить неприбутковій організації, не може більше, ніж у три рази перевищувати загальний обсяг іншого майна, що належить неприбутковій організації на кінець звітного періоду. Таке перевищення належить усунути упродовж року, наступного за звітним шляхом його передачі установі культури за цінами, не нижчими від звичайних.

3. Статус неприбуткової організації об’єднань громадян та громадських організацій, діяльність яких регулюється додатковим законодавством, встановлюється податковою службою на підставі спеціального розрахунку про рух і використання доходів таких організацій.

Незважаючи на свій неприбутковий статус, вищезазначені суб’єкти господарювання мають право виконувати діяльність, безпосередньо не пов’язану з основною, і, відповідно, виконувати норми податкового законодавства та нести майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями перед контрагентами.

У зв’язку з цим відзначимо таке:

1. При проведенні прибуткових господарських операцій державні організації та установи не втрачають статусу неприбуткових. Отримані державними організаціями доходи від надання майна в оренду, після оподаткування у встановленому порядку, можуть залишатися у їх розпорядженні або спрямовуватися до бюджету. Наприклад, доходи, отримані державними організаціями від надання державного майна в оренду, розподіляються і використовуються таким чином:

2. за окремо індивідуально визначене майно (крім нерухомого) – залишається у розпорядженні організації;

3. за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу організації – 70 процентів орендної плати залишається організації, 30 процентів – до державного бюджету;

4. за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу організації, який перебуває у віданні Національної академії наук (НАН) – кошти у повному обсязі спрямовуються на виконання статутних завдань НАНу;

5. за майно, закріплене за закладами та організаціями Збройних Сил – кошти у повному обсязі спрямовуються до державного бюджету.

Для громадських організацій проведення прибуткових господарських операцій призводить до втрати неприбуткового статусу. У такому випадку, усі доходи, включаючи благодійні надходження, доходи від надання послуг, що відповідають функціональному призначенню організації, пасивні доходи, а також надходження від проведення господарських операцій, підлягають оподаткуванню у встановленому порядку.

2. Майнова відповідальність організацій та установ, яка може наступити в результаті проведення господарської діяльності, залежить від інституту засновників. Так, державні організації та установи несуть майнову відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки в межах власного майна, крім тієї частини, яку держава надала їм у користування, а також наявних грошових коштів на рахунках. Недержавні організації та установи за своїми зобов’язаннями відповідають усім своїм майном.

Відповідно до ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на принципах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову. Органи вказаних гілок влад здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Бюджетно-правовий статус державних органів влади передбачає право на:власний бюджет; отримання бюджетних доходів і залучення їх до відповідного виду бюджету; формуванняі використання цільових або резервних фондів; використання бюджетних коштів на потреби держави за призначенням; розподіл бюджетних доходів

Місцеві органи влади, як всі органи держави, створюються, відповідно до Закону України „Про місцеве самоврядування” та Конституції України, шляхом безпосередньої чи представницької демократії, виконують передбачені зконом функції, мають державно-владні повноваження, діють у встановленму порядку і є складовою апарату держави.

Розглядаючи організаційно-правову, матеріальну і фінансову основи органів місцевого самоврядування, потрібно зазначити, що:

1. органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються Законами України власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність;

2. матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

3. відповідні ради від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють права суб'єкта комунальної власності і управляють майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад;4. ради наділяють частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передають їм відповідні кошти, матеріально-технічні ресурси;

5. відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями будуються так:

- з установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності – на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності;

- з установами та організаціями, які не перебувають у комунальній власності – на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах повноважень, наданих органам місцевого самоврядування законом.

Фінансове управління державними установами і організаціями, що створюються органами виконавчої влади, регулюється Законом України „Про державний бюджет”, Постановою ВР АР Крим, рішення місцевої ради про місцевий бюджет, що дозволяє Мінфіну, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Відповідно до Конституції України та Закону України “Про об'єднання громадян” такими об'єднаннями є добровільні громадські формування, створені на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Створення та організація діяльності неприбуткових суб’єктів господарювання ґрунтується на правомочності володіння, користування і розпорядження майном, господарській правоздатності, господарсько-правовій відповідальності, а також на фінансовому забезпеченні, що відповідає основному напрямку обраної діяльності (членські внески, пожертви, доходи від господарської діяльності тощо).

Для громадських організацій важливою є наявність статусу неприбуткової організації. Цей статус вони отримують, як і державні організації, після включення їх до Реєстру неприбуткових організацій і присвоєння в ідентифікаційному номері ознак неприбуткової організації.

Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), яке створене і діє на основі добровільності, рівноправності його учасників, самоврядування, законності та гласності й легалізоване у встановленому порядку, може набувати двох форм:

– громадської організації, створеної громадянами, які досягли 14 років (та/або колективними членами), для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів;– політичної партії, добровільного об'єднання громадян, які досягли 18-річного віку, – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах (Закон України „Про політичні партії”).Таким об’єднанням громадян держава гарантує невтручання у їх діяльність; надає пільги щодо оподаткування доходів за окремими видами господарської або іншої комерційної діяльності; встановлює максимальні розміри окремих та загальних річних пожертвувань на користь політичних партій, надає матеріальну допомогу.Об’єднання громадян є статутними суб’єктами господарювання і мають статус юридичної особи. Статутні документи (статут або положення) містять: назву та інформацію про статус та юридичну адресу; мету та завдання об’єднання; порядок оформлення членства громадян, їх права та обов'язки; утворення і повноваження статутних органів та осередків; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання; здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань; порядок звітності, контролю; внесення змін і доповнень до статутного документа об'єднання; порядок припинення його діяльності.Вказані вище об’єднання громадян після їх реєстрації в установленому порядку як юридичних осіб підлягають офіційному визнанню. Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов'язковій реєстрації Міністерством юстиції України. Легалізація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України та місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських Рад.Про офіційне визнання об'єднання громадян легалізуючий орган повідомляє у засобах масової інформації.Об'єднання громадян на добровільних засадах засновують або вступають до них (союзи, асоціації тощо), утворюють блоки та коаліції, укладають між собою угоди про співробітництво і взаємодопомогу. Створення і легалізація спілок об'єднань громадян, порядок їх діяльності та ліквідації здійснюються аналогічно до порядку, описаному вище.

Приклад: Народна допомога - недержавне об’єднання громадян, створене однодумцями професіоналами соціальної роботи, з метою сприяння соціальній інтеграції, захисту прав та надання допомоги вразливим людям. Сьогодні “Народна допомога” активно працює в трьох містах України – Чернівцях, Києві та Львові – на ринку соціальних послуг бездомним та іншим соціально-незахищеним людям. В сфері соціальної роботи з бездомними людьми „Народна допомога” є однією з найкращих практик в Україні. В 2004 р. у залі Європейського Парламенту (м. Брюссель) „Народна допомога” була першою організацією з України, яка отримала почесну міжнародну нагороду „Срібна троянда” за роботу із найбільш вразливими категоріями населення – бідними та бездомними.
Наші цілі: 1. Захист прав соціально незахищених громадян України. 2. Подолання соціальної ізоляції та сприяння реінтеграції маргіналізованих груп суспільства. 3. Сприяння побудові міцного громадянського суспільства як важливого елементу демократичного розвитку країни.

Відповідно до Конституції України, Законів України “Про об'єднання громадян” і “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, профспілка є громадською організацією, яка створюється з метою представництва, здійснення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів її членів.Членами профспілок можуть бути особи, які працюють на підприємстві, в установі чи організації, у фізичної особи, яка використовує найману працю, а також особи, які навчаються або забезпечують себе роботою самостійно. Члени профспілки – це особи, які входять до складу профспілки, визнають статут та сплачують членські внески. Закон, який регулює діяльність профспілок, не забороняє подвійного членства, але передбачає, що такі обмеження можуть передбачатись у статутах окремих профспілок.

Первинною профспілковою організацією є добровільне об'єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності і видів господарювання, або у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Профспілки набувають статусу місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських.Статус місцевих набувають профспілки, до яких входять три і більше первинних організації, що діють на підприємствах, установах, організаціях або об’єднують не менше 9 членів профспілки, які працюють у різних робото-давців в одній адміністративно-територіальній одиниці.Статус обласної профспілки визначається за однією із трьох ознак: наявність організаційних ланок профспілки у більшості адміністративно-територіальних одиниць області, м. Києва та Севастополя; наявність організаційних ланок профспілки, де розташовані підприємства, організації та установи певної галузі; об’єднання більшості членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в області, містах Києві та Севастополі.Для координації профспілкової діяльності та її впливу на суспільно-політичні процеси в регіоні формуються обласні ради професійних спілок, які теж легалізуються, є статутними об’єднаннями зі статусом юридичної особи. Ознаками для визначення статусу всеукраїнських профспілок є: наявність організаційних ланок профспілки у більшості адміністративно-територіальних одиниць України; наявність організаційних ланок профспілки, де розташовані підприємства, організації та установи певної галузі, які об’єднують не менше третини членів профспілок певного фаху, професії; об’єднання більшості членів профспілки, які працюють за даною професією чи фахом в Україні.Координація діяльності профспілок у сфері соціального захисту людей праці та їх правове забезпечення покладено на Федерацію незалежних профспілок України (ФНПУ).Профспілки відповідають за своїми зобов’язаннями своїми коштами і власним майном. Члени профспілок не відповідають за зобов’язаннями профспілки та її органів.Характерним для профспілкових організацій є те, що вони отримують у своє розпорядження частину майна роботодавця як для створення умов своєї діяльності, так і для надання послуг членам профспілкової організації.Підприємства, установи, організації та відповідні фонди, засновані профспілками та їх об’єднаннями, наділяються статусом юридичних осіб і самостійно здійснюють свою діяльність відповідно до мети і завдань, передбачених їхніми статутами (положеннями) та законодавством України. Для зазначених підприємств, організацій та установ встановлюються нормативи відрахувань від прибутку на статутну діяльність профспілки.

Профспілкові організації створюють кредитні спілки, статути яких із питань кредитування та розрахунків погоджуються з Національним банком України і затверджуються постановою Національного банку України. Кредитні спілки належать до неприбуткових організацій.

Приклад: Профспілка працівників освіти і науки України здійснює представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, має високий рейтинг в органах законодавчої та виконавчої влади, серед роботодавців.

Профспілка працівників освіти і науки України об'єднує педагогічних працівників загальноосвітніх шкіл, дошкільних та позашкільних установ, науково-педагогічних працівників, професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів, а також адміністративно-господарський, допоміжний персонал установ та закладів освіти, непрацюючих пенсіонерів.

На початок 2011 року Профспілка об'єднувала 29683 первинних організацій загальною чисельністю 2 млн. 26,9 тисячі осіб.

Центральний комітет як вищий виборний орган Профспілки в період між з'їздами організовує виконання рішень з'їзду. Основних напрямів діяльності Профспілки, координує діяльність організаційних ланок Профспілки. Сформована президія Центрального комітету Профспілки та її бюро.

Діяльність творчих спілок регламентується Законом України “Про професійних творчих працівників та творчі спілки”. Творча спілка – добровільне об'єднання професійних творчих працівників відповідного фахового напряму в галузі культури та мистецтва, яке має фіксоване членство і діє на підставі статуту.

Основною діяльністю спілки є індивідуальна чи колективна творчість професійних творчих працівників, результатом якої є твір чи його інтерпретація, що мають культурно-мистецьку цінність.

До основних напрямків діяльності творчої спілки відносять:

· правовий, соціальний та професійний захист членів творчої спілки;

· творчу діяльність у галузі культури і мистецтва, розроблення і втілення в життя культурно-мистецьких заходів, організацію творчих конкурсів, виставок, авторських вечорів, прем'єр, фестивалів тощо;

· видання газет, журналів, книг та іншої друкованої продукції, створення кіно- та відеофільмів, аудіовізуальної продукції з метою популяризації досягнень української та світової культури і мистецтва, творчого доробку членів спілок;

· створення умов для творчої праці, підвищення професійного, наукового та загальнокультурного рівня членів творчої спілки, виховання творчої молоді;

· сприяння відродженню, розвиткові та популяризації народної творчості, утвердженню демократії;

· співпрацю з педагогічними та науково-педагогічними колективами навчальних закладів;

· надання допомоги педагогічним колективам у патріотичному, культурному та інтелектуальному розвитку дітей та молоді, у морально-етичному та естетичному вихованні;

· сприяння обміну культурними цінностями тощо;

Спілка професійних творчих працівників має статус суб'єкта творчої діяльності, який їй надається при реєстрації.

Творчі спілки України

Відповідно до Закону України “Про благодійництво та благодійні організації”, в Україні регулюються відносини, спрямовані на розвиток благодійної… Приклад: Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» – це незалежна неурядова, неприбуткова, неполітична благодійна…

Міжнародний фонд "Відродження"засновано у квітні 1990 року. Він входить до заснованої Джорджем Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства, що складається з національних і регіональних фондів у понад 30 країнах світу, в тому числі в Африці, Центральній і Східній Європі та на території колишнього Радянського Союзу.

МісіяМіжнародного фонду "Відродження" – фінансово й організаційно сприяти становленню відкритого, демократичного суспільства в Україні шляхом підтримки значущих для його розвитку громадських ініціатив.

Міжнародний фонд "Відродження" розподіляє гранти між організаціями, що працюють на розвиток суспільства. Самостійно чи в партнерстві з іншими організаціями фонд ініціює та втілює проекти, важливі для соціального та політичного розвитку України. Серед іншого він організовує та підтримує громадські обговорення на політичні, соціальні чи міжнародні теми, організовує публікацію інформаційних матеріалів, опитування та громадські кампанії, конференції, семінари та круглі столи, запроваджує програми мікрогрантів для підтримки громадських ініціатив, що слугують інтересам суспільства.

Фінансову підтримку фонд отримує від Мережі Фундацій Відкритого Суспільства, а також від міжнародних донорів та окремих українських і зарубіжних організацій і громадян.

У межах своїх пріоритетів Міжнародний фонд "Відродження" здійснює як грантові проекти (на основі поданої заявки їх реалізує організація-граноотримувач), так і операційні(тобто проекти, які здійснює сам фонд). Для досягнення своїх цілей Міжнародний фонд "Відродження" співпрацює з багатьма організаціями - як в Україні, так і за кордоном.

Міжнародний фонд "Відродження" не залежить від держави та політичних партій; реагує на нагальні суспільні потреби й ініціює проекти й ідеї в тих галузях, які ще слабо представлено в суспільному житті країни; дотримується прозорості та відкритості процедур у процесі своєї грантової діяльності.

За час своєї діяльності Міжнародний фонд "Відродження" надав численним неурядовим організаціям України, а також науково-освітнім, просвітницьким закладам і видавництвам грантів на суму понад 100 мільйонів доларів США.

Щороку фонд оприлюднює Річний звіт, у якому висвітлено всі підтримані й реалізовані ініціативи та проекти.

В Україні релігійні організації утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями) (Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації“).

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями). Майновий статус релігійних організацій передбачає користування майном, яке є власністюдержави, громадських організацій або громадян та власним майном.

Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2011 р.)

Дані Державного комітету у справах націнальностей та релігій

Поняття системи організаційного забезпечення фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій

Комерційні банки створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Дляакціонерних (господарських) товариств найбільш характерним є виділення… Президент (виконавчий директор)

Рис. 2. Організаційна структура фінансової служби господарських товариств

У кожному конкретному товаристві існує своя особлива фі­нансово-організаційна структура в залежності від масштабів і задач статутної діяльності та затвердженого штатного розкладу.

У складі вищого управління товариством, незалежно від розмірів активів і доходів, один з віце-президентів організовує фінансову службу. Він підзвітний безпосередньо президентові. Багато важливих питань вирішуються за погодженням із Радою директорів товариства. Віце-президенту з фінансів підпорядковуються фінансовий директор (начальник фінансового відділу) та головний бухгалтер.

Фінансовий відділ включає:

Ø планово-економічний сектор, до складу якого входять такі групи – фінансово-кредитного планування, оперативного планування і контролю, економічного аналізу;

Ø бюро банківських і касових операцій;

Ø розрахунковий сектор, що складається з таких груп як розрахунки з покупцями, розрахунки з постачальниками, претензійну групу.

Як правило, служба фінансового менеджменту не обмежується лише фінансовим відділом. Для вирішення окремих задач фінансового управління можуть залучатися спеціалісти відділу праці і заробітної плати, виробничого, маркетингового, юридичного, аналітичного відділів (якщо такі підрозділи окремо виділені в організаційній моделі товариства).

При великому обсязі оперативної фінансової роботи і значній інтенсивності інвестиційних процесів у фінансовій установі можуть відокремлюватися відділ організації поточної фінансової діяльності та відділ інвестицій. Взагалі ж в кожному конкретному випадку ін­фраструктура фінансового менеджменту тісно по­в'язана з його функціональною структурою.

Як правило, в процесі фінансового управління відособлюються центри відповідальності між фінансовим директором і головним бухгалтером. Так, зокрема, до компетенції фінансового топ-менеджера можуть відноситися такі питання як: фінансовий аналіз і планування, управління реальними та фінансовими інвестиціями, управління рухом грошових коштів, емісійна, амортизаційна, кредитна та податкова політики. В свою чергу, головний бухгалтер повинен відповідати за інформаційне забезпечення фінансового менеджменту, організацію фінансового та управлінського обліку, складання звітності, організацію внутрішнього аудиту. На малих підприємствах всі перелічені функції фінансового топ-менеджера може одночасно виконувати головний бухгалтер.

Особливістю організаційного забезпечення фінансової діяльності кооперативного банку є наступне: банк може мати своїми клієнтами тільки своїх учасників; мінімальна кількість учасників банку має бути не меншою 50 осіб; органами управління кооперативного банку є загальні збори учасників, спостережна рада, правління, а органом контролю – ревізійна комісія; статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї і має бути не меншим рівня, визначеного НБУ; учасники кооперативного банку, незалежно від розміру своєї участі у капіталі банку, мають право одного голосу; прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно до розміру їх пайових внесків.

Як уже було зазначено вище страхові компанії можуть створюватися у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю. Інститути спільного інвестування (корпоративний інвестиційний фонд, пайовий інвестиційний фонд), фондова біржа організовують свою діяльність у вигляді акціонерних товариств. Тому організаційне забезпечення управління їх фінансами здійснюється за наведеною вище організаційною структурою фінансової служби господарських товариств.

Правила фондової біржі затверджуються її вищим органом правління. Зазначені правила передбачають: види угод, що укладаються на фондовій біржі, умови допуску цінних паперів на фондову біржу; умови і порядок передплати цінних паперів, які котируються на фондовій біржі; перелік цінних паперів, які котируються на фондовій біржі, обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку і накопичення інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їх діяльності; систему інформаційного забезпечення фондової біржі, види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір їх оплати; правила ведення розрахунків на фондовій біржі; порядок формування цін біржового курсу та їх опублікування.

Для управління товарною біржею та забезпечення її функцій створюються виконавча дирекція і спеціальні підрозділи: розрахункова палата, біржовий арбітраж, котирувальна комісія та інші підрозділи і допоміжні служби, необхідні для її діяльності. Депозитарій створюється тільки у формі відкритого акціонерного товариства, учасниками якого є не менше 10 зберігачів. Засновниками депозитарію можуть бути фондова біржа, а також учасники організаційно оформленого позабіржового ринку.

Вищі органи влади й органи місцевого самоврядування в Україні організовують свою владну, соціальну, економічну і фінансову діяльність через відповідні міністерства, комітети, департаменти чи відділи, організації та установи, які діють у структурі їх виконавчих органів.

Вищим органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України.

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Основні функції, які виконують вищі органи влади та підпорядковані їм державні інституції в економічній системі, пов’язані з виконанням владних функцій, організацією і забезпеченням функціонування ринкової інфраструктури.

Бюджетні права органів державної влади та управління розподіляються таким чином:

1) Верховна Рада України як найвищий орган законодавчої влади наділена владними функціями у сфері фінансових питань щодо прийняття бюджетної резолюції; затвердження Державного бюджету і внесення змін до нього в частині зовнішнього та внутрішнього боргів; рішення про надання Україною позики та економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною позик від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, не передбачених Державним бюджетом України; здійснення контролю за виконанням бюджету, встановлення переліку податків і зборів та ін;

Рахункова Палата Верховної Ради України, яка належить до органів управління у фінансовій системі України, контролює виконання Державного бюджету, укладає угоди про державні позики і кредити; контролює використання золотого запасу, дорогоцінних металів та каменів, а також надання кредитів та здійснення операцій з розміщення золотого резерву і резерву в іноземній валюті. Вона має право здійснювати контроль із фінансових питань вапараті Верховної Ради, вищих органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України та інших підпорядкованих Верховній Раді структурах;

2) Кабінет Міністрів України як найвищий орган виконавчої влади виконує такі функції у сфері фінансів: забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; організація розробки проекту Закону України про Державний бюджет на відповідний рік і забезпечення його виконання; прийняття рішень про використання коштів Резервного фонду Кабінету Міністрів України; управління державним боргом у частині встановлення порядку та умов здійснення державного запозичення та надання державних гарантій.

Відповідно до Указу Президента України «Про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України» і постанови Кабінету Міністрів України ”Про державні комітети та інші підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади», визначено, що міністерство є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України, покликане формувати та реалізовувати державну політику у відповідних сферах суспільного життя (секторах державного управління). Міністерства як центральні органи виконавчої влади теж наділені повноваженням у сфері бюджетних і фінансових питань. Коротко зупинимось на повноваженнях окремих міністерств, комітетів та інших центральних органів виконавчої влади, статус яких прирівнюється до комітету і центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у сфері бюджетних і фінансових питань, тобто на окремих органах управління фінансової системи України.

Міністерство фінансів України як центральний орган виконавчої влади бере участь у складанні проектуДержавного бюджету, організовує його виконання; займається удосконаленням податкової політики держави; здійснює управління внутрішнім і зовнішнім державним боргом: визначає стратегію боргової політики, доцільність залучення коштів на внутрішніх і зовнішніх ринках капіталів тощо.

Міністерство фінансів виконує й функції з управління діяльністю окремих суб’єктів господарювання. Наприклад, управління підпорядкованим йому казенним підприємством, створеним на базі ліквідованої Державної пробірної палати та іншими суб’єктами господарювання.

Через міністра фінансів КМУ спрямовує та координує у сфері фінансів діяльність центральних органів: Головного контрольно-ревізійного управління і Державного казначейства України.

Головне контрольно-ревізійне управління здійснює державний контроль за витрачанням фінансових і матеріальних ресурсів у міністерствах, відомствах, державних комітетах, державних фондах, державних установах, а також на підприємствах і організаціях, які отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та державних валютних фондів.

Державне казначейство України здійснює: організацію і контроль за касовим виконанням державного бюджету; управління наявними коштами державного бюджету; фінансування видатків державного бюджету; розподіл між державним бюджетом та бюджетами Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і платежів; контроль за надходженням та використанням коштів державних централізованих фондів; управляє внутрішнім та зовнішнім державним боргом: фінансування витрат з державного бюджету з обслуговування державного боргу, а також погашення державних цінних паперів і сплату доходу за ними, нарахування процентів та здійснення обліку за кредитами, отриманими на покриття дефіциту бюджету тощо.

Державна податкова адміністрація України як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом здійснює: контроль за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати податків і зборів до бюджету. Вона приймає нормативні акти і методичні рекомендації з питань оподаткування; формує та веде Державний реєстр фізичних осіб-платників податків та єдиний банк даних про платників-юридичних осіб; здійснює попередження та розкриття злочинів та інших правопорушень у сфері оподаткування та ін.

Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань координації закупівель товарів, робіт і послуг, визначеним Кабінетом Міністрів України (Закон України “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти” і постанова Кабінету Міністрів україни від 27. 09. 2000 р. № 1469). Відповідно, Міністерство як уповноважений центральний орган здійснює такі функції:· розробка нормативно-правових актів щодо функціонування системи державних закупівель;· проведення обліку закупівель та подання до Кабінету Міністрів України квартальних звітів;· видання “Вісника державних закупівель”;· контроль за дотриманням законодавства щодо закупівель та консультаційна і методична допомога замовникам у здійсненні закупівель;· участь в економічному обгрунтуванні окремих статей видатків Державного бюджету України;· міжнародне співробітництво у сфері закупівель та підтримки участі товаровиробників у торгах та ін.

Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (ВВР, 1997, № 24, ст.17), система місцевого самоврядування включає:

1. Територіальну громаду (жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр). Територіальна громада села, селища, міста є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень. Територіальні громади села, селища, міста діють як суб'єкти права власності. Відповідно до Конституції України, територіальні громади можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або спільного інвестування чи утримання комунальних підприємств, організацій, установ, створювати для цього відповідні органи та служби.

2. Сільську, селищну, міську раду (органи місцевого самоврядування, що представляють відповіді територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами);

3. Сільського, селищного, міського голову (в територіальних громадах, які налічують до 500 жителів, функції виконавчого органу ради, крім розпорядження земельними та природними ресурсами, здійснює сільський голова одноособово);.

4. Виконавчі органи, створювані сільськими, селищними, міськими радами (органи місцевого самоврядування, які є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади – також відповідним органам виконавчої влади);

5. Районні та обласні ради (органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами);

6. Органи самоорганізації населення (створені за ініціативою жителів будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділені компетенцією відповідними радами в частині фінансів, майна).

Відповідні ради від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють права суб'єкта комунальної власності і управляють майном і фінансовими ресурсами, які є у власності територіальних громад; наділяють частиною своїх повноважень органи самоорганізації населення, передають їм відповідні кошти, матеріально-технічні ресурси.

Місцевий референдум жителів міста

Мате-ріальна і фінансо-ва база терито-ріальної громади

Доходи місцевих бюджетівРухоме і нерухоме майно, що перебуває у комунальнійвласностіЗемля і природні ресурси

Рис. 2. Матеріальна і фінансова база територіальної громади міста й органи її управління.

Державні організації та установи, створені органами виконавчої влади.

 

Державні заклади, які повністю чи частково фінансуються із загального фонду бюджетів різних рівнів (державного бюджету України, бюджету АР Крим, бюджетів місцевого і регіонального самоврядування), складають кошторис доходів і видатків – основний планово-фінансовий документ. Кошторис доходів і видатків підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів. Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи та організації в особі їх керівників, які уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.До головних розпорядників коштів бюджету належать розпорядники, яким затверджуються бюджетні призначення у відповідному бюджеті, та які мають право витрачати кошти бюджету на утримання апарату установи, очолюваної ними, і на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо цією установою, розподіляти надані їм кошти бюджету між розпорядниками коштів бюджету нижчого рівня, а також затверджувати їх кошториси і плани асигнувань.Головні розпорядники: встановлюють для розпорядників нижчого рівня (підпорядкованих головним) граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів; дають вказівки щодо їх складання; розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні дотримуватися згідно з законодавством і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів; забезпечують складення проектів кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками.

 

У багатьох аспектах щодо створення та організації діяльності об’єднань громадян та інших громадських організацій витримуються єдині підходи.

2. Залежно від інституту засновників (одна фізична або юридична особа, кілька фізичних та/або юридичних осіб) такі організації набувають статусу… Об'єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд,… Зареєстровані профспілки, їх об'єднання, а також організаційні ланки таких профспілок здійснюють свої повноваження,…

Характеристика та вимоги до інформаційної системи фінансового адміністрування та менеджменту установ та організацій.

Інформаційна база фінансового адміністрування та менеджменту формується за рахунок зовнішніх і внутрішніх джерел. Дозовнішніх джерел інформації відносяться: Ø показники, що характеризують макроекономічний розвиток країни (і для ФА і ФМ);

ТЕМА 3.

КАПІТАЛ ОРГАНІЗАЦІЙ І УСТАНОВ, ЙОГО ВАРТІСТЬ. СТРУКТУРА КАПІТАЛУ ТА ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЯ.

 

1. Особливості формування та використання капіталу страхових компаній: характеристика складових, розрахунок вартості та з’ясування критеріїв оптимізації структури.

2. Капітал банку: джерела формування, визначення вартості, управління структурою.

3. Принципи формування капіталу, визначення його структури та вартості в інститутах спільного інвестування (корпоративних та інвестиційних фондах).

4. Управління величиною та структурою капіталу в інститутах інфраструктури фінансового ринку (товарних та фондових біржах).

5. Фінансування діяльності державних організацій та установ: джерела формування капіталу, його вартість та оптимальна структура.

6. Особливості управління капіталом об’єднань громадян.

 

1.

Управління капіталом страхової компанії донедавна розглядалося виключно з точки зору забезпечення виконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками, тобто лише з позицій достатності капіталу й тільки державою в особі регуляторних органів. Вимоги щодо достатності капіталу встановлюються законодавчо шляхом визначення мінімального розміру статутного капіталу та інших обмежень щодо обсягу взятих страховиком зобов’язань.

Однак останнім часом страхова діяльність вважається досить привабливою для інвестування, що зумовлює інтерес до питань управління капіталом страховика з метою визначення його вартості, структури, ціни залучення та порівняння з можливими альтернативними вкладаннями.

У сучасних умовах глобалізації й інтеграції економічних процесів вітчизняний страховий ринок, зокрема страховий бізнес, викликає в іноземних інвесторів дедалі більший інтерес. Також спостерігається активізація операцій купівлі-продажу страховиків та пожвавлення процесів об’єднання страхового бізнесу з банківським.

Професійне управління капіталом є запорукою ефективного функціонування суб’єкта господарювання. Капітал є базовою економічною категорією й походить від латинського «capitalis», що означає основний, головний. На думку І. Бланка, існує мінімум 10 характеристик, що формують сутність цього поняття: як фактор виробництва, інвестиційний ресурс, джерело доходу, об’єкт купівлі-продажу, об’єкт власності й розпорядження.

Сутність капіталу страховика слід розглядати з позицій мети й завдань створення та функціонування страхової компанії як фінансового інституту. Такий підхід допомагає визначити джерела формування капіталу й напрями їх утілення в активах страховика.

Слід зазначити, що специфіка страхової діяльності зумовлює особливий інтерес до визначення сутності капіталу страховика й оцінки його вартості.

Капітал страховика є основою його діяльності й сукупністю фінансових ресурсів:власних, залучених і позичених які перебувають у розпорядженні страховика, використовується для забезпечення його діяльності та отримання прибутку. Тому досить важливою є організація процесу управління капіталом страховика, його обсягом і структурою.

Власні фінансові ресурси - це такі, що належить страховикові на правах власності; вони представлені статутним, додатковим і резервним капіталом та включають нерозподілений прибуток. Розмір статутного капіталу страховика повинен бути значним: що більше він є, то більшу відповідальність може взяти на себе страховик, а отже отримати значні обсяги страхових премій.

Проблемою сучасного українського страхового ринку є низький рівень капіталізації. Це обмежує можливості страховиків брати під відповідальність значні за обсягами ризики та змушує передавати їх у перестрахування, найчастіше до закордонних страховиків, що є нічим іншим як відпливом капіталу із країни.

Управління капіталом є досягнення максимального фінансового благополуччя власників страхової компанії шляхом максимізації її ринкової вартості. При цьому завжди виникають конфлікти між економічними інтересами акціонерів і кредиторів, власників і страхувальників, постає проблема вибору між тим, спрямувати кошти в інвестиції чи виплатити дивіденди; між першочерговим інвестуванням коштів і погашенням зобов’язань; між інвестуванням і формуванням вільних резервів тощо. Томуголовним завданням управління капіталом є формування його оптимальної структури з урахування гарантованого рівня дохідності й ризику.

Тут можна говорити про ефективність (рівень) корпоративного управління й інвестиційну привабливість страхової компанії. Під рівнем корпоративного управління ми розуміємо спосіб управління ресурсами страховика, за якого забезпечується справедливий розподіл фінансових результатів діяльності між його акціонерами і кредиторами, що передбачає наявність системи контролю з боку власників (акціонерів) топ-менеджменту страхової компанії та існування важелів впливу з метою максимізації прибутків і підвищення вартості компанії.

Досить цікавою є концепція управління капіталом на основі моделі стійкості зростання, яка передбачає забезпечення фінансової рівноваги страховика у процесі економічного розвитку. Ця теорія розроблена для промислових підприємств, але її окремі елементи можуть біти адаптовані і впроваджені у страхову діяльність, що вимагає подальших наукових досліджень.

Управління капіталом страховика може бути державним, внутрішньо фірмовим і професійним.

На рівні держави встановлюються вимоги до наявності й достатності капіталу страховика та напрями його втілення в активах страхової компанії.

На рівні компанії розв’язується завдання максимізації вартості вкладеного акціонерами капіталу з урахуванням нормативних вимог до його розміру та розміщення з одночасним забезпеченням умов своєчасного й повного виконання зобов’язань перед клієнтами - страхувальниками.

Професійне управління капіталом страховика передбачає дотримання перелічених вимог та, додатково, забезпечення більшої диверсифікації активів страховика та їх вищої дохідності.

Отже, управління капіталом страховика - це діяльність, спрямована на формування оптимального співвідношення власного й залученого капіталу, забезпечення ефективного використання власного капіталу, розміщення акумульованих страхових резервів із урахуванням принципів безпечності, прибутковості, ліквідності й диверсифікованості, результатом якої є підвищення ринкової вартості страхової компанії з дотриманням балансу інтересів усіх зацікавлених сторін - акціонерів, працівників страхової компанії, страхувальників, третіх осіб, майновим інтересам яких може бути заподіяна шкода, й держави.

Функцію початкового (стартового капіталу) виконує статутний капітал.Джерелом його формування, в залежності від організаційно-правової форми страхової компанії може бути: акціонерний капітал, внески приватних осіб, кошти держави, внески членів товариства взаємного страхування.

Більшість страхових компаній та комерційних банків функціонують у формі акціонерних товариств.

Стартовий капітал акціонерного товариства формується за рахунок продажу акцій, які характеризують фінансові відносини корпорації в процесі формування капіталу. Його прийнято називати акціонерним капіталом. З метою забезпечення розширення господарської діяльності АТ, оновлення його технічної бази, використання ефекту фінансового леверіджу акціонерний капітал доповнюється борговим капіталом. Борги АТ, тобто непогашені довгострокові і поточні зобов’язання, формують позичковий капітал АТ.

Акціонерний капітал в сукупності із позичковим капіталом становлять функціонуючий капітал АТ. Корпорація в процесі діяльності інвестує свій капітал у реальні (матеріальні, нематеріальні) і фінансові активи з метою отримання прибутку. Відповідно функціонуючий капітал породжує таку складну категорію як інвестиції, що розкривають сутність фінансових відносин АТ з приводу розподілу і використання капіталу.

Наявність певної величини статутного (акціонерного) капіталу в структурі власних коштів має особливу актуальність для страховиків на початку їх діяльності. Саме на цьому етапі господарювання статутний капітал забезпечує гарантію страхового захисту, виступаючи вагомим джерелом фінансування збитку, оскільки обсяги надходжень страхових премій недостатні для виконання цієї функції. Відповідно, чинним страховим законодавством встановлено мінімальний розмір статутного фонду (капіталу), необхідного для створення українських страхових компаній:

1. страховики, які займаються видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро;

2. страховики, які займаються страхуванням життя - 1,5 млн. євро.

Значення статутного капіталу не зменшується і при функціонуванні страховика протягом тривалого часу. Це пояснюється тим, що навіть за найточнішого розрахунку страхових резервів та за найстабільнішого страхового портфеля зберігається небезпека збитку для страхових компаній.

Власний капітал в процесі діяльності страхових компаній поповнюються за рахунок прибутку та інших джерел надходжень. Таким чином у його складі зосереджуються кошти, які, на відміну від статутного фонду, вільні від будь-яких зобов’язань: гарантійний фонд та вільні резерви. Гарантійний фонд включає – резервний фонд (капітал), додатковий капітал та нерозподілений прибуток.

Резервний фонд (капітал) страхових компаній призначений для покриття додаткових витрат, відшкодування непередбачених збитків та відновлення нормальних умов діяльності у випадках її порушення, зумовленого непередбаченими подіями. В Україні резервний капітал є обов’язковим для створення в акціонерних та інших господарських товариствах. Вони створюють резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як 25 % статутного фонду, шляхом щорічних відрахувань, але не менше 5 % суми чистого прибутку.

Відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку у складі власного капіталу страхових компаній виокремлюється додатковий капітал. Додатковий капітал формується за рахунок емісійного доходу, індексації балансової вартості основних засобів, безкоштовно одержаних необоротних активів, їх дооцінки.

Вагомим джерелом формування власних фінансових ресурсів страховиків є нерозподілений прибуток. До нерозподіленого прибутку належить та частина чистого прибутку, яка залишається в страховій компанії як джерело розвитку страхової діяльності, як джерело інвестиційних ресурсів. За національними стандартами бухгалтерського обліку „нерозподілений прибуток – це сума прибутку, яка реінвестована в підприємство”.

Специфіка діяльності страхових компаній випливає із сутності страхування та проявляється у створенні і використанні залученого капіталу – страхових резервів, який займає найбільшу питому вагу у структурі капіталу страховиків. Джерелом їх формування є надходження страхових премій. Страхові резерви призначені для забезпечення майбутніх виплат страхових сум та страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Акумульовані у страхові резерви премії тимчасово в період дії договору перебувають у розпорядженні страховика, оскільки є коштами страхувальників і при настанні страхових подій повинні їм повертатися у вигляді страхових виплат. Тому, розмір страхових резервів повинен бути адекватним узятим страховим зобов'язанням.

Відповідно, в основу формування фонду страхових резервів покладено ймовірність збитку, яка розраховується за допомогою статистичних даних та теорії ймовірності. Законом України «Про страхування» визначено єдиний метод розрахунку резерву незароблених премій. Порядок формування та використання коштів інших страхових резервів встановлюється та регламентується уповноваженим страховим органом. Проте, при розподілі фонду страхових резервів враховується фактичний збиток, завданий страхувальникам за визначений період часу при настанні страхових подій. Як правило, фактичний збиток може відхилятися від розрахункового (очікуваного) збитку як в часі, так і в площині. Можлива невідповідність обсягу сформованих страхових резервів і потреб у страхових виплатах зумовлює ризиковий характер руху капіталу страхових компаній.

Залучений капітал страховиків може формуватися за рахунок елементів позичкових коштів. Переважно, ці складові займають умовне місце у залучених джерелах та зосереджуються в основному у формі кредиторської заборгованості, саме в частині залучених ресурсів – стійких пасивів. Якщо кредиторська заборгованість щодо розрахунків із страхувальниками, бюджетом, агентами, кредиторами зумовлена умовами розрахунків або об’єктивними умовами перерозподілу фінансових ресурсів компаній, то банківський кредит залучається на добровільних засадах за принципами платності, строковості та поверненості. Специфіка діяльності страхових компаній як установ, що мобілізують грошові кошти через механізм страхування, практично виключає потребу в позикових коштах.

Призначення власного та залученого капіталу страховиків як джерела фінансування збитків не дає повної уяви про їх сутність і значення, не розкриває повністю їх фінансовий механізм. Сфера діяльності страхових компаній не обмежується тільки забезпеченням страхового захисту.

Специфіка договору страхування, яка визначається особливістю перерозподілу коштів методом страхування, дає можливість страховику тимчасово протягом дії договору користуватися та розпоряджатися акумульованими у страхових резервах коштами страхувальників. У розпорядженні страхових компаній, крім залучених ресурсів у формі страхових резервів, знаходяться стійкі пасиви та власний капітал. Таким чином, володіючи достатнім обсягом тимчасово вільних коштів, страховики поряд із проведенням страхових (перестрахових) операцій, використовують ці ресурси протягом визначеного періоду, беручи активну участь в інвестиційній діяльності з метою одержання додаткового доходу. При цьому, тимчасово вільні кошти в частині статутного фонду та страхових резервів, інвестовані страховиками, підлягають регулюванню, оскільки є гарантією виконання їх зобов’язань. Власні фінансові ресурси, вільні від зобов’язань, інвестуються на власний розсуд страхової компанії.

Концепція вартості капіталу є однією з базових теорій фінансового менеджменту. Зміст цієї концепції полягає в тому, що незалежно від джерела фінансування, залучення капіталу у господарський оборот пов'язано з певними витратами. Так, зокрема, кредиторам потрібно сплачувати відсотки за кредит, власникам облігацій - річний купон, акціонери сподіваються на виплату дивідендів. І навіть у випадку, коли фінансові ресурси формуються за рахунок реінвестування прибутку, їх залучення не носить безплатного характеру, так як у будь-якому випадку потрібно враховувати альтернативні витрати.

Підвартістю (абоціною) капіталу розуміють відношення витрат по обслуговуванню залученого капіталу до величини цього капіталу. Виражається вартість капіталу у процентах показує, яку суму потрібно заплатити за користування одиницею фінансових ресурсів з певного джерела, як правило, на протязі року.

При цьому потрібно розрізняти вартість капіталу установи і організації і вартість установи і організації в цілому. Якщо перший показник представляє собою відносне вираження річних витрат по обслуговуванню заборгованості перед власниками і інвесторами, то загальна вартість фінансової установи як суб'єкта на ринку капіталу залежить від величини власного капіталу, доходності, рівня ризику, темпів інфляції та ін.

Методика визначення вартості капіталу залежить від джерел його залучення. Основними джерелами формування капіталу є банківські кредити, акції та нерозподілений прибуток. Розглянемо особливості визначення вартості кожного з перелічених елементів капіталу.

1. Вартість капіталу, залученого за рахунок банківського кредиту

Так як проценти за користування банківською позикою виключаються з бази оподаткування прибутку, реальна вартість одиниці такого капіталу буде меншою від ставки банківського проценту на величину податкової економії.

Отже вартість капіталу, залученого за рахунок банківського кредиту, потрібно розглядати з врахуванням податку на прибуток. Для цього можна скористатися формулою:

ВКк = СП(1-Коп),

де:

ВКк - вартість капіталу, залученого за рахунок банківського кредиту;

СП - ставка банківського проценту за кредит;

Коn - коефіцієнт оподаткування прибутку.

Приклад

а) СК сплачує податок з доходів від страхової діяльності в розмірі 3%; б) СК сплачує податок з прибутку від інших видів діяльності – 25%. Вартість капіталу за рахунок кредиту при Коп=0,03:

Приклад

Визначимо вартість капіталу, залученого за рахунок випуску простих акцій: Kp2= 3. Варість капіталу, залученого за рахунок нерозподіленого прибутку

За критерієм мінімізації фінансових ризиків.

Для проведення оптимізаційних розрахунків за критерієм максимізації рівня рентабельності власного капіталу при заданому рівні фінансових ризиків, використовується механізм фінансового леверіджу.

Фінансовий леверідж (фінансовий важіль) особливо активно застосовується у фінансовому менеджменті західних країн. Він трактується як фактор, незначні зміни якого можуть призвести до суттєвих змін результативних показників. Тобто, цей показник виражає ступінь впливу залученого капіталу на прибутковість, рентабельність власного капіталу. У вітчизняній науці механізм фінансового леверіджу – це співвідношення залучених та власних фінансових ресурсів, виражене певним коефіцієнтом.

Як у вітчизняній, так і в зарубіжній науці дискусійним є визначення оптимального діапазону цього співвідношення. Необхідно зазначити: ефект фінансового леверіджу асоціюється з підвищенням рентабельності власного капіталу за допомогою частки залученого капіталу. Таким чином, залучення капіталу із зовнішніх джерел в розумних межах дає можливість одержати ефект фінансового леверіджу, який повинні враховувати фінансові менеджери, регулюючи структуру капіталу підприємства.

При використанні ефекту фінансового леверіджу проявляється специфіка діяльності страхових компаній. Так, для всіх інших підприємств існує точка, після якої їм невигідно залучати більше коштів, так як значно зростають витрати за використання цих коштів. Для страховиків такої межі не має, а лише встановлюються обмеження по платоспроможності (виходячи із законодавчих вимог щодо відношення фактичного та нормативного запасу платоспроможності).

Страхові компанії залучають ресурси на безоплатній основі, або достатньо дешево. Страховик оплачує страхувальнику використання його коштів у формі дисконту (в цьому випадку дисконтна ставка є платою, оскільки за економічним змістом замінює ставку по банківському кредиту), або у твердій сумі, якщо страховик гарантує страхувальнику частину страхового доходу згідно договору страхування. Але, оскільки ця плата завжди нижча рентабельності використання коштів страхового фонду і як правило нижча банківського відсотку, страхова компанія використовує „ефект важеля”. Він тим більший, чим дешевше компанія одержала кошти від страхувальника і чим вища фактична рентабельність використання цих коштів.

Перевагою страхових компаній на фінансовому ринку є доступ до «дешевих» джерел інвестування. Все це підштовхує страховиків до максимального нарощування страхових резервів. Проте, ріст страхових резервів – це зростання страхових зобов’язань, що при незмінних обсягах власних фінансових ресурсів зумовлює зниження платоспроможності. При цьому, концепція – збільшення зобов’язань сьогодні призводить в майбутньому, через ріст прибутку, до зростання власних коштів, що дозволяє компанії вийти на новий рівень зобов’язань – спрацьовує з точністю до навпаки.

Показник фінансового леверіджу має високий ступінь інтеграції, тому що зачіпає значну кількість різних чинників: структуру капіталу, рентабельність, відсоткові ставки податку на прибуток і за кредит. Однак, в результаті проведеного розрахунку необхідно звернути увагу на такі обставини:

- показник рівня оподаткування прибутку є досить суттєвим чинником у даних розрахунках у зв’язку з тим, що ставка податку на прибуток в страхових компаніях підлягає значній диференціації за видами діяльності (операційної та іншої звичайної діяльності);

- при розрахунках рентабельності власного капіталу в страхових компаніях показник ставки та суми відсотків за кредит не застосовується, оскільки в якості залученого капіталу використовуються страхові резерви та кредиторська заборгованість, за якими відсотки не сплачуються;

- даний метод не враховує фактор ризику. Очевидним є те, що при зростанні частки залучених фінансових ресурсів зростає ризик неплатоспроможності.

Враховуючи вищевикладене, показник фінансового леверіджу для страхових компаній не є достовірним.Тому, з огляду на соціальну відповідальність при здійснені страхового захисту, переважаючим критерієм оптимізації структури капіталу страховиків є критерій мінімізації фінансових ризиків, тоді як критерій максимізації рівня фінансової рентабельності та критерій максимізації вартості капіталу повинні застосовуватися як додаткові обмеження. Оптимізація структури капіталу за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків пов’язана з процесом диференційованого вибору джерел фінансування різних складових частин активів підприємства.

ОЦІНКА ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ СТРАХОВИКА

  Це створює умови для загострення конкуренції у страховій галузі і, відповідно,…  

Залучений капітал складається із залучених і позичених фінансових ресурсів, та ресурсів, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика.

Залучені ресурси відображаються у другому розділі пасиву балансу страховика «Забезпечення наступних витрат і платежів» і представлені статтями:…   Страхові резерви є основним елементом залученого капіталу страховика і для нього такі кошти, по суті, є безкоштовними,…

УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ БАНКУ

У банківській практиці використовуються два методи управління капіталом: 1. метод внутрішніх джерел поповнення капіталу; 2. метод зовнішніх джерел поповнення капіталу.

Менеджменту банку необхідно взяти до уваги відносну вартість та ризик, пов’язаний з кожним джерелом, методи державного регулювання й доступність, а також оцінити довгострокові перспективи та наслідки. Для вітчизняних банків емісія акцій — фактично єдине зовнішнє джерело поповнення капіталу.

Перевагою цього способу є можливість швидко одержати значні суми грошових коштів, а також поліпшити позиції банку щодо залучення коштів у майбутньому. Але такий підхід має ряд істотних недоліків, які слід брати до уваги:

1) висока вартість;

2) труднощі пов’язані з розміщенням акцій на ринку;

3) значне підвищення ризику зниження доходів на одну акцію;

4) послаблення контролю за банком з боку акціонерів, якщо вони не зможуть самі викупити всі акції нової емісії.

Комерційні банки мають планувати свою діяльність щодо поповнення капіталу. Процес планування включає обов’язкові етапи:

1) розробка загального фінансового плану діяльності банку;

2) визначення величини капіталу, необхідної для розширення активних операцій, підвищення їх ризиковості (якщо банк проводить агресивну політику), задоволення вимог органів банківського нагляду;

3) визначення величини капіталу, що його банк має змогу залучити за рахунок нерозподіленого прибутку;

4) оцінювання та вибір найприйнятнішого зовнішнього джерела поповнення капіталу на підставі аналізу ринкових умов, прав та інтересів власників, прогнозів щодо майбутньої прибутковості банку.

Вітчизняні банки відчувають дедалі більшу потребу в збільшенні обсягів капіталу, особливо після прийняття відповідних постанов НБУ, тому планування перспектив розвитку капітальної бази розглядається як одне з основних завдань менеджменту.

КАПІТАЛ БАНКУ ТА МЕТОДИ ЙОГО ОЦІНЮВАННЯ

Капітал - власні кошти банку, що належать засновникам або акціонерам, а зобов'язання - це чужі гроші, тимчасово надані їх власниками в розпорядження…   Зобов'язання доцільно поділити на дві групи - залучені та запозичені кошти.

Розмір капіталу визначається з допомогою базового балансового співвідношення

А = З + К, (2.1) де А - активи; З - зобов'язання; К - капітал банку.
Звідси

К = А - З. (2.2)
У банківській практиці існує кілька методів обчислення розміру капіталу.

 

МЕТОД БАЛАНСОВОЇ ВАРТОСТІ

Згідно із цим методом усі активи та зобов'язання банку оцінюються в балансі за тією вартістю, яку вони мали в момент придбання або випуску. Капітал розраховують за формулою (2.2), виходячи з балансової вартості активів та зобов'язань. Такий метод оцінювання капіталу прийнятний у тому разі, коли балансова та ринкова вартість активів і зобов'язань не дуже різняться між собою. Але з часом дійсна вартість може значно відхилятися від первісної балансової вартості, що призводить до неадекватної оцінки банківського капіталу. У періоди, коли кредити та цінні папери знецінюються, метод оцінювання капіталу за балансовою вартістю не дає надійних результатів для визначення ступеня захисту вкладників від ризику.

 

МЕТОД РИНКОВОЇ ВАРТОСТІ

  Оцінка капіталу за ринковою вартістю відбиває реальний стан банку та ступінь…  

МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ДОСТАТНОСТІ БАНКІВСЬКОГО КАПІТАЛУ

Об'єктивна потреба збільшувати капітал банку зумовлена інфляційними процесами,…  

МЕТОД ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ ПОКАЗНИКІВ

1) Відношення сукупного капіталу до сукупних активів банку. 2) Відношення сукупного капіталу до сукупних депозитних зобов'язань.

МЕТОД ЕКСПЕРТНИХ ОЦІНОК

  МЕТОД ВИЗНАЧЕННЯ АДЕКВАТНОСТІ КАПІТАЛУ ЗА МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ -…

Суму всіх активів та позабалансових зобов'язань з урахуванням рівня ризиків називають сукупними активами, зваженими за ризиком.

Міжнародною угодою пропонується шкала коефіцієнтів ризику, які можуть бути використані без змін або скориговані залежно від економічної ситуації… Коефіцієнти ризику за міжнародними стандартами та діючі в Україні наведені в… Базельська угода стала значним кроком у напрямку стабілізації міжнародної фінансової системи та зростання банківського…

МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ БАНКІВСЬКИМ КАПІТАЛОМ В УКРАЇНІ

 

В Україні величина капіталу комерційних банків регулюється централізовано Національним банком через установлення мінімальних вимог (нормативів) до розмірів та достатності капіталу.

Робота над поліпшенням капітальних показників вітчизняних комерційних банків ведеться у двох напрямках:

1. через установлення мінімальних вимог до абсолютної величини капіталу в грошовому вираженні (нормативи Н1, Н2)

2. через визначення відносних показників, таких як нормативи платоспроможності та достатності капіталу (нормативи Н3, Н4), які регулюють співвідношення капіталу і активів банку

 

Норматив капіталу комерційного банку Н1 і норматив мінімального розміру статутного капіталу Н2 регулюють абсолютну величину капітальної бази. При визначенні нормативу Н1 капітал банку розраховується як сума основного та додаткового капіталу за мінусом відвернень з урахуванням основних засобів. Склад основного та додаткового капіталу, а також відвернень визначається НБУ. При розрахунках розмір додаткового капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу, як це визначено міжнародними стандартами. НБУ розроблено механізм поетапного нарощування капітальної бази для комерційних банків, які не виконують нормативів Н1 у зазначені строки.

 

Показники Н1, Н2 не можуть розглядатися як достатні, оскільки не враховують співвідношення капіталу та активів банку, а також рівня ризиковості активних операцій.

Для регулювання даного аспекту банківської діяльності НБУ встановлено норматив платоспроможності Н3 і норматив достатності капіталу Н4.

 

Норматив платоспроможності банку Н3 визначається як відношення капіталу К до активів Ар, зважених за ступенем ризику за допомогою відповідних коефіцієнтів. Цей норматив розраховується:
Н3=К/Ар*100

 

Нормативне значення Н3 не повинно бути нижчим ніж 8%. За економічним змістом співвідношення капіталу банку та ризикозважених активів визначає достатність капіталу для проведення активних операцій з урахуванням ризиків, що характерні для банківської діяльності.

 

Норматив платоспроможності Н3 відповідає міжнародним стандартам достатності сукупного капіталу N2, визначених Базельською угодою. Зазначимо, що за умови виконання нормативу сукупного капіталу N2 норматив основного капіталу N1 виконується автоматично. На практиці можлива ситуація, коли норматив N1 виконується, а норматив сукупного капіталу N2 не виконується. Проте навпаки бути не може. Тому виконання нормативу платоспроможності Н3, установленого для українських банків, означає додержання міжнародних стандартів достатності капіталу за Базельською угодою.

 

Ступінь ризиковості активних операцій банку визначається НБУ і переглядається з часом за умови зміни економічної ситуації. Станом на 01.01.98 усі активи комерційного банку поділені на 5 груп за ступенем ризику та ймовірністю втрати частини вартості.

Першу групу становлять безризикові активи, до яких належать банкноти та монети в касі, дорожні чеки, кошти на рахунках НБУ, ОВДП тощо, і коефіцієнт ризику дорівнює нулю.

До наступних двох груп низькоризикових активів належать кредити, надані центральним органам державного управління, з коефіцієнтом ризику 10%, а також боргові цінні папери місцевих органів влади та надані їм кредити з коефіцієнтом ризику 20%.

Групу активів із середнім рівнем ризику 50% становлять кошти на рахунках в інших банках, нараховані доходи (у тому числі і прострочені), за борговими цінними паперами.

До групи високоризикових віднесена більша частина активів банку, таких як кредити (крім кредитів центральним органам управління), у тому числі й міжбанківські, основні фонди, факторинг, лізинг, враховані векселі, сумнівна заборгованість, боргові цінні папери, випущені фінансовими (небанківськими) установами тощо. Коефіцієнт ризику за даною групою активів становить 100% (дод. 2).

 

Принципово новим для вітчизняної банківської практики стало введення коефіцієнтів ризику для позабалансових зобов'язань, які за умови їх виконання перетворюються на балансові статті. Так, гарантії, поручительства, акредитиви, надані банком, сумнівні вимоги за операціями з валютою, банківськими металами та з іншими фінансовими інструментами, цінні папери до отримання за операціями андеррайтингу віднесені до високоризикових операцій банку і мають коефіцієнт ризику 100%.

Зобов'язання з кредитування, надані банком, валюта та банківські метали, які куплені, але не отримані, та інші активи до отримання класифікуються як середньоризикові з коефіцієнтом ризику 50%. Для розрахунку значення активів, зважених за ризиком Ар, необхідно помножити величину кожної статті активів та позабалансових активних рахунків на відповідний коефіцієнт ризику, визначений НБУ (якщо коефіцієнти виражені у відсотках, то потрібно розділити на 100), а потім знайти загальну суму ризикозважених активів, яка й використовується у процесі розрахунку показника платоспроможності Н3.

 

Норматив достатності капіталу Н4 визначається як відношення сукупного капіталу банку до загальних активів банку (зменшених на створені відповідні резерви) ЗА:
Н4=К/ЗА*100 (2.6)
Нормативне значення Н4 має бути не нижче за 4%.
Норматив Н4 показує рівень достатності капіталу з огляду на загальний обсяг діяльності, незалежно від розміру різноманітних ризиків. Цей норматив використовується у вітчизняній банківський практиці для посилення контролю за розміром капіталу порівняно з активами. Міжнародними нормами застосування такого показника не передбачено.

 

З метою забезпечення процесу реальної капіталізації банківської системи НБУ розроблено систему визначення категорії банку залежно від розміру капіталу.

Згідно з даною системою всі банки належать до однієї з трьох категорій капіталу, для кожної з яких розроблено відповідну програму нарощування капітальної бази та конкретні рекомендації щодо дивідендної політики банку (дод. 4). Система категорійності капіталу призначена для посилення контролю за процесом капіталізації банків з боку НБУ та для забезпечення умов реального нарощування капіталу комерційними банками України.
Ця система може розглядатися як метод централізованого управління капіталом банківської системи в цілому, основна мета якого - нарощувати капітальну базу.

 

Приклад 2.1
Розмір капіталу комерційного банку становить 5100 тис. грн., у тому числі основний капітал - 2900 тис. грн. Активи банку наведені в табл. 2.1.
1. Визначити відповідність нормативам достатності капіталу за Базельською угодою та вимогами НБУ.
2. Якщо банк розширить свою кредитну діяльність і збільшить обсяг кредитування на 20% (крім кредитування центральних органів держуправління), то як це вплине на рівень достатності капіталу за інших рівних умов?

 

Розв'язання
1. Для розрахунку активів, зважених за ризиком, кожну статтю активів та позабалансових елементів слід помножити на відповідний коефіцієнт ризику (графа 4 табл. 2.1) і поділити на 100 (оскільки коефіцієнти виражені у відсотках). Сума активів, зважених за ризиком, наведена у графі 5 табл. 2.1. Маємо:
100 = 4,86;× 59629,9) :N1 = (2900
100 = 8,55;×N2 = (5100 : 59629,9)
100 = 5,88.×H4 = (5100 : 86685,4)

У даному банку нормативів достатності капіталу за міжнародними стандартами додержують. Відповідний норматив для основного капіталу становить 4,86%, що перевищує обов'язковий мінімум 4%, а норматив сукупного капіталу досяг 8,55% (обов'язкове значення становить 8%). Норматив платоспроможності банку Н3, установлений НБУ, розраховується аналогічно N2, тому можна зробити висновок про додержання комерційним банком даного економічного показника.
Норматив достатності капіталу Н4 за визначенням НБУ має бути не нижчим за 4%, а в банку він становить 5,88%.
Отже, даний банк має достатньо сильні капітальні позиції, про що свідчить перевищення всіх нормативних вимог достатності капіталу.
2. Якщо банк планує розширити кредитну діяльність на 20% (крім кредитування центральних органів державного управління), то обсяг кредитів збільшиться на суму 9021,6 тис. грн. (45108 0,2 = 9021,6). На таку саму величину зросте загальна сума активів, зважених за ризиком, оскільки кредити мають коефіцієнт ризику 100%. Сума ризикозважених активів становитиме 68651,5 тис. грн. (59629,9 + 9021,6 = 68651,5). Далі обчислюємо:

100 = 4,2;×N1 = (2900 : 68651,5)
100 = 7,43;×N2 = (5100 : 68651,5)
100 = 5,33.×H4 = [5100 : (86685,4 + 9021,6)]
Як показують розрахунки, за умови розширення кредитної діяльності в банку нормативи N1 і Н4 не порушуються і перевищують обов'язкове значення 4%. Водночас норматив сукупного капіталу N2 і відповідно норматив НБУ платоспроможності банку Н3 стали нижчими за 8% - встановлені мінімальні стандарти. Тому перед менеджментом банку постає завдання збільшити капітал до розміру, який задовольнить обов'язкові вимоги регулюючих органів. У даному разі необхідно збільшити капітал до 5492,12 тис. грн. (68651,5 0,08 = 5492,12), тобто на 392,12 тис. грн.

Менеджмент банку має проаналізувати всі можливі джерела поповнення капіталу і вибрати найдешевші та найбезпечніші, використовуючи відповідні методи управління капіталом банку.

 

УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ на прикладі УКРГАЗБАНКУ

Капітал банку - залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань.

Капітал виконує три важливі функції: 1) захисна - страхування вкладів і депозитів, що гарантує певний захист… 2) оперативна - особливо важлива у період початку функціонування банку, що надає можливість за рахунок власного…

Управління капіталом на прикладі АГРОПРОМБАНКУ.

Основною ціллю політики є забезпечення стійкого зростання вартості власного капіталупри умові виконання вимог щодо його достатності в умовах… Основними принципами політики управління капіталом є: a. відповідність стратегії розвитку банку та масштабів його діяльності діючому законодавству;

Процеси управління капіталом охоплюють планово-нормативну, інформаційно-аналітичну та контрольну підсистеми.

· Інформаційно-аналітична підсистема призначена для збору необхідної інформації: маркетингової, правової, інформації про ліквідність, рівень… · За допомогою контрольної система аналізується ефективність використання… На протязі 2008 року банк дотримувався встановлених нормативів адекватності капіталу (Н2 та Н3). Так, норматив…

УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ОТП Банку

Група управляє своїм капіталом шляхом максимального збільшення прибутків зацікавлених сторін через оптимізацію балансу боргових та дольових… Група здійснює моніторинг адекватності капіталу, окрім інших заходів, за… Протягом минулого року Група у повному обсязі виконувала усі вимоги до капіталу, встановлені зовні.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ, ВИЗНАЧЕННЯ ЙОГО СТРУКТУРИ ТА ВАРТОСТІ В ІНСТИТУТАХ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

УПРАВЛІННЯ ВЕЛИЧИНОЮ ТА СТРУКТУРОЮ КАПІТАЛУ В ІНСТИТУТАХ ІНФРАСТРУКТУРИ ФІНАНСОВОГО РИНКУ (ТОВАРНИХ ТА ФОНДОВИХ БІРЖАХ)   Для здійснення своєї діяльності товарна біржа використовує статутний… Біржа самостійно визначає сторону або сторони, що оплачують державне мито за реєстрацію угоди згідно з Декретом…

ФІНАНСУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УСТАНОВ: ДЖЕРЕЛА ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ.

Для державних установ та організацій характерним є те, що незалежно від функцій, які вони виконують в економічній системі (владні, репрезентація держави в окремих сферах суспільного життя, управління економікою, державними корпоративними правами тощо), їх поточні та інвестиційні витрати фінансуються за рахунок бюджетів усіх рівнів. Тобто, щодо цих організацій та установ застосовується кошторисний метод фінансування.

При цьому, такі суб’єкти господарювання можуть отримувати доходи від надання управлінських послуг (органи виконавчої влади) або послуг відповідно до своєї основної діяльності. Вони також отримують доходи від провадження господарської та виробничої діяльності і надходжень від підприємств, засновниками яких є ці організації (державні установи й організації, створені органами влади).

Отже, для суб’єктів господарювання, що виконують владні функції та суспільно корисну діяльність і мають статус неприбуткових, характерними є такі методи фінансового забезпечення:

1. Кошторисний метод:

a. фінансування за рахунок коштів загального фонду бюджетів усіх рівнів;

b. поєднана форма фінансування, яка передбачає використання коштів загального та спеціального фондів бюджетів усіх рівнів;

2. Самофінансування – фінансування за рахунок членських внесків, коштів членів організації або засновників, благодійних надходжень, доходів від надання послуг, що відповідають функціональному призначенню організації; пасивних доходів, надходжень від проведення господарських операцій, які передбачені їх статутними документами.

Державні заклади, які повністю чи частково фінансуються із загального фонду бюджетів різних рівнів (державного бюджету України, бюджету АР Крим, бюджетів місцевого і регіонального самоврядування), складають кошторис – основний планово-фінансовий документ, котрий підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Одночасно з кошторисом складається зведення показників спеціального фонду кошторису установи у розрізі спеціальних коштів та інших власних надходжень.

Кошторис має дві складові:1. загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;2. спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Платежі за рахунок спеціального фонду кошторису здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Відповідно до чинного законодавства України, державні організації та установи як юридичні особи мають право вільно займатися вказаною в установчих документах підприємницькою діяльністю у межах переліку платних послуг відповідно до їх функціональних повноважень та послуг з провадження господарської (виробничої діяльності). Доходи від підприємництва та інші надходження коштів кваліфікуються як позабюджетні, що включаються до спеціального фонду кошторису.

Позабюджетні кошти державних організацій, відповідно до їх джерел, поділяються на власні надходження, інші надходження та інші власні надходження.

Власні надходження (спеціальні кошти) пов’язані з наданням платних послуг, виконанням робіт на основі професійної діяльності працівників установи, а також від іншої діяльності, що здійснюється відповідно до затверджених нормативно-правових актів.

Інші надходження таких організацій та установ пов’язані з можливістю отримання коштів від розміщення власних тимчасово вільних сум на депозитних рахунках, надходження благодійних внесків від організацій, фондів та громадян та ін.

У розпорядженні організацій можуть мати місце й інші власні надходження.

Право мати спеціальні кошти надається організації за умов, якщо витрати, пов'язані зі здійсненням указаної діяльності, повністю забезпечуються одержаними доходами.

У більшості випадків власні надходження державних організацій та установ пов’язані з:

· наданням платних послуг, які відповідають профілю організації (спрямовуються на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених послуг);

· орендною і квартирною платою та іншими надходженнями від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що належать установі; надходженнями від орендарів (суборендарів) за спільне господарське обслуговування приміщень (паливо, освітлення тощо) (спрямовуються на утримання обладнання і ремонт будівель (приміщень); покриття видатків зі спільного господарського обслуговування).

· наданням транспортних послуг із перевезення населення, вантажів, ремонту транспортних засобів, користування стоянками, що знаходяться на території установи або їй належать (спрямовуються на проведення ремонту та обслуговування автотранспорту, інших механізмів, стоянок, придбання пально-мастильних матеріалів);

· надходженнями від господарсько-виробничої діяльності допоміжних підприємств і господарств, що відповідають профілю роботи установи і передбачені положенням про цю установу (спрямовуються на видатки з організації виконання цих робіт та на утримання установи);

· коштами, отриманими від реалізації необігових активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, за здані у вигляді брухту і відходів чорні, кольорові метали, дорогоцінні метали (у т. ч. відходи від використання фотоматеріалів і кіноплівки) та ін., що згідно із законодавством залишаються у розпорядженні установи (спрямовуються на покриття витрат, пов’язаних зі збором і транспортуванням зазначених матеріалів, на преміювання осіб, які зайняті збиранням металевого брухту й відходів, витрат на інші господарські потреби і на ремонт, модернізацію чи придбання нових необігових активів та матеріальних цінностей, на інші видатки за кошторисом);

· сумами за дорученнями – коштами, які бюджетні установи та організації отримують від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб і доброчинних фондів для виконання певних доручень (спрямовуються на придбання замовлених у централізованому порядку бланків документації з бухгалтерського обліку, звітності, статистики; інші кошти, отримані від підприємств, установ, організацій та приватних осіб для виконання окремих доручень) Доброчинні внески та пожертви, отримані відповідно до чинного законодавства, повинні супроводжуватися письмовим підтвердженням мети внесків (лист, заява або відповідні записи спонсора на розрахункових документах тощо).

До інших надходжень належать:

· депозитні суми – кошти, що надходять у тимчасове розпорядження установ та організацій, які мають право отримувати у тимчасове зберігання кошти фізичних та юридичних осіб і з настанням певних умов підлягають поверненню тим, хто їх вніс, або перерахуванню за призначенням. Їх надходження до установи не пов’язується з виконанням кошторису доходів і видатків. Наприклад, кошти хворих, які перебувають на лікуванні в лікарняних закладах;

· доброчинна допомога підприємств, установ, організацій, громадських організацій та громадян у вигляді матеріальних і нематеріальних цінностей, за умови, що особи, які зробили внески, не визначили їх цільового призначення;

· кошти, отримані в результаті задоволення судових позовів до підприємств, установ, організацій та окремих осіб щодо відшкодування нанесених збитків державній установі.

Залежно від сфери діяльності бюджетні організації та установи можуть мати й інші види спеціальних коштів, інших надходжень та надходження зі спеціальних фондів, наприклад:

· у середніх загальноосвітніх закладах за рахунок коштів бюджету та інших джерел утворюється фонд загального обов’язкового навчання (фонд всеобучу) у розмірі не менше 1 процента від суми витрат на його поточне утримання; в школах-інтернатах можуть мати місце дотації органів державної та місцевої влади;

· у вищих навчальних закладах – дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; кредити та позики банків; дивіденди від цінних паперів і доходи від розміщення на депозитних вкладах вільних позабюджетних коштів; гранти та інші види надходжень від міжнародних організацій і фондів; штрафні санкції;

· у науково-дослідних організаціях – кошти державного інноваційного фонду; позабюджетного фонду впровадження фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт галузевого спрямування та ін;

· у закладах охорони здоров’я – суми, які згідно з чинним законодавством отримують станції переливання крові за відпуск донорської крові та її компонентів і виготовлених

· із них препаратів; кошти, які отримують медичні установи за виготовлення і реалізацію ретроплацентарної крові; плата за утримання підопічних у геріатричних пансіонатах, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних їх утримувати тощо.

До інших власних надходжень відносять:

· кошти, що надходять від діяльності закладів громадського харчування, які належать державним установам та організаціям (спрямовуються на покриття витрат, пов'язаних із діяльністю цих закладів);

· кошти, які отримують установи від реалізації путівок на туристські та спортивні бази, в пансіонати, санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку (спрямовуються на утримання туристських та спортивних баз, пансіонатів, санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку);

· кошти працівників за харчування, отримане за місцем роботи (спрямовуються на покриття видатків, пов'язаних з організацією харчування).

ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛОМ ОБ’ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН.

Майновий статус релігійних організацій передбачає користування майном, яке є власністюдержави, громадських організацій або громадян та власним… Для культових і господарських потреб релігійним організаціям на договірних… В інших випадках культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі…

ТЕМА 4.

АКТИВИ УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УПРАВЛІННЯ НИМИ

У міжнародній практиці найбільш поширеним визначенням активів є таке: активи — це ресурси, які отримані підприємством в результаті минулих подій,… У Національному положенні (стандарті) бухгалтерського обліку П(с)БО (п. 4)… Для управління активами вищенаведене вимагає розуміння того, що, по-перше, активи з’явилися внаслідок минулих подій,…

Характеристика загальних основ управління активами установ, організацій.

 

Форма функціонування активів.

  2. Характер участі в господарському процесі та швидкість обороту активів. За…  

Прискорення обертання загальної суми оборотних активів.

Ця задача управління оборотними активами досягається шляхом збільшення частки активів з високою оборотністю і зменшення частки активів, що обертаються повільно.

3. Забезпечення ліквідності оборотних активів, достатньої для підтримки платоспроможності установи і організації по поточних фінансових зобов'язаннях. Ця управлінська задача досягається за допомогою постійного контролю за розміром оборотних активів в грошовій абсолютно ліквідній формі, а також шляхом забезпечення відповідної частини високоліквідних активів у вигляді поточних фінансових інвестицій та інших активів, які при необхідності можуть швидко трансформуватися у грошові кошти.

Забезпечення підвищення рентабельності оборотних активів.

Досягти цієї управлінської задачі можна шляхом своєчасного використання тимчасово вільних залишків грошових активів для формування ефективного портфелю поточних фінансових інвестицій, що можуть принести установі і організації прямий дохід у формі процентів або дивідендів, розміщення коштів на депозит, відкриття контокорентних рахунків в банку. З метою максимізації прибутковості оборотних активів необхідно оптимально поєднувати активи, що дають прямий дохід, і ті активи, які такого доходу не приносять.

Мінімізація ризиків і втрат, пов'язаних з формуванням і використанням оборотних активів.

Тому політика управління оборотними активами установ, організацій повинна бути направлена на мінімізацію ризику їх втрат, особливо в умовах дії… Крім того, необхідно враховувати ризики формування оборотних активів та їх… Ø недостатність грошових коштів може призвести до перебоїв у господарському процесі, невиконання зобов'язань,…

Переваги та недоліки лізингових операцій

При порівнянні окремих грошових потоків (від придбання обладнання на умовах лізингу, за рахунок банківського кредиту, за рахунок власних фінансових…  

Джерела формування активів фінансових установ та способи забезпечення їх оптимальної структури

ТОВАРИСТВО З ДОДАТКОВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «УКРФІНСТРАХ» Актив Код рядка На початок звітного періоду …   Страховим законодавством встановлені конкретні вимоги до структури та величини активів страховика в межах наявних…

Основне завдання при інвестуванні страхових резервів полягає у створенні збалансованого інвестиційного портфелю, у виборі таких варіантів, які б забезпечили дотримання висунутих вимог, по можливості, одночасно.

УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ БАНКУ пов’язане з управлінням основним капіталом, кредитним портфелем і портфелем цінних паперів, ліквідністю і резервами.

Управління активами і пасивами банку передбачає управління процентним, кредитним, валютним ризиком та ризиком ліквідності; термінами погашення та процентними ставками активів-пасивів.

Ефективне управління активами і пасивами банкупередбачає визначення такого співвідношення ризику і прибутковості банківських операцій, яке забезпечує достатній рівень прибутковості капіталу відповідно до вимог учасників, вкладників і кредиторів Банку.

Основна мета управління активами і пасивами полягає в максимізації, або стабілізації маржі банку – різниці між процентними надходженнями та процентними витратами, при прийнятому рівні ризику. Іншими словами, головна мета управління активами і пасивами комерційного банку може бути сформульована або у вигляді максимізації прибутку банку при припустимому рівні ризику на проведення його операцій, або – в мінімізації загального ризику проведення активно-пасивних операцій за умов одержання стабільного прибутку заданого рівня.

Складовими управління активами комерційного банку є:

ü управління ризиком ліквідності, що спонукає банк оцінювати потенційні відтоки депозитів і попит на нові позички;

ü управління кредитним ризиком;

ü управління портфелем цінних паперів;

ü забезпечення раціональних співвідношень між обсягами депозитних, позичкових і власних коштів;

ü управління депозитними та процентними ставками;

ü оцінку потреби в капіталі;

ü планування оподаткування;

ü управління чистими накладними витратами при веденні активних та пасивних операцій.

Особливе місце серед теоретичних і практичних питань у сфері управління активами комерційного банку займає розв’язання задачі стосовно ризиків. ЇЇ сутність у тому, що вартість банківських активів і зобов’язань піддається коливанням під впливом безлічі факторів, при чому ступінь і напрямок цього впливу практично неможливо врахувати заздалегідь. Наявність такої невизначеності впливає на поводження банків, змушуючи їх застосовувати різні методи захисту від негативних наслідків ризиків.

До основних ризиків, характерних для активних операцій банку, відносяться:

Ø кредитний ризик, пов’язаний з можливістю невиконання позичальником своїх фінансових зобов’язань;

Ø процентний ризик, пов’язаний з можливими коливаннями ринкових процентних ставок;

Ø ринковий ризик, пов’язаний з можливим знеціненням цінних паперів.

При цьому необхідно відзначити, що кредитний ризик має найбільше значення серед ризиків, пов’язаних з активними операціями банку. Даний висновок заснований на тому, що в структурі активних операцій, які проводяться комерційними банками, найбільшу питому вагу має кредитна діяльність. При цьому варто врахувати, що в ряді випадків кредитний ризик може перерости в ризик системний, коли порушення кредитних зобов’язань одним учасником веде до ланцюга неплатежів на фінансовому ринку. У той же час цей вид ризику робить істотний вплив і на ресурсний потенціал комерційного банку. При цьому його вплив відчутний як у тактичному, так і в стратегічному плані, що пов’язано з необхідністю прогнозування величини ресурсного потенціалу комерційного банку в різні проміжки часу, розробці заходів для забезпечення банку фінансовими ресурсами в достатньому обсязі й у необхідний час.

Одними із класичних способів мінімізації кредитних ризиків є внесення позичальником застави, розробка комбінованих підходів щодо оцінки кредитоспроможності позичальника. Не менш актуальною і важливою задачею для комерційного банку є відповідь на запитання: які кошти залучати для видачі кредитів, іншими словами, які зобов’язання приймати на себе? При цьому зміст задач, з якими приходиться зіштовхуватися банкам, є встановлення прийнятної процентної ставки по залученню коштів і оцінки ймовірності відтоку залучених коштів у будь-який момент часу. Таким чином, можна виділити наступні ключові напрямки в стратегії банку по залученню позикових коштів:

ü створення вигідних умов для залучення позичкових фінансових ресурсів у необхідному обсязі;

ü мінімізація процентних витрат банку.

УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ БАНКУ НА ПРАКТИЦІ.

Процес управління кредитним ризиком являє собою певним чином організовану послідовність дій, яка складається з наступних етапів: Прийняття ризику (для розуміння ризику, що приймається на себе - виявляємо… Визначення ціни ризику (процентна політика побудована таким чином, що в собівартість кредиту включається плата за…

Процес оцінки кредитного ризику поділено на оцінку індивідуального ризику (корпоративні клієнти, банки-контрагенти) і оцінку портфельного ризику (в цілому кредитний портфель, роздрібні клієнти).

Портфельний ризик виявляється в зменшенні вартості активів Банку. Джерелом портфельного ризику є сукупна заборгованість перед Банком за операціями, для яких є властивим кредитний ризик, тобто портфель однорідних кредитних операцій. Оцінка портфельного кредитного ризику передбачає оцінку концентрації і диверсифікації активів Банку.

З метою мінімізації кредитного ризику розробляється система лімітації кредитних операцій, яка включає ліміти трьох рівнів:

ü ліміти індивідуального кредитного ризику

ü ліміти портфельного кредитного ризику

ü ліміти повноважень.

При здійсненні кредитних операцій Банк керується вимогами до обмеження кредитного ризику, встановленими НБУ. Базою для розрахунку цих обмежень є регулятивний капітал Банку. Ліміти кредитного ризику затверджуються на Кредитному комітеті за пропозицією Департаменту ризик - менеджменту.

 

Управління ризиком ліквідності здійснюється двома способами: шляхом управління активами і шляхом управління ліквідними позиковими коштами

Управління ризиком ліквідності базується на управлінській звітності Банку, яка базується на аналізі динамічних і статичних розривів активів і пасивів за термінами погашення (GAP-analysis), аналізі волатильності стабільної частини поточних пасивів і строкових коштів клієнтів Банку, встановленні і контролі лімітів на gap-розриви за термінами. Розрахунок і контроль цих показників проводиться щомісяця, з урахуванням достатнього і критичного стану розривів мультивалютно і за основними видами валют. Контроль здійснюється консолідовано, в розрізі Головного Банку і філій. Для оцінки і аналізу фактичного рівня ліквідності і платоспроможності Банк використовує обов'язкові вимоги норм економічних нормативів, встановлених НБУ для регулювання діяльності комерційних банків і внутрішні ліміти ризику ліквідності. Внутрішні ліміти ризику ліквідності встановлюються КУАП Банку за пропозицією Департаменту ризик - менеджменту і переглядаються не рідше 1 разу на рік.

При моніторингу ризиків ліквідності і платоспроможності Банком значна увага надається:

ü динаміці частки високоліквідних активів в чистих активах (каси, засобів на коррахунках), стану розривів активів і пасивів по термінах

ü стану стабільної частини ресурсної бази і її волатильності

ü терміновості депозитів юридичних і фізичних осіб з точки зору терміну погашення з урахуванням їх оборотності

ü коефіцієнту співвідношення наданих кредитів до залучених депозитів

ü сальдо між розміщеними і залученими коштами на міжбанківському ринку і його частки в зобов'язаннях банку

ü стану платоспроможності

ü фактичному значенню показника миттєвої і поточної ліквідності

ü якості кредитного портфеля: оцінці оборотності кредитів, які працюють в режимі овердрафту; динаміці прострочених і сумнівних кредитів

ü якості портфеля цінних паперів (корпоративних, державних)

ü частці відкритої валютної позиції в чистих активах Банку.

Управління валютним ризиком. Під валютним ризиком Банкрозуміє існуючий або потенційний ризикдля прибутку і капіталу банку, який виникає внаслідок несприятливої зміни обмінних валютних курсів і цін на банківські метали.Управління валютним ризиком в Банку – це процес, за допомогою якого Банк виявляє (ідентифікує) валютний ризик, проводить оцінку його величини, здійснює його моніторинг, контролює свої відкриті валютні позиції, лімітує відкриті валютні позиції, враховує взаємозв'язок валютного ризику з рештою видів ризиків.

Для управління, оцінки і контролю валютних ризиків Банком розроблено VAR – методологію (методика оцінки потенційних збитків відкритих валютних позицій через чинник ризиків коливання валютних курсів), також використовуються Stop-out, Stop-Loss механізми. У основу VAR-методології покладено варіаційно - коваріаційний дельта - нормальний метод. Всі системи внутрішнього контролю проходять бек - тестування і стрес-тестування. Затверджені параметри VAR-методології відповідають вимогам Базель2.

З метою мінімізації впливу валютного ризику КУАП встановлює внутрішні ліміти валютного ризику за пропозицією департаменту ризик - менеджменту

Управління процентним ризиком.В результаті несприятливогоколивання на ринку відсоткових ставок Банк піддається процентному ризику, джерелом якого є дисбаланс активів і пасивів, чутливих до зміни відсоткових ставок за термінами погашення.

З метою зниження відсоткового ризику Банк використовує комплексну систему управління ризиком, яка включає:

ü централізацію встановлення процентних ставок банківських продуктів по всій системі Банку

ü Gap-аналіз для оцінки ризику в процентній маржі Банку

ü аналіз дюрацій для оцінки ризику в капіталі банку (VAR процентного ризику)

ü управління кривої прибутковості по кредитних і депозитних продуктах

ü систему трансфертного ціноутворення і фондування

ü управління спредом

ü управління активами і пасивами

ü аналіз сценаріїв

ü лімітація чутливості Банку до процентного ризику

ü створення стрес-моделей

ü проведення зваженої відсоткової політики Банку, яка грунтується на формуванні процентних ставок по кредитах з урахуванням собівартості пасивів і рейтингу позичальника, і ризику операції

ü щомісячний перегляд відсоткових ставок активних і пасивних операцій з урахуванням ринкової позиції банків-конкурентів

ü управління кривою прибутковості активів і пасивів по термінах погашення

 

КУАП приймає рішення щодо зміни процентної політики банку і внутрішніх лімітів процентного ризику. Рішення про зміну рівня відсоткових ставок затверджуються КУАП і доводяться до всіх регіональних підрозділів відповідними наказами і розпорядженнями. КУАП здійснює постійний моніторинг і перегляд відсоткових ставок за видами валют, в розрізі термінів, видів продуктів (за активами і пасивами банку).

Контроль відповідності фактичних відсоткових ставок, встановлених у Банку, здійснює служба бек-офісу Головного банку. Контроль проводиться в цілому за системою Банку. Аналіз кривої прибутковості банківських продуктів за термінами дає можливість виявляти збиткові продукти і керувати механізмом встановлення процентних ставок. Для підвищення “гнучкості” балансу по відношенню до процентного ризику Банк планує перейти до встановлення плаваючої процентної ставки, а в угодах із фіксованою ставкою (кредитних, депозитних) передбачено можливість перегляду відсоткових ставок у разі значних коливань ставок на ринку або зміни облікової ставки.

Управління ризиком репутації. Ризик репутації - існуючий або потенційний ризик для доходу і капіталу, який виникає внаслідок несприятливого сприйняття іміджу фінансової установи клієнтами, контрагентами, засновниками або органами нагляду. Це впливає на можливість Банку встановлювати нові відносини з контрагентами, надавати нові послуги або підтримувати відносини з існуючими клієнтами. Департамент ризик - менеджменту проводить аналіз частки ринку в регіонах, в яких банк присутній. Аналіз проводиться за такими напрямками:

• аналіз банківських продуктів на адекватність регіональному ринку
• аналіз якості обслуговування клієнтів
• аналіз конкурентоспроможності банківських продуктів
• аналіз іміджу засновників банку, членів Правління банку, керівників структурних підрозділів, клієнтів, співробітників.

Операційний ризик виникає через вади корпоративного управління систем внутрішнього контролю, неадекватність або помилковість внутрішніх процесів, систем, несприятливі зовнішні події, неправильні дії персоналу. Мінімізація операційного ризику досягається шляхом впровадження системи чіткого делегування повноважень, розподілу несумісних обов'язків, розподілу повноважень окремих структурних підрозділів і працівників банку при виконанні всіх банківських операцій з обмеженим доступом в операційну систему, застосування принципу «двох пар очей», а також проведенням регулярного аудиту операцій і процесів. Внутрішні процедури мінімізації операційного ризику ґрунтуються на розподілі функцій між фронт-офісом і бек-офісом, яким передбачено, що працівники, відповідальні за здійснення операцій, не повинні проводити розрахунки і вести бухгалтерський облік власної діяльності. З метою оцінки операційного ризику в капіталі Банк веде базу даних про інциденти; проводить ранжирування процесів, підрозділів і операцій на рівні ризиків; проводить подальшу роботу з пулами, де виявлено максимальний операційний ризик, для його пом'якшення.

 

Інтегроване управління активами і пасивами банку.

За сучасних умов розвитку банківської діяльності головне завдання полягає в пошуку реальних шляхів мінімізації ризиків та отриманні достатніх прибутків для збереження коштів вкладників і підтримання життєдіяльності банку. Успішне вирішення цієї складної проблеми потребує використання багатьох методів, прийомів, способів, систем та розробки нових підходів до управління активами і пасивами банку.

Сьогодні банки розглядають свої портфелі активів і пасивів як єдине ціле, що визначає роль сукупного портфеля банку в досягненні його загальних цілей - високого прибутку і прийнятного рівня ризику. Інтегроване управління активами і пасивами дає банку інструментарій для захисту депозитів і позик від впливу коливань циклів ділової активності і сезонних коливань, а також засоби для формування портфелів активів, що сприяють реалізації цілей банку.

У роботах Дж. Маршалла управління активами і пасивами розглядається як метод управління ризиками поряд із страхуванням та хеджуванням. На думку американського вченного – економіста Пітера С. Роуза, суть управління активами и пасивами полягає в формуванні стратегій та виконанні заходів, що приводять структуру балансу банка у відповідність до його стратегічних програм. Дж. Сінкі під управлінням активами і пасивами розуміє, в основному, методи управління чистою процентною маржею та гепом.

Діяльність з управління активами і пасивами належить до стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.

Інтегрований підхід до управління активами і пасивами полягає в розумінні нерозривної єдності активів, зобов'язань та капіталу банку. В основу покладене розуміння того, що і доходи і витрати стосуються обох складових банківського балансу. У такому разі зниження витрат завдяки управлінню пасивами так само допомагає досягти цільового рівня прибутковості банку, як і надходження від активних операцій.

У найбільш широкому розумінні інтегроване управління активами і пасивами включає не тільки концептуальні засади, а й систему категорій, аналітичні показники, інструменти, техніку та методику аналізу, засоби прогнозування та планування, стратегію і тактику управління, що ґрунтуються на фундаментальній ідеї спільного регулювання грошових потоків і об'єднують управління банківськими портфелями в один узгоджений процес. Концепція реалізується через сукупність таких методів фінансового управління банком, як структурне балансування, управління гепом, управління ліквідністю, валютний метчинг, імунізація, хеджування, страхування, управління спредом та ін. Застосування кожного із методів передбачає наявність певного аналітичного інструментарію досліджень, до складу якого включаються категоріальний апарат, система аналітичних показників, моделі факторного аналізу та кількісні методи аналізу.

Основною метою управління активами і пасивами є запобігання чи виправлення дисбалансу та захист від ризиків банківської діяльності шляхом аналізу наслідків генеральної стратегії банку за структурою балансу і його рентабельності. Ця мета досягається шляхом оптимальної комбінації і оптимальних рівнів активів, пасивів та фінансового ризику банку.

Центральною ланкою управління активами і пасивами на практиці є конструювання структури балансу банку через послідовні процентні цикли при одночасній підтримці адекватної ліквідності і профілю ризику.

Таким чином, основна задача інтегрованого управління активами і пасивами банку - це скоординоване управління всією структурою балансу банку, а не окремими його елементами, що можна схематично представити в такий спосіб (рис. 1).

Рис. 1. Інтегроване управління активами та пасивами – управління банківським балансом

Упровадження інтегрованого підходу до управління активами і пасивами в банку в сучасних умовах потребує утворення певної організаційної одиниці - спеціального комітету при Раді директорів (Правлінні банку) - Комітету з управління активами і пасивами (КУАП) чи ALKO.

Перевагою інтегрованого підходу є можливість отримання максимального прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваженого підходу до управління ліквідністю завдяки більш точному визначенню потреби в ліквідних коштах. Проте такий підхід до управління потребує застосування багатьох складних методів і прийомів та високого рівня кваліфікації менеджерів. За сучасних умов підвищеної волатильності (Волати́льність (Мінливість,)- статистичний показник, що характеризує тенденцію ринкової ціни або доходу змінюватися з часом. Є одним з найважливіших фінансових показників в управлінні фінансовими ризиками, де являє собою міру ризику використання фінансового інструмента за заданий проміжок часу. Частіше за все вираховується середня волатильність. Виражається волатильність в абсолютному (100$±5$) або у відносному від початкової вартості (100$±5 %) значенні. Розрізняють два види волатильності: Історична волатильність — це величина, рівна стандартному відхиленню вартості фінансового інструмента за заданий проміжок часу, розрахованому на основі історичних даних про його вартість. Очікувана волатильність — волатильність, що вираховується на основі поточної вартості фінансового інструмента із припущенням, що ринкова вартість фінансового інструмента відбиває очікуваний ризик) фінансових ринків та зростання загального рівня ризикованості інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку є найефективнішим.

АКТИВИ ІНСТИТУТУ СПІЛЬНОГО ІНВЕСТУВАННЯ - сукупність майна, корпоративних прав та вимог, сформована за рахунок коштів спільного інвестування;

Вартість чистих активів інституту спільного інвестування - величина, що визначається як різниця між сумою активів інституту спільного інвестування з урахуванням їх ринкової вартості і розміром зобов'язань інституту спільного інвестування.

10 відсотків активів ІСІ відкритого та інтервального типу повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на окремих депозитних банківських рахунках, відкритих для цього ІСІ.

До складу активів ІСІ не можуть входити цінні папери:а) у яких відсутній міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів у разі, якщо його наявність передбачена чинним законодавством;б) якщо Комісією оприлюднена інформація, що емітенти цих цінних паперів:· протягом двох років не подають до Комісії регулярну річну інформацію;· не оприлюднюють регулярну річну інформацію;· перебувають у переліку підприємств, які відсутні за місцем державної реєстрації;· є збитковими протягом двох років і при цьому їх цінні папери недопущені до торгів на організаторах торгівлі (для ІСІ диверсифікованого типу).Зазначена інформація оприлюднюється на сайті Комісії та/або в офіційному друкованому виданні Комісії.У разі якщо зазначені цінні папери перебувають у складі активів ІСІ на дату оприлюднення такої інформації, компанія з управління активами зобов'язана привести актив ІСІ у відповідність до вимог цього пункту протягом 30 календарних днів з дати оприлюднення такої інформації. Для формування власних активів ІСІ можуть придбавати іноземну валюту та банківські метали через банківські установи, які мають відповідну ліцензію. При проведенні публічного (відкритого) розміщення цінних паперів ІСІ відкритого та інтервального типу не менше 10 відсотків активів таких ІСІ повинні утримуватися в грошових коштах, які зберігаються на окремих депозитних банківських рахунках, відкритих для цього ІСІ.

АКТИВИ ДИВЕРСИФІКОВАНОГО ІСІ складаються з грошових коштів, у тому числі в іноземній валюті, на поточних банківських рахунках та депозитних рахунках, банківських металів, а також з цінних паперів, крім сертифікатів фондів операцій з нерухомістю, приватизаційних, похідних, товаророзпорядчих та заставних цінних паперів.

Вартість цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, не може становити більше, ніж 20 % загальної вартості активів диверсифікованого ІСІ.

Вартість цінних паперів, не допущених до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі, та нерухомості не може становити більше ніж 50 % загальної вартості активів недиверсифікованого ІСІ.Структура активів диверсифікованого ІСІ має відповідати одночасно таким вимогам:а) кількість цінних паперів одного емітента в активах ІСІ не може становити більше 10 відсотків загального обсягу їх емісії; б) сумарна вартість цінних паперів, що становлять активи ІСІ в кількості, більшій, ніж 5 відсотків загального обсягу їх емісії, на момент їх придбання не може перевищувати 40 відсотків вартості чистих активів ІСІ; в) не менш як 80 відсотків загальної вартості активів ІСІ повинні становити: грошові кошти; банківські метали; ощадні (депозитні) сертифікати; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні цінні папери; іпотечні цінні папери; цінні папери, що допущені до торгів на організаторах торгівлі.

ДО СКЛАДУ АКТИВІВ НЕДИВЕРСИФІКОВАНОГО ІСІ не можуть входити об'єкти нерухомості, відчуження яких заборонено законодавством України.

Структура активів недиверсифікованого ІСІ повинна відповідати таким вимогам:

а) вартість цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі та які не отримали рейтингову оцінку відповідно до закону, та нерухомості не може становити більш як 50 відсотків загальної вартості активів недиверсифікованого ІСІ (крім венчурних фондів).

б) активи не можуть включати векселі та ощадні (депозитні) сертифікати на суму більше як 30 відсотків активів недиверсифікованого ІСІ.Активи венчурного фонду можуть повністю складатися з нерухомості, корпоративних прав та цінних паперів, що не допущені до торгів на фондовій біржі, або з цінних паперів, які не отримали рейтингової оцінки відповідно до закону.До складу активів венчурного фонду можуть входити боргові зобов'язання, котрі можуть бути оформлені векселями, заставними, договорами позики та в інший спосіб, не заборонений законодавством України. Позики за рахунок коштів венчурного фонду можуть надаватися тільки юридичним особам, учасником яких є такий венчурний фонд. Для формування власних активів ІСІ можуть придбавати іноземну валюту через банківські установи, які мають відповідну ліцензію.Вартість цінних паперів іноземних емітентів не може бути більшою, ніж 20 процентів від загальної вартості активів ІСІ.Активи ІСІ не можуть включати:ü цінні папери, випущені компанією з управління активами, зберігачем, реєстратором та аудитором (аудиторською фірмою) цього ІСІ та пов'язаними особами;ü цінні папери іноземних держав та іноземних юридичних осіб, допущені до торгів менше ніж на двох провідних іноземних біржах чи у торговельно-інформаційних системах, перелік яких визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку (Комісією);ü цінні папери інших ІСІ;ü векселі та ощадні сертифікати на суму більше, ніж 10 процентів вартості активів ІСІ, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії;ü похідні цінні папери, якщо інше не встановлено нормативно-правовими актами Комісії.Корпоративний інвестиційний фонд провадить свою діяльність, якщо 70 або більше процентів середньорічної вартості активів, що належать йому на праві власності, вкладені у цінні папери.Активи корпоративного інвестиційного фонду можуть включатиоб'єкти нерухомості, необхідні для забезпечення статутної діяльності, за рахунок яких сформовано початковий статутний капітал такого ІСІ. Корпоративні інвестиційні фонди мають певні обмеження щодо проведення своєї діяльності. Так, фонди не мають права:ü емітувати та розміщувати цінні папери, крім акцій;ü залучати позики або кредит у розмірі, що перевищує 10 процентів його активів;ü надавати активи під заставу в інтересах третіх осіб;ü відмовитися від викупу власних акцій;ü розміщувати акції за ціною, нижчою від вартості чистих активів корпоративного інвестиційного фонду в розрахунку на одну акцію;ü розміщувати акції понад проголошену кількість;ü розміщувати акції за ціною, нижчою від номінальної вартості; ü створювати будь-які спеціальні або резервні фонди.Управління активами корпоративного інвестиційного фонду на підставі відповідного договору здійснює компанія з управління активами.Мінімальний обсяг активів пайового інвестиційного фонду не може бути менший, ніж розмір початкового статутного фонду (капіталу) корпоративного інвестиційного фонду.Ініціатором створення пайового інвестиційного фонду є компанія з управління активами. Створюється такий фонд шляхом придбання інвесторами випущених компанією з управління активами інвестиційних сертифікатів.При прийнятті інвестором пропозиції (оферти) емісії інвестиційних сертифікатів складається угода про приєднання його до пайового інвестиційного фонду.Прийняття (акцепт) пропозиції (укладення з компанією з управління активами угоди про приєднання до пайового інвестиційного фонду) здійснюється інвестором шляхом придбання інвестиційного сертифіката, за грошові кошти. Сертифікат засвідчує частку учасника пайового інвестиційного фонду і надає кожному з них однакові права.При цьому, управління активами похідних цінних паперів на основі інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду, активами якого ця компанія управляє, не допускається.Нерухоме майно, що становить активи пайового інвестиційного фонду, реєструється в установленому порядку на ім'я компанії з управління активами з відповідною відміткою. Компанія з управління активами є розпорядником цього нерухомого майна.

Відкрите акціонерне товариство «Українська біржа»

Річна інформація емітента за 2009 рік

Загальні відомості

1.1. Повне найменування емітента Відкрите акціонерне товариство

«Українська біржа»

1.2. Організаційно-правова форма Відкрите акціонерне товариство

1.3. Місцезнаходження емітента 01004, м. Київ, вул. Шовковична,42-44,

1.4. Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ емітента 36184092

1.5. Міжміський код та телефон 044 495 74 74

1.6. Номер свідоцтва про державну реєстрацію АО1 № 264899

1.7. Дата державної реєстрації 02.10.2008

1.8.Адреса сторінки в мережі Інтернет, яка

додатково використовується емітентом для

розкриття інформації

Ux.ua

Інформація про органи управління емітента, посадових осіб та його засновників

Інформація про органи управління емітента

(наглядова рада), Правління, Ревізійна комісія. Біржова рада- 11 юридичних осіб: ВАТ «Фондова біржа РТС» ;ТОВ «ТРОЙКА ДІАЛОГ… «ПРОСПЕКТ ІНВЕСТМЕНТС», ЗАТ «СЕЛЯНСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА КОМПАНІЯ» ТОВ ІК «ВЄЛЄС КАПІТАЛ».

Інформація про цінні папери емітента

Вид цінного паперу – акції. Форма випуску – іменні. Тип – прості. Форма існування – бездокументарна. Кількість -12000 шт. Розміщення – приватне (серед засновників). Лістинг – немає.

Інформація про осіб, що володіють 10% та більше акцій емітента

Інформація станом на 25.03.10.2009 року – ВАТ «Фондова біржа РТС», ідентифікаційний код 10277339235, місцезнаходження: Росія,127000, Москва, вул.Долгоруківська, б.38, будівля 1, кількість акцій – 7160 шт., що становить 43%.

6.Інформація про особу, яка веде облік прав власності на цінні папери емітента :

Депозитарій Приватне акціонерне товариство «Всеукраїнський депозитарій цінних паперів», код за ЄДРПОУ - 35917889, місцезнаходження: Україна 04107, м. Київ, вул. Тропініна, 5-В, ліцензія – АВ 470611,яка видана ДКЦПФР 27.05.2009р., (депозитарна діяльність), тел.+38 044 585-42-40.

Інформація про загальні збори

Чергові збори відбулись 25 березня 2010 року. Перелік питань, що розглядалися на загальних зборах: 1) Звіт Голови Правління про діяльність за 2009 рік. 2) Звіт Ревізійної комісії про результати перевірки фінансово-господарської діяльності за 2009 рік та затвердження висновків Ревізійної комісії по річному звіту та балансу ВАТ «Українська біржа» за 2009 рік. 3) Звіт Біржової Ради про діяльність за 2009 рік. 4) Затвердження основних напрямків діяльності ВАТ «Українська біржа» на 2010 рік.5) Про перейменування

Акціонерного товариства в Приватне акціонерне товариство «Українська біржа».6) Про внесення змін до Статуту та затвердження нової редакції Статуту Приватного акціонерного товариства «Українська біржа».

Питання 1-4 порядку денного розглянуті, рішення по ним прийняті. Питання 5 та 6 за рішенням акціонерів не розглядалися, їх розгляд перенесений на наступні загальні збори акціонерів.

Інформація про дивіденди

Відповідно до статті 21 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» прибуток фондової біржі спрямовується на її розвиток та не підлягає розподілу між її засновниками(учасниками).

Інформація щодо аудиторського висновку

Інформація про аудитора (аудиторську фірму), який здійснив аудиторську перевірку емітента: Повне найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «БЕЙКЕР ТІЛЛІ УКРАЇНА». Ідентифікаційний код за ЄДРПОУ 30373906. Місцезнаходження:

Україна, 03680, м. Київ, вул. Фізкультури, 28, Свідоцтво про внесення до Реєстру суб‘єктів аудиторської діяльності № 2091, виданого рішенням Аудиторської палати України 26.01.2001р. реєстраційний номер свідоцтва 383, серія свідоцтва АБ № 000350, строк дії свідоцтва з 27.03.2007р. по 15.12.2010р..

Загальний висновок аудитора

підставі проведеної перевірки нами зроблені наступні висновки: 1) Бухгалтерський облік, фінансова звітність та звітні дані ВАТ «Українська… побудовані на основі чинного законодавства України і Наказу про облікову політику та

Особливості управління активами державних організацій, об’єднань громадян

В процесі управління активами державних установ і організацій формуються доходи, отримані від надання державного майна в оренду, і розподіляються та використовуються таким чином:

a. за окремо індивідуально визначене майно (крім нерухомого) – залишається у розпорядженні організації;

b. за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу організації – 70 процентів орендної плати залишається організації, 30 процентів – до державного бюджету;

c. за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу організації, який перебуває у віданні Національної академії наук (НАН) – кошти у повному обсязі спрямовуються на виконання статутних завдань НАНу;

d. за майно, закріплене за закладами та організаціями Збройних Сил – кошти у повному обсязі спрямовуються до державного бюджету.

У державних організаціях та установах, на відміну від комерційних, на основні засоби, об’єкти права (нематеріальні активи) та інші необігові активи амортизація не нараховується, а фіксується тільки їх знос.

Знос об’єктів (предметів) необігових активів визначається в останній день грудня у гривнях за повний календарний рік (незалежно від того, в якому місяці звітного року вони придбані, збудовані або ліквідовані) відповідно до затверджених норм зносу, встановлених у процентах до початкової вартості кожної з їх груп: група 1 – 5 процентів; група 2 – 25 процентів; група 3 – 25 процентів. Якщо необігові активи перебувають на складі, то їх знос обраховується на загальних підставах.

Відповідно до чинного законодавства нарахування зносу на необігові активи понад 100 процентів їх вартості не проводиться. При цьому, нарахований знос у розмірі 100 процентів на необігові активи, які придатні до подальшої експлуатації, не є підставою для їх списання.

Зазначимо, що суб’єкти господарювання, які виконують владні функції та суспільно корисну діяльність, не відображають знос (суму амортизаційних відрахувань) і у випадках проведення окремих господарських операцій. Наприклад, сума зносу (амортизації) не враховується в орендній платі, отриманій від надання у користування необігових активів іншим суб’єктам господарювання.

Особливості організації фінансової діяльності окремих вищих органів виконавчої влади потрібно пов’язувати із здійсненням функції управління майном державних підприємств у відповідній галузі. Фінансовий аспект у такій діяльності державних інституцій полягає у формуванні й підтримці державного і недержавного секторів економіки, корпоративного управління та проведення дивідендної політики на користь держави.

Реалізується таке управління шляхом передачі своєї власності у довірче управління державним і недержавним структурам та акціонерам, які володіють контрольними пакетами акцій, а також шляхом покладання таких функцій на представника виконавчої влади в органах управління ВАТ або на державні холдингові компанії, які створюються у процесі корпоратизації.

В Україні значну частину економічного потенціалу держави представляють підприємства змішаної форми власності. Тому держава, як акціонер і власник частини майна товариств, визначає порядок і органи управління державним майном.

Управління державними корпоративними правами в Україні покладено на Кабінет Міністрів України і Фонд державного майна України (ФДМУ) як у державному, так в змішаному секторах економіки.

Кабінет Міністрів України.Управління корпоративними правами в державному секторі економіки, яке покладено на міністерства та інші підвідомчі органи КМУ, виконується за допомогою державного холдингу.

Як інструмент управління державним майном і проведення дивідендної політики на користь держави холдинги створюються міністерствами та іншими підвідомчими КМУ органами державної виконавчої влади відповідно до Декрету КМУ "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності".

Холдингові компанії як суб’єкти господарювання створюються за рішенням КМ України міністерствами і підвідомчими їм структурами у формі відкритих акціонерних товариств шляхом об’єднання у статутному фонді контрольних або блокуючих пакетів акцій дочірніх підприємств та інших активів. На практиці управління державним майном, переданим у довірче управління юридичним особам, реалізується шляхом створення не тільки державних або державних акціонерних холдингових компаній, а й національних акціонерних компаній та державних акціонерних товариств. При цьому, залежно від галузі, в одному випадку холдинги формуються виключно на базі державних підприємств, а в другому – у холдинг можуть входити підприємства і товариства будь-якої форми власності.

Фонд державного майна України (центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом), який створено у 1992 р., наділений повноваженнями, пов’язаними з управлінням державним майном у процесі його приватизації, передачею загальнодержавного майна в оренду та створенням за згодою міністерств і відомств спільних підприємств, заснованих на загальнодержавній власності, та з продажем державного майна.

На структурні підрозділи Фонду державного майна України – департамент з управління державним майном і департамент із корпоративного управління – покладено завдання, пов’язані з обліком загальнодержавного майна та контролем за його збереженням; з підготовкою матеріалів щодо розмежування державного майна на загальнодержавну і комунальну власність; з вирішенням питань щодо використання і відчуження державного майна та застави майна державних підприємств, а також із веденням реєстру акцій, часток, паїв, що належать державі, і створенням холдингових компаній.

Приватизація державного майна – це відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Плата за оренду цілісних майнових комплексів державних підприємств. З метою підвищення ефективності використання державного майна підприємствами та організаціями, підприємствами, заснованими на майні, що належить АР Крим або перебуває у комунальній власності, запроваджено орендну плату за нього при передачі майна в оренду фізичним та юридичним особам.Оренда – це засноване на угоді, визначене у часі платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Об'єктами оренди є:ü цілісні майнові комплекси державних підприємств і їх структурних підрозділів за залишковою вартістю, які надаються орендарям у платне користування. Передача підприємства в оренду не тягне за собою виникнення в орендаря права власності на це майно;

ü грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської і кредиторської заборгованості, що надаються на умовах кредитної угоди за ставкою рефінансування НБУ;

ü обігові матеріальні активи, які викуповуються орендарем на підставі угоди купівлі-продажу, що укладається одночасно з підписанням угоди оренди;

ü інше окреме індивідуально визначене майно.

У сфері управління майном орендар за згодою орендодавця має право продавати, обмінювати, позичати, іншим чином розпоряджатися матеріальними цінностями, які належать до орендованого майна, здавати їх у суборенду, передавати свої права та обов'язки щодо таких цінностей іншій особі за умови, що це не спричиняє зміни вартості орендованого майна і не порушує інших положень угоди про оренду.

Матеріальні цінності і кошти, отримані від таких операцій, стають власністю орендодавця і спрямовуються на відтворення основних фондів підприємства. Причому орендар має право вносити зміни до складу майна підприємства, здійснювати його реконструкцію, технічне переозброєння та інші поліпшення, що зумовлюють підвищення його вартості. Однак витрати на поліпшення орендованого майна, здійснені за рахунок амортизаційних відрахувань, залишаються у власності держави.У випадку, коли орендодавцем майна є ФДМ або його регіональні відділення, орендна плата спрямовується:ü за цілісні майнові комплекси державних підприємств – до державного бюджету;ü за нерухоме майно державних підприємств і організацій – 70 процентів орендної плати – до державного бюджету, 30 процентів – державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно;ü за майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), – до державного бюджету.У випадку, коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація, крім підприємств і організацій НАН, орендна плата спрямовується:ü за окреме індивідуально визначене майно підприємств, організацій (крім нерухомого) – підприємству, організації;ü за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно – 70 процентів орендної плати підприємству, організації, 30 процентів – до державного бюджету.

Можна виділити кілька видів операцій з майном державних організацій та установ, на які по-різному реагує чинне податкове законодавство:

а) перерозподіл майна між державними установами та організаціями за згодою власника. Такі операції не приносять доходу організації, яка передає його іншій, незважаючи на дооцінку його вартості до справедливої. Операція з передачі майна іншій організації є простим його вилученням власником, а можлива сума дооцінки майна до рівня справедливої вартості не оподатковується, оскільки відсутні об’єкт і база оподаткування;

б) продаж майна державними установами:

– доходи, отримані від продажу державного майна за згодою його власника у повному обсязі перераховуються до бюджету того рівня, за рахунок коштів якого воно було створене;

– прибутки, отримані від продажу майна, створеного за рахунок коштів спеціального фонду, підлягають оподаткуванню податком з прибутку за базовою ставкою. Доходи, отримані від продажу майна, оподатковуються податком на додану вартість;

– доходи, отримані державними організаціями від надання в оренду необігових активів, оподатковуються у встановленому порядку:

- з отриманих доходів від надання в оренду окремого індивідуально визначеного майна сплачується податок на додану вартість і податок з прибутку. Решта доходу залишається у розпорядженні організації;

- сума орендної плати, отримана підприємствами, установами і організаціями Національної академії наук України у повному обсязі спрямовується на виконання статутних завдань;

- з орендної плати за цілісний майновий комплекс, нерухоме майно структурнорго підрозділу організації 70 процентів суми спрямовується на виконання статутних завдань організації, а 30 процентів – до державного бюджету;

- кошти, отримані від надання в оренду майнового комплексу військовими частинами, у повному обсязі спрямовуються до державного бюджету;

в) прибутки, отримані від продажу матеріальних цінностей (майна), придбаного за рахунок загального (спеціального) фонду, підлягають оподаткуванню податком з прибутку, тобто після сплати з отриманого доходу податку на додану вартість із отриманої суми сплачується податок з прибутку за базовою ставкою.

ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення його статутної діяльності.

Громадська організація набуває право власності на кошти та інше майно, передане йому засновниками, членами (учасниками) або державою, набуте від вступних та членських внесків, пожертвуване громадянами, підприємствами, установами та організаціями, а також на майно, придбане за рахунок власних коштів чи на інших підставах, не заборонених законом.

Фізичні та юридичні особи сплачують членські внески у розмірах і відповідно до процедур, визначених Статутом та іншими установчими документами громадської організації.

Членські внески юридичних осіб, а також кошти, перераховані ними у вигляді безповоротної фінансової допомоги, благодійної допомоги чи добровільних пожертвувань відносяться до витрат і не оподатковуються.

Членські внески громадських організацій України у міжнародні та світові громадські об’єднання сплачуються у розмірах та в порядку, визначених міжнародними та світовими громадськими об’єднаннями.

Кошти та інше майно громадських організацій, у тому числі тих, що ліквідуються, не може перерозподілятись між їх членами, а використовується для виконання статутних завдань або на благодійні цілі. В окремих випадках, передбачених законодавчими актами, за рішенням суду кошти та інше майно громадських організацій спрямовується в дохід держави.Громадські організації можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.Асоціація набуває права власності на кошти та майно, що передане їй засновниками, членами або державою в установленому чинним законодавством порядку, набуте в якості членських та інших внесків, добровільних пожертвувань фізичних осіб, підприємств, установ та організацій, а також придбане за рахунок власних коштів, чи інших доходів, з урахуванням обмежень встановлених п. 7.11.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".У власності Асоціації можуть бути нерухомість, інтелектуальна власність, фінансові зобов'язання, цінні папери, майно тощо, необхідні для забезпечення статутної діяльності Асоціації.Джерелами формування майна та коштів Асоціації є:- членські та інші внески членів Асоціації, що сплачуються у відповідності з рішенням відповідних органів Асоціації;- добровільні надходження від фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземних;- кошти та майно, отримані від господарської, фінансової та громадської діяльності підприємств та організацій, заснованих Асоціацією згідно чинного законодавства. КОШТИ ТА ІНШЕ МАЙНО ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ, у тому числі тих, що ліквідуються, саморозпускаються, реорганізуються, використовується у порядку, визначеному статутом партії.Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно.Профспілки та їх об’єднання для здійснення статутної діяльності використовують майно, яке перебуває у їх власності.Право власності профспілок та їх об’єднань виникає у випадках:ü придбання майна за рахунок членських внесків та інших коштів, із джерел, не заборонених законодавством;ü придбання майна за рахунок коштів, отриманих від проведення господарської діяльності створених ними підприємств та організацій (за такими коштами здійснюють контроль органи виконавчої влади);ü отримання коштів та іншого майна від засновників, членів профспілки, органів державної влади або органів місцевого самоврядування;ü наявності майна підприємств, організацій та установ, заснованих профспілками.У власності творчих спілок перебувають будинки, споруди, обладнання, кошти, цінні папери та інше майно. Джерелами формування майна і коштів творчих спілок є кошти, отримані у вигляді членських внесків, інших коштів, не заборонених чинним законодавством, а також частина доходів унітарних підприємств і організацій, створених спілками.Якщо творча спілка ліквідовується, її майно передається організації-правонаступнику, а при відсутності такої – реалізується в установленому законом порядку. Отримані кошти використовуються тільки на цілі, пов'язані з розвитком відповідної галузі культури та мистецтва.Майно та кошти благодійних організацій формуються за рахунок:ü внесків засновників та інших благодійників;ü благодійних внесків і пожертвувань, що мають цільовий характер (благодійні гранти), надані фізичними та юридичними особами в грошовій та натуральній формі;ü надходжень від проведення благодійних кампаній зі збору благодійних пожертвувань, благодійних масових заходів, благодійних лотерей та благодійних аукціонів з реалізації майна та пожертвувань, які надійшли від благодійників;ü доходів від депозитних вкладів та від цінних паперів, надходжень від підприємств, організацій, що перебувають у власності благодійної організації;ü інших джерел, не заборонених законодавством України.Формування майна благодійної організації заборонено за рахунок позичених коштів (кредитів). Майно та кошти благодійної організації не можуть бути предметом застави.

Майновий статус релігійних організацій передбачає користування майном, яке є власністюдержави, громадських організацій або громадян та власним майном.

Майно, яке є власністю держави та громадських організацій. Для культових і господарських потреб релігійним організаціям на договірних засадах надаються будівлі і майно державними та громадськими організаціями або громадянами.

В інших випадках культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно. При цьому, якщо культова будівля та інше майно становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, вони передаються релігійним громадам і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам'яток історії та культури.

Користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Власне майно релігійних організацій. Релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном на праві власності.

У власності релігійних організацій перебувають будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності. Власним є майно, придбане за власні кошти, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом. Власне майно може перебувати на території України і за її межами.

У випадку припинення діяльності релігійної організації майнові питання вирішуються відповідно до її статуту (положення) і чинного законодавства. При відсутності правонаступників релігійної організації її майно переходить у власність держави.

Після припинення діяльності релігійних організацій майно, надане їм у користування державними, громадськими організаціями або громадянами, повертається його власнику.

Характерним у володінні майном релігійними організаціями є те, що на нього не може бути звернено стягнення за претензіями кредиторів.

 

УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ УСТАНОВ, ОРГАНІЗАЦІЙ

На практиці використовують три підходи до фінансування активів підприємства: консервативний, поміркований, агресивний .

При консервативному підході вся змінна частина оборотних активів покривається короткостроковими зобов’язаннями, тоді як постійна частина оборотних… Агресивний підхід характеризується 100%-вим відшкодуванням змінної частини та… В процесі вибору варіанту фінансування активів фінансові менеджери повинні враховувати своє відношення до фінансового…

ТЕМА 5.

УПРАВЛІННЯ ДОХОДАМИ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УСТАНОВ.

1. Стратегія і тактика управління доходами фінансових установ: політика оптимального оподаткування.

2. Особливості управління доходами державних організацій і установ.

3. Доходи об’єднань громадян: специфіка формування та управління.

 

1. Стратегія і тактика управління доходами фінансових установ: політика оптимального оподаткування

Доходами банку є загальна сума коштів, отриманих від здійснення активних операцій: проценти, доходи і комісія від наданих послуг, доходи від операцій з цінними паперами, валютою, банківськими металами та інші доходи. Валові доходи банку можна представити так:

Валовий дохід = процентні доходи + непроцентні доходи.

Основним джерелом доходів банку є процентні доходи (операційні доходи), які приносять продуктивні активи. Найбільша частка доходів банків надходить у вигляді процентів від надання кредитів на різний термін у національній та іноземній валюті резидентам та нерезидентам для виробничих, торговельних, споживчих та інших цілей. Є кілька методів стягування процента:

І. Процент може стягуватися у момент погашення кредиту. Такий спосіб нарахування процентів називається декурсивним. У цьому випадку підприємство при погашенні кредиту в термін, вказаний у кредитній угоді, одночасно виплачує банку проценти за користування кредитом.

Сума плати за кредит, як правило, визначається у вигляді процента від суми самого кредиту. Якщо період кредиту співпадає з базовим, то річна процентна ставка співпадає з фактичною. Якщо термін угоди є іншим, то річна процентна ставка, що служить основою для визначення процентної ставки за період називається номінальною.

Процентна ставка за період розраховується за формулою:

іТ = і х Т, де

і_Т – процентна ставка за період;

і – номінальна річна процентна ставка;

Т – термін дії угоди, після закінчення якої кредит повинен бути повернений разом з процентами.

Якщо період нарахування процентів вкладається у ціле число разів у році, то ставка за період обраховується за формулою:

іТ = і : m, де

Т = 1 : m; m – число періодів нарахування процентів у році.

Наприклад: 1. Річна процентна ставка – 30,0.

2. Термін кредиту – 6 місяців.

3. Процентна ставка на термін кредиту – 15,0.

(Т = 6 : 12; і_{6 :12} = 30,0 х6 : 12).

4. Місячна процентна ставка – 2,5 (15 : 6).

Якщо термін кредиту визначений у днях, то визначаються точні проценти. Тоді:

Т = n : К, де

n – термін кредиту, встановлений у днях;

К – число днів у періоді (365 або

Наприклад: 1. Річна процентна ставка – 30,0. 2. Термін кредиту – 45 днів. 3. Процентна ставка на термін кредиту – 3,6986.

ДОХОДИ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Доходи комерційного банку — це зростання економічних вигід протягом періоду, що аналізується, в результаті реалізації банківського продукту та іншої… Здійснюючи аналіз доходів, необхідно: вивчити динаміку і структуру… Банківські доходи можуть бути диверсифікованими за такими ознаками: за порядком отримання (процентні, …

УПРАВЛІННЯ ДОХОДАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ.

Завдання комерційного банку з позиції управління доходами коротко можна звести до наступних двох основних пунктів: 1. по-перше, необхідно регулярно оцінювати фактичний обсяг і структуру… 2. по-друге, керівництво банку повинно регулярно уточнювати, які напрямки його діяльності (операції, продукти) будуть…

Страхові компанії (страховики) сплачують такі ж податки й обов`язкові збори, що й інші суб’єкти господарювання.

При цьому, якщо страхові внески з обов'язкового особового страхування на транспорті, отримані страховим агентом (транспортною організацією), не… Підлягають оподаткуванню операції, які не пов’язані з основною діяльністю… Страхові компанії є платниками прямих (майнових) податків. Як і інші суб’єкти господарювання, вони сплачують: податок…

Оподаткування доходів товарної біржі.

2. Збори з учасників фондової біржі: 2.1. Реєстраційні збори з учасників фондової біржі: реєстраційний збір з… 2.2. Одноразові реєстраційні збори з учасників саморегулівної організації (СРО): з учасника, який не має статусу члена…

Оподаткування доходів фондової біржі.

Отже, керуючись чинним законодавством про створення та організацію діяльності акціонерних товариств і оподаткування прибутку підприємств, фондові… Прибуток, отриманий від інших доходних операцій, оподатковується на загальних… – комісійна діяльність з цінними паперами – купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами…

Особливості управління доходами державних організацій і установ

Кошторис доходів і видатків складається з розділів:

1. Доходи – всього.У цьому розділі відображаються:

– надходження коштів із загального фонду бюджету;

– надходження зі спеціального фонду бюджету : власні надходження (спеціальні кошти, інші власні надходження, суми за дорученням); субвенції; інші доходи.

Усі позабюджетні кошти установ і організацій (в матеріальній чи нематеріальній формі), які утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів, включаються до спеціального фонду відповідного бюджету.

Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Формування доходної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.За основу цих розрахунків беруться такі показники:– обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень та вартість обладнання, іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який встановлюється відповідно до вимог чинного законодавства;– прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямками їх використання (за видами).

2. Видатки – всього. Основними частинами цього розділу є:

– поточні витрати (оплата праці, нарахування на заробітну плату, придбання предметів, постачання та оплата послуг, видатки на відрядження, матеріали та інвентар, оплата комунальних послуг, субсидії і поточні трансферти);

– капітальні видатки (придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, придбання землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти);

– нерозподілені видатки;

– кредитування з вирахуванням погашення.

Видатки установи за рахунок бюджетних коштів передбачаються відповідно до нормативно-правових актів, що визначають порядок формування обсягів витрат за їхніми категоріями, кожна з яких обґрунтовується відповідними розрахунками.

Видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів плануються за категоріями видатків в цілому з наданням сум, що спрямовуються на покриття дефіциту бюджетних асигнувань.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи.Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.При цьому видатки на заробітну плату за рахунок спеціальних коштів обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням норм, які використовуються установами аналогічного профілю.До кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються головними розпорядниками, включаються асигнування тільки в тих випадках, коли їх проведення за рахунок бюджету дозволено законодавством.Асигнування на реалізацію окремих програм включаються до кошторисів згідно із затвердженими програмами.Видатки спеціального фонду за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. (Оскільки такі видатки планується провадити за рахунок надходжень зі спеціального фонду, вони передбачаються в кошторисі за спеціальним фондом).

3. Позабюджетні кошти державних організацій та установ.

Відповідно до чинного законодавства України, державні організації та установи як юридичні особи мають право вільно займатися вказаною в установчих документах підприємницькою діяльністю у межах переліку платних послуг відповідно до їх функціональних повноважень та послуг з провадження господарської (виробничої діяльності). Доходи від підприємництва та інші надходження коштів кваліфікуються як позабюджетні, що включаються до спеціального фонду кошторису.

Позабюджетні кошти державних організацій, відповідно до їх джерел, поділяються на власні надходження, інші надходження та інші власні надходження.

Власні надходження (спеціальні кошти) пов’язані з наданням платних послуг, виконанням робіт на основі професійної діяльності працівників установи, а також від іншої діяльності, що здійснюється відповідно до затверджених нормативно-правових актів.

Інші надходження таких організацій та установ пов’язані з можливістю отримання коштів від розміщення власних тимчасово вільних сум на депозитних рахунках, надходження благодійних внесків від організацій, фондів та громадян та ін.

У розпорядженні організацій можуть мати місце й інші власні надходження.

Право мати спеціальні кошти надається організації за умов, якщо витрати, пов'язані зі здійсненням указаної діяльності, повністю забезпечуються одержаними доходами.

У більшості випадків власні надходження державних організацій та установ пов’язані з:

– наданням платних послуг, які відповідають профілю організації (спрямовуються на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених послуг);

– орендною і квартирною платою та іншими надходженнями від експлуатації будівель і приміщень, основних засобів, що належать установі; надходженнями від орендарів (суборендарів) за спільне господарське обслуговування приміщень (паливо, освітлення тощо) (спрямовуються на утримання обладнання і ремонт будівель (приміщень); покриття видатків зі спільного господарського обслуговування).

– наданням транспортних послуг із перевезення населення, вантажів, ремонту транспортних засобів, користування стоянками, що знаходяться на території установи або їй належать (спрямовуються на проведення ремонту та обслуговування автотранспорту, інших механізмів, стоянок, придбання пально-мастильних матеріалів);

– надходженнями від господарсько-виробничої діяльності допоміжних підприємств і господарств, що відповідають профілю роботи установи і передбачені положенням про цю установу (спрямовуються на видатки з організації виконання цих робіт та на утримання установи);

– коштами, отриманими від реалізації необігових активів (крім будівель і споруд) та інших матеріальних цінностей, за здані у вигляді брухту і відходів чорні, кольорові метали, дорогоцінні метали (у т. ч. відходи від використання фотоматеріалів і кіноплівки) та ін., що згідно із законодавством залишаються у розпорядженні установи (спрямовуються на покриття витрат, пов’язаних зі збором і транспортуванням зазначених матеріалів, на преміювання осіб, які зайняті збиранням металевого брухту й відходів, витрат на інші господарські потреби і на ремонт, модернізацію чи придбання нових необігових активів та матеріальних цінностей, на інші видатки за кошторисом);

– сумами за дорученнями – коштами, які бюджетні установи та організації отримують від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб і доброчинних фондів для виконання певних доручень (спрямовуються на придбання замовлених у централізованому порядку бланків документації з бухгалтерського обліку, звітності, статистики; інші кошти, отримані від підприємств, установ, організацій та приватних осіб для виконання окремих доручень) Ддоброчинні внески та пожертви, отримані відповідно до чинного законодавства, повинні супроводжуватися письмовим підтвердженням мети внесків (лист, заява або відповідні записи спонсора на розрахункових документах тощо).

До інших надходжень належать:

– депозитні суми – кошти, що надходять у тимчасове розпорядження установ та організацій, які мають право отримувати у тимчасове зберігання кошти фізичних та юридичних осіб і з настанням певних умов підлягають поверненню тим, хто їх вніс, або перерахуванню за призначенням. Їх надходження до установи не пов’язується з виконанням кошторису доходів і видатків. Наприклад, кошти хворих, які перебувають на лікуванні в лікарняних закладах;

– доброчинна допомога підприємств, установ, організацій, громадських організацій та громадян у вигляді матеріальних і нематеріальних цінностей, за умови, що особи, які зробили внески, не визначили їх цільового призначення;

– кошти, отримані в результаті задоволення судових позовів до підприємств, установ, організацій та окремих осіб щодо відшкодування нанесених збитків державній установі.

Залежно від сфери діяльності бюджетні організації та установи можуть мати й інші види спеціальних коштів, інших надходжень та надходження зі спеціальних фондів, наприклад:

– у середніх загальноосвітніх закладах за рахунок коштів бюджету та інших джерел утворюється фонд загального обов’язкового навчання (фонд всеобучу) у розмірі не менше 1 процента від суми витрат на його поточне утримання; в школах-інтернатах можуть мати місце дотації органів державної та місцевої влади;

– у вищих навчальних закладах – дотації місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування; кредити та позики банків; дивіденди від цінних паперів і доходи від розміщення на депозитних вкладах вільних позабюджетних коштів; гранти та інші види надходжень від міжнародних організацій і фондів; штрафні санкції;

– у науково-дослідних організаціях – кошти державного інноваційного фонду; позабюджетного фонду впровадження фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт галузевого спрямування та ін;

– у закладах охорони здоров’я – суми, які згідно з чинним законодавством отримують станції переливання крові за відпуск донорської крові та її компонентів і виготовлених із них препаратів; кошти, які отримують медичні установи за виготовлення і реалізацію ретроплацентарної крові; плата за утримання підопічних у геріатричних пансіонатах, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних їх утримувати тощо.

До інших власних надходжень відносять:

– кошти, що надходять від діяльності закладів громадського харчування, які належать державним установам та організаціям (спрямовуються на покриття витрат, пов'язаних із діяльністю цих закладів);

– кошти, які отримують установи від реалізації путівок на туристські та спортивні бази, в пансіонати, санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку (спрямовуються на утримання туристських та спортивних баз, пансіонатів, санаторно-курортних закладів і закладів відпочинку);

– кошти працівників за харчування, отримане за місцем роботи (спрямовуються на покриття видатків, пов'язаних з організацією харчування).

4. Оподаткування позабюджетних коштів державних організацій та установ.

Оподаткування позабюджетних надходжень державних організацій та установ податком на прибуток. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та постанов Кабінету Міністрів України, від оподаткування ним звільняються доходи неприбуткових організацій, що мають статус неприбуткових, отримані у вигляді:

– доходів від надання послуг, що відповідають їх функціональному призначенню, і від проведення господарських або виробничих операцій, передбачених чинним законодавством;

– пасивних доходів (доходи, отримані у вигляді процентів, страхових виплат і відшкодувань тощо), крім орендної плати, яка виключена з їх складу;

– коштів або майна, які надходять безоплатно або у вигляді безповоротної фінансової допомоги чи добровільних пожертвувань. Отримуючи допомогу від благодійників, у прибуткових документах обов’язково вказується, що це "добровільні пожертвування" чи "безповоротна фінансова допомога". Якщо благодійником конкретні цілі використання благодійних внесків не визначено, керівник закладу освіти, охорони здоров’я, культури, науки, спорту та фізичного виховання може спрямувати їх на першочергові потреби, пов'язані виключно з основною діяльністю закладу, крім виплати заробітної плати;

– коштів або майна, які надходять неприбутковим організаціям, у разі ліквідації активів іншої неприбуткової організації;

Набувачі благодійних внесків у грошовій формі зобов’язані вносити зміни до спеціального фонду кошторису за напрямками видатків і зараховувати їх на рахунок “Суми за дорученням”. Їм також заборонено замінювати благодійними внесками плату за надання установами і закладами платних послуг за переліками, визначеними чинним законодавством.

Окреслюючи коло доходів, які не підлягають оподаткуванню податком на прибуток, потрібно звернути увагу на операції, що проводяться з необіговими активами.

Можна виділити кілька видів операцій з майном державних організацій та установ, на які по-різному реагує чинне законодавство:

а) перерозподіл майна між державними установами та організаціями за згодою власника. Такі операції не приносять доходу організації, яка передає його іншій, незважаючи на дооцінку його вартості до справедливої. Операція з передачі майна іншій організації є простим його вилученням власником, а можлива сума дооцінки майна до рівня справедливої вартості не оподатковується, оскільки відсутні об’єкт і база оподаткування;

б) продаж майна державними установами:

– доходи, отримані від продажу державного майна за згодою його власника у повному обсязі перераховуються до бюджету того рівня, за рахунок коштів якого воно було створене;

– прибутки, отримані від продажу майна, створеного за рахунок коштів спеціального фонду, підлягають оподаткуванню податком з прибутку за базовою ставкою. Доходи, отримані від продажу майна, оподатковуються податком на додану вартість;

– доходи, отримані державними організаціями від надання в оренду необігових активів, оподатковуються у встановленому порядку:

- з отриманих доходів від надання в оренду окремого індивідуально визначеного майна сплачується податок на додану вартість і податок з прибутку. Решта доходу залишається у розпорядженні організації;

- сума орендної плати, отримана підприємствами, установами і організаціями Національної академії наук України у повному обсязі спрямовується на виконання статутних завдань;

- з орендної плати за цілісний майновий комплекс, нерухоме майно структурнорго підрозділу організації 70 процентів суми спрямовується на виконання статутних завдань організації, а 30 процентів – до державного бюджету;

- кошти, отримані від надання в оренду майнового комплексу військовими частинами, у повному обсязі спрямовуються до державного бюджету;

в) прибутки, отримані від продажу матеріальних цінностей (майна), придбаного за рахунок загального (спеціального) фонду, підлягають оподаткуванню податком з прибутку, тобто після сплати з отриманого доходу податку на додану вартість із отриманої суми сплачується податок з прибутку за базовою ставкою.

Оподаткування позабюджетних надходжень державних закладів та установ податком на додану вартість. Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", від обкладання податком на додану вартість звільняються операції з надання благодійної допомоги, а саме – безоплатної передачі товарів (робіт, послуг) з метою їх безпосереднього використання у доброчинних цілях, а також операції з безоплатної передачі таких товарів (робіт, послуг) одержувачам (суб'єктам) благодійної допомоги. Одержувач благодійної допомоги податку на додану вартість із отриманих засобів не сплачує, оскільки відсутні об'єкт і база оподаткування.

Від податку на додану вартість також звільнені й інші операції державних організацій, наприклад: науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи, що проводяться за рахунок державного бюджету; госпрозрахункові розробки, виконувані установами освіти та інші науково-дослідні й проектно-конструкторські роботи; послуги установ культури і мистецтва, театрально-видовищні, спортивні, культурно-освітні, розважальні заходи, крім відеопоказу; послуги у сфері освіти, пов'язані з навчально-виробничим процесом, курси, гуртки, секції, студії або уроки, що оплачують безпосередньо учні; послуги з догляду за хворими і громадянами похилого віку та інші.

Інші податки, що сплачують державні організації. Державні організації є платниками податку за рухоме майно, податку за землю, комунального податку.

Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин державні організації та установи сплачують у загальноприйнятому порядку.

Державні організації та установи є платниками податку за землю. Однак більшість з них, а саме – вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури і спорту та інші заклади, установи і організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (спеціалізовані санаторії України для реабілітації хворих згідно зі списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України та ін.) – звільнені від сплати земельного податку.

Якщо установи та організації, що користуються пільгами щодо земельного податку, мають у підпорядкуванні підприємства, що працюють на комерційних засадах або здають у тимчасове користування (оренду) земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, то податок за земельні ділянки, зайняті підприємствами, що працюють на комерційних засадах, або будівлями (їх частинами), переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Державні організації та установи звільняються від сплати комунального податку.

Державні організації та установи є платниками зборів до державних цільових фондів (збори на обов’язкове державне пенсiйне забезпечення; загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; загальнообов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття та ін.).

 

Доходи об’єднань громадян: специфіка формування та управління

Кошти і доходи, отриманих від операцій громадських організацій, що не оподатковуються податком на прибуток, наведено нижче. 1. Громадські організації, створені з метою провадження екологічної,… 1.1. Надходження від вступних та членських внесків.

ТЕМА 6.

УПРАВЛІННЯ ІНВЕСТИЦІЯМИ УСТАНОВ І ОРГАНІЗАЦІЙ

1. Сутність та принципи розробки інвестиційної політики установ і організацій.

2. Особливості інвестиційної діяльності фінансових установ, державних організацій та об’єднань громадян: зміст та завдання управління інвестиціями.

3. Портфель фінансових вкладень установ і організацій: принципи формування, методи оцінки та диверсифікація.

 

Сутність та принципи розробки інвестиційної політики установ і організацій

У монографії “Інвестиції” У. Шарп разом з іншими американськими вченими визначає: “У найбільш широкому розумінні термін “інвестувати” означає… Аналогічне визначення цього терміна подається в монографії “Основи… Якщо метою інвестицій має бути зростання суми вкладеного капіталу, то цей інвестований капітал має вкладатися лише в…

При розробці інвестиційної політики керівникам установ і організацій необхідно враховувати правові та економічні передумови інвестування коштів.

Серед економічних передумов інвестування потрібно особливо підмітити необхідність компенсації інвестору відмови від використання наявних коштів на… Розробка інвестиційної політики установи, організації базується на наступних… 1. Концепція грошових потоків - основана на визнанні активів як джерела майбутніх грошових потоків і передбачає:

Портфель фінансових вкладень установ і організацій: принципи формування, методи оцінки та диверсифікаці

В процесі управління фінансовими інвестиціями вирішуються наступні задачі: Ø забезпечення, надійності вкладень; Ø підвищення дохідності інвестицій;

УПРАВЛІННЯ КАПІТАЛЬНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

Таблиця 8.3 Класифікація інвестиційних проектів виробничих підприємств за окремими класифікаційними ознаками Класифікаційні ознаки …   7. Рівень ризику інвестиційного проекту а) проекти з…  

Оцінка ефективності інвестиційних проектів

У процесі прийняття інвестиційних рішень щодо реалізації окремих з альтернативних проектів вирішальну роль відіграє оцінка їхньої ефективності. З… де ЧГП — загальна сума приведеного чистого грошового потоку за інвестиційним… У портфелі методів фінансового аналізу є ще ряд показників оцінки ефективності інвестиційних проектів. які можна…

УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ КАПІТАЛЬНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

На основі рекомендованої класифікації розглянемо можливості формування інвестиційних ресурсів у розрізі окремих джерел фінансування інвестиційних… фінансування за рахунок позикових коштів; змішане фінансування. Більшість джерел фінансування інвестицій формуються в процесі фінансової діяльності…

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

Методи оцінки ефективності фінансових інвестицій

Оцінка облігацій. До придбання тих чи інших облігацій, інвестору необхідно з’ясувати, яка прибутковість облігації? і чи не за завищену ціну… де r – прибутковість облігації: І – розмір процента, який сплачується по…

УПРАВЛІННЯ ФОРМУВАННЯМ ПОРТФЕЛЯ ФІНАНСОВИХ ІНВЕСТИЦІЙ

де Р – теперішня вартість майбутнього доходу (чистого прибутку на акцію); r – очікуваний (середній за період) майбутній чистий прибуток на акцію; S… де Кр – очікувана норма доходу по всіх групах інвестицій; хі – частка всієї… де Крі – дохід за портфелем інвестицій при і–тому стані економіки; Кр – очікувана норма доходу за портфелем…

Література

1. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – К.% Ника-центр, Эльга, 2001. – 592 с.
2. Фінанси підприємств. Підручник / за ред А.М. Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ, 1999, 2000.
3. Фінансовий менеджмент: навчальний посібник: Курс лекцій/ за ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. – Житомир: ЖГГІ 2001. – 432 с.
4. Финансовый менеджмент (конспект лекций). – М.: «Издательство Приор», 2002. – 144 с.
5. Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства: Підручник. – К.: Либідь, 1998. – 312 с.
6. Савчук В. Фінансовий менеджмент підприємств. Київ – 2002 р.
7. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами. Пер. с англ. – М.: Финансы и статистика, 1996. – 602 с.
8. Брігкем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. – К., 1997. – 867 с.

 

ТЕМА 7.

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ В ПРОЦЕСІ ФІНАНСОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ ТА МЕНЕДЖМЕНТУ ОРГАНІЗАЦІЙ ТА УСТАНОВ

1. Цілі та завдання фінансового планування та прогнозування установ та організацій.

2. Система фінансових планів фінансових установ.

3. Розробка бюджету (кошторисів) державних організацій.

4. Сутність та особливості бюджетування об’єднань громадян.

 

Цілі та завдання фінансового планування та прогнозування установ та організацій

В умовах високих процентних ставок на ринку кредитних ресурсів більшість установ не мають значних обсягів фінансових ресурсів для здійснення… Разом з тим, завдяки фінансовому плануванню установа має змогу прогнозувати і… За допомогою фінансового планування установа і організація має змогу ефективно вирішувати такі задачі:

На базі фінансової стратегії визначається фінансова політика установи, організації за основними напрямами фінансової діяльності: податкова, цінова, амортизаційна, дивідендна.

Фінансова політика підприємства – це сукупність методів фінансового менеджменту, яка здійснюється в короткостроковому періоді і враховує фактори, які діють у цей час. Підприємство формує фінансову політику під впливом трьох груп факторів:І група – фактори мікроекономічного характеру; ІІ група – фактори макроекономічного характеру; ІІІ група – специфічні фінансові фактори.

До першої групи відносяться: споживчий попит на продукцію (товари, послуги), які реалізовує підприємство та товарна пропозиція; рівень цін на товари; конкурентне середовище підприємства; ринкова частка підприємства та його конкурентоспроможність.

До другої групи відносяться: податкова політика; оплата праці; регулювання доходів та цін; кредитно-грошова політика; кон’юнктура ринків ресурсів та капіталів.

До третьої групи відносяться: фактори часу, інфляція, ризики. Врахування факторів ризику має важливе значення для формування фінансової стратегії. Фінансова стратегія розробляється з урахуванням ризику неплатежів, інфляційних коливань, фінансової кризи та інших непередбачуваних обставин.

В результаті розроблення системи заходів, що забезпечують реалізацію фінансової стратегії, на підприємстві формуються “центри відповідальності”, визначаються права, зобов’язання і заходи відповідальності їх керівників за результати реалізації фінансової стратегії підприємства.

Заключним етапом розроблення фінансової стратегії підприємства є оцінка її ефективності. Така оцінка може бути основана на прогнозованих розрахунках різних фінансових показників, а також на основі прогнозу динаміки нефінансових результатів реалізації розробленої стратегії, таких як зростання ділової репутації підприємства, підвищення рівня управління фінансовою діяльністю його структурних підрозділів тощо.

Ефективність фінансової стратегії досягається за:відповідності розробленої фінансової стратегії загальній стратегії підприємства – ступеню узгодженості цілей, напрямків і етапів реалізації цих стратегій; узгодженості фінансової стратегії підприємства з прогнозованими змінами у зовнішньому підприємницькому середовищі; реалізації розробленої підприємством фінансової стратегії щодо формування власних і залучених зовнішніх фінансових ресурсів тощо.

У процесі розробки фінансової стратегії особлива увага приділяється виробництву конкурентоспроможної продукції, повноті виявлення грошових доходів, мобілізації внутрішніх ресурсів, максимальному зниженню собівартості продукції, формуванню та розподілу прибутку, визначенню оптимальної потреби в оборотних коштах, раціональному використанню залучених коштів, ефективному використанню капіталу підприємства.

Фінансова стратегія установи, організації забезпечує:· формування та ефективне використання фінансових ресурсів; · виявлення найефективніших напрямків інвестування та зосередження фінансових ресурсів на цих напрямках; · відповідність фінансових дій економічному стану та матеріальним можливостям підприємства; · визначення головної загрози з боку конкурентів, правильний вибір напрямків фінансових дій та маневрування для досягнення вирішальної переваги над конкурентами. Вихідним етапом планування є прогнозування основних напрямків фінансової діяльності підприємства, що здійснюється в процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансового планування. У свою чергу база для розроблення оперативних фінансових планів формується саме на стадії поточного фінансового планування.

Основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії підприємства на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану підприємства на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану підприємства.

Основою фінансового прогнозування є узагальнення та аналіз наявної інформації з наступним моделюванням і врахуванням факторів можливих варіантів розвитку ситуації та фінансових показників. Методи та способи прогнозування мають бути достатньо динамічними для того, щоб своєчасно врахувати ці зміни.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:прогноз звіту про фінансові результати (про прибутки та збитки); прогноз руху грошових коштів (баланс грошових потоків); прогноз балансу активів та пасивів підприємства.

Прогнозний звіт про фінансові результати показує обсяг прибутку, який буде одержано в наступному періоді. Прогноз руху грошових коштів відображає рух грошових потоків за операційною, інвестиційною фінансовою діяльністю. Він дає можливість визначити джерела капіталу й оцінити його використання в наступному періоді. За допомогою прогнозу руху грошових коштів можна визначити, скільки грошових коштів необхідно вкласти в господарську діяльність підприємства, синхронність надходження і витрачання грошових коштів, що дає можливість визначити потребу в залученні капіталу й перевірити майбутню ліквідність підприємства.

 

Таблиця Прогноз руху грошових коштів Після складання прогнозу руху грошових коштів розробляється стратегія фінансування підприємства.

Прогноз балансу підприємства входить до складу директивного фінансового планування. Баланс підприємства – це зведена таблиця, що в ній відображено джерела капіталу (пасив) і його розміщення (актив). Баланс активів і пасивів необхідний для того, щоб оцінити, в які види активів спрямовуються грошові кошти і за рахунок яких джерел (пасивів) передбачається створення активів.

Структура балансу, що прогнозується (як правило, на плановий трирічний період) відповідає загальновживаній структурі балансу підприємства, оскільки за вихідний береться бухгалтерський баланс підприємства на останню дату.

Успіх фінансової стратегії підприємства гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям підприємства, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а методи його є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

Система поточного планування фінансової діяльності підприємства основана на розробленій ним фінансовій стратегії і фінансовій політиці. Поточне фінансове планування полягає в розробці конкретних фінансових планів. Останні дають можливість підприємству визначити всі джерела фінансування його розвитку на майбутній період, сформувати структуру доходів і витрат, забезпечити постійну платоспроможність, визначити структуру активів і капітал підприємства на кінець планового періоду.

Порядок складення фінансового плану державними підприємствами (крім казенного), закріплений наказом Міністерства економіки України від 25.12.2000р. № 277 “Про затвердження Положення про порядок складення річного фінансового плану державними підприємствами” (далі – Положення). Для підприємств інших форм власності це Положення носить рекомендаційний характер, однак воно стане необхідним атрибутом при отриманні кредитів і розробці бізнес-планів.

Поточний фінансовий план складається на рік з поквартальною розбивкою.Фінансовий план відображає обсяги надходжень та спрямування коштів у плановому році з метою забезпечення потреб діяльності, розвитку підприємства, виконання його зобов’язань, включаючи зобов’язання щодо сплати податків і обов’язкових платежів.

Включення окремих надходжень і витрат при розрахунку показників фінансового плану здійснюється з урахуванням національних стандартів бухгалтерського обліку (П(С)БО). Ставки податків, зборів, обов’язкових платежів, вартість залучення кредитних ресурсів, ставки та порядок нарахування амортизаційних відрахувань, інші показники, що впливають на розрахунок показників фінансового плану, визначаються відповідно до їх рівня на момент складання фінансового плану. У подальшому зміни цих показників та їх вплив на виконання фінансового плану відображаються у звітах підприємства про виконання фінансового плану.

Фінансовий план складається із п’яти розділів:1. Джерела формування і надходження коштів; 2. Приріст активів підприємства; 3. Повернення залучених коштів; 4. Витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів; 5. Покриття збитків минулих періодів.

В розділі І фінансового плану “Джерела формування та надходження коштів” відображаються суми коштів, які будуть сформовані (залучені) підприємством у плановому році, а також суми коштів, сформовані (залучені) у попередні періоди, що використовуватимуться для забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства, а також виконання зобов’язань у планованому році.

Показники розділу визначаються з врахуванням П(С)БО. Показники “Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування” та “Амортизаційні відрахування” визначаються з урахуванням П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати”, а інші показники – визначаються з урахуванням П(С)БО 2 “Баланс” (розділ “Пасив”).

Показник “Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу” відображає приріст кредиторської заборгованості за товари, роботи, послуги, що отримуються підприємством для здійснення діяльності у плановому році на умовах відстрочки платежу.

В розділі ІІ фінансового плану “Приріст активів підприємства” відображаються суми витрат у плановому році, пов’язаних із придбанням та створенням (збільшенням) активів підприємства, визначені з урахуванням П(С)БО 2 “Баланс” (розділ “Актив”). Так, показник “Капітальні інвестиції” відображає суму витрат на придбання та створення матеріальних і нематеріальних активів з метою забезпечення потреб діяльності та розвитку підприємства у плановому році, які обліковуються на рахунку 15 “Капітальні інвестиції” Плану рахунків бухгалтерського обліку. Показник “Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів” відображає суму витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкцію основних засобів, які відображаються на рахунку 10 “Основні засоби” Плану рахунків бухгалтерського обліку.

В розділі ІІІ “Повернення залучених коштів” відображається повернення коштів, залучених підприємством з усіх джерел, включаючи кошти, залучені у попередні періоди.

В розділі ІV “Витрати, пов’язані з внесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів” відображається сума витрат підприємства на виконання зобов’язань перед бюджетом, включаючи погашення недоїмки минулих періодів, відстроченої та реструктуризованої заборгованості зі сплати податків та обов’язкових платежів.

В розділі V “Покриття збитків минулих періодів” відображається спрямування коштів на покриття збитків, які виникли у підприємства у минулі періоди.

Якщо фінансовим планом не передбачено отримання прибутку від звичайної діяльності підприємства у плановому періоді, то додатково до нього включається розрахунок фінансових результатів згідно додатку 2 до Положення.

Розрахунок показників, які характеризують формування фінансових результатів діяльності підприємства у плановому році здійснюється з урахуванням П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” крім фінансових результатів від надзвичайної діяльності підприємств.

Розроблений проект фінансового плану керівник державного підприємства подає на затвердження органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном (далі – орган управління) до 1 травня року, що передує плановому, разом із пояснювальною запискою щодо його обґрунтування.

Обґрунтування фінансового плану здійснюється на основі аналізу господарської діяльності підприємства у поточному році, а також показників діяльності та розвитку підприємства у плановому році згідно “Примірного переліку показників господарської діяльності та розвитку підприємства на плановий рік”.

До його складу відносяться:

1. Загальні відомості про підприємство (спеціалізація; виробнича потужність підприємства1; чисельність працюючих (на момент складання фінансового плану).

2. Основні показники щодо обсягу виробництва продукції (товарів, робіт, послуг) на плановий рік.

3. Характеристика положення підприємства на ринку та заходи щодо його покращення (оцінка попиту на основні види продукції (товарів, робіт, послуг) на плановий рік; оцінка монопольного положення підприємства (за наявності такого); оптимізація номенклатури випуску продукції (товарів, робіт, послуг); заходи, що спрямовані на пошук та освоєння нових ринків збуту продукції (товарів, робіт, послуг), підвищення ефективності збутової діяльності підприємства).

4. Заходи по підвищенню технічного рівня підприємства, його модернізації і реконструкції (завдання щодо освоєння нових видів продукції (товарів, робіт, послуг); технічне переобладнання підприємства, освоєння нових технологій; удосконалення системи управління, планування і організації виробництва1; заходи по зниженню матеріалоємності і енергоємності виробництва1; удосконалення організації і планування матеріально-технічного забезпечення1; заходи по підвищенню продуктивності праці).

5. Удосконалення організаційної структури підприємства (управління кадрами; підвищення кваліфікації працівників; удосконалення системи заробітної плати та матеріального стимулювання працівників; соціальний розвиток підприємства).

6. Заходи щодо реорганізації і реструктуризації підприємства (його окремих підрозділів, виділенню окремих підприємств, входження до складу об’єднань підприємств, промислово-фінансових груп, створенню дочірніх підприємств тощо).

7. Природоохоронні заходи (оцінка впливу виробництва на навколишнє природне середовище; проведення природоохоронних заходів (з визначенням строків і джерел фінансування)).

8. Основні показники фінансової і інвестиційної діяльності на плановий рік (оцінка загальної потреби у залученні фінансових ресурсів на плановий рік; заходи підприємства щодо залучення необхідних фінансових ресурсів; управління дебіторською і кредиторською заборгованістю, включаючи заходи по забезпеченню повних і своєчасних розрахунків за відвантажену продукцію (роботи, послуги); по вилученню простроченої дебіторської заборгованості; забезпечення своєчасних розрахунків за спожиті (використані) матеріальні ресурси, по заробітній платі, податках і обов’язкових платежах, повернення коштів, що виділялися підприємству на зворотній основі з державного бюджету).

9. Оцінка можливих ризиків підприємства, включаючи техногенні (майнові) і фінансові ризики, дію факторів, що загрожують стабільності діяльності та реалізації підприємством заходів, спрямованих на їх запобігання і усунення, в тому числі створення резервних фондів, укладення договорів страхування майнових і фінансових ризиків тощо.

Проект фінансового плану підприємства розглядає орган управління у місячний строк та приймає рішення про його затвердження або відхилення. У випадку відхилення проекту фінансового плану орган управління у письмовій формі повідомляє підприємство про підстави. За відхилення проекту фінансового плану підприємство протягом 15 днів повинно врахувати зауваження органу управління та повторно представити його на затвердження.

Фінансовий план має бути стабільним фінансовим документом. Внесення змін до затвердженого фінансового плану державного підприємства протягом року дозволяється не більше двох разів за рішенням органу управління, який затвердив план. Проект змін до фінансового плану підприємство подає органу управління після закінчення звітного періоду (кварталу) не пізніше 25-го числа місяця, наступного за звітним кварталом. Орган управління розглядає запропоновані підприємством зміни протягом 10 днів та приймає рішення про їх затвердження або відхилення. Відхилення органом управління запропонованих підприємством змін допускається за належної підстави (обґрунтування) та повідомлення його про це у письмовій формі.

Контроль за виконанням фінансового плану здійснює орган управління, який затвердив фінансовий план.Підприємство самостійно вибирає метод складання фінансового плану з урахуванням реалізації заходів, спрямованих на активізацію збутової діяльності, пошук нових каналів збуту, модифікації номенклатури продукції, що виготовляється тощо.

Серед методів фінансового планування найбільш широко використовуються аналітичний метод та метод прямих розрахунків.

Пропозиції першого підрозділу направлені на пошук нових ринків збуту продукції, розробку стратегії і тактики підприємства, спрямованих на… Розраховані показники узагальнює економічна служба підприємства. Завдання… Основним критерієм оцінки фінансового плану з боку органу управління державним майномта прийняття рішення про його…

Затверджена форма фінансового плану є розрахунковим документом, де визначено основні принципові показники, що підлягають контролю в процесі управління підприємством.

До принципових показників відносяться: прибутковість діяльності підприємства; спрямування коштів на його виробничий розвиток; зростання власного капіталу; рівень надходжень податків та обов’язкових платежів; погашення заборгованості минулих періодів перед бюджетом.

За виконання цих показників відповідає керівник підприємства згідно укладеного з ним контракту.

Складання поточного (річного) фінансового плану починається з розрахунку показника прибутку від звичайної діяльності підприємства. Першим елементом фінансового плану є дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) підприємства. У статті Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” відображається загальний дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тобто без врахування наданих знижок, повернення непроданих товарів та непрямих податків.

Дохід (виручка) від реалізації на підприємстві у розрізі окремих видів (груп) товарів, робіт, послуг при співставленні його з рівнем витрат на одиницю продукції (товарів, робіт, послуг), що забезпечує більш детальний аналіз та пошук шляхів оптимізації виробничої і збутової діяльності підприємства, збільшення обсягу прибутку від операційної діяльності, що є основою для підвищення рівня фінансового результату від звичайної діяльності.

Для підприємств, діяльність яких більшою мірою пов’язана із задоволенням державних потреб, планування доходів і надходжень доцільно проводити разом з відповідним органом – розпорядником бюджетних коштів. Особлива увага має приділятися органом управління державним підприємством до визначених витратних статей у фінансовому плані щодо раціонального використання бюджетних коштів. Це стосується Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, інших міністерств та відомств, де є такі підприємства.

Наступним етапом при складанні фінансового плану є розрахунки податків та інших вирахувань з доходу. У розрахунку формування фінансових результатів визначається показники “Податок на додану вартість” і “Акцизний збір”, що включаються до складу доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг).

У статті “Інші вирахування з доходу” можуть відображатися знижки, повернення товарів, робіт, послуг, якщо їх надання планується підприємством.

Чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)” визначається вирахуванням з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відповідних податків, зборів, знижок тощо.

У статті “Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)” відображається виробнича собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) або собівартість реалізованих товарів. Згідно П(С)БО 3 “Звіт про фінансові результати” собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) визначається за П(С)БО 9 “Запаси” і П(С)БО 16 “Витрати”.

Планування собівартості реалізації продукції здійснюється підприємством з урахуванням проведення заходів, що спрямовані на удосконалення системи управління, планування та організації виробництва, зниження матеріалоємності та енергоємності виробництва, удосконалення та оптимізації матеріально-технічного постачання.

У статті “Інші операційні доходи” відображаються дохід від операційної оренди активів; відшкодування раніше списаних активів; від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій).

Показник “Адміністративні витрати” відображає витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Зниження та оптимізація витрат за цими статтями досягається також шляхом поліпшення фінансового плану, зниження збитків. З метою зменшення адміністративних витрат підприємство має передбачити заходи, спрямовані на удосконалення його організаційної структури та впорядкування штатів.

Показник “Витрати на збут” відображає витрати підприємства, пов’язані з реалізацією продукції (товарів), витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції (товарів), рекламу, доставку продукції споживачам тощо. Ці витрати навпаки можуть мати тенденцію до підвищення, якщо підприємство планує активізацію своєї збутової діяльності.

Показник “Інші операційні витрати” відображає собівартість реалізованих виробничих запасів, визнаних на момент складання фінансового плану; економічні санкції; відрахування для забезпечення наступних операційних витрат, а також усі інші витрати, виникнення яких у плановому році підприємство вбачає на момент складання річного фінансового плану.

“Прибуток (збиток) від операційної діяльності” визначається як сума валового прибутку(збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Показник “Дохід від участі в капіталі” відображає доходи, отримані від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, якщо отримання доходів вбачається на момент складання плану.

Показник “Інші фінансові доходи” враховує дивіденди, відсотки та інші доходи, які можуть бути отримані підприємством від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі), у плановому році. До інших доходів можуть бути включені доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; інші доходи у процесі звичайної діяльності, не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

Показник “Фінансові витрати” відображає сплачені проценти та інші витрати, пов’язані із залученням позикового капіталу з урахуванням довгострокових кредитів, інших видів позикового капіталу.

Показник “Втрати від участі в капіталі” відображає збитки, які визнані підприємством на момент складання фінансового плану.

Показник “Інші витрати” відображає собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; інші витрати, не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків). Показник прибутку від звичайної діяльності включається до відповідної статті до основної форми річного фінансового плану.

Стаття “Податки на прибуток” відображає суму податку на прибуток від звичайної діяльності, що визначена згідно з П(С)БО 17 “Податок на прибуток”. Прибуток від звичайної діяльності визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податку на прибуток.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку.

При складанні фінансового плану приділяється увага елементам операційних витрат (на виробництво і збут, управління та інші операційні витрати) в процесі діяльності підприємства у плановому році за вирахуванням тих витрат, які становлять собівартість продукції (робіт, послуг), що вироблена і спожита самим підприємством. При цьому з урахуванням розрахованих обсягів витрат на оплату праці підприємство визначає обсяги відрахувань на соціальні заходи, включаючи відрахування на пенсійне забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, інші соціальні заходи.

На формування фінансових результатів діяльності підприємства впливають товарообмінні (бартерні) операції. Використання бартерних схем призводить до зменшення фінансових результатів діяльності підприємства.

Підвищенню ефективності процесу планування може сприяти застосування комп’ютерних технологій, зокрема, спеціально розроблених пакетів програмного забезпечення з проектного аналізу, бізнес-планування.

Зазначені вимоги до фінансового планування обумовлюють необхідність організації контролю за результатами складання та виконання річних фінансових планів шляхом аналізу зведених показників за окремими галузями управління державним майном.

Показники фінансового стану формуються на основі фінансової звітності за алгоритмом (табл. 11.2). Приклад фінансового плану державного підприємства наведено у табл. 11.3. Таблиця 11.2

МЕТОДИКА розрахунку показників фінансового плану державного підприємства

Показники	Джерело для розрахунку рядка
І. Джерела формування та надходження коштів
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування	Звіт про фінансові результати. Оподатковуваний прибуток
Нерозподілений прибуток минулих періодів	Баланс. Нерозподілений прибуток
Амортизаційні відрахування	Звіт про фінансові результати. Амортизація
Довгострокові кредити банків	“Звіт про рух грошових потоків”. Надходження у формі позик. Бюджетний кредит
Інші довгострокові фінансові зобов’язання	“Звіту про рух грошових коштів”. Надходження у формі позик суб’єктів господарювання
Інші довгострокові зобов’язання
Короткострокові кредити банків	“Звіту про рух грошових коштів”. Надходження у формі позик. Кредит 1 короткострок.+ Кредит 2 короткострок.
Суми авансів, одержаних від поставок продукції, виконання робіт (послуг)	Приріст рядка “Баланс. Отримані аванси”
Векселі видані	Приріст рядка “Баланс. Рахунки до оплати”
Товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу	Приріст рядка “Баланс. Рахунки до оплати”
Цільове фінансування і цільові надходження, усього	Рядок “Інші надходження”: (обсяг фінансування інвестором, додаткові джерела фінансування)
у тому числі:
Субсидії, асигнування з бюджету (розшифрувати види бюджетних асигнувань)
Кошти спеціальних цільових фондів (розшифрувати)
Інші джерела (джерела)
ІІ. Приріст активів підприємства
Капітальні інвестиції, усього	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати. Разом
у тому числі:
капітальне будівництво	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати: Реконструкція верхньої будівлі залізничної дороги + Реконструкція газоочистки + Розвиток сировинної бази
придбання (виготовлення) основних засобів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати: Організація первинного підігріву сировини + Організація виробництва власної електроенергії
придбання (виготовлення) інших необоротних активів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати:
придбання (створення) нематеріальних активів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати:
Модернізація, модифікація (добудова, дообладнання, реконструкція) основних засобів	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати:
Довгострокові фінансові інвестиції	“Звіт про рух грошових коштів”. Інвестиційні витрати: Розміщення вільних грошових коштів. Цінні папери. Депозит, строком більше 12 міс.
Приріст оборотних активів підприємства	Приріст рядка “Баланс. Сумарні поточні активи” (разом по розділу ІІ).
Поточні фінансові інвестиції	“Звіт про рух грошових коштів”. Розміщення вільних грошових коштів. Цінні папери. Депозит, строком менше 12 міс.
Інші витрати (розшифрувати)
ІІІ. Повернення залучених коштів, усього	Виплати на погашення позик. Разом
у тому числі:
довгострокові кредити банків	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення позик. Бюджетний кредит
інші довгострокові фінансові зобов’язання
інші довгострокові зобов’язання
короткострокові кредити банків	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення позик: Кредит 1 короткострок. + Кредит 2 короткострок.
повернення позик, кредитів та інших коштів, отриманих на зворотній основі з бюджету	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення позик.
відшкодування витрат бюджету, пов’язаних з виконанням гарантійних зобов’язань	“Звіт про рух грошових коштів”. Виплати на погашення та обслуговування кредиту ЕКСІМБАНКУ, наданих під гарантії уряду.
IV. Витрати, пов’язані з унесенням обов’язкових платежів до бюджету та державних цільових фондів
Сплата поточних податків та обов’язкових платежів до бюджету, усього	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати. Разом.
У тому числі:
податок на прибуток	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Податок на прибуток
інші податки та обов’язкові платежі
Внески до державних цільових фондів, усього	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Відрахування в ФСС + Відрахування до Пенсійного фонду
у тому числі:
внески на загальнообов’язкове (державне) пенсійне страхування	“Звіт про рух грошових коштів” Податкові виплати: Відрахування до Пенсійного фонду
внески на соціальне страхування	“Звіт про рух грошових коштів” Податкові виплати: Відрахування в ФСС
внески на страхування на випадок безробіття	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Відрахування в ФССБ
Погашення податкової заборгованості, яка виникла на початок планового періоду, у тому числі реструктуровані та відстрочені суми, що підлягають сплаті в плановому році	Приріст рядка “Баланс. Відстрочені податкові зобов’язання.”
Інші обов’язкові платежі (розшифрувати)	“Звіт про рух грошових коштів”. Податкові виплати: Плата за надра тощо
V. Покриття збитків минулих періодів	Графік погашення сум згідно наказу по підприємству

Таблиця 11.3
ПРИКЛАД СКЛАДЕНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУ

Орган, з яким погоджено фінансовий план
______________________________________________
Затверджую
______________________________________________
(посада, ініціали ат прізвище керівника органу
управління державним підприємством)

Коди
Підприємство ____________________________ за ЄДРПОУ
Орган управління _________________________ за СПОДУ
Галузь __________________________________ за ЗКГНГ
Вид економічної діяльності ________________ за КВЕД
Місцезнаходження _______________________
Телефон ________________________________
Прізвище та ініціали керівника _____________

Фінансовий план
державного підприємства
на _2001_ рік
Одиниця виміру: тис. гривень

 

Керівник підприємства ___________ __________________
(підпис) (розшифрувати)

 

Бюджетування – процес планування майбутньої діяльності підприємства і оформлення його результатів у вигляді системи бюджетів. Бюджет – це план майбутніх операцій в кількісному та грошовому вимірі, складений для кожного центру відповідальності та по підприємству в цілому. Бюджетний центр або центр відповідальності – це підрозділ, для якого може бути складений окремий бюджет і здійснюватися контроль за його виконанням.

Бюджетним періодом є 1 рік (з розбивкою по кварталах, місяцях). Мета бюджетування:1. Забезпечення поточного планування. 2. Забезпечення координації і кооперації підрозділів підприємства. 3. Обґрунтування витрат підрозділів і підприємства в цілому. 4. Встановлення персональної відповідальності керівника центру відповідальності за дотриманням виконання бюджетів.

Організаційними умовами впровадження бюджетування є:

§ Аналіз організаційної структури підприємства

§ Розробка системи фінансової відповідальності

§ Розробка системи внутрішньої звітності

§ Навчання адміністративного персоналу підприємства та структурних підрозділів

§ Визначення переліку бюджетів підприємства

§ Розробка форм таблиць бюджетів і впровадження програмного забезпечення

§ Розробка основного бюджету

Бюджети поділяються на:фінансові; операційні, що складають основний бюджет.

Операційні бюджети – це сукупність бюджетів видатків і доходів, які забезпечують складання бюджетного звіту про прибуток.

Операційні бюджети:

§ бюджет продажу – це операційний бюджет, який містить інформацію про заплановані об’єми продажу, ціни і очікуваний доход від реалізації кожного виду продукції (товарів, послуг);

§ бюджет виробництва – виробнича програма, котра визначає заплановані номенклатуру і об’єм виробництва в бюджетному періоді;

§ бюджет виробничих запасів – це плановий документ, який містить розрахунок кількості матеріалів, котрі необхідно придбати в бюджетному періоді;

§ бюджет прямих витрат на матеріали – плановий документ, в якому відображені витрати на придбання матеріалів, які необхідні для виробництва товарів чи послуг за бюджетний період;

§ бюджет запасу готової продукції;

§ бюджет прямих витрат на оплату праці – плановий документ, в якому відображені витрати на оплату праці, які необхідні для виробництва товарів чи послуг за бюджетний період;

§ бюджет виробничих накладних витрат – це плановий документ, в якому відображені накладні витрати, що пов’язані з виробництвом продукції (послуг) в бюджетному періоді;

§ бюджет виробничої собівартості продукції – плановий документ, в якому подано розрахунок собівартості продукції, котру передбачається виготовляти в бюджетному періоді;

§ бюджет адміністративних витрат – плановий документ, котрий відображає очікувані витрати на управління і обслуговування підприємства в цілому;

§ бюджет витрат на збут – плановий документ, в якому наведені постійні і змінні витрати, що пов’язані зі збутом продукції в бюджетному періоді;

§ бюджетний звіт про прибуток – проформа фінансової звітності, яка складена від початку звітного періоду і відображає фінансовий результат діяльності.

Фінансові бюджети – це сукупність бюджетів, які відображають заплановані грошові потоки і фінансовий стан підприємства.

Фінансові бюджети:

1. бюджет капітальних вкладень;

2. бюджет запозичених коштів;

3. бюджет руху грошових коштів – плановий документ, який відображає майбутні платежі і надходження грошових коштів.

Операційні та фінансові бюджети складають бюджетний баланс – це проформа фінансової звітності, яка містить інформацію про майбутнє фінансове становище підприємства, котре очікується в результаті запланованих операцій.

Операційні бюджети починають розроблятися із“вузького місця”: обсяги реалізації, забезпеченість матеріальними ресурсами, забезпеченість трудовими ресурсами.

Оперативне фінансове планування можна розглядати як про­цес синхронізації у часі грошових надходжень та витрат, визначен­ня послідовності здійснення всіх розрахунків та розробки заходів по запобіганню відхилень від графіку надходжень і платежів.

Якщо фінансове прогнозування визначає найважливіші пропор­ції і темпи розширеного відтворення, розглядає можливі альтерна­тиви розробки фінансової стратегії, яка забезпечує стабільне фінан­сове положення установи і організації в майбутньому, то поточне плану­вання здійснюється на більш короткі строки і відзначається конк­ретністю завдань та шляхів їх реалізації.

Таким чином, фінансове планування підпорядковане цілям стра­тегії розвитку установи і організації. На першому етапі передбачається де­тальний аналіз і оцінка як внутрішніх, так і зовнішніх джерел ін­формації, яка може вплинути на фінансові показники діяльності.

До внутрішньої інформації, що лежить в основі розробки фінан­сових планів відноситься:

Ø операційна програма установи;

Ø розрахунки потреби у фінансових ресурсах і кошториси відповідних витрат;

Ø розрахунки платежів в бюджет і позабюджетні фонди;

Ø план інвестиційного розвитку та обсяги інвестицій;

Ø план соціального розвитку та інше.

До зовнішньої інформації відноситься:

Ø інформація про зміни в грошово-кредитній, податковій, бюд­жетній політиці;

Ø прогноз кон'юнктури ринку;

Ø стан розвитку страхового ринку та валютного ринку;

Ø інвестиційний клімат та інше.

Планування як процес розробки майбутніх сценаріїв розвитку установи і організації базується на використанні системи методів. До основних з них відносяться такі:

Балансовий метод - в його основі лежить розробка узгодженого плану доходів і витрат установи (баланс доходів і витрат).

Розрахунково-аналітичний метод - передбачає розрахунок планових показників шляхом корегування фінансових показників базового періоду на зміни, які передбачаються в плановому періоді, та визначення впливу різних факторів (інфляції, зміни умов кредитування та ін.) на ці показники.

Нормативний метод - базується на використанні фінансових норм, нормативів для розрахунків потреби в фінансових ресурсах та визначення джерел їх формування (ставки податків, норми амортизаційних відрахувань, тарифи і т.і.).

Метод економіко-математичного моделювання - дозволяє з певною ймовірністю визначити динаміку показників в залежності від зміни факторів, які впливають на розвиток фінансових процесів у майбутньому. Побудова моделей базується на використанні методів екстраполяції, регресивного аналізу, експертних оцінок.

Коефіцієнтний метод - передбачає встановлення залежності між обсягами надання фінансових послуг та фінансовими показниками. Потім визначається сума фінансових коштів, яку потрібно залучити із зовнішніх джерел.

Вибір того чи іншого методу планування визначається багатьма факторами, наприклад, тривалістю планового періоду, вихідною формаційною базою, цілями і задачами плану, кваліфікацією фінансових менеджерів, технічних засобів управління.

 

Система фінансових планів фінансових установ

Фінансовий план у формі балансу доходів і витрат найбільш поширений в плановій практиці. Основна задача цього плану визначити всі доходи і… Плановий баланс розробляється з метою виявлення змін в структурі активів і… Прогноз або план фінансових результатів базується на прогнозі надходжень від наданих послуг, доходів від операційних,…

Розробка бюджету (кошторисів) державних організацій

Державні заклади, які повністю чи частково фінансуються із загального фонду бюджетів різних рівнів (державного бюджету України, бюджету АР Крим, бюджетів місцевого і регіонального самоврядування), складають кошторис доходів і видатків – основний планово-фінансовий документ. Кошторис доходів і видатків підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Бюджетне призначення – це повноваження, яке надано головному розпоряднику коштів бюджету Законом України про державний бюджет, постановою ВР АР Крим, рішенням місцевої ради про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження, яке дозволяє Мінфіну, Державному казначейству або місцевому фінансовому органу надавати бюджетні асигнування для здійснення платежів на конкретні заходи за рахунок коштів відповідного бюджету.

Розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи та організації в особі їх керівників, які уповноважені на одержання асигнувань, взяття зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.

Одночасно з кошторисом складається зведення показників спеціального фонду кошторису установи у розрізі спеціальних коштів та інших власних надходжень.

Кошторис має дві складові:– загальний фонд, який містить обсяг надходжень зі загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією основних функцій;– спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Платежі за рахунок спеціального фонду кошторису здійснюються в межах коштів, що надійшли до цього фонду на відповідну мету.

Кошторис доходів і видатків складається з розділів (дод. 8):

1. Доходи – всього.У цьому розділі відображаються:

– надходження коштів із загального фонду бюджету;

– надходження зі спеціального фонду бюджету : власні надходження (спеціальні кошти, інші власні надходження, суми за дорученням); субвенції; інші доходи.

Усі позабюджетні кошти установ і організацій (в матеріальній чи нематеріальній формі), які утримуються за рахунок бюджетів усіх рівнів, включаються до спеціального фонду відповідного бюджету.

Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних коштів.

Формування доходної частини спеціального фонду проекту кошторису здійснюється на підставі розрахунків доходів, які складаються за кожним джерелом доходів, що плануються на наступний рік.За основу цих розрахунків беруться такі показники:– обсяг надання тих чи інших платних послуг, а також інші розрахункові показники (площа приміщень та вартість обладнання, іншого майна, що здається в оренду, кількість місць у гуртожитках, кількість відвідувань музеїв, виставок тощо) та розмір плати в розрахунку на одиницю показника, який встановлюється відповідно до вимог чинного законодавства;– прогнозне надходження зборів (обов'язкових платежів) до спеціального фонду бюджету.Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямками їх використання (за видами).

2. Видатки – всього. Основними частинами цього розділу є:

– поточні витрати (оплата праці, нарахування на заробітну плату, придбання предметів, постачання та оплата послуг, видатки на відрядження, матеріали та інвентар, оплата комунальних послуг, субсидії і поточні трансферти);

– капітальні видатки (придбання основного капіталу, створення державних запасів і резервів, придбання землі і нематеріальних активів, капітальні трансферти);

– нерозподілені видатки;

– кредитування з вирахуванням погашення.

Видатки установи за рахунок бюджетних коштів передбачаються відповідно до нормативно-правових актів, що визначають порядок формування обсягів витрат за їхніми категоріями, кожна з яких обґрунтовується відповідними розрахунками.

Видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів плануються за категоріями видатків в цілому з наданням сум, що спрямовуються на покриття дефіциту бюджетних асигнувань.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, а також на господарське утримання установи.Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості.При цьому видатки на заробітну плату за рахунок спеціальних коштів обчислюються залежно від обсягу діяльності, що проводиться за рахунок цих коштів, із застосуванням норм, які використовуються установами аналогічного профілю.До кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються головними розпорядниками, включаються асигнування тільки в тих випадках, коли їх проведення за рахунок бюджету дозволено законодавством.Асигнування на реалізацію окремих програм включаються до кошторисів згідно із затвердженими програмами.Видатки спеціального фонду за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за визначеною метою, на погашення заборгованості установи та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду. (Оскільки такі видатки планується провадити за рахунок надходжень зі спеціального фонду, вони передбачаються в кошторисі за спеціальним фондом).

Порядок складання проектів кошторисів. Міністерство фінансів України, Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, місцеві фінансові органи доводять до головних розпорядників дані про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік, що є підставою для складання проектів кошторисів.

До головних розпорядників коштів бюджету належать розпорядники, яким затверджуються бюджетні призначення у відповідному бюджеті, та які мають право витрачати кошти бюджету на утримання апарату установи, очолюваної ними, і на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо цією установою, розподіляти надані їм кошти бюджету між розпорядниками коштів бюджету нижчого рівня, а також затверджувати їх кошториси і плани асигнувань.Головні розпорядники: встановлюють для розпорядників нижчого рівня (підпорядкованих головним) граничні обсяги видатків із загального фонду бюджету, термін подання проектів кошторисів; дають вказівки щодо їх складання; розробляють і повідомляють розпорядникам нижчого рівня інші показники, яких вони повинні дотримуватися згідно з законодавством і які необхідні для правильного визначення видатків у проектах кошторисів; забезпечують складення проектів кошторисів на централізовані заходи, що здійснюються безпосередньо головними розпорядниками.Розгляд головними розпорядниками проектів кошторисів розпорядників нижчого рівня на предмет: законності та правильності розрахунків, доцільності запланованих видатків; правильності їх розподілу за економічною класифікацією, повноти надходження доходів; дотримання діючих ставок (посадових окладів), норм, цін, лімітів, а також інших показників.Головні розпорядники складають проекти зведених кошторисів і формують запити Міністерству фінансів України, Міністерству фінансів Автономної Республіки Крим, місцевим фінансовим органам для включення до проектів відповідних бюджетів у встановленому ними порядку.

Проекти кошторисів складаються усіма установами на наступний бюджетний рік, якщо ці установи функціонували до початку року, на який плануються видатки, або на решту періоду року з часу утворення установи.

Відповідно до чинного законодавства України, державні організації та установи як юридичні особи мають право вільно займатися вказаною в установчих документах підприємницькою діяльністю у межах переліку платних послуг відповідно до їх функціональних повноважень та послуг з провадження господарської (виробничої діяльності). Доходи від підприємництва та інші надходження коштів кваліфікуються як позабюджетні, що включаються до спеціального фонду кошторису.

 

Сутність та особливості бюджетування об’єднань громадян

Оперативне фінансове планування можна розглядати як процес синхронізації у часі грошових надходжень та витрат, визначення послідовності здійснення… Якщо фінансове прогнозування визначає найважливіші пропорції і темпи… Об’єднання громадян, які здійснюють суспільно корисну діяльність і мають статус неприбуткових та фінансуються з…

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ В БАНКУ

Продукти фінансового планування такі: 1. побудова цільової фінансової моделі банку; 2. визначення цільових значень параметрів системи (банку);

Методика декомпозиційного аналізу дозволяє дослідити залежність між показниками прибутковості і ризику банку та виявити вплив окремих чинників на результати його діяльності.

У методиці декомпозиційного аналізу прибутковість банку оцінюється показниками ROE (прибутковість капіталу) та ROA (прибутковість активів), а показником ризику банку служить мультиплікатор капіталу.

Показник мультиплікатора капіталу (МК) — це відношення середніх активів (А) до власного капіталу банку (К):

. (2.1)

Що вищим є значення мультиплікатора капіталу, то вищим буде й ризик.

Спираючись на формули розрахунку показників ROA та ROE (1.3 і 1.4) та скориставшись прийомом розширення факторної моделі, отримують фундаментальну залежність між прибутком і ризиком.

Отже:

, (2.2)

після перегрупування:

, (2.3)

або

. (2.4)

Таким чином, залежність між прибутком і ризиком описується моделлю:

ROE = ROA · МК. (2.5)

Ця формула вказує на взаємозв’язок прибутку із джерелами формування банківських ресурсів, а точніше — зі співвідношенням власних та залучених коштів. Що вищий прибуток, то ризикованішою має бути структура банківського балансу за інших однакових умов.

Якщо ефективність роботи банку знижується, то для забезпечення бажаного рівня прибутковості капіталу необхідно погодитись на вищий ризик — збільшити відношення активів до капіталу. Це означає, що навіть банк із невисоким показником прибутковості активів може досягти відносно високого рівня прибутковості капіталу за рахунок максимально можливого використання боргових зобов’язань.

На наступному етапі проводять поглиблений аналіз (власне аналіз Дюпона), розклавши прибутковість активів (ROA) на показник чистої маржі прибутку та коефіцієнт дохідності (або використання) активів. Чиста маржа прибутку (NPM) є відношенням чистого прибутку до валових доходів банку. Коефіцієнт дохідності активів (EA) розраховується як відношення валових доходів до сумарних активів банку. Тоді отримаємо залежність:

(2.6)

або

. (2.7)

Підставивши (2.7) у формулу (2.5), дістанемо модель:

ROE = NPM · EA · МК (2.8)

або

. (2.9)

На завершальному етапі аналізують чинники, які вплинули на маржу прибутку та дохідність активів. До них належать валові доходи, операційні витрати та структура активів банку. Мета такого аналізу полягає у виявленні причин неефективної роботи банку та пошуку резервів підвищення чистого прибутку. Чистий прибуток банку розкладається на доходи та витрати. Надалі вивчається динаміка різних складових доходів (процентних, комісійних, торгових, інших) і витрат банку (процентних, операційних, податкових платежів). Для досягнення порівнянності даних за різні періоди й аналогічних показників діяльності інших банків використовують відносні показники, такі як структура, темпи приросту та ін. У такий спосіб банк дістає відповідь на останнє запитання стратегічного управління: як досягти бажаного фінансового стану та реалізувати намічені цілі.

Рис. Логічно-структурна схема декомпозиційного аналізу власного капіталу банку

Схематично логічно-структурну модель декомпозиційного аналізу власного капіталу комерційного банку, орієнтовану на загальновживані у вітчизняній практиці підходи до групування банківських доходів і витрат, показано на рис. 2.3.

Для проведення аналізу необхідно сформувати інформаційну базу, яка складається з чотирьох груп показників банківської діяльності: чистий прибуток; валовий дохід; середні активи; власний капітал. Перші дві групи показників характеризують потік грошових коштів за певний період і визначаються за звітністю про прибутки та збитки. Інші дві групи показників визначаються за залишками коштів на відповідних статтях балансу, складеного на конкретну дату. Для того, щоб ці групи показників були порів­нянними, активи і капітал розраховують як середню арифметичну залишків на початок і кінець періоду.

Можливості застосування методики декомпозиційного аналізу прибутковості власного капіталу в процесі формування фінансового плану банку розглянемо на прикладі.

Приклад 2.1

Перед менеджментом банку поставлено завдання підвищити рівень прибутковості капіталу до 16 %. Визначити цільові значення фінансових показників за допомогою декомпозиційного аналізу капіталу на основі наведених даних (табл. 1).

Таблиця 1

ВИХІДНІ ДАНІ ДЛЯ ДЕКОМПОЗИЦІЙНОГО АНАЛІЗУ ПРИБУТКОВОСТІ ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ БАНКУ, тис. грн

Показник	Період 1	Період 2	Відхилення	Темп приросту, %
Середній власний капітал	13 905	20 975		50,85
Середні сумарні активи	59 979	77 359		28,98
Чистий прибуток			– 2545	– 62,26
Валові доходи	14 039		– 4054	– 28,88

Розв’язання

Як свідчать наведені дані (табл. 1), чистий прибуток банку знизився на 62,26 %. Отже, банк не лише не забезпечив приросту прибутку, адекватного темпам зростання активів і капіталу, а й не отримав чистого прибутку на рівні попереднього періоду.

Обчислимо значення показників прибутковості та мультиплікатора капіталу банку (табл. 2).

Таблиця 2

ДЕКОМПОЗИЦІЙНИЙ АНАЛІЗ ПРИБУТКОВОСТІ КАПІТАЛУ БАНКУ

Показник	Період 1	Період 2	Відхилення
Маржа прибутку, %	29,12	15,45	– 13,67
Дохідність активів, %	23,4	12,9	– 10,5
Мультиплікатор капіталу, разів	4,3	2,46	– 1,84
Прибутковість капіталу, %	29,4	7,35	– 22,05
Прибутковість активів, %	6,8	1,99	– 4,81

Динаміка відносних показників, які характеризують прибутковість банку, свідчить, що всі вони протягом періоду, що аналізується, знизилися (табл. 2). При цьому позитивно слід оцінити лише зниження мультиплікатора капіталу, оскільки це означає зменшення загального ризику банку.

Така оцінка, проте, не є однозначною, адже тенденція до зниження мультиплікатора капіталу означає, що банк не використовує повною мірою можливості із залучення коштів і розширення своєї ресурсної бази. Очевидно, що банк наближається до нижньої межі діапазону зміни мультиплікатора капіталу — одиниці (всі активи фінансуються лише за рахунок власного капіталу), тоді як максимально можливе значення становить 12,5 (величина, обернена до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2), мінімальне значення якого становить 8 %, та розрахована за умови, що всі активи мають коефіцієнт ризику 100 %).

Оскільки кожен банк є ланкою банківської системи країни, то результати його діяльності треба розглядати в контексті загальних тенденцій розвитку системи. Для з’ясування позицій окремого банку й обґрунтування цільових рівнів прибутковості застосовують порівняльний аналіз. Зазначимо, що вибір бази порівняння певною мірою залежить від стратегічних цілей банку. Наприклад, якщо стратегічна мета полягає у завоюванні лідерства в групі, до якої належить банк, то порівнювати слід з банками, котрі мають найліпші фінансові показники в тій самій групі. Якщо стратегічною метою є розширення банківської діяльності та ресурсної бази і перехід до вищої (за обсягом активів) групи банків, то слід порівнювати власні позиції банку із середніми значеннями показ­ників тієї групи, до якої банк має намір увійти.

Порівняємо показники прибутковості банку зі середніми значеннями по відповідній групі (за величиною активів банк належить до групи середніх) банків (табл. 3).

Таблиця 3

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПОКАЗНИКІВ ПРИБУТКОВОСТІ КАПІТАЛУ, АКТИВІВ ТА МУЛЬТИПЛІКАТОРА КАПІТАЛУ

Показник	Група банків	Банк	Відхилення
Прибутковість капіталу, %	3,47	7,35	3,88
Прибутковість активів, %	1,32	1,99	0,67
Мультиплікатор капіталу, разів	2,63	2,46	– 0,17

Результати порівняльного аналізу свідчать, що в цілому банк має ліпші показники прибутковості й ризику, ніж середні значення по банківській системі та по відповідній групі банків. Зокрема, прибутковість капіталу перевищує середньогрупове значення в 2,1 разу, прибутковість активів — в 1,5 разу, тоді як ризик банку, відображений в показнику мультиплікатора капіталу, нижчий. А тому зниження значень показників прибутковості банку проти попереднього періоду слід визнати певною мірою закономірним явищем, яке відображає проблеми розвитку банківської системи в цілому.

Якщо порівняти показники ROA і ROE банку з орієнтовними значеннями, уживаними в міжнародній банківській практиці, то можна дійти висновку, що прибутковість активів банку є цілком задовільною (1,99 % проти 1,5 % в міжнародній практиці) і вочевидь у попередній період вона була завищеною. Прибутковість капіталу (7,35 %), навпаки, більш ніж удвічі нижча за середній рівень (16—18 % в міжнародній практиці).

Отже, підвищення середнього рівня прибутковості власного капіталу слід визнати стратегічною метою діяльності банку у сфері фінансів. З огляду на досягнення цієї мети формується фінансовий план діяльності банку.

Якщо вирішено підвищити прибутковість капіталу банку до 16 %, то за існуючої структури (мультиплікатор капіталу — 2,46) слід забезпечити прибутковість активів на рівні 6,5 %:

ROA = ROE : MK,

ROA = 16 : 2,46 = 6,5(%).

Це потребуватиме від банку майже повного відновлення рівня прибутковості активів попереднього періоду, що за існуючих в країні реалій видається досить проблематичним. Тому банку слід ширше використовувати залучені кошти, змінюючи в такий спосіб структуру ресурсної бази. Зокрема, якщо банк збільшить обсяг зобов’язань і показник мультиплікатора капіталу зросте хоча б до середнього рівня по банківській системі в цілому (за період, що аналізується, МК = 5,09 разів), то для досягнення цільового рівня прибутковості капіталу (16 %), прибутковість активів банку має становити 3,14 %:

ROA = 16 : 5,09 = 3,14.

У тому разі, коли показник ROA залишається сталим (1,99 %), структура пасивів банку має стати ризикованішою, а мультиплікатор капіталу — досягти значення 8,04 (разу):

МК = 16 : 1,99 = 8,04.

Це означає, що на кожну гривню власного капіталу банк має залучити понад 7 грн на ринку.

Такий аналіз дає змогу банку сформувати альтернативні варіанти досягнення стратегічної мети, які деталізуються та обґрунтовуються в процесі дальших досліджень.

На наступному етапі розраховують абсолютну величину чистого прибутку, доходів і витрат банку (в грошовому вираженні), після чого переходять до формування фінансового плану, визначаючи напрями, обсяги й структуру банківських портфелів.

Так, якщо банк вирішує стабілізувати показник ROA на рівні 1,99 %, то для досягнення цільового значення прибутковос­ті капіталу (16 %) середні активи банку мають становити 168 643 тис. грн:

А = 16 : 1,99·20 975 = 168 643.

Планова величина чистого прибутку має дорівнювати 3356 тис. грн:

NP = 168 643·1,99 : 100 = 3356.

Аналіз складових чистого прибутку банку виявляє перспективні напрями та резерви підвищення прибутковості. У процесі аналізу вивчається динаміка окремих статей доходів (табл. 4) і витрат (табл. 5).

Наведені дані свідчать, що доходи банку протягом періоду знизилися на 28,9 %, зокрема процентні — майже на 32 %. Підвищення комісійних доходів було майже нівельовано зниженням торговельних, а збільшення інших операційних доходів на 223 % не дало відчутного приросту в грошовому вираженні (58 тис. грн).

Динаміка та структура статей витрат банку (табл. 5) показує, що вони (витрати) впродовж аналізованого періоду теж знизилися, але нижчими темпами, ніж доходи.

Збільшення процентних і торговельних доходів банку та можливе зменшення інших небанківських операційних витрат, які зросли протягом періоду на 115 %, дадуть змогу банкові підвищити чистий прибуток. Розрахувавши абсолютну величину процентних та інших доходів, менеджмент банку може точніше планувати проведення тих чи інших активних операцій, обґрунтовано змінювати структуру активів та ефективніше організувати роботу структурних підрозділів.

Результати аналізу динаміки та структури основних фінансових показників діяльності банку є стратегічними орієнтирами для формування фінансового плану. Структурний аналіз прибутковості банку уможливлює виявляння причин ускладнень у сфері банківських доходів та тих проблемних аспектів діяльності, які потребують підвищеної уваги. За результатами аналізу обґрунтовуються цільові значення фінансових показників на певний період, розробляються конкретні фінансові стратегії щодо окремих банківських операцій та формується фінансовий план банку.

Отже, метод декомпозиційного аналізу забезпечує оцінювання становища конкретного банку на ринку, визначення фінансових орієнтирів у процесі планування і є ефективним інструментом стратегічного управління фінансами банку. В умовах вітчизняного ринку цей підхід залишається найбільш прийнятним і доступним прийомом у процесі планування, оскільки забезпечує порівнюваність результуючих показників діяльності як окремих банків, так і банківської системи в цілому. Це особливо важливо з огляду на обмеженість застосування інших загальноприйнятих в міжнародній практиці методів прогнозування й аналізу.

Для аналізу зовнішнього середовища, основною складовою якого для банку є фінансовий ринок, використовують традиційні методи аналізу — фундаментальний і технічний. Прогнози динаміки ринкових параметрів будують, як правило, за кількома сценаріями: базовим, песимістичним (параметри ринку змінюються в несприятливому напрямі) та оптимістичним (параметри ринку змінюються сприятливіше, ніж очікувалося). Аналіз взаємовпливу показників, які характеризують власні фінансові позиції банку й очікуваний стан фінансового ринку, служить базою для прогнозування та визначення стратегічних альтернатив управління фінансовими потоками банку. Надалі з множини стратегічних альтернатів вибирають таку фінансову стратегію, яка відповідає місії та цілям банку, й розробляють фінансовий план реалізації вибраної стратегії.

Способи підвищення доходів банку обгрунтовуються в процесі фінансового планування, результати якого подаються у формі комплексного фінансового плану

Результати виконання фінансового плану банку контролюються на підставі звітів про числові значення показників за конкретний період. Перевірка виконання фінансових планів і бюджетів у кінці звітного періоду є обов’язковою, адже без цього їх створення втрачає сенс. За результатами аналізу перевіряється правильність установлених причинно-наслідкових зв’язків між системою стратегічних цілей, оцінюється ефективність виконання запланованих заходів, виявляються причини відхилень, можливі суперечності, формуються найефективніші зв’язки та заходи на наступний період. За зміни зовнішніх умов у процесі реалізації фінансовий план може коригуватися

 

ФІНАНСОВЕ ПЛАНУВАННЯ У СТРАХОВІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ

Як і будь-якій підприємницькій діяльності, страхуванню властиве фінансове планування. По своєму змісту план страхової компанії виражає собою баланс… Розробка плану страховика повинна бути підпорядкована вирішенню головного для… Його величина визначається як кількістю договорів в портфелі страхової організації, так і структурою видів…

В страхових організаціях розробляються плани різної тривалості, що зумовлюється змістом поставлених завдань. Такі плани можна розмежувати на довгострокові й короткострокові.

Найважливішим серед довгострокових є п'ятирічний план. Він не випадково займає центральне місце у фінансовому плануванні страхової організації — адже більшість видів страхування має тарифну основу п'ять років. Це означає, що за п'ять років страховик повинен забез¬печити еквівалентність відносин зі своїми партнерами.

Крім п'ятирічних планів складаються річні плани, для яких властива конкретизація завдань страхової компанії, виявлення можливих диспропорцій в її діяльності, шляхів їх подолання та включення резервів. Ця робота направлена на визначення балансу доходів та витрат.

Основою його є план надходження страхових платежів, який доцільно розглядати не лише як інструмент управління виробника страхових послуг з точки зору їм обсягу, асортименту, якості, а й як план заходів досягнення певної величини й структури страхового фонду, його руху. При формуванні фінансового плану страхової організації розраховуються, аналізуються й використовуються багато показників.

Найважливішими показниками в фінансовому плануванні е обсяг страхових платежів й підсумкові результативні показники — прибуток, рентабельність.Показник величини страхових платежів покладений а основу всього процесу фінансового планування страховок компанії. Спираючись на нього, розробляють планове завдання по окремих видах страхування з врахуванням залучення потенційних страхувальників. Як було встановлена раніше, показник обсягу страхових платежів має синтетичний характер, тому при його плануванні застосовується обчислення середнього платежу, середньої страхової суми, кількості діючих договорів, тощо.

Для складання фінансового плану особливе значення мають показники прибутку й доходу, темпи зростання яких та пропорції розподілу показують можливості розвитку страхової компанії. В попередніх розділах цієї роботи вже розглядались можливості зростання прибутку-страховика за рахунок інвестиційної діяльності. Тому у фінансовому плануванні використовуються окремо два. показники доходу й прибутку, що відносяться безпосередньо до страхових операцій та інвестиційної діяльності.

Планування обсягу платежів страхувальників.Розміри страхових платежів, перебуваючи під впливом різних факторів, мають певні коливання по роках. Разом з тим, динаміка Цих факторів досить стабільна, що дозволяє планувати як рівень цих факторів, так і синтетичний показник обсягу платежів.

У роботі по плануванню надходження страхових платежів необхідно враховувати специфіку використання основних видів договорів. Так, застосовуються типові договори, умови яких відповідають інтересам багатьох страхувальників, і в яких проявляється дія закону великих чисел. Індивідуальні ж договори відображають особливості конкретного клієнта, їм властиві спеціальні умови, встановлення індивідуальних тарифів, тощо.

По таких договорах планування проводиться окремо по кожному, з врахуванню конкретних особливостей діяльності страхувальника. Зазначимо, що більша фінансова стійкість властива страховому портфелю з переважанням в його структурі уніфікованих договорів. Наявність же значної кількості крупних індивідуалізованих договорів посилює нестійкість, вимагає перестрахування, що не завжди відповідає інтересам цедента.

Планування надходження страхових платежів проводиться по кожному виду страхування окремо, тому що кожна страхова операція здійснюється з певним споживачем (тобто, зорієнтована на конкретне страхове поле). Йдеться про властиві лише Йому особливості впливу різних соціально-економічних факторів на обсяги страхових платежів. Можливе й планування також окремо по кожній групі майна.

Практика засвідчила переваги планування надходження страхових платежів у три етапи. Змістом першого є визначення очікуваного надходження платежів за цілий рік, величина яких є вихідним моментом у плануванні. На другому етапі обчислюється плановий розмір надходження платежів в межах всієї страхової організації, а на третьому — ці величини доводяться до структурних підрозділів страховика (страхових агентів).

Розглянемо поетапний процес планування більш детально. На першому етапі складається таблиця щоквартального надходження страхових платежів, величина яких встановлюється на основі можливої їх динаміки в порівнянні з попереднім роком і попереднім кварталом чи місяцем. Вивчення темпів їх зміни дозволяє прогнозувати їх величини на наступні квартали (місяці).

Враховуючи те. що процес планування надходження страхових платежів на наступний рік починається в середині поточного, сумують платежі, що надійшли за 1 і 2 квартали, з очікуваним надходженням за 3 і 4 квартали року. В результаті визначається сума надходжень за рік. Проаналізувавши темпи росту середніх платежів за останні п'ять років, розраховується їх величина в поточному році. В плануванні надходження платежів по страхуванню життя показник середнього платежу на один договір обчислюється шляхом ділення суми внесків, які надійшли, на число діючих договорів на кінець року. Практика свідчить, що темпи росту середнього платежу досить стійкі. Це дозволяє із значним рівнем достовірності прогнозувати обсяги страхових платежів.

Щоб визначити очікувану кількість договорів, необхідно поділити очікувану суму надходження страхових платежів на прогнозований середній внесок. На другому етапі планова величина надходження страхових платежів розраховується в такій послідовності. Спочатку встановлюється очікувана кількість договорів б поточному році і, спираючись на аналіз динаміки показника кількості договорів, включаючи поточний рік, розраховується кількість договорів в поточному році. Далі визначається очікуваний середній платіж на один договір в поточному році. Встановивши його динаміку, включаючи очікувану величину поточного року, можна розрахувати планову величину середнього платежу.

Після цього обчислюється пошуковувана планова сума надходження платежів шляхом множення планової суми середнього платежу на планову кількість договорів.

Певні особливості надходження платежів по страхуванню життя зумовлені його довгостроковим характером. Як відомо, внески в довгостроковому страхуванні поступають щомісяця. Загальний обсяг одержаних платежів. залежить від того, в якому місяці був укладений договір страхування (наприклад, по договору, підписаному в червні, за рік поступить 7 внесків, а по договору, укладеному в жовтні, — лише 3). Внаслідок цього певну складність становить розрахунок очікуваного надходження за поточний рік планової суми внесків.

Досить широке розповсюдження одержали договори страхування життя за рахунок коштів підприємств і організацій з одноразовою виплатою внесків. По таких. договорах можна планувати надходження страхових платежів шляхом прямого підрахунку по кожному договору індивідуально.

Щоб стати ефективним інструментом управління страхової організації, план надходження страхових платежів повинен бути доведений до конкретних виконавців як завдання. Розроблений страховиком план слід розподілити між страховими агентами, тому що якраз вони займаються активізацією й інкасацією (заключенням договорів).

На основі розробленого плану фірми страховим агентам доводяться конкретні завдання. План надходження страхових платежів розраховується для страхових агентів за допомогою використання базових показників й планового їх приросту. Якщо об'єктом планування є ризикові види страхування, то за базу береться сума платежів, які надійшли в деякому плановому періоді поточного року. По страхуванню життя аналізуються фактично платежі, що надійшли в кварталі, який передував тому, в якому здійснювалося планування, або береться сума квартального внеску по діючих договорах на початок періоду.

Можливі такі способи розподілу обсягу планового приросту страхових платежів у відсотках до бази, прийнятої для планування: на основі рівня використання резервів; в залежності від страхового поля; в рівній про¬порції між всіма агентами. Найбільш розповсюдженим є спосіб залежності від страхового поля. Зміст його в тому, що визначається обсяг планового приросту на одиницю вільного страхового поля в середньому по підрозділу страхової організації. Після цього одержаний результат множиться на вільне страхове поле, що встановлене по страховій дільниці.

План доходів і витрат страхової організації. Центральною ланкою фінансового планування е встановлення балансу доходів і витрат, який відображає фінансові основи діяльності страховика. Це активний інструмент оперативного управління і контролю.

Доходна частина балансу формується за рахунок наступних джерел: надходження страхових платежів доходів від інвестування тимчасово вільних засобів по довгостроковому страхуванню; надходжень з запасних та резервних фондів; амортизаційних відрахувань.

Обсяг страхових платежів переноситься в баланс доходів і витрат з розрахунків по плану надходження страхових платежів, величина яких вказується по кожному виду страхування.

Не завжди можливе планування доходів від інвестування тимчасово вільних коштів по довгостроковому страхуванню. Для цього необхідна висока ступінь достовірності надходження доходів в часі й величині, Доходи від депозитних вкладів можна досить точно (без врахування інфляції) визначити, а тому й можливе їх планування. Досить невизначене надходження доходів від посередницьких операцій страхової організації. Використання коштів із запасних фондів чи резервів планувати неможливо, тому що розміри його визначаються фактичною збитковістю страхових операцій. Вона ж буде розрахована в кінці року. Зазначимо, що надходження із запасних чи резервних фондів не є доходом в економічному розумінні, тому що виражає лише перерозподіл в часі засобів страхової компанії.

В основі планування витратної частини балансу доходів і витрат лежить так званий структурний підхід, що спирається на структурні взаємозв'язки тарифної ставки. Йдеться про те, що планування витрат по всіх статтях орієнтоване на певну долю від суми страхових платежів, яка закладена в тарифній ставці. Наприклад, якщо планова сума надходжень платежів по страхуванню урожаю сільськогосподарських культур дорівнює 1 мільйон грошових одиниць, структура тарифної ставки передбачає, що нетто-ставка складає 80%, відрахування на попереджувальні заходи — 2%, витрати на страхове обслуговування — 10%, нагромадження — 8%, це означає слідуюче. На виплату страхового відшкодування повинно бути заплановано 80% від 1 мільйона грошових одиниць, тобто 800 тисяч грошових одиниць; відрахування на попереджувальні заходи — 20 тисяч грошових одиниць; витрати на страхове обслуговування — 100 тисяч гро¬шових одиниць; на нагромадження повинно направ¬лятись 80 тисяч грошових одиниць. Переваги структурного підходу до формування балансу полягають в тому, що він виключає вплив на обсяг нагромаджень факторів, які не залежать під діяльності страховика. Важливо і те. що при використанні такого підходу спрощуються розрахунки окремих статей витрат, особливо відрахувань у запасні фонди.

Структура тарифної ставки по різних видах страхування формується в конкретних умовах. Тому розрахунок витрат по статтях доцільно проводити по кожному виду страхування окремо, а одержані дані оформляти в таблиці, де вказати вид страхування; суму платежів по плану; загальну суму виплат; відсоток фонду виплат до планової суми платежів. Приведений принцип можна використовувати й для визначення планових відрахувань на попереджувальні заходи, витрати на страхове обслуговування й планові нагромадження.

КОШТОРИСНЕ ПЛАНУВАННЯ У ДЕРЖАВНИХ УСТАНОВАХ

 

Установи невиробничої сфери, основним джерелом фінансування котрих є бюджетні кошти, називаються бюджетними. До таких установ відносяться, головним чином, установи освіти, охорони здоров’я, науки, державної влади і управління, оборони і правоохоронних органів. Всі видатки даних установ визначаються на основі кошторису, а тому порядок планування і фінансування цих видатків називається кошторисним.

 

Кошторис - це основний плановий документ, який визначає обсяг фінансових ресурсів, джерела їх формування, цільове спрямування і поквартальний розподіл, необхідних для утримання бюджетної установи, розвитку її матеріально-технічної і соціальної сфери, матеріального стимулювання колективу працівників в наступному бюджетному році.

 

В практиці кошторисного планування застосовуються дві форми кошторисів: кошторис доходів і видатків складають, як правило, установи освіти і охорони здоров’я, які, окрім бюджетних коштів, одержують кошти від комерційної діяльності (надання платних послуг); кошторис видатків складають органи державної влади і управління, оборони і правоохоронні органи, суди і прокуратура.

 

В бюджетному плануванні розрізняють наступні види кошторисів: індивідуальні, загальні, на централізовані заходи, зведені.
Індивідуальний кошторис - це фінансовий план конкретної бюджетної установи, який відображає специфіку і особливості її виробничої діяльності; їх складають установи освіти, охорони здоров’я, державної влади і управління, правоохоронні органи, суди і прокуратура і суди та інші. Він також є основним документом при плануванні і фінансуванні окремих заходів, передбачених параграфами бюджетної класифікації.
Загальні кошториси складаються на видатки однотипних установ, які обслуговуються централізованими бухгалтеріями. Такі кошториси складаються по школах, клубах, бібліотеках, фельдшерсько-акушерським пунктам. Для даних установ характерним є невеликий обсяг фінансування і стабільний штат працівників.
Кошторис видатків на централізовані заходи складають міністерства, відомства, управління (відділи) місцевих органів влади і управління на видатки, які раціонально здійснювати в централізованому порядку, наприклад, підготовку кадрів, придбання цінного учбового обладнання і інвентарю, медичного обладнання, автомобілів швидкої медичної допомоги, проведення спортивних змагань і т. ін.

 

Зведені галузеві кошториси включають всі видатки на утримання установ одного відомства, наприклад, управління (відділу) освіти чи охорони здоров’я, тобто в ньому об’єднуються індивідуальні, загальні і кошториси видатків на централізовані заходи. Розробка зведених кошторисів можлива завдяки тому, що в основу індивідуальних кошторисів покладені єдині показники плану економічного і соціального розвитку, а базою для розрахунків всіх кошторисів служать діючі норми витрат і складаються вони по єдиним формам і статтям бюджетної класифікації. Зведений кошторис входить в видаткову частину бюджету і визначає обсяги бюджетного фінансування.
Індивідуальний кошторис є основним елементом бюджетного планування. Він складається з трьох розділів. В першому розділі приводиться загальна сума видатків і їх предметно-цільовий розподіл по статтям витрат, а в другому - основні виробничі (оперативно-сітьові) показники, а в третьому - розрахунки і обґрунтування окремих витрат по статтям кошторису.

 

Видатки бюджетної установи знаходять відображення в наступних статтях.
Основними елементами кошторису є статті витрат. Фінансування установ і організацій, що перебувають на бюджеті, проводиться по таких статтях.

 

Стаття № 1: “Фонд оплати праці”
На статтю №1 відносяться видатки на: виплату заробітної плати за встановленими посадовими окладами, ставками або розцінками всім без винятку штатним працівникам, а також на погодинну оплату праці викладачів;
усі види додаткової оплати праці викладачів навчальних закладів за завідування учбовими кабінетами, лабораторіями, за виконання обов’язків класних керівників, за перевірку письмових робіт учнів;
оплату консультантів у лікувальних закладах;
виплату за звання дійсним членам і членам-кореспондентам академій;
виплату передбачених у бюджеті, згідно з рішеннями Уряду, преміальних сум, що видаються в порядку затвердженої постійно діючої в установі системи преміювання;
виплату премій і подання матеріальної допомоги працівникам органів державної влади і управління, правоохоронних органів, де ці затрати проводяться в межах фонду оплати праці;
оплату праці осіб, що не перебувають у штаті даної установи, залучених для виконання робіт на договірних засадах.
Стаття №2: “Нарахування на заробітну плату.”
На дану статтю відносяться видатки по нарахуванню внесків на державне соціальне страхування. Внески нараховуються у встановлених розмірах на всі суми заробітної плати, враховані по статті №1.
Нарахування на державне соціальне страхування на заробітну плату по оплаті праці осіб, що не перебувають у штаті даної установи, організації, що рахується по інших статтях бюджетної класифікації, відносяться на ті ж статті, по яких відображаються видатки по нарахуванню заробітної плати вказаних працівників.
Стаття №3: “Канцелярські і господарські.”
На статтю №3 відносяться:
канцелярські видатки: на придбання канцелярського, креслярського та письмового приладу і матеріалів, крім віднесених на статтю №18; на виготовлення і придбання бухгалтерських і статистичних книг, книг по діловодству, бланків відомостей; по переплетенню і брошуруванню документів, типографські видатки і видатки по публікації, оплату послуг по механізації обліку; оплату вартості робіт, що виконуються машинолічильними станціями і обчислювальними центрами для централізованих бухгалтерій і бюджетних установ;
видатки на позавідомчу охорону;
видатки на зв’язок: абонентна плата за телефон та міжміські переговори; оплата різного роду поштових відправлень (у тому числі посилок, телеграм, грошових переказів);
видатки на придбання довідкової, офіційної і періодичної літератури (газети, журнали, бюлетені, довідники), крім придбаної для стаціонарних бібліотек, а також крім періодичної літератури, придбаної для клубів, районних будинків культури, шкіл, лікарень та інших соціальних і культурних закладів;
господарські видатки: по найму приміщень; опалення (в тому числі доставка, розпилювання, коління і складання дров); освітлення приміщень, дворів, вулиць і площі, на оплату водопостачання, каналізації і асенізації; на оплату палива, електроенергії і води для господарських, лікувальних та інших цілей, за винятком віднесених на статтю №18, видатки науково-дослідних установ і навчальних закладів по оплаті електроенергії для технічних цілей, опаленню теплиць, віваріїв та оранжерей і видатків на оплату води, пару, газу для наукових, учбових і технічних цілей; на оплату опалення, освітлення і води для теплиць у школах; по утриманню в чистоті будівель, дворів, вулиць і тротуарів ( в тому числі, полив вулиць, тротуарів і дворів, придбання щіток, ганчірок, мастики для натирання підлоги, мила і ганчірок для миття підлог); по поточному ремонту приміщень; по дезінфекції і викоріненню гризунів і різних комах; на підвіз і заготівлю льоду в льодяниках для господарських, технологічних і інших цілей, на придбання матеріалів і предметів, що використовуються для господарських цілей, за винятком видатків на придбання предметів, матеріалів, інвентарю, обладнання і обмундирування , що відносяться на статті №12, 14, 18; на придбання медикаментів, аптечок і перев’язувальних засобів для установ, крім лікувально профілакторних та лікувально ветеринарських закладів; по пранню білизни і санітарно-гігієнічному обслуговуванню (мило, баня, стрижка, зубні щітки і порошок, набивка матраців і т. ін.) контингентів, що обслуговуються соціально-культурними закладами; на оплату посуду; по господарському обслуговуванню з’їздів, нарад, конференцій по абонементній платі за користування радіо; на поточний і капітальний ремонт обладнання та інвентарю, включаючи ремонт обладнання та м’якого інвентарю і обмундирування, а також на видатки, пов’язані з технічним обслуговуванням медичного та іншого обладнання; витрати на оплату інформаційно-лічильних послуг, що надаються апарату управління; на оплату квартир і комунальних послуг (освітлення, опалення), що безкоштовно надаються згідно з постановами Уряду працівникам шкіл, лікарень та інших бюджетних установ; на заходи по охороні праці і техніки безпеки по закладах охорони здоров’я;
видатки на утримання і найом транспорту; на утримання автомобільного та інших видів транспорту, включаючи капітальний і поточний ремонт автомашин та інших транспортних засобів; на найом транспорту для доставки матеріалів та інших предметів, на найом транспорту для підвозу води, дров, вивозу сміття, снігу та для інших господарських цілей, а також для доставки продуктів харчування, медикаментів, перев’язувальних засобів, мінеральної води, сироватки для лікувально-профілактичних, дитячих та інших соціально-культурних закладів (видатки по найму транспорту для доставки матеріалів для будівельних робіт і капітального ремонту будівель і споруд відносяться відповідно на статті №15, 16).
Стаття №4: “Командировки та службові роз’їзди.”
На статтю №4 відносяться видатки на оплату:
проїзду, добових і квартальних під час служби відряджень; підйомних, проїзду і добових при переміщенні працівників; видатків, пов’язаних з сесійними виїздами народних судів, видатків по службових роз’їздах, відрядження на курси і в навчальні заклади, на сесії, з’їзди, наради і конференції.
На статтю №4 відносяться також надбавки до заробітної плати, що виплачуються в передбачених рішеннями Уряду випадках окремим категоріям працівників замість компенсації видатків на відрядження (добових, квартирних).
Не відносяться на статтю №4 видатки, що вимагаються в статтю №18: по оплаті видатків по відрядженням на сесії, з’їзди, наради і конференції наукового характеру, а також різного роду поїздок з науковою метою; по оплаті видатків по відрядженнях викладачів, що направляються на бази виробничої і педагогічної практики учнів, а також учбово-консультаційні пункти для проведення занять із заочниками.
Стаття №5: “Стипендії.”
На дану статтю відносяться видатки по видачі стипендії учням, студентам, аспірантам.
На цю статтю відносяться видатки по виплаті стипендії особам, що проходять ординатуру при вищих навчальних закладах, науково-дослідних та інших установах, а також видатки за рахунок стипендіального фонду преміювання і виплату одноразової допомоги учням середніх спеціальних закладів, студентам і аспірантам вищих навчальних закладів.
Стаття №6: “Видатки на харчування.”
На статтю №6 відносяться видатки на харчування (включаючи оплату продукції, одержаної від підсобних господарств) у лікувально-профілактичних закладах, будинках для інвалідів, дитячих садках і яслах, денних міських і сільських професійно-технічних училищах, спеціальних професійно-технічних училищах, школах-інтернатах, школах і групах з продовженим днем, включаючи видатки (націнки на вартість сировинного району), на приготування їжі у тих випадках, коли харчування організується на підприємствах громадського харчування, а також в інших установах відповідно до постанов Уряду.
На цю ж статтю відносяться видатки, що проводяться у передбачених постановами Уряду випадках, на спец харчування осіб, які працюють у шкідливих умовах.
Стаття №10: “Придбання медикаментів і перев’язочних засобів.”
На статтю №10 відносяться видатки на:
придбання медикаментів, бактеріологічних препаратів і перев’язочних засобів для лікувально-профілактичних і лікувально-ветеринарних закладів ( видатки на придбання медикаментів, аптечних, перев’язочних засобів для інших закладів відносяться на статтю №3);
придбання для цих же закладів мінеральних вод, сироватки, вакцин, вітамінів, дизенфекційних засобів;
придбання плівки для рентгенівських знімків, матеріалів для проведення аналізів і по оплаті вартості аналізів, зроблених в інших установах (при відсутності своєї лабораторії);
оплату договорів, включаючи харчування;
придбання крові для переливання;
придбання кумису в лікувальних закладах;
поповнення діючих медичних закладів дрібним медичним інструментом (пінцети, ланцети, термометри, шприці, голки тощо).
Стаття №12: “Придбання обладнання та інвентарю.”
На статтю №12 відносяться видатки на придбання:
учбового обладнання для кабінетів і лабораторій, шкіл та інших навчальних закладів, медичного і ветеринарного обладнання та інструментів, апаратури, приладів, машин, верстатів, геодезичних інструментів (теодоліти, нівеліри), креслярських столів та іншого виробничого обладнання, необхідного для здійснення проектно-дослідних робіт, фізкультурного обладнання, експонатів для музеїв та виставок;
столів, стільців та інших канцелярських меблів, вішалок, настінних годинників, а також меблів та ліжок для лікувально-профілактичних закладів і спеціальних меблів для лабораторій, бібліотек, музеїв, парт, книжкових шаф та іншої меблі для класів, господарських і технічних інструментів, кухонних і столових наборів, кип’ятильників, предметів обладнання буфетів та інших предметів господарського інвентарю, лічильних приладів, друкарських машинок, транспортних засобів, протипожежного обладнання;
на придбання матеріалів для декорацій, костюмів, париків для вистав у будинках культури.
На статтю №12 не відносяться видатки на придбання малоцінних та швидкозношуваних предметів.
Видатки на придбання таких предметів відносяться на відповідні статті видатків, наприклад:
видатки на придбання колб і пробірок для лабораторій навчального закладу або науково-дослідного інституту відносяться на статтю №18, а для санітарно-бактеріологічних лабораторій на статтю №10;
видатки на придбання фітилів, скла та електроламп відносяться на статтю №3.
Однак, видатки на однорідні малоцінні предмети (тарілки, кухонний посуд), що придбані вперше для новостворених закладів або тих, що розширюються, повинні обліковуватися на статті №12.
Стаття №14: “Придбання м’якого інвентарю і обмундирування.”
На статтю №14 відносяться видатки на придбання і виготовлення білизни, одягу, взуття, обмундирування і постільних речей, а також спеціального (захисного) одягу в порядку, передбаченому рішенням Уряду.
Стаття №15: “Державні капітальні вкладення.”
На статтю №15 відносяться витрати бюджетних установ і організацій, що здійснюються за планом державних капітальних вкладень. Крім того, на статтю №15 відносяться видатки на проведення робіт по реставрації пам’ятників історії та культури, по доставці матеріалів та обладнання для будівництва.
Стаття №16: “Капітальний ремонт будівель та споруд.”
На статтю №16 відносяться видатки на проведення капітального ремонту будівель та споруд.
За рахунок коштів, що виділяються на капітальний ремонт будівель та приміщень, які належать органам освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, місцевим держадміністраціям та виконкомам Рад народних депутатів надано право проводити роботи по приєднанню вказаних будівель та приміщень до водопроводу, каналізації та електроосвітлювальної мережі; по обладнанню центральним опаленням замість пічного і обладнанню в зв’язку цим нових приміщень для котельних, по обладнанню дворової вбиральні, сараїв для дров, по обладнанню ліфтів і домової пральні.
За рішенням Кабінету Міністрів України кошти, виділені на капітальний ремонт відповідних об’єктів можуть використовуватись на оплату робіт по:
реконструкції і благоустрою жилих будинків;
реконструкції, розширенню і благоустрою об’єктів комунального культурно-побутового призначення, охорони здоров’я, освіти і соціального забезпечення;
газифікації в містах і робітничих селищах комунально-побутових підприємств, жилих будинків, дитячих лікувальних закладів, шкіл та інших навчальних закладів.
На статтю №16 відносяться також витрати по перевезенню будівельних матеріалів, необхідних для проведення капітального ремонту.
Стаття №17: “Інші видатки.”
На статтю №17 відносяться видатки на:
організацію і проведення заходів культурно-освітнього характеру серед учнів, дітей, хворих та інвалідів;
проведення фізкультурних заходів;
організацію тимчасових виставок по мистецтву;
оплату польотних годин санітарної авіації;
патронування психічних хворих;
безкоштовний відпуск молочних сумішей із молочних кухонь дітям перших двох років життя, що знаходяться на підгодовуванні та штучному вигодовуванні, із багатодітних та малозабезпечених сімей;
виплату підйомних, вартості проїзду і добових при направленні на роботу в школи, культурно-освітні і медичні заклади молодих спеціалістів, що закінчили вищі і середні спеціальні навчальні заклади;
видачу учням похвальних листів, медалей, а також нагород учасникам фізкультурних змагань;
направлення хворих в інші місцевості;
протезування;
патронування дітей, інвалідів;
виготовлення прапорів, нагрудних знаків та похвальних грамот;
поліпшення соціально-побутового обслуговування працівників установ у розмірах, щїо встановлені Урядом;
видачу допомоги вдовам дійсних членів академій наук;
допомогу на прожиття малозабезпеченим громадянам;
подання одноразової грошової допомоги громадянам, що постраждали від стихійного лиха;
заходи по культурних зв’язках із зарубіжними країнами;
фінансування видавництв і редакцій газет;
проведення загально районних і загальноміських заходів, пов’язаних із зв’язками, в межах дозволених сум;
видатки бюджетних установ, пов’язані з оплатою за підвищення кваліфікації та перепідготовкою слухачів в установах підвищення кваліфікації (включаючи проїзд, оплату гуртожитку, місць у готелях у випадках недостатності місць у гуртожитку, добових, стипендій), якщо за діючим законодавством оплата проводиться організацією, що направляє слухачів;
видатки учбові і на виробничу практику учнів ( оплата вартості проїзду учнів і добових за час їх перебування в дорозі і на базах практики, а також вартість проїзду, добових і квартирних по відрядженням викладачів, що направляються на базу виробничої і педагогічної практики учнів, на учбово-консультаційні пункти для проведення занять із заочниками);
на придбання різних посібників, письмових та канцелярських приладь, матеріалів і предметів інвентарю для учбових і лабораторних занять учнів і аспірантів, а також для занять з дітьми в дитячих садках, в дитячих будинках, в дитячих санаторіях та інших дитячих закладах;
купівлю, доставку і утримання піддослідних тварин, що придбані для учбових занять;
учбові екскурсії;
видання і придбання учбових програм, придбання класних журналів, бланків, дипломів, свідоцтв, студентських квитків, залікових книжок та іншої документації для навчальних закладів;
оплату в навчальних закладах електроенергії для технічних цілей опалення теплиць, віваріїв та оранжерей, води, пару і газу для учбових цілей;
проведення зборів учнів у таборах, організацію нового прийому учнів;
на науково-дослідні роботи, на виготовлення дослідних макетів, зразків машин та лабораторних стендів для дослідів;
на придбання різного роду матеріалів і предметів для науково-дослідних робіт (реактиви, хімікалії, посуд, папір, креслярські приладдя, метали, медикаменти для наукових робіт, тканини і таке інше);
на купівлю, доставку і утримання піддослідних тварин і худоби, що придбані науково-дослідними інститутами для науково-дослідних робіт;
на організацію і проведення наукових сесій, з’їздів, конференцій, нарад;
на експедиції, що проводяться з науковою метою;
на оплату відряджень, що проводяться з науковою метою, а також виробничих відряджень співробітників науково-дослідних установ, пов’язаних з випробуванням машин і приборів;
на захист дисертацій;
на оплату наукових, дослідних і експериментальних робіт, що виконуються для науково-дослідних установ сторонніми організаціями;
на заходи, що пов’язані з охороною праці в науково-дослідних установах;
на виготовлення експериментальних зразків, розроблених науково-дослідними установами; на оплату послуг експериментальних майстерень при науково-дослідних установах і навчальних закладах;
на оплату сезонних і інших тимчасових працівників, залучених для проведення експериментальних і дослідних робіт в науково-дослідних установах сільського господарства і будівництва;
на оплату в науково-дослідних установах електроенергії для технічних цілей, опалення теплиць, віваріїв, оранжерей, води, пару і газу для наукових і технічних цілей;
на підготовку і видання наукових праць;
на виготовлення карт, схем, діаграм, ескізів, макетів та інших предметів, що носять тимчасовий характер і є підсобним матеріалом для організації експозицій, музеїв, виставок;
затрати на оплату інформаційно-обчислювальних послуг, що надаються для учбових і наукових цілей;
на придбання книг для бібліотек, на придбання книг для відкритої бібліотечної мережі, для бібліотек в навчальних закладах, школах, лікарнях та інших установах;
на придбання журналів і видань, що відносяться до бібліотечного фонду;
на придбання періодичної літератури для клубів, районних будинків культури, шкіл, лікарень, санаторіїв, будинків санітарної освіти;
на переплетення і пересилку книг, на придбання бібліотечної належності та облікової документації для бібліотек і дослідних робіт в науково-дослідних установах сільського господарства і будівництва.
Визначення обсягу витрат по кожній статті здійснюється на базі двох основних елементів: оперативно-сітьових показників і встановлених норм і нормативів.
Оперативно-сітьові показники - це показники, які відображають діяльність бюджетної установи і покладені в основу кошторисних розрахунків ( кошторисного планування). Вони носять як директивний, так і розрахунковий характер. Директивну форму оперативно-сітьові показники мають при створенні бюджетної установи, коли державним планом економічного і соціального розвитку визначаються її потенціальні можливості.
Директивний вплив на формування оперативно-сітьових показників можливий по окремим бюджетним установам в зв’язку з тим, що вищестояща організація доводить план по показникам, котрі визначають обсяги її діяльності. Це відноситься, перш за все, до вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, яким щорічно доводиться план набору студентів. Розрахункові показники характерні для діючої системи бюджетних установ і в повній мірі визначають весь обсяг її (установи) діяльності.
Оперативно-сітьові показники можна розділити на основні і похідні. Основні характеризують функціональне призначення установи, а похідні деталізують функції реалізації її (установи) діяльності. Так, для дитячих дошкільних установ основним показником виступає кількість дітей, а похідним - кількість груп по терміну перебування в них дітей. Для загальноосвітніх середніх шкіл основним показником є кількість учнів, похідною першого порядку є число класів, яке визначається відповідно кількості учнів в класі. Похідним показником другого порядку виступає кількість педагогічних ставок, яка залежить, перш за все, від числа класів як в цілому по школі, так і по групах класів (1-4, 5-9, 10-11).
Визначення системи показників для оцінки діяльності загальноосвітніх шкіл пов’язане з особливостями організації навчального процесу і оплати праці педагогічного персоналу. При формуванні класів враховується гранична наповненість, яка складає по 1-9 класах – 30 учнів, а по 10-11 - 25 учнів. В школах, в яких викладання ряду предметів ведеться на іноземній мові , число учнів в класі встановлено 20 чоловік. Якщо в школі є групи з продовженим днем, то їх наповненість встановлюється в кількості 25-30 учнів.
В невеликих населених пунктах, особливо в сільській місцевості, за рахунок обмеженого контингенту учнів не завжди можна сформувати класи з встановленою наповненістю. В цих випадках початкові класи з невеликою наповненістю об’єднують класи -комплекти, в які входять декілька класів. З таким класом-комплектом заняття проводить один вчитель. Так, якщо в 1-ому класі -15 чоловік, в 2-ому - 33, в 3-ому - 18, в 4-ому- 30, то для проведення занять 1 і 3 класи об’єднуються в один комплект. В цьому випадку в школі будуть чотири класи з кількістю учнів 96 чоловік, а класів-комплектів, врахованих в розрахунках і кошторисі - три.
При визначенні кількості класів необхідно враховувати можливості об’єднання паралельних класів даної школи або класів найближчих шкіл, для чого організується підвіз учнів або створюються інтернати.
Визначення кількості педагогічних ставок (а не числа вчителів) визвано тим, що оплата праці вчителів здійснюється пропорційно виконаному навчальному навантаженню, встановленню на повну ставку ( вчителям 1-4 класів за 20 годин, а вчителям 5-11 класів за 18 годин педагогічної роботи на тиждень).
Кількість педагогічних ставок визначається на основі числа годин навчальних занять по навчальному плану і встановленої норми учбового навантаження вчителя на тиждень.
Максимальну кількість обов’язкових годин учбових занять на тиждень встановлено Статусом середньої загальноосвітньої школи. Міністерство освіти України затверджує навчальний план початкових, дев’ятирічних і середніх шкіл.
З метою одержання учнями поглиблених знань по фізико-математичним, природничим і гуманітарним наукам, а також розвитку різносторонніх інтересів і здібностей школярів, в школах починають з 7 класу в навчальних планах передбачатися факультативні заняття.
При визначенні кількості педагогічних ставок необхідно мати на увазі, що в розрахунках до кошторису кількість годин учбових занять на тиждень може бути більше, ніж передбачено в затвердженому навчальному плані. Збільшення кількості оплачуваних годин занять на тиждень викликається умовами оплати праці вчителів і особливостями проведення занять по окремим учбовим дисциплінам.
Вчителям, яким по незалежним від них причинам не може бути забезпечено повне навчальне завантаження, заробітна плата виплачується в розмірі не нижче місячної ставки, при умові завантаження її до встановленої норми годин якоюсь іншою навчально-виховною роботою. Виплата заробітної плати в розмірі не нижче місячної ставки може проводитися:
вчителям 1-4 класів, які за станом здоров’я не можуть вести уроки фізичного виховання, а також за станом здоров’я і іншим причинам уроки співів; вчителям 1-4 класів з викладанням ряду предметів на іноземній мові.
При визначенні числа оплачуваних годин учбових занять на тиждень по 5-11 класам необхідно враховувати, що на заняття праці (виробничому навчанні) і іноземній мові клас може ділитися на дві групи, якщо в ньому є більше 25 учнів. Поділ класу на групи при проведенні занять з іноземної мови здійснюється при наявності кваліфікованих вчителів іноземної мови і необхідних приміщень.
В 5-11 класах заняття по фізичній культурі проводяться окремо з хлопцями і дівчатами при наявності в кожній групі не менше восьми хлопців чи дівчат.
В середніх спеціальних учбових закладах основними оперативно-сітьовими показниками є кількість учнів, учбових груп і педагогічних ставок. Порядок визначення даних показників аналогічний загальноосвітнім школам. Особливість визначення кількості педагогічних ставок полягає в тому, що розрахунок ведеться на загальну кількість годин, які підлягають оплаті і, виходячи із норми річного навантаження на одного викладача, яке складає 720 годин.
По вищих навчальних закладах основними показниками їх діяльності є: кількість студентів по формі навчання; денна, вечірня, заочна; кількість аспірантів.
Приведені кількісні (об’ємні) показники на протязі багатьох років є основними показниками державної програми розвитку соціально-культурної сфери як країни в цілому, так і окремих регіонів і адміністративно-територіальних одиниць (формувань) вони покладені в основу державного фінансового забезпечення реалізації вказаної програми.
В планах економічного і соціального розвитку показники по мережі і контингентам затверджуються на кінець планового року. По вищим і середнім спеціальним навчальним закладам встановлюється показник прийому і випуску. А тому при складанні плану по видаткам на утримання окремих типів установ освіти велике значення має правильне визначення перехідного і попереднього року контингенту учнів і студентів. Пояснюється це тим, що найбільші суми затрат в плановому році приходиться на утримання затрат перехідного контингенту, оскільки він, як правило, значно перевищує приріст контингенту в плановому році. Перехідний нам початок планового року контингент учнів, студентів визначається на основі даних статистичних і бухгалтерських звітів.
Приріст контингентів учбових закладів і інших установ, як правило, відбувається не одночасно з початком бюджетного року. До нового навчального року діє звичайно перехідний на плановий рік контингент, а потім до кінця бюджетного року - розширений контингент. Цим викликана необхідність подвійного розрахунку від видатків - на перехідний контингент до моменту його розширення і на новий - до кінця року. А тому кошторисні розрахунки ведуться на середньорічні контингенти, які визначаються по формулі:
Кс = (К1 x М1 + К2 x М2) : 12,
де Кс - середньорічний контингент;
К1 - контингент на початок планового року;
М1 - число місяців функціонування перехідного контингенту;
К2 - контингент після розширення (або скорочення);
М2 - число місяців функціонуванню нового контингенту.
Середньорічний показник може бути розрахований також по наступній формулі:
Кс = K1 + ((K2 – K1) M2) : 12
Оперативно-сітьові показники установ охорони здоров’я відображають:
По всім видам стандартних установ (стаціонарних установ) - лікарням, санаторіям, будинкам, будинкам дитини - показником для планування є кількість ліжок в установі, дитячих яслах видатки плануються по числу місць і в залежності від числа годин перебування дітей в яслах.
В амбулаторно-поліклінічних і інших установах, де здійснюються лікарські прийоми хворих ( самостійні амбулаторії, поліклініки, лікарські здравпункти, станції швидкої допомоги), а також по бюро судово-медичної експертизи показником для формування видатків є число лікарських посад.
В умовах переходу установ охорони здоров’я на нові організаційні і економічні форми роботи, змінились критерії і показники планування і оцінки їх господарської діяльності. Створення районних територіальних медичних об’єднань, основним завданням якого є лікувально-профілактичне забезпечення населення окремих територій, призвело до зміни показників, які покладені в основу кошторисних розрахунків. Такими показниками є кількісний склад дорослого і дитячого населення території, яку обслуговує медичне об’єднання.
Важливим елементом механізму кошторисних розрахунків є бюджетне нормування видатків. Норми і нормативи є економічними важелями забезпечення обґрунтованого рівня видатків по окремим видам, створення рівних фінансових умов функціонування однотипних установ, задоволення їх потреб. За допомогою нормування раціоналізується техніка розрахунків видатків, досягається єдність методів аналізу кошторисних установ і оцінка їх діяльності, полегшується контроль за якістю складання і виконання кошторисів, суттєво скорочуються планові розрахунки.
Зміст нормування полягає в створенні науково обґрунтованої системи і нормативів, яка повинна забезпечити якісний рівень планових розрахунків. Слід зазначити, що створення такої системи стримується недостатньою розробкою теорії нормування і її методологічних основ. Крім того, в економічній літературі не має чіткого визначення понять норм і нормативів.
Норми і нормативи є показниками кількісного вираження матеріальних, трудових чи грошових витрат на виробництво матеріальних і нематеріальних благ, на якусь розрахункову одиницю (на одного хворого, на одного студента тощо).
Норма відрізняється від нормативу тим, що вона служить тільки основою для визначення розміру (величини) необхідних матеріальних і нематеріальних благ, тоді як норматив має додаткове призначення - державне регулювання тих чи інших розподільчих відносин. А тому характерною ознакою нормативу є його затвердження вищестоящим органом, тоді як норми може затвердити керівник даної бюджетної організації.
Таким чином, норматив і норма виступають інструментами розподілу на всіх стадіях суспільного відтворення, тобто регулюють трудові, матеріальні і фінансові затрати як на виробничі, так і на споживчі цілі.Але нормативу притаманна більш висока роль - регулювання зовні, тобто зі сторони держави. Нарешті, норматив відрізняється ще тим, що він іноді виражає загальну потребу в матеріальних або грошових ресурсах, що зовсім не притаманне нормі. Розрахунковою одиницею для розробки норм служить основний виробничий показник, прийнятий в плані економічного і соціального розвитку для відповідних установ і заходів (клас, ліжко та ін.). Норматив, на відміну від норми, не зв’язаний безпосередньо з одиницею нормування, наприклад, ставки заробітної плати, штатні нормативи, тарифи внесків на соціальне страхування і інші. Основою практичного нормування можуть бути загальні соціальні нормативи, передбачені окремими законодавчими актами.
Норми і нормативи можна класифікувати по наступним ознакам: по характеру встановлення і формі виразу.
По характеру встановлення вони діляться на обов’язкові і факультативні. Обов’язкові встановлюються Урядом або ж за його дорученням - міністерствами і відомствами і не можуть бути змінені, наприклад, ставки заробітної плати, норми видатків на харчування в лікарнях і дитячих установах і інших, факультативні - визначаються фінансовими органами або відомствами і погоджуються з фінансовими органами. Вони характеризують середні затрати ресурсів на розрахункову одиницю і відображають конкретні умови роботи установи.
По формі виразу норми можуть бути як матеріальні, так і фінансові; нормативи діляться на абсолютні показники (матеріальні, трудові, фінансові (і відносні), процентні).
Планування видатків по окремим статтям кошторису.
Специфіка роботи різнопріоритетних бюджетних установ вивчає особливості планування їх фінансово-господарської діяльності. Відмінності в методах розрахунків аналогічних показників кошторису неоднотипових установ часом дуже значні. Разом з тим, ряд статей кошторису видатків, наприклад, суми канцелярських і господарських видатків, видатки на оплату відряджень і службових роз’їздів, на капітальний ремонт будівель та споруд, визначається по єдиній для всіх установ методиці.
Канцелярські і господарські видатки.
Більше половини затрат, пов’язаних з матеріальним забезпеченням бюджетних установ, складають господарські видатки. В бюджетній класифікації господарські видатки, як вже було сказано, об’єднані в одну групу з канцелярськими видатками.
Найбільш значні види господарських видатків - видатки на опалення, освітлення, оплату комунальних послуг - розраховуються при плануванні кожний окремо, інші, як правило, в загальній сумі і включаються в групу “Інші господарські видатки”.
В видатках по господарському обслуговуванню найбільшу питому вагу займають затрати, пов’язані з опаленням приміщень. Їх величина і методи планування залежать, перш за все, від системи опалення будівель. В теперішній час бюджетні установи користуються послугами теплоцентралей або мають власне (пічне чи парове) опалення. В першому випадку сума видатків установи визначається, виходячи з укладеної ними угоди з опалювальною організацією; в другому випадку плановий розрахунок більш складний: видатки на опалення розраховуються, виходячи із встановлених норм витрат палива, діючих цін і тарифів на нього, даних про кубатуру опалювальних приміщень.
При розрахунках асигнувань на опалення одним з найважливіших є показник об’єму (кубатури) приміщень. Кубатура будівель визначається по зовнішньому обліку. При цьому слід мати на увазі, що при плануванні видатків на опалення даний показник відрізняється від аналогічного показника, який використовується при плануванні видатків на капітальний ремонт будівель і споруд. Різна (не ідентична) і методика їх використання.
Кубатура опалювальних приміщень

 

 

ТЕМА 8.

ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ УСТАНОВ, ОРГАНІЗАЦІЙ.

Поняття та принципи побудови звітності

Баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу або року. Перший звітний період новостворено-го підприємства може бути… Економічні рішення, які приймають користувачі фінансових звітів, вимагають… Отже, метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та…

Класифікація звітності та її користувачі

За змістом і джерелами формування розрізняють статистичну, фінансову, податкову, спеціальну, внутрішньогосподарську (управлінську) звітність.… Фінансова звітність містить інформацію про фінансове становище, результати… Податкова звітність містить інформацію про валові доходи та валові витрати, фінансові результати та розрахунок сум…

Порядок складання, подання й оприлюднення фінансової звітності

Насамперед необхідно перевірити повноту відображення в поточному обліку господарських операцій, оформлених відповідними документами, і завершити… Якісна відмінність між квартальним і річним фінансовим звітом полягає в тому,… Правові основи порядку складання, подання та оприлюднення фінансової звітності закладені в статті 14 Закону України…

Форми фінансової звітності

Форми фінансової звітності підприємств і порядок їх заповнення встановлює Міністерство фінансів України. Методологія та форми складання фінансової… Призначення форм фінансової звітності розглянуто в табл. 10.1. Таблиця 10.1. Форми фінансової звітності та їх призначення Форми фінансової звітності Зміст …

Баланс

Баланс — це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал. Можна виділити такі особливості складання балансу.

1. Зміст і форма балансу, а також загальні вимоги до розкриття його статей регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 "Баланс", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 № 37. Бухгалтерський баланс складається за формою, встановленою Міністерством фінансів України.
2. У балансі порівнюються дані на початок і кінець звітного періоду.
3. Статті балансу групуються за певною ознакою.
4. Не допускається взаємне погашення активів і пасивів балансу.
5. Статті балансу відображають дані бухгалтерського обліку відповідно до фактичної наявності за результатами інвентаризації.
6. Оцінка статей здійснюється відповідно до положень національних облікових стандартів.

Порівняння структури балансу за національними та міжнародними стандартами наведено в табл. 10.2. Слід зазначити, що міжнародні стандарти, на відміну від національних, не передбачають суворо фіксованої, конкретної форми балансу, а лише містять мінімальний перелік показників (МСБО 1, параграф 66), які необхідно відобразити в ньому. До того ж цей перелік може бути збільшений за рахунок додаткових статей, якщо керівництво підприємства вважає ці статті істотними для достовірного відображення фінансового стану.

Таблиця 10.2. Структура балансу за П(С)БО 2 та МСБО 1

Активна частина	Пасивна частина
П(С)БО 2	МСБО 1	ІІ(С)БО 2	МСБО 1
Актив	Актив	Пасив	Капітал і зобов'язання
1. Необоротні активи	1. Довгострокові активи	1. Власний капітал	1. Власний капітал
2. Оборотні активи	2. Короткострокові активи	2. Забезпечення наступних витрат та платежів	2. Довгострокові зобов'язання
3. Витрати майбутніх періодів		3. Довгострокові зобов'язання	3. Короткострокові зобов'язання
		4. Поточні зобов'язання
		5. Доходи майбутніх періодів
Активи = Власний капітал + Зобов'язання

Звіт про фінансові результати

У звіті про фінансові результати зіставляються доходи і витрати від здійснення різних видів діяльності підприємства, — операційної, фінансової та… До операційної також належать інші види діяльності, які не є інвестиційною чи… З погляду передбачуваності виділяють також надзвичайні доходи та витрати, що утворилися внаслідок надзвичайних подій.…

Звіт про рух грошових коштів

Рис. 10.3. Класифікація надходження і вибуття грошових коштів Звіт про фінансові результати показує прибутковість діяльності підприємства, але не показує надходження і вибуття…

Звіт про власний капітал

Наведені концепції капіталу приводять до таких концепцій збереження капіталу: збереження фінансового капіталу, згідно з якою прибуток … Вибір підприємством відповідної концепції має базуватися на потребах…

Примітки до фінансової звітності

У примітках розкривають: облікову політику підприємства — як сукупність принципів, методів і процедур, які підприємство використовує для… 3.14 Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” // ВВР, – № 38. –… 3.15 Асоційований член фондової біржі – юридична особа, яка користується, але не володіє біржовим брокерським місцем…