Антени діапазонів КМХ і ГКМХ мають переважно вертикальну поляризацію поля. Ці антени найчастіше є вертикальними щоглами на розтяжках, висота яких досягає 75.300 м (рис. 5.23).
Рис. 5.23. Передавальні антени: а – антена щогла; б – Г – образна;
в – Т- образна; г – зонтична.
Для збільшення опору випромінювання антени без зміни її висоти, розширення смуги пропускання антени виконують у вигляді Т-, Г- образних і зонтичних випромінювачів з дуже розвиненими (що складаються з декількох паралельних дротів) горизонтальними і вертикальними частинами (рис.5.23, б, в, г). При цьому горизонтальна частина призначена тільки для збільшення ємності антени (за рахунок цього зменшується хвилевий опір антени і, як наслідок, зменшується амплітуда напруги в пучности (у кінці горизонтальної частини), що дозволяє збільшити потужність в антені не викликавши пробою) і майже не бере участі у випромінюванні, оскільки створюване нею поле компенсується полем її дзеркального зображення. Полотно антени містить зазвичай від 2 до 6 дротів, відстань між дротами складає 0,5...3 м. Для дротів зазвичай використовується мідний або бронзовий канатик діаметром 6…10 мм. Довжина горизонтальної частини може досягати 250 м і більше. Один із затисків генератора приєднується до системи закопаних в землю дротів – заземлення (чи до противаги). Тому збільшення довжини або числа дротів горизонтальної частини призводить до того, що форма графіку струму уздовж зниження наближається до прямокутної, а діюча висота – до геометричної.
Рис. 5.24 Варіантів заземлених антен-щогл (а, б, в) і розподіл струму на них (г, д, е)
Антена верхнього живлення (рис. 5.24. а і г), запропонована радянським ученим А. З. Айзенбергом, збуджується фідером прокладеним усередині щогли. Напруга прикладена між вершиною щогли і парасолькою, утвореним верхнім ярусом відтяжок. Завдяки ємності між парасолькою і землею, в зовнішній поверхні щогли з'являється струм, який і створює поле випромінювання.
Антена середнього живлення (рис. 5.24 б і д). Точки живлення 1 і 2 ділять антену на верхню і нижню частині. Підбором висоти точок живлення забезпечується вхідний опір антени рівний хвилевому опору фідера, тобто покращується узгодження.
Антена шунтового живлення (рис. 5.24 в і е) збуджується паралельно за допомогою шунта, підключеного до щогли на висоті 𝑙1, яка підбирається з умови узгодження. Випромінювання шунта дещо спотворює діаграму спрямованості антени. Усі антени – щогли наземні, середньохвильові.