Весна – чи не найулюбленіша пора року. Лише згадка про неї пробуджує радість і нові надії. Її прихід відчувають і по-своєму переживають дорослі і діти, тварини і рослини – усе, що є живого на Землі. Не випадково наші пращури у давнину пов’язували з весною і новолітування. Саме в березні вони відзначали Новий рік.
З давніх-давен не було села в Україні, в якому б не зустрічали прихід весни. Як тільки танув сніг і сріблястими струмками збігали води, а левади підсихали під проміннями весняного сонця, дітлахи зверталися до своїх неньок
Благослови, мати,
Весну закликати!
Весну закликати,
Зиму проводжати!
Зимочка в возочку,
Літечко в човночку!
Вважається, що саме з 22 березня, свята Сорока святих, починалися веснянкові забави.
Весну, за уявленнями наших предків, на крилах приносили пташки. Тому обрядове печиво випікали у формі пташок; діти, співаючи, носили їх по селу, провіщаючи і закликаючи весну.
Пташок викликаю
З теплого краю:
- Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!
Свято зустрічі весни приурочувалося до початку льодоходу – «коли щука хвостом розіб’є лід». У веснянках висловлювалися вихваляння йти «полонку рубати, гагілку добувати».
У кожному селі до зустрічі весни готувалися з особливою ретельністю. Хлопці виготовляли зиму-опудало із соломи, вдягали його у старе лахміття і вкопували посеред левади. Сюди ж сходилися і дівчата у вишитих блузках і з віночками на голові. Хлопці спалювали солом’яну ляльку, а попіл розсіювали довкола. Це означало, що весна остаточно переборола зиму.