рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії фінансово-економічних дисциплін Опорний конспект лекцій з дисципліни Гроші та кредит Протокол № 2 від 18 вересня 2012 року

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії фінансово-економічних дисциплін Опорний конспект лекцій з дисципліни Гроші та кредит Протокол № 2 від 18 вересня 2012 року - Конспект, раздел Философия, Удк   Опорний Конспект Лекцій З Дисципліни «Гроші Та К...

УДК

 

Опорний конспект лекцій з дисципліни «Гроші та кредит» охоплює теми, які визначені типовою програмою з дисципліни «Гроші та кредит» для аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації зі спеціальності 5.03050802 «Оціночна діяльність».

Опорний конспект лекцій призначений допомогти студентам оволодіти сучасною методикою розрахунку індексів інфляції, валютних курсів, відсотків по кредиту, навиками по визначенню необхідної для обігу кількості грошей, швидкості обігу грошей тощо.

Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії фінансово-економічних дисциплін

Протокол № 2 від 18 вересня 2012 року

Рекомендовано до друку методичною радою ВП НУБіП України

« Ірпінський економічний коледж »

Протокол № 3 від 1 жовтня 2012 року

Укладач: Борисенко Г.О., викладач другої категорії

Рецензент: Чайка Л. В., викладач вищої кваліфікаційної категорії

 

 

НАВЧАЛЬНЕ ВИДАННЯ

Опорний конспект лекцій

з дисципліни «Гроші та кредит»

для студентів денної форми навчання

спеціальності

5.03050802 «Оціночна діяльність»

ОКР «Молодший спеціаліст»

 

 

Укладач: О. О.Шевелюк

Редактор: О.О.Федоровська

 

Видавничий центр ВП НУБіП України «ІЕК»

08200, м. Ірпінь, вул. Гагаріна, 9

 


ЗМІСТ

 

Вступ  
Тема 1. Сутність і функції грошей…………………………………………………….
Тема 2. Грошовий обіг та грошова маса………………………….………………..….
Тема 3. Грошовий ринок.…………………………………………………………...….
Тема 4. Грошові системи……………………………………………………………....
Тема 5. Інфляція та грошові реформ..............................................................................
Тема 6. Валютний ринок і валютні системи………………………………………….
Тема 7. Кількісна теорія грошей і сучасний монетаризм.…………….……………..
Тема 8. Кредит у ринковій економіці…………………………………………………
Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку…………………….……………..
Тема 10. Центральні банки………………………………………….…………………..
Тема 11. Комерційні банки та їхні основні операції……………….……………….…
Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною…………………………………………………………………….…  
Список рекомендованих джерел………………………………………..………………….

 

 

Вступ.

Курс »Гроші та кредит» належить до циклу фундаментальних економічних дисциплін. У цьому курсі за певного логічною системою розглядаються всі питання, пов’язані з грошима та їх рухом.

Перші теми лекцій присвячено проблемі походження грошей і з’ясуванню їх суті й ролі у функціонуванні ринкової економіки. При цьому висвітлюються головні напрямки економічної думки, які пов’язані зі з’ясуванням природи грошей та їх функцій. Особливу увагу приділено викладенню суті кількісної теорії грошей та різним аспектам тлумачення зв’язку між кількістю грошей і цінами товарів.

В опорному конспекті лекцій належну увагу приділено аналізу організації руху грошей, грошовим потокам і грошовому ринку. Саме рух грошей і його сучасна організація мають велике значення як для організації суспільного виробництва, так і для регулюючого впливу держави на його функціонування. З огляду на це у підручнику детально розкривається сутність грошових систем і загальні основи їх організації в умовах сучасної ринкової економіки.

Другу частину опорного конспекту лекцій присвячено з’ясуванню необхідності, суті та особливостям кредиту в умовах ринкової організації виробництва. У ній розкриваються основні найбільш загальні форми кредиту, його місце й роль у забезпеченні економічного зростання. Значну увагу приділено викладенню питань, пов’язаних з організацією кредитної системи і місцю цієї системи в забезпеченні ефективного використання тих обмежених ресурсів, які є в розпорядженні суспільства.

У заключній частині опорного конспекту лекцій висвітлюється суть валютних відносин, особливості їх організації в сучасних умовах. Розкривається історія становлення і розвиток сучасних міжнародних валютних систем, а також основні напрямки, особливості й перспективи співробітництва нашої держави з міжнародними валютно-кредитними установами.

Вивчення всіх тем курсу »Гроші та кредит» дозволить студенту сформувати цілісне системне наукове уявлення про ті економічні явища і процеси, які пов’язані з рухом грошей. Вивчення суті й особливостей руху грошей в умовах ринкової економіки, у свою чергу, стане базою для з’ясування взаємодії сфери грошового обігу з іншими сферами суспільного виробництва.

Опорний конспект лекцій складено за логікою і змістом типової програми »Гроші та кредит».

 


Тема 1. Сутність і функції грошей

План

1. Концепції походження грошей.

2. Суть грошей та їх еволюція.

3. Форми функціонування грошей.

4. Функції грошей.

Рекомендована література: [16], [17], [18].

1. Гроші відіграють досить важливу роль у економічному і соціальному розвитку суспільства. Вони в центрі уваги усіх верств населення і, зокрема, науковців. Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних концепцій, людство і сьогодні не має однозначної і остаточної відповіді на питання сутності грошей.

В економічній теорії виділяються дві основні концепції походження грошей: еволюційна і раціоналістична.

Раціоналістична – гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави з метою полегшення обміну товарів. Представники: Арістотель, П. Самуельсон.

Обґрунтування цієї концепції здійснив Арістотель (384–322 до н.е.) у праці «Нікомахова етика»: «Усе, що бере участь в обміні, повинно бути якимось чином зіставленим. За загальною згодою з'являється монета .., яка існує не по природі, а завдяки встановленню». Ця концепція панувала до кінця XVIII ст. У міру ускладнення відносин обміну суб’єкти господарювання шукали і домовлялися про найбільш зручний засіб, здатний обслуговувати ринкові відносини. На певному етапі цю роль стали виконувати дорогоцінні метали, а також їхні замінники – паперові гроші.

Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія грошей німецького економіста Г. Кнаппа (1842-1926), який у «Нарисах державної теорії грошей» стверджує, що гроші – це продукт права, продукт держави. На його думку, створені державою гроші, приймаються незалежно від їхнього металевого вмісту і є умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою.

Фрідмен М. і Шварц А.: «…гроші являють собою певну річ, якій ми даємо чисельну величину за допомогою відповідної процедури; вони не мають природної основи…» (див. М. Фрідмен, А. Шварц «Грошова статистика США»). У підручнику П. Самуельсона «Економіка» стверджується, що гроші є штучною соціальною умовністю, яка визначається суспільством. Ідея про гроші як «витвір домовленості» переважала аж до кінця ХVІІІ ст., археологічні дослідження розвінчали її постулати.

Представники концепції еволюційного походження вказують на товарну природу грошей.

Гроші – продукт історичного розвитку, що має товарну форму. Розвиток товарного виробництва (ринку) зумовлює необхідність у загальному засобі обміну. У різні часи в різних народів таким засобом були найрізноманітніші товари: худоба, хутро, зерно, прикраси, золото як особливий товар-еквівалент.

Еволюційна – гроші виділяють із загальної товарної маси, оскільки вони найпридатніші для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми, товарного виробництва й обігу.

Послідовниками еволюційної концепції походження грошей стали представники класичної школи політичної економії А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс та ін.

СмітА. (1723–1790) у праці «Дослідження про причину та природу багатства народів» (1776) аргументує положення про те, що розвиток грошей пов’язаний з історичним процесом суспільного поділу праці: «…гроші зробилися загально прийнятим засобом торгівлі з тих пір, як закінчилась мінова торгівля, але подібних до всіх інших товарів, золото і срібло обмінюється у своїй вартості…».

Сміт А. та Рікардо Д. розглядають гроші не інакше як технічне знаряддя для обміну та торгівлі, ставлячи на перше місце їхню функцію обігу.

2. Гроші – економічна категорія, що означає специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.

У працях К. Маркса зроблено аналіз історичного процесу еволюційного розвитку грошей за рахунок багаторівневої спеціалізації виробництва, суспільного поділу праці та розширення масштабів суспільного обміну і сформовано в таких формах:

1) проста, або випадкова, форма вартостіА1)– товари вироблялись як правило для себе і обмінювались один на один випадково;

2) повна аборозгорнута форма вартості (ТА=Т123) – зростання обсягів товарів на ринку перетворює обмін на регулярний процес. Один товар зустрічається при обміні з великою кількістю інших товарів-еквівалентів. Наприклад, один мішок зерна дорівнює:

· одній тварині;

· одній сокирі;

· одному аршину полотна тощо.

3) загальна або еквівалентна123 = ТА)– товар стає головною метою виробництва. Кожний товаровиробник за продукт своєї праці прагнув отримати загальний товар, який потрібний усім. У зв’язку з такою об’єктивною необхідністю з товарної маси почали виділятися товари, що виконують роль загального еквівалента. Загальними еквівалентами ставали худоба, хутро, слонова кістка. Однак у цій ролі товари затримувалися недовго, оскільки не задовольняли вимог товарного обігу і за своїми властивостями не відповідали умовам еквівалентності.

Внаслідок розвитку обміну загальним еквівалентом протягом тривалого періоду стає один товар, здебільшого метал. Цей процес становлення товару як загального еквівалента дуже складний і тривалий. Він визначив появу четвертої форми вартості – грошової 123, Тх,= золото), для якої характерні такі риси:

· загальне визнання цього факту як покупцем, так і продавцем, тобто обидва суб’єкти не можуть відмовитися при обміні своїх цінностей на товар-гроші;

· наявність особливих фізичних властивостей у товару-грошей, придатності для постійного обміну;

· тривале виконання грошима ролі загального еквівалента.

Цілком очевидним є висновок, що гроші виникли з обміну стихійно, а не за згодою сторін. У ролі грошей виступали різні товари, але більш придатними виявилися дорогоцінні метали – золото і срібло.

Таким чином, гроші – історична категорія, яка розвивається на кожному етапі товарного виробництва і наповнюється новим змістом, що ускладнюється зі зміною умов виробництва.

 

3. У своєму розвитку гроші виступали в двох основних формах: повноцінні гроші та неповноцінні (замінники повноцінних грошей або кредитні гроші).

Повноцінні гроші (товарні та металеві) – гроші, реальний зміст яких відповідав їхній номінальній вартості.

Товарні гроші – предмети першої необхідності – худоба, сіль, зерно, м’ясо, риба, хліб тощо та предмети розкоші (намиста, перлини, хутро).

Подальшим розвитком грошей стало використання різних металів (міді, бронзи, заліза та ін.), а згодом і карбування металевих монет. Монета виявилась найдосконалішою формою повноцінних грошей; вона обслуговувала економічні відносини людей протягом майже трьох тисячоліть. За цей час монета розвивалась і змінювалася.

Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї та в країнах Близького Сходу VІІІ–VІІ ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько ХХ ст. до н.е. в Ассирії почали карбувати монети із золота.

Назва «монета» походить від першого монетного двору, що був відкритий у Римі при храмі Юнони-Монети в 269 р. до н.е., де почали карбувати срібні монети «нуммі» за зразком грецьких «драхм». Пізніше в Римі було введено нову грошову одиницю «денарій». Ця монета практично п’ять сторіч залишалася головною грошовою одиницею Риму та підвладних йому земель.

Металеві гроші були в обігу і на території Київської Русі: в ІХ–ХІ ст. – здебільшого срібні, частково золоті монети, що витіснили хутро окремих пухнастих звірів.

Головну роль у розрахунках та обміні відігравала срібна гривня. Походження «гривня» виводять від «гриви» – волосся.

У 20-их рока ХХ ст. практично всі країни розпочали нову епоху в грошовому обігу – перехід від повноцінних до неповноцінних (кредитних) форм грошей. Цей процес набув форм демонетизації золота:

· на першому етапі спочатку зменшують вагову кількість дорогоцінного металу в монетах та поступово взагалі відмовились від обігу срібних (кінець ХVІІІ ст.) та золотих (кінець ХІХ ст.) монет;

· на другому етапі поступово зменшують золотий вміст у національних одиницях, а згодом і повністю зупинено обмін паперових грошей на золото в будь-якій формі (друга половина ХХ ст.), гроші стають виключно неповноцінними.

Неповноцінні гроші (замінники повноцінних грошей, кредитні гроші) – це гроші, номінальна вартість яких вища від реальної (набувають своєї вартості виключно в обігу), тобто фактично витраченої на їхнє виробництво суспільної праці. До них належать:

· паперові гроші (казначейські білети, банкноти);

· кредитні гроші (банкноти, білонна монета,

· квазігроші (облігації, векселі, чеки),

· депозитні гроші (не мають речового виразу й існують лише у вигляді депозитів на рахунках у банках),

· електронні гроші (банківська система переказу грошових засобів за допомогою ПК).

Вважають, що перші паперові гроші були випущені в Китаї ще в ХІІІ ст.

У Російській імперії паперові асигнації з’явилися в 1769 р., в період царювання Катерини ІІ. Всі вони вільно розмінювались на срібні гроші і замінювали в обігу громіздкі срібні та мідні монети.

Кредитні гроші пройшли такий шлях розвитку: вексель, банкнота, чек, електронні гроші, кредитні картки.

Вексель – це боргове зобов’язання чітко визначеної форми, що дає незаперечне право на одержання зазначеної в ньому суми грошей у термін, який указано у векселі.

Банкнота – кредитні гроші, які випускає центральний (емісійний) банк країни. За суттю, вони є національними грошима на всій території держави. Для виготовлення банкнот використовується особливий папір і застосовуються заходи, щоб ускладнити їхню підробку.

Чек – вид кредитних грошей, що виступає як грошовий документ установленої форми, який містить безумовний наказ власника рахунка в кредитній установі виплатити держателю чека зазначену суму.

Користування електронними грошима здійснюється за допомогою електронного гаманця – будь-якої пластикової картки або функції картки, що містить реальну цінність у формі електронних грошей, які власник вніс на рахунок у банку. Таким чином, картка — це інструмент безготівкових розрахунків, тому її існування пов’язане з функціонуванням певної платіжної системи. Носієм електронних грошей є пластикові картки.

Депозитні гроші – це різновид кредитних грошей, який існує у вигляді певних сум, записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають речового виразу і використовуються в безготівковій формі. Рух їх здійснюється за рахунками в банках і не виходить за межі банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних інструментів – чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.

Квазігроші, або майже гроші, – це специфічні грошові форми, в яких грошова сутність істотно послаблена, відхиляється від загальноприйнятих, стандартних форм.

 

4.Суть грошей виявляється у їх функціях. Функція це певна дія або "робота" грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення, тобто дії, які вони здійснюють у ринковій економіці.

Незалежно від того, в якій формі виступають гроші – у вигляді золота, діамантів, паперових грошей чи банківських рахунків, вони виконують такі функції :

· міра вартості;

· засіб обігу;

· засіб платежу;

· засіб нагромадження і створення скарбів;

· світові гроші.

Усі п'ять функцій у їх єдності становлять реальний рух грошей. Зміст тієї чи іншої функції відображає особливості досягнутого етапу розвитку грошей.

Функція міри вартості

Перш за все гроші виконують функцію міри вартості.

Міра вартості– це функція, в якій гроші забезпечують вираження і вимірювання вартості товарів, надаючи їм форму ціни.

Ціна – грошове вираження вартості товарів. Для визначення ціни товарів готівка не потрібна. Продавець товару уявно встановлює його ціну на основі прирівнювання товару, що продається, до уявної кількості грошей. Ціни на товар змінюються прямо пропорційно до вартості товарів і обернено пропорційно до вартості грошей. При зростанні товарних цін купівельна спроможність грошей падає, і навпаки - зниження цін свідчить про підвищення вартості грошей.

На основі міри вартості встановлюється ціна. Для визначення ціни товару потрібен масштаб цін для їх порівняння.

Масштаб цін залежить від волі держави і служить для вираження ціни товару. Через масштаб цін уявна ціна товару перетворюється у ринкову, яка виражена в національних грошових одиницях.

Купівельна спроможність – це кількість товарів і послуг, які можна придбати за грошову одиницю.

Масштаб цін залежить від волі держави і служить для вираження ціни товару. Через масштаб цін уявна ціна товару перетворюється у ринкову, яка виражена в національних грошових одиницях.

Сутність масштабу цін під час її еволюції

Грошова одиниця– встановлений у законодавчому порядку грошовий знак, який служить для вимірювання та відбиття цін усіх товарів. Уряд кожної країни… З масштабом цін пов’язані девальвація і ревальвація грошових одиниць. Девальвація– це офіційне зниження, а ревальвація – збільшення курсу національної грошової одиниці щодо валюти інших…

Прямий товарообмін можна схематично відобразити формулою "Т-Т1", а процес обігу товарів "Т-Г-Т1".

У процесі товарного обігу власник товару продає його за гроші, а потім купує інший товар. У цьому випадку гроші виконують функцію посередника.

Номінальна вартість (написана на паперових грошах) не відповідає реальній (вартості виготовлення). В обіг паперових грошей може бути випущено стільки, скільки дозволяють потужності друкарської промисловості. Проте кількість необхідних паперових грошей залежить від кількості золота, необхідного для товарного обігу.

Функцію засобу обігу виконують реальні гроші.

Основою функціонування грошей, як засобу обігу, є рух товару. Роль грошей тут тимчасова. Виконавши свою функцію, гроші переходять від одного суб’єкта до іншого.

Схема функції грошей як засобу обігу

Для виконання цієї функції потрібні

 


Реальні гроші Визначається Сталі гроші

 

 

Цей висновок можна представити у вигляді формули:

М = Рі • qi ,

де Рі - ціна певного товару;

qi – кількість певного товару.

Оскільки кожна грошова одиниця використовується в процесі обігу не лише один раз, то суму цін товарів необхідно поділити на величину (V).

V1+V2+V3+...Vn

V= --------------------------- ,

n

де V - середнє число оборотів кожної купюри.

∑Pi*qi

M= ------------- .

V

Кількість грошей, необхідних для обігу, змінюється прямо пропорційно сумі товарів і послуг, що реалізується, й обернено пропорційно до швидкості обороту грошей. Це - загальний закон грошового обігу.

Функція засобу платежу

Засіб платежу – це функція, в якій гроші обслуговують погашення різноманітних боргових зобов'язань між суб'єктами економічних відносин, що виникають у процесі розширеного відтворення. Ця функція відображає особливості купівлі-продажу товарів у кредит з відстрочкою платежу. Товар приходить до покупця раніше, ніж гроші до продавця. Продавець стає кредитором, а покупець – боржником. Боржник отримує товар, дає взамін кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель) про сплату грошей у визначений строк.

Гроші у цій функції – засіб погашення боргу. Причини взяття кредиту різні, але найголовніша з них – сезонність виробництва, коли понесені затрати не співпадають у часі з одержаними доходами.

Функція засобів нагромадження і збереження вартості

Засіб нагромадження– це функція, в якій гроші виступаючи загальним еквівалентом, тобто забезпечуючи його власнику отримання будь-якого товару, стають загальним втіленням багатства. Тому в людей виникне прагнення до накопичення їх та заощадження.

Виникнення цієї функції стало можливим тоді, коли продавець після реалізації товару не витрачає одержаних грошей на придбання потрібних йому благ, а відкладає їх на майбутнє, зберігає. Гроші починають відігравати роль засобу створення скарбів. Вони нагромаджуються як багатство. Цю функцію, як правило, виконують золоті монети і зливки золота. На ранніх етапах розвитку товарного виробництва золотий метал нерідко вилучався з обігу і перетворювався на скарб.

Функція світових грошей

Функція світових грошей полягає в обслуговуванні грошима міждержавних економічних відносин, пов’язаних з розрахунками за зовнішньоторговельні операції, наданням кредитів та іншими угодами. Появу світових грошей зумовили зовнішньоторговельні зв’язки, міжнародні кредити, надання послуг зовнішньому партнеру. Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і загальна матеріалізація суспільного багатства. Вони як міжнародний засіб виступають при розрахунках за міжнародними балансами: якщо платежі якоїсь країни за певний період перевищують її грошові надходження від інших країн, то гроші виступають засобом платежу.

Усі наведені функції грошей являють собою прояв єдиної сутності грошей як загального еквівалента товарів та послуг і перебувають у тісному зв’язку та єдності. Логічно та історично кожна наступна функція є результатом розвитку попередніх функцій.

 

Питання для самоконтролю.

1. Назвіть основні напрямки наукової думки щодо походження гро-

шей і розкрийте їх відмінності.

2. У чому проявились якісні і кількісні зміни товара-еквівалента в

повній або розгорнутій формі вартості?

3. Назвіть основні недоліки повної або розгорнутої форми вартості.

4. Охарактеризуйте загальну форму вартості і розкрийте її переваги

перед попередньою формою вартості.

5. Охарактеризуйте грошову форму вартості і визначте її відмінності

від загальної форми вартості.

6. У чому полягає суть трансформації товарної природи грошей у не-

товарну і які причини цього явища?

7. У чому проявляється суть грошей як загального еквівалента?

8. У чому суть функції грошей як міри вартості?

9. Що таке масштаб цін?

10. Який зміст має поняття масштаб цін в умовах сучасних грошових систем?

11. У чому суть функції грошей як засобу обігу?

12. Перелічіть (в історичній послідовності) основні форми грошей,

які виконують функцію засобу обігу.

13. Що таке монета і коли з’являється ця інтернаціональна назва?

14. Коли і ким були викарбувані перші монети в нашій Батьківщині?

15. У чому суть функції грошей як засобу нагромадження?

16. Що є причиною нагромадження грошей?

17. Коли і за яких обставин наша держава почала формувати свій золотий запас?

18. У чому суть функції грошей як засобу платежу?

19. У чому суть функції грошей як світових грошей?

20. У якій формі виступають гроші, що виконують функцію світових?

21. У чому полягає роль грошей у сучасному суспільному виробництві?

22. Дайте визначення кредитним грошам, і назвіть ту функцію грошей, з якою пов’язана їх поява.

 

Тема 2. Грошовий обіг і грошова маса, що його обслуговує

План

1. Поняття грошового обігу та його структура.

2. Грошова маса та її показники.

3. Закон грошового обігу.

 

Рекомендована література: [12], [13], [14], [4].

1. Сукупність усіх грошових платежів, безперервний рух грошей у процесі виробництва, обміну і споживання національного продукту утворюють та формують грошовий обіг.

Під грошовим обігомрозуміють процес безперервного руху грошей між суб’єктами економічних відносин у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання валового національного продукту.

Валовий національний продукт (ВНП) або (ВВП) – сукупність усіх вироблених у країні товарів та наданих послуг за рік незалежно від розташування національних підприємств.

Рух грошей обслуговує реалізацію товарів, а також нетоварні платежі.

Під грошовим обігом розуміється сукупність усіх платежів у готівковій і безготівковій формах за визначений період часу (рис.2.1).

 

 

Рис. 2.1 Критерії класифікації грошового обігу

 

Готівково-грошовий обіг – це рух грошей у наявній формі при виконанні ними тільки двох функцій: засобу обігу і засобу платежу. Населення здійснює готівкові платежі при купівлі товарів, оплаті різних видів послуг тощо.

Правове забезпечення готівкового грошового обігу визначається Постановою НБУ від 15.12.2004 р. «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні». У ньому визначено порядок організації готівкових розрахунків, порядок здійснення, обліку і контролю касових операцій та ін.

В Україні організацією та регулюванням готівкового обігу займається центральний банк – Національний банк України.

Безготівковий грошовий обіг – рух вартості без участі готівки, що здійснюється за допомогою різних розрахункових документів: платіжних доручень, вимог-доручень, акредитивів, чеків, векселів, платіжних карток і інших кредитних документів. Обслуговується безготівковий обіг однією функцією – засобу платежу.

Платіжний обіг – це форма організації взаємозв'язків грошових і товарних потоків, за допомогою якої відбуваються реалізація, розподіл і обіг товарів, капіталів і доходів. Платіжний обіг більш широке поняття, ніж грошовий.

Грошовий обіг відображає процеси створення розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного прибутку.

Грошово-розрахунковий обіг – обслуговує розрахунки за товари та послуги, і нетоварні зобов’язання юридичних та фізичних осіб.

Грошово-кредитний обіг – обслуговує кредитні відносини в господарстві.

Грошово-фінансовий обіг – обслуговує фінансові відносини в господарстві.

Грошовий оборот – це процес безперервного руху засобів платежу в країні. Грошовий оборот включає в себе обіг грошових знаків, що передбачає їхній постійний перехід від одних фізичних чи юридичних осіб до інших. Безготівкові грошові знаки не перебувають в обігу, тому що кожна нова угода потребує нового запису на банківських рахунках. Поняття «грошовий обіг» належить тільки до частини грошового обороту – готівково-грошового.

 

2. Єдність грошей у наявній і безготівковій формі дозволяє розглядати їх як загальну величину – грошову масу.

Під грошовою масою розуміють сукупність купівельних, платіжних і накопичених засобів (всі готівкові і безготівкові гроші), які обслуговують економічні зв’язки і належать фізичним, юридичним особам, а також державі.

Для аналізу зміни руху грошей на певну дату і за певний період у фінансовій статистиці використовують грошові агрегати МО, М1, М2, М3.

Грошовий агрегат – це показник грошової маси, що характеризує певний набір її елементів залежно від їхньої ліквідності.

Ліквідність – можливість швидкого переводу активу у готівку без істотної втрати його вартості (з мінімальними витратами). Гроші (монети та паперова готівка) є найбільш ліквідними активами. Банківські депозити за вимогою є високоліквідними активами, оскільки можуть бути переведені у готівку за вимогою клієнта. Види грошей, що включаються в агрегат M1 — найбільш ліквідні активи в економіці (Рис. 2.2).

 

 


Рис. 2.2. Структура грошової маси

МО– включає готівкові кошти в обігу: банкноти, металеві монети, казначейські білети. Це найліквідніша частина грошової маси. Її частка в розвинутих країнах становить 4–7%. В Україні ж частка готівкових грошей сягає 28,05%. Висока частка готівки (МО) в загальній масі грошей (М3) свідчить про недостат

ній розвиток безготівкових розрахунків, незадовільну структуру грошової маси, наявність значних обсягів обороту тіньової економіки, втрату довіри населення до банківських структур, але все ж з 1996–2008 рр. є певна позитивна динаміка щодо її зміни (від 43,1–30,01%).

М1 – складається з агрегату МО і засобів на поточних та ощадних рахунках банків до запитання. Кошти на рахунках можуть використовуватися для платежів у безготівковій формі, через трансформацію в готівкові кошти і без переведення на інші рахунки.

Для розрахунків власники рахунків виписують платіжні доручення (переважна форма розрахунків в українській економіці) або чеки та акредитиви. Їхньою особливістю є те, що депозити не приносять значних відсотків, але дають змогу їхнім власникам скористатися ними в будь-який час.

Депозити до запитання — це гроші на поточних, розрахункових, чекових, карткових га інших подібних рахунках, які фактично в будь-який час можна перетворити на готівку.

М2 – містить агрегат М1, термінові та заощаджувальні депозити в комерційних банках.

Заощаджувальні депозити в комерційних банках знімаються в будь-який час і перетворюються на готівку (але це правило не діє в період фінансових, економічних криз, коли центральний банк може заблокувати всі строкові рахунки). Термінові депозити доступні вкладникові лише по закінченню певного строку, у них менша ліквідність, ніж у заощаджувальних депозитах.

М3 – містить агрегат М2, заощаджувальні вклади в спеціалізованих кредитних закладах, а також цінні папери, які обертаються на грошовому ринку, в тому числі комерційні векселі, які виписуються підприємствами. Ця частина коштів, яка вкладена в цінні папери, створюється не банківською системою, але перебуває під її контролем, оскільки перетворення векселя на засіб платежу потребує, як правило, акцепту банку, тобто гарантії його сплати банком у випадку неплатоспроможності емітента. До агрегату М3 входять також трастові операції банків (довірчі операції банків): управління майном приватних осіб, які позбавлені права здійснювати цю функцію; вкладення грошей в акції і нерухомість, сплата грошей, податків; платіжні операції юридичних осіб; гарантування позик; зберігання ЦП, продаж акцій на фондовому ринку.

Між агрегатами необхідна рівновага, інакше порушується грошовий обіг.

Практика показує, що рівновага буде за умови, якщо М21.

Близько третини грошової маси в Україні припадає на готівкові гроші.

Збільшення кількості готівкових грошей, які обслуговують населення (а в сучасних умовах до них часто звертаються юридичні особи) спричинює нестачу грошей у державі.

Перехід грошей з безготівкового обігу на готівковий – результат жорсткої фінансової політики, який призводить до розширення ухилень від сплати податків. Крім того, скорочення безготівкового обороту свідчить про зниження здатності держави впливати на реальні господарські процеси.

Крім зазначених агрегатів (рис. 2.1), якими визначається структура грошової маси, використовується ще один агрегат – показник грошової бази.

Рис. 2.3 Структура грошової бази

 

Грошова база – готівкові кошти, випущені в обіг НБУ, і переказні депозити в національній валюті у НБУ.

До переказних депозитів відносяться депозити, які можуть:

- за вимогою підлягати обміну на готівкові по номіналу без сплати штрафу або будь-яких обмежень;

- вільно переводитись за допомогою чеків;

- іншим способом використовуватися для здійснення платежу.

Резерви комерційних банків складаються з двох частин: з готівки в їх касах і безготівкових коштів на кореспондентських рахунках, у тому числі обов'язкові резерви. Сума коштів комерційних банків, що зберігається в Центральному банку, що перевищує нормативну величину обов'язкових резервів, являє собою надлишкові резерви.

Кореспондентський рахунок – це рахунок, на якому відображаються розрахунки, які зроблені одним банком за дорученням і за рахунок іншого банку.

Кореспондентські рахунки бувають двох видів:

- рахунок «ностро» («наш рахунок у вас») – якщо банк відкриває рахунок у банку-кореспонденті;

- рахунок «лоро» («ваш рахунок у нас») – якщо в даному банку відкриваються рахунки банків-кореспондентів.

У ході здійснення кореспондентських відносин банки-кореспонденти повідомляють один одному про здійснені операції. Для цього використовують авізо – офіційне повідомлення про виконання розрахункових операцій, направлене одним банком іншому.

Між грошовою масою і грошовою базою існує певний взаємозв’язок, який прийнято виражати через грошовий мультиплікатор. Ця залежність може бути виражена у вигляді формули:

,

де ГМ – грошова маса;

ГБ – грошова база;

m – грошовий мультиплікатор (коефіцієнт експансії).

Грошовий мультиплікатор – це коефіцієнт, що визначається шляхом поділу 100 на норму обов’язкового банківського резерву. Останній – є певною сумою грошей, яку кожний комерційний банк зобов’язаний зберігати в центральному банку. Вони знаходяться на спеціальному рахунку центрального банку, або на кореспондентському рахунку відповідного комерційного банку.

,

де m – грошовий мультиплікатор (коефіцієнт експансії);

Мк – норма обов’язкових резервів.

Вилучити ці гроші або використати їх для розрахунків комерційний банк не може. Норму цих резервів у відсотках стосовно всіх пасивів комерційного банку aбо якоїсь їх частини встановлює центральний банк.

 


Розвиток грошової маси в Україні (залишки коштів на кінець періоду, млн. грн.)

Період M0 M1 M2 M32 Грошова база
19911 0.3 1.7 2.4 - -
- -
- -
- -
-
-
-
-
-
-
-
червень 2011

1 Розрахунки МВФ; 2 до 1998 року М3 = М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків

За даними Національного банку України: Статистичний бюлетень (електронне видання)

 

3. Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів. Одним із найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу.

Аналізуючи шляхи розвитку форм вартості грошового обігу, К. Маркс вивів закон грошового обігу, сутність якого виражається в тому, що кількість грошей, необхідних для обігу товарів, прямо пропорційна сумі їх цін і обернено пропорційна швидкості обігу однойменної грошової одиниці.

Закон грошового обігу виражає економічну взаємозалежність між масою товарів в обігу, рівнем їхніх цін і швидкістю обігу грошей.

Серед тих учених, що зробили помітний внесок в аналіз грошових відносин у цілому і в дослідження проблеми визначення кількості грошей, необхідних для обігу, слід назвати американського вченого І. Фішера (1867—1947 рр.). У сучасній економічній теорії широко застосовується його формула кількості грошей. Вона може бути виведена з його так званого загального рівняння обміну:

МV = PQ ,

 

де М – середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період;

V – швидкість обігу грошей;

Р – середній рівень цін на товари;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номінальний національний продукт).

Кількість грошей необхідних для обігу (маса грошей в обігу)

,

 

де V – швидкість обігу грошей;

Р – середній рівень цін на товари;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номінальний національний продукт);

М – середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період.

Швидкість обігу грошей

Швидкість обігу грошей характеризує частоту (оберти), з якою кожна одиниця готівкових, в обороті, грошей (гривня, долар тощо) використовується в середньому для реалізації товарів і послуг за певний період (рік, квартал, місяць).

Виходячи з рівняння обміну І. Фішера (МV = PQ), величину швидкості обігу грошей можна визначити за формулою:

,

 

де V – швидкість обігу грошей;

Р – середній рівень цін на товари;

Q – фізичний обсяг товарів та послуг, що реалізовані в певному періоді (номінальний національний продукт);

М – середня маса грошей, що перебуває в обороті за певний період.

Американський економіст І. Фішер здобув визнання у західній економічній теорії завдяки праці «Купівельна спроможність грошей» (1921 р.). У цій книзі він обґрунтував залежність рівня цін від маси грошових засобів, що використовуються під час здійснення товарообігу.

Показник швидкості обігу грошей (V) називають показником ділової активності в державі, тому що величина V залежить від:

· частоти і обсягів товарних операцій (трансакцій) між усіма суб’єктами господарювання;

· рівня розвитку ринкових зв’язків між суб’єктами процесу відтворення;

· збалансованості попиту і пропозиції на ринку;

· рівня розвитку маркетингу (маркетинг – діяльність, спрямована на створення попиту та досягнення цілей підприємства через максимальне задоволення потреб споживачів);

· рівня інфляції;

· рівня розвитку економічної інфраструктури (транспорту, торгівлі, банківської справи, цінних паперів) та інших факторів.

Показник V показує, скільки разів у середньому за рік певна грошова одиниця витрачається на купівлю товарів і послуг, тобто відображає інтенсивність руху грошей.

Між загальною кількістю грошей і швидкістю їхнього обігу існує певний зв’язок: зі збільшенням швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна для забезпечення обігу всієї товарної маси, зменшується, і навпаки, призменшенні швидкості обігу грошей їхня кількість, яка необхідна економічній системі для обслуговування товарно-грошових операцій, збільшується.

Якщо в обігу більше грошей, ніж потребує господарство, то це призводить до знецінення грошей – зниження купівельної спроможності грошової одиниці.

У банківський практиці швидкість обігу грошей розраховується як відношення номінальної величини ВВП (PQ) до агрегату МОабо М1.

З показником швидкості обігу грошей обернено пропорційно пов’язаний коефіцієнт монетизації ВВП – відношення грошової маси до номінальної величини валового внутрішнього продукту:

 

або,

 

де Км – коефіцієнт монетизації;

М– маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М2;

ВВП– річний обсяг, виробленого валового внутрішнього продукту (за поточними цінами);

V – швидкість грошей (кількість обертів грошової одиниці).

Чим вище значення даного показника – тим ефективніше працює фінансова система країни.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення грошового обігу і назвіть суб’єкти, між якими він здійснюється.

2. У чому полягають особливості грошового обігу, що здійснюється на мікрорівні?

3. Розкрийте особливості грошового обігу на макрорівні.

4. Охарактеризуйте роль і функції грошового обігу на всіх фазах суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін і споживання).

5. Назвіть основні особливості грошового обігу в Україні на її сучасному етапі.

6. Дайте визначення грошового потоку.

7. Зробіть схематичне відображення загального руху товарів, послуг і грошей.

8. Охарактеризуйте грошові потоки, які пов’язані з сімейним господарством.

9. Визначте основні потоки, які пов’язані з діяльністю фірм (підприємств).

10. Дайте характеристику грошовим потокам, суб’єктом яких виступає держава в особі уряду.

11. Охарактеризуйте грошові потоки, які пов’язані з функціонуванням світового ринку та розкрийте (в загальних рисах) їх вплив на грошові потоки в країні.

12. У чому полягає проблема забезпечення рівноваги між виробництвом і грошовою сферою?

13. На досягнення яких стратегічних цілей повинно бути спрямовано балансування грошових потоків в Україні?

14. Балансування яких грошових потоків може сприяти досягненню тих стратегічних цілей, що стоять перед Україною?

15. Дайте визначення безготівковому грошовому обігу.

16. Назвіть основні принципи організації безготівкових розрахунків.

17. Охарактеризуйте організацію безготівкових розрахунків з погляду регламентації документообігу в часі.

18. Розкрийте порядок організації безготівкових розрахунків за допомогою платіжного доручення.

19. Розкрийте порядок організації розрахунку за допомогою платіжної вимоги-доручення.

20. Складіть схему розрахунку за допомогою чека.

21. Що таке акредитив і як здійснюється розрахунок за допомогою акредитива?

22. Які види акредитивів найбільш поширені?

23. Розкрийте порядок розрахунку за допомогою простого векселя.

24. Відобразьте рух документів при розрахунку переказним векселем.

25. Охарактеризуйте основні особливості готівкового грошового обігу.

26. Дайте визначення грошовій масі.

27. Дайте визначення грошовим агрегатам.

28. Що входить до агрегату М1.

29. Які грошові інструменти входять до агрегату М2 .

30. Охарактеризуйте агрегат М3 .

31. Як визначається швидкість обігу грошей?

32. Сформулюйте закон грошового обігу.

33. Які чинники впливають на швидкість руху грошей?

34. Як визначити показник монетизації ВВП?

35. Що таке грошова база?

36. Охарактеризуйте залежність між грошовою базою і грошовою масою.

37. Що таке грошовий мультиплікатор?

Тема 3. Грошовий ринок

План

1. Сутність грошового ринку та його структура.

2. Попит на гроші.

3. Пропозиція грошей.

Рекомендована література: [20], [22], [18].

1. Грошовий ринок – це особливий сектор ринку, на якому грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, тобто гроші як специфічний товар постійно змінюється під впливом попиту та пропозиції різних суб’єктів економіки.

Грошовий ринок – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що постійно переміщаються (розподіляються та перерозподіляються) під впливом попиту пропозиції з боку різних суб'єктів економіки.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів. Канали фінансового (грошового) ринку, котрими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

· канали прямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників;

· канали непрямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників (див. рис.3.1).

До фінансових посередників відносяться різноманітні кредитно-фінансові установи (банки, інвестиційні, страхові компанії, пенсійні фонди та інші).

 

Рис. 3.1. Схема руху грошових потоків на фінансовому ринку (пряме і непряме фінансування)

 

Пряме фінансування може здійснюватись двома способами:

1) коли кошти передаються позичальнику (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму (капітальне фінансування).

Прикладом такого фінансування є продаж фірмам акцій (див.рис. 3.2.).

 

Рис.3.2. Капітальне фінансування

 

2) коли кошти передаються фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом (фінансування шляхом отримання позик).

Прикладом такого фінансування є продаж облігацій (див.рис. 3.3.).

 

Рис.3.3. Фінансування шляхом отримання позик

 

Головні учасники грошового ринку – комерційні банки, які можуть одночасно виступати і продавцями, і покупцями або посередниками.

На фінансовому ринку між банками ведеться оперативна торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу, інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються їх прибутково розмістити.

 

Рис.3.4. Структура грошового (фінансового) ринку

 

І. За видами інструментівгрошовий ринок складається з:

· ринку позичкових капіталів(охоплює відносини, що виникають з приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних та юридичних осіб і їх надання у вигляді позик на умовах поворотності, строковості й платності). Тут об’єктом оперування є не самі гроші, а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

· ринку цінних паперів (охоплює і кредитні відносини, і відносини співволодіння, які оформляються цінними паперами, що можуть продаватися, купуватися і погашатися). На цьому ринку здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, формується ціна на них, урівноважується попит і пропозиція.

ІІ. Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, які обертаються на грошовому ринку:

· ринок грошей (монетарний ринок) - продаються та купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик і фінансових активів, з терміном погашення до одного року;

· ринок капіталів (грошові кошти у вигляді середньо- та довгострокових кредитів, фінансових активів і акції, з терміном реалізації понад один рік.

ІІІ. За функціональними ознакамигрошовий ринок складається з:

· міжбанківського ринку, який обслуговує угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність. Крім цього, операції на міжбанківському ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентами та банківськими ризиками (можливість понесення втрат у разі виникнення несприятливих для банку обставин).Міжбанківський ринок стихійно виник для того, щоб забезпечити проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту (уся сукупність платежів грошима у готівковій та безготівковій формах щодо погашення всіх грошових зобов'язань, що виникають між економічними суб'єктами);

· відкритого ринку, де відбувається купівля-продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком. Продаючи частину цінних паперів комерційним банкам або посередникам, центральний банк зменшує обсяг своїх вільних ресурсів і кредитний потенціал, і навпаки. Купуючи у комерційних банків цінні папери, центральний банк збільшує свої вільні резерви і кредитний потенціал.

Суб'єктами грошового ринку є:

· банки;

· держава;

· спеціалізовані фінансово-кредитні установи;

· інші посередницькі організації, котрі продають і купують, зазвичай, короткострокові боргові зобов'язання.

Інструменти ринку грошей:

· скарбничі (казначейські) й комерційні векселі,

· міжбанківські вклади та депозити;

· облігації,

· депозитні сертифікати,

· банківські акцепти та ін.

Головна функція грошового ринку – балансування попиту і пропозиції грошей та формування ринкового рівня проценту як ціни грошей.

 

2. Вперше термін «попит та пропозиція» використав Джеймс Денем-Стюарт у своїй праці «Принципи політичної економії», яка була опублікована у 1767 році. Цей термін також був застосований такими видатними економістами-класиками як Адам Сміт та Давид Рікардо у своїх працях «Причини багатства народів» та «Принципи політичної економії та оподаткування», відповідно.

Попит на гроші необхідно розглядати як попит на запас грошей на певний фіксований у часі момент, а не як потік грошей, що визначається за певний період часу.

Попит на гроші — запас грошей, яким економічні суб'єкти прагнуть володіти на певний момент (потреба суб'єктів економіки в певній сумі грошових коштів).

Мотиви сукупного попиту на гроші:

1. Трансакційний – економічні суб’єкти постійно відчувають потребу в певному запасі грошей для здійснення поточних платежів.

2. Завбачливості – економічні суб’єкти бажають мати запас грошей як ресурс купівельної спроможності на непередбачувальні потреби.

3. Спекулятивний – економічні суб’єкти бажають мати у своєму розпорядженні певний запас грошей, для того щоб перетворити їх у високодохідні фінансові інструменти.

Чинники впливу на попит грошей:

1) прямої дії:

· обсяг товарів і послуг (Q);

· середній рівень цін (Р);

· обсяг багатства (В).

2) оберненої дії:

· норма очікуваного доходу (позичковий процент) (R);

· рівень інфляції (І);

· очікування зміни ринкової кон’юнктури (О).

3. Пропозиція грошей – це бажання економічних суб’єктів позичити певну частину своїх грошових коштів заради одержання доходу (загальний обсяг монети, паперових грошей, депозитів та інших ліквідних активів в економіці).

На монетарному ринку пропозиція завжди протистоїть попиту на гроші. Банківська система скеровує пропозицію грошей, тобто оперативно змінює масу грошей в обігу відповідно до зміни попиту на гроші.

У розпорядженні центрального банку є економічні важелі, серед яких такі макроекономічні показники: грошова база, банківські резерви, грошово-кредитний мультиплікатор, що широко використовуються для визначення потенційних можливостей емісії та прогнозування динаміки грошової маси.

Грошова база – це консолідуючий показник резервних грошей банківської системи, на основі якого через грошовий мультиплікатор формується пропозиція грошей.

За структурою грошова база складається із суми готівки в обігу, готівки в сейфах і резервів комерційних банків. При цьому загальний обсяг банківських резервів охоплює суму запасів у касах комерційних банків та їх коштів на рахунках у центральному банку.

Банківські резерви – це категорія, яка містить також гроші готівкою, що зберігаються в касах банків. Характерною особливістю банківських резервів є те, що ці гроші не перебувають в обігу і не входять до складу грошових агрегатів (М0, М1). Проте між банківськими резервами та масою грошей в обігу існує тісний зв'язок, який переважно впливає на структуру грошової маси. Це означає, що гроші готівкою можуть переходити у форму депозитних грошей, збільшуючи банківські резерви, і навпаки. В обох випадках загальна маса грошей (М1) залишиться незмінною.

Зв'язок між монетарною базою (банківськими резервами) та масою грошей в обігу можна визначити за допомогою грошового мультиплікатора (множника).

Грошовий мультиплікатор– це величина множника (коефіцієнта), на яку збільшується кількість грошей в обігу внаслідок операцій на монетарному ринку. Коефіцієнт грошового мультиплікатора означає, у скільки разів зростає ефективність грошової бази. Його величина є оберненою величиною норми обов'язкових резервів, а також співвідношенням між обсягами готівки і депозитів. Це засвідчує, що зі збільшенням резервної норми або при вищому співвідношенні готівки відносно депозитів величина грошового мультиплікатора зменшуватиметься.

Чинники впливу на пропозицію грошей:

· норма обов’язкового резервування;

· облікова ставка;

· процентна ставка;

· багатство економічних суб’єктів;

· стан довіри до банків.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення грошовому (фінансовому) ринку.

2. Що є об’єктом і хто виступає суб’єктом грошового ринку?

3. Охарактеризуйте структуру грошового (фінансового) ринку.

4. Дайте визначення ринку грошей і охарактеризуйте його особливості.

5. Дайте визначення валютному ринку.

6. Дайте визначення ринку капіталів і охарактеризуйте його складові частини.

7. Дайте загальне визначення попиту на гроші.

8. Чим у цілому визначається сукупний попит на гроші?

9. Розкрийте основні фактори, що впливають на сукупний попит

на гроші, і поясніть механізми цього впливу.

10. Назвіть і охарактеризуйте основні особливості формування попиту на гроші в умовах нашої перехідної економіки.

11. Перелічіть основні положення монетаристської концепції, які

лежать в основі практичного формування пропозиції грошей.

12. Виведіть формулу грошової маси через її залежність від грошової бази і грошового мультиплікатора.

13. Поясніть, що означає кредитний характер банкнотної емісії

Національного банку України?

14. Як пов’язано зростання пропозиції грошей з випуском державою цінних паперів для покриття бюджетного дефіциту?

15. Чи призводить до зміни пропозиції грошей валютна інтервенція НБУ?

16. Розкрийте механізм дії кредитного мультиплікатора.

17. Чи може комерційний банк збільшити пропозицію грошей за рахунок операцій з борговими зобов’язаннями (наприклад з векселем)?

18. Поясніть, що таке рівновага на грошовому ринку?

19. Дія яких чинників може привести до порушення рівноваги на грошовому ринку?

20. Назвіть і дайте характеристику механізму автоматично діючих факторів, які забезпечують стабілізацію грошового ринку.

21. Перелічіть ті можливі зовнішні чинники, які можуть вплину-

ти на розміри пропозиції грошей.

 

Тема 4. Грошові системи

План

1. Суть грошової системи та її елементи.

2. Основні типи грошових систем, їх еволюція.

3. Грошово-кредитна політика центрального банку.

4. «Сеньйораж» і монетизація бюджетного дефіциту.

Рекомендована література: [11], [12], [13], [2].

1. Грошові системи сформувались у XVI - XVII століттях з появою та затвердженням капіталістичного способу виробництва, хоча окремі елементи з'явились в більш ранній період. З розвитком товарно-грошових відносин та капіталістичного способу виробництва відбуваються суттєві зміни в грошовій системі.

Грошова система – це запроваджена державою форма організації грошового обігу в країні.

Основними елементами грошової системи є:

· грошова одиниця – встановлений у законодавчо­му порядку грошовий знак; призначений для вимірювання цін товарів і послуг;

· масштаб цін – законодавча фіксація вагової кіль­кості монетарного металу (золота чи срібла), що закріплюється державою за певною грошовою одиницею. Офіціальний масштаб цін втратив свій економічний сенс із завершенням демонетизації золота. У сучасних умовах, грошова одиниця уособлює вартість загальної маси товарів та послуг, що знаходиться в обігу;

· емісійна система – установи, які здійснюють випуск грошей і цінних паперів та визначають порядок емісії;

· форми грошей – матеріалізована в певному типі за­гального еквівалента вартість, яка забезпечує ста­більність обігу товарів і є стабільним платіжним засобом у готівковому обігу (банківські білети, казначейські білети та розмінні монети). Суттєвою відмінністю видів грошових знаків є механізм їх емісії);

Банкно́та (банківський білет) – банківські білети, кредитні знаки грошей, безтермінові грошові зобов'язання емісійного банку, виготовлені з паперу або пластика, зазвичай прямокутної форми. Банкноти випускаються центральними банками держав і обов'язкові до прийому на всій їх території нарівні з монетами.

Казначейський білет – короткострокова (до одного року) державна облігація, що не дає офіційного відсотка.

· валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями різних країн, що використовується для обміну валют під час здійснення валютних та інших економічних операцій. Виступає як ціна валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни;

· регламентація готівкового та безготівкового обігу – охоплює визначення сфер готівкових та безготівкових розрахунків і режиму використан­ня грошей на рахунках, форми розрахунків, порядок платежів тощо.

2. Тип грошової системи визначається змістом її еле­ментів та їх взаємодією, які обумовлюють тенденції розвитку та закономірності функціонування грошової системи.

Типи грошових систем класифікуються:

1. За характером економічної системи:

· ринкові – являють собою грошові системи, в яких регулювання грошового обігу здійснюється через використання економічних методів впливу на грошову масу;

· неринкові – являють собою грошові системи, для яких характерні певні обмеження щодо вільного функціонування грошей обмежень (талони, картки), а регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (роз­межування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових опе­рацій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.).

2. За характером регулювання валютних відносин:

· відкриті – являють собою грошові системи, в яких відсутні об­меження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національ­на економіка органічно введена у світову;

· закриті – являють собою грошові системи, в яких передбачається використання валютних обмежень завдяки ізоляції національної грошової системи від світової.

3. Залежно від форми, в якій функціонують гроші:

· металевого обігу (саморегульовані) – являють собою грошові системи, за яких в обігу знаходяться повноцінні монети, що виконують усі функції грошей, а неповноцінні гроші мають змогу вільно обмінюватись на метал;

· паперово-грошового та кредитного обігу (регульовані) – являють собою грошові системи, за яких обіг обслуговують грошові знаки, що не мають внутрішньої вартості.

Еволюція грошових систем характерна виникнен­ням і розвитком таких систем, як:

· саморегульовані – це грошові системи, в яких діє механізм стихійного регулювання грошового обороту;

· регульовані – це грошові системи, в яких порядок регулювання грошового обороту є окремим елементом грошової системи.

До саморегульованих систем відносилась система металевого обігу, яка реалізувалася у формі біметалізму та монометалізму.

При біметалізміроль загального еквівалента законодавчо закріпля­лася за двома металами – золотом і сріблом. Відповід­но до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різнови­ди біметалізму:

· система паралельної валюти, за якої співвідно­шення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

· система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

· система «кульгаючої» валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм – це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є: срібний і золотий.

Золотий монометалізм в свою чергу поділявся на:

· золотомонетний стандарт 1867-1922 рр. (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

· золотозлитковий стандарт 1922-1976 рр. (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

· золотодевізний стандарт 1944-1971 рр. (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

До регульованих систем відносились:

· паперово-грошова система – це грошова система, за якої емісія грошових знаків (казначейських білетів) здійснюється державним казначейством для покриття бюджетного дефіциту;

· система кредитних грошей – це грошова система, за якої використовується кредитний механізм емісії грошей. Органом регулювання грошового обігу є банківська система.

3. Грошово-кредитна політика – це сукупність за­ходів у сфері грошового обігу та кредитних відносин, які здійснює держава через центральний банк.

Розроблення і реалізація грошово-кредитної полі­тики – це основна функція центрального банку.

Об'єктами грошово-кредитної політики є:

· пропозиція (маса грошей);

· процентна ставка;

· валютний курс;

· швидкість обігу грошей.

Суб'єктами грошово-кредитної політики є:

· банківська система – центральний банк і комерційні банки. НБУ самостійно розробляє основні засади монетарної політики та здійснює контроль за їх проведенням;

· Уряд (Міністерство фінансів або Державне казна­чейство, а також інші установи), ВРУ – визначають основні макроекономічні показники, які є орієнтирами для формування цілей монетарної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, рівень інфляції тощо).

До цілей грошово-кредитної політики можна віднести:

· стратегічні – сприяння зростанню виробництва, повній зайнятості, стабілізації цін та збалансованості платіжного балансу;

· проміжні – пожвавлення чи стримування ринкової кон’юнктури задля досягнення стратегічних цілей;

· тактичні – мають короткостроковий, опера­тивний характер і покликані забезпечити досяг­нення проміжних цілей (зміна грошової маси та процентної ставки в напрямку, що забезпечує досягнення проміжних цілей).

Основними типами грошово-кредитної політики є:

· політика грошово-кредитної рестрикції (полі­тика «дорогих грошей») – весь інструментарій грошово-кредитної політики підпорядковується, згідно з динамікою економічного циклу, стис­ненню обсягів грошової та кредитної емісії:

ü збільшення облікової ставки;

ü зниження обсягів кредитування комерційних банків;

ü зростання процентних ставок за кредити комерційних банків;

ü зменшення кредитних вкладень в економіку.

· політика грошово-кредитної експансії (політика «дешевих грошей»)– забезпечення доступності для суб'єктів економічної діяльності грошових і кредитних ресурсів:

ü зменшення облікової ставки;

ü збільшення попиту на кредити з боку комерційних банків;

ü зниження процентів за кредити комерційних банків;

ü зростання обсягів кредитування економіки.

4. Дефіцит державного бюджету являє собою перевищення видатків бюджету над доходами. Це є основною причиною інфляції. Для покриття дефіциту державного бюджету держава може друкувати гроші, робити позики або витрачати свої валютні резерви.

Купівля центральним банком державних боргових зобов'язань називається монетизацією бюджетного дефіциту. Вона призводить до інфляції. Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, необхідних для покриття (фінансування) перевищення витрат бюджету над його доходами.

Мобілізація необхідних грошових коштів для забезпечення грошовими коштами бюджетного дефіциту може здійснюватися різними способами:

1. Збільшення оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування податкових пільг.

2. Дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) в розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту і надати їм статус законного платіжного засобу. Покупцями облігацій Міністерства фінансів (казна­чейства) можуть бути: центральний банк; комерційні банки; домашні господарства; іноземці.

Унаслідок монопольного права друкування грошей уряд отримує дохід, що називається сеньйораж. Сеньйораж – це серія прибутків, що одержує національний банк та держава від випуску грошей і дорівнює різниці номінальної вартості випущених в обіг грошей і витратами на їх емісію (емісійний дохід).У сучасних державах, як правило, центральний банк друкує банкноти, в той час як державний монетний двір карбує монети, і обидва мають прибуток від сеньйоражу.

Сеньйораж, який походить від карбування монет державою, отримує та використовує сама держава. А от сеньйораж, який створюється при друкуванні банкнот залишається центральному банку. Банк використовує гроші для покриття експлуатаційних витрат (сам процес та матеріали для друку), а частка грошей, яка залишається вважається прибутком, який може бути розподілено між акціонерами.

3. Дозволити уряду випускати власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому та зовнішньому ринках. За реалізацію державних облігацій на зовнішніх ринках виручка надійде у валютній формі, яка опосередковано сприятиме фінансуванню бюджетних витрат.

4. Дозволити центральному банку надати кредит уряду у розмірі бюджетного дефіциту. При цьому на таку суму банк має купити зобов'язання на первинному ринку. Щоб не допустити негативного впливу такого збільшення грошової маси на кон'юнктуру ринку і забезпечити сталість грошей, центральний банк може змен­шити резерви комерційних банків. Останнє скоротить обсяг кредитування економіки держави.

 

Питання для самоконтролю

1. Що являє собою грошова система?

2. Дайте визначення металевій грошовій системі.

3. Які системи можна назвати паперовими грошовими системами?

4. Перелічіть основні елементи металевої грошової системи на етапі її достатньо високого рівня розвитку (пізнє середньовіччя).

5. Охарактеризуйте повноцінні гроші.

6. Поясніть причини появи й існування неповноцінних грошей.

7. Розкрийте причину історичної події, яка відома під назвою «Мідний бунт».

8. Як відбувається процес перетворення банкнот у паперові гроші?

9. Що являють собою казначейські білети і чим вони спочатку відрізнялись від банкнот?

10. Дайте визначення біметалевої та монометалевої грошових систем.

11. Поясніть, у чому полягав основний недолік біметалічної грошової системи.

12. Коли і в якій країні почався перехід до золотого монометалізму?

13. В якому році і де була підписана міжнародна угода, котра закріпила основні положення золотого монометалізму?

14. Дайте визначення золотому стандарту і назвіть основні, базові його положення.

15. Коли і за яких обставин уперше було припинено дію золотомонетного стандарту?

16. Коли було відновлено золотий стандарт?

17. Дайте характеристику золотозлитковому стандарту.

18. Охарактеризуйте особливості й механізм дії золотодевізного стандарту.

19. Коли зник золотий стандарт і що було головною причиною краху цієї системи?

20. Чи є країни, які в сучасних умовах випускають в обіг золоті монети?

21. Коли і де Україна почала карбувати золоті монети і ювілейні монети зі срібла і нойезільбера?

22. У чому економічний сенс випуску золотих монет та ювілейних монет з інших металів, і чи відіграють такі монети значну роль у грошовому обігу країни, яка їх випустила?

23. Дайте визначення паперовій грошовій системі.

24. Визначте таку категорію як паперові гроші і дайте їм характеристику.

25. Назвіть основні етапи і моменти в налагодженні незалежною Україною власного випуску банкнот.

26. Поясніть, з чим пов’язана можливість заміни повноцінних грошей паперовими.

27. Розкрийте історію виникнення паперових грошей.

28. Перелічіть і коротко охарактеризуйте основні структурні елементи сучасної паперової грошової системи.

29. Розкрийте передумови становлення власної грошової системи України, що склалися з отриманням нашою Батьківщиною незалежності.

30. Дайте коротку характеристику першим історичним спробам української держави в розбудові власної грошової системи (Київська Русь і Українська Народна Республіка).

31. Охарактеризуйте основні етапи становлення сучасної грошової системи України.


Тема 5. Інфляція та грошові реформи

План

 

1. Суть, види та закономірності розвитку інфляції.

2. Причини інфляції. Особливості інфляції в Україні.

3. Економічні та соціальні наслідки інфляції.

4. Грошові реформи як інструмент стабілізації грошового обігу.

Рекомендована література: [18], [20], [22].

1. Інфляція – це процес знецінення грошей внаслідок їх надмірної емісії та переповнення ними каналів грошового обігу.

Уперше термін «інфляція» був застосований для характеристики економіки США в період громадянської війни 1861–1865 рр. Він засвідчував процес перевантаження каналів грошового обігу масою грошей, яка перевищувала потребу в них економічної системи.

Сучасна інфляція перебуває під впливом:

· грошових (монетарних) факторів (розбалансуванням грошової системи, надмірної грошово-кредитної емісії, валютних відносин тощо);

· негрошових факторів (монополізації економіки, здороження товарів критичного імпорту (енергоносіїв), сировинних матеріалів тощо).

Інфляція як багатофакторний процес – це прояв диспропорційності у розвитку суспільного відтворення, що зумовлено порушенням закону грошового обігу. Глибинні причини інфляції перебувають як в сфері обігу, так і в сфері виробництва, і дуже часто зумовлюються економічними і політичними відносинами в країні. Наслідком такої невідповідності є знецінення грошової одиниці й загальне підвищення цін на товари та послуги.

Інфляція може бути відкритою і прихованою.

В економіці України інфляція виникла ще в період існування СРСР у 50–60-х роках XX ст. і була пов’язана з різким падінням ефективності суспільного виробництва. Однак вона була прихованою і проявлялася в:

- товарному дефіциті;

- великій різниці в цінах: низьких на кінцеву продукцію і високих на всі види сировини.

Прихована інфляція позбавляє виробників економічних стимулів, потребує постійних державних дотацій, руйнує ринкові відносини, породжує «тіньову» економіку, спекуляцію та хабарництво.

Інфляція є складним економічним явищем і не має однозначного тлумачення серед економістів. Щодо причин інфляції існує кілька теорій. Одна з найпоширеніших — теорія інфляції попиту, засновником якої був Джон Кейнс.

У кейнсіанських теоріях наголошується, що причиною інфляції є перевищення попиту над пропозицією – теорія інфляційного розриву.

Пізніше в умовах відсутності надмірного попиту кейнсіанська ідея була доповнена і розвинута теорією інфляції витрат. Сутність цієї теорії заключається в тому, що підприємці для покриття своїх зростаючих витрат намагаються весь час продати свою продукцію за більш високою ціною, а профспілки весь час намагаються підняти заробітну плату. Це, в свою чергу, змушує роботодавців підвищувати ціни.

По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. Мілтон Фрідмен,засновник монетаристської школи, стверджує, що основними чинниками формування інфляції є зміна грошової маси, тому причини її виникнення треба шукати у сфері обігу.

Класифікація видів інфляції:

1. За формами прояву інфляції можна виділити:

· цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;

· інфляцію заощаджень— при зафіксованих державою цінах, доходах, повальному дефіциті товарів знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощадженнях у населення;

· девальвацію,за якою знецінення грошей проявляється у падінні їхнього курсу до іноземних валют.

2. За темпами знецінення грошей:

1) повзучу: прискорене зростання маси грошей в обороті без помітного підвищення цін — до 5–10% на рік. Вона характеризується надмірною емісією маси грошей без помітного підвищення зростання цін. Цей процес стимулює підприємницьку активність, гроші використовуються для пожвавлення попиту, нагромадження тощо;

2) помірну: прискорене знецінення грошей у формі зростання цін на 5–20% за рік. Така інфляція стає відчутною для всіх економічних суб’єктів, і вони починають вживати певних заходів для адаптації їх у нових умовах господарювання (підприємці починають поступово підвищувати ціни на свої товари, відповідаючи на зростання сукупного попиту, збільшуються державні видатки на фінансування соціальних гарантій населенню, спричинюючи нову емісію грошей тощо);

3) галопуючу:зростання цін досягає 20–50%, а інколи 100% за рік. На цій стадії відбувається стрімке зростання цін, відбувається спад виробництва та скорочення товарообігу, втрачається стимул до інвестицій, зменшується процес суспільного нагромадження з боку усіх суб’єктів господарювання;

4) гіперінфляцію:надзвичайно високі темпи зростання цін — більш як на 100% за рік. Гіперінфляція часто пов’язана з політичним хаосом, наслідками війн та соціальних революцій. На цій стадії гіперінфляції домінує нестабільність цін в усіх секторах економіки, спричинюючи хаос на ринку, поширення бартерних операцій, порушення фінансово-кредитного механізму, що призводить до несправедливого перерозподілу доходів та багатства в суспільстві, соціальної та політичної нестабільності;

5) супергіперінфляцію:катастрофічне зростання цін — до 1000% за рік і більше. На цій стадії гроші починають втрачати всі свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, розвивається платіжна криза та поширюється бартер.

3. За чинниками, що спричиняють інфляцію:

1) інфляцію попитуспричиняється тиском на ціни з боку грошей внаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможнього попиту на товарних ринках;

2) інфляцію пропозиції (витрат) – спричиняється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат, насамперед, зростання витрат на заробітну плату.

Вимірювання інфляції

На практиці інфляцію можна обчислити за допомогою індексів цін: 1. Індекс споживчих цін (ІСЦ) (індекс вартості життя) характеризує зміну в… ,

Загальний індекс цін інфляції

Темп інфляції (швидкість зростання цін) визначається за формулою:

 

 

Загальний індекс цін показує, на скільки відсотків ціни поточного року (місяця) вищі від цін попереднього.

Індекс інфляції – це відношення рівня інфляції звітного періоду до рівня інфляції базового періоду.

Загалом причини інфляції можуть бути зовнішніми та внутрішніми.

Зовнішні причини інфляції такі:

· зростання цін на світовому ринку;

· скорочення грошових надходжень від зовнішньої торгівлі (експорту);

· від'ємне сальдо зовнішньоторговельного балансу;

· структурні світові кризи, пов’язані зі зменшенням природних ресурсів;

· війни;

· зростання зовнішнього боргу.

Внутрішні причини інфляції такі:

· надмірна емісія грошей;

· криза державних фінансів;

· надмірні військові витрати;

· монопольне положення великих виробників та встановлення ними монопольно високих цін на ринку;

· запровадження непомірно високих податків та відсоткових ставок за кредит;

· активізація «тіньової» економіки;

· необґрунтоване підвищення заробітної плати.

 

Розвиток та особливості інфляції в Україні

Уже в 1991 р. Україну охопила глибока інфляція, з якої вона виходила більш як 10 років. Інфляційний процес в Україні можна розділити на два основні… Відкритий вибух інфляції відбувся в січні 1992 року, коли були «відпущені» всі… Висока інфляція, поєднавшись із безпрецедентним падінням обсягу національного виробництва, означала гіперстагфляцію,…

Наслідки інфляції

1) зменшення доходів у тих верств населення, що живуть за рахунок бюджетних коштів (педагоги, медики, держслужбовці); 2) зменшення доходів пенсіонерів; 3) зменшення доходів у осіб, що живуть за рахунок виплат по соціальному страхуванню (інваліди);

В Україні нуліфікація відбулася в 1996 р. Знецінена грошова одиниця (купон – карбованець) була замінена в певній пропорції (100 000 крб.) до однієї гривні.

Девальвація – офіційне зниження державою курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Ревальвація– це офіційне підвищення державою курсу національної валюти щодо іноземних валют.

Деномінація – укрупнення грошової одиниці без зміни її найменування, що проводиться з метою забезпечення грошовою обороту і надання більшої повноцінності грошам. Обмін старих грошових знаків на нові проводиться в певній пропорції.

Так, у 1961 р. в СРСР старі гроші були замінені на «нові» таким чином, що 1 «новий» рубль дорівнював 10 «старим». Завдяки деномінації вдається значно скоротити кількість грошових купюр і монет, що перебувають в обігу.

 

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення інфляції і охарактеризуйте її зовнішній прояв.

2. Поясніть, у чому причини інфляції, яка мала місце в умовах металевих грошових систем.

3. Розкрийте суть поняття «інфляція попиту».

4. Охарактеризуйте таке явище, як інфляція витрат.

5. У чому суть монетаристського підходу до інфляції?

6. Назвіть найбільш типові причини інфляції.

7. Які причини інфляції можна визначити як внутрішні, а які як зовнішні?

8. Розкрийте способи визначення рівня інфляції.

9. Поясніть, як можна визначити показник рівня інфляції використовуючи індекси цін на окремі групи товарів?

10. Як класифікують інфляцію за рівнем динаміки зростання цін?

11. Охарактеризуйте повзучу інфляцію.

12. Що таке галопуюча інфляція, до яких наслідків вона веде?

13. Дайте стислу характеристику гіперінфляції.

14. Чому значна емісія грошей на першому етапі не супроводжується пропорційним знецінюванням грошей?

15. Поясніть, за яких умов можлива ситуація, коли темп знецінювання грошей перевищує темп їх емісії?

16. Поясніть, чому інфляція у відносно невеликих розмірах сприяє розвитку виробництва?

17. Чому інфляція в певних розмірах може бути вигідною уряду?

18. Поясніть, за яких умов інфляція може бути вигідною підприємцям?

19. Чому при певних масштабах інфляції від неї може виграти експортер і землевласник?

20. Які верстви населення програють від інфляції навіть в умовах її відносно невеликих розмірів?

21. Назвіть основні негативні наслідки інфляції.

22. Розкрийте взаємозв’язок між інфляцією і безробіттям.

23. Дайте кількісну характеристику інфляційному процесу в Україні з 1991 р.

24. Розкрийте основні причини інфляції в Україні.

25. Що означає термін дефляція?

26. Коли і як в Україні була здійснена грошова реформа, внаслідок якої була введена сучасна гривня?

27. Розкрийте основні позитивні наслідки грошової реформи 1990-х років в Україні.

28. У чому суть антиінфляційної політики держави?

29. Які цілі має за мету держава розробляючи антиінфляційні заходи?

30. Охарактеризуйте такі антиінфляційні заходи, як заморожування заробітної плати і реформування цін.

31. Перелічіть адміністративні методи здійснення антиінфляційної політики.

32. Охарактеризуйте антиінфляційні заходи в Україні в період з 1991 р. по 1993 р.

33. Розкрийте характер і особливості боротьби з інфляцією в Україні в період з 1993 по 1996 р.

34. Які особливості антиінфляційної політики України в період з 1996 по 2000 р.?

35. Розкрийте специфіку сучасної (після 2000 р.) антиінфляційної політики в Україні.

36. Які проблеми слід вирішити в Україні для здійснення активної і високо-ефективної антиінфляційної політики?


Тема 6. Валютний ринок і валютні системи

План

 

1. Поняття валюти та її конвертованість.

2. Валютний курс і способи його визначення.

3. Валютний ринок та його структура.

4. Суть і необхідність валютного регулювання.

5. Валютні системи, їх призначення.

Рекомендована література: [3], [11], [15], [18].

1. Валюта – це грошова одиниця, що використовується як світові гроші, тобто як міжнародна розрахункова одиниця, засіб обігу і платежу.

Поняття валюти включає в себе:

· готівку;

· депозитні гроші;

· платіжні документи (чеки, векселі, сертифікати, акредитиви);

· фондові цінності (акції, облігації).

Класифікація валюти

Існують такі види валют:

1. Залежно від емітента валютних коштів:

· національна – платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо), що емітується національною банківською системою;

· іноземна – платіжний засіб, що емітується банківськими системами інших країн. Для України це будуть кошти усіх зарубіжних країн;

· колективна – платіжний засіб, що емітується міжнародними фінансово-кредитними установами і функціонує за міждержавними угодами (євро, СПЗ).

СПЗ – спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 01 січня 1970 р. Це валютна одиниця МВФ.

Євро – європейська валютна одиниця, функціонує з січня 1999 р. Офіційна валюта 11, а згодом 17 країн «єврозони» – Австрії, Бельгії, Німеччини, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Кіпру, Люксембургу, Мальти, Нідерландів, Португалії, Словенії, Словаччина, Фінляндії, Франції, Естонії. Євро замінив Європейську валютну одиницю (ЕКЮ), яка використовувалася в і з 1979 по 1998 р., у співвідношенні 1:1. Це сталося після підписання Маастрихтської угоди (Угода про Євросоюз, 1991 р.). Станом на 23.10.2011 р. до Євросоюзу входять 27 країн.

Для того щоб євро була введена в обіг, усі країни-члени валютного союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим в Маастрихтських угодах:

· рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5%;

· державна заборгованість може становити не більше ніж 60% ВВП;

· дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;

· процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% вищими за показники трьох найбільш стабільних країн;

· кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.

Андське песо – розрахункова одиниця країн Андського пакту: Болівія, Колумбія, Перу, Еквадор).

Вартісний еквівалент євро і СПЗ визначається на базі стаціонарного «кошика валют» країн-учасниць Європейського валютного союзу і МВФ. Вміст «кошика» періодично переглядається.

Міжнародна торгова валюта – це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта – валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги та ін. Її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Платіжний баланс – відображення співвідношення всієї сукупності надходжень із-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць).

2. За режимом використання:

· конвертована валюта (повно або частково);

Конвертованість валюти – здатність валюти вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби за діючим курсом.

Повна конвертованість – вільний обмін національної валюти на іноземну для всіх категорій власників і по всіх операціях без обмежень.

Часткова конвертованість – означає, що на певні валютні операції та окремі категорії власників режим конвертованості не поширюється, тобто вводяться певні обмеження (зовнішня та внутрішня конвертованість).

Зовнішня конвертованість – означає певну свободу обміну національної валюти на іноземну лише нерезидентам.

Внутрішня конвертованість – означає, що правом обміну національної валюти на іноземну користуються лише резиденти, а для нерезидентів зберігається режим неконвертованості.

Резиденти - це:

а) юридичні особи та їх відокремлені особи, які утворені та провадять свою діяльність відповідно до законодавства України з місцезнаходженням як на її території, так і за її межами;

б) дипломатичні представництва, консультські установи та інші офіційні представництва України за кордоном, які мають дипломатичні привілеї та імунітет;

в) фізична особа - резидент - фізична особа, яка має місце проживання в Україні.

Нерезиденти – це:

а) іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України;

б) дипломатичні представництва, консультські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні;

в) фізичні особи, які не є резидентами України.

· неконвертована – це валюта, яка не обмінюється на іноземну валюту за ринковим курсом, має суттєві обмеження на ввезення та вивезення й на всі валютні операції.

3. За сферою та метою використання:

· валюта оплати – валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашенням міжнародного кредиту;

· валюта кредиту – валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;

· валютні угоди – валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Валютні відносини – сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних відносин у міжнародній сфері.

Об’єкти валютних відносин: національна (іноземна) валюта, платіжні документи та цінні папери, виражені у національній (іноземній) валюті.

Суб’єкти (учасники) валютних відносин: держави, міжнародні організації, юридичні особи, фізичні особи.

 

 

2. Валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовується для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій.

Валютний курс – ціна грошової одиниці певної країни, яка виражена в грошовій одиниці іншої країни.

Функції валютного курсу:

· подолання національних обмежень грошової одиниці;

· локальна цінність грошової одиниці перетворюється на міжнародну;

· виступає засобом інтернаціоналізації грошових відносин;

· сприяє утворенню цілісної світової системи грошей.

Фактори, що впливають на валютний курс: зміна обсягів ВВП, стан платіжного балансу країни, рівень інфляції, внутрішня і зовнішня пропозиція грошей, відсоткові ставки, перспективи політичного розвитку, державне регулювання валютного курсу.

Види валютних курсів:

· офіційний (фіксований) валютний курс – встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки;

· плаваючий (гнучкий ) валютний курс – формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції;

· змішаний – контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.

Визначення курсу валют називають котируванням, яким займаються офіційні державні органи.

При котируванні валют вказується курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким банки купують цю валюту.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній називається валютним котируванням. При цьому курс національної грошової одиниці може бути встановлений у формі:

· прямого котирування (1, 10, 100 од. іноземної валюти = х од. національної валюти);

· зворотного котирування (1, 10, 100 од. національної валюти = х од. іноземної валюти).

У більшості високорозвинутих країн світу використовується пряме котирування.

Для професійних учасників валютних ринків поняття «валютний курс» не існує. Воно розпадається на курс покупця і курс продавця.

· курс покупця – це курс, по якому банк-резидент купує іноземну валюту за національну;

· курс продавця – це курс, по якому він продає іноземну валюту за національну.

Наприклад, за прямого котирування $1 = 8,02 грн.

Це означає, що комерційний банк України готовий купити $1 (базова валюта) у клієнта за 8,02 грн, а продати за 8,06 грн (валюта котирування). При прямому котируванні курс продавця завжди вищий від курсу покупця. Різниця між курсом продавця і курсом покупця називається маржа (спред). Вона покриває витрати і формує прибуток банку за валютними операціями.

Розраховують також і відносну маржу:

, ,5 %

де BAS маржа (спред);

OR — курс продажу валюти (курс продавця);

BR — курс купівлі валюти (курс покупця).

Серед конкретних методів визначення валютного курсу слід назвати крос-курс, який використовується для обміну валют, коли дві валюти порівнюються з третьою, потім через неї – одна з одною.

Припустимо, що 0,6790 фунтів стерлінгів (GBP) = 1 дол. США (USD), 1,4940 швейцар. франків = 1 (USD). Тоді крос-курс фунта стерлінгів до швейцарського франка буде дорівнювати:

1 GBP = 1,4940 : 0,6790 = 2,200 SFR.

Базою визначення валютних курсів є співвідношення купівельної спроможності різних національних валют. Купівельна спроможність валюти виражається як сума товарів і послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю. Співвідношення купівельної сили валют щодо певної групи товарів і послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності (РРР).

На динаміку валютних курсів впливають норма відсотка і рівень відсоткових ставок, які регулюють міграцію капіталу.

Вплив держави на валютний курс проводиться через операції центральних емісійних банків за допомогою дисконтної політики та валютної інтервенції.

Дисконтна (облікова) політика – це зміна облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів.

Дисконтна політика може проявлятися в таких методах валютного регулювання:

· політика девальвації;

· політика ревальвації.

Політика девальвації (зниження валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє підвищенню конкурентоспроможності національного виробництва, посиленню торговельних позицій країни на світовому ринку, стимулюванню експорту та негативного впливу на позиції імпортерів.

Політика ревальвації (підвищення валютного курсу щодо іноземної валюти) сприяє стимулюванню розвитку імпорту, оскільки імпортери після реалізації своїх товарів чи послуг на ринку купують «дешеву» валюту, яка є результатом ревальвації національної грошової одиниці, і мають додаткову (фінансову) перевагу над іншими суб’єктами господарювання.

Валютна інтервенція – це пряме втручання центрального банку країни у функціонування валютного ринку через купівлю-продаж іноземної валюти з метою впливу на курс національної грошової одиниці. Врівноваження попиту та пропозиції на іноземну валюту відбувається через купівлю-продаж банком іноземної валюти, що також призводить до обмеження коливань валютного курсу національної грошової одиниці. Центральний банк купує іноземну валюту, коли її пропозиція є надмірною, а курс низьким, і продає, коли курс стає високим. У такий спосіб обмежується коливання курсу національної валюти

3. Валютний ринок – це офіційний центр, де відбувається купівля-продаж іноземних валют на основі попиту та пропозиції.

Суб'єкти валютного ринку:

· економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти та нерезиденти);

· посередники (банки, брокерські компанії, валютні біржі);

Об’єкти валютного ринку:

· національні валютні цінності;

· іноземні валютні цінності.

Функції валютного ринку:

· реалізація валютної політики держави;

· своєчасне здійснення міжнародних розрахунків;

· формування попиту і пропозиції валюти та регулювання валютного курсу;

· страхування (хеджування) валютних ризиків;

Хеджування – форма страхування вартості товару або прибутку, валютного ризику при здійсненні ф’ючерсних угод у банківській, страховій, біржовій та комерційній практиці. Найбільш ефективний метод мінімізації ризиків – це поглиблення міжнародного розподілу праці та міжнародної торгівлі.

Міжнародний поділ праці процес спеціалізації країн на виробництві певних видів продукції або наданні певних послуг.

Міжнародна торгівля — торгівля між резидентами різних держав. При міжнародній торгівлі товарами відбувається переміщення товарів через митні кордони різних держав. Результатом міжнародної торгівлі є виникнення світового ринку та міжнародний поділ праці.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій.

Валютні операції – це операції, пов’язані з пере­міщенням валютних цінностей між суб'єктами валют­ного ринку. Ці операції поділяються на:

· конверсійні – на ринку конверсійних операцій купівля-продаж здійснюється в традиційній формі, переважно на еквівалентних засадах шляхом обміну різних валют:

· касові – купівля-продаж валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладання угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання;

· форвардні – це купівля-продаж валюти між двома суб’єктами з наступним передаванням її в обумовлений строк (1, 2, 3, 6, 12 місяців) і за курсом, визначеним у момент укладання контракту;

· ф’ючерсні – це зобов’язання двох контрагентів купити-продати певну суму валюти в певний час за курсом, встановленим у момент укладання угоди на валютній біржі;

· опціонні – це особлива угода, що надає одному з учасників право (але не обов’язок) купити-продати іншому певну суму валюти у встановлений строк і за узгодженим курсом;

· своп – це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну валюту.

Ринок з негайною (терміновою) реалізацією угод (ринок «спот»), на якому угоди здійснюються за короткий термін (як правило, до трьох днів).

Ринок з реалізацією угод в майбутньому (строкові ринки): форвардний, ф’ючерсний, опціонний і ринок свопів). Предметом обігу на цьому ринку є, як правило, фондові, валютні і товарні деривативи (похідні цінні папери).

· арбітраж – це комбінація з кількох операцій з купівлі-продажу двох або більше валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу.

· депозитно-кредитні – купівля-продаж валюти має умовний характер, що проявляється в залученні банками інвалюти на депозитні вклади та в наданні інвалютних позичок:

· до запитання, короткострокові, строкові – депозитні;

· короткострокові, середньострокові, довгострокові – кредитні.

Класифікація валютного ринку

1. За рівнем організації торгів:

· біржовий – торгівля валютою здійснюється через валютні біржі на підставі попиту і пропозиції;

· позабіржовий – торгівля валютою здійснюється через міжбанківський валютний ринок, на якому продавці і покупці валюти вступають у прямі зв’язки між собою.

2. За територіальним розміщенням:

· Європейський – Лондон, Цюріх (Швейцарія), Париж, Франкфурт-на-Майні (Німеччина);

· Північноамериканський – Нью-Йорк, Торонто, Лос-Анджелес, Чікаго;

· Азіатський – Токіо, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн (держава, що об'єднує групу островів в Перській затоці між Саудівською Аравією й Іраном).

Розвиток новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій дає можливість поєднати окремі міжнародні ринки в єдиний світовий валютний ринок, здатний функціонувати практично цілодобово. Це забезпечується географічним розміщенням окремих ринків: з початком доби відкриваються азіатські ринки Токіо, Гонконгу, Сінгапура, Бахрейна; після їх закриття починають працювати ринки європейські — Франкфурта, Парижа, Лондона, Цюріха, а під кінець їх роботи відкриваються ринки американського континенту— Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Чикаго тощо. Завдяки цьому кожен суб’єкт валютного ринку може в будь-який час доби купити-продати валюту, оперативно зв’язавшись із відповідним міжнародним центром валютної торгівлі.

Структура валютного ринку

· національні валютні ринки – обмежуються економічним простором країни і регулюються її національним законодавством;

· міжнародні валютні ринки – сформувалися у країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції, регулюються міждержавними угодами та розміщуються у містах з великою концентрацією транснаціональних банків, небанківських фінансових структур, комерційних компаній;

· світовий валютний ринок – об’єднання окремих міжнародних ринків у єдину систему, що здатна функціонувати цілодобово.

 

4. Валютне регулювання – це сукупність заходів, що реалізуються міжнародними організаціями, державою у сфері валютних відносин. Здійснюється на двох рів­нях: міждержавному та національному.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладено на МВФ, який керується статутом, ухвалами та домовленостями.

На державному рівні регулювання визначається законодавчими актами кожної країни.

До міжнародних органів валютного регулювання належать: МВФ, Світовий банк, міжнародні фінансово-кредитні організації.

Валютний контроль – важлива складова валют­ного регулювання, мета якого – дотримання валютного законодавства при здійсненні валютних операцій за участю резидентів і нерезидентів.

Механізм валютного регулювання в Україні охоплює сукупність заходів, котрі проводять НБУ, Мінфін, ДПА, інші органи валютного контролю у сфері валютних відносин.

Механізм валютного регулювання переважно зводиться до таких форм:

1) девальвація – зниження обмінного курсу національної валюти щодо іноземних. Об'єктивна основа: завищення офіційного валютного курсу порівняно з реальною купівельною спроможністю грошової одиниці. Причини: нерівномірність інфляційного процесу в різних країнах; нестабільність платіжних балансів; нестабільність світової економіки. Наслідки: стимулювання експорту; стимулювання споживчого попиту на внутрішньому ринку; підвищення конкурентоспроможності країни на світовому ринку;

2) ревальвація– підвищення курсу національної валюти стосовно імпортних. Наслідки: стимулювання імпорту; утримання на внутрішньому ринку споживчого попиту; приплив імпортних інвестицій;

3) валютна інтервенція – операції щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної – іншої держави. Наслідки: зміна попиту та пропозиції певної грошової одиниці на валютному ринку; кореляція обмінних курсів валют. Способи здійснення валютної інтервенції: за рахунок використання власних іноземних валютних резервів (через своп-угоди); за рахунок продажу цінних паперів, розміщених в іноземній ва­люті, в тому числі кредитних позицій у СПЗ (8БК);

4) платіжний баланс – співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний проміжок часу, тобто співвідношення вимог і платежів.

Структура платіжного балансу

1) торговий баланс – співвідношення між надходженнями за експортом і платежами за імпортом товарів: · експорт; · імпорт.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення валюті.

2. Що таке валютний курс?

3. Поясніть, яким був механізм саморегулювання валютного курсу в умовах дії золотого стандарту.

4. Розкрийте найбільш поширені способи визначення валютного курсу.

5. Перелічіть основні чинники, зміна яких може вплинути на курс валюти.

6. Розкрийте механізм зміни валютного курсу від стану платіжного

балансу (активне або пасивне сальдо платіжного балансу).

7. Охарактеризуйте вплив інфляції на валютний курс.

8. Як може вплинути ревальвація валюти на її курс по відношенню до інших валют?

9. Дайте визначення фіксованому курсу валют і назвіть його різновиди.

10. Розкрийте переваги й недоліки фіксованого курсу.

11. Дайте визначення плаваючому курсу і назвіть його різновиди.

12. Розкрийте переваги й недоліки плаваючого курсу.

13. Розкрийте роль, яку відіграють операції центрального банку на відкритому ринку для зміни валютного курсу.

14. Охарактеризуйте вплив на валютний курс змін в обліковій політиці і зміни в нормі обов’язкових резервів.

15. Дайте визначення конвертованості валюти.

16. Що означає поняття «повна конвертованість валюти»?

17. Що означає поняття «частково конвертована валюта»?

18. Назвіть країни, валюта яких є повністю конвертованою.

19. Дайте визначення внутрішній і зовнішній конвертованості валюти.

20. Дайте визначення неконвертованій валюті і поясніть, за яких умов валюта отримує такий статус?

21. Чи стала гривня конвертованою і якщо так, то коли і який ступінь конвертованості нашої валюти?

22. Що таке валютний ринок?

23. Охарактеризуйте валютний ринок як складову структури грошового ринку.

24. Охарактеризуйте об’єкт і суб’єкти валютного ринку.

25. Дайте визначення міжнародній валютній системі.

26. Назвіть основні елементи, які притаманні сучасній міжнародній валютній системі.

27. Коли відбулась Бреттон-Вудська конференція, і які теоретичні суперечки передували цій конференції.

28. Назвіть і охарактеризуйте основні положення валютної угоди, підписаної в 1944 р. в Бреттон-Вудсі.

29. Поясніть, що таке СDR і з чим була пов’язана їх емісія?

30. Коли і чому долар США був уперше за післявоєнні роки девальвований?

31. Коли було офіційно введено плаваючі курси?

32. Коли було підписано Ямайську валютну угоду і які її основні положення?

33. Коли була підписана і коли почала діяти угода про створення Європейської валютної системи?

34. Що було причиною створення Європейської валютної системи і які цілі ставили її фундатори?

35. Назвіть і охарактеризуйте основні елементи Європейської валютної системи.

36. Як визначався курс Європейської валютної одиниці (ЕКЮ)?

37. Яку роль відігравало золото в Європейській валютній системі?

38. Які умови повинні були виконати держави, що хотіли ввести євро?

39. Коли і як було введено євро?

40. Яка глибинна причина введення євро?

41. Чим можна підтвердити певну співставність американського долара і євро?

42. Які проблеми можуть виникнути в процесі застосування євро?

43. Розкрийте теоретичні засади сучасного валютного регулювання.

44. Охарактеризуйте валютне регулювання, яке склалось в Україні.

45. Визначте суб’єкти і об’єкти валютного регулювання.

46. Охарактеризуйте найбільш важливі складові валютної політики

Національного банку України.


Тема 7. Кількісна теорія грошей

План

1. Класична кількісна теорія грошей.

2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей.

3. Внесок Дж. Кейнса у розвиток кількісної теорії грошей.

4. Сучасний монетаризм як альтернативний напрям кількісної теорії.

Рекомендована література: [16], [17], [18], [22].

1.У процесі розвитку економічної думки виникали такі напрями кількісної теорії грошей:

· металістична (ототожнення грошового обігу з товарним обміном і стверджування, що золото та срібло вже за природою є грішми; гроші – це простий елемент обміну, а резервна функція металевих грошей має фундаментальне значення);

· номіналістична(полягає в запереченні товарної природи грошей і визначенні їх як умовних знаків, позбавлених внутрішньої вартості; гроші виникли як продукт погодженості між людьми з метою полегшення обміну або як наслідок законодавчих актів уряду, а вартість грошей не залежить від їх монетарного змісту і визначається лише найменувавнням);

· кількісна(полягає у визначенні співвідношення між наявною грошовою масою та номінальною величиною ринку товарів і послуг).

Найдетальніше вихідні методологічні принципи кількісної теорії грошей були аргументовані відомим теоретиком XVIII ст., англійським ученим Д. Юмом у трактаті "Про гроші" (1752). Ідеї Юма продовжували розвивати представники класичного (А. Сміт, Д. Рікардо) та неокласичного напрямів кількісної теорії (Дж. Берклі, Дж. Стюарт).

Еволюція кількісної теорії у працях визначних економістів

Класична кількісна теорія зародилась у ХVІ ст. У цей час у Європі відбувалося швидке зростання цін («революція цін») і виникла необхідність… 2. Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов обґрунтування в працях… · М – кількість готівкових грошей в обігу (статистична);

MV=PQ.

Основні аспекти "трансакційного варіанта" І. Фішера: у "рівнянні обміну" розглядається динаміка грошових потоків на макрорівні; гроші виступають як засіб обігу та платежу; акцент на об'єктивні засади обігу грошей; у концепції йдеться лише про пропозицію грошей.

Згодом "трансакційна версія" була доповнена "кембриджською версією" кількісної теорії, представниками якої були А. Маршалл, А. Пігу, Д. Робертсон. Пігу А. акцентує на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, що змушують окремих суб'єктів тримати в себе певний запас грошей. До касових залишків відносять готівкові гроші та залишки на поточних рахунках, тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути розрахована за формулою «кембриджське рівняння»:

М = кРT,

де М – грошова маса (попит на гроші (касові залишки);

Р – рівень цін (ціна продукції, що реалізується);

Т— товарна маса (обсяг виробництва);

к — частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають тримати в грошовій формі (кембриджський коефіцієнт, що показує, яка частина фінансових активів зберігається у вигляді грошей). Коефіцієнт Маршала k=1/V.

Основні аспекти "кембриджського варіанта": зосереджена увага на мотивах накопичення грошей конкретними суб'єктами ринкової економіки (мікрорівень); гроші – не лише засіб обігу, а й збереження та нако­пичення; береться до уваги психологічна реакція суб'єктів господарювання стосовно використання готівки; центральна проблема – це проблема попиту на гроші.

 

3. Усупереч уявленням про внутрішню збалансованість ринкової економіки, Дж. Кейнс теоретично довів, що механізм ринкової конкуренції за нових умов економічного розвитку не в змозі самостійно, без втручання держави забезпечити ефективне використання головних факторів виробництва й відповідну рівновагу процесу розширеного відтворення.

Кейнсіанська концепція кількісної теорії грошей: на короткострокових інтервалах вплив грошей на економіку здійснюється не за постулатами кількісної теорії (через ціни), а й за допомогою норми процента, зміна якого безпосередньо впливає на інвестиційну активність економічних суб’єктів, а через неї – на рівень зайнятості, обсяги виробництва, темп економічного зростання.

Передатний механізм кейнсіанської концепції:

М – Пр – І – Пз – ВВП ,

де, М – маса грошей;

Пр – процентна ставка;

І – попит на інвестиції;

Пз – загальний обсяг платоспроможного попиту;

ВВП – номінальний ВВП.

Інвестиціягосподарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно. Інвестиції поділяються на капітальні, фінансові та реінвестиції.

Платоспроможний попит населення, форма прояву особистих потреб людей, забезпечених грошовими коштами, які використовуються для покупки товарів і оплати послуг.

Номінальний ВВП – це загальний обсяг виробництва, який вимірюється в поточних цінах, тобто в цінах, що існують на момент виробництва.

Кейнс обґрунтував висновок, що гроші активно впливають на мотиви поведінки суб'єкта економіки та їх господарські рішення. У традиціях кембриджської школи Кейнс надавав важливого значення аналізу мотивів накопичення грошей:

- трансакційниймотив зберігання грошей, що випливає зі зручності їх використання як засобу платежу.

- завбачливості– мотив зберігання грошей як мож­ливість розпоряджатись певною часткою своїх ресурсів у формі готівки в майбутньому.

- спекулятивний – мотив зберігання грошей, який виникає із бажання уникнути втрат капіталу при збері­ганні активів у формі облігацій у період очікування підвищення норми позичкового процента. Кейнс допус­кає, що індивіди можуть тримати своє багатство у двох видах активів: гроші або довгострокові облігації.

Для розрахунку сукупного попиту на гроші Дж. Кейнс запропонував формулу:

М=М12 = L1(y) + L2(i) ,

де, М1 – трансакційний попит,

М2 – спекулятивнй попит,

L1(y) – функція доходу

L2(i) – функція проценту

Зниження норми позичкового процента означає підвищення курсу облігацій, що забезпечує власнику дохід, і навпаки.

Кейнс розглядав попит на гроші як функцію двох змінних величин. Наприклад, збільшення номінального доходу приведе до збільшення попиту на гроші, зумовленого існуванням трансакційного мотиву та мотиву обачності. Відповідно зниження норми позичкового процента збільшує попит на гроші, зумовлений існуванням спекулятивного мотиву.

Отже, Кейнс перебудував теорію грошей, ввівши в неї норму процента. Він перетворив гроші на важливий фактор формування інвестиційного попиту і відсунув на другий план традиційний зв'язок грошей і цін (класична кількісна теорія).

Кейнс розробив теоретичну концепцію "керованих грошей", спираючись на систему їх широкого державного регулювання і використання з метою стимулюван­ня ефективного платоспроможного попиту, а відтак — й інвестиційного процесу. Тобто, він став засновником одного з напрямів теорії грошей — теорії державної грошової політики. Як у теорії, так і на практиці особливу значущість має положення Кейнса про принципи здійснення "політики дешевих грошей" і пільгового кредиту. Він виступив проти спонтанних змін цін, що завдають значної шкоди ринковій кон'юнктурі, та розробив концепцію регулювання ціноутворення і кон тролювання інфляції.

4. Сучасний монетаризм належить до найважливіших напрямів західної економічної думки кінця 70 – поч. 80-х років XX ст. в США на тлі загострення інфляційних процесів.

Мета монетаристів — модернізація кількісної теорії, що перебувала в занепаді. Найяскравішою постаттю школи є М. Фрідман. Монетаристи зосереджують основну увагу на аналізі ролі грошей і грошового обігу в ділових циклах. Так, типовий діловий цикл у своєму розвитку має чотири фази.

Фаза стисканнясупроводжується падінням реального обсягу виробництва. Стискання, яке триває понад 6 міс. називається спадом.

Дно точка ділового циклу, в якій реальний обсяг виробництва досягає мінімального рівня.

Розширення — фаза циклу, впродовж якої реальний обсяг виробництва підвищується відносно дна циклу.

Пік — точка, в якій обсяг виробництва досягає максимального рівня.

Дослідження поведінки грошей у діловому циклі, котрі проводили Фрідман і Шварц, дали змогу зауважити закономірність, згідно з якою темпи зростання грошової маси, що перебуває в обігу, відбуваються за циклічною схемою, випереджаючи загальні тенденції ділового циклу. Як підтверджували Фрідман і Шварц, існує взаємозв'язок між зміною темпів зростання грошової маси і точками екстремумів у діловому циклі. Пропозиція грошей починає зростати до моменту досягнення дна ділового циклу, а це відповідно впливає на реальний обсяг виробництва. У свою чергу реальний обсяг виробництва впливає на темпи зміни абсолютного рівня цін. Зміна темпів збільшення грошової маси в обігу впливає на реальний обсяг виробництва швидше, ніж на абсолютний рівень цін. Окрім того, ця зміна може впливати на швидкість обігу грошей, яка в процесі ділового циклу змінюється, тобто прискорюється або уповільнюється. Всі названі висновки покладені в основу одного з головних напрямів сучасної теорії грошей і грошового обігу – школи монетаризму.

Слабкі сторони монетаризму:

· ігнорується сфера виробничого відтворення;

· монетаристи вважають сферу виробництва "чорним ящиком", внутрішні процеси якого автоматично регулюються ринковими механізмами.

«Рівняння обміну» в монетаристському трактуванні:

MV=ВНП

«Рівняння Фрідмена» М = Т + J,

де М – середньорічний темп приросту маси грошей (%),

Т – середньорічний темп очікуваної інфляції (%),

J – середньорічний темп приросту номінального ВНП (%).

Отже, теорія Фрідмана є різновидом теорії попиту та пропозиції грошей. На його думку, пропозиція грошей визначається кількістю грошей, що створюється державою або банківською системою, а зміни попиту на гроші відбуваються повільно, на відміну від грошової пропозиції, яка змінюється часто і незалежно від змін попиту. Внаслідок цього попит на гроші приймається за величину, близьку до постійної, а визначальним стає надлишок пропозиції грошей.

Питання для самоконтролю

1. У чому суть металістичної теорії грошей?

2. Коли і за яких обставин з’являється металістична теорія грошей?

3. Назвіть кого-небудь із представників металістичної теорії грошей.

4. В якому столітті металістична теорія грошей зазнала занепаду?

5. Як трактують металістичну теорію її сучасні прихильники?

6. У чому суть номіналістичної теорії грошей?

7. Назвіть засновників номіналістичної теорії.

8. Чи поширена номіналістична теорія грошей серед сучасних економістів?

9. У чому суть кількісної теорії?

10. Кого вважають засновником кількісної теорії грошей?

11. Які події сприяли появі кількісної теорії грошей?

12. Розкрийте позицію Д. Рікардо стосовно автоматичного регулювання цін шляхом ввозу або вивозу золота.

13. Чому класична кількісна теорія грошей вичерпала себе в кінці ХІХ ст.?

14. Як представники Кембриджської школи розглядали емісію грошей (як екзогенну, чи як ендогенну)?

15. У чому новизна наукового підходу Дж. Кейнса до грошей і їх ролі в суспільному виробництві?

16. Чому виокремлений Дж. Кейнсом мотив обачливості й трансакційний мотив можна об’єднати в один трансакційний?

17. Чому бажання індивіда надати частині свого багатства саме грошову форму веде до зменшення інвестиційної активності в суспільному виробництві?

18. У чому полягає внесок Дж. Кейнса в аналіз механізму взаємозв’язку між грошовою масою і суспільним виробництвом?

19. Чому кейнсіанство і зокрема його тлумачення кількісної теорії грошей неминуче вели до посилення інфляції?

20. Коли і де виникає монетаризм?

21. У чому суть монетаризму?

22. У чому полягає головна принципова відмінність монетаризму від кейнсіанства: в їх поглядах на основи суспільного відтворення?

23. Назвіть і розкрийте основні постулати монетаризму як економічної теорії.

24. Поясніть, що означає «грошове правило» М. Фрідмена.

25. У чому фундаментальні положення монетаризму відрізняються

від теорії кейнсіанства?

26. У чому полягає відмінність між монетаризмом як теорією і монетаризмом як практикою державного регулювання?

27. Якою повинна бути теоретична база для розробки й реалізації грошової політики в Україні?

28. Охарактеризуйте основні напрямки дій держави, які необхідні для практичної реалізації політики монетаризму в Україні.

29. Чому повна реалізація політики монетаризму в Україні неможлива без структурної перебудови нашої економіки?


Тема 8. Кредит у ринковій економіці

План

1. Суть кредиту, його особливості та необхідність.

2. Принципи кредитування.

3. Процент за кредит.

4. Функції кредиту.

5. Форми та види кредиту.

Рекомендована література: [2], [3], [5], [12].

1. Наявність товарного виробництва і грошей об’єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов’язковим атрибутом господарювання. Кредитні відносини з'являються і розвиваються на підставі кругообігу капіталу, який є безперервним, але при цьому не відкидаються коливання, приливи та відпливи грошових коштів, коливання потреб у ресурсах і джерелах їх покриття.

Кредит потрібний також для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу, впровадження нової техніки і технологій. Завдяки кредиту зменшується час на задоволення господарських і особистих потреб; кредитори мають змогу отримати додаткові грошові кошти при передачі певної суми вільних ресурсів позичальнику.

Отже, необхідність кредиту зумовлена існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність вільних коштів у суб'єктів економічних відносин і поточних або майбутніх доходів – у позичальників.

В усі часи існування людства люди позичали будь-які товари один одному, з появою грошей стали позичати і гроші. У наші часи таку позичку економісти називають кредитом або позичковим капіталом.

Кредитні відносини вивчалися не одне століття. Проте наукове дослідження кредиту розпочалося тільки наприкінці ХVІІІ століття.

Слово «кредит» походить від латинського «creditum», що означає «позика», «борг», «credо» – «вірю», «довіряю».

Ознаки кредиту, як економічної категорії:

1) кредит – це специфічний тип економічних відносин, що ґрунтується на взаємній довірі у цих відносинах;

2) економічною основою кредиту є мобілізація і нагромадження тимчасово вільних коштів та формування з них позичкового капіталу;

3) кредитування – це акт передачі певної суми капіталу в тимчасове користування позичальнику на умовах повернення та оплати.

Кредит – це економічні відносини, що виникають між кредиторами і позичальниками з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати (Б.С. Івасів).

Кредит – це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу (В.Д. Лагутін).

Необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Кредит необхідний:

1) для підтримки безперервного кругообігу фондів підприємств;

2) обслуговування процесу реалізації результатів виробництва;

3) для становлення нових підприємств малого та середнього бізнесу;

4) впровадження нової техніки та технологій.

Кредит є балансуючим джерелом формування оборотних фондів і забезпечує нормальні умови господарської діяльності.

Суб’єктами кредитних відносин називаються сторони, які вступають між собою у кредитні відносини:

1) кредитори – сторона, що передає вартість на певні цілі у грошовій чи товарній формі іншому суб’єкту ринку на засадах повернення, строковості, платності (держава, банк, підприємство, громадянин);

2) позичальники – сторона, що одержує кредит. Позичальниками можуть бути (юридичні та фізичні особи, держава).

Об’єкти кредитних відносин – це цінності, з приводу яких укладаються кредитні угоди.

Кредитні відносини виникають між різними суб’єктами:

1) між банками;

2) між банками і суб’єктами господарської діяльності – характеризуються залежно від того, хто із суб’єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто — одержувачем кредиту;

3) між суб’єктами господарської діяльності;

4) між банками і державою – виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій;

5) між банками і населенням – населення кредитує банки через вклади, депозити, купівлю ощадних сертифікатів. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання, будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби;

6) між державами, банками і фірмами – виникають зовнішньоекономічні кредитні відносини щодо передачі валютних чи товарних ресурсів.

2. Суть кредиту визначає його основні принципи кредитування.

Принципи кредитування – це визначальні базові правила поведінки кредиторів і позичальників у процесі здійснення кредитних операцій.

Основні принципи кредитування:

· цільовий характер кредитування – передбачає вкладення позичених коштів у конкретні господарські процеси, обумовлені кредитною угодою. В умовах ринкової економіки цей принцип не універсальний, кредити можуть бути нецільовими;

· поверненість кредиту передбачає надання позики в тимчасове користування і повне повернення позичальником вартості основного боргу;

· строковість кредиту вимагає повернення позики в терміни, передбачені кредитною угодою;

· платність кредиту полягає в тому, що за користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму в вигляді процентів;

· забезпеченість кредиту – недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Позичальник зобов’язаний матеріально забезпечити кредит своїми активами.

Принцип цільового призначення кредиту полягає у тому, що економічні суб'єкти, які мають намір вступати в кредитні відносини, повинні наперед чітко визначати мету використання коштів кредиту. Цю мету мають однаково розуміти і оцінювати обидві сторони кредитної угоди. Визнання мети призначення кредиту служить необхідною передумовою забезпечення кожною із сторін своїх інтересів та реалізації кредитних відносин.

Принцип строковості кредитупередбачає, що вільні кошти кредитора передаються позичальнику на конкретно визначений час. Цей строк мають узгодити сторони в момент вступу у кредитні відносини. Строковість випливає із цільового призначення кредиту. Одночасно вона сама служить передумовою для формування таких кредитних відносин, а також для розгортання таких майбутніх передумов, як визначення плати за кредит і порядку погашення кредиту. Строки кожного окремого кредиту визначаються залежно від тривалості кругообігу капіталу позичальника, у формуванні якого беруть участь кошти кредиту. Економічне обґрунтування визначення строку кредиту має важливе значення для забезпечення інтересів суб'єктів кредитних відносин, ефективності використання коштів кредиту та зведення до мінімуму кредитного ризику.

Принцип повернення кредиту означає, що позичальник зобов'язаний повернути всю отриману суму кредиту. Цей принцип випливає із принципу строковості і з ним тісно пов'язаний. Визначення строку кредиту в момент укладання угоди не гарантує його повернення у визначений строк. Якщо навіть кредит буде погашено у встановлений термін, це ще не означає повернення всієї вартості. Інфляція може знецінити грошову одиницю та основну суму кредиту. У цьому разі повернення номінальної суми кредиту означає втрату частини вартості. Тому суб'єкти кредиту мають передбачати спеціальні заходи щодо забезпечення повернення кредиту в повному розмірі, зокрема: скорочення терміну кредиту, зміни ставки позичкового відсотка, застосування індексів інфляції (дефляції) тощо.

Принцип платності кредиту полягає в тому, що позичальник повертає не лише основну суму боргу, а сплачує додаткові кошти у формі відсотка. Вста­новлення такого принципу має економічні підстави. При передачі своїх коштів позичальнику кредитор зазнає таких втрат:

а) втрачає дохід, який припадає на вилучені з обігу грошові кош­ти, що стають джерелом кредиту;

б) втрачає ті переваги та зручності, які властиві утриманню вивільнених грошових коштів у ліквідній формі;

в) з'являється кредитний ризик, пов'язаний з наданням кредиту та можливих від цього збитків.

Щоб зберегти своє попереднє фінансове становище на ринку, кре­дитор має утримувати плату за надані грошові кошти в кредит. Платність кредиту одночасно стимулює позичальника виваженого рішення щодо доцільності отримання кредиту та ефективності вико­ристання коштів кредиту. У відсотковій ставці стикаються інтереси кредитора і позичальника.

Забезпечення кредиту може бути майном (рухомим, нерухомим, цінними паперами, валютними цінностями, дорогоцінними метала­ми, антикваріатом тощо), яке береться у заставу. Забезпечення може гарантуватися зобов'язанням третьої особи в погашенні боргу кредитору у формі гарантій та поручительств. Обсяг майнових зобов'язань встановлюється в такому розмірі, що перевищує розмір кредиту. Останнє зумовлюється можливостями зниження справедливої вартості об'єкта.

Усі принципи кредитування тісно пов'язані між собою. Кожен з них випливає із суті кредиту. Але лише в комплексі всі ці принципи можуть сприяти практичній реалізації суті кредиту. Тому ефективність кредитування може бути забезпечена за обов'язковим дотри­манням всіх його принципів.

Основні умови банківського кредитування в сучасних умовах господарювання такі:

а) операції проводяться лише в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валютах;

б) банк виходить із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників і держави;

в) для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про надання кредитів у іноземній валюті повідомляється НБУ в обов'язковому порядку;

г) рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку;

д) кредити надаються лише правоздатним та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні обігові кошти і самостійний баланс;

е) кредити видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним і юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови;

ж) кредитні взаємовідносини будуються на договірній основі.

Банкам забороняється надання кредитів на такі цілі:

а) покриття збитків від господарської діяльностіпозичальників;

б) формування статутного капіталу;

в) погашення раніше отриманих кредитів;

г) придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

д) без відповідного забезпечення, крімвипадків надання бланко­вих кредитів.

 

3. Через процент за кредит (позичковий процент) реалізується принцип платності.

Процент за кредит (позичковий процент) – це плата, яку отримує кредитор від позичальника за користування позиченими коштами (позичковим капіталом).

Джерелом сплати позичкового процента є прибуток, що його одержує підприємець у процесі продуктивного використання позиченого капіталу.

Прибуток розподіляється між суб’єктами кредитних відносин таким чином:

- кредитор отримує прибуток у вигляді процента за кредит;

- позичальник – підприємницький дохід у вигляді прибутку за позичений капітал, який використовується у підприємницькій діяльності.

Норма процента залежить від норми прибутку. Мінімальну межу норми процента точно визначити неможливо, але вона повинна покривати витрати кредитора, пов’язані з даною операцією, і приносити йому хоча б мінімальний дохід.

 

де N – це показник, що кількісно характеризує плату за кредит.

 

Залежно від стабільності функціонування процентної ставки:

а) постійні (фіксовані), які не змінюються протягом усього періоду кредитування;

б) змінними (плаваючими), які змінюються в процесі кредитування залежно від ринкової кон’юнктури.

 

 

Таблиця 8.1

Чинники впливу на розмір процентної ставки

Функції кредиту: 1) перерозподільна – за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості… 2) емісійна (антиципаційна) – на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів методами кредитної…

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення кредиту.

2. У чому полягає суть натуралістичної теорії кредиту?

3. Кого слід уважати засновниками натуралістичної теорії кредиту?

4. Що можна вважати заслугою засновників натуралістичної теорії в її розробці?

5. У чому проявилась певна незавершеність (обмеженість) натуралістичної теорії?

6. У чому суть капіталотворчої теорії кредиту?

7. Кого вважають засновником капіталотворчої теорії кредиту?

8. Розкрийте основні положення теорії кредиту, розробленої Й. Шумпетером.

9. Розкрийте основні положення теорії Дж. Кейнса стосовно кредиту.

10. Хто виступає суб’єктом кредитних відносин?

11. Що може бути об’єктом кредиту?

12. Назвіть і розкрийте принципи кредиту.

13. Дайте визначення суті позичкового капіталу.

14. Назвіть основні джерела формування позичкового капіталу.

15. Дайте визначення відсотку.

16. Що означає підприємницький дохід, і яким може бути співвідношення між ним і відсотком?

17. У чому суть теорії відсотка, розробленої Дж. Кейнсом?

18. Дайте визначення нормі відсотка.

19. Що означає поняття «ринкова норма відсотка»?

20. Назвіть і охарактеризуйте найбільш важливі фактори, які впливають на норму відсотка.

21. Розкрийте особливості зміни норми відсотка залежно від фази промислового циклу (криза, депресія, пожвавлення, підйом).

22. Що являє собою базова ставка відсотка?

23. Які чинники впливають на рівень відсотка, який визначається в банку за конкретною угодою?

24. Як змінюється норма відсотка, якщо розглядати її рівень у довгостроковому періоді?

25. Розкрийте особливості прояву перерозподільчої функції кредиту.

26. Яким чином за рахунок кредиту можна поповнити грошовий обіг коштами?

27. Як саме кредит може сприяти зменшенню витрат суспільства і підвищенню ефективності виробництва?

28. Яким чином кредит забезпечує перетворення заощаджень у капітал?

29. Розкрийте зміст контролюючої функції кредиту і покажіть, як ця функція на мікрорівні перетворюється в контрольно-регулюючу.

30. Дайте визначення комерційному кредиту.

31. Визначте основні проблеми та перспективи розвитку комерційного кредиту в Україні.

32. Визначте суть банківського кредиту.

33. Дайте загальну характеристику банківському кредиту.

34. Яку роль відіграє банківський кредит у розвитку суспільного виробництва?

35. Перелічіть і розкрийте основні недоліки розвитку банківського кредиту в Україні.

36. Дайте визначення споживчому кредиту.

37. Дайте загальну характеристику споживчому кредиту.

38. Охарактеризуйте роль споживчого кредиту для економіки.

39. Розкрийте стан справ з організацією споживчого кредиту в Україні.

40. Дайте визначення державному кредиту.

41. Розкрийте історичну еволюцію державного кредиту.

42. В якому напрямку в сучасних умовах відбувається вдосконалення відносин, пов’язаних з державним боргом?

43. Охарактеризуйте сучасний стан і проблеми становлення дер-

жавного кредиту в Україні.

44. Дайте визначення міжнародному кредиту.

45. Охарактеризуйте міжнародний кредит, розкрийте його особливості.

46. Розкрийте роль міжнародного кредиту для країни позичальника і зокрема для України.

47. Назвіть основні ланки кредитної системи.

48. Дайте характеристику банківської системи.

49. Охарактеризуйте небанківські кредитні установи і розкрийте їх відмінності від банків.

50. Розкрийте основні напрямки розвитку кредитної системи в сучасних умовах.

51. Розкрийте історію становлення банківської системи незалежної України.

52. Охарактеризуйте ті принципові зміни, які вносить у стан банківської системи нова редакція Закону України «Про банки та банківську діяльність».

53. Дайте оцінку позитивним (за роки незалежності) змінам у банківській системі України, і назвіть найбільш актуальні проблеми її розвитку.

54. Назвіть конкретні цілі подальшого вдосконалення вітчизняної банківської системи і визначте основні напрямки їх досягнення.

55. Розкрийте роль кредитної системи в становленні ринкової економіки і в розвитку всього суспільного виробництва в Україні.


Тема 9. Фінансові посередники на грошовому ринку

План

 

1. Поняття кредитної системи.

2. Банківська система та принципи її побудови.

3. Спеціалізовані (небанківські) кредитно-фінансові інститути.

4. Міжбанківські об'єднання.

Рекомендована література: [5], [6], [7], [10], [18].

1.Сутність,функції, форми, види кредиту реалізуються через кредитну систему.Кредитна система – це сукупність кредитних відносин та інститутів, які реалізують ці відносини. Кредитні відносини виникають з приводу мобілізації тимчасово вільних грошових коштів підприємств, організацій, держави і населення та використання цих коштів на умовах повернення і платності для задоволення економічних і соціальних потреб суспільства.

Структура кредитної системи країн з розвинутою ринковою економікою подана на рис. 9.1.

 

………………………………………………………

 

 

Рис. 9.1. Структура кредитної системи

Організаційна структура кредитної системи характеризується різноманітністю кредитних установ, які поділяються на три групи, тобто створюють трирівневу структуру:

1) центральний банк;

2) банківський сектор (комерційні банки, інвестиційні банки, ощадні банки, іпотечні банки, земельні банки, поштово-чекові банки, торгові банки);

3) спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) (лізингові компанії, факторингові компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, брокерські та дилерські фірми).

2. Головною ланкою кредитної системи в будь-якій країні є банки, котрі здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Банк– це установа, створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення, платності й строковості.

Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, що існує в тій чи іншій країні у визначений історичний період.

Розрізняють два основних типи побудови банківської системи:

§ однорівневу;

§ дворівневу.

Однорівнева банківська система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. Усі банки перебувають на одній ієрархічній сходинці, виконують аналогічні функції з кредитно-розрахункового обслуговування клієнтури. Такий принцип побудови банківської системи характерний для економічно слаборозвинутих країн, а також для країн з тоталітарним, адміністративно-командним режимом управління.

Дворівнева банківська система характерна для країн з ринковою економікою. Вона складається з двох рівнів. Верхній рівень – центральні (емісійні) банки, клієнтами яких є банківські інститути й урядові структури. Нижній рівень – комерційні банки. Їх клієнти – підприємства, організації, населення.

Згідно з положеннями Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківська система України є дворівневою.

Верхній рівеньпосідає емісійний (центральний) банк (НБУ) з його організаційною структурою. На нього покладено відповідальність за вирішення макроекономічних завдань у грошово-кредитній сфері:

· підтримання сталості національної валюти;

· забезпечення надійності функціонування бансківської системи.

Нижній рівенькомерційні банки, які співпрацюють з усіма економічними суб’єктами – учасниками грошового обороту. Саме через ці банки банківська система обслуговує народне господарство, відповідно до цілей грошово-кредитної політики НБУ.

Основні функції банківської системи:

1. Трансформаційна – зумовлена посередницькою місією банків. Мобілізуючи вільні кошти і передаючи їх різним суб'єктам, банки мають змогу їх трансформовувати (змінювати) на різні строки, розміри, що зменшує фінансові ризики.

Функція створення грошей і регулювання грошової маси.

3. Останніми роками на національних ринках позикових капіталів розвинутих країн важливу роль стали відігравати спеціалізовані небанківські… Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (СКФІ) (парабанки) як окрема ланка… У першій половині ХХ ст. значного розвитку набули страхові компанії, а пізніше – пенсійні фонди і кредитні спілки, які…

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення небанківським кредитним установам (парабанкам).

2. Розкрийте ті особливості, які відрізняють парабанки від банківських установ.

3. Назвіть загальні причини, які привели до появи парабанків.

4. Охарактеризуйте найбільш загальні проблеми, які стоять на шляху розвитку небанківських кредитних установ України.

5. Дайте визначення інвестиційній компанії.

6. Розкрийте історію становлення інвестиційних компаній.

7. Яку організаційну структуру найчастіше мають інвестиційні компанії?

8. Охарактеризуйте інвестиційну компанію приватного типу.

9. Що характеризує інвестиційну компанію публічного типу?

10. Назвіть причини, які в розвинутих країнах обумовлюють стійкість відкритих інвестиційних компаній.

11. Куди інвестиційні компанії направляють акумульовані ними кошти, і які існують відмінності в їх розміщенні між інвестиційними компаніями приватного і публічного типу?

12. Які переваги надає інвестиційна компанія дрібному інвестору?

13. Чому крупний інвестор користується послугами інвестиційних компаній?

14. Розкрийте історію виникнення в Україні інвестиційних фондів та компаній.

15. Які інститути спільного інвестування передбачені Законом України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)?

16. Які риси відрізняють диверсифікований інститут спільного інвестування від недиверсифікованого?

17. Що являють собою пайові інвестиційні фонди і які особливості

організації управління ними?

18. Які перспективи мають інститути спільного інвестування в Україні і що потрібно зробити для реалізації цих перспектив?

19. Які організації надають трастові послуги і чи є серед них комерційні банки?

20. Які (за формою власності) бувають пенсійні фонди?

21. Назвіть (для прикладу) країни, в яких визначальною є система державного пенсійного забезпечення.

22. Назвіть країни (для прикладу), де в системі пенсійного забезпечення важливу роль відіграють недержавні пенсійні фонди.

23. Розкрийте переваги і недоліки недержавних пенсійних фондів з фіксованою системою виплат.

24. Розкрийте особливості (переваги і недоліки) недержавних пенсійних фондів з фіксованими внесками.

25. Яку роль відіграють пенсійні фонди в забезпеченні процесу інвестування?

26. Чому діяльність недержавних пенсійних фондів підлягає під дуже жорсткий контроль з боку держави і як цей контроль здійснюється?

27. З чим пов’язані проблеми формування недержавних пенсійних фондів в Україні і що треба зробити для їх подолання.

28. Дайте аналіз сучасного стану пенсійного забезпечення в Україні.

29. З яких трьох складових буде сформована пенсійна система нашої держави в найближчій перспективі?

30. Дайте визначення кредитній спілці.

31. Поясніть, у чому кредитні спілки мають для позичальника певні переваги перед банком?

32. Розкрийте історію виникнення кредитних спілок.

33. Перелічіть принципові засади, на яких базувались кредитні

спілки утворені Ф. Райфайзеном.

34. Чому з розвитком ринкової економіки посилюється роль кре-

дитних спілок?

35. Розкрийте історію виникнення і розвитку кредитних спілок у

нашій державі.

36. Що таке страхова компанія?

370. Розкрийте історію виникнення страхових компаній у нашій

державі до отримання нею незалежності.

38. Розкрийте історію становлення страхової справи в незалежній

Україні.

39. Назвіть напрями розміщення активів страхових компаній, які

передбачено нашим законодавством.

40. Дайте визначення ломбардам.


Тема 10. Центральні банки

План

 

1. Центральні банки, їх походження та призначення.

2. Правовий статус та функції центрального банку.

3. Становлення центрального банку в Україні.

4. Механізм реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України.

Рекомендована література: [2], [3], [12], [16].

1. Головною ланкою банківської та кредитної системи будь-якої держави є центральний банк.

Центральний банк – це емісійно касовий центр країни (державна установа), що здійснює нагляд за банківською системою і несе відповідальність за проведення монетарної політики в державі з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки.

Банки як установи з відповідною назвою вперше з’явилися у ХІІ ст. Перший банк виникає в 1171 р. у Венеції (він відповідав цьому типу установ своєю назвою, а не функціями, бо був призначений переважно для забезпечення функціонування складного міського господарства Венеції). Банки в сучасному розумінні суті цих кредитних установ зароджуються в середньовіччі. Однією з перших таких установ можна вважати банк святого Георгія, що виник у м. Генуї в 1407 р. У 1694 р. створено перший акціонерний банк Англії, що став однією з найважливіших кредитних установ цієї країни. У Росії до 1729 р. банків не було і тільки з цього року здійснюються банківські операції у так званій Монетній конторі.

Перші банки обслуговували виробництво й обіг товарів і сформувалися як універсальні банки. Банкнотна емісія здійснювалася багатьма комерційними банками. Випускаючи банкноти, вони сприяли розширенню товарного й грошового обігу.

У різних країнах центральний банк називається по-різному: національний, центральний, резервний, народний, державний (наприклад: Австрійський національний банк, Резервний банк Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, Центральний банк Російської Федерації).

Центральний банк України, а він отримав назву Національного банку України (НБУ), створений у 1991 р. на базі колишнього республіканського відділення Держбанку СРСР та його обласних управлінь. Правова основа НБУ спочатку базувалась на Законі України «Про банки та банківську діяльність» (1991 р.), а з 1999 р. – на Законі «Про Національний банк України».

Сьогодні центральні банки здебільшого належать державі. Організаційною формою центральних банків найчастіше є акціонерне товариство. Основна частка капіталу такого товариства, як правило, належить державі.

Центральний банк нашої країни – Національний банк України за своїми функціями принципово не відрізняється від центральних банків інших країн. Він підзвітний Верховній раді України, а тому незалежний від Уряду, але активно співпрацює з ним.

Головне призначення – забезпечення стійкості національної грошової одиниці та регулювання і координація діяльності грошово-кредитної сфери.

2. Правовий статус, принципи організації та діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні та статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., що є державною власністю і служить для забезпечення зобов'язань Національного банку України.

Національний банк України у відповідності із Законом України "Про Національний банк України" є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, її емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших процентних ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

Базовими функціями центрального банку є:

· емісія готівки – пов’язана з монопольним правом центрального банку на випуск банкнот – законних платіжних засобів, на території даної країни;

· «банк банків» – полягає в кредитно-розрахунковому обслуговуванні центральним банком усіх інших банківських установ країни та здійснення банківського регулювання й нагляду за ними;

· «банкір уряду» – полягає в організації центральним банком кредитно-розрахункового обслуговування урядових структур, а також проведення операцій, пов’язаних з касовим виконанням державного бюджету, обслуговуванням державного боргу та зберіганням золотовалютних резервів країни;

· реалізація грошово-кредитної політики або грошово-кредитного регулювання – визначає місце і роль центрального банку в ринковій системі організації господарських процесів. Центральний банк вживає регулятивних заходів у грошово-кредитній сфері економічних відносин з метою ефективного впливу на господарську активність, темпи економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення зайнятості робочої сили.

 

3. Структура Національного банку:

- центральний апарат;

- філії (територіальні управління);

- розрахункові палати;

- Банкнотно-монетний двір;

- фабрика банкнотного паперу;

- Державна скарбниця України;

- Центральне сховище;

- спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади й інші структурні;

- одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національного банку.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім – Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:

· розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

· розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

· затвердження кошторису доходів і витрат банку;

· затвердження бухгалтерського балансу банку;

· право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

· інші повноваження.

Правління НБУ – це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п'ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособове несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

Таблиця 10.1

4. Основні засади грошово-кредитної політики визначають показники діяльності Національного банку у середньостроковій перспективі для досягнення… При розробленні Основних засад грошово-кредитної політики використовуються… Національний банк інформує Верховну Раду України про Основні засади грошово-кредитної політики та стан…

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення центральному банку.

2. Коротко розкрийте історію появи банків.

3. Чому на певному етапові розвитку товарного виробництва децентралізація банкнотної емісії стала перешкодою для подальшого розвитку виробництва?

4. Коли почалося створення центральних банків і якими шляхами йшов цей процес?

5. Що значить поняття — «незалежність центрального банку» і з чого вона складається?

6. Коли створено Національний банк України і якими законами регламентується його діяльність?

7. Перелічіть основні положення про Національний банк України, які зафіксовані в Законі України «Про Національний банк України».

8. Назвіть положення, які забезпечують Національному банку України досить високий рівень незалежності.

9. У чому полягає перспектива подальшого посилення рівня незалежності Національного банку України?

10. Перелічіть основні функції Національного банку України.

11. Розкрийте зміст емісійної функції центрального банку.

12. Розкрийте загальний механізм здійснення НБУ грошової емісії.

13. Охарактеризуйте функцію центрального банку як валютного центру.

14. Розкрийте механізм здійснення центральним банком своєї ролі як банку банків.

15. Які дії НБУ спрямовані на контроль за діяльністю комерційних банків?

16. У чому полягає суть функції центрального банку як банкіра уряду?

17. Розкрийте діяльність НБУ в нагромадженні і зберіганні золотовалютних резервів країни.

18. Охарактеризуйте процес обслуговування НБУ державного бюджету.

19. У чому полягає суть кредитно-грошового регулювання економіки з боку центрального банку?

20. Розкрийте сутність того методу регулювання кредитно-грошових відносин, який пов’язаний з визначенням і зміною норми обов’язкових ресурсів.

21. Як використовується норма обов’язкових резервів у практиці

регулювання грошово-кредитної сфери НБУ?

22. Що являє собою облікова ставка і як вона використовується центральним банком?

23. Поясніть, що таке облікова ставка.

24. Яким чином діє зміна облікової ставки на розвиток кредитних відносин?

25. Розкрийте суть операцій, які здійснює центральний банк на відкритому ринку.

26. Чому цей спосіб грошово-кредитного регулювання з боку центрального банку є досить гнучким?

27. Охарактеризуйте специфічні (особливі) методи регулювання кредитно-грошових відносин, до яких може вдаватись центральний банк.

28. Охарактеризуйте такий метод регулюючих дій центрального банку, як операції на біржі з метою стримування спекуляції.

29. Чи можливі суто адміністративні регулюючі дії центрального банку стосовно комерційних банків?

30. Дайте визначення грошово-кредитній політиці.

31. Які цілі грошово-кредитної політики можна визначити як стратегічні?

32. Які теоретичні моделі можуть бути покладені в основу грошово-кредитної політики?

33. Які поточні цілі є найголовнішими для центрального банку?

34. Розкрийте сенс і механізм дії політики «дорогих грошей» і політики «дешевих грошей».

35. Визначте стратегічні й тактичні завдання, які стоять перед Україною, і в реалізації яких визначальну роль відіграє НБУ

36. Перелічіть ті складові моменти, які включає грошово-кредитна політика як у момент її розробки, так і в процесі її реалізації.

37. Охарактеризуйте перший, другий та третій етапи (1991— на час.) реалізації грошово-кредитної політики Національного банку України.

38. На вирішення яких основних завдань у сучасних умовах спрямована грошово-кредитна політика Національного банку України?

39. Розкрийте основні інструменти, які в сучасних умовах забезпечують реалізацію грошово-кредитної політики Національного банку України.

40. Назвіть і розкрийте дію тих чинників, які певною мірою гальмують можливості НБУ в здійсненні ефективної і проринкової грошово-кредитної політики.


Тема 11. Комерційні банки

План

1. Сутність комерційних банків.

2. Класифікація видів комерційних банків.

3. Функції комерційних банків.

4. Сутність і структура капіталу комерційного банку.

5. Операції та послуги комерційних банків.

Рекомендована література: [3], [11], [18].

1. Формування нової банківської системи України почалось із побудови суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 листопада 1990 р.) та Закону України «Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990 р.).

В Україні створення і функціонування комерційних банків базується на Законі України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цього закону комерційний банк є комерційною юридичною особою, кредитною організацією, діє на основі ліцензії, виданої НБУ.

Ліцензування – порядок видачі комерційним банкам, які з моменту реєстрації НБУ набули статусу юридичної особи, дозволу на здійснення окремих або всіх банківських операцій.

Комерційні банки – основна ланка кредитної системи країни, до якої належать кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на принципах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не лише свій власний, а й запозичений фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Запозичені кошти, як правило, значно перевищують обсяг власного капіталу комерційних банків.

У широкому розумінні комерційний банк – це будь-який банк, що функціонує на другому рівні банківської системи.

У вузькому розумінні комерційний банк – це банк, що виконує набір базових операцій та єдиною метою якого є отримання максимального прибутку.

Комерційні банки— це кредитні установи, функціями яких є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

Комерційні банки не мають права здійснювати операції на некомерційних засадах. Не повинні використовуватися кошти підприємств, які зберігаються на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам мають сплачуватися проценти за користування такими коштами.

Комерційна банківська діяльність несумісна з безоплатним виконанням кредитними установами багатьох банківських операцій. За всі операції (ведення рахунків клієнтів, здійснення розрахункових операцій за їхнім дорученням, фінансування капітальних вкладень, касове виконання державного бюджету, надання консультативних послуг з відкриття рахунків, застосування правил кредитування, касове обслуговування підприємств тощо) банк має отримувати відповідну плату.

Попередні підсумки діяльності банків станом на 1 листопада 2011 року

Капітал банків за десять місяців 2011 року зріс на 12,0% і станом на 01.11.2011 становив 154,3 млрд. грн., або 14,8% пасивів банків. Сплачений зареєстрований статутний капітал банків збільшився з 15,0% – до… Зобов’язання банків зросли з 10,3% – до 886,8 млрд. грн.

Таблиця 11.1

Найбільші та великі банки України станом на 01.04.2011 р., млн. грн.

На думку О.А. Костюченко, їх сім; 1) мобілізація тимчасово вільних коштів і перетворення їх у капітал; 2) кредитування підприємств, держави і… Михайловська В.С. називає такі функції: 1. Мобілізація тимчасово вільних грошових коштів і перетворення їх на капітал – банки акумулюють грошові доходи і…

Основні види послуг комерційних банків

Поряд з традиційними банківськими операціями (кредитування, розрахунки) розвиваються нетрадиційні (банківські послуги).

Банківські послуги – це певні дії банку, які є супутніми у здійсненні тієї чи іншої банківської операції, спрямовані на задоволення потреб клієнта з метою збільшення доходу від банківської діяльності.

Банківські послуги здійснюються банком за дорученням клієнта, за його рахунок та, як правило, від його імені. Ці послуги часто називають комісійними.

Традиційні послуги – розрахунково-касові, кредитні, валютні, депозитні.

Нетрадиційні – гарантійні, посередницькі, трастові, консультації.

 

Питання для самоконтролю

1. Перелічіть і розкрийте функції комерційного банку.

2. Назвіть види банків за видом їх спеціалізації.

3. Як класифікують банки за ознакою власності, та за ознакою територіальності?

4. Розкрийте типову структуру організації і управління комерційним банком.

5. Назвіть перші правові акти, на основі яких почалася розбудова банківської системи в Україні.

6. Розкрийте в загальних рисах процес створення комерційного банку.

9. Чи можуть в Україні існувати банки з участю іноземного капітала або банки, які повністю належать іноземному власнику?

10. Назвіть і розкрийте ті основні принципи, на яких заснована функціональна діяльність комерційного банку.

11. Охарактеризуйте банківську систему України з погляду на кількість банків з виключно вітчизняним капіталом.

12. Що таке власні ресурси комерційного банку і з яких частин вони складаються?

13. Яке функціональне призначення має власний капітал комерційного банку?

14. У чому суть пасивних операцій комерційного банку?

15. Перелічіть основні джерела ресурсів, які залучає комерційний банк для забезпечення своєї діяльності.

16. Що лежить в основі поділу внесків юридичних і фізичних осіб у банк на вклади (депозити) до запитання і на строкові вклади?

17. Що таке депозитний сертифікат і які його особливості?

20. Що являють собою кредити, які комерційний банк отримує на міжбанківському ринку і які їх особливості?

21. Чи може комерційний банк залучити ресурси центрального банку і яким чином?

22. Які витрати несе комерційний банк за залучені ресурси і залежно від чого він установлює відсоток за вкладами і депозитами?

23. У чому суть активних операцій комерційного банку?

24. Якими нормативними актами в Україні регламентується банківське кредитування?

25. Визначте і охарактеризуйте основні етапи процесу підготовки до видачі кредиту, його оформлення і повернення.

26. Поясніть, що означає термін «пролонгація кредиту»?

27. Як в Україні діляться кредити за терміном дії кредитної угоди?

28. Як ділять кредити залежно від їх забезпеченості або незабезпеченості?

29. Як розділяються кредити за способами погашення?

30. Дайте класифікацію кредитам щодо найбільш поширених способів надання.

31. Назвіть найбільш типові види кредитів за способом їх погашення.

32. Як можна поділити кредити залежно від способу оплати відсотка за ними?

33. Назвіть і розкрийте форми кредитів, які виникають на основі вже оформлених кредитних відносин (наприклад на основі комерційного кредиту).

34. Що таке ломбардний кредит?

35. Що таке іпотечний кредит?

36. Який кредит носить назву овердрафт?

37. З чим пов’язано виникнення консорціумних кредитів?

38. Розкрийте особливості такого виду кредитування як лізинг.

39. Що таке факторинг?

40. Дайте визначення такій формі кредитування як форфейтинг.

41. Поясніть, що таке розрахункові операції і назвіть їх види.

42. Поясніть, що таке касові операції банку, і як вони здійснюються.

43. Дайте визначення валютним операціям і назвіть найбільш типові з них.

44. Коротко охарактеризуйте трастові, консультаційні і гарантійні послуги, які може надавати комерційний банк.

45. Дайте визначення процентному ризику.

46. Що таке кредитний ризик?

47. Дайте визначення валютному ризику.

48. Назвіть і дайте характеристику об’єктивних і суб’єктивних чинників, які впливають на можливість і розміри кредитного та процентного ризиків.

49. Як у країнах Заходу класифікують кредити залежно від ступеню ризику?

50. Назвіть і охарактеризуйте ті групи кредитів, які виокремлює НБУ.

51. Дайте визначення інвестиційній діяльності комерційного банку.

53. Що означає поняття «інвестиційний портфель комерційного банку» і які загальні принципи його формування?

56. Чим викликана необхідність контролю за діяльністю комерційних банків з боку центрального банку?

57. Що являють собою внутрішні ризики банківської системи і які найбільш типові заходи вживає Національний банк України для їх зменшення?

62. На які групи залежно від ступеня ризику НБУ ділить активи комерційних банків?

63. Що означає показник платоспроможності банку, і як він розраховується?

64. Що таке показники ліквідності банківських активів і які виділяють види показників?

65. Розрахуйте показник миттєвої ліквідності.

66. Назвіть нормативи за ризиками які встановлює НБУ для комерційних банків.

67. Доведіть, що контролюючі функції НБУ, які реалізуються у встановленні нормативів, певною мірою виступають і як важелі регулювання економіки.

68. Розкрийте суть норми обов’язкових банківських резервів і економічний сенс її зміни Національним банком України.

69. Назвіть найбільш актуальні проблеми, які постають перед Україною у зв’язку з розвитком процесів глобалізації і на вирішенні яких необхідно вже сьогодні зосередити зусилля.

 

Тема 12. Міжнародні валютно-кредитні установи та форми їх співробітництва з Україною

План

1. Міжнародний валютний фонд у системі валютно-кредитних відносин.

2. Світовий банк та його складові інституції.

3. Міжнародні регіональні кредитно-фінансові інституції.

Рекомендована література: [13], [15], [16].

1. Міжнародні та регіональні валютно-кредитні установи з’явилися у ХХ ст. Вони створені та діють на основі міждержавних угод та покликані регулювати міжнародні економічні відносини. Їх мета – сприяти розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримувати рівновагу платіжних балансів країн, що входять до них, регулювати курси їхніх валют, надавати кредити цим країнам і гарантувати приватні позики за кордоном.

Україна з самого початку свого існування як незалежної держави плідно співпрацює з найбільш потужними світовими валютно-кредитними установами, серед яких: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку та ін. Розвиваючи таке співробітництво країна намагається інтегруватися у світову економічну систему.

Інтеграція – процеси економічного співробітництва країн, спрямовані на поглиблення поділу праці, досягнення на цій основі економічного зближення країн-учасниць, оптимізацію їх взаємних економічних структур з метою створення єдиного господарського механізму.

Міжнародні організації:

- МВФ;

- Група світового банку: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) – головна установа Групи Світового банку, Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороння агенція гарантування інвестицій (БАГІ), Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

МВФ – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, що має статус спеціалізованої представницької установи ООН.

МВФ створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. У створенні МВФ активну участь брав і Радянський Союз. Проте СРСР не підписав угоди з МВФ. Офіційно це було пов’язано з тим, що участь СРСР у цій організації і виконання низки її вимог призвело б до втручання у внутрішні справи Радянського Союзу. З позицій сьогодення така офіційна версія була не зовсім правдивою. Так, вимоги до країни-учасниці про необхідність публікації даних щодо видобутку золота, стану платіжного балансу країни та деякі інші навряд чи можна розцінювати, як втручання у внутрішні справи країни. Такі вимоги в цілому вкладаються в ту звичайну інформацію, яку надає позичальник своєму кредитору. Але разом з тим серед умов МВФ були й дійсно дискримінаційні стосовно Радянського Союзу. Так, СРСР, маючи третю після США і Великобританії квоту, на відміну від них не мав би (у разі його вступу до МВФ) права вето.

З країн так званого соціалістичного табору членом МВФ довгий час була тільки Югославія. Ситуація почала змінюватися з 1980-х років, коли до цієї організації ввійшли Румунія, Польща, Угорщина, а в 1991 р. і Радянський Союз подав заяву на вступ до МВФ, яка, однак, не була реалізована у зв’язку з розпадом СРСР.

Пізніше, у 1992 р., на вступ до МВФ подають заявки і входять до цієї організації перші республіки колишнього СРСР. Серед них— Росія, Україна, Казахстан та ін.

МВФ функціонує на підставі свого статуту «Статті угоди МВФ», який з моменту заснування переглядався тричі. Уперше в 1969 р. у зв’язку з уведенням СПЗ (спеціальних засобів запозичення).

СПЗ – спеціальні права запозичення, уведені в систему розрахунків Міжнародним валютним фондом (МВФ) з 01 січня 1970 р. Це валютна одиниця МВФ.

Вдруге у 1976 р., у зв’язку з підписанням Ямайської валютної угоди і, нарешті, остання поправка була введена в дію в 1990 р., вона передбачала припинення участі в голосуванні тих країн, які не погасили своїх боргів перед МВФ.

МВФ сприяє міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, підвищенню ступеня їх конвертованості, підтримує рінововагу платіжних балансів країн-членів Фонду, надає короткострокові кредити країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організовує консультативну допомогу з фінансових і валютних питань.

Структура органів управління МВФ представлена Радою керівників. У цій раді кожна країна-учасник представлена керівником і його заступником, який, як і керівник, теж призначається на 5 років. Рада збирається один раз на рік і є вищим керівним органом МВФ. Більшу частину своїх повноважень рада передає Виконавчій раді, яка займається поточними справами. Сім членів Виконавчої ради призначаються країнами, що мають у МВФ найбільші квоти (США, Німеччина, Японія, Великобританія, Франція, Китай і Саудівська Аравія). Останні 17 членів цієї ради обираються керівниками від інших країн. Виконавча рада (Директорат) обирає керівника, який і організовує повсякденну діяльність МВФ. Він обирається на 5 років з правом переобрання на наступний термін.

Кожна країна-учасник МВФ робить при вступі певний внесок, який визначається у вигляді квоти (частки). Квота розраховується з урахуванням експорту й імпорту країни, її золотого запасу, національного доходу та деяких інших показників. Вона переглядалась один раз на п’ять років, а з 1973 р. – один раз на три роки. Перегляд квоти може бути здійснено і на вимогу країни – члена МВФ. Кожна країна до 1978 р. 25 % своєї квоти вносила в золоті, а останнім часом у власній валюті. Нині 25 % квоти країна вносить у СПЗ або в іншій валюті, яку визначає МВФ, а останню частку – у національній валюті.

Зараз найбільша частка капіталу МВФ належить США, а відтак, вони мають і більшу частку голосів (близько 20 %). На країни — члени Європейського союзу припадає біля 30 % голосів. Серед країн СНД найбільша кількість голосів у Росії (2,92 %), а кількість голосів України на другому (серед членів СНД) місці (0,73 %). Країна, яка має найменше голосів у МВФ (270), – це Мальдівська Республіка.

На початок ХХІ ст. до МВФ входило більше ніж 180 країн, а загальна сума квот склала близько 150 млрд СПЗ.

Кредитні операції МВФ здійснює тільки з офіційними установами країни: Казначействами, Центральними банками, або ж стабілізаційними фондами.

Якщо МВФ співпрацює з країною і надає їй позики, то це є певним сигналом для державних і приватних кредиторів та сприяє розширенню їх кредитної діяльності. Співпраця країни з МВФ є підтвердженням платоспроможності країни. Свої регулюючі функції МВФ здійснює на базі величезної аналітичної роботи, яка включає збір і опрацювання величезного масиву інформації всіх країн-членів цієї організації. Така інформація стосується значної кількості макроекономічних процесів, а саме: динаміка ВВП, розвиток і співвідношення експорту й імпорту, стан платіжного балансу, зміни в золотовалютних резервах та ін.

В Україні у червні 1992 р. прийнято Закон України про її вступ до МВФ, а також до Міжнародного банку реконструкції та розвитку і трьох його філій (МФК, МАР та БАГІ). У вересні того ж року Україна вступила до МВФ. Наша квота становила 997,3 млн. СДР. Оскільки Україна у момент вступу до МВФ знаходилась у стані глибокої кризи і не мала змоги зразу внести ці кошти, то вона скористалася Позичковим фондом при МВФ, з коштів якого країнам, що переживають певні фінансові труднощі, видають безстроковий, безвідсотковий кредит, який поступово треба погасити.

Після вступу до МВФ наша держава розпочала активне співробітництво з цією міжнародною валютно-кредитною організацією. Це співробітництво, як показує досвід багатьох країн, може бути як позитивним, так і негативним. Безсумнівно, що співпраця з МВФ може сприяти структурній перебудові економіки, досягненню макроекономічної стабілізації й інших позитивних зрушень в економіці. Але водночас співпраця з цією організацією може призвести і до негативних наслідків. Ідеться, насамперед, про ті рекомендації, що дає МВФ і виконання яких може бути небезпечним для країни і її населення. Так, наприклад, МВФ часто наполягає на скасуванні пільг для окремих верств населення, а в умовах зубожіння основної маси громадян нашої країни це може бути дуже небезпечним. Вимоги МВФ можуть стосуватись також видатків державного бюджету, здійснення певної монетарної політики тощо.

Зі вступом у МВФ Україна взяла на себе великі зобов’язання як країна-член фонду з валютного регулювання. Ці зобов’язання полягають у тому, що наша держава не може здійснювати будь-які маніпулювання валютним курсом для забезпечення власної переваги перед іншими країнами.

У цілому співпраця України з МВФ є перспективною і нині зосереджена на таких напрямах:

· надання різноманітних послуг і фінансової підтримки приватизованим підприємствам;

· підтримка фінансового сектору країни для посилення стабільності банківської системи й укріплення небанківських кредитних установ;

· розвиток сільськогосподарського виробництва і розбудова інфраструктири села.

Для реалізації цих напрямів МВФ надає нашій державі кредити. Вони використовуються для покриття дефіциту державного бюджету та інших цілей. Починаючи з кінця 1994 р., Україна отримує фінансову підтримку від МВФ при вирішенні багатьох своїх економічних проблем. Спочатку це була допомога, спрямована на подолання величезних труднощів, викликаних зростанням цін на енергоносії, які Україна імпортувала з Росії. Потім у 1995-1999 рр., коли наша держава мала дефіцит рахунка поточних операцій платіжного балансу, цей дефіцит на 66,3 % покривався за рахунок кредитів МВФ. Загальна сума такого кредитування з боку МВФ за цей період досягла 3,3 млрд. дол.

Оцінюючи в цілому значення кредитів МВФ як позитивне для України явище, що дозволило подолати досить суттєві труднощі на шляху становлення ринкової економіки, слід зазначити й певні негативні моменти. Серед останніх головне місце посідає суттєве зростання нашого боргу перед МВФ. Загальна заборгованість України перед МВФ досить велика і продовжує збільшуватись. Так, якщо в 1994 р. Україна заборгувала МВФ 249,3 млн. СПЗ, то в 1998 р. – вже близько 2 млрд. СПЗ. Це ставить питання про розробку стратегії наших відносин з цією організацією.

2. Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку. Він об’єднує Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який створено за рішенням Бреттон-Вудської конференції в 1946 р., і ще три фінансові установи:

· Міжнародну фінансову корпорацію — МФК;

· Міжнародну асоціацію розвитку — МАР;

· Багатостороннє агентство гарантій інвестицій — БАГІ.

Найбільш потужною ланкою тут виступає МБРР. Він об’єднує більше 180 країн, а його капітал складає близько 200 млрд. дол. МБРР постійно отримує прибуток (він сягає більше 1 млрд. дол. на рік), який використовується на розвиток банку. Акціонерам дивіденди не виплачуються.

За своєю організаційною структурою МБРР дуже нагадує МВФ. Його структура управління приблизно така сама, як у МВФ. Рада керівників, а це вищий орган банку, складається з міністрів фінансів або з голів центральних банків. Рада керівників щорічно разом з МВФ проводить засідання. Більшу частину повноважень ця Рада передає Раді виконавчих директорів, постійно діючому органу, що складається з 24 членів, і під керівництвом голови щотижня проводить засідання. З цих 24 членів ради виконавчих директорів 5 призначається такими країнами, як США, Великобританія, Німеччина, Франція і Японія, а останні — обираються. Рішення у МБРР приймаються більшістю, а з найбільш важливих питань більшістю у 85 %. Кількість голосів залежить від квоти, яку має країна-член. Квота оплачується кожною країною на 20 %, при цьому 2 % у конвертованій валюті, а 18 — у національній. Решта квоти складає гарантійний фонд, що забезпечує емісію цінних паперів (облігацій), які МБРР розміщує на світових ринках. Найбільше голосів у США (17 %). Якщо порівняти з голосами інших країн, то це стільки, скільки мають у сукупності 140 країн, які належать до тих, що розвиваються. Штаб-квартира МБРР знаходиться у Вашингтоні.

Як спеціалізований фінансовий інститут ООН, МБРР призначений для інтеграції усіх країн-членів у систему світового господарства. Це головне завдання МБРР.

Кредити, що надає МБРР, як правило, спрямовані на розвиток різноманітних галузей і сфер суспільного виробництва (сільського господарства, транспорту, міського господарства, охорони навколишнього середовища, виробництва електроенергії, охорони здоров’я, освіти тощо). Ці кредити, як правило, довгострокові. Позики надаються під гарантії держави. Термін надання кредитів в основному 15-20 років під відносно невеликий (у межах 7-7,5 %) відсоток. Але відсоток змінюється залежно від ціни тих кредитних ресурсів, які МБРР залучає зі світових ринків капіталу.

У загальній спрямованості кредитної політики, яку здійснює МБРР, можна виділити два основних напрями. Перший – цільові кредити, які є довгостроковими і спрямовані на вирішення конкретних інвестиційних завдань. Це може бути будівництво шляхів, електростанцій тощо. Це комерційні кредити, але бідним країнам вони надаються на пільгових умовах (головним чином це стосується рівня позичкового відсотка). Другий — надання кредиту державі під структурні реформи. Такі кредити йдуть на підтримку державного бюджету, за умови його спрямування на таку реформу.

Міжнародна фінансова корпорація, створена у 1956 р., є складовою Світового банку і має фінансову й організаційну незалежність. При цьому МАР координує свою діяльність з МБРР, що часто підключається до кредитування цих проектів.

Філією МБРР є Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке було створено у 1988 р. Членами цього агентства можуть бути тільки країни-члени МБРР. Призначення БАГІ полягає в тому, щоб стимулювати прямі інвестиції в економіку країн, що розвиваються. Робить це БАГІ способом страхування капіталовкладень від некомерційних ризиків. Гарантії, які надає це агентство, становить 15-20 років. При цьому гарантії покривають до 90 % від загального розміру інвестицій.

До ризиків, які страхує це агентство, належать зміни в соціально-політичних умовах у країні-позичальниці, несприятливі для кредитора рішення уряду, наприклад, відміна конвертованості національної валюти, перепони або заборони щодо вивезення отриманих інвестором прибутків за кордон і т. ін. Для запобігання втрат інвесторів від таких некомерційних ризиків БАГІ надає потенційним інвесторам різноманітну інформацію, що стосується урядових програм, політики й організації здійснення іноземних інвестицій у країні-позичальниці тощо. До функцій цієї агенції входить також проведення різноманітних зустрічей з урядовими та діловими колами різних країн, надання консультацій і здійснення низки інших заходів, які можуть сприяти зменшенню некомерційного ризику, або принаймні його прогнозуванню.

Починаючи з 1992 р. у рамках 36 проектів Світовий банк надав Україні кредитів на 5 млрд. дол. З цих проектів 13 ще діють і загальна сума їх кредитування становить 1,3 млрд. дол. В подальшому наше співробітництво зі Світовим банком розвивалось по-різному, але Україна продовжує співпрацювати з цим банком, бо це є визнання нашої держави як країни з ринковою економікою.

На перспективу, яка охоплює період з 2006 р. по 2011 р., Рада виконавчих директорів Світового банку вже ухвалила довгострокову стратегію співпраці з Україною. На цей період передбачено надання нам позик на загальну суму в 2-6 млрд. дол. Ці кредити розраховані на підтримку розвитку ринкових відносин в Україні, на розвиток транспорту, енергетичної галузі і т. ін.

Слід зазначити, що співпраця України з групою Світового банку не повинна зосереджуватись тільки на кредитних відносинах. Наша держава в міру підйому економіки все більше має використовувати консультаційні й інформаційні можливості цього банку. Ідеться про поступове реформування всієї економіки, розбудову її інфраструктури, а головне, пристосування й адаптацію всієї сукупності ринкових процесів, а відтак, і економіки в цілому до тих норм, що існують і становлять базу функціонування всієї економіки Європейського союзу.

3. Важливий міжнародний фінансовий центр, з яким співпрацює Україна, - це Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Цей банк засновано в 1991 р. за ініціативою тодішнього президента Франції Ф. Міттерана. До складу акціонерів увійшли всі країни – члени тодішнього Спільного ринку і Європейської асоціації вільної торгівлі. Крім цього, засновниками банку стали також СРСР, НДР, Польща, Угорщина, Чехословаччина, Румунія й інші держави. Початковий капітал банку склав 12 млрд доларів, з яких 51% належав дванадцяти країнам—членам ЄЕС та Європейському інвестиційному банку. Внесок США склав 10, а СРСР – 6 % від статутного капіталу. До речі, США й деякі інші країни заперечували проти входження в банк СРСР на тій підставі, що СРСР не хоче відмовитись від воєнних програм, які не влаштовували західних стратегів. Але завдяки підтримці Парижа цю перепону було подолано.

Сьогодні до ЄБРР входить 60 членів (58 країн, а також Європейський Союз і Європейський інвестиційний банк). Штаб-квартира банку і сам банк розташовані в Лондоні. Усі його активи і фінансова звітність розраховуються в євро.

Європейський банк реконструкції і розвитку, на відміну від інших міжнародних валютно-кредитних установ, ставить перед тими, хто з ним співпрацює, політичні умови. Вони зводяться до трьох основних моментів. Країна повинна бути прихильником багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки. Саме з урахуванням цього і для посилення ринкових засад організації суспільного виробництва ЄБРР видає кредити тільки за умови, що не менше 60 % цих коштів піде на недержавний сектор і переважно на підтримку малого й середнього бізнесу. Розміри кредитів відносно невеликі — у межах 15—150 млн дол. При цьому ЄБРР може кредитувати і проекти в державному секторі, але такі, що зорієнтовані на підтримку ініціатив приватних підприємств.

Такий підхід не є випадковим, бо цей банк створено для сприяння переходу до ринку країн Центральної та Східної Європи і країн—членів СНД та приватної підприємницької ініціативи.

Маючи значний капітал (20 млрд екю на початок 1997 р.), ЄБРР проводить активні операції у 26 країнах. У кожній з них банк має своє представництво, а це робить можливим відслідковувати його операції і знати особливості конкретного регіону.

Як комерційна установа, ЄБРР надає кредити за ринковими ставками з урахуванням ризиків. За базу, як правило, бере ставки лібор (лондонська міжбанківська ставка відсотка) з надбавкою у вигляді кредитної маржі, що відображає страхові і комерційні ризики. Кредит надається на термін 5-10 років, як правило, під заставу у вигляді активів проекту, рухомого й нерухомого майна, виручки компанії у твердій валюті і т. ін. Погашення кредитів зазвичай проводиться рівними частками кожні півроку.

Крім кредитування, ЄБРР здійснює й інвестування в акціонерні капітали. Але при цьому банк не купує контрольного пакета акцій. Важливим напрямом діяльності банку є надання гарантій, які б полегшували доступ до джерел капіталу.

При кредитуванні ЄБРР бере на себе не більше 35 % тих витрат, які здійснює компанія за конкретним проектом. Якщо ж операція ЄБРР пов’язана з купівлею цінних паперів акціонерного товариства, то цей пакет не повинен перевищувати 35 % усього капіталу акціонерного товариства. Ці обмеження не стосуються тих учасників операції з кредитування, які залучаються ЄБРР до спільного інвестування тієї чи іншої компанії. А відтак це означає, що в останніх є можливість (на відміну від ЄБРР) отримати за певних умов контрольний пакет акцій компанії, якій надається фінансова допомога.

В Україні ЄБРР здійснив ряд проектів. Серед них кредити під створення бездротового телефонного зв’язку у м. Львові та у Львівській області; кредити на модернізацію виробництва на кондитерській фабриці «Світоч» та ін.

Потужною світовою валютно-кредитною установою є також Міжнародний інвестиційний банк (МІБ). Відповідно до свого статуту він призначений для середньо- і довгострокового кредитування. Його кредити спрямовані на посилення світової економічної інтеграції. З огляду на це МІБ видає кредити під проекти, пов’язані з розвитком кооперації виробництва, з посиленням його спеціалізації, з проектами, спрямованими на розвиток сировинних та енергозабезпечувальних галузей країни.

У функціонуванні світової системи валютно-кредитних відносин значне місце відводиться діяльності з координації і регулюванню цих відносин. У здійсненні цих функцій велика роль належить таким організаціям як Паризький та Лондонський клуби країн-кредиторів.

Крім цих, певною мірою загальносвітових валютно-кредитних установ, існують і регіональні установи такого типу. До них належать такі організації, як Азіатський банк розвитку (створено у 1968 р.), Міжамериканський банк розвитку (почав функціонувати у 1959 р.), Африканський банк розвитку (заснований у 1963 р.). Ці установи створені ініціативи високорозвинених країн для надання допомоги щодо розвитку країн відповідних континентів. Свою стратегію (від залучення ресурсів до надання кредитів) ці банки будують відповідно до дій МБРР, але кожен із цих банків ураховує особливості відповідного регіону і тісно співпрацює з інституціональними установами країн регіону.

Банк Міжнародних розрахунків є найдавнішою міжнародною організацією, основною функцією якої є регулювання платежів центральних банків та розроблення нормативних документів з банківського нагляду.

 

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення світовому ринку капіталів.

2. Що являє собою євроринок?

3. Які тенденції характеризують сьогодні розвиток світового ринку капіталів?

4. Назвіть ті можливі негативні наслідки, які можуть виникнути для окремої країни у зв’язку з посиленням інтернаціоналізації господарської діяльності.

5. Перелічіть складові світового ринку позичкового капіталу, які складають його структуру.

6. Назвіть основні центри торгівлі валютою.

7. Як називають різницю між найвищим і найнижчим СПОТ-курсом.

8. У чому особливість форвардних угод щодо їх виконання?

9. Що являють собою звичайні облігації міжнародного фінансового ринку?

10. Охарактеризуйте облігації з плаваючим відсотком.

11. Що таке ставка лібор?

12. Що являє собою облігація з опціоном?

13. Поясніть, що таке фірма-афінажер і яке значення має її діяльність для операцій на міжнародному ринку золота.

14. Як називають в Україні банки, які забезпечують поточні розрахунки між суб’єктами нашої держави і суб’єктами інших держав?

15. Назвіть найбільш важливі міжнародні документи, які регламентують міжнародні розрахунки.

16. Коли Україна вступила в Міжнародний валютний фонд?

17. Коли і чому змінювався статут Міжнародного валютного фонду?

18. Перелічіть головні завдання, які стоять перед Міжнародним валютним фондом.

19. Розкрийте структуру організації управління Міжнародним валютним фондом.

20. Який внесок робить країна, що вступає до Міжнародного валютного фонду?

21. Як Міжнародним валютним фондом приймаються рішення?

22. Як визначається кількість голосів, якими володіє країна-учасник МВФ, і скільки відсотків голосів від їх загальної кількості припадає на Україну?

23. Які дані може надавати країна на вимогу Міжнародного валютного фонду?

24. Які кредити і у зв’язку з чим може отримати країна від МВФ?

25. Яким чином Міжнародний валютний фонд виконує свої регулюючі функції у світовій грошовій сфері?

26. Назвіть основні напрями співпраці України з Міжнародним валютним фондом.

27. Що таке Міжнародний банк реконструкції і розвитку?

28. Як приймаються рішення Міжнародним банком реконструкції і розвитку?

29. На які цілі і за якими умовами Міжнародний банк реконструкції і розвитку надає кредити?

30. Які принципи лежать в організації кредитування з боку Міжнародного банку реконструкції та розвитку?

31. Що являє собою Міжнародна фінансова корпорація?

32. Які обмеження в кредитуванні має Міжнародна фінансова корпо-

рація?

33. Коли і з якою метою була створена Міжнародна асоціація розвитку?

34. Назвіть ті особливості в кредитуванні, які мають місце за кредита-

ми, що їх надає Міжнародна асоціація розвитку.

35. Коли і з якою метою було створено Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій?

36. Назвіть ті некомерційні ризики, страхування яких бере на себе Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій.

37. Коли і ким було засновано Європейський банк реконструкції і розвитку?

38. Які функції має Європейський банк реконструкції і розвитку?

39. У чому особливості кредитів, які надає Європейський банк реконструкції і розвитку?

40. Охарактеризуйте співпрацю України з Європейським банком реконструкції і розвитку.

41. Що таке Міжнародний інвестиційний банк?

 

 


Список рекомендованих джерел

Законодавчі і нормативні акти

2. Закон України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-XIV. 3. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. №… 4. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів» від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР.

ДОПОМІЖНА ЛІТЕРАТУРА

19. Банківські операції: Підручник / За ред. д.е.н., проф. О. В. Дзюблюка. – Тернопіль: Вид-во ТНЕУ «Економічна думка», 2009. – 696 с.

20. Булєєв І. П., Пілецька С. Т., Коритько Т. Ю., Гаврікова А. В. Гроші та кредит (практикум). Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 120 с.

21. Васюренко О.В. Банківські операції: Навч. посіб. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 318 с. – (Вища освіта XXI століття).

22. Скоков Б. Г., Краївська І.А.Гроші і кредит. Конспект лекцій, навча­льно-методичний матеріал для самостійної роботи та для практичних занять, завдання для контрольної роботи для студентів усіх форм навчання напрямків "Економіка і підприємництво" та "Менеджмент". – Харків, ХНАМГ, 2009. – 244 с.

Інформаційні ресурси

1. Верховна Рада України http://zakon.rada.gov.ua/

2. Міністерство фінансів України http://www.minfin.gov.ua

3. Кабінет Міністрів України http://www.kmu.gov.ua/control/

4. Національний банк України http://www.bank.gov.ua/

5. Міністерство економічного розвитку і торгівлі України http://www.me.gov.ua/

6. Державна податкова адміністрація України http://www.sta.gov.ua/

7. Державне казначейство України http://www.treasury.gov.ua/

8. Рахункова палата України http://www.ac-rada.gov.ua/

9. Державний комітет статистики України http://www.ukrstat.gov.ua/

10. Газета «Урядовий кур’єр» http://www.ukurier.gov.ua/

11. Бібліотека Воєводіна http://enbv.narod.ru/

12. Економічна та фінансова література http://www.readbook.com.ua/

13. Економіко-правова бібліотека http://www.vuzlib.net/

14. Електронна бібліотека http://pidruchniki.com.ua/

15. Електронна бібліотека http://www.studentbooks.com.ua/

16. Книги видавництва «ЦНЛ» http://yourbooks.vipcentr.ru/

17. Наукова бібліотека «Буковина» http://buklib.net/

18. Студентський портал http://studyport.org.ua/

– Конец работы –

Используемые теги: розглянуто, схвалено, засіданні, циклової, комісії, фінансово-економічних, дисциплін, опорний, Конспект, лекцій, дисципліни, Гроші, кредит, Протокол, від, вересня, року0.165

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії фінансово-економічних дисциплін Опорний конспект лекцій з дисципліни Гроші та кредит Протокол № 2 від 18 вересня 2012 року

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным для Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Еще рефераты, курсовые, дипломные работы на эту тему:

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни Економічна і соціальна географія світу Конспект лекцій з дисципліни Економічна і соціальна географія світу розроблений викладачем 1 категорії Рибаченко І.М. Затверджений на засіданні циклової комісії загальноосвітніх дисциплін
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ Верстатоінструментальний технікум... НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ... ХПІ...

Викладач комісії на засіданні предметної комісії електротехнічних дисциплін електротехнічних дисциплін Голова циклової комісії
ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ КОЛЕДЖ... ДЕРЖАВНОГО ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ... УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ХІМІКО ТЕХНОЛОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ...

Опорний конспект лекцій Опорний конспект лекцій Філософія
Дніпропетровський державний фінансово економічний інститут... Л М Табінська...

З ПРЕДМЕТУ ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ Розглянуто та схвалено на засіданні циклової комісії
Донецький технікум промислової автоматики... СЕМІНАРСЬКІ ЗАНЯТТЯ З ПРЕДМЕТУ ЕКОНОМІЧНА ТЕОРІЯ для студентів спеціальності...

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ з дисципліни ГРОШІ І КРЕДИТ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ... Кафедра фінансів і економіки природокористування...

З курсу Моделювання та прогнозування як конспект лекцій з дисципліни Конспект лекцій
Сумський державний університет... Конспект лекцій з курсу Моделювання та прогнозування...

Лекція 1. Сенс визначення філософія Сходу у контексті протиставлення європейській історії філософії. Лекція 2. Витоки філософії Індії. Лекція 3. Санкх’я та йога Патанджалі. Лекція 4. Вайшешика і ньяя
Стародавність та Середньовіччя... ЗМІСТ... ВСТУП Лекція Сенс визначення філософія Сходу у контексті протиставлення європейській історії філософії...

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ АВТОМОБІЛІ Транспортна стратегія України на період до 2020 року та концепсія розвитку автомобільної промисловості
Національний Транспортний Університет... Кафедра Автомобілі...

Опорний конспект лекцій з дисципліни Історія України
Імені Юрія Кондратюка... Кафедра історії... Опорний конспект лекцій...

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА Бухгалтерський облік
ОДЕСЬКИЙ КОЛЕДЖ ТРАНСПОРТНИХ ТЕХНОЛОГІЙ... ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ... НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА Бухгалтерський облік СПЕЦІАЛЬНІСТЬ Бухгалтерський облік...

0.025
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • По категориям
  • По работам