Слово, як одиниця мовної системи - раздел Философия, Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну конститутивну та опізнавальну ідентифікаційну, які одночасно виявляються в процесі комунікації Засади На Яких Будується Слово:
- Графічна Засада (Написання Послідо...
Засади на яких будується слово:
- Графічна засада (написання послідовних знаків)
- Фонетика ( сукупність складів об’єднаних наголосом)
- Структура ( певна звукова послідовність)
- Морфологія ( є носієм морфологічного значення)
- Синтаксис (мінімальний потенціал речення)
- Семантична засада ( одиниця, яка позначає одне поняття)
- Психолінгвістика ( мовна одиниця, яка збереглася у пам яті людей як окреме поняття)
- Слово - це основна структурно-семантична одиниця мови, яка служить для найменування предметів та їх властивостей, явищ, відношень дійсності, і має сукупність семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - його цілісність, відокремленість та вільна відтворюваність у мовленні.
У слові розвиваються такі структури: фонетична, морфологічна, семантична. Розрізняють лексичне та граматичне значення слова. Сукупність граматичних значень, виражених певними мовними засобами, утворює граматичну форму слова. В плані вираження у слові виділяється лексема, у плані змісту - семантема. Слово в певній граматичній формі становить словоформу. Слово - носій комплексу значень різного ступеня узагальнення, які належать до різних рівнів мови. На основі власних семантичних і граматичних ознак слово належить до певної частини мови, виражає в своєму складі зумовлені системою цієї мови граматичні значення (наприклад, прикметники в українській мові виражають значення роду, числа, відмінка). В значеннях слова закріплюються результати пізнавальної діяльності людей. У слові формуються, виражаються й передаються поняття. Слово є будівельним матеріалом для речення.
Ще на початкових етапах лінгвістики зверталася увага на план вираження і план змісту слова. В епоху середньовіччя в Європі слово досліджувалося в основному з семантичного боку, вивчалося його відношення до речей та понять. У 19 сторіччі основна увага приділялася аналізу змістового аспекту слова. Одночасно поглиблювалася теорія граматичної форми слова.
Визначення слова можливе, якщо враховуються три обставини, які мають загальне методологічне значення:
1) визнання відсутності чітких меж між фактами мови, наявності проміжних та синкретичних явищ: слово може перетворюватися в морфему, словосполучення - в складне слово. Сам клас слова не є однорідним: існують слова самостійні й службові. В системі одиниць, охоплених поняттям «слово», розрізняють «ядро» - повнозначні, самостійні слова, а також слова «периферійні» - службові. Ознаки окремості слова, загальні для всіх мов, мають різне вираження в різних мовах; наприклад, до фонологічних ознак в одній мові належить наголос, у другій - складова структура, а в третій - зміна фонем у кінцевій позиції і т. ін.
2) У мовній системі та в реалізації у мовленні слово має різний обсяг та набір ознак. У мовленні слово може змінювати й навіть втрачати деякі ознаки, які воно потенційно має. Слово може зазнавати позиційних змін, що також не позбавляє його самостійності.
3) Важливим для виокремлення та визначення слова є фактор системності. Слово одночасно належить до мовної системи і до мовлення. Складність ідентифікації слів та встановлення їх системи частково зумовлена великою кількістю варіантів слів.
Відзначені вище ознаки слів властиві не всім словам у всіх мовах. Розрізняють кілька типів слів. За способом номінації розрізняють чотири типи слів: самостійні, службові, займенникові, вигуки.
За фонетичною ознакою розрізняють слова: ненаголошені, наголошені, з кількома наголосами, складні.
За морфологічною ознакою розрізняють слова: відмінювані, невідмінювані, прості, похідні, складні.
За вмотивованістю: немотивовані та мотивовані.
За семантико-граматичною ознакою слова об'єднуються в частини мови.
З точки зору структурної цілісності розрізняють слова цілісні й членовані.
У семантичному аспекті розрізняють слова однозначні й багатозначні, абсолютні й відносні, дієслова, які вимагають додатку, та перехідні. У реченні слово вступає в тонкі семантичні зв'язки з іншими словами та елементами будови речення (інтонація, порядок слів, синтаксичні функції).
Слова диференціюються за історичною перспективою (архаїзми, неологізми), за сферою вжитку (терміни, професіоналізми, арготизми, діалектизми та ін.).
ЛІНІЙНІ СЕГМЕНТНІ І НЕЛІНІЙНІ СУПЕРСЕГМЕНТНІ ЗВУКОВІ ОДИНИЦІ... Завдяки тому що між звучанням і значенням існує постійний зв язок носії мови... Розрізняють лінійні і нелінійні звукові одиниці...
Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ:
Слово, як одиниця мовної системи
Что будем делать с полученным материалом:
Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:
Голосні низького, середнього і високого підняття
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття:
голосні низького підняття [а]
го
Класифікація Жовтобрюха
4.Українська фонетична і фонематична транскрипція
У 1881 році було створено міжнародну фонетичну асоціацію, яка у 1888 році виробила принципи фонетичної транскрипці
ПИТАННЯ № 4 Транскрипція і транслітерація
Коли виникає потреба позначити звучання слова, відмінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транслітерацію.
Тра
Явище регресивної асиміляції, акомодації і спрощення
Усі фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікації, можуть бути комбінаторні й позиційні.
Комбінаторні зміни — це зміни, що залежать від взаємодії звуків у мовн
Редукція голосних
Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редукцією звуків. Редукція (від лат. скорочую) — видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості й тривалості артикуляції.
Є два типи реду
Асиміляція приголосних
Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приголосних може бути прогресивною й регресивною. В укра-.Їнській мові виявляється переважно регресивна асимі
Позиційні модифікації приголосних
До позиційних модифікацій приголосних, які залежать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігається така залежність: на поч
ЧЕРГУВАННЯ Е З О ПІСЛЯ ШИПЛЯЧИХ ТА J
У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, щ може вживатися звук є і звук о: шести —шостий, четвертий — чотири, жених —жонатий.
1. Звук є після ж, ч, ш, щ, буквосполучення дж та j
ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Голоснів українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила).
Так само чітко і виразно вимовляються і гол
ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість.
Зокрема, це відбувається:
· на кінц
Омоніми
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення.
їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «заплетене волосся», коса «знаряддя для
Антоніми
Слова з протилежним значенням називаються антонімами (від грецьких слів — апН — проти і опота — ім'я), наприклад: мир — війна; щастя — горе; початок — кінець; добрий — злий; високий — низький; гово
Склад сучасної української лексики з погляду її походження
Сучасна українська мова, як і всяка інша, .формувалася протягом багатьох епох, поступово розвиваючись і удосконалюючись у всіх своїх компонентах. Поступово, протягом багатьох віків, складався і її
Фонетичне і граматичне освоєння іншомовних слів
Іншомовні слова, запозичені українською мовою, підпорядковуються її фонетичній і граматичній системі, підпадають діянню її внутрішніх законів. Деякі з них, що давно запозичені або означають назви п
Активна і пасивна лексика сучасної української мови
Словниковий склад української мови весь час змінюється, інтенсивно поповнюючись новими словами, постійно розвиваючись, удосконалюючись і збагачуючись. У процесі збагачення словника відбувається заг
Нейтральна лексика
користується кожний, хто володіє українською мовою, бо такі слова всім зрозумілі й означають поняття, звичайні для кожної людини.До стилістично нейтральної загальновживаної лексики належать назви н
Фразеологія української мови
Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні або у фразі, тобто в сполученні з іншими словами. У нашій мові розрізняють словосполучення лексичні, синтаксичні і фразеологічні. Лексичне словосп
Джерела української фразеології
Фразеологія української літературної мови за своїм походженням неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження, як наприклад, прислів'я і приказки (Добре там живеться, де г
Граматичні ознаки іменника
Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка.
Рід
І ВІДМІНА
До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічого і спільного роду, що в називному відмінку однини мають закінчення -а, -я; хмара, мова, суша, рілля, надія, Марія, Олекса, Ілля, старост
М’яка група
Чоловічий рід
До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сю
IV ВІДМІНА
До четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача
Творення форм минулого і давноминулого часу
Форми минулого часу творяться від основи інфінітива:
а) для чоловічого роду — за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: читав, мандр
Дуплексиви
Члени речення з подвійним зв'язком називають дуплексивами, особливістю яких є одночасне співвідношенням з обома головними членами речення (пор.: [Руденко 1988]): Темна хмара одна чорніє н
Формально-граматична класифікація складнопідрядних речень.
Ця класифікація ґрунтується на визначенні особливостей засобів зв'язку предикативних частин у структурі складнопідрядного речення та їх місця у структурі складнопідрядного речення. Формально-грамат
Основні етапи розвитку української пунктуації
Розділові знаки з’явилися у давніх греків і римлян. У писемних пам’ятках східних слов’ян до кінця ХІV ст.. вживалися крапка і різні поєднання крапок. Шість знаків розділовості було вже в граматиці
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов