рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства - Конспект, раздел Философия, Зовнішньоекономічна Діяльність Підприємства...

Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

(опорний КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ)

Модуль 1

Організація зовнішньоекономічної діяльності.

Особливості та техніка підготовки, укладання, виконання зовнішньоекономічних контрактів

Тема 1. Основи зовнішньоекономічної діяльності.

План лекції.

1.1. Зовнішньоекономічна діяльність: поняття, основні та допоміжні види.

1.2. Класифікація контрагентів, як суб'єктів міжнародних комерційних угод.

Основні питання та терміни

Зовнішньоекономічна діяльність підприємств; зовнішньоторговельні операції, експорт; імпорт; реекспорт; реімпорт; товарообмінні операції; бартерні угоди; компенсаційні угоди; операції з давальницькою сировиною; кліринг; «ноу-хау»; патент; ліцензія; різновиди ліцензійних угод; інжиніринг; міжнародні орендні операції (рентинг, хайринг, лізинг); міжнародні туристичні послуги та їх різновиди; інформаційні та маркетингові послуги; контрагенти; фірма; повні товариства; командитні товариства; негласні товариства; товариства з обмеженою відповідальністю; акціонерні товариства; закордонні представництва; закордонні філії; дочірні підприємства.

 

Рекомендована література

[1], [2], [3], [4], [6], [10], [14, с. 57-73], [15, с. 137-200], [17, с. 146-159, 192-196, 212-229, 335-350], [18, с. 4-9], [19, с. 5-10].

Зовнішньоекономічна діяльність: поняття, основні та допоміжні види.

Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це діяльність різноманітних структур, суб'єктів господарювання, які забезпечують проведення операцій з обміну… Види ЗЕД можна поділити на основні, що їх здійснюється між контрагентами… До основних видів ЗЕД належать:

Класифікація контрагентів як суб'єктів міжнародних комерційних угод

Спілки підприємців діють не з метою отримання прибутку, а для захисту інтересів підприємців, які входять до їх групи, у державних органах та… Державні органи та організації, що мають право виходу на зовнішні ринки, не… Міжнародні організації системи ООН – включають 36 організацій, що носять неприбутковий характер. Основна їх функція –…

Тема 2. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

План лекції.

2.1. Система державного регулювання ЗЕД в Україні та її розвиток.

2.2. Митне регулювання, як складова частина державного регулювання ЗЕД в Україні.

2.3. Валютне регулювання в Україні, як складова частина державного регулювання ЗЕД.

Основні поняття і терміни

Державне регулювання ЗЕД; політика протекціонізму; політика лібералізації; система регулювання ЗЕД в Україні; структура державного регулювання ЗЕД; інституціональна структура управління ЗЕД; методи впливу держави на економічну діяльність; інструменти державного регулювання ЗЕД; митне регулювання; тарифне та нетарифне регулювання; міжнародні митні відносини; митниця; Єдиний митний тариф; преференційні митні ставки; пільгові митні ставки; повні митні ставки; види митного тарифу; демпінг; валютне регулювання; система валютного регулювання; законодавство валютного регулювання; дисконтна політика; девізна політика; валютна інтервенція; диверсифікація валютних резерві; девальвація; ревальвація; валютні обмеження.

Рекомендована література

[5], [8], [9], [13, c. 74-125], [14, c. 39-57], [15, с. 45-137], [18, с. 9-34], [19, с. 160-202], [20, с. 33-55], [21, с. 79-121, 297-307].

 

Система державного регулювання ЗЕД в Україні та її розвиток.

Державне регулювання ЗЕД базується на загальних принципах регулювання економіки. Проте методи і рівень цього регулювання мають певну специфіку, яка… На формування зовнішньоекономічної політики різних країн впливають явища, які… Дія вищезазначених процесів породжує постійну взаємодію в сучасний зовнішньоторговельній політиці двох моделей –…

Митне регулювання, як складова частина державного регулювання ЗЕД в Україні.

Формування і розвиток всієї сукупності міжнародних економічних відносин (МЕВ) безпосередньо пов’язано з формування і розвитком митної системи. Міжнародні митні відносини – це сукупність суспільних відносин, що виникають у… Україна самостійно визначає свою митну політику, утворює власну митну систему і здійснює митне регулювання на своїй…

Валютне регулювання в Україні, як складова частина державного

Регулювання ЗЕД

Валютне регулювання стосується всіх видів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки забезпечує можливість здійснення зовнішньоекономічних операцій… Валютне регулювання– це система заходів і засобів (інстру­ментів), що… Система валютного регулювання включає ринкове, державне і міждержавне регулювання.

Тема 3. Міжнародний договір купівлі-продажу (МДКП) товарів та його правове регулювання.

План лекції.

3.1. Правове регулювання МДКП: форми, умови, порядок укладання та виконання міжнародних угод з іноземними партнерами згідно Віденської конвенції.

3.2. Поняття, особливості та зміст міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів “ІНКОТЕРМС”.

 

Основні поняття та терміни

Міжнародний договір купівлі-продажу; Віденська Конвенція щодо МДКП; тверда оферта; вільна оферта; акцепт; контроферта; ІНКОТЕРМС.

 

Рекомендована література

[11], [14, c. 109-180], [15, с. 217-327], [16, с. 134-161], [17, c. 99-109], [18, c. 34-49], [20, c. 292-299].

 


Правове регулювання МДКП: форми, умови, порядок укладання та виконання міжнародних угод з іноземними партнерами згідно Віденської конвенції.

Особливостями МДКП є наступні: - закріплює правові аспекти комерційної угоди; - стосується лише експортних або імпортних операцій і не торкається форм зустрічної торгівлі;

Замовлення

2 - підтвердження 5. Обмін листами і підтвердження досягнутої раніше домовленості (по телеграфу,… 6. Підписання контракту – безпосередня зустріч контрагентів, проведення переговорів і підписання угоди сторонами…

Виключення чотирьох видів з ІНКОТЕРМС 2000.

ICC уводить дві нові умови Доставки:

- DAP (Delivered At Place) - Доставлене в місці, який буде використовуватися замість DAF, DES і DDU

- DAT (Delivered At Terminal) - Доставленно на термінал, який буде використовуватися замість DEQ.

Ці умови можуть бути використані незалежно від угоди про вид транспорту.
Причина ухвалення рішення про зниження кількості умов полягала в тому, що трейдери найчастіше вибирали невірні або заплутані умови, що ведуть до суперечливих або незрозумілих контрактів.

Дві категорії, замість чотирьох.

11 умов стали систематизовані у двох категоріях:

- Доставка будь-яким видом транспорту (морським, наземним, повітряним, залізничним) - EXW, FCA, CPT, CIP, DAP, DAT і DDP. Вони можуть бути використані, коли відсутній морський транспорт.

-Доставка морським/річковим шляхом - FAS, FOB, CFR і CIF.

Адаптовані правила.

4. Електронні документи (записи). Зобов'язання покупця й продавця надавати контрактну документацію тепер можуть…

Institute Cargo Clauses (Інститут лондонських страховиків).

Там де умови вимагають одержання страховки, страхові вимоги змінені з урахуванням виправлень Інституту лондонських страховиків.В 2009 р. страхові ринки прийняли виправлені Умови страхування вантажів (LMA/IUA). Терміни Вартість, Страхування й Фрахт (CIF) і Перевезення й страховка оплачені (CIP) були змінені для того, щоб це показати. Виправлення також проясняють інформацію із зобов'язань щодо страхування.

6. Безпека.

Проблема безпеки товарів, судів і т.д., зараз є однієї з основних при здійсненні міжнародної торгівлі. Враховуючи, що більшість країн зараз висувають вимоги найвищих перевірок безпеки, нові правила вводять зобов'язання обох сторін надавати всю необхідну інформацію із запиту у випадках проведення митного імпортного / експортного очищення. Попередня версія ІНКОТЕРМС не пред'являла такий вид співробітництва.

Витрати по зберіганню на Терміналі.

Коли продавець повинен організувати й оплатити за доставку товарів до погодженого місця (CIP, CPT, CFR, CIF, DAT, DAP і CCP) може трапитися, що сплата витрат за зберігання на терміналі переходить до покупця як частина контрактної ціни за товари. Проте, у деяких випадках продавець також повинен був платити терміналу за зберігання (подвійна сплата). ІНКОТЕРМС 2010 спрямований для виправлення ситуації й внесення ясності, хто відповідальний за сплату витрат по зберіганню на терміналі.

Основні виправлення в новий текст Інкотермс 2010 не вимагають яких-небудь конкретних дій, але вони повинні бути розглянуті й враховані при підготовці й укладанні контрактів, які набувають чинності від 1 січня 2011 р. Плутанина й потенційні спори щодо застосовного права й правил Інкотермс можуть привести до небажаних наслідків, у тому числі пов'язаних із затримками й складностями в митному оформленні вантажів, що надходять по таких контрактах.

Тема 4. Міжнародний контракт купівлі-продажу у зовнішньоекономічній діяльності

План лекції

4.1. Поняття, види та порядок укладання зовнішньоекономічних контрактів.

4.2. Зміст і структура зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу товарів.

Основні поняття і терміни

Переддоговірний період; преамбула; предмет контракту; способи визначення якості товару; базис постачання; особливості визначення кількості товару у контракті; ціна контракту; валюта ціни; спосіб фіксації ціни; умови платежу; валютні застереження; спосіб платежу; строк постачання; дата постачання; рекламації; форс-мажор; транспортні умови контракту.

Рекомендована література

[12], [14, с. 109-180], [15, c. 217-327], [17, c. 300-335], [18, c. 92-107], [19, с. 62-99], [20, c. 193-209].

Поняття, види та порядок укладання зовнішньоекономічних контрактів.

Під процедурою здійснення зовнішньоекономічних операцій варто розуміти комерційну діяльність, спрямовану на відшукання контрагента, установлення з… Процес проведення зовнішньоекономічних операцій розбивається на кілька етапів… І. Підготовчий етап, включає:

Зміст і структура зовнішньоторговельного контракту купівлі-продажу товарів.

 

У міжнародній торгівлі склалися певні вимоги і правила формулювання умов (статей, параграфів) контрактів. Текст контракту складається з трьох частин:

  1. Преамбула (вступ);
  2. Предмет контракту;
  3. Заключна частина.

І. Преамбула

Передує тексту договору і має зазвичай такий зміст: найменування та номер контракту; місце і дату укладення контракту; визначення сторін угоди:

  • повні фірмові найменування продавця та покупця, під якими контрагенти зареєстровані в торговому реєстрі своєї країни, їх правовий стан, місцезнаходження (назва країни чи міста);
  • найменування осіб, що підписали контракт, із зазначенням їхніх посад та назва документу, що надає особі право підписання контракту (устав, договір, доручення);
  • найменування сторін у тексті контракту (зазначення, хто конкретно є продавцем, а хто покупцем).

ІІ. Предмет контракту.

№1. Предмет контракту. У цьому параграфі вказуються найменування товару (повне і точне), його… №2. Кількість.

ІІІ. Заключна частина

· Юридичні адреси сторін; · Найменування осіб, які підписали контракт. За випадку, коли сторони не з’ясували питання щодо мови контракту, то згідно зі звичаєм, що склався у практиці…

Тема 5. Організація та техніка проведення комерційних переговорів.

План лекції

5.1. Рекомендації з підготовки до проведення комерційних переговорів у ЗЕД.

5.2. Організація і техніка проведення ділових переговорів.

 

Основні поняття та терміни

Діловий етикет і протокол, дипломатичний етикет і протокол, наказ про відрядження спеціалістів, калькуляцію вартості приймання й обслуговування іноземних делегацій, запрошення, програма перебування, протокольні норми ділової частини переговорів, загальні правила міжнародних зустрічей, класифікація комерційних переговорів, етапи підготовки ведення переговорів, основні правила формування ділових відносин, методи проведення переговорів, етапи проведення переговорів.

Рекомендована література

[14, с. 351-379], [15, c. 779-817], [16, с. 91-124], [17, c. 109-112], [18, c. 117-182], [20, c. 218-223].

 

Рекомендації з підготовки до проведення комерційних переговорів у ЗЕД

В діловому спілкуванні важливе місце посідає суворе виконання загальноприйнятих норм поведінки, правил та порядку організації зустрічей і церемоній, які носять назву етикету і протоколу.

Діловий етикет і протокол – це похідні, спрощені та факультативні норми дипломатичного етикету та протоколу. Діловий етикет і протокол ніде в письмовій формі не зафіксований та має факультативний характер.

Дипломатичний етикет і протокол – це сукупність норм поведінки представників різних країн у їх спілкуванні на міжнародному рівні. Його основою став: а) дворянський етикет, встановлений французьким королем Людовиком ХІІІ, який визначав взаємовідносини між дворянами, їх королем та третіми особами; б) армійський етикет, який існував у письмовій формі у вигляді військового статуту; в) церковний етикет, який визначав взаємовідносини зі церковнослужителями.

Критерієм вибору норм етикету і протоколу (ділового чи дипломатичного) є рівень сторін, що беруть участь у спілкуванні. Якщо відбувається зустріч представників державної чи муніципальної влади, що прибули за офіційним запрошенням державних органів іншої країни, застосовуються норми дипломатичного етикету і протоколу: вивішування державних прапорів, зустріч в аеропорту і т.д.

Розглянемо основні норми ділового етикету та протоколу, що застосовуються при прийнятті іноземної делегації:

  1. Запрошення - направляється іноземній фірмі в письмовій формі та містить такі відомості:
  • кого і з якою метою запрошують (метою візиту може бути: з’ясування можливостей встановлювання контактів, проведення переговорів, підпис документів, організація конференцій, семінарів, виставок та ін.);
  • на який термін запрошують;
  • хто фінансує перебування іноземної делегації;
  • хто надає перекладача;
  • який рівень обслуговування (готель) ви можете забезпечити;
  • основні пункти проекту програми перебування.

Відповідь на запрошення повинна бути дана не пізніше 1-2 днів з моменту отримання тими ж засобами з’вязку.

2. Програма перебування складається до приїзду делегації, як проект, в якому по днях і годинах розписується перебування іноземної делегації. Кожного дня не менше 3-4 годин повинно виділятися на вільний час. Відвідування культурних заходів здійснюється лише за узгодженням сторін. Якщо іноземна особа прибуває з дружиною або іншими членами родини, то для їхнього прийому складається окрема програма перебування.

Крім цього складається план зустрічі делегації, як внутрішній документ фірми, в якому визначається по днях і строках, хто із співробітників фірми і які обов’язки виконує щодо перебування іноземної делегації.

3. Зустріч делегаціїобов’язкововідбувається в аеропорту або на морському вокзалі - біля митної стійки, якщо гість прибуває поїздом – то на платформі біля вагону. На зустріч відряджаються: один з членів вашої делегації по переговорах, перекладач, водій з машиною (повинен забезпечити перенесення багажу).

Якщо іноземний партнер прибуває з дружиною, його зустріч відбувається також з дружиною (не забути квіти !), у такому разі – ще один перекладач та водій з машиною.

Заздалегідь необхідно продумати маршрут прямування (від місця зустрічі до готелю), щоб була можливість надати гостю інформацію про пам'ятні місця в напрямку руху.

4. Оформлення в готелі здійснюється зразу після зустрічі, місце в готелі повинно бути заздалегідь заброньоване. Переніс багажу повинен забезпечити водій. Правила доброго тону рекомендують після оформлення документів розстатися з гостями у холі готелю та домовитися про так званий “протокольний візит” (візит ввічливості). Мета короткого (20-30 хвилин) протокольного візиту – своєрідна відповідь гостя на зустріч і одночасне уточнення програми перебування. Як правило, під час такого візиту гостей пригощають, але без спиртного.

Під час перебування делегації організуються також неофіційні, неформальні зустрічі як господарями, так і гостями. Перша така зустріч організується господарями, але у програмі перебування делегації відводиться вільний час, щоб гості могли скористатися можливістю організувати відповідну зустріч.

5. Протокольні норми ділової частини переговорів включають вимоги до приміщення для переговорів та обслуговування учасників переговорів.

  • Приміщення для переговорів – це окрема кімната з овальним чи круглим столом, щоб кожен з учасників переговорів почував себе в рівному становищі. Поруч повинна бути кімната відпочинку, обладнана засобами міжнародного зв’язку. Для успішного проведення переговорів треба відвести приміщення для малої кухні.
  • Рівність сторін за рангом і кількістю учасників не обов’язкова, але бажана.
  • Обслуговування учасників переговорів – подача кави, бутербродів, напоїв тощо здійснюється обслугою (секретарем), і не допускається учасниками переговорів. На переговорах бажана присутність перекладача, послуги якого знижують психологічну та фізичну навантаженість учасників переговорів; дають можливість отримати додатковий час для обміркування відповіді та списати на перекладача власні помилки.

6. До загальних правил міжнародних зустрічей при проведенні комерційних переговорів відносять наступні:

- категорично забороняються запізнення на переговори (з будь-яких причин);

- при розміщенні за столом важливо забезпечити достатньо місця і удобств для речей;

- в переговорах необхідно дотримуватися дисципліни і повністю підпорядковуватися керівнику. Керівником може бути керівник фірми, який повинен від початку до завершення брати участь у переговорах. За другого випадку, як правило, організується зустріч з керівником фірми до початку переговорів та після їх закінчення. Не можна суперечити, перепиратися під час переговорів серед членів своєї команди;

- розпочинати переговори можна тільки з дозволу керівника, який дається, як правило, сигналом (для чого до початку переговорів розроблюється ціла система сигналів);

- паління під час переговорів дозволяється з дозволу керівника команди. Алкогольні напої під час переговорів заборонені;

- стенографування і магнітофонні записи на переговорах не допускаються.

Мистецтво ведення переговорів при укладанні зовнішньоторговельних угод дозволяє отримати максимально можливий економічний результат. Переговори завжди націлені на вирішення двох головних завдань:

- будь-які переговори повинні привести до узгодження, якщо це можливо;

- якщо не можливе покращення взаємовідносин сторін в результаті переговорів, не можна допускати їх погіршення.

Комерційні переговори класифікується наступним чином (табл. 5.1.)

 

Таблиця 5.1 – Класифікація комерційних переговорів

За метою проведення З техніки проведення За соціально- психологічними підходами
1. Підписання підсумкових документів (вони можуть мати або ні юридичну силу) 1. За допомогою ділового листування (обмін листами, офертами та ін.) 1. Позиційні переговори: - жорсткі - м’які
2. Без підписання підсумкових документів (для з’ясування, уточнення загальних умов можливої угоди) 2. Телетайпні і телеграфні переговори (вони повністю протокольні) 2. Принципові переговори
3. Для врегулювання суперечок, що виникли вже за існуючими контрактами, у випадку порушення їх умов 3. Телефонні переговори (не мають юридичної сили)  
4. Хибні переговори, що носять відволікаючий характер 4. За допомогою особистих контактів  

 

Проводячи переговори, великої уваги приділяють учасникам переговорів. Критеріями добору учасників до команди з переговорів можуть бути наступні:

1) професійна підготовка ­ товарознавча або інженерно-технологічна, комерційна;

2) загальнокультурна підготовка ­ висока ерудиція, тактовність, знання культури не лише своєї країни, але і країни-партнера;

3) психологічна підготовка ­ знання соціальної психології, вміння підтримувати психологічний контакт, мовна підготовка (знання мови партнера).

Будь-яке ділове спілкування включає три етапи: підготовка, проведення переговорів, аналіз результатів і виконання досягнутих домовленостей.

Підготовка до ведення переговорів здійснюється у двох формах:

  1. Безперервна підготовка (вивчення елементів, що складають маркетингову діяльність фірми);
  2. Безпосередня підготовка, яка складається з наступних елементів: ретельне вивчення всього ділового листування; розрахунок діапазону цін; складання проектів підсумкових документів; вивчення досьє на фірму та її представників.

При підготовці до ведення переговорів необхідно:

- кваліфіковано розібратися у сутності проблеми, ретельно проаналізувати зібрану інформацію, підготувати необхідні справочні матеріали та можливі варіанти вирішення питань, мати чітко сформульовані докази;

- підготувати ключові питання та намітити того, хто і в який час їх задасть;

- продумати питання, які може задати контрагент та осмислити варіанти відповідей на них;

- одержати якомога більшу інформацію про майбутнього партнера: фінансовий стан фірми, переважні види діяльності, ступінь надійності, ділові традиції, репутація серед ваших звичайних ділових партнерів, манера проведення переговорів (чи надаються знижки), яка лояльність фірми до нашої країни;

- вивчити досьє на представників контрагента, обраних для участі в переговорах: вік, сімейний стан, особливості характеру, особисті звички, хобі, освіта, професійний рівень і т.д.

В розвитку ділових контактів важливе значення мають ділові прийоми, головне призначення яких – ділове спілкування, поглиблення та поширення контактів, отримання необхідної інформації в неофіційних умовах. За кордоном участь у прийомах – обов’язковий вид службової діяльності. Отримавши запрошення, в якому вказано день, час, місце проведення та вид прийому, треба ретельно підготуватися до прийому, вирішуючи, з ким і які питання треба обговорити, слід бути готовим до всіляких питань з боку гостей. Також необхідно звернути увагу на можливі примітки внизу запрошення:

„п.в.” – прохання відповісти;

„р.t.” – „не забудьте” (якщо вас вже запросили усно);

„r.s.v.p.” – „надішліть відповідь, будь ласка”. На такі запрошення слід відповісти за три-чотири дні до прийому по телефону (якщо від вказаний), або письмово (якщо прийом офіційний);

„s.t.” – „будь ласка, не запізнюйтесь”;

„c.t.” – „ припускається запізнення на 15 хвилин (не більше).

При відвідування прийомів етикет вимагає відповідної форми одягу, що частіше повідомляється у запрошенні. Звичайно це – повсякденний костюм чи сукня. Запрошення на святкові прийоми вимагає наявності для жінок – вечірньої сукні, для чоловіків – фраку з відповідною екіпіровкою (“White tie” – біла краватка) чи смокінгу („Black tie” – чорна краватка).

Прийоми поділяються на денні та вечірні, з розсаджуванням за столом чи запрошені самі обирають собі місця. Відповідно міжнародній практиці, існують такі основні види прийомів:

“Келих шампанського” (“Coupe de champagne”) або “Келих вина” (“Vin d’Honneur”) починаються у 12.00 та завершуються о 13.00 годині. Під час такого прийому подають лише шампанське, вина, соки, а як закуски – маленькі тістечка, горіхи, бутерброди. Прийоми проходять стоячи. Форма одягу – повсякденний костюм чи сукня.

„Завтрак” (“Lunch”) проводять між 12.00 та 15.00 годинами упродовж півтори години (біля години за столом, півгодини – за кофе), частіше для учасників з’їздів, конференцій, ярмарок, засідань. Подають аперитив (водку, виски, джин, сухе вино), одну-дві холодні закуски, одну страву з риби або з м’яса, десерт, напої, відповідні до страв. Форма одягу – повсякденний костюм.

„Коктейль” – починається між 17.00 та 18.00 і триває дві години. На нього можна прийти у будь-який із вказаного у запрошення час (з 17.00 до 19.00 чи з 18.00 до 20.00), і, побувши півтори години, піти. Але прихід чи ухід співробітників пізніше за керівника делегації (фірми) вважається порушенням етикету. Під час „Коктейлю” господар та господиня біля входу зустрічають, представляють та проводжають гостей. “Коктейль” проводиться стоячи та передбачає подачу офіціантами коктейлів, вин в келихах, а в якості закуски – канапе (невеликі бутерброди) з різними начинками, солоні міні-тістечка, печиво, горіхи, фрукти, на солодке – міні-тістечка з кремом, сливками, желе.

Прийом “Фуршет” проводиться при підписанні протоколів, укладенні ділових погоджень в ті самі години, що й “Коктейль”. Його відміна в тому, що подається більше закусок. Приходячи на такий прийом, спочатку треба розшукати господаря прийому і привітатися з ним.

В залі ставлять столи (на шість-вісім чоловік) із холодними та гарячими закусками (сосиски, жульєни, невеликі котлети). Потому подається десерт (сир з фруктами, желе, морозиво) та кава. На столах стоять тарілки, ножи, виделки, серветки і закуски беруться самостійно (офіціанти лише поповнюють блюда, наливають напої та накладають морозиво).

Йти з прийому можна, не прощаючись. Ознака доброго тону – залишити в холі візитну картку, де вказується прізвище, ім’я та по батькові, місце роботи, адреса, посада, номери службових телефонів. Зміст візитки, як правило, друкується рідною мовою, англійською та, можливо, мовою країни, яку ви відвідуєте. Форма одягу – повсякденний костюм чи сукня, якщо у запрошенні не вказано інше.

„Обід” (“Dinner”) – найбільш почесний вид прийому – як правило, починається між 19.00 і 21.00 та триває дві-дві з половиною години. За столом гості проводять біля години, надалі – спілкуються у гостинних. Столи прикрашають квітами і ставлять літерою „П” чи „Т”. Почасні місця – обличчям до вхідних дверей. Перед обідом пропонують аперитив, на обіді подають: з холодних закусок – овочеві салати, по одному рибному та м’ясному блюду, на гаряче – бульйон з гренками, м’ясне блюдо, на десерт – желе, креми, ягоди зі сливками. Якощо у запрошення вказано “White tie” чи „Black tie” – це торжественний прийом, що вимагає парадного одягу.

„Обід-буфет” (“Buffet Dinner”) – відомий під назвою „шведський стіл”, проводиться у той же час, що й „Обід”. В центрі залу ставлять великий стіл, навкруги – окремі столики. Гості самі накладають собі страви і намагаються сісти з тими особами, з якими їм необхідно поговорити. Прийом проводиться сидячи, тому не дає можливості поспілкуватися зі всіма, з ким необхідно. Форма одягу така ж, як на „Обіді”.

„Вечеря” (“Supper”) починається о 21.00 годині чи пізніше, чим і відрізняється від обіду. Форма одягу вказується у запрошенні: для чоловіків – темний костюм, смокінг чи фрак, для жінок – вечірня сукня.

Прийоми „Кавовий або чайний стіл” невеликі та менш офіційні. На каву запрошують з 17.00 до 19.00, на чай – до 20.00. В залежності від кількості запрошений накривають один чи кілька столиків, подають декоративні бутерброди, тістечка, кекси, солоні та солодкі торти, коробки цукерок, сливки, лимони, фрукти, десертні та сухі вина, соки, воду. Форма одягу – повсякденний костюм.

„Бранч” (“Brunch”) – неформальний вид прийому між завтраком і обідом, який зазвичай проходить у вихідні дні. На нього запрошують з родиною, що дозволяє познайомитися з колегами чи партнерами у дружній атмосфері. „Бранч” подібний легкому ланчу: подають яйця, бекон, м’ясо, рибу, млинчики, булочки, масло, каву, чай, соки, у великій кількості прохолодні напої, вино. Меню та організаційні моменти спрощені.

„Барбекю” – неформальний вид прийому, подібний нашому „шашлику”, коли на решітці одночасно жаряться куски різного м’яса (яловичина, свинина, птиця), сосиски. Форма одягу – звичайна.

„Пікнік” – організовують на відкритому повітрі за містом у денний час. Блюда готуються раніше та упаковуються для перевезення. Меню можуть запропонувати різне: закуски (паштети, салати), в термосах – суп, запечене м’ясо, птиця, на десерт – фрукти, тістечка. „Пікнік проводиться в теплу пору року, тому одягаються легко та нарядніше, чим на „Барбекю”.

„Бокал вина з сиром” (“Cheseand wine party”) – дешевий і простий вид прийому, який все більш часто застосовується. У господаря є можливість підібрати різні вина і сири, а у гостей – почавши бесіду з переваг запропонованих вин ті сирів, познайомитися друг з другом. Сир нарізають великими кусками, до нього подають хлібці, масло, свіжі та сухі фрукти, горіхи, маслини. Форма одягу – повсякденний костюм.

На прийомах останнім часом промовами та тостами обмінюються на початку заходу. Першим тост промовляє господар дома чи директор фірми (на офіційних прийомах „чокатися” не прийнято). Під час бесід слід обходити теми про сімейне життя, невдачі, політику, релігію, доходи, дітей. Дуже цінується вміння уважно слухати співбесідника. Якщо у приміщенні, де проводиться прийом, на столах на стоять попільниці, не можна палити.

 

Організація і техніка проведення ділових переговорів.

Ділові робочі відносини – це відносини, коли партнери допомагають один одному на взаємовигідній основі. У “дружньому” варіанті таких відносин… Важливо чітко засвоїти основні правила формування нормальних ділових робочих… Практика проведення комерційних переговорів визначила два основних соціально-психологічних методи їх ведення:

Змістовний модуль 2

Функціональне забезпечення зовнішньоекономічної діяльності підприємства.

Тема 6. Валютно-фінансові умови зовнішньоторговельних угод

 

План лекції

6.1. Поняття і чинники валютно-фінансових умов контракту та валютні умови угоди.

6.2. Фінансові умови зовнішньоторговельних контрактів.

6.3. Засоби платежу при виконанні валютно-фінансових умов контракту.

6.4. Заходи проти необґрунтованої затримки платежу та неплатежу.

Основні поняття і терміни

Валютно-фінансові умови контракту, валютні умови контракту, фінансові умови контракту, валюта ціни, валюта платежу, валютні ризики, валютне застереження, міжнародні розрахунки, інкасові розрахунки, акредитив, банківський переказ, поштовий переказ, чек, розрахунки за відкритим рахунком, вексельна форма розрахунків, банківський акцепт, банківський аваль, банківська гарантія, телеграфний переказ, поштовий переказ.

Рекомендована література

[13, с. 239-255], [14, с. 180-217], [15, с. 327-386], [17, с. 466-500], [18, c. 184-197], [20, c. 201-209, 242-264], [21, c. 243-279].

 

Поняття і чинники валютно-фінансових умов контракту та валютні умови угоди.

Валютно-фінансові умови контракту — це умови, що визначають, яку валюту, в який час, у якій сумі та в якій формі експортер отримає за проданий… Вибір валютно-фінансових умов контракту зумовлює ряд чинників: Наявність… Значення правильності вибору валютно-фінансових умов контракту визначається наступними показниками: рентабельність…

Фінансові умови зовнішньоторговельних контрактів

Фінансові умовипередбачають наступне: спосіб платежу (готівковий, авансовий, в кредит); міжнародні розрахунки та їх форми (акредитив, інкасо,… Спосіб платежу визначає, коли здійснюється платіж за товар відносно його… · Готівковий платіж – повна або часткова оплата товару до чи проти передачі експортером товару або…

Рис. 6.1 – Схема інкасової форми платежу

 

Інкасові операції порівняно прості і недорогі для контрагентів. Ра­зом з тим вони мають серйозні недоліки, які різко знижують пе­реваги в розрахунках по експорту: розрив у часі між відвантаженням товару, передачею документів у банк імпортера й одержанням платежу (інколи від кількох тижнів до кількох місяців), що затримує обо­ротність коштів експортера.

Недоліки інкасо для експортера: затримки в отриманні платежів від 2 тижнів до 1 місяця; немає гарантій платежу за випадку неплатоспроможності імпортера або його відмови прийняти товар. Нейтралізувати ці вади можна: застосовуючи телеграфне “інкасо”; вимагаючи банківської гарантії платежу.

Акредитивна форма розрахунків. В міжнародній торговій і банківській практиці використо­вуються єдині стандартизовані процедури і правила використан­ня документальних акредитивів. Ці процедури були сформульо­вані Міжнародною торговою палатою (МТП) в Уніфікованих пра­вилах і звичаях для документальних акредитивів (УПДА), до яких приєдналася більшість банків світу. УПДА періодично пере­глядаються. В даний час діє редакція правил 1993 р. (публікація МТП №500).

Акредитив являє собою письмове зобов’язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти на­бору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву. Головний документ — акредитивне доручення, що виходить від імпортера та містить: суму, строк дії акредитива, вид акредитива, інструкція банку про умови виплати коштів з акредитива.

В акредитивній операції беруть участь: імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива), бенефіціар (зазвичай експортер), на користь якого відкривається акредитив; банк, що виставив акредитив (банк-емітент); банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк). Документальний акредитив здійснюється за такою схемою (рис. 6.2.)

 

 
 


7

                           
   
         
         
     
 
 
 


9 6 4 2 10 11

Імпортер  
Експортер (беиефіціар)
1

   
 
 
 

 


  1. Експортер відправляє імпортеру товару факс про го­товність товару до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив.
  2. Імпортер дає вказівки своєму банку відкрити акредитив на користь бенефіціара у себе чи за кордоном.
  3. Банк імпортера повідомляє експортера про відкриття ак­редитива і відправляє акредитивний лист, в якому доклад­но викладені умови акредитива.
  4. Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на його користь акредитива і про умови цього акредитива.
  5. Експортер відвантажує на адресу покупця товари у відповідності до умов договору.
  6. Продавець передає виконуючому акредитив банку товаросупроводжуючі документи.
  7. Виконуючий банк перевіряє відповідність наданих товаросупроводжуючих документів умовам акредитива й відправляє їх банку імпортера.
  8. Банк імпортера теж перевіряє документи і тоді перера­ховує відповідну суму валюти на кореспондентський ра­хунок виконуючого банку.
  9. Виконуючий банк зараховує відповідну суму валюти на рахунок бенефіціара.
  10. Банк імпортера відправляє товаросупроводжуючі доку­менти разом з акредитивним листом імпортеру.
  11. Імпортер, одержавши документи, перевіряє їх відповідність умовам акредитива і приймає для акцепта. Якщо зауважень немає, банк списує гроші з рахунку наказодавця по акредитиву.

 

Рис. 6.2 - Схема акредитивної форми платежу

 

При здійсненні міжнародних розрахунків на основі акреди­тива сторонам даного механізму, особливо бенефіціару, важливо звертати увагу на види акредитива. Види акредитивів визначаються по таких ознаках:

1) у залежності від ступеня відповідальності банку:

· відкличні — які можуть бути відкликані імпортером достроково;

· безвідкличні — які не можуть бути відкликані достроково без згоди всіх сторін угоди. Безвідкличні акредитиви бувають: а) підтверджені — ті, котрі підтверджуються додатково банком експортера, тобто гарантовані двома банками; б) непідтверджені — ті, котрі гарантовані лише банком імпортера.

2) у залежності від використання засобів з акредитива:

· подільні — відкриваються на єдину суму, але оплата проводиться частинами;

· неподільні — акредитив відкривається на єдину суму і стягується єдиною сумою;

· трансферабельні - надають право експортерові уступити можливістю використання засобів з акредитива третій особі (у рамках терміну дії акредитива і суми акредитива). Використовуються, якщо експортер виступає як посередник або постачання товару проводиться багатьма постачальниками.

· револьверні — відкриваються на всю суму, але стягуються частинами з одночасним відновленням умов для нового стягнення наступними частинами, поки не будуть стягнені усі суму. Використовуються при рівномірних періодичних постачаннях.

Переваги акредитивної операції для експортера: швидкість отримання коштів; гарантованість отримання коштів. Недоліки для імпортера: заморожування грошових коштів на рахунку під строк дії акредитива; висока вартість комісійних банку.

Банківський переказ – імпортер дає доручення своєму банку провести платіж на користь експортера з його валютного рахунку. Головний документ — платіжне доручення, що виходить від імпортера.

Оскільки банківські перекази не супроводжуються комерційними документами та містять максимальний ризик неплатежу або непоставки товару, то в зовнішній торгівлі практично не використовуються, за винятком доплат, авансів, перерахунків, штрафних санкцій. Ця форма оплати найдешевша.

Найбільш розповсюдженою формою банківського переказу є авансовий платіж.Аванс — це грошова сума чи майно­ва цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження това­ру в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

Аванс може бути наданий в грошовій і товарній формах. Останній передбачає передачу імпортером експортеру сировин­них матеріалів чи комплектуючих виробів, необхідних для виго­товлення замовленого обладнання. Аванс в грошовій формі пе­редбачає виплату покупцем узгоджених в контракті сум в рахунок платежів за умовами договору до відвантаження товару (надання послуг), а інколи навіть до початку виконання контракту.

В світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках: 1) коли продавець сумнівається в платоспроможності покуп­ця; 2) коли політична і (чи) економічна обстановка в країні по­купця нестабільна; 3) при постачанні дорогого обладнання; 4) при поставці товарів стратегічного призначення; 5) при тривалих строках здійснення контракту.

Аванс може надаватися як на повну вартість, так і в вигляді певного відсотку від неї. Його величина залежить від мети аван­су, характеру товару, його новизни, вартості і строків виготовлен­ня. В світовій практиці авансові платежі зазвичай складають 10-30% суми контракту. Погашається аванс шляхом заліку при поставці товару. Ця умова повинна бути зафіксована в договорі. Авансові платежі як форма міжнародних розрахунків більш вигідні експортеру і менше — імпортеру.

При розрахунках по відкритому ра­хунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної забор­гованості. Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє на його адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованість в дебет рахунку, відкритого на ім'я імпортера. Ос­танній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер й імпортер здійснюють компенсуючі переведення. Особливості даної форми розрахунків: 1) передбачає ведення контрагентами великого обсягу робо­ти; 2) товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера, мимо банку, в зв’язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди; 3) рух товару передує руху валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості по відкритому рахунку залежить від домовленості сторін угоди. Платіж по відкритому рахунку в більшій мірі вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризик оплати недоставленого то­вару, а відсотки за користування кредитом не знімаються. Для експортера цей платіж являється самою ризикованою формою розрахунків, оскільки в нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в узгоджений строк. Платежі у формі відкритого рахунку займають сьогодні міцні позиції в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи (до 60% всіх платежів).

На жаль, в українській практиці, як і в інших постсоціалістичних країнах, розрахунки по відкритому рахунку не одержали достатнього розповсюдження. Це пов'язано в значній мірі з низькою платіжною дисципліною, нестачею інформації про фінансове становище фірм, відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків в цій формі.

Засоби платежу при виконанні валютно-фінансових умов контракту

Вексель — це цінний папір, що становить собою безумовне зобов’язання провести платіж у зазначений строк. За економічною природою вексель — це… · забезпечує платежі за кредитом; · являє собою абстрактне зобов’язання, тобто відсторонене від причин, що його викликали та будь-яких умов, що…

Заходи проти необґрунтованої затримки платежу та неплатежу

Банківська гарантія — доручення банка-гаранта, що приймається відносно до будь-якої особи-бенефіціара за дорученням іншої особи-принципала у… Банківська гарантія повинна мати наступні реквізити, за відсутності хоча б… · точне найменування банка-гаранта, експортера та імпортера;

Тема 7. Організація і технологія міжнародних перевезень

 

План лекції

7.1. Транспортне забезпечення ЗЕД.

7.2. Організація міжнародних перевезень основними видами транспорту.

7.3. Транспортні умови угоди та порядок оформлення міжнародної транспортної документації.

Основні поняття і терміни

Транспорт, транспортне забезпечення, міжнародні перевезення, пряме транспортне забезпечення, змішане транспортне забезпечення, транспортні конвенції, контейнеризація, лінійне судноплавство, трампове судноплавство, фрахтування на умовах рейсового чартеру, фрахтування на умовах тайм-чартеру, фрахтування на умовах димайз-чартеру, фрахтування на умовах бербоут-чартеру, міжнародні річкові перевезення, повітряний транспорт, міжнародний політ, міжнародні повітряні перевезення, опубліковані тарифи, неопубліковані тарифи, основні тарифи, кількісні тарифи, мінімальний збір, нормальні тарифи, класові тарифи, спеціальні тарифи (корейти), транспортні умови контракту, відвантажувальні та товаросупроводжувальні документи, коносамент, штурманська розписка, морська накладна, докова розписка, залізнична накладна, дорожня відомість, авіанакладна, страховий поліс, страховий сертифікат.

Рекомендована література

[16, с. 176-264], [17, c. 555-577], [18, c. 57-68], [19, c. 148-160], [20, с. 292-313].


Транспортне забезпечення ЗЕД

При будь-якій зовнішньоторговельній операції проданий товар попадає в сферу міжнародного обміну. За допомогою засобів транспорту товар переміщується… Транспорт – це сукупність шляхів сполучення та засобів пересування, а також… Звичайно процес доставки товару в міжнародній торгівлі включає: його перевезення від внутрішнього пункту…

Організація міжнародних перевезень основними видами транспорту

Морський транспорт вважається найбільш універсальним ви­дом транспорту, що спеціалізується на обслуговуванні міжнародної торгівлі. Морські перевезення здійснюються різними типами судів, що підрозділяються… 1. Вантажні судна: універсального призначення (призначені для перевезення генеральних і насипних вантажів); …

Транспортні умови угоди та порядок оформлення міжнародної транспортної документації

Транспортні умови контракту включають детальний перелік обов’язків сторін при завантаженні, розвантаженні товару та транспортуванню його від… Ці питання відображаються в базисних умовах поставки ІНКОТЕРМС. В транспортних… Виконання транспортних умов контракту купівлі-продажу супроводжується оформленням наступних документів: Документи…

Тема 8. Особливості транспортного страхування у міжнародній торгівлі

План лекції

8.1. Сутність і види страхування у ЗЕД.

8.2. Особливості транспортного страхування у ЗЕД.

 

Основні поняття і терміни

Страхування, страхувальник, страховик, страховий фонд, “страхові премії”, страховий ризик, страховий поліс, страхові збитки, страховий випадок, страхова оцінка, страховий тариф, страхова сума, страхове забезпечення, страховий інтерес, франшиза, страхове відшкодування, термін страхування, страховий агент, страховий брокер, співстрахування, перестрахування, контрибуція, диверсифікація, транспортне страхування, загальна аварія, часткова аварія.

 

Рекомендована література

[24], [13, c. 311-336], [14, c. 171-174], [15, c. 483-489], [16, с. 264-304], [20, с. 313-316].

 

Сутність і види страхування у ЗЕД

Страхування — це система економічних відносин, що поля­гає в створенні за рахунок підприємств, організацій і населення спец­іального фонду для… У світовій практиці прийнято називати несприятливі події, що можуть відбутися… Необхідно виділити певні групи методів, які спрямовані на зменшення можливих збитків, що можуть бути викликані цими…

Рис. 8.1. Класифікація видів страхування.

Серед майнових видів страхування найбільш часто у ЗЕД за­стосовують такі: страхування вантажів; страхування суден, авіасуден, автомобілів, страхування експортних кредитів; страхування майна резидентів за кордоном; страхування від вогню й інших не­безпек, тощо.

Особисте страхування, у якому об'єктом виступає життя, здоров'я чи доходи окремої людини. Варто виділити наступні види страхування, без яких неможливий розвиток, наприклад, міжнарод­ного туризму: комплексне страхування громадян, що виїжджають за кордон, а також їхнє страхування від нещасних випадків, медич­не страхування.

При страхуванні відповідальності об'єктом страхування є відповідальність за збиток третім особам (фізичним і юридичним). До цього виду у зовнішньоекономічній діяльності відносяться: автодорожня відповідальність (система "Зеленої карти"); відпові­дальність власників повітряних суден; відповідальність перевізників і професійної діяльності (митних брокерів, юридичних консультантів, аудиторів, приватних нотаріусів тощо).

Страхування автодорожньої відповідальності - є напрозповсюдженішим видом страхування відповідальності. Незважаючи на зу­силля по забезпеченню безпеки руху, збиток, що наносять керовані людьми автомобілі, величезний. Щорічно в дорожньо-транспортних подіях у світі гине понад 300 тис. чоловік і близько 2,5 млн. чоловік одержують травми і каліцтва. Тому страхування автодорожньої відпо­відальності в більшості розвинутих країн світу є обов'язковим. При цьому страховик оплачує фактичні витрати, котpi викликані страхо­вим випадком, однак не більше страхової суми, передбаченої дого­вором страхування.

Оскільки страхування відповідальності власників автотранс­порту має на меті захист жертв аварії, то в країнах з обов'язковим страхуванням потерпіла особа має право прямої заяви до страхувача цивільної відповідальності. Таким чином, у розпорядженні жертви пригод знаходяться два боржники, яких він може вибрати за своїм розсудом. Якщо виплату здійснює один з боржників, то потерпілий вже не може звернутися до іншого боржника.

Особливістю страхування відповідальності власників автотранспортних засобів є те, що тарифні ставки дуже диференційовані в залежності від потужності двигуна автомобіля, місцевості, де за­реєстрований автомобіль, стажу безаварійної їзди застрахованого й інших факторів.

Існує міжнародна система страхування цього виду відповідаль­ності, широко відома як "система Зеленої картки", що набрала сили 1 січня 1953 p. Одержала вона назву за колір і форму страхового полісу, що засвідчує укладання даного договору. В даний час число учасників цієї системи включає 36 країн, утому числі п'ять неєвропейських країн.

Об'єктом страхування відповідальності судновласників є зобов'язання стосовно шкоди життю і здоров'ю пасажирів, екіпажа й інших осіб, а також майну третіх осіб, що включає Інші судна, вантажі, особисті речі пасажирів і ек­іпажа. Страхування відповідальності судновласників здійснюється страховими компаніями, а також головним чином через клуби взаєм­ного страхування, створені в Англії в 1720 p. Зараз у світі діє близько 70 організацій подібного типу. Найбільший клуб взаємного страху­вання — Бермудська асоціація взаємного страхування, діяльність якої побудована на інтернаціональній основі.

Особливий вид страхування - страхування ризику, пов'язано­го з заподіянням шкоди навколишньому середовищу нафтопродуктами, що розлилися. Міжнародна конвенція про цивільну відповідаль­ність за збиток, заподіяний забрудненням нафтою (05.04.1969 p.), котра набрала сили в 1975 p., установила, що уряди держав, які приєдналися до неї, зобов'язані видавати кожному судну, що має на борту понад 2 тис.т. нафти, сертифікат наявності відповідного стра­хування чи інших фінансових гарантій. Без наявності такого серти­фіката судна не можуть перевозити нафту і нафтопродукти між портами країн, що підписали Конвенцію.

При страхуванні цивільної відповідальності авіаперевізника виділяють наступні види збитку, що покривається даним видом страхування:

  • ушкодження, втрата чи знищення багажу і вантажу;
  • смерть чи ушкодження здоров'я пасажирів;
  • смерть, тілесне ушкодження чи майновий збиток, заподія­ний корпусом повітряного судна чи предметами, що випали з нього, третім особам на поверхні землі і поза повітряним судном.

Відповідальність авіаперевізника за перші два види збитку передбачена Варшавською конвенцією ІКАО 1929 р. з доповнення­ми, що були прийняті пізніше. Відповідно до цього документа авіаперевізник автоматично відповідає за збиток, якщо він мав місце під час авіаперевезення, тобто протягом того часу, коли вантаж пе­ребуває у віданні перевізника (на борті літака, аеродромі, а також поза аеродромом, якщо це викликано необхідністю навантаження, дос­тавки, перевантаження чи посадки літака за межами аеродрому).

Відповідальність за третій вид збитку регламентується Римсь­кою конвенцією ІКАО 1952 р. При цьому під третіми особами ро­зуміють фізичних і юридичних осіб, крім пасажирів, екіпажа й служ­бовців інших авіакомпаній.

Страхування відповідальності автоперевізників. Автоперевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу і збиток, заподіяний їм з моменту прийняття товару до моменту його доставки. Основні положення, що регламенту­ють взаємини між вантажоперевізником. відправником вантажу і вантажоодержувачем, містяться в Конвенції про договори між­народного дорожнього перевезення вантажів (КДПВ), що підписана в 1956 р. у Женеві і розроблена в рамках Комітету з внутрішнього транспорту Європейської економічної комісії ООН.

Об'єктом страхування відповідальності автоперевізника є його обов'язок з відшкодування збитку в зв'язку з можливими претенз­іями про компенсацію заподіяної шкоди з боку осіб, що уклали з перевізником договір про перевезення вантажів. Страхування відпо­відальності автоперевізника на відмінність від страхування автодорожньої відповідальності є добровільним видом страхування.

Договір страхування відповідальності при міжнародних переве­зеннях звичайно передбачає: відповідальність за фактичні ушкод­ження та/чи загибель вантажу і за непрямі збитки, пов'язані з цими обставинами: відповідальність за помилки чи недогляди службовців, що мали наслідками фінансові збитки в клієнтів: відповідальність автоперевізника перед митними органами; відповідальність перед третіми особами у випадку заподіяння шкоди вантажем.

Страхування може проводитися добровільно, на основі згоди сторін, а також в обов'язковому порядку, якщо це передбачено відпо­відним законодавством.

Створений страхувальниками фонд може формуватися за домовленістю мiж ними та керуватися спiльно. З часом формування страхового фонду почало здiйснюватися за допомогою заздалегiдь визначених внескiв. Керування цим фондом ускладнилося i все бiльш відокремлювалося вiд страхувальникiв, стаючи самостiйною сферою фiнансовоï дiяльностi. Цю дiяльнiсть здiйснює органiзацiя-страхувач, яка акумулює внески страхувальникiв та зобов’язується зазначеним у договорi особам відшкодувати збитки, що їх зазнано з непередбачених обставин.

Надалі страхування видiляється в особливу галузь застосування капiталу, метою якого стає не лише розподiлення збиткiв серед страхувальникiв, а ще й отримання прибутку. Набуває розвитку акцiонерна форма страхування, у якій страхувачами виступають органiзацiï, створенi у виглядi Акцiонерного товариства (АТ), що акумулюють значні суми (частину капiталу) у виглядi внескiв страхувальникiв.

Внески, що централізуються в страхувача та створюють основу страхового фонду, у міжнародній практиці звуться страховими преміями. Страхові премії становлять собою платню за прийняття страхувачем обов’язків з відшкодування збитків. Розмір страхових премій залежить, перш за все від міри по страховій операції і фіксується у спеціальному документі — страховому полісі.

Страховий поліс видається страхувачем страхувальнику і підтверджує укладення угоди страхування. Серед умов страхування, що встановлюються в полісі, вказуються конкретні ризики, за якими страхувач несе обов’язок відшкодування. При цьому під ризиком розуміється імовірна подія або сукупність подій, настання яких може спричинити для страхувальника збитки, від яких він бажає застрахуватися. Обов’язок страхувача щодо відшкодування збитків виникає лише при настанні страхової події, тобто застереженої у полісі події. Під час укладання страхового полісу проводиться страхова оцінка — визначення вартості майна, що приймається до страхування. Майно, як правило, страхується не на всю вартість.

За настання страхової події страхувач повинен сплатити конкретну суму страхового відшкодування, яка визначається, виходячи з розміру страхової суми та страхових збитків. Останні становлять матеріальні втрати, що їх зазнав страхувальник унаслідок страхового випадку. З відшкодування частини вартості понад страхову суму страхувач відповідальності не має. Ця частка самоутримання страхувальника, що, звичайно, висловлюється у відсотках до страхової оцінки, має назву франшизи. Вона широко використовується у міжнародній практиці як одна з умов страхування.

В Україні державний контроль за роботою страхових органі­зацій здійснює Укрдержстрахнагляд, робота якого регламентуєть­ся Законом України "Про страхову діяльність" від 07.03.96 р.

Особливості транспортного страхування у ЗЕД

Об’єктами транспортного страхування є: вантаж — карго; транспортний засіб — каско; фрахт — провізна плата власникові транспорту за… У Міжнародних правилах ''Інкотермс-2000", крім визначення двох важливих… Міжнародні правила вимагають укладання договору страху­вання, якщо в контракті не обговорене інше, на умовах…

Тема 9. Комерційна діяльність торговельних посередників на зовнішньому ринку

 

План лекції

9.1. Методи виходу підприємств на зовнішні ринки.

9.2. Комерційна діяльність торговельних посередників на зовнішніх ринках.

Основні поняття і терміни

Прямий, непрямий та змішаний методи виходу на зовнішній ринок, торгове посередництво, договір постачання, договір комісії, договір доручення, агентський договір, операції: з перепродажу, комісійні, агентські, брокерські, індент, торговий дім, дистриб’ютори, стокисти.

Рекомендована література

[14, с. 43-53, 270-298, 306-330], [15, c. 92-122, 603-645, 672-705], [17, c. 27-72], [18, с. 68-81, 147-173], [19, с. 106-129], [20, с. 177-193].

Методи виходу підприємств на зовнішні ринки

Прямий метод припускає налагодження прямих зв’язків між виробником (постачальником) і кінцевим споживачем, тобто постачання товарів безпосередньо… Прямий метод найчастіше використовується фірмами під час продажу та закупівлі… Прямі зв’язки характеризуються наступними особливостями:

Тема 10. Організація та функціонування підприємств з іноземним

Капіталом

 

План лекції

10.1. Цілі та шляхи створення підприємств з іноземними інвестиціями.

10.2. Визначення економічної ефективності діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.

Основні поняття і терміни

Спільне підприємництво; спільне підприємство; підприємство з іноземними інвестиціями; іноземні партнери; підприємства з пайовою участю іноземних інвесторів; філії, дочірні підприємства іноземних юридичних осіб.

Рекомендована література

[13, с. 356-358, 367-376], [14, c. 256-270], [15, c. 386-435], [18, с. 81-92], [20, с. 85-102].

Цілі та шляхи створення підприємств з іноземними інвестиціями

Важливим етапом у розвитку взаємин між фірмами, компаніями закордонних підприємствами є відкриття зовнішньоекономічної діяльності України Потім настає етап співробітництва інофірм із вітчизняними контрагентами. Даний… 1) технічне співробітництво по пуску об'єкта;

Рис. 10.1 Структура і джерела фінансування капітальних вкладень СП.

 

Основний і оборотний капітали складають статутний фонд по вартості. Грошові вклади в статутний фонд можуть бути внесені у вигляді: вартості будинків, споруджень, устаткування, інших матеріальних цінностей; прав користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудженнями, устаткуванням, а також у вигляді інших майнових прав (у тому числі на використання винаходів, ноу-хау і т.д.); коштів учасників СП. За домовленістю між учасниками СП оцінка їхніх вкладів у статутний фонд може здійснюватися як у національної, так і в іноземній валюті. Внесок вітчизняного учасника в статутний фонд оцінюється в гривнях за договірними цінами з урахуванням цін світового ринку або в іноземній валюті при перерахуванні по офіційному валютному курсі. Внесок іноземного учасника оцінюється в тому ж порядку, з перерахуванням вартості внеску в гривні за офіційним курсом.

При оцінці землі партнери виходять з розрахунків, що роблять безпосередньо місцеві органи влади. У визначених випадках партнери домовляються про оцінку земельної ділянки, виходячи з оцінок, що діють у країні-партнері. При цьому приймаються до уваги такі характеристики, як: географічне положення ділянки землі, забезпеченість електроенергією, далекість від постачальників сировини і ринків збуту, геологорозвідувальні й інші характеристики.

Вартість ліцензій і ноу-хау визначається на основі виду переданого по ліцензії об'єкта або його правової охорони, ціни одиниці продукції, виробленої по ліцензії, а також обсягу продукції, наміченої до випуску протягом терміну дії ліцензії. У цілому це питання вирішується між партнерами на комерційній основі.

Оборотний капітал може бути представлений у гривнях, у вільно конвертованій валюті, у сировині і матеріалах, необхідних для початкової стадії організації виробництва спільного підприємства.

Міжнародна практика показує, що найбільш прийнятна форма фінансування СПпроектне фінансування (project finance). Економіст Стін Ренсен дає таке визначення проектного фінансування: "фінансування окремої економічної одиниці, при якому кредитор виходить з того, що потоки готівки даної економічної одиниці є первинними джерелами засобів для погашення кредиту, а її власні засоби — забезпеченням кредиту".

Фінансування проектів називають ще балансовим фінансуванням, де недостача власних засобів учасників проекту заміщається банківським кредитом. При здійсненні проектного фінансування мається можливість маневрувати засобами для задоволення інтересів і кредитора і позичальника, що дозволяє віднести метод проектного фінансування до ведучих форм фінансування СП.

Основою проектного фінансування є кваліфіковані економічні і фінансові розрахунки по проекту, що дозволяють зробити висновок про здатність проекту генерувати виторг у національній і іноземній валютах в обсязі, достатньому для своєчасного погашення кредиту і нарахованих відсотків, здійснення інших виплат і прийнятності для кредитора (гаранта) проектних ризиків.

У рамках аналізу проблем економічного забезпечення створення і функціонування СП необхідно зупинитися і на умовах фінансування, що забезпечують успішне становлення і розвиток СП:

  • ефективне по можливості використання коштів (на різних рівнях керування);
  • забезпечення економічної зацікавленості колективу в проведенні робіт зі створення й освоєння виробничих потужностей;
  • здійснення чітко організованого фінансового контролю за ефективністю витрат.

Специфіка фінансів СП зв'язана з характером і особливостями виникаючих у цій сфері розподільних відносин. Об'єкт розподілу в рамках СП — виторг від реалізації продукції (послуг). Узагалі фінансові відносини СП можуть здійснюватися в процесі розширеного відтворення між такими економічними агентами, як:

  • держава і СП (при здійсненні платежів у бюджет);
  • органи матеріально-технічного постачання і СП (операції по закупівлі сировини, матеріалів, устаткування, послуг);
  • фінансово-кредитні органи і СП (використання і погашення кредитів);
  • кадри (робітники та службовці) і СП (залучення до діяльності в СП і оплата праці).

Основна форма фінансових відносин СП із державоюоподатковування. Законодавча основа оподатковування іноземних інвестицій в Україні формується одночасно в двох напрямках: внутрішнє податкове законодавство і міжнародне податкове законодавство.

У внутрішнім податковому законодавстві сформувався підхід, що передбачає поширення національного режиму оподатковування на іноземні інвестиції, у тому числі здійснювані шляхом створення підприємств з іноземними інвестиціями.

Крім внутрішнього законодавства, правову основу оподатковування іноземних інвестицій формує велика кількість діючих міжнародних двосторонніх і багатобічних договір, що деякою мірою торкається питань оподатковування. Це, в першу чергу, угоди про запобігання подвійного оподатковування доходів і майна, що визначають податкову юрисдикцію договірних держав на доходи нерезидентів і податкові пільги, що встановлюють іноземним інвесторам, у тому числі зниження ставки податку на дивіденди і відсотки.

Досягнення конкурентноздатності на зовнішньому ринку є важливим критерієм оцінки якості продукції підприємства, створеного зусиллями підприємців різних країн. І, в остаточному підсумку, свідчить про досягнення цілей, поставлених партнерами при його створенні.

 

Управління діяльності підприємств з іноземними інвестиціями

Підприємство з іноземними інвестиціями в Україні являє собою господарське об'єднання українського й іноземного партнерів на основі спільно внесеної… Вищим органом керування акціонерним товариством є загальні збори його… Перераховані вище питання віднесені законом до виняткової компетенції загальних зборів акціонерів і не можуть бути…

Тема 11. Економічна ефективність зовнішньоекономічної діяльності підприємства

План лекції 11.1. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства. 11.2. Аналіз раціональності використання коштів у зовнішній торгівлі підприємства.

Рисунок 11.3 – Послідовність аналізу обороту коштів при здійсненні експортних операцій

Накладні витрати при експорті та імпорті являють собою затрати підприємства (об'єднання, фірми) з перевезення і реалізації експортних товарів. Накладні витрати при експорті та імпорті товарів поділяються на дві основні групи: затрати у національній валюті та іноземній валюті. Затрати у національній валюті, в свою чергу, поділяються на прямі накладні витрати та непрямі (загальноторгові) витрати. Прямі затрати включаються до собівартості конкретних товарів, непрямі витрати не враховуються у собівартість.

Вказані затрати збільшують собівартість товарів і у зв'язку з цим зменшують чистий дохід від їх реалізації. Зниження накладних витрат веде до підвищення рівня ефективності експорту.

Мета аналізу накладних витрат– перевірка дотримання підприємством у звітному періоді режиму економії та пошук можливостей до зниження затрат у майбутньому. Аналіз витрат за звітний період слід проводити у порівнянні з попереднім періодом. При цьому необхідно з'ясовувати причини зміни величини відносно обсягу реалізації товарів (відносний рівень накладних витрат) в цілому, а також за окремими видами накладних витрат.

Дані про накладні витрати можна отримати з бухгалтерського звіту підприємства. Основні фактори, які викликають зміни величини деяких видів накладних витрат, подані у вигляді схеми у табл. 11.1.

 

Таблиця 11.1Фактори зміни величини накладних витрат

Накладні витрати Фактори
1. Із перевезення товарів 1. Кількість (вага) вантажу 2. Радіус (відстань) перевезення 3. Ставка за перевезення (тариф, фрахт) 4. Спосіб та умови перевезення
2. Із перевантаження товарів 1. Кількість (вага) вантажу 2. Ставка за перевантаження 3. Надбавка при нестандартних надважких вантажах
3. Зі зберігання товарів 1. Кількість (вага) вантажу 2. Спосіб зберігання 3. Термін зберігання 4. Ставка за зберігання

Для визначення відносного рівня накладних витрат (ВРНВ) абсолютна сума затрат, які належать до реалізованих товарів, ділиться на вартість таких реалізованих товарів. При цьому накладні витрати у національній валюті порівнюються з сумою реалізованих товарів за внутрішніми цінами, а накладні витрати в іноземній валюті – з сумою реалізованих товарів за контрактними цінами. Так наприклад:

(11.28)

де НВнац.вал – накладні витрати у національній валюті;

Среал – собівартість виробництва товарів.

(11.29)

де НВін.вал – накладні витрати в іноземній валюті;

Qpeaл – сума реалізованих товарів в іноземній валюті (виручка-брутто).

При зовнішній подібності розрахунку ці показники відрізняються за своєю суттю. Перший показник вказує, яку частину у національній валюті накладні витрати становлять у внутрішній собівартості товарів. Додавання цих витрат до внутрішньої собівартості дасть собівартість реалізованого товару в національній валюті.

За другим показником видно, яку частину суми, вирученої за товари, підприємство витратило на оплату накладних витрат в іноземній валюті. Віднімання цих витрат з виручки-брутто визначить виручку-нетто.

Порівняння з минулорічними показниками може показати збільшення абсолютного рівня накладних витрат. Такий приріст може відбутись як за рахунок збільшення кількості реалізованих товарів, так і за рахунок зміни розмірів окремих видів затрат на одиницю реалізованих товарів. Відносний рівень накладних витрат також змінюється, що може бути викликано змінами цін на товари, зрушеннями у структурі реалізації товарів, змінами розміру затрат на одиницю кількості реалізованих товарів.

Для встановлення конкретних причин і визначення їх впливу необхідно проаналізувати зміни за окремими видами накладних витрат. Далі шляхом узагальнення можна встановити причини і виміряти їх вплив на зміну показників за накладними витратами.

Після завершення аналізу оборотності коштів, накладних витрат та ефективності експортних та імпортних операцій, необхідно вирішити питання, наскільки правильно і раціонально використовувались підприємством кошти, залучені для зовнішньоторгових операцій.

Для підведення підсумків раціональності використання коштіву зовнішньоекономічних операціях необхідним є показник, який узагальнює результати аналізу. Таким показником може стати коефіцієнт віддачі коштів, який використовується у всіх галузях народного господарства.

Коефіцієнт віддачі коштів (Квід.екс), вкладених в експортні операції, визначається за формулою:

(11.30)

де Векс – вартість реалізованих товарів в експортних цінах;

СЗекс – середні залишки коштів з експорту.

Аналогічно визначається коефіцієнт віддачі коштів (Квід.ім), вкладених в імпортні операції. За допомогою звичайних математичних прийомів перетворюємо формулу (11.30) наступним чином:

(11.31)

де Секс – собівартість реалізованих експортних товарів;

– показник ефективності реалізації експортних товарів;

– кількість оборотів.

Аналогічно перетворюється і формула для імпортних операцій.

Перетворена таким чином формула віддачі дає можливість узагальнити результати аналізу оборотності коштів та ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Відносну зміну коефіцієнта віддачі коштів можна розрахувати як відношення значення цього показника у звітному році до значення показника у базовому. Абсолютна зміна розраховується відповідно як різниця між цими двома значеннями показника.

Для того, щоб визначити, як ефективність експорту вплинула на відносну зміну віддачі оборотних коштів, використовуємо наступну формулу:

(11.32)

де ; – показник ефективності реалізації експортних товарів відповідно у базовому та звітному періоді;

– кількість оборотів у базовому періоді.

Щоб визначити, на скільки в абсолютному вираженні зміна ефективності експорту вплинула на зміну коефіцієнта віддачі оборотних коштів використовуємо наступну формулу:

(11.33)

де ; – показник ефективності реалізації експортних товарів відповідно у базовому та звітному періоді;

– кількість оборотів у базовому періоді.

Для визначення відносного впливу зміни кількості оборотів за певний період (рік, квартал, місяць) на віддачу оборотних коштів використовується наступна формула:

(11.34)

де– показник ефективності реалізації експортних товарів у звітному періоді;

; – кількість оборотів відповідно у базовому та звітному періоді.

Щоб визначити, на скільки в абсолютному вираженні зміна кількості оборотів за певний період (рік, квартал, місяць) вплинула на зміну коефіцієнта віддачі оборотних коштів використовуємо наступну формулу:

(11.35)

де – показник ефективності реалізації експортних товарів у звітному періоді;

; – кількість оборотів відповідно у базовому та звітному періоді.

Економічна ефективність зовнішньоекономічних операцій

Для оцінки діяльності фірми розраховується показник ефективності її діяльності, що характеризує ступінь вигідності для фірми зовнішньоекономічних… Показник економічної ефективності реалізації експортних товарів являє собою… (11.36)

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Основна література

Основні підручники та навчальні посібники

1. Дідківський М. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: навчальний посібник. – К.: Знання, 2006. – 462 с.

2. Внешнеэкономическая деятельность предприятия. 5-е изд. перераб и доп. / Под ред. Стровского Л.Е. – М.: Юнити, 2010. – 503 с.

3. Жудро М.К. Вешнеэкономическая деятельность: практикум. – Минск: Издательство Гревцова, 2010. – 164 с.

4. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств: Підручник для вузів / За ред. д-ра екон. наук, проф. І.В. Багрової. – Київ, Центр навчальної літератури, 2004. – 580 с.

 

Додаткова література

5. Закон України “Про підприємництво” від 26 лютого 1991р. //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 9.

6. Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р. //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №24.

7. Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991р. //Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 49.

8. Закон України від 16.04.91р. № 959-XII “Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями.

9. Закон України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” № 185/94 від 23.09.94 р.

10. Закон України від 15.09.95р. № 327/95-ВР “Про операції з давальницкою сировиною”.

11. Закон Украины «О регулировании товарообменных (бартерных) операций в сфере внешнеэкономической деятельности» от 23.12.98 г. №351-ХIV.

12. Декрет кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.93р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” //Урядовий кур’єр. – 1993. – 6 березня.

13. Указ Президента України від 4.01.94р. № 567 “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”.

14. Конвенция ООН о договорах Международной купли-продажи товаров Документ ООН А/CONE 18, 1980.

15. Андросова Т.В., Шталь Т.В., Мельник Л.О. Міжнародна інвестиційна діяльність: Навч. посібник. – Харків: ХДУХТ, 2008. – 371 с.

16. Андросова Т.В., Штангей Н.М., Козуб В.О. Управління ЗЕД підприємства: Навч. посібник. – Харків, 2005. – 605 с.

17. Валютный рынок и валютное регулирование / Под ред. И.Н. Платоновой. – М.: БЭК, 2002.

18. Величко К.Ю. та ін. ЗЕД підприємства: практикум: Навч.-метод. посібник. – Харків: ХДУХТ, 2006. – 186 с.

19. Воблый К.Г. Основы экономии страхования /Авт. предисловие К. Турбина. – М.: Издат. центр «Анкил», 2003.

20. Гребельник О.П. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Підручник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2004. – 384 с.

21. Дроздова Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 247 с.

22. Дроздова Г.М., Олейнікова С.С. Документація в зовнішньоекономічній діяльності: Навч. посібник / Донецький держ. ун-т управління. – Донецьк: ДонДУУ, 2006. – 256 с.

23. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність: Термінологічний словник. – К.: Кондор, 2007. – 166 с.

24. Козик В.В., Панкова Л.А., Карп’як Я.С. та ін. Зовнішньоекономічні операції і контракти: Навч. посібник – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: ЦНЛ, 2004. – 608 с.

25. Макарова И.В., Рубцов А.П. Основы внешнеэкономической деятельности: Учебное пособие. – М.: МГИУ, 2009. – 240 с.

26. Пазуха М.Д. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчально-методичний посібник. – К.: ЦУЛ, 2008. – 230 с.

27. Предприятие на внешних рынках: Внешнеторговое дело [Текст] : Учебник / Под ред. С.И. Долгова, И.И. Кретова. – М. : БЕК, 1997. – 784 с.

28. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность: учебник. – 7-е изд., испр. и доп. – М.: Издательство Дашков и К, 2010. – 500 с.

29. Турбан Г.В. Внешнеэкономическая деятельность: учеб. пособие. – Мн.: Выш. шк., 2004. – 207 с.

30. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / За заг. ред. А.І. Кредісова. – К., 2004. – 448 с.

31. Штангей Н.М., Печенка О.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч.-метод. посібник – Харків: ХДУХТ, 2005. – 130 с.

 

 

 


Додаток 1. Спеціалізовані органи і міжурядові установи, пов’язані з ООН.

 

– Конец работы –

Используемые теги: Зовнішньоекономічна, діяльність, під, ємства0.068

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Зовнішньоекономічна діяльність підприємства

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

Лекція 6. Методологічні підходи до оцінювання конкурентоспроможності туристичних підприємств 1. Послідовність та принципи оцінювання конкурентоспроможності туристичних підприємств
План... Послідовність та принципи оцінювання конкурентоспроможності туристичних... Критерії та показники конкурентоспроможності туристичних підприємств...

Грошові кошти та організація розрахунків на підприємствах. Розрахунок планування прибутку. Розрахунок загального та чистого прибутку, їх розподіл і використання. Санація підприємства
Основними завданнями фінансової роботи являються - мобілізація фінансових ресурсів в розмірі, необхідному для забезпечення нормального процесу… Призначення фінансового планування і прогнозування полягає в визначенні потреб… Оперативна фінансова робота складається з комплексу заходів з мобілізації фінансових ресурсів, необхідних для…

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання курсового проекту"Економіка виробничо-господарської діяльності підприємства" з дисципліни"Економіка підприємства"
МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ до виконання курсового проектуЕкономіка виробничо господарської діяльності підприємства...

Основи організації Фінансів підприємств. Поняття фінансів підприємств, їх зміст, функції
Тема... Основи організації... Фінансів підприємств...

Нвестиційна діяльність підприємств та їхня ефективність
На сайте allrefs.net читайте: Нвестиційна діяльність підприємств та їхня ефективність. кафедра фінансів...

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з предмету Економіка підприємств. Розділ 1 Підприємство в сучасній системі господарювання
Політехнічний технікум... Конотопського інституту Сумського державного університету...

Які документи регулюють діяльність підприємства в цілому
На сайте allrefs.net читайте: Які документи регулюють діяльність підприємства в цілому. Варіант...

Фінансова діяльність підприємств
Фнанси пдпримств основою фнансово системи крани. Фнансовий стан пдпримств вплива на фнансове становище крани в цлому. Вихд… В органзацйнй та управлнськй робот пдпримств фнансова дяльнсть займа особливе мсце. Вд не багато в чому залежить…

Діяльність підприємств на світовому ринку технології
Ці інструменти включають в себе поняття "інтелектуальна власність". Розрізняють договір про уступку права на патент і ліцензійну угоду. У першому… Покупець ліцензії одержує лише дозвіл на право використання обґєкта ліцензії… Якщо в більшості промислово розвинутих країн порядок передачі технології значною мірою лібералізований, а законодавче…

Сутність та організація Підприємницької діяльності. Економіка підприємництва. Особливості регулювання Підприємницької діяльності
ВСТУП... РОБОЧА ПРОГРАМА ДИСЦИПЛІНИ КОРОТКИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ...

0.029
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам