УПРАВЛІННЯ ДОХОДАМИ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ.

Управління доходами комерційних банків представляє - процес розробки та прийняття управлінських рішень за всіма аспектами їх формування та використання в банку і включає в себе наступні етапи: планування доходів, оцінка та прогнозування кон’юнктури ринку банківських продуктів; розрахунок планової суми різних видів доходів; розробка системи заходів щодо забезпечення виконання плану доходів. На стан доходів банківської установи впливають як фактори зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

Завдання комерційного банку з позиції управління доходами коротко можна звести до наступних двох основних пунктів:

1. по-перше, необхідно регулярно оцінювати фактичний обсяг і структуру сукупних доходів у динаміці за ряд років, визначати співвідношення між їх видами, питома вага кожного виду доходу в загальній сумі сукупних доходів і у відповідній групі доходів, з’ясовувати операції, що забезпечують банку основну масу доходу за рахунок стабільних джерел, і можливість використання цих джерел в найближчій перспективі. З цієї точки зору свідоцтвами нормальної роботи банку можна вважати плавну ритмічність темпів зростання доходів від основної (операційної) діяльності і явну залежність розмірів і темпів зростання загальних доходів банку головним чином від стабільних (не випадкових і не спекулятивних) їх джерел;

2. по-друге, керівництво банку повинно регулярно уточнювати, які напрямки його діяльності (операції, продукти) будуть вважатися в запланованому періоді найбільш важливими з позицій забезпечення максимальної прибутковості, а також які зміни необхідно внести у механізми заробляння доходів.

Цілком зрозумілим є той факт, що діяльність банківських установ України протягом останнього року була спрямована на мінімізацію збитків від фінансової кризи та налагодження стабільної роботи, яка залежать від багатьох чинників, зокрема сталого розвитку економіки держави, реалізації ефективної макроекономічної політики, яка передбачає збалансовану та зважену фіскальну політику, розвитку всіх сегментів фінансового ринку тощо. Водночас на дохідність банку впливають також недостатній рівень капіталізації банків та неефективне управління банківськими ризиками. Для багатьох банків одним з найбільш актуальних на сьогодні завдань є термінове збільшення капіталу.Потреба в нагальній капіталізації пояснюється тим, що в кризовий період у банків при значному відпливі коштів з банківської системи та суттєвому обмеженні кредитування втрачається можливість для підвищення дохідності.

Варто зазначити, що попри докладені зусилля в напрямі мінімізації збитків від фінансової кризи вийти на прибутковий рівень банкам не вдалося: результат роботи банківських установ за нинішній рік збитковий. Такий результат банки показали вперше за останні 10 років. Від’ємний фінансовий результат по банківській системі пов'язаний зі значним спадом доходів банківських установ при витратах, що залишаються на попередньому рівні або навіть збільшуються. Доходи банків у січні-вересні 2009 року склали 108,2 млрд. грн. (у вересні - 12,5 млрд. грн, в серпні - 11,5 млрд. грн.), а витрати - 125,4 млрд. грн. (у вересні - 14,3 млрд. грн, в серпні - 13,9 млрд. грн.), повідомляється НБУ. Для порівняння, доходи банків у січні-вересні-2008 склали 78,1 млрд. грн., а витрати - 70,1 млрд. грн.

Для мінімізації наслідків фінансової кризи керівники банків поставили за мету зробити непроцентні надходження основним джерелом майбутніх банківських доходів. Це створить можливість поліпшити підсумкові характеристики роботи комерційних банків, диверсифікувати джерела доходів і надійніше захистити банки від коливання процентних ставок.

Враховуючи вищевикладене зауважимо, що головним завданням для банківських установ на поточний період є утримання рівня дохідності, забезпечення мінімального відтоку клієнтів, реструктуризація боргів з реалізацією заставного майна, зниження витрат, зменшення проблемної заборгованості та відновлення довіри з метою зростання ресурсної бази, яка дозволить забезпечити повноцінне кредитування реального сектора економіки. Щоб максимально захиститися від впливу фінансової кризи та забезпечити отримання оптимального рівня доходів, кожен банк має внести радикальні зміни в систему управління бізнесом, і не лише тактичного, а й стратегічного характеру – в кризових умовах на перше місце слід поставити систему управління ризиками. Проблема оптимального співвідношення ризику й доходу є однією з ключових у діяльності банківських установ.

В контексті успішного функціонування страховика на страховому ринку формується прибуток від проведення страхування (перестрахування), прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів та прибуток від інших операцій, які в сукупності згідно Закону України „Про страхування” (від 1996 року) становили балансовий (бухгалтерський) прибуток компанії. Однак, після впровадження нових національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності від 01.01.2000 року (згідно Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про страхування” (від 4.10.2001 року)) в розгалуженій системі показників щодо фінансових результатів підприємства (страхової компанії) відсутній такий традиційний показник як балансовий прибуток.

Звичайно, відсутність даних про загальний обсяг нагромадженого прибутку дещо звузить інформаційне поле про фінансові результати. Проте, якщо зважити на те, що бухгалтерський прибуток не є базою оподаткування, він не входить до сукупності фінансових та інвестиційних ресурсів страховика, то інформація про цей показник на даний час суттєвого значення не має. Згідно нової концепції формування та обліку результатів діяльності страхових компаній доходи, витрати та фінансові результати обліковуються і відображаються у звітності за видами діяльності: операційної, іншої (інвестиційної та фінансової), які об’єднані у звичайну діяльність. Крім цього окремо визначаються результати від надзвичайних подій. Таке розмежування звичайної діяльності і надзвичайних подій дозволить кредитору, інвестору та потенційному клієнту мати більш реальну уяву про тенденції розвитку та результати роботи компанії, дасть можливість абстрагуватися від випадкових доходів чи витрат.

Кінцевим результатом господарювання страховика, що характеризує абсолютну ефективність його роботи, є чистий прибуток. Орієнтація страховика на чистий прибуток дає змогу більш правильно оцінити кінцеві результати, з’ясувати реальні можливості приросту фінансових ресурсів та інвестиційного капіталу.

В умовах ринкових перетворень чистий прибуток виступає джерелом формування фінансових ресурсів, які забезпечують можливість компанії у самофінансуванні; фінансовою основою розширеного відтворення діяльності страховика; захисним механізмом від загрози банкрутства страхової компанії і базою зростання її ринкової вартості.

Фінансовий результат в кожній сфері звичайної діяльності страховика займає особливе місце та визначається при порівнянні доходів від проведених операцій та витрат, пов’язаних з ними, за відповідний період. Потоки фінансових ресурсів страхових компаній забезпечують грошові надходження, які необхідні для формування власних доходів, а також для своєчасного виконання фінансових зобов’язань перед страхувальниками, державою та іншими суб’єктами ринку.

Доходи страховика – фінансова основа його операційної діяльності. Вони забезпечують самоокупність страхової діяльності та самофінансування розвитку компанії на майбутнє. Страховики за напрямками своєї діяльності одержують три великі групи доходів:

ü Доходи від страхової діяльності.

ü Доходи від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів).

ü Інші доходи.

Для страховика одержання доходів від проведення страхових операцій – необхідна умова організації страхового бізнесу. Саме для досягнення цієї мети він функціонує на страховому ринку, пропонуючи страхові послуги за певну ціну. Платою за надання страхового захисту є страхова премія, яка сплачується страхувальником у відповідності з договором страхування (перестрахування). Сукупність надходжень страхових премій – первинне джерело формування доходів страховиків від основної діяльності.

Обсяг надходжень страхових премій залежить від величини і структури страхового портфелю, тарифної політики, доходів від інвестиційної діяльності та від ряду об’єктивних чинників, зокрема, кон’юнктури ринку, темпів інфляції, законодавчої і нормативної бази, системи оподаткування. Вплив даних факторів збільшує або зменшує потік страхових премій до страхових компаній, і, таким чином, їх доходи.

Розмір страхових надходжень визначається страховою сумою та страховим тарифом.

Страхова премія = страхова сума *страховий тариф

Страхова сума, згідно із Законом України “Про страхування” – це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування. Вона відбиває максимальний обсяг відповідальності страховика перед страхувальниками за конкретним страховим договором. Адекватне визначення страхової суми має дуже важливе значення як для страховика, так і для страхувальника. Для страховика – оскільки, по-перше, від розміру страхової суми при незмінному страховому тарифі залежить сума його доходів у вигляді страхових премій; по-друге, страхова сума дає уявлення про максимальний розмір зобов’язань страховика за конкретними договорами страхування. Для страхувальника – оскільки залежно від розміру страхової суми він може претендувати на той чи інший розмір страхового відшкодування.

У обов’язкових видах страхування страхова сума (або мінімальне її значення) встановлюється відповідними законодавчими актами. У добровільних видах – страхову суму визначають страховик і страхувальник самостійно, за взаємною згодою. При цьому в договорі страхування обов’язково має бути зазначений її розмір, а у Правилах страхування – порядок визначення.

Важливим та проблемним завданням страхових компаній є визначення оптимальної тарифної ставки, яка базується на принципі еквівалентності фінансових зобов’язань страхувальників і страховиків.

Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.

Страховий тариф визначається попитом та пропозицією на страховому ринку. При завищенні тарифної ставки попит на дану страхову послугу зменшується, а, відповідно, і знижуються обсяги надходжень страхових премій. При заниженні тарифу страхова компанія не в змозі мобілізувати необхідні кошти для виконання своїх зобов’язань перед страхувальниками. При використанні таких тарифних ставок страховик практично відмовляється від одержання прибутку від основної діяльності, а витрати на ведення справи покриває за рахунок інших джерел доходу.

Страховик розраховує страхові тарифи. Виходячи з того, що страхових премій обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби по-перше, він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), а по-друге – покрити витрати на утримання страхової компанії і одержати прибуток. Тому повний страховий тариф )брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Після визначення нетто-тарифу визначається навантаження, необхідність якого випливає з того, що страховику потрібні кошти на утримання компанії. Страхова компанія як і будь-яке підприємство, створюється з метою отримання прибутку.

Страхове законодавство не відносить страхові премії до доходів від страхової діяльності в момент їх надходження, а передбачає попередній розподіл цих премій на незароблену премію (резерв незароблених премій) та зароблену премію.

Зароблена страхова премія – це частина від сум зібраних страхових премій, яка відповідає страховим ризикам, що минули повністю або частково на звітну дату. Спочатку завжди обчислюється незароблена премія, а далі вже – зароблена. Методи розрахунку зароблених премій безпосередньо пов’язані з порядком формування резервів незароблених премій, який регулюється Законом України “Про страхування”.

Відповідно величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від сум надходжень страхових премій з відповідних видів страхування в кожному з трьох кварталів періоду, який передує цій звітній даті, і розраховується у такому порядку:

Ø сума надходжень страхових премій у першому кварталі цього періоду множиться на 1/4;

Ø сума надходжень страхових премій у другому кварталі множиться на 1/2;

Ø сума надходжень страхових премій в останньому кварталі множиться на 3/4;

Ø одержані добутки додаються.

Зароблені страхові премії визначаються збільшенням суми надходжень страхових премій протягом звітного періоду на суму незароблених премій на початок звітного періоду і зменшенням отриманого результату на суму незароблених премій на кінець звітного періоду, Надходження страхових премій за звітний період коригуються на суму премій, переданих на користь перестраховиків, і суму збільшення (зменшення) резерву незароблених премій.

Таким чином, на практиці, при визначенні величини зароблених премій та фінансового результату страховика, сума премій, сплачених перестраховикам не враховується. Ця сума премій перетворюється на зароблені премії з плином часу дії перестрахованих страхових договорів та виступає вагомим джерелом формування його доходів від операційної діяльності.

Відповідно, залучення страхових компаній в систему перестрахування забезпечує формування в їхньому грошовому обороті таких видів доходів від основної діяльності, як комісійна винагорода за перестрахування. Передаючи ризики на перестрахування і відраховуючи за це перестраховику певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик (цедент) неначе відіграє тут роль посередника, який надає можливість перестраховику одержати додатковий дохід у вигляді цієї частини страхової премії. Саме за надання такої можливості перестраховик перераховує цементові перестрахову комісію. Розмір цієї комісії встановлюється звичайно у відсотках від сум страхових премій, що передаються.

При настанні страхової з об’єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестраховою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.

Страховики, при проведенні страхових операцій, формують доходи у вигляді повернутих сум з технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Згідно вітчизняного страхового законодавства технічні резерви включають до свого складу резерву незароблених премій та резерву збитків. Тому, в даному випадку, мова йде “про повернуті суми із резервів збитків”. Такий вид доходу може формуватися у разі виникнення різниці на користь страховика між зарезервованою сумою щодо подальшого використання для компенсації збитків страхувальникові та сумою, фактично сплаченою йому.

Окремі види страхування потребують формування централізованих страхових резервних фондів. Таким видом страхових операцій є обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Проводячи даний вид страхування, страхова компанія як повний член Моторного (транспортного) страхового бюро України сплачує щомісячні внески в обидва централізовані страхові резервні фонди: фонд страхових гарантій та фонд допомоги потерпілим в дорожньо-транспортних пригодах. Асоційовані члени Моторного бюро забезпечують внесками формування лише фонду допомоги потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод. При виході страховиків із складу цього бюро частина внесених коштів повертається. Ці та інші причини повернення коштів сприяють формуванню ще одного виду доходу від страхової діяльності – повернуті суми із централізованих страхових резервних фондів.

Слід зауважити, що з 2002 року значно розширюється склад доходів від страхових (перестрахувальних) операцій та витрат на їх проведення. Це зумовлено необхідністю розширити інформаційне поле щодо формування фінансового результату страховиків, який безпосередньо пов’язаний із операційною діяльністю. Відповідно, страхові доходи включають окрему групу – „інші операційні доходи”. При цьому, до „інших операційних доходів” входить ряд доходів, які раніше зосереджувалися в групі „інші доходи”. Зокрема, дохід від надання послуг для інших страховиків; суми, що отримуються в результаті реалізації переданого страхувальником або іншою особою права вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки.

Фінансові потоки страхових компаній в контексті розміщення та інвестування тимчасово вільних коштів (як власних, так і коштів страхових резервів) забезпечують одержання інвестиційних доходів, які є похідними від первинних доходів – страхових премій. Доходи від інвестиційних операцій включають до свого складу:

§ відсотки, що їх нараховує банк на суму залишку коштів на розрахунковому рахунку;

§ відсотки від розміщення коштів на депозитах в банку;

§ відсотки за облігаціями;

§ дивіденди за акціями;

§ участь у прибутку перестраховиків;

§ участь у прибутку юридичних осіб, в складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав.

В контексті доходів страховиків належить місце іншим доходам, які не мають жодних особливостей, пов’язаних із специфікою страхування. Таких вид доходів може формуватися в усіх підприємствах, незалежно від форм власності та галузевої специфіки їх діяльності. Ця група доходів включає:

§ доходи від реалізації фінансових інвестицій;

§ доходи від реалізації необоротних активів, майнових комплексів;

§ доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду (неопераційна курсова різниця);

§ доходи від списання необоротних активів;

§ доходи від безплатно одержаних активів;

§ інші доходи.

Відповідно до нових стандартів бухгалтерського обліку і звітності від 1.01.2000 року, будь-який суб’єкт господарювання (страхова компанія) крім доходів від звичайної діяльності (згідно Закону України “Про страхування” – це доходи від страхових операцій, доходи від інвестування тимчасово вільних коштів та інші доходи), передбачає формування надзвичайних доходів. Проте, доходи від надзвичайних подій у страхових компаніях не зосереджуються взагалі. Це пояснюється специфікою страхової діяльності, яка спрямована на відшкодуваннями збитків внаслідок стихійних лих, техногенних катастроф, аварій та інших надзвичайних і непередбачуваних подій.

Витрати і доходи страхових компаній як фінансової категорії тісно взаємопов’язані між собою. Доходи, як уже зазначалося вище, - це загальна сума грошових надходжень, отриманих внаслідок самостійних фінансових потоків при проведенні страхових, інвестиційних та інших операцій страховика. Витрати страхових компаній характеризують вартісну оцінку руху їх фінансових ресурсів в сфері здійснення даних видів діяльності. Проте, згідно національних стандартів бухгалтерського обліку і звітності від 1.01.2000 року, витрати страховика, як і доходи, пов’язані із проведенням звичайної діяльності та надзвичайними подіями. Так, витрати в контексті звичайної діяльності страхових компаній визначаються їх двоїстим характером. Відповідно, виокремлюються:

1. витрати на проведення страхових операцій;

2. витрати на проведення інших операцій (витрати, що супроводжують одержання доходів від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів страховика та інших його доходів).

Здійснення витрат на надання страхових послуг як і формування доходів від страхування пов’язане із специфікою страхової діяльності страховиків.

Згідно Закону України “Про страхування” витрати страхових компаній, які забезпечують виконання їх операційної діяльності, поділяються на такі групи:

§ витрати на виплату страхових сум і страхового відшкодування за договорами страхування та перестрахування;

§ відрахування в централізовані страхові резервні фонди;

§ відрахування в технічні резерви, інші, ніж резерви незароблених премій (тобто, резерви збитків);

§ витрати на ведення справи.

Найвагомішою за значенням, основною групою страхових витрат є виплати страхових сум і страхових відшкодувань. При здійсненні таких витрат відбувається виконання фінансових зобов’язань страховика, прийнятих від страхувальника в момент укладання договору страхування.

Виокремлення серед страхових витрат відрахування в централізовані страхові резервні фонди зумовлено необхідністю у забезпеченні потреб страхування як в середині країни, так і за її межами, за окремими видами страхування. Зокрема, такими страховими операціями в страхових компаніях є обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Виступаючи членами Моторного (транспортного) страхового бюро України, що координує таку діяльність, страховики здійснюють відрахування до фонду страхових гарантій та фонду допомоги потерпілим в дорожньо-транспортних пригодах.

Формування технічних резервів, інших, ніж резерви незароблених премій, тобто резерву збитків обумовлено потребою у подальшому використанні коштів цього резерву для компенсації збитків страхувальникові. Відповідно, мобілізація ресурсів у резерві збитків супроводжується певними витратами для страховика.

Не менш важливою та вагомою групою витрат в контексті страхової діяльності в компаніях є витрати на ведення справи. За економічним змістом їх можна поділити на витрати на обслуговування процесу страхування і перестрахування, витрати на утримання страхової компанії та інші операційні витрати. До складу витрат на обслуговування страхових та перестрахувальних операцій входять:

§ аквізиційні витрати, пов’язані із укладанням та пролангацією договорів страхування та перестрахування, а саме, оплата послуг із розробки умов, правил страхування, комісійна винагорода страховим посередникам за укладання та обслуговування договорів страхування (перестрахування), відшкодування страховим агентам витрат на службові поїздки і таке інше;

§ інкасаційні витрати, пов’язані з обслуговуванням готівкового обігу надходжень страхових премій: на оплату праці службовців компанії, які забезпечують отримання страхових премій у готівковій формі, витрати на виготовлення бланків квитанцій і відомостей щодо прийому страхових премій, на оплату банківських послуг, пов’язаних з інкасацією страхових надходжень;

§ ліквідаційні витрати, пов’язані із урегулюванням страхових випадків, які сталися в попередньому або звітному періоді. Вони включають оплату праці спеціалістів за з’ясування причин і визначення розміру збитків, завданих об’єктам страхування, витрати на нагромадження відповідної інформації, витрати на проїзд аварійного комісара та експертів до місця страхової події і назад, судові витрати тощо.

При цьому, важливо зазначити, що подана спеціальна класифікація витрат на ведення справи почала застосовуватися в практичній діяльності вітчизняних страховиків з 2002 року. До цього часу, такі елементи витрат на ведення справи, як аквізиційні та ліквідаційні витрати, не виокремлювалися із групи витрат, що належать до собівартості страхових послуг. Ці зміни зумовлені необхідністю посилення контролю за раціональним використанням коштів на власні потреби страховиків.

Витрати на утримання страхової компанії – це ті адміністративно-управлінські витрати, які має будь-який господарюючий суб’єкт. До їх складу входять адміністративні витрати, витрати на збут послуг (заробітна плата персоналу компанії (основна і додаткова) із нарахуваннями, плата за оренду приміщення, оплата комунальних послуг, послуг зв’язку, витрати на рекламу, відрядження, утримання й обслуговування автотранспорту). Необхідно відмітити той факт, що з переходом суб’єктів господарювання до загальноприйнятої в міжнародній практиці системи бухгалтерського обліку, адміністративні витрати, витрати на збут послуг та інші операційні витрати не включаються в собівартість страхових послуг, приймаючи участь у формуванні фінансового результату самостійно, як складова частина операційних витрат.

Окрім витрат за операційною діяльністю, страхові компанії здійснюють витрати, пов’язані із забезпеченням процесу інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів, а також витрати, пов’язані з іншою господарською діяльністю. Дана група витрат залежить від конкретних видів активів, якими представлено ці кошти.

Страхові компанії з 2000 року можуть проводити витрати як за звичайною діяльністю (страховими, іншими (інвестиційними та фінансовими) операціями), так і витрати, пов’язані з надзвичайними подіями. Проте, в страховиків надзвичайні витрати, як і надзвичайні доходи практично не зосереджуються, що свідчить про відсутність будь-яких непередбачуваних випадків у них. Відповідно, загальний фінансовий результат страхових компаній включає до свого складу лише прибуток (збиток) від звичайної діяльності. Згідно чинного страхового законодавства фінансовий результат від звичайної діяльності є підсумком результату від операційної діяльності, результату від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів та результату від інших операцій.

При порівнянні доходів від страхування та витрат на надання страхового захисту, можна визначити фінансовий результат від операційної діяльності в страхових компаніях. Важливо зазначити, що чистий прибуток страхової компанії формується шляхом коригування фінансових результатів за усіма видами діяльності (страхової (перестрахової), інвестиційної, іншої діяльності) на суму податку на прибуток від звичайної діяльності.