ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів всіх спеціальностей і форм навчання

Затверджено

на засіданні кафедри

техногенно-екологічної безпеки

Протокол №11

від 23.06.2011р

Львів 2011

УДК 355.58

В19

ББК Ц69

Васійчук В.О., Гончарук В.Є., Дацько О.С., Качан С.І., Козій О.І., Ляхов В.В., Мохняк С.М., Петрук М.П., Романів А.С., Скіра В.В.Цивільний захист:Конспект лекцій для студентів всіх спеціальностей і форм навчання – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2011, с.208.

 

За редакцією доц. В.Є. Гончарука

Конспект лекцій розроблено згідно типової навчальної програми нормативної дисципліни «Цивільний захист», затвердженої МОН МС України 31.03.2011 р. для студентів вищих навчальних закладів всіх форм навчання.

У конспекті лекцій зібраний сучасний матеріал, розрахований на студентів, що навчаються на рівні спеціаліста і магістра (всіх спеціальностей).

Пропоновані матеріали підготували викладачі кафедри техногенно-екологічної безпеки НУ «Львівська політехніка». Т.1 – Мохняк С.М., Т.2 – Петрук М.П. і Козій О.І., Т.3 – Гончарук В.Є., Т.4 – Скіра В.В.і Ляхов В.В., Т.5 і Т.6 – Качан С.І., Т.7 – Васійчук В.О., Т.8 – Дацько О.С.і Романів А.С.

Відповідальні за випуск:	Васійчук В.О. –канд. тех. наук, доцент Гельжинський І.І. – канд. тех. наук
Рецензент:	доктор фіз.-мат. наук, професор, завідувач відділу Інституту фізики конденсованих систем НАН України Токарчук М.В.

Зміст:

Тема 1. Стор.

Державна політика у сфері цивільного захисту населення і територій

Від НС техногенного та природного характеру 4

Тема 2.

Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації 24

Тема 3.

Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту 43

Тема 4. Спеціальна функція у сфері цивільного захисту 69

Тема 5.

Прогнозування обстановки в зонах хімічного зараження 97

Тема 6

Планування заходів захисту в зонах радіоактивного, хімічного та біологічного зараження 121

Тема 7.

Методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухів і пожеж та противибуховий і протипожежний захист ОГ 152

Тема 8.

Оцінка інженерного стану та соціально-економічних наслідків НС 177

Тема 1.

Державна політика у сфері цивільного захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру.

Загальні положення

Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Єдина державна система цивільного захисту.

Вступ

Конституцією України визнано що найвищою соціальною цінністю є безпека людини її життя і здоров’я. Кожен громадянин України має конституційне право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Дані конституційні права і свободи людини та суспільства в цілому є об’єктами національної безпеки держави.

Розвиток людської цивілізації, крім позитивних здобутків, породив численні загрози життєво важливим інтересам людини, суспільства і держави. Значне місце серед цих загроз займає, небезпека техногенно-природної сфери. При такій ситуації роль держави у забезпеченні захисту населення і територій від стихійного лиха, аварій, природних, техногенних та екологічних катастроф постійно зростає.

Україна переживши найстрашнішу техногенну катастрофу – аварію на Чорнобильській АЕС, одна з перших прийшла до висновку, що вирішення питань щодо запобігань надзвичайних ситуацій (НС) можливе лише за умови проведення цілеспрямованої державної політики в цьому напрямку. Тому вже у 1992 році Верховна Рада України схвалила Концепцію цивільної оборони, а в 1993 році прийняла Закон України де зазначено:

"Кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій забезпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування".

В березні 1999 року в Концепції захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС (Указ Президента України від 26.03.1999 № 284/99) було зазначено:

"Забезпечення безпеки та захисту населення в Україні, об'єктів економіки і національного надбання держави від наслідків надзвичайних ситуацій повинно розглядатися як невід'ємна частина державної політики національної безпеки і державного будівництва, як одна з найважливіших функцій центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад".

Указом Президента України від 9 лютого 2001 року № 80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" визначено: "Вважати, що запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру та ефективна ліквідація їх наслідків є одним з головних пріоритетів у діяльності Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади".

 

Загальні положення.

Участь держави в забезпеченні безпеки своїх громадян від природних техногенних та інших небезпек і загроз проявляється у наступному: – в Україні створено систему відповідних організаційних структур, а саме: на… – в рамках державної політики створена і постійно удосконалюється законодавча, нормативно - правова і методична база,…

Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.

Так, наприкінці XV століття виникла пожежна служба. Розвиток гірничої справи, хімічної промисловості, мореплавства, обумовив створення підрозділів… Необхідність створення державної системи захисту населення і території була… Створення МППО забезпечило у роки Великої Вітчизняної війни успішний захист населення і створення умов для…

Єдина державна система цивільного захисту.

– розроблення нормативно-правових актів, норм, правил та стандартів з питань запобігання НС та забезпечення захисту населення і територій від їх… – забезпечення готовності органів виконавчої влади, підпорядкованих їм сил і… – забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;

Моніторинг небезпек, що можуть спричинити надзвичайні ситуації

 

Надзвичайні ситуації та причини їх виникнення

Мета і завдання системи моніторингу небезпек

Галузевий моніторинг довкілля та його основні показники

Територіальний моніторинг НС

Паспортизація та реєстрація об’єктів підвищеної небезпеки

Зонування територій за ступенем небезпеки

Вступ

Природно-техногенна ситуація в Україні залишається напруженою, а в ряді її складових і в окремих регіонах країни – загрозливою .Моніторинг природної та техногенної безпеки впродовж останніх років підтверджу У цьому аспекті набувають своєї практичної ваги питання прогнозування та запобігання надзвичайних ситуацій техногенного характеру. Досвід підтверджує, що необхідно насамперед проводити постійний моніторинг найнебезпечніших об'єктів.

Як свідчить багаторічний досвід, без урахування даних моніторингу і прогнозування НС неможливо планувати розвиток територій, приймати рішення на будівництво промислових і соціальних об’єктів, розробляти програми і плани з попередження та ліквідації можливих НС.

Від ефективності і якості проведення моніторингу та прогнозування залежить ефективність і якість програм, планів, прийняття рішень щодо запобігання та ліквідації надзвичайних ситуацій.

Необхідно підкреслити, що якість моніторингу і прогноз надзвичайних ситуацій значною мірою впливає на ефективність діяльності у сфері зниження ризиків їх виникнення і зменшення їх масштабів,

Надзвичайні ситуації та причини їх виникнення

Класифікація надзвичайних ситуацій на території України за походженням здійснюється відповідно до Державного класифікатора НС, затвердженого в 2001… До причин, які породжують надзвичайні ситуації, слід віднести: - стихійні явища, особливо небезпечні інфекції;

Мета і завдання системи моніторингу небезпек

Діяльність із моніторингу та прогнозуванняНС природного і техногенного характеру є багатоплановою. Вона здійснюється багатьма організаціями… Важливу роль у справі моніторингу відіграє Мінекології, яке здійснює загаль­не… Міністерство охорони здоров'я через територіальні санітарно-епідеміологічного нагляду організовує та здійснює…

Галузевий моніторинг довкілля та його основні показники

· Міністерство охорони навколишнього природного середовища; · Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення… · Міністерство охорони здоров'я;

Територіальний моніторинг НС

– визначають найважливіші напрямки у сфері запобігання НС, які вимагають розробки нормативно-правових актів та внесення змін і доповнень до… – організовують моніторинг і прогнозування НС, аналіз та управління ризиком… – створюють і здійснюють підготовку та утримання в готовності органів управління сил і засобівдо дій у НС;

Паспортизація та реєстрація об’єктів

Підвищеної небезпеки

ПНО вважається об’єктом підвищеної небезпеки (ОПН) відповідного класу у випадку, якщо у ньому використовуються, виготовляються, переробляються,… Нормативи порогових мас небезпечних речовин встановлюються Кабінетом міністрів… Ідентифікацію ОПН проводить ОГД, у власності або користуванні яких є хоча б один ОПН або які мають намір почати…

Зонування територій за ступенем небезпеки

Територія міста з урахуванням переважного функціонального призначення поділяється на селітебну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну. Селітебна територія має таке призначення: розміщення житлового фонду,… Виробничу територію призначено для розміщення промислових підприємств і пов’язаних з ними об’єктів, комплексів…

Забезпечення заходів і дій в межах єдиної системи цивільного захисту .

 

Небезпеки і загрози техногенного характеру та забезпечення техногенної безпеки на ОГ, як складова частина цивільного захисту.

Суть стійкості роботи ОГ та організація і проведення дослідження стійкості його роботи.

Методика оцінки стійкості роботи ОГ.

Шляхи і способи підвищення стійкості роботи ОГ.

Резервування матеріальних та фінансових ресурсів.

Вступ

 

Сучасні досягнення у всіх областях науки розширили наші уявлення про різні природні явища. Однак навіть у вік бурхливого науково-технічного прогресу стихійні сили природи не підвладні людині і завдають населенню та економіці великих втрат.

Але не тільки стихійні лиха викликають руйнування споруд, загибель людей, приносять матеріальні втрати. До важких наслідків приводять великі аварії та катастрофи на транспорті, промислових підприємствах.

Причиною цього, з одного боку, є те, що постійний науково-технічний прогрес не тільки сприяє підвищенню продуктивності і покращенню умов праці, зростанню добробуту та інтелектуального потенціалу суспільства, але й призводить до зростання ризику аварій і катастроф, і перш за все, великих технічних систем.

Це зумовлено збільшенням кількості і складності, зростанням одиничних потужностей агрегатів на промислових і енергетичних об’єктах, їх територіальною концентрацією. В Україні ці тенденції, які притаманні розвитку світового співтовариства, підсилюються значним старінням основних фондів і зниженням технологічної дисципліни.

Значні пошкодження ОГ і великі втрати серед населення можуть стати причиною різкого скорочення випуску промислової і сільськогосподарської продукції, викликати необхідність проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у вогнищах ураження. У зв'язку з цим виникає необхідність завчасно приймати відповідні заходи захисту населення, та підвищувати стійкість роботи ОГ у надзвичайних ситуаціях.

Розв’язання цієї проблема сформувалось в останні роки в системі державного врегулювання, як нагальна і об’єктивна потреба, визначена, як функція Держави в єдиній державній системі з цивільного захисту населення і територій (ЄСЦЗ).

Існуюча у Державі система запобігання та реагування на НС повинна забезпечувати реалізацію наступних основних цільових функцій:

· запобігання (попередження виникнення) НС;

· мінімізацію розмірів збитків та затрат на ліквідацію їх наслідків;

· проведення першочергових аварійно - рятувальних та інших невідкладних робіт;

· повна ліквідація можливих наслідків НС.

Небезпеки і загрози техногенного характеру та забезпечення техногенної безпеки на ОГ як складової частини ЦЗ.

Людство відчуло і усвідомило техногенні небезпеки та загрози пізніше, ніж природні. Лише з розвитком техносфери у його життя увійшло техногенне… Слід відзначити, що за ступенем потенційної і реалізованої небезпеки об'єкти… - оборонного комплексу;

Суть стійкості роботи ОГ та організація і проведення дослідження стійкості його роботи .

Під стійкістю роботи промислового об'єкту розуміють здатність його у надзвичайних ситуаціях випускати продукцію в запланованому об'ємі та… Під стійкістю роботи об'єктів, які безпосередньо не виробляють матеріальні… Стійкість промислового підприємства складається з:

Методика оцінки стійкості роботи ОГ до дії різних

В ході досліджень необхідно, керуватися наступними положеннями: а) оцінка стійкості елементів об’єкта проводиться до дії кожного уражального… б) всі елементи об’єкта підлягають дії, вражаючих чинників одночасно і в однаковій мірі;

Шляхи і способи підвищення стійкості роботи ОГ

До них належать: 1. Захист працівників і членів їх сімей. 2. Підвищення стійкості інженерно-технічного комплексу.

Резервування матеріальних та фінансових ресурсів

Резерви створюються. 1. На загальнодержавному рівні : а) резервний фонд Кабінету Міністрів України - для фінансування витрат пов'язаних з ліквідацією надзвичайних ситуацій…

Критерії ідентифікації об’єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки.

Порядок декларування об’єктів підвищеної небезпеки.

Ліцензування діяльності об’єкту підвищеної небезпеки.

Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації НС.

Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на ПНО.

Вступ

Щороку в Україні реєструється близько 350 надзвичайних ситуацій. Внаслідок надзвичайних ситуацій та подій щорічно гине понад п’ять тисяч людей.

В Україні функціонують близько 17 тис. потенційно небезпечних об’єктів. Більшість з них мають не тільки економічну, оборонну та соціальну значимість для країни, але й потенційну небезпеку для здоров'я і життя населення, а також навколишнього природного середовища.

Значної шкоди населенню, об'єктам господарської діяльності та навколишньому середовищу завдають пожежі. Щорічно в державі зареєстровано близько 45 тис. пожеж.

Матеріальні збитки завдані надзвичайними ситуаціями техногенного та природного характеру за останні 11 років, оцінюються в суму близько 12 млрд. гривень.

Кількість коштів, виділених на ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій залежить, насамперед, від кількості та масштабності надзвичайних ситуацій і становить у середньому близько 65% від резервного фонду Держбюджету.

У справі запобігання надзвичайних ситуацій важлива роль відведена загальнодержавним, відомчим і територіальним заходам організаційно-економічного характеру.

Вони дають можливість підняти за допомогою економічних механізмів відповідальність керівників організацій, які мають у своєму складі потенційно небезпечні об’єкти, застосуванням санкцій адміністративного характеру (штрафи) стимулювати роботу щодо зниження рівня ризику надзвичайних ситуацій і управління ними за допомогою податкового механізму і пільгового кредитування, перерозподілу ризику страхуванням і перестрахуванням.

До таких заходів у техногенній сфері належать: декларування промислової безпеки об’єктів, ліцензування діяльності небезпечних виробничих об’єктів, страхування відповідальності за завдану шкоду життю і здоров´ю, майну громадян і довкіллю.

 

Критерії ідентифікації об’єктів господарювання, що підлягають декларуванню безпеки.

Державна стандартизація у сфері цивільного захисту Державна стандартизація з питань безпеки в умовах НС техногенного і природного… – безпеки продукції (робіт, послуг) і матеріалів для життя і здоров'я людей і навколишнього середовища;

Порядок декларування об’єктів підвищеної небезпеки.

Декларація безпеки це документ, який визначає комплекс заходів, що проводяться об’єктом господарювання з метою запобігання аваріям, а також… Одним з основних завдань декларування є покладання на керівників об’єктів… Основи декларування промислової безпеки небезпечних виробництв визначають Закони України «Про захист населення і…

Страхування відповідальності за завдану шкоду внаслідок експлуатації небезпечного об’єкту та використання матеріальних резервів для запобігання і ліквідації НС.

Існують різні механізми державного регулювання промислової безпеки, відшкодування збитків, зумовлених аваріями і катастрофами на небезпечних промислових об’єктах. До них належать різні форми державної компенсації самострахування об’єктів, об’єднані фінансові резерви об’єктів, різні форми фінансових гарантій.

Метою страхування є підвищення промислової безпеки шляхом використання економічного механізму компенсації шкоди, завданої життю і здоров’ю людей, майну і природному середовищу, а також захисту майнових інтересів організацій, які експлуатують небезпечні виробничі об’єкти, на випадок аварій.

Порядок і правила проведення обов'язкового страхування, розміри відшкодування (страхових сум) визначений Постановою Кабінету Міністрів України N1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежо-вибухо-небезпечні об'єкти та об'єкти господарська діяльність, на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру».

Для здійснення обов’язкового страхування визначаються:

- об’єкти, які підлягають обов’язковому страхуванню;

- ризики, від яких вони мають бути застрахованими;

- мінімальні розміри відшкодування (страхових сум).

Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єктом підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки.Перелік груп об'єктів підвищеної небезпеки за категорією небезпек наведений в Додатку № 4 лекції.

4.1. Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання та ліквідації НС

З метою забезпечення запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків в державі створюється матеріальний резерв.

Постановою КМУ № 308 від 29 березня 2001р. «Про Порядок створення і використання матеріальних резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків» затверджений порядок створення і використання матеріального резерву.

Цей порядок розроблено відповідно до Положення Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру".

Матеріальними резервами є будівельні матеріали, пальне, медикаменти продовольство, техніка, технічні засоби та інші матеріально-технічні цінності, призначені для проведення невідкладних відновних робіт і заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

Номенклатура, норми накопичення місця розміщення матеріальних резервів, що використовуються для запобігання ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, створюються:

· Кабінетом Міністрів України -державний резерв (стратегічний резерв) для проведення першочергових робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· МНС - оперативний резерв для оперативного реагування на надзвичайні ситуації та надання термінової невідкладної допомоги постраждалому населенню;

· Профільними міністерствами і відомствами - відомчий резерв (за специфікою діяльності) для запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного і природного характеру та ліквідації їх наслідків;

· Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями та виконкомами рад міст обласного значення - регіональний та місцевий резерви для виконання заходів, спрямованих на запобігання, ліквідацію надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, і надання термінової допомоги постраждалому населенню;

· суб'єктами господарської діяльності, у власності (управлінні) або у користуванні яких є об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки - об'єктовий запас для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків, проведення невідкладних відновних робіт.

Резерви створюються заздалегідь з метою використання їх у разі загрози виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, ліквідації цих надзвичайних ситуацій та їх наслідків. Номенклатура та норми накопичення запасів резервів у складі державного резерву затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Резерви створюються виходячи з максимальної гіпотетичної (прогнозованої) надзвичайної ситуації, характерної для конкретної території, галузі, об'єкта, а також передбаченого обсягу робіт з ліквідації її наслідків.

Відпуск матеріально-технічних цінностей з резервів здійснюється за рішенням керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

Відповідальність за створення та накопичення резервів, контроль за їх наявністю, станом та використанням покладається на керівників відповідних центральних і місцевих органів виконавчої влади, виконкомів рад міст обласного значення та керівників підприємств.

МНС здійснює методичне керівництво і контроль за створенням, зберіганням, використанням та поповненням оперативних,відомчих, регіональних, місцевих та об'єктових резервів для запобігання, ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та їх наслідків.

5. Організація роботи щодо проведення нагляду та здійснення контролю за обстановкою на ПНО

Державний нагляд і контроль у сфері діяльності, пов'язаної з ПНО, здійснюють уповноважені органами влади, в т. ч. спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади та їх відповідні територіальні органи, до відання яких згідно з законом віднесені питання: охорона праці; забезпечення екологічної безпеки та охорони навколишнього природного середовища; захист населення і території від НС техногенного та природного, характеру; пожежна безпека; санітарно - епідеміологічна безпека; містобудування.

Важливою проблемою у системі правового управління НС є проблема правового режиму потенційно небезпечних об’єктів. Законодавство України розрізняє правові режими об’єктів підвищеної небезпеки, ПНО, хімічно небезпечних об’єктів, радіаційно небезпечних об’єктів, пожежо-небезпечних об’єктів, вибухонебезпечних об’єктів, об’єктів гідродинамічної небезпеки, об’єкти підвищеного ризику тощо. При чому, правові режими вищезазначених об’єктів не є чітко розмежованими: вони часто перетинаються один з одним, що вносить плутанину у практику застосування екологічного законодавства. Найбільш чітко виражений правовий режим мають об’єкти підвищеної небезпеки і ПНО. Правовий режим ПНО безпосередньо стосується правового управління НС.

Ст. 66 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає загальні засади правового режиму екологічно небезпечних об’єктів. На таких об’єктах має систематично проводитися перевірка їх стану та виконання вимог щодо їх безпечної експлуатації. Незважаючи на певні термінологічні і правові неузгодженості, вважаємо, що правовий режим екологічно небезпечних об’єктів згідно з вищезазначеним Законом є застосовним і до об’єктів підвищеної небезпеки, і до ПНО згідно з законодавством про цивільний захист, і до об’єктів, що входять до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 року № 554.

ПНО визначається ст. 1 Закону «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001 року як об’єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об’єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії. Однак, у цьому Законі правовий режим ПНО визначається для потреб ідентифікації об’єктів підвищеної небезпеки, а тому цей правовий режим не зовсім збігається з правовим режимом ПНО, що передбачається законодавством про цивільний захист.

Визначення правового режиму ПНО здійснюється відповідно до Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого наказом МНС від 18 грудня 2000 року № 338. Паспортизація здійснюється для створення загальнодержавного реєстру ПНО як складової частини ЄДС. Незважаючи на те, що визначення ПНО, що подається у цьому Положенні, практично збігається з визначенням ПНО, поданому у Законі «Про об’єкти підвищеної небезпеки», Положення конкретизує механізм ідентифікації ПНО. Перевагою Положення є те, що воно не покладає цей обов’язок на власників ПНО, як це має місце у законодавстві про об’єкти підвищеної небезпеки: весь тягар ідентифікації ПНО лежить на органах ЄДС. З точки зору власників господарських об’єктів, вони не зв’язані жодними обов’язками, які накладає правовий режим ПНО, до моменту отримання повідомлення органів Державного департаменту страхового фонду документації про необхідність ідентифікації ПНО.

Визначення переліків ПНО здійснюється комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій обласних державних адміністрацій. Переліки ПНО з усіх областей передаються до Головного управління планування та дій у надзвичайних ситуаціях МНС, який формує зведений перелік ПНО по всій Україні і передає його до Науково-дослідного, проектно-конструкторського та технологічного інституту мігрографії Державного департаменту страхового фонду документації. Останній займається розсилкою форм паспортів ПНО, збором і аналізом отриманих даних.

Відповідно до Положення про Державний реєстр потенційно небезпечних об’єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року № 1288, Державний реєстр ПНО є автоматизованою інформаційно-довідковою системою обліку та обробки інформації щодо ПНО. Реєстр ведеться Державним департаментом страхового фонду документації для забезпечення підготовки управлінських рішень щодо запобігання та ліквідації наслідків НЕС, а також для потреб страхового фонду документації. З моменту реєстрації на об’єкт у повному обсязі поширюється правовий режим ПНО.

Положення про організацію оповіщення і зв’язку у надзвичайних ситуаціях 1999 року предебачає, що на ПНО мають бути у постійній готовності локальні системи виявлення загрози виникнення НС і локальні системи оповіщення населення та персоналу ПНО. Такі системи повинні створюватися і підтримуватися за рахунок власників ПНО. Відповідно до п. 29 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру, ПНО повинні мати свої аварійні формування чи підрозділи

 

Додаток № 1

 

НОРМАТИВИ

порогових мас деяких індивідуальних небезпечних речовин.

 

----------------------------------------------------------------------------------------

Найменування |Порогова маса, тонн

небезпечної речовини |----------------------------

|1 клас | 2 клас

-----------------------------------------------------------------

Аміак 500 50

Амонію нітрат* 2500 350

Амонію нітрат (добрива)** 5000 1250

Арсенатний ангідрид, арсенатна кислота 2 1
та/або її солі

Арсенітний ангідрид, арсенітна кислота 0,1
та/або її солі

Бром 100 20

Хлор 25 10

Нікелеві сполуки

(дрібнодисперсний порошок), 1
монооксид нікелю, діоксид нікелю,

триоксид нікелю, сульфід нікелю (II),
сульфід нікелю (III)

Формальдегід (концентрація більш як 50 5
90 відсотків)

Водень 50 5

Фосфористий водень (фосфін) 1 0,2

Хлороводень (зріджений газ) 50 25

Алкіли свинцю 0 5

Ацетилен 50 5

Етилену оксид 50 5

Пропілену оксид 50 5

Метанол 5000 500

Кисень 2000 200

Сірководень 50 5

Арсеновмісний водень (арсен) 1 0,2

Сірки діоксид 250 25

Сірки триоксид 75 7,5

Вугільної кислоти дихлорангідрид (фосген) 0,75 0,3 Метилізоціанат 0,15

 

Додаток № 2

 

НОРМАТИВИ

порогових мас небезпечних речовин за категоріями

_____________________________________________________________________

|Порогова маса, тонн

Категорія небезпечних речовин ___________________|

| 1 клас | 2 клас

___________________________________________________________

Горючі (займисті) гази 200 50

Горючі рідини 50 000 5000

Горючі рідини, перегріті під тиском 200 50

Ініціюючі (первинні) вибухові речовини 50 10

Бризантні (вторинні) та піротехнічні вибухові 200 50

речовини

Речовини - окисники 200 50

Високотоксичні речовини 20 5

Токсичні речовини 200 50

Речовини, які становлять небезпеку для 500 200

довкілля (високотоксичні для водних організмів)

Речовини, які становлять небезпеку для 2000 500
довкілля (токсичні для водних організмів)

або можуть здійснювати довгостроковий

негативний вплив на водне середовище

Речовини, які вступають у бурхливу реакцію з 500 100
водою

Речовини, які вступають у бурхливу реакцію з 200 50
водою з виділенням горючих або

вибухонебезпечних чи токсичних газів

 

Додаток № 3

 

« ЗАТВЕРДЖУЮ » посада, підпис, прізвище, ім'я по батькові керівника суб'єкта господарської діяльності «___» __________________20___р..   мп

 

ДЕКЛАРАЦІЯ

Безпеки об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки.

_____________________________________________________________

(реєстраційний номер (код) декларації безпеки у Державному реєстрі

об'єктів підвищеної небезпеки)

______________________________________________________________

(найменування об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки)

______________________________________________________________

(код об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки у Державному реєстрі об'єктів підвищеної небезпеки)

______________________________________________________________

(повна та скорочена назва суб'єкта господарської діяльності)

______________________________________________________________

(форма власності)

______________________________________________________________

(ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності)

________________________________________________________________

(орган, до сфери управління якого належить)

_____________________________________________________________

(суб'єкт господарської діяльності)

______________________________________________________________

(юридична адреса суб'єкта господарської діяльності)

_____________________________________________________________

(місцезнаходження об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки)

 

1. Загальні відомості про об'єкт (об'єкти) підвищеної небезпеки:

- результати ідентифікації із зазначенням найменування та сумарної маси небезпечних речовин, за якими проводилася ідентифікація об'єкта;

- зареєстровані види діяльності, пов'язані з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки із зазначенням коду згідно з КВЕД;

- вид, номер, дата видачі ліцензій на зареєстровані види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки, передбачених законодавством;

- вид, номер, дата видачі дозволів уповноважених органів виконавчої влади на початок роботи або види діяльності, пов'язаної з експлуатацією об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки, передбачених законодавством;

- основний вид виконуваних на об'єкті (об'єктах) підвищеної небезпеки робіт;

- склад об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки і перелік основних технологічних процесів та регламентів, пов'язаних з небезпечними речовинами;

- умови приймання і зберігання сировини;

- умови зберігання та відвантаження продукції;

- загальна чисельність персоналу та працівників найбільшої зміни об'єкта (об'єктів) під час експлуатації;

- розташування об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки на місцевості та відстань до міста (міст), інших населених пунктів, місць великого скупчення людей (житлові масиви, стадіони, кінотеатри, лікарні, школи тощо), транспортних магістралей, промислових об'єктів, природоохоронних об'єктів, цивільних об'єктів;

- межі заборонних, охоронних і санітарно-захисних зон.

2. Заходи щодо забезпечення безпеки об'єкта (об'єктів) підвищеної небезпеки та локалізації і ліквідації наслідків аварій.

3. Результати аналізу ступеня небезпеки та оцінки рівня ризику.

4. Дані про розробника декларації безпеки (у разі розроблення іншим суб'єктом господарської діяльності).

5. Розрахунково-пояснювальна частина.

6. Висновок (узагальнена оцінка ступеня небезпеки та рівня ризику виникнення аварій на об'єкті (об'єктах) підвищеної небезпеки).

Декларацію безпеки склав (посада, підпис, ініціали та прізвище)

 

« _» _____________ 200 ___ р.

 

Додаток № 4

Розв’язання типових завдань з ідентифікації та декларування безпеки об’єктів підвищеної небезпеки

Початковим етапом для розробки декларації безпе­ки небезпечного об'єкту є його ідентифікація. Мета ідентифікації - виявлення у складі суб'єктів господарсь­кої діяльності, що експлуатують об'єкти, найбільш не­безпечних об'єктів, які підлягають декларуванню стану безпеки.

Ідентифікація небезпечних об'єктів здійснюється на основі критеріїв, що враховують:

- кількість і вид (категорію) небезпечних речовин, що застосовуються на об'єкті;

- умови (температуру і тиск), при яких ці речовини використовуються або зберігаються;

- порогову (граничну) кількість небезпечної речовини;

- особливості розташування об'єкту.

Основні критерії ідентифікації об'єктів, що підляга­ють декларуванню, наведені в Законі України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.01 р. № 2245-НІ і постанові Кабінету Міністрів України від 11.07.02 р. № 956 «Про ідентифікацію і декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки» . Вказані критерії ґрунтуються на положеннях Конвенції ООН про трансграничну дію промислових аварій .

До категорії об'єктів підвищеного класу небезпеки згідно з «Порядком ідентифікації і обліку об'єк­тів підвищеної небезпеки» належать усі суб'єкти госпо­дарської діяльності, у власності або в користуванні яких є об'єкти, де використовуються, виготовляються, пере­робляються, зберігаються, транспортуються небезпечні речовини в кількостях :

- що не перевищують або дорівнюють встановленому нормативу порогових мас ;

- які не перевищують нормативи порогових мас, але при відстанях від об'єкту до місць великого зосередження людей, транспортних магістралей, промислових, природоохоронних і життєво важливих цивільних об'єктів менше ніж 500 м (для 1 і 2 груп небезпечних речовин) і 1000 м (для 3 групи).

Відповідно до пп. 1,3 «Порядку декларування безпе­ки об'єктів підвищеної небезпеки» встановлюється обов'язковість розробки декларацій безпеки небезпеч­них об'єктів 1 чи 2 класів . Декларація безпеки - до­кумент, що визначає комплекс заходів, які використовуються суб'єктом господарської діяльності з метою запобігання аваріям, а також забезпечення готовності до локалізації, ліквідації аварій і їх наслідків.

Приклад 1.

На АЗС, розташованій у селітебній зоні, є 5 підземних резервуарів, кожний місткістю 25 м³ для різних видів палива: дизельного і бензинів марок А-76, А-80, А-92, А-95. Максимальна заповнюваність резервуа­рів не більше ніж 90%. Легко можна підрахувати, що кількість (М, тонн) небезпечних речовин 2 категорії (горючі рідини) з урахуванням густини видів палива, заповнюваності резервуарів, становитиме:

М = V · ρ · k, (1)

де V - об'єм місткості (25 м^З), ρ - середня густина бен­зинів (0,78 т/м^З) і дизельного палива (0,86 т/м^З), k - коефі­цієнт заповнення (0,9).

М = 1 ·(25 ·О,86 ·О,9) + 4 ·(25 ·0,78 ·0,9) = 89,55 т.

Порогова маса небезпечних речовин 2 категорії (го­рючі рідини) згідно з додатком 2 для 1 класу не­безпеки складає 50000 т, для 2 класу - 5000 т. На АЗС є всього 89,55 т, що значно менше від порогових мас від­повідних класів і становить 0,18% (1 класу) і 1,8% (2 класу). Спочатку можна зробити висновок, що АЗС не на­лежить до об'єктів підвищеної небезпеки (1 і 2 класів) за масою небезпечних речовин.

Згідно з п. 16 , у зв'язку з розташуванням АЗС у селітебній зоні і тим, що мінімальна відстань до місць великого скупчення людей становить усього 150 м, про­водимо розрахунок за відстанню:

Q _{1 або 2 класи} ⁼ Q _{2 кат} · (R_mіn / R_max )², (2)

де Q _{2 кат}- норматив порогової маси (50000 і 5000 т);

R_mіn- 150 м;

R_max-500 м для небезпечних речовин 1 і 2 груп («ви­бух» і «пожежа»).

Q _{1 класу}= 50000 • (150/500)² = 4500 т,

Q _{2 класу}= 5000 • (150/500)² = 450 т.

Робимо остаточний висновок: АЗС не належить до об'єктів підвищеної небезпеки ні за масою небезпечних речовин (89,5 т <5000 т < 50000 т), ні за відстанню, ос­кільки 89,55 т <450 т < 4500 т.

Для даної АЗС розробка декларації безпеки не потрібна.

Пункт 16 може негативно вплинути на господарську діяльність підприємства через недосконалість норматив­но-правових актів, наприклад, у випадках, коли на потен­ційно небезпечному об'єкті знаходяться небезпечні речо­вини в кількостях, що не перевищують порогові значення відповідних класів, але об'єкт розташований на відстані менше ніж 500 м до місць великого скупчення людей, транспортних магістралей [2]. Розглянемо вже наведений приклад 1 по АЗС (побудованих в основному поблизу транспортних магістралей) і візьмемо мінімальну відстань до транспортної магістралі 20 м..

Приклад 2.

Використовуючи формулу (1) ми визначили, що АЗС не належить до об'єктів підвищеної небезпеки за масою небезпечних речовин. Застосовуємо формулу (2), але мінімальною буде відстань 20 м.

Q _{1 класу}= 50000 • (20/500)² = 80 т,

Q _{2 класу}= 5000 • (20/500)² = 8 т.

У даному випадку АЗС не належить до об'єктів підвищеної небезпеки за масою небезпечних речовин (89,55 т < 5000 т < 50000 т), але належить до об'єктів підвищеної небезпеки 1 класу за відстанню, оскільки 89,55 т > 80 т > 8 т.

Така АЗС, відповідно до законодавства, зобов'язана розробити декларацію безпеки 1 класу і сплатити страховий внесок у розмірі 51 тис. грн.

Передбачається, що 1 клас небезпеки надаватиметься об'єкту тільки у випадку, якщо сумарна кількість небез­печних речовин досягне або перевищить порогову ма­су 1 класу небезпеки . Тому цілком зрозуміла різ­ниця з обов'язкового страхування цивільної відпові­дальності суб'єктів господарської діяльності за шкоду, яка може бути завдана третім особам об'єктами підви­щеної небезпеки 1 і 2 класів . Відповідно до п. 7 «По­рядку і правил проведення обов'язкового страхування...», затвердженого постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 16.11.02 р. № 1788, щорічний внесок страхов­ки за класами небезпеки складає для:

1 класу - 51 тис. грн. при сумі страховки 3 млн. 400 тис. грн;

2 класу - 7 тис. 140 грн. при сумі страховки 1 млн. 190 тис. грн.

Згідно п. 11 «Порядку ідентифікації...» у розрахунках сумарної маси небезпечних речовин може не врахову­ватися маса небезпечних речовин, які знаходяться на об'єкті в об'ємах не більше ніж 2% порогової маси, але, на жаль, для речовин однієї групи, а не категорії.

Згідно з п. 8 (абзац 2) «Порядку декларування...» об'єкти підвищеної небезпеки протягом року після державної реєстрації об'єкту підвищеної небезпеки, що експлуатується, зобов'язані розробити і разом з по­зитивним висновком експертизи надати декларацію безпеки .

Враховуючи великий обсяг роботи, що можна порів­няти з кандидатськими і докторськими дисертаціями, і реальні терміни розробки декларації, виконання їх са­мостійно суб'єктами господарської діяльності маловірогідне. Для цієї роботи необхідно залучати висококвалі­фікованих фахівців або спеціалізовані організації (ті, що професійно займаються розробкою декларацій на високому рівні). Зміст декларації складається з декількох розділів:

1. Загальні відомості про об'єкт підвищеної небезпеки.

2.Заходи щодо забезпечення безпеки об'єкту підвищеної небезпеки і локалізації наслідків аварій.

3.Результати аналізу ступеня небезпеки і оцінки рівня ризику.

4.Дані про розробника декларації безпеки.

5.Розрахунково-пояснювальна частина.

6.Список використаних джерел.

7.Висновок.

Розділ декларації «Розрахунково-пояснювальна ча­стина» містить:

- дані про технологію (включаючи характеристики небезпечних речовин, описи принципових технологіч­них схем, плани розміщення устаткування, перелік основного устаткування, дані про розподіл небезпечних речовин і т.д.);

- аналіз рівня ризику виникнення аварій (вклю­чаючи відомості про аварії, аналіз основних причин і чинників виникнення аварій, оцінку можливих нега­тивних наслідків для певних об'єктів «турботи» сус­пільства тощо).

Аналіз рівня ризику виникнення аварій - найва­жливіший і, як вже показали результати, найважчий для розробки. На жаль, у більшій частині розроблених декларацій у цей розділ вписується зміст ГОСТів, мето­дик, технологічних регламентів, інструкцій без кон­кретного застосування до декларованих об'єктів. Для розробки декларації об'єкта підвищеної небезпеки 1 класу потрібне виконання «Методики визначення ризиків і їх прийнятних рівнів для декларування без­пеки об'єктів підвищеної небезпеки» в повному обсязі, для 2 класу небезпеки вимоги обмежуються виконан­ням пункту 17 (визначення масштабів наслідків аварій, включаючи аналіз можливих впливів на людей, майно і навколишнє середовище) . Висока якість деклара­цій, що розробляються, підвищує готовність до дій у надзвичайних ситуаціях на промислових об'єктах.

Таким чином, при розробці декларації основну ува­гу слід приділяти якісному аналізу можливих сценаріїв виникнення і розвитку аварій. Необхідно навести де­тальний опис можливих наслідків аварій для персона­лу, населення, матеріальних об'єктів, навколишнього середовища, розрахувавши вірогідність розвитку дано­го сценарію.

Аналіз якості декларацій виявив проблему участі в декларуванні безпеки некваліфікованих фахівців і ор­ганізацій. Таке положення призвело до формалізму при проведенні декларування.

При оцінці якості декларації важливо знати не тільки, якими методами оцінені ризики, але і яка кваліфікація екс­перта, що їх оцінював.

Додаток № 5

Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню: Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) банківська діяльність; 2) професійна діяльність на ринку цінних паперів; 3) із надання фінансових послуг; 4) зовнішньоекономічна діяльність; 5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення; 6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії; 7) діяльність у сфері освіти; 8) діяльність у сфері інтелектуальної власності; 9) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами; 10) діяльність у сфері телекомунікацій; 11) будівельна діяльність. Відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори" ліцензуванню підлягає діяльність з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів. Крім цього, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності: 1) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду; 2) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення (згідно з переліком, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці та державного гірничого нагляду); 3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин; операції у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівля окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України); 4) видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 5) виробництво лікарських засобів, оптова, роздрібна торгівля лікарськими засобами; 6) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами; 7) торгівля пестицидами та агрохімікатами (тільки регуляторами росту рослин); 8) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж; 9) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв'язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації; 10) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України); 11) впровадження, ввезення, вивезення голографічних захисних елементів; 12) надання послуг у галузі технічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України); 13) виготовлення бланків цінних паперів, документів суворої звітності (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України); 14) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл; 15) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом; 16) зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами; 17) централізоване водопостачання та водовідведення; 18) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземного комплексу управління космічними апаратами та його складових частин; 19) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку; 20) медична практика; 21) переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, крім діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини; 22) діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України (діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини); 23) ветеринарна практика; 24) випуск та проведення лотерей; 25) надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів, багажу повітряним, річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом; 26) заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів; 27) збирання, первинна обробка відходів і брухту дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; 28) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення; 29) надання послуг з охорони власності та громадян; 30) туроператорська діяльність; 31) діяльність арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів); 32) посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном; 33) проведення робіт із землеустрою, землеоціночних робіт та земельних торгів; 34) діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств; 35) діяльність митного брокера; 36) виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць; 37) торгівля племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин; 38) проведення фумігації (знезараження) об'єктів регулювання, визначених Законом України "Про карантин рослин", які переміщуються через державний кордон України та карантинні зони; 39) діяльність, пов'язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами; 40) діяльність, пов'язана з наданням послуг стрільбищами невійськового призначення та функціонуванням мисливських стендів; 41) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї; 42) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії; 43) збирання та використання інформації, яка складає кредитну історію; 44) генетично-інженерна діяльність у замкненій системі; 45) торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом.

Література:

1. Закон України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», №1809-111 від 08.06.2000р.

2. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки», №2245-111 від 18.01. 2001р.

3. Постанова Кабінету Міністрів України № 956 від 11 липня 2002р. «Про ідентифікацію та декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки».

4. Постанова Кабінету Міністрів України № 1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти господарська діяльність, на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру».

5. Постановою Кабінету Міністрів України N1788 від 16 листопада 2002р. «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки…».

6. Основи цивільного захисту / за загальною ред.. Болотських М.В.- К. – 2008. – с.223 .

7. В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк Основи цивільного захисту: навч. посіб. – Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2010.

Тема 5.

Прогнозування обстановки в зонах хімічного зараження

Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.

Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки.

Розв’язування типових завдань з оцінки хімічної обстановки.

Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу на об’єкти і території.

Вступ

Хімічно небезпечним об'єктом (ХНО) вважається об'єкт господарювання, при аваріях і руйнуваннях якого можуть відбутися масові ураження людей, тварин і рослин небезпечними хімічними речовинами.

До ХНО відносяться:

– підприємства хімічної галузі промисловості, які виробляють чи використовують НХР;

– підприємства з переробки нафтопродуктів;

– підприємства інших галузей промисловості, які використовують НХР;

– підприємства, які мають на оснащенні холодильники, водонапірні станції, очисні споруди, що використовують хлор і аміак;

– залізничні станції і порти, де концентрується продукція хімічних виробництв, термінали і склади на кінцевих пунктах розміщення СДОР;

– транспортні засоби, контейнери і наливні потяги, автоцистерни, річкові і морські танкери, які перевозять хімічно небезпечні продукти;

– склади і бази, на яких зберігаються запаси речовин для дезактивації, дератизації сховищ для зерна і продуктів його переробки.

– В зонах можливого хімічного зараження в Україні проживає близько 20 млн. чоловік, що становить 38,5% населення, яких потрібно захистити у випадку можливих аварій.

 

Аварії на хімічно-небезпечних об’єктах та характеристика зон хімічного зараження.

В обігу на хімічно-небезпечних підприємствах перебуває велика кількість різноманітних небезпечних хімічних речовин. Небезпечні хімічні речовини… За своїми вражаючими властивостями НХР поділяються на групи: – речовини з переважно задушливої дії (хлор, фосген, хлорпікрин та ін.);

Аварійне та довгострокове прогнозування хімічної обстановки

Параметри зони хімічного забруднення залежать від кількості НХР, що перейшла в первинну і/або вторинну хмару, умов зберігання НХР (ємності… При "вільному" виливі НХР висота шару (h) вважається такою, що не… Прогнозування й оцінка хімічної обстановки під час аварій на хімічно небезпечних об’єктах (ХНО) і транспорті…

Розв’язування типових завдань з оцінки хімічної обстановки

На ХНО стався аварійний викид НХР. В зону забруднення може попасти об’єкт господарської діяльності (ОГД), розташований на певній відстані від ХНО.… Вихідні дані: Тип викинутої НХР водень бромистий

Превентивні заходи щодо зниження масштабів хімічного впливу на об’єкти і території.

Установка локальних (місцевих) автоматизованих систем виявлення зараження небезпечними речовинами навколишнього середовища і оповіщення про… Завчасне прогнозування зон заражень, руйнувань, пожеж при можливих метеоумовах… Постійно діючий контроль за викидами НХР в атмосферу, скидами у водойми отруйних відходів, за концентрацією парів…

Додатки

Таблиця 1 Графік орієнтованої оцінки ступеню вертикальної стійкості повітря. … Примітка:

Швидкість переносу переднього фронту хмари

Зараженого повітря, км/год

  Таблиця 7. Коефіцієнт Ф, який залежить від швидкості вітру (м/с)

Хімічного та біологічного зараження

Протирадіаційний та протихімічний захист населення і територій.

Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу.

Розрахунок укриття виробничого персоналу в захисних спорудах.

Медичний захист в зонах біологічного зараження.

Вступ

Відповідно до статей 9 та 15 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (1809-14) і постанови Кабінету Міністрів У країни від 3 серпня 1998 р. № 1198 (1198-98 - п) "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" наказом МНС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію "Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки".

Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінки радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Дозиметричний і хімічний контроль є складовою частиною протирадіаційного і протихімічного захисту персоналу. Контроль включає комплекс організаційних та технічних заходів, які проводяться з метою:

а) одержання даних про дози радіоактивного опромінення особового складу формувань цивільного захисту, робітників і службовців ОГД, інших кате­горій населення;

б) визначення ступеня забруднення (зараження) радіоактивними, отруйними і іншими шкідливими речовинами людей, техніки, обладнання, ЗІЗ, продуктів харчування та інших матеріальних засобів.

За даними контролю визначається:

– працездатність особового складу формувань ЦЗ, робітників і службовців ОНД;

– первинна діагностика важкості гострих променевих та хімічних уражень;

– режими радіаційного захисту людей;

– необхідність і обсяг санітарної обробки людей, дезактивації (дегазації) техніки, транспорту, обладнання, ЗІЗ, одягу і ін. засобів;

– -можливість використання продуктів харчування і води в зонах радіоактивного і хімічного зараження і ін.

Дозиметричний контроль включає контроль опромінення і контроль радіоактивного забруднення.

За результатами даних хімічного контролю визначаються можли­вість дій без застосування ЗІЗ, повнота дегазації техніки і споруд, ступінь зараження продуктів, води та інших засобів.

 

Протирадіаційний та протихімічний захист населення і територій.

Режими радіаційного захисту та евакуація населення. Під режимом радіаційного захисту розуміється порядок дій людей, застосування… Режим радіаційного захисту визначає послідовність і тривалість використання захисних споруд (сховищ, ПРУ), захисних…

Використання засобів індивідуального та колективного захисту персоналу

До засобів індивідуального захисту відносяться фільтруючі і ізолюючі протигази, респіратори, протипорохові матер'яні маски ПТМ-1, ватно-марлеві…   Засоби захисту органів дихання.

Розрахунок укриття виробничого персоналу в захисних спорудах

Надійність інженерного захисту забезпечується при наявності таких умов: – загальна вмістимість захисних споруд на об’єкті господарської діяльності… – захисні властивості споруд відповідають вимогам, тобто забезпечують захист від іонізуючих випромінювань;

Медичний захист в зонах біологічного зараження.

– своєчасне надання потерпілому населенню усіх видів медичної допомог та лікування потерпілих з метою їх повного одужання; – попередження виникнення і розповсюдження серед населення масових… – забезпечення санітарного благополуччя населення та виключення несприятливих санітарних наслідків виробничих аварій,…

Допоміжні таблиці

Коефіцієнт розташування сховища (Кр) Умови розташування Кр Укриття, що стоять окремо поза районом забудови …   Таблиця 2

Методи розрахунку зон ураження від техногенних вибухів і пожеж та противибуховий і протипожежний захист ОГ

 

Класифікація вибухо-, пожежонебезпечних зон. Характеристика ступенів руйнування.

Оцінка масштабу і характеру (виду) пожежі, прогнозування її розвитку, швидкості та напрямку поширення, площі зон задимлення і часу зберігання диму.

Визначення категорій приміщень, будинків і споруд за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

Оцінка стійкості роботи ОГ внаслідок вибуху газоповітряної суміші.

Методи розрахунку характеристик зон ураження (радіусів зон руйнувань) при вибухах конденсованих речовин, газоповітряних, паливно-повітряних сумішей у відкритому та замкнутому просторі.

Противибуховий та протипожежний захист ОГ, основні заходи захисту від техногенних вибухів та пожеж.

Вступ

Щорічно в дим та попіл в Україні перетворюються цінності на сотні мільонів гривень. Кожну годину у вогні гине 1 людина і близько 20 осіб отримують опіки та травми. У господарському комплексі України діє понад 1,5 тис. вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено близько 13 млн. тонн твердих і рідких вибухо і пожежонебезпечних речовин.

Переважна кількість вибухо- і пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні і машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафтові і газові промисли, вугільні шахти.

Протяжність магістральних газопроводів по території України складає більше 35,2 тис. км, магістральних нафтопроводів - 3,9 тис. км. Їх роботу забезпечує: 31 компресорна нафтоперекачувальна і 89 компресорних газоперекачувальних станцій. Протяжність продуктопроводів складає 3,3 тис. км. Аналіз стану основних фондів та технічного обладнання нафто-, газо- і продуктопроводів показує, що існуюча їх мережа до теперішнього часу виробила свій ресурс і без вжиття заходів з їх відновлення найближчим часом, може до значно підвищитись аварійність в цій галузі економіки.

Протягом 6 років (з 2004 до 2010 роки) в державі виникло понад 324 тис. пожеж, якими нанесено прямих матеріальних збитків на суму понад 435 млн. гривень. На пожежах загинуло понад 20 тис. осіб, травмовано понад 10 тис. осіб, знищено і пошкоджено понад 110 тис. будівель і споруд, понад 13 тис. одиниць техніки, загинуло близько 4,5 тис. голів худоби.

 

Класифікація вибухо-, пожежонебезпечних зон. Характеристика ступенів руйнування.

За масштабами і інтенсивністю пожежі підрозділяються на окремі, суцільні, масові і вогняні шторми. Окрема пожежа — пожежа, що виникла в окремому будинку чи споруді. Пересування… Суцільна пожежа – одночасне інтенсивне горіння переважної кількості будинків і споруд на даній ділянці забудови.…

Оцінка масштабу і характеру (виду) пожежі, прогнозування її розвитку, швидкості та напрямку поширення, площі зон задимлення.

Техногенні пожежі, які виникають на пожежонебезпечних об’єктах, призводять до виникнення таких факторів ураження, як теплове випромінювання,… Пожежна небезпека виробництва, в основному, визначається щільністю забудови,… Щільність забудови оцінюється відносною величиною Щ:

Визначення категорій приміщень, будинків і споруд за вибухопожежною та пожежною небезпекою.

При оцінці обстановки, що виникає при аварії на об’єкті, який використовує вибухопожежонебезпечні речовини, важливо розрізняти випадки, коли аварія виникає в приміщенні, чи поза приміщенням. Горючі суміші газів (парів) з повітрям в обмежених об'ємах технологічної апаратури й приміщеннях, спалахуючи, приводять до багаторазового відбиття ударних хвиль і їхньому посиленню. При цьому вибухи в приміщеннях приводять до більш важких руйнацій, тому що частка участі горючої речовини у вибуху значно більша. При вибухах у приміщеннях смертельну небезпеку для персоналу становить не стільки безпосередній вплив ударної хвилі, скільки вторинні впливи при руйнуванні об'єктів.

 

Розрахунок критеріїв вибухопожежної небезпеки приміщень.

1. При визначенні критеріїв вибухопожежної небезпеки як розрахунко­вий слід вибирати найбільш несприятливий варіант аварії або період нор­мальної… 2. Кількість речовин, що надійшли у приміщення, які здатні утворю­вати… а) виникає розрахункова аварія одного з апаратів згідно з пунктом 1;

Оцінка стійкості роботи ОГД внаслідок вибуху газоповітряної суміші.

а) оцінка стійкості елементів об’єкта проводиться до дії кож­ного уражаючого фактора окремо; б) всі елементи об’єкта підлягають дії, вражаючих факторів одночасно і в… в) дослідження доцільно проводити для найнесприятливіших умов.

Методи розрахунку характеристик зон ураження (радіусів зон руйнувань) при вибухах конденсованих речовин, газоповітряних, паливно-повітряних сумішей у відкритому та замкнутому просторі.

Однією із причин виробничих аварій і катастроф є вибухи, які на промислових підприємствах супроводжуються обвалом і деформаціями споруд, пожежами, виходами з ладу енергосистем.

Найчастіше спостерігаються вибухи котлів в котельнях, газів, апаратів, продукції і напівфабрикатів на хімічних підприємствах, парів бензину і інших складових палива, лако-фарбовових розчинників, нерідкі випадки вибуху побутового газу.

Причинами вибухів газу, промислового (вугільного, дерев'яного пилу, газоповітряних сумішей) є відкритий вогонь, електрична іскра, в тому числі від статичної електрики.

Уражаючим фактором любого вибуху є ударна хвиля. Дія ударної хвилі на елементи споруд характеризуються складним комплексом навантажень: прямий тиск, тиск відбиття, тиск обтікання, тиск затікання, навантаження від сейсмовибухових хвиль.

Дію ударної хвилі прийнято оцінювати надлишковим тиском у фронті ударної хвилі DР (кПа).

Як відомо, аварії на об'єктах з вибухонебезпечними технологіями можуть призвести до витікання в атмосферу газоподібних або розріджених вуглеводневих продуктів. При змішу­ванні вуглеводневих продуктів з повітрям утворюються вибухо- або пожежонебезпечні суміші - газоповітряні суміші (ГПС). Найбільш вибухо- і пожежонебезпечними є суміші з повітрям вуглеводневих газів: метану (СН₄) пропану (С₃Н₈), бутану (С₄Н₁₀) та ін. Розрахунок точного значення надлишкового тиску при вибуху газоповітряної суміші (ГПС) в цьому випадку є надзвичайно складний. Це пов’язано з невизначинністю багатьох факторів, які впливають на утворення хмари суміші, це – напрямок і швидкість руху повітря при даній щільності забудови, стан турбулентності атмосфери, температура і вологість повітря і т.п. Тому можна говорити лише про оціночний характер розрахунків.

Одна з методик полягає у оцінці значення надлишкового тиску вибухової хвилі, яка виникає при вибуху суміші повітря з вуглеводневими газами: метаном, пропаном, бутаном, етиленом, пропіленом і т.п.

При вибуху газоповітряної суміші виділяють три зони (див. рис. 1. у Додатку):

1. Зона детонаційної хвилі з постійним значенням надлишкового тиску ΔР_І = 1700 кПа і радіусом

м, (13)

де m – маса газу, що вибухнув (т);

2. Зона дії продуктів вибуху з радіусом

м, (14)

надлишковий тиск в межах зони визначається згідно формули:

кПа, (15)

де r – відстань від епіцентру вибуху до даного об’єкту, що розташований у зоні. Надлишковий тиск у цій зоні змінюється в межах: від 1350 кПа до 300кПа.

3. Зона повітряної ударної хвилі (ПУХ). Значення надлишкового тиску у цій зоні визначається з наступних формул:

при Ψ ≤ 2 , кПа, (16)

 

при Ψ > 2 , кПа, (17)

де - допоміжний коефіцієнт (18)

Дана методика придатна для розрахунку значення надлишкового тиску в першій та другій зонах при вибуху газоповітряної суміші з масою газу, що перевищує 100 т. При меншій масі газу рекомендується використовувати формули для звичайних тротилових зарядів, або графічну залежність L(м) від маси продукту Q(т) (Додаток, рис.1 ).

Для визначення надлишкового тиску у фронті ударної хвилі при вибуху тротилу рекомендується використовувати формулу академіка М.А.Садовського

, кПа (19)

де m – маса тротилового заряда.

Очевидно, що дану формулу можна використовувати і при вибуху конденсованих вибухових речовин типу тротила.

Від впливу ударної хвилі на будови і споруди можуть утворитися різні ступені руйнувань. В залежності від величини надмірного тиску можуть виникнути повні, сильні, середні та слабкі руйнування, характеристика яких відображена у таблиці (Додаток, табл.6.).

Для більш детального прогнозування пошкоджень окремих об’єктів або їх елементів треба користуватися таблицею (Додаток, табл.4 ). Людина також зазнає ушкоджень від впливу ударної хвилі ((Додаток, табл.5 ).

 

Противибуховий та протипожежний захист ОГ, основні заходи захисту від техногенних вибухів та пожеж.

– витримати безпечні відстані від промислових підприємств до житлових і громадських будівель; – витримати розриви між будівлями і спорудами, які передбачені протипожежними… – об'єднати в окремі комплекси (зони) споріднені за функціональним призначенням або ознакою пожежної небезпеки…

Таблиця 4

Примітка: при повних руйнуваннях в будовах і спорудах повністю зруйновані всі основні несучі конструкції і перекриття, трубопроводи й кабелі…  

Таблиця 5

Таблиця 6. Ступені руйнування елементів ОГД при різних надлишкових тисках ударної хвилі, кПа Елементи ОГД …

Оцінка інженерного стану та соціально-економічних наслідків НС

Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території.

Гідродинамічні аварії. Методика оцінки інженерного cтану при них і заходи захисту населення та території.

Оцінка збитків від наслідків НС .

Вступ

Інженерний стан при надзвичайних ситуаціях – сукупність наслідків дії уражальних чинників НС, у результаті яких мають місце руйнування різних об’єктів (будівель, споруд, комунально-енергетичних мереж, засобів зв’язку і транспорту, мостів, гребель, аеродромів тощо), особливо важливих для життєдіяльності людей.

Змінюючи в результаті господарської діяльності рельєф, розширюючи будівництво різноманітних наземних і підземних споруд, людина в значній мірі викликає розвиток негативних і навіть небезпечних геологічних процесів. Проблема ймовірної і сучасної оцінки стану території і прогнозу їх змін у взаємозв'язку з будівельними роботами досить актуальна і має державне значення.

Поняття "інженерна підготовка території" та "інженерний захист від небезпечних геологічних процесів" потрібно розрізняти. Інженерна підготовка території передбачає проектування і здійснення заходів загального характеру – благоустрій, вертикальне планування, створення дощостоків, внутрішніх шляхів і таке інше. Інженерний захист включає складні та значні по об'єму і вартості будівельні та інші заходи для запобігання чи контролю за розвитком інтенсивних небезпечних геологічних процесів, що виникають під впливом як природних, так і техногенних чинників. Складність інженерно-геологічних умов суттєво впливає на задачі, види і діяльність комплексних вишукувань для обгрунтування схем, ТЕО і проектів інженерного захисту, які слід відокремлювати в програмах робіт на стадіях як проектування споруд, так будівництва і експлуатації їх.

 

Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ, заходи щодо запобігання їх виникнення та інженерна підготовка території.

Природні та техногенні зміни, які проходять в геологічному середовищі, збільшення техногенного навантаження супроводжуються різким посиленням небезпечних геологічних процесів.

В межах території України найбільш інтенсивний розвиток мають екзогенні геологічні процеси, що пов'язані з дією сили тяжіння (зсуви, обвали, осипи, лавини), пов'язані з дією поверхневих і підземних вод (схиловий змив, ерозія, селі, карст, суфозія, просадка лесових порід), а також багатофакторні процеси (вивітрювання). Ці процеси характеризуються такими параметрами, як швидкість, повторюваність, об'єм, інтенсивність, площа, амплітуда.

Кількість НС геологічного характеру, що виникли у 2010 році, збільшилася порівняно з 2009 р. на 71, 4 %. Всього виникло 12 НС геологічного характеру, з них: 6 НС спричинені підтопленням, 3 НС – зсувами, 1 – обвалом (карст). В цілому внаслідок цих НС протягом 2010 р. було завдано збитків близько 157 млн. грн.

 

1.1. Характеристика небезпечних геологічних процесів і явищ

В умовах збільшення техногенного навантаження та значної зношеності основних фондів в Україні збільшуються ризики, пов’язані із небезпечним впливом землетрусів, що, у свою чергу, підвищує рівень техногенної небезпеки в різних галузях народного господарства. Супроводжувані зсувами, обвалами, селями, цунамі та іншими вторинними небезпечними явищами землетруси можуть спричинити тяжкі матеріальні та соціальні наслідки.

Імовірність виникнення землетрусів називається сейсмічністю. Землетруси – це різкі підземні поштовхи і коливання земної кори, що загрожують життю і діяльності людини. Умови будівництва споруд в сейсмічних районах є особливими, специфічними, вони регламентуються спеціальними будівельними нормами і правилами. Сучасні землетруси пов'язані головним чином з геологічними структурами, що підлягають новітнім рухам. За існуючими уявленнями такі структури приурочені до регіональних тектонічних зон розломів - активним рухомим поясам Землі, що розділяють великі геоблоки Землі - континенти і океани. Великим тектонічно активним поясом Землі є Євроазіатський, з яким пов'язані Карпати, Південний Крим, Кавказ.

Землетруси в межах України мають розвиток у Карпатах та Криму. Основною причиною землетрусів є розвиток деформацій в глибоких горизонтах земної кори внаслідок переміщення літосферних плит. При цьому по глибині гіпоцентрів виділяються глибокі землетруси (глибиною більше 100 км), середні землетруси - 50-25 км, неглибокі землетруси - глибиною 10-5 км. Кожен сейсмічний поштовх в межах тектонічно активної території регіону обумовлює сприятливі умови для активного розвитку зсувного процесу.

Так, наприклад, після землетрусу силою 6 балів в березні 1977 р. через 2 роки (квітень 1979 р.) після аномального зволоження (80-100 мм за 2 доби) пройшла масова активізація зсувів (більше 560 зсувів) на території південно-східного Передкарпаття. В цей же період були створені передумови для активізації зсувів в межах Карпатської гірськоскладчастої області (зсув Косівська Поляна, Гребенів та ін.).

Територію України на півдні і південному заході охоплено впливом потужного сейсмоактивного поясу планети. Вплив наявних у поясі напружень охоплює західні області України, Буковину, південно-західну частину Одеської області, південь Миколаївської, Херсонської, Запорізької областей і територію Автономної Республіки Крим (АРК). Пояс включає Карпатську дугу з сильними підкоровими землетрусами в зоні Вранча, великі підкорові землетруси якої з магнітудою 6,8-7,8 здатні спричинити відчутні сейсмічні коливання ґрунту і споруд практично на всій території України.

Найбільш небезпечними на території України екзогенними геологічними процессами є зсуви.

Зсувом називають масу гірських порід, що сповзає або сповзла вниз по схилу або відкосу (штучний схил) під впливом сили ваги, гідродинамічного тиску, сейсмічних і деяких інших сил. Зсуви руйнують схили і відкоси, змінюють їх риси, створюють специфічний зсувний рельєф. Кожен зсув має ту чи іншу ступінь стійкості. Коли маси гірських порід сповзли і причини, що викликали зміщення, повністю чи тимчасово знешкоджені, зсув стійкий. Коли причини лише частково знешкоджені, зсув нестійкий. При проектуванні, будівництві і експлуатації споруд важливо не лише виявити розповсюдження зсувів, прогнозувати можливість їх утворення, але і оцінювати ступінь їх стійкості.

В залежності від глибини захвату порід зсувними деформаціями зсуви розрізняють: поверхневі – до 1 м, неглибокі – до 5 м, глибокі – до 20 м та дуже глибокі – більше 20 м.

Зсуви мають значне поширення на території країни, що зумовлено геологічною будовою та геоморфологічними умовами, наявністю деформуючих горизонтів тощо. Їх кількість складає близько 23 тисячі одиниць і постійно змінюється за рахунок ліквідації (зрізання, зчищення) чи формування нових під впливом природних і техногенних факторів. Кількість зсувів, порівняно із 80-тими роками минулого століття, збільшилася майже на 45%, а площа поширення - на 28,8%.

Активна господарська діяльність без проведенная необхідних інженерно-захисних заходів викликала поширення зсувних процесів на території майже 200 міст і селищ міського типу АРК, Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Луганської, Львівської, Тернопільської, Харківської, Хмельницької, Черкаської та Чернівецької областей, що являє постійну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій.

Площа поширення зсувонебезпечних ділянок у межах міських територій ста­новить понад 42 тисячі гектарів. Найбільшого масштабу зсувні процеси набули на Південному березі Криму, морському узбережжі в Одеській області, правобережжі Дніпра та його правих притоках, Закарпатті та Прикарпатті.

Найбільшу небезпеку становлять зсуви, що відбуваються на забудованих територіях, які можуть виникати миттєво, тому їх важко спрогнозувати. Вплив господарської діяльності на розвиток зсувів пов'язаний із додатковим навантаженням та підрізкою схилів під час будівельних та гірничо-видобувних робіт, створення динамічних навантажень на схили, додатковим обводненням зсувононебезпечних територій, спричиненим надмірним зрошенням, підпиранням рівнів грунтових вод водосховищами та іншими водоймищами, витоками води з водних споруд та комунікацій тощо.

Часто саме розташування інженерних об'єктів на схилах чи поблизу них є провокуючим чинником, який викликає порушення рівноваги в масиві порід. У межах розміщення лінійних об'єктів виникнення процесу, крім вищезгаданих факторів, провокується вібрацією від транспорту.

Зсуви можуть виникати на всіх схилах, починаючи із нахилу в 19°, але на глинистих грунтах та ґрунтах з тріщинами зсуви можуть виникнути і при нахилу схилу 5-7°.

Зсуви формуються переважно на ділянках зволожених ґрунтів, коли сила тяжіння накопичених на схилах продуктів руйнування гірських порід перевищує силу зчеплення ґрунтів. Вони можуть сходити в будь-яку пору року, але в різних районах зсувні явища можна віднести до певного сезону.

За швидкістю руху по схилу зсуви можуть бути: винятково швидкі (3 м/с), дуже швидкі (0,3 м/хв.), швидкі (1,5 м за добу), помірні (1,5 м за місяць), дуже повільні (1,5 м на рік), винятково повільні (0,06 м на рік).

Зсуви, спричинені змінами природних умов, як правило, не виникають раптово. Первинною ознакою зсувних переміщень є поява тріщин на поверхні землі, розрив дороги і берегових укріплень, зміщення дерев тощо.

В окрему групу необхідно виділити зсуви штучних земляних споруд - залізничні насипи, терикони і відвали гірських порід.

Штучними причинами утворення зсувів є руйнування схилів дорожніми канавами, надмірним виносом грунту, вирубкою лісів та інше. Згідно з міжнародною статистикою, до 80% сучасних зсувів пов'язано з діяльністю людини.

Інженерно-геологічна оцінка стійкості зсувів повинна бути комплексною (якісною і кількісною), базуватися на даних вивчення:

– морфології, будови (структури) зсуву, обводненості складових порід і їх фізико-механічних властивостей і попутних геологічних процесів і явищ,

– динаміці розвитку зсувних явищ і співвідношенні зусиль, що визначають рівновагу мас гірських порід, що складають зсув.

При інженерно-геологічній оцінці загрози виникнення зсувів важливо звертати увагу на величину площі, що займає зсув, його розміри, тобто масштаб явища.

Завданням протизсувних заходів є захист території від руйнування зсувами, надання їм і розташованим на них спорудам і угіддям стійкості і забезпечення нормальних умов експлуатації.

Заходи боротьби зі зсувами, виникнення яких обумовлено різними чинниками, наведено у табл. 1.

Таблиця 1

Заходи боротьби зі зсувами

Активні причини зсувів	Заходи боротьби
Мета заходів	Способи
Зміни напруженого стану глинистих порід	Зменшення стрімкості схилів і підкосів	Підрізка земляних мас у верхній частині схилу і викладання їх біля підніжжя для довантаження в місці очікуваного випирання
Підземні води	Перехоплення підземних вод вище зсуву	Горизонтальний і вертикальний дренаж, суцільна прорізь, дренажна галерея, горизонтальні свердловини – дрени.
Поверхневі води	Захист берегів від абразії	Хвилеподібні стінки, хвилеломи, хвилерізи
Атмосферні води	Регулювання поверхневого стоку	Планування поверхні, лотки, кювети, канали
Вивітрювання	Захист ґрунтів поверхневих схилів	Посів трав, заміна ґрунту, заліснення схилів
Сукупність ряду активних причин	Механічний опір руху земляних мас. Зміни фізико-технічних властивостей ґрунтів	Підпорні стінки, свайні ряди, шпунти, контрбанкети. Підсушка і випалювання глинястих ґрунтів, електрохімічне закріплення ґрунтів
Деякі види діяльності	Спеціальний режим у зоні зсуву	Зберігання схилів у сталому стані. Заборона будівництва.
Витік водопровідних і каналізаційних вод	Забезпечення надійності мереж	Улаштування водопроводів із міцних труб або в «сорочці».

 

Протизсувні заходи:

· регулювання поверхневого стоку: планування поверхні зсуву і прилеглої до нього території (зрізка різноманітних виступів, валів, западин), влаштування системи поверхневих водовідводів, лісомеліоративні роботи;

· дренаж обводнених гірських порід: перехват і відвід підземних вод від зсувної ділянки або зниження їх напорів в межах зсуву;

· перерозподіл мас гірських порід: зрізка порід в активній частині зсуву;

· захист від підмиву і розмиву берегів та схилів;

· закріплення мас гірських порід підпірними і анкерними спорудами;

· штучне поліпшення властивостей гірських порід;

· лісомеліоративні роботи;

· профілактичні заходи: спостереження за динамікою зсувних посувань, збереженням і стійкістю споруд на зсувній ділянці з ціллю попередження аварій, встановлення охоронних зон на зсувній ділянці, спостереження за збереженням і станом роботи протизсувних споруд і їх ремонт, будівництво споруд у відповідності з наступними стадіями розвитку зсувного процесу.

Зсувні процеси можна прогнозувати. Моніторингові спостереження за розвитком сучасних екзогенних процесів надають об'єктивні дані, необхідні для діяльності в галузі захисту від небезпечних екзогенних геологічних процесів (ЕГП), районування їх для оцінки можливості виникнення надзвичайних ситуацій.

Головним виконавцем робіт із вивчення сучасних інженерно-геологічних процесів на державному та регіональному рівнях є Міністерство охорони навколишнього природного середовища та НАК "Надра України".

Іноді великі об'єми гірських порід переміщуються зі швидкістю потяга. За таких умов їх називають обвалами.

Обвал - це відокремлення великого блоку від масиву гірських порід на стрімко­му, обривистому схилі, який виникає внаслідок втрати стійкості під впливом різних чинників і спричиняє обвалювання та скатування глибово-щебеневої маси. Це результат послаблення зв'язаності гірських порід унаслідок процесів вивітрю­вання, підмиву, розчинення та дії сили тяжіння.

Карстом називають всі поверхневі і підземні форми рельєфу, що утворилися при розчиненні і вилуговуванні поверхневими і підземними водами вапняків, доломітів, крейди, мергелей, гіпсу, кам'яної солі. При цьому на поверхні землі утворюються воронки, провали і інші форми рельєфу, а в товщі гірських порід - різноманітні пустоти, канали, печери.

Наявність карсту в тому чи іншому районі, завжди вказує на можливе порушення монолітності і стійкості порід. Тому проектування і будівництво різноманітних споруд в карстових районах і господарське засвоєння територій завжди повинні грунтуватися на результатах більш детальних інженерно- геологічних досліджень. В матеріалах досліджень зі ступенем детальності, що відповідає стадії інженерних вишукувань і проектування, повинні отримати характеристику і оцінку наступні питання:

· глибина залягання розчинних гірських порід від поверхні землі, рельєф їх поверхні, потужність, склад і властивості покриваючих відкладів;

· потужність розчинних порід, ступінь їх закарстованості, вплив на стійкість території;

· активна зона споруд, що проектується, величина розповсюдження її в межі закарстованих порід;

· водопроникність і водонасиченість закарстованих порід, глибина залягання рівня карстових вод, їх напір при проектуванні споруд глибокого закладання;

· інтенсивність розвитку карсту, види, форми і частота його проявлення, причини і умови, що сприяють його розвитку;

· принципи і методи, що застосовуються при будівництві споруд для забезпечення їх стійкості на основі узагальнення досвіду будівництва і експлуатації споруд.

Оцінка ступеня закарстованості гірських порід – це ступінь порушеності їх монолітності в результаті утворення різноманітних пустот і порожнин при вилуговуванні і розчиненні. Кількісно закарстованість порід можна оцінювати відносним об'ємом карстових пустот і порожнин в досліджуваному об'ємі гірських порід, тобто за формулою (1):

3 = ( v / V ) × 100, (1)

де: 3 - показник закарстованості порід, долі одиниці, або %;

v- об'єм пустот у об'ємі порід, що вивчається ;

V - об'єм порід, в межах якого виміряно об'єм карстових пустот.

Карст є особливо небезпечним процесом через те, що його раптова активізація може призводити до виникнення миттєвих провалів чи осідання земної поверхні. Активація карсту на глибинах від 100 до 800 м. викликана розробкою родовищ корисних копалин шахтним способом, яка супроводжується ростом потужності зони інтенсивного водообміну та зниження базису ерозії. У гірських районах Карпат і Криму карстовий процес поширюється на великі глибини: сотні та тисяч метрів, що пов’язано з переміщенням базисів карстування в процесі неотектоннічних і сейсмічних рухів.

За даними спостережень, поширення підземних і поверхневих карстопроявів відмічається на всій території України. Їх кількість становить понад 24 тисячі. Найбільш інтенсивно активізація карстового процесу відбувається під впливом техногенної діяльності (будівництво та експлуатація зрошувальних систем, каналів, розробка родовищ корисних копалин тощо), що підтверджується щільністю поверхневих карстопроявів.

Особливого розвитку карст набув у районах видобутку солей (Солотвинське, Калузьке, Стебніцьке, Ново-Карфагенське родовища), що розташовані у Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Донецькій областях та сірки (Немирівське, Язівське, Роздольське, Гуменецьке та Тлумачівське родовища) у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.

Селями називають повені, що відбуваються на гірських річках і тимчасових водотоках, які несуть багато уламкового матеріалу (глиб, щебеню, валунів, гальки, піску) і глинистого дрібнозему. Вони відносяться до гравітаційних процесів. Селі несподівані і короткочасні, відбуваються з великими і порівняно великими швидкостями, проходять за 3-5 годин. В залежності від переважаючого складу твердого матеріалу селі можуть бути водокам'яними, грязекам'яними і грязьовими.

На території України понад 30 міст, сіл та сільських населених пунктів у Криму, Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Львівській областях піддаються впливу селевих потоків. В Карпатах виявлено понад 290 селевих водозаборів. Найбільшою активністю характеризуються басейни річок Дністра, Тиси, Пруту.

Абразія - це геологічний процес руйнування берегів морів і озер під дією хвиль, прибою. З часом виробляється більш-менш полога широка тераса, на якій гаситься енергія хвиль і подальший розвиток тераси зупиняється. По мірі виробки абразійної тераси встановлюється положення берегової смуги. Продукти руйнування відкладаються диференційовано. Абразія поширена майже на всіх ділянках узбережжя Азовського та Чорного морів. Посилення темпів абразії останніми десятиріччями пов'язується з інтенсивною господарською діяльністю (зарегулювання річкового стоку, нераціональне освоєння пляжної смуги, безконтрольне надмірне видобування піску з підводних кар’єрів, порушення природного режиму міграції наносів). Довжина абразійних берегів у межах України складає 914 км на Чорному морі та 253 км на Азовському.

Абразія берегів штучних водосховищ як на рівнинах так і в гірських умовах проходить зі швидкостями, які на 2-3 порядки перевищують швидкість абразії морських берегів, складених корінними породами. В техногенних умовах багато ділянок берегів морів і озер захищаються від руйнівної дії хвиль. В районах портів встановлюють захисні споруди - моли, пірси та ін.

Суффозія - вилуговування розчинних солей грунту, порушення мікроагрегатної структури грунтів і вимивання в глибину з низхідними потоками води тоненьких частинок гірської породи, які в подальшому також виносяться підземними водами. Це викликає осідання всієї вище залягаючої товщі з утворенням на поверхні понижень.

Підтоплення є одним з найбільш розповсюджених сучасних геологічних процесів, що розвивається в природних умовах та під впливом техногенних чинників, особливо як наслідок проведення водогосподарських заходів (наявність іригаційних систем, водосховищ, каналів тощо).

Упродовж останніх років найбільші площі підтоплення фіксуються в межах південних областей – Херсонської, Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та південно- східних Полтавської, Харківської областей та АРК, де процес розвивається не тільки в межах заплав та надзаплавних терас річкових долин та днищах великих балок, а й на вододілах.

У західних областях України найбільші площі підтоплення співпадають з площею гірничих робіт у Львівсько-Волинському басейні У межах Червоноградського гірничопромислового району підтоплення територій фіксується на площі майже 62 км². Загальна площа підтоплення в межах Львівської області становить 0.25 тис. км².

 

1.2. Оцінка інженерного стану

З метою визначення масштабів руйнування, обсягів, термінів і черговості, а також сил і засобів для проведення рятувальних та невідкладних робіт проводиться оцінка інженерного стану.

Перш за все необхідно визначити ступені руйнування населеного пункту і об'єктів господарювання. Знаючи ступінь руйнування, можна визначити величину збитків, обсяги рятувальних і невідкладних робіт.

Ступені руйнування характеризуються наступними критеріями.

Повні руйнування — це руйнування всіх елементів будівель, у тому числі підвальних приміщень, та ураження людей, що знаходяться в них. Збитки становлять більше 70 % вартості основних виробни­чих фондів (балансової вартості). Подальше їх використання немож­ливе.

Сильні руйнування — це руйнування частини стін і перекриття поверхів, їх деформація, виникнення тріщин у стінах та ураження знач­ної кількості людей, що знаходяться в них. Збитки ставлять від 30 до 70 % вартості основних виробничих фондів (балансової вартості). Можливе обмежене використання будівель, що збереглися. Віднов­лення можливе після капітального ремонту.

Середні руйнування — це руйнування переважно другорядних елементів будівель і споруд (покрівлі, вікон, дверей і перегородок), виникнення тріщин у стінах. Підвальні приміщення зберігаються, перекриття залишаються. Люди уражаються частіше уламками кон­струкцій. Збитки становлять 10—30 % вартості основних виробни­чих фондів (балансової вартості будівель). При середньому ремонті відновлюються техніка, транспорт та промислове обладнання. Будівлям необхідний капітальний ремонт.

Слабкі руйнування — це руйнування вікон, дверей та перегоро­док. Ураження людей можливе уламками конструкцій. Підвали і нижні поверхи не пошкоджуються. Вони придатні для використан­ня після поточного ремонту будівель. Збитки становлять до 10 % вартості основних виробничих фондів (будівель). Відновлення мож­ливе після середнього або поточного ремонту.

Після виникнення надзвичайної ситуації для оцінки матері­альних збитків і втрат населення в населених пунктах узагальне­ним критерієм є ступінь ураження населеного пункту, який можна визначити за формулою (2):

С_р = П_р / П_нп, (2)

де С_р — ступінь руйнування населеного пункту (об'єкта); П_р — пло­ща руйнувань; П_нп — загальна площа населеного пункту (об'єкта).

Вплив масштабів руйнування населеного пункту на ступінь руйнування об'єктів подано в табл. 2.

Таблиця 2

Вплив масштабу руйнування населеного пункту на ступінь руйнування об'єктів

Ступені руйнування об'єктів, %	Ступінь руйнування населеного пункту
0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,6	0,7	0,8	0,9	1,0
Середні
Повні й сильні

 

Виходячи зі ступенів руйнування населеного пункту орієнтовно можна визначити втрати незахищеного населення (табл. 3).

 

Таблиця 3

Втрати незахищеного населення залежно від ступенів руй­нувань населеного пункту

Види втрат населення, %	Ступінь руйнування населеного пункту
0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,6	0,7	0,8	0,9	1,0
Загальні
Безповоротні			1,5
Санітарні, у т. ч.:			7,5
легкі	1,5	2,6					13,5
середні		2,5		3,5
важкі	0,5		1,5	1,5			4,5

 

Близько 80 % потерпілого населення буде потребувати надання першої медичної допомоги. Таку допомогу можуть надавати санітарні дружини. Потреби в санітарних дружинах можна визначати за формулою:

П_сан.др = У : А_сан.др ∙ t, (3)

де П_сан.др – кількість санітарних дружин; У – кількість уражених; А_сан.др –можливості сандружин за годину; t — час роботи (годин).

Спеціалізована медична допомога надається в обсязі 50 % від са­нітарних втрат.

Кількість сил і техніки, необхідних для проведення невідкладних і рятувальних робіт, визначають за допомогою табл. 4.

Таблиця 4

Кількість осіб рятувальних загонів і техніки, необхідних для невідкладних і аварійних робіт

Необхідна кількість:	Ступінь ураження населеного пункту
0,1	0,2	0,3	0,4	0,5	0,6	0,7	0,8	0,9	1,0
Осіб рятувального загону, тис. чол.	0,6	1,3	1,9	2,3	2,4	2,6	2,8	2,9	3,3	3,6
Одиниць інженерної техніки

Прогнозовану оцінку пошкоджень інженерних мереж і комуні­кацій населеного пункту можна визначити за матеріалами додатку.

 

Гідродинамічні аварії. Методика оцінки інженерного cтану при них і заходи захисту населення та території

Гідротехнічна споруда - об'єкт господарювання, який знаходиться поблизу водної поверхні і призначений: для використання кінетичної енергії води, що… До основних гідротехнічних споруд відносяться: греблі, водозабірні і… Гребля - гідротехнічна споруда або природні утворення, які обмежують стік води, створюють водосховища і різницю рівнів…

Коефіцієнти апроксимації

Vср= , м/с (5) де: nэ – еквівалентний коефіцієнт шорсткості по створу nэ= , м/с (6)

Час приходу гребеня (tгр) і фронту (tфр) хвилі прориву

До створу, який розглядається

Очікувані параметри, які характеризують зону затоплення, залежать не тільки від розмірів водосховища, величини напору та інших характеристик… Критичні параметри руйнування деяких об'єктів хвилею прориву (водяним потоком)… Для оцінки можливих наслідків прориву гребель можливо скористатися атласами, які розроблені проектними інститутами…

Приклад.

Розв'язок: 1. Висота хвилі прориву:

Оцінка збитків від наслідків НС природного і техногенного походження

Усі збитки від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру поділяються на види залежно від завданої фактичної шкоди.… З = Нр +Мр +Мп + Рс/г + Мтв + Рл/г + Рр/г + Ррек + Аф + Вф + Зф+ Рпзф , (8) … де Нр – збитки від втрати життя та здоров'я населення;

Література

1. Адаменко О. Екологічна геологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів екологічних, геологічних, географічних спеціальностей. / О. Адаменко, Г. Рудько. – Київ: Манускрипт, 1998. – 348 c.

2. Васійчук В.О. Основи цивільного захисту: навч. посіб. / В.О. Васійчук, В.Є. Гончарук, С.І. Качан, С.М. Мохняк. – Львів: Вид-во Львівської політехніки, 2010. – 384 с.

3. Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій. Т.1. Техногенна та природна небезпека./ За заг. ред. В.В. Могильченка. – К.: КІМ, 2007. – 636 с.

4. Методика оцінки збитків від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру. Постанова Кабінету Міністрів України від 15.02.2002 № 175 (http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi)

5. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні (http://www.mns.gov.ua/content/nasdopov2010.html).

6. Стеблюк М.І. Цивільна оборона та цивільний захист: Підручник. – К.: Знання, 2010. – 487 с.

7. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навчальний посібник: Вид. 2-ге, – К.: Центр начальної літератури, 2006.- 438 с.

8. Методика оценки инженерной обстановки при гидродинамической аварии.- ГОЧС НГТУ

(http://www1.nntu.nnov.ru/RUS/otd_sl/gochs/posobiya/posob7/posob7glava1_2_1.htm)

 

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

 

Васійчук Віктор Олексійович

Гончарук Володимир Євтихієвич

Дацько Олександра Сергіївна

Качан Степан Іванович

Козій Оксана Іванівна

Ляхов Володимир Володимирович

Мохняк Сильвестр Михайлович

Петрук Марія Петрівна

Романів Анна Степанівна

Скіра Володимир Васильович

 

ЦИВІЛЬНИЙ ЗАХИСТ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

для студентів всіх спеціальностей і форм навчання

 

Редактор

Комп’ютерне верстання