Галузеві інформаційні органи функціонували у сфері вищої освіти, культури та мистецтва, права та інших галузях. Регіональні органи — це інформаційні центри (відділи, сектори), які входили до складу академій більшості союзних республік. Їх головним завданням було — збирання, наукова обробка та зберігання інформації з суспільних наук, найбільш цікавої для наукових установ та державних органів республіки. Вони також координували інформаційну діяльність у рамках регіону та узагальнювали досвід низових інформаційних ланок.
Мережа первинних інформаційних органів складалася з відділів і секторів у гуманітарних інститутах академій наук, у галузевих науково-дослідних інститутах і вузах. Кожна з цих ланок доповнювала інформацію, що надходила від центрального органу.
Галузеві та регіональні інформаційні органи, накопичували в своїх довідково-інформаційних фондах власну інформацію, щоб поповнювати центральні інформаційні видання та основний банк даних з суспільних наук в ІНІСН.
Найбільш значною серед галузевих органів була діяльність Інформаційного центру з проблем культури та мистецтва Державної бібліотеки СРСР ім. В.І.Леніна (Інформцентр). Центром здійснювався випуск бібліографічних видань у 9 серіях: загальні проблеми культури та культурного будівництва; образотворче мистецтво; театр; музика; культурно-просвітницька робота; народна творчість; бібліотекознавство та бібліографознавство; музеєзнавство та охорона пам'яток. Для задоволення потреб учених і фахівців щодо інформації про напрями та проблеми наукових досліджень з теоретичних та практичних питань розвитку культури в СРСР та зарубіжних країнах Інформцентр видавав наукові реферативні збірники (30 випусків щороку). Експрес-інформації (5 випусків щомісяця) відображали відомості про найважливіші наукові конференції з питань розвитку культури на національному та міжнародному рівнях, про дослідження та підсумки роботи наукових колективів, пропонували огляди культурного життя окремих країн. Найбільш ефективним і складним видом інформування були аналітичні огляди (20 випусків щорічно), в яких представлено узагальнюючу картину наукової розробки чи практичного вирішення актуальних питань щодо розвитку культури. Центром підготовано огляди з проблем планування та прогнозування розвитку культури, розвитку бібліотечної справи в СРСР за 60 років тощо.
Належну увагу проблемам інформування вчених та спеціалістів було приділено в Академії педагогічних наук, на базі якої функціонував Галузевий центр з питань педагогіки та народної освіти. Як і інші інформаційні установи центр випускав бібліографічну, реферативну, експрес- та оглядову інформацію. Основними тематичними напрямами цієї інформації були: дошкільне виховання, методологія педагогіки та методи педагогічних досліджень, педагогічна освіта та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів, політехнічна освіта та професійна орієнтація тощо. У підготовці бібліографічної інформації за темами: навчання та виховання в школі, методика викладання навчальних предметів у школі, економіка, планування та організація народної освіти, — активну участь приймала Державна наукова педагогічна бібліотека ім. К.Д.Ушинського.
Поряд з галузевими центрами велику інформаційну роботу здійснювали провідні бібліотеки. Важливими бібліографічними установами в галузі суспільних наук були Державна бібліотека СРСР ім. В.І.Леніна, Всесоюзна державна бібліотека іноземної літератури (ВГБІЛ), Державна публічна історична бібліотека ім. М.Є.Салтикова-Щедрина да деякі інші. Так, наприклад, ВГБІЛ видавала щороку 11 назв періодичних інформаційних видань з суспільних наук, художньої літератури та бібліотекознавства. Серед них — "Преподавание иностранных языков", "Экспресс-информация по библиотековедению и библиографоведению", реферативний покажчик "Современная художественная литература за рубежом". Особливо слід відзначити велику інформаційну цінність фундаментальної бібліографії "Сводный бюллетень новых иностранных книг, поступивших в библиотеки СССР. Общественные науки".
У підсумку вищезгаданого, слід зазначити, що на кінець 1980-х рр. у СРСР було закладено основи державної системи науково-технічної інформації. Вона охоплювала: усі сфери суспільної діяльності — науку, техніку, виробництво, освіту, культуру, мистецтво; усі категорії споживачів інформації; виконувала майже всі види завдань інформаційного обслуговування — облік, опис, систематизацію, оцінювання, узагальнення, підсумки, рекомендацію, аналіз та прогноз (два останніх вимагали подальшого розвитку та вдосконалення); була представлена різноманітними типами інформаційних видань.
У видавничій практиці органів НТІ існувала розгорнута система інформаційних видань. РЖ становили одну з найважливіших її підсистем. На цей час склалися й певні традиції щодо випуску реферативних видань: РЖ видавалися тільки всесоюзними органами, реферативні збірники — центральними галузевими та республіканськими (національними мовами), експрес-інформація — всесоюзними та центральними галузевими органами НТІ.
Українська наукова література виступала складовою частиною загального потоку наукових джерел, що підлягали аналітико-синтетичній переробці в системі органів ДСНТІ. На жаль, не має точних даних щодо загальної кількості прореферованих у інформаційних виданнях ДСНТІ наукових праць українських учених та дослідників за ці роки. А такий статистичний аналіз мав би велике значення. Він би дозволив оцінити, наскільки повно було представлено наукові та технічні досягнення нашої держави в реферативних виданнях та БД установ цієї системи, а через неї — у світовому інформаційному просторі. Але цілком зрозуміло, що не йшлося про вичерпність реферування саме українських видань. На перше місце було поставлено завдання розкриття змісту світових джерел інформації, наближення до вітчизняних учених важкодоступних іноземних видань.
Дослідження щодо репрезентативності представлення української наукової літератури у загальному потоці реферованих у ВІНІТІ видань були проведені тільки в останні роки, вже після виходу України з єдиної ДСНТІ. Згідно з результатами статистичного аналізу 1996 р. в електронному каталозі ВІНІТІ було описано 165 українських серіальних видань. За цим показником Україна займає 12 місце серед 72-х країн-видавців серіальних видань, які прореферовано у РЖ та БД ВІНІТІ [3]. 1997 р. найбільш представленими в РЖ та БД ВІНІТІ були українські журнали з таких галузей науки: біологія — 73 видання; хімія — 56; енергетика — 43, машинобудування — 41, гірнича справа — 36, економіка промисловості та охорона навколишнього середовища — по 35, географія та фізико-хімічна біологія — по 34, автоматика та радіоелектроніка — 33, електротехніка — 32, механіка — 31 тощо [47].
Високі показники реферованості для деяких наук відображають реальну картину поширення окремих наукових напрямків. Останніми роками набули значного розвитку в Україні такі науки, як квантова електроніка, фізика твердого тіла та механіка, електронна мікроскопія, ядерна фізика. Можливість проведення досліджень у Кримській обсерваторії забезпечувала розвиток астрономії. Технічний напрям репрезентовано напрацюваннями в галузі матеріалознавства та електрозварювання (насамперед, роботами науковців Інституту проблем матеріалознавства ім. І.М.Францевича та Інституту електрозварювання ім. О.Є.Патона), геології — розвідками, що забезпечували експлуатацію вугільних родовищ у Донбасі. Підвищена зацікавленість дослідженнями українських фахівців з проблематики охорони навколишнього середовища викликана їх нагальністю після аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Саме ці напрями найбільш повно представлені в РЖ та БД ВІНІТІ.
Загальна кількість прореферованих статей за ці роки у БД Інституту становила: 1995 р. — 8103, 1996 р. — 6543, 1998 р. — 10518, у тому числі статей українською мовою 1995 р. — 2701, 1996 р. — 1874 [3, 46].
Як зазначають російські інформаційні працівники, останніми роками існує тенденція до зростання кількості українських видань, що реферуються у ВІНІТІ. Аналіз кількості документів, відображених у БД за різними науковими напрямами засвідчує збільшення цього показника — з фізики (1995 р. — 837, 1997 р. — 955); хімії (1686 — 2255). Кількість документів з біології та фізико-хімічної біології зросла майже у 2,5 рази (1477 — 3488 та 159 — 373 відповідно). Удвічі зросла кількість документів з інформатики — з 72 до 175, електротехніки — з 326 до 729, зварювання — зі 120 до 244, видавничої справи та поліграфії — з 6 до 13; транспорту — зі 153 до 304. Таким чином, спостерігається збільшення кількості відображених документів України у РЖ і БД ВІНІТІ майже за всіма науковими напрямами. Зменшився тільки обсяг літератури з питань корозії — з 357 до 94, майже на чверть (1414 і 1059) — з автоматики та радіоелектроніки, існує також тенденція до зменшення прореферованих публікацій з машинобудування (1300 і 1017).
Аналіз оперативності відображення українських матеріалів у РЖ і БД ВІНІТІ навпаки продемонстрував незадовільний стан вирішення цієї проблеми. 1997 р. частка відображених документів цього періоду за науковими напрямами така: автоматика та радіоелектроніка — 17,3 %, астрономія — 8,8 %, біологія — 7,6 %, географія — 3,4 %, геофізика — 8,2%, гірнича справа — 13,2 %, видавнича справа та поліграфія — 50 %, металургія — 20,3 %, охорона навколишнього середовища — 8,1 %, машинобудування — 12 %, зварювання — 36,8 %, транспорт — 7%, хімія — 17,3 %, економіка промисловості — 30,2 %, електротехніка — 11 %, енергетика — 9,4 %.
Вивчення результатів цих досліджень показало, що на сьогодні рівень відображення української наукової документальної продукції у виданнях та БД російських інформаційних органів не можна вважати задовільним. Аналітико-синтетичній обробці підлягають далеко не всі українські серіальні видання (кількість їх значно більша ніж 165). Майже не представлено у цих БД вітчизняних наукових монографій, матеріалів конференцій, збірників наукових праць, авторефератів дисертацій тощо. Не відповідає належному рівню оперативність подання матеріалів. Тобто, ми не можемо розраховувати тільки на ці інформаційні продукти для репрезентації доробку українських учених у світовому інформаційному просторі. Крім того, для значної частини наукових та інформаційних установ України ці видання залишаються недоступними, завдяки їх високій передплатній ціні як на друковані, так і електронні версії.