Лекція 9. Основи організації виробництва

1. Організація виробництва як форма забезпечення ефекти-вної діяльності підприємства

2. Організаційні типи виробництва та їх характеристика

3. Виробничий цикл, його характеристика та структура

 

1. Організація виробництва як форма забезпечення ефективної діяльності підприємства

Для будь-якого підприємства основою його функціонування є виробнича діяльність.

Під виробничою діяльністю розуміють сукупність цілеспрямованих процесів, що здійснюються людьми за допомогою засобів праці чи природних процесів, у результаті яких предмети праці змінюють свій склад, стан, форму отримують певні нові властивості та перетворюються в готову продукцію.

Виробнича діяльність включає:

1) живу працю людей як активну частину виробництва, що становить основу трудового процесу;

2) предмети праці, над якими працює людина для перетворення їх у проміжний чи кінцевий продукт з метою задоволення певних потреб споживачів;

3) засоби праці – частину засобів виробництва, за допомогою яких людина впливає на предмети праці.

Організація виробництва – це процес упорядкування, координації й оптимізації в просторі й часі науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, освоєння та виготовлення продукції для задоволення потреб споживачів і отримання прибутку. Вона розглядає загальні закономірності організації виробничих систем, форми й методи здійснення виробничих процесів виготовлення конкурентоспроможної продукції при раціональному використанні трудових, матеріально-технічних та фінансових ресурсів.

Іншими словами, організація виробництва – це координація й оптимізація в часі та просторі всіх матеріальних і трудових елементів виробництва з метою досягнення у визначені терміни найефективнішого виробничого результату.

Організація виробництва базується на технології виробничих процесів – сукупності методів і засобів, при яких здійснюється перетворення матеріальних ресурсів, інформації та інших компонентів в кінцевий продукт. Технологія виробничих процесів реалізується за допомогою організації виробництва і фактично формує основу виробничої системи, зумовлюючи динаміку виробничого процесу.

Організація виробництва розглядає і вирішує слідуючі завдання:

1. Формування теоретичних основ організації виробничої діяльності підприємства.

2. Організацію процесів створення та освоєння випуску нової чи вдосконалення продукції, яку випускає підприємство.

3. Організацію виробничих процесів.

Вирішення поставлених завдань в значній мірі забезпечить ефективне господарювання підприємства.

 

2. Організаційні типи виробництва та їх характеристика

Тип виробництва – це комплексна характеристика організаційно-технічного рівня виробництва, що охоплює номенклатуру продукції, обсяг виробництва, випуск однотипної продукції, характер завантаження робочих місць, кваліфікацію робітників, собівартість продукції.

Властивий певному виробничому підрозділу тип виробництва зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожний з яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише одного з них або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. За сукупністю цих ознак розрізняють слідуючі загальноприйняті типи виробництва:

Ø одиничне (індивідуальне);

Ø серійне;

Ø масове.

Тип виробництва підприємства визначається типом виробництва провідного цеху, а тип виробництва цеху – характеристикою дільниці, де виконуються найвідповідальніші операції та зосереджена значна частина основних виробничих фондів.

Віднесення підприємства до того чи іншого типу виробництва має умовний характер, бо на підприємстві і навіть в окремих цехах може мати місце поєднання різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується:

Ø широкою номенклатурою продукції;

Ø виготовленням виробів в одиничних екземплярах або малими серіями;

Ø застосуванням універсального устаткування;

Ø групуванням робочих місць за принципом технологічно однорідних операцій;

Ø відсутністю закріплення певних операцій за окремими працівниками;

Ø високою кваліфікацією працівників, яка враховує різноманітний характер виконуваних робіт;

Ø відсутністю детальної розробки технологічного процесу виготовлення виробу;

Ø тим, що об’єктом планування, нормування, обліку є весь виріб або його крупні вузли;

Ø порівняно невисокою вартістю підготовки виробництва нових виробів.

Форма одиничного виробництва поширена на підприємствах, які виготовляють складні вироби і системи спеціального призначення.

Серійне виробництво характеризується:

Ø виготовленням виробів партіями, які періодично повторюються;

Ø обмеженою номенклатурою виготовлених виробів;

Ø застосуванням універсального і спеціалізованого устаткування;

Ø групуванням робочих місць за технологічним і предметним принципами;

Ø закріпленням за робочими місцями обмеженої кількості детале-операцій;

Ø середньою кваліфікацією працівників;

Ø детальною розробкою технологічних процесів;

Ø об’єктом планування, нормування, обліку є вузли і деталі виробу;

Ø відносно більшими витратами підготовки виробництва нових виробів порівняно з одиничним типом виробництва.

Цей тип виробництва розповсюджений на підприємствах, які випускають складні вироби і системи спеціального призначення, що швидко змінюються за конструкцією.

Залежно від розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне та великосерійне виробництво.

Основним завданням виробництв серійного типу є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ та робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають слідюючі нормативи:

· розмір партій (серій) виготовлення виробів;

· нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;

· тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

· випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

· запаси.

Основним нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготівок, деталей у виробництво.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-заключного часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій в результаті їх багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує додаткових складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би ефективну діяльність підприємства.

Масове виробництво має такі особливості:

Ø вироби виготовляються у великих кількостях;

Ø застосовується спеціалізоване і спеціальне устаткування, пристрої та інструменти;

Ø робочі місця розміщуються за ходом технологічного процесу обробки виробів (предметний принцип);

Ø робочі місця спеціалізуються на виконанні однієї будь-якої операції;

Ø технологічний процес розробляється детально;

Ø об’єктом планування, нормування та обліку є деталі, операції;

Ø робітники можуть мати порівняно невисоку кваліфікацію;

Ø підготовка виробництва нових виробів вимагає найбільших витрат (порівняно з іншими типами виробництва).

Такий тип виробництва властивий в основному виробам широкого вжитку. Цей тип виробництва створює передумови для поглиблення спеціалізації та підвищення продуктивності праці, що веде до збільшення ефективності виробництва.

Крім загальноприйнятих типів виробництва існують нетрадиційні (специфічні) типи. Це змішаний метод організації виробничих процесів, який поєднує методи великосерійного та масового виробництва. Він застосовується для усунення таких недоліків масового та серійного виробництва, як орієнтація не на конкретного споживача і його вимоги, а на середині стандарти, а також труднощі переналагодження виробництва, пов’язані із застосуванням значної кількості спеціального обладнання.

Окремо виділяють дослідне виробництво, в якому виготовляють зразки або партії виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. За дослідними зразками розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва. За своїми характеристиками дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства в цілому. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій.

Коефіцієнт закріплення операцій – це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць.

 

 

3. Виробничий цикл, його характеристика та структура

Виробничий цикл – це календарний період часу, протягом якого виріб або партія виробів, що обробляються, проходять усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються в завершений продукт.

Інтервал календарного часу від початку першої виробничої операції до закінчення останньої називається тривалістю виробничого циклу в часі, яка вимірюється у днях, годинах, хвилинах, залежно від виду виробу та стадії обробки.

Виробничий цикл включає:

Ø Час виконання технологічних операцій – основна складова виробничого циклу, яка необхідна для здійснення конкретних робочих операцій перетворення предмета праці в готову продукцію.

Ø Підготовчо-завершальний час – виділяється робітнику для ознайомлення із здаванням і для здачі готової продукції.

Тривалість операційного циклу складається з часу виконання технологічної операції та підготовчо-завершального часу, тобто тривалість операційного циклу – це час обробки однієї партії деталей на конкретній операції технологічного циклу.

Ø Тривалість проходження природних процесів визначається особливостями технології (це час твердіння бетону, охолодження металу тощо), тобто природні процеси характеризуються тільки затратами часу.

Ø Тривалість обслуговуючих процесів складається з часу виконання контрольних операцій, складських та транспортних (включаючи навантаження й розвантаження) операцій.

Сукупність усіх складових виробничого процесу утворює його робочий період.

Частина виробничого циклу – це перерви, які складаються з міжопераційних і міжзмінних перерв.

Міжопераційні перерви утворюють:

§ перерви між партіями – виникають при обробці партії деталей, адже не всі деталі обробляються одночасно. Скорочувати ці перерви можна за рахунок скорочення обсягу транспортних партій деталей, однак це потребує певного збільшення затрат на транспортування деталей між робочими місцями;

§ перерви очікування - виникають при порушенні ходу виконання технологічного процесу, коли попередня технологічна операція вже закінчилась, а робоче місце на наступній операції ще не звільнилось від виконання визначеної роботи;

§ перерви комплектування – виникають на складальних операціях, коли на місце збирання надходять не всі найменування деталей.

Міжзмінні перерви (на обід, вихідні та святкові дні, між змінами) є невід’ємною складовою частиною виробничого процесу [18].

Тривалість виробничого циклу (Т_в) визначається за формулою:

Т_в = Т_оц.+ Т_пр.+ Т_обсл.+ Т_пер.

де - тривалість операційного циклу;

- тривалість проходження природних процесів;

- тривалість обслуговуючих процесів;

- час міжоперіційних та міжзмінних перерв.

Наведена формула характеризує структуру виробничого циклу, тобто основні складові частини тривалості виробничого процесу.

Структуру виробничого циклу подано на рис. 11.1.

Основною складової виробничого циклу є тривалість технологічних операцій, яка становить технологічний цикл. Технологічний цикл обробки партії предметів на одній операції дорівнює:

де Т_m – технологічний цикл в одиницях часу, хвилин;

n – кількість предметів у партії;

t – тривалість обробки одного предмета;

M – кількість робочих місць, на яких виконується операція.

 

 

Рис. Структура виробничого циклу

 

При розрахунку тривалості технологічного циклу необхідно враховувати особливості пересування предметів праці за операціями. На підприємстві використовується один із наступних видів руху:

1) послідовний;

2) паралельний;

3) паралельно-послідовний (змішаний, суміщений).

При послідовному пересуванні предметів праці обробка партії деталей на кожній наступній операції починається лише після того, коли вся партія пройде обробку на попередній операції.

œ Приклад. На підприємстві необхідно обробити партію деталей, яка складається з шести виробів (п=6), при цьому число операцій обробки дорівнює 7 (m=7), норми часу на операції становлять: t₁=20, t₂=50, t₃=30, t₄=15, t₅=4, t₆=2.

Тривалість циклу дорівнює:

Т_{ц.(посл)} =6(20+50+30+15+4+2) =726 хв.

У випадку, коли операції виконуються на кількох робочих місцях тривалість циклу визначається за допомогою формули:

де m – кількість операцій технологічного процесу (і=1,2...m).

Тривалість технологічної частини виробничого циклу при послідовному пересуванні предметів праці можна визначити також за формулою:

де Т_і – тривалість і-ої операції.

Послідовне поєднання операцій застосовується в одиничному та серійному виробництвах.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється. Деталі однієї партії обробляються паралельно на всіх операціях. Тобто передача предметів праці на кожну наступну операцію відбувається поштучно або транспортною партією відразу після обробки на попередній операції.

При паралельному пересуванні тривалість технологічного циклу істотно скорочується і визначається за формулою:

де n_m – розмір транспортної партії, шт.;

t_max – час виконання найбільш тривалої операції, хв.;

М_max – кількість робочих місць для виконання найбільш тривалої операції.

Тривалість технологічної частини виробничого циклу при паралельному поєднанні операцій можна також визначити за формулою:

де Т_д – тривалість найдовшої операції.

При паралельно-послідовному пересуванні предметів праці деталі передаються на наступну операцію у міру їх обробки на попередній операції поштучно або транспортною партією. Таким чином, обробка деталей відбувається одночасно на багатьох операціях і починається на наступній операції ще до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операцій безперервно.

Тривалість технологічного циклу може бути визначена як різниця між тривалістю циклу при послідовному пересуванні та сумарною економією часу за рахунок часу виконання суміжних операцій (СО), тобто:

.

Тривалість технологічної частини виробничого циклу при паралельно-послідовному пересуванні предметів праці можна визначити також за формулою:

де - сума тривалих (довгих) операцій;

- сума коротких операцій.

Довгою вважається та операція, яка знаходиться між двома коротшими за неї, а короткою - та, яка знаходиться між двома довшими за неї.

В сучасних умовах підприємства зацікавлені в економії грошових коштів та прискоренні їх оборотності. Цього можна досягти за рахунок скорочення виробничого циклу шляхом:

Ø удосконалення техніки та технології;

Ø підвищення рівня організації виробництва;

Ø скорочення часу перерв;

Ø збільшення кількості змін роботи обладнання тощо.