Чинники впливу на розмір процентної ставки

Макроекономічні	Мікроекономічні
1. Попит та пропозиція, які склалися на кредитному ринку (помірні процентні ставки залучатимуть більшу кількість клієнтів)	1. Мета кредиту (процентні ставки за кредити, які надаються на поточне фінансування виробничих потреб, найнижчі (зумовлені короткостроковим характером їх використання), а кредити торгово-посередницьких організацій, що будують бізнес на купівлі-продажу є найдорожчими)
2. Стабільність грошового ринку в країні (на розмір облікової ставки впливає темп інфляції. Чим він вищий, тим дорожчою має бути плата за кредит, оскільки збільшується ризик банку)	2. Розмір кредиту (процентні ставки за великі кредити нижчі ніж за користування дрібним кредитом)
3. Рівень облікової ставки НБУ (комерційні банки самостійно встановлюють розміри процентних ставок і визначають їх у кредитному договорі, укладеному з позичальником. За основу беруть облікову ставку НБУ з додаванням маржі). Маржа – різниця між процентною ставкою за наданий банком кредит і ставкою, яку банк сам сплачує за залучені ресурси	3. Термін користування кредитом (чим триваліший термін, тим вища процентна ставка за кредит)
	4. Рівень ризику (надаючи позики комерційні банки мають справу з кредитним і процентним ризиком. Кредитний – пов'язаний із втратами від неповернення основної суми боргу у зв’язку з можливим банкрутством позичальника. Процентний – із втратами від несплати % за користування позикою)

4. Суть кредиту в соціально-економічному середовищі виявляється через функції кредиту. Функції характеризують суспільне призначення кредиту, ту «роботу», яку він виконує в суспільстві, тобто його роль. Дослідники щодо визначення змісту і кількості функцій кредиту не мають одностайних поглядів.

Функції кредиту:

1) перерозподільна – за допомогою кредиту відбувається перерозподіл вартості на засадах повернення: з одного боку, здійснюється нагромадження грошових капіталів за рахунок збережень економічних агентів, а з іншого – їх розміщення серед інших агентів ринку. Рушійним мотивом такого перерозподілу є отримання додаткового доходу кожним із суб’єктів кредитних відносин: кредитор отримує його у вигляді відсотка, а позичальник – у вигляді прибутку на позичені кошти;

2) емісійна (антиципаційна) – на основі кредиту здійснюється емісія грошей як платіжних засобів методами кредитної експансії (розширення кредиту) і кредитної рестрикції (звуження кредиту) регулюється кількість грошей в обігу. Ця функція полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу і її виконує лише банківський кредит;

3) контрольно-стимулююча – контроль за дотриманням умов та принципів надання кредиту з боку суб’єктів кредитної угоди; при цьому банк здійснює як попередній, так і поточний контроль за діяльністю позичальника. Наприклад, оформлюючи позику, банк приділяє значну увагу аналізу минулої діяльності потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику;

4) капіталізація вільних грошових доходів – полягає у трасформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позиковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту.

5. Залежно від руху позикової вартості виділяють дві основні форми кредиту:

· товарну (натурально-речову);

· грошову.

У товарній формі виникають кредитні відносини між продавцями і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу (комерційний, лізинговий, споживчий, міжнародний кредит).

У грошовій формі здійснюється рух переважної частини позикового фонду країни, тому й переважна більшість позик надається і погашається грошима. Грошовий кредит виступає, передусім, як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки в разі одержання останніми кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточні та депозитні рахунки.

Вид кредиту – детальна його характеристика за організаційно-економічними ознаками (галузева спрямованість, об’єкти кредитування, забезпеченість кредиту, терміновість кредитування тощо).

Основні види кредиту:

· міжгосподарський (комерційний) – Т;

· банківський – Г;

· лізинговий – Т;

· споживчий – Т, Г;

· державний – Г;

· міжнародний – Т, Г.

Міжгосподарський (комерційний) кредит надається одним товаровиробником іншому у вигляді продажу товарів з відстрочкою платежу (виникає між двома суб’єктами господарської діяльності) і оформлюється векселем, що сплачується через комерційний банк. Об’єкт – товарний капітал.

Банківський кредит – це кредитні відносини, в яких однією із сторін виступає банк. Найрозповсюджений вид кредиту. Об’єкт – грошовий капітал.

Лізинговий кредит – це кредит, який надається в товарній формі лізингодавцем лізингоодержувачу.

Суб’єкти: кредитор-лізингодавець; позичальник – лізингоодержувач. На даний час лізинг є провідною формою оновлення основного капіталу.

Основні причини необхідності лізингу:

- швидке моральне старіння техніки;

- зростання конкуренції та ін.

Види лізингових операцій:

а) оперативний лізинг – передбачає використання машин, обладнання з неповною його окупністю. Ці угоди укладаються на термін, менший ніж період амортизації орендованого майна (2-5 років):

- рейтинг (короткострокова оренда) – ризик втрати майна несе здебільшого сам орендодавець. Після закінчення встановленого терміну майно повертається орендодавцеві;

- хайринг (середньострокова оренда) – орендодавець не планує покриття всі свої витрати за рахунок одного орендаря. Строки оренди не охоплюють повного періоду фізичного зносу майна;

б) фінансовий лізинг – полягає в тому, що за час дії лізингової угоди лізингоодержувач виплачує лізингодавцеві всю суму амортизації орендованого майна.

Споживчий кредит – це кредит, який надається населенню підприємствами торгівлі, банками та іншими фінансовими установами на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку.

Видача споживчого кредиту населенню, з одного боку, збільшує його платоспроможний попит, підвищує життєвий рівень, а з іншого – прискорює реалізацію товарних запасів та надання послуг.

Споживчий кредит відіграє значну роль у задоволенні соціальних потреб населення у стимулюванні людей до дисципліни праці, щоб отримати вищі доходи і скоріше розрахуватися з кредитом.

Суб’єкти: кредитори (банки, небанківські кредитні установи (ломбарди)), позичальники (населення).

Державний кредит – сукупність кредитних відносин, у яких здебільшого позичальником є держава, а кредиторами – юридичні та фізичні особи.

Призначення державного кредиту – мобілізація державою коштів для фінансування державних видатків та регулювання економіки.

Мета державного кредиту – погашення дефіциту державного боргу.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Це кредитні відносини між державами, фінансово-кредитними установами і фірмами різних країн.

Мета міжнародного кредиту – фінансування міжнародної торгівлі, інвестиційних проектів, регулювання платіжних балансів тощо.

Суб’єкти міжнародного кредиту – державні структури, банки, міжнародні кредитні організації (МВФ, МБРР, ЄБРР), юридичні та фізичні особи.

Об’єкти міжнародного кредиту – є грошовий і товарний капітал. Вид міжнародного кредиту (державний, банківський, комерційний).

Основна вимога до міжнародного кредиту – ефективне його використання. У разі невиконання цієї вимоги загострюється проблема зростання зовнішнього боргу й навіть виникнення дефолту.

Дефолт – це непогашення в строк зовнішніх зобов’язань, а також запровадження умов обміну державних цінних паперів, які менш сприятливі для іноземних інвесторів, ніж попередні.