рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Фразеологія української мови

Фразеологія української мови - раздел Философия, Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну конститутивну та опізнавальну ідентифікаційну, які одночасно виявляються в процесі комунікації Слова В Мові Вживаються Не Ізольовано, А В Реченні Або У Фразі, Тобто В Сполу...

Слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні або у фразі, тобто в сполученні з іншими словами. У нашій мові розрізняють словосполучення лексичні, синтаксичні і фразеологічні. Лексичне словосполучення означає назву якогось одного поняття, воно виступає зрідка в термінології (антонів вогонь — гангрена, атомна вага, регре¬сивна асиміляція) та як географічна чи інша власна назва (Біла Церква, Вітрова Балка, Червоний Лиман, Паризька коуна). Синтаксичне словосполучення — це вільне граматично організоване за допомогою сурядного або підрядного зв'язку поєднання слів (батько і мати, широке поле, посіяли кукурудзу, підемо в гай).

Однак слова об'єднуються не тільки у вільні, а часто й у стійкі, або фразеологічні, словосполучення, що сприймаються як одне ціле, як єдиний вислів, або мовний зворот, неподільний на окремі частини без втрати його значення. Такі стійкі сполучення слів називаються фразеологічними одиницями, а їх сукупність становить фразеологію мови. До фразеології належать і усталені в мові звороти й вислови (мати на увазі, пасти задніх), і прислів'я,приказки та влучні вирази, або крилаті слова.

Єдиної класифікації фразеологічних одиниць у науці поки що немає. Л. А. Булаховський, наприклад, всі фразеологічні звороти поділяє на дві групи: ідіоми, або ідіоматичні словосполучення, і фразеологізми, або фразеологічні одиниці.

Ідіомами (від грецького слова idioma — особлива властивість) називаються стійкі специфічні для даної мови звороти, що виражають єдине поняття. Лексичне значення їх не збігається із значеннями тих слів, що входять до складу ідіоматичного звороту, воно дорівнює значенню одного слова. Так, приміром, ідіоматичний зворот замилювати очі своїм лексичним значенням дорівнює слову обдурювати, хоч дієслово замилювати й іменник очі, взято окремо, зовсім не зв'язані з подібним значенням.

До ідіом в українській мові належать, наприклад, такі вирази, як вусом не веде, гріти руки, на всі заставки, дати гарбуза, пекти раки, наче у воду опущений, байдики бити і под. В ідіоматичних словосполученнях дуже часто виявляється національна специфіка мови, тому при перекладі ідіом з однієї мови на іншу не можна добирати лексичні відповідники до кожного слова окремо, а потрібно знайти такий зворот, який своїм значенням відповідав би ідіоматичному словосполученню, інакше кажучи, ідіоми дослівно з однієї мови на іншу взагалі не перекладаються. Так, згаданий вище ідіоматичний зворот української мови замилювати очі російською мовою перекладається втирать очки, а не замиливать глаза, ідіома пекти раки російською мовою перекладається краснеть, а не печь раков тощо.

Під фразеологізмами розуміють такі стійкі мовні звороти, які становлять певну сталу змістову цілісність, хоча їх складові частини легко виділяються. До них належать прислів'я, приказки, влучні вирази, які походять з різних літературних джерел і стали крилатими словами, і под. Наприклад: Яку дружбу заведеш,

таке й життя поведеш.

В. В. Виноградов запропонував більш докладну класифікацію фразеологічних одиниць. Він поділяє їх на три основні групи: фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення .

Фразеологічними зрощеннями називаються такі стійкі сполучення слів, які складають неподільну цілісність і значення яких у сучасній мові зовсім не можна пов'язати з тими словами,які входять до даного виразу. Наприклад: дати гарбуза, бити байдики, та ін. Отже, з погляду сучасної мови значення фразеологічних зрощень нічим не вмотивоване. Так, вираз дати гарбуза означає відмову дівчини тому, хто до неї сватається, хоч такий зміст зовсім не випливає з лексичного значення слів, які входять до цього виразу.

Залежно від того, чим викликана або чим зумовлена неподільність фразеологічних зрощень, В. В. Виноградов визначає чотири типи їх:

а) фразеологічні зрощення, в складі яких є не вживані у сучасній мові вимерлі слова, вже незрозумілі для того, хто говори ть, наприклад: байдики бити, теревені правити, на всі заставки;

б) фразеологічні зрощення, в складі яких є граматичні архаїзми, тому вони неподільні з синтаксичного погляду: бути притчею во язи цех;

в)фразеологічні зрощення, неподільні лексично, які виражають емоції: ось тобі на! чого доброго;

г)фразеологічні зрощення, які становлять таку змістову єдність,значення частин якої байдуже для розуміння цілого: пити дати,сісти в калошу, загнати на слизьке, у нього грошей кури не клюють.

Фразеологічними єдностями називаються такі стійкі і неподільні мовні вислови, загальне значення яких зв'язане з тими словами, що входять до їх складу, тобто більшою чи меншою мірою вмотивоване значенням складових частин кожного вислову: пошитися в дурні, ні пари з уст. Так, вираз ні пари з уст означає мовчати, не говорити, його значення зв'язане із значенням іменників уста і пара, бо коли з уст не виходить пара, то вони стулені. Багато фразеологічних єдностей у своїй основі є образними виразами, і їх загальне значення мотивується образним значенням слів, які до них входять, як наприклад: тримати камінь за пазухою, кров з молоком.Каламбурні вирази, досить поширені в сучасній українській мові, за своїм змістом також становлять фразеологічні єдності, наприклад: Воно б дуже добре, та нікуди не годиться. У фразеологічних єдностях не можна без порушення їх цілісності замінювати одну складову частину іншою, але один подібний фразеологічний зворот легко може бути замінений іншим синонімічним висловом або й окремим словом. Наприклад, мовні звороти тримати язик за зубами і ні пари з уст є синонімічними фразеологічними єдностями й можуть при певних умовах замінюватися один одним, а обидва вони своїм змістом дорівнюють лексичному значенню слова мовчати. Завдяки такій їх властивості В. В. Виноградов вважає фразеологічні єдності, як і фразеологічні зрощення, «потенціальними еквівалентами слів».

Фразеологічні сполучення — це такі стійкі мовні звороти, які характеризуються певною самостійністю складових частин. Одне слово у фразеологічному сполученні становить його ядро, а решта від нього залежить, його характеризує. Центральне слово фразеологічно зумовлене й не може бути замінене іншим; ті ж слова, які його характеризують, допускають взаємну заміну чи підставлення, наприклад: порушити питання, порушити справу; взяти участь у чому-небудь; взяти до уваги, взяти в шори.

Найпоширенішими фразеологічними сполученнями в сучасній мові виступають такі групи слів:

а)словосполучення, що складаються з іменника та узгодженого з ним прикметника чи дієприкметника: добрі наміри (Кажуть, що весь поміст в пеклоздобрих намірів зложився — Л. Укр.), оновлена земля;

б)словосполучення, що складаються з двох іменників, причому один з них може мати при собі узгоджений прикметник: справа честі, храм науки, плід непорозуміння, скатертю дорога; людина великого серця, чуття єдиної родини;

в)словосполучення, що складаються з дієслова та іменника з прийменником чи без нього: спустити з очей

г)словосполучення, що складаються з дієслова та прислівника: розбити вщент, закінчити вчасно.

Поділ стійких фразеологічних одиниць на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності і фразеологічні сполучення, запропонований В. В. Виноградовим, поширився в сучасній лінгвістичній науці. Однак названі фразеологічні типи не охоплюють прислів'їв, приказок та багатьох крилатих виразів, які, безперечно, належать до фразеології мови, а тому немає підстав вважати таку класифікацію повною і закінченою.

Б. О. Ларін в основу класифікації фразеологічних одиниць поклав історичний принцип; на його думку, саме цей принцип відбиває процес поступового набуття ідіоматичності в розвитку словосполучень. У класифікації Б. О. Ларіна виділяються: змінні словосполучення, метафоричні словосполучення й ідіоми. У мовознавчій науці існують і інші класифікації фразеологізмів, однак вони теж не охоплюють всієї складності матеріалу, що в них розглядається. Це питання ще потребує дальшого вивчення.

Українська мова має дуже багату фразеологію, яка складалася протягом віків і виявляє велику стійкість. Фразеологічні вислови— продукт мовної творчості народу, вони містять стале і чітко окреслене значення, багато з них емоційно забарвлені і художньо оформлені, в них, особливо в прислів'ях і приказках, відбивається глибока мудрість народу, його вікова культура. Отже, фразеологія становить великий скарб нашої мови.

Фразеологія тісно пов'язана з життям мовного колективу, з його соціально-економічним, політичним і культурним розвитком, з усією його історією. У прислів'ях та приказках відбивається розуміння народом всіх сторін свого життя. У них висловлюється любов народу до Батьківщини (За рідний край — хоч помирай). У народній фразеології стисло виражається позитивне ставлення до праці, колективу, науки, правди, сміливості і засуджуються лінощі, неправда, хвастощі, боягузтво, сварливість тощо (Де господар добре робить там і поле буйно родить. Як дбаєш, так і маєш та ін.).

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну конститутивну та опізнавальну ідентифікаційну, які одночасно виявляються в процесі комунікації

ЛІНІЙНІ СЕГМЕНТНІ І НЕЛІНІЙНІ СУПЕРСЕГМЕНТНІ ЗВУКОВІ ОДИНИЦІ... Завдяки тому що між звучанням і значенням існує постійний зв язок носії мови... Розрізняють лінійні і нелінійні звукові одиниці...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Фразеологія української мови

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Голосні низького, середнього і високого підняття
В залежності від ступеня підняття язика, тобто від його руху у вертикальній площині, розрізняють голосні низького, середнього і високого підняття: голосні низького підняття [а] го

Класифікація Жовтобрюха
4.Українська фонетична і фонематична транскрипція У 1881 році було створено міжнародну фонетичну асоціацію, яка у 1888 році виробила принципи фонетичної транскрипці

ПИТАННЯ № 4 Транскрипція і транслітерація
Коли виникає потреба позначити звучання слова, від­мінне від його написання, вдаються до транскрипції. А для буквеного передавання іншомовних слів застосовують транс­літерацію. Тра

Явище регресивної асиміляції, акомодації і спрощення
Усі фонетичні зміни, що виникають внаслідок моди­фікації, можуть бути комбінаторні й позиційні. Комбінаторні зміни — це зміни, що за­лежать від взаємодії звуків у мовн

Редукція голосних
Ненаголошеність безпосередньо пов'язана з редук­цією звуків. Редукція (від лат. скоро­чую) — видозміна звуків, що є наслідком меншої напру­женості й тривалості артикуляції. Є два типи реду

Асиміляція приголосних
Асиміляція приголосних — дуже поширене явища в українській мові. Адаптація, асиміляція приго­лосних може бути прогресивною й регресивною. В укра-.Їнській мові виявляється переважно регресивна асимі

Позиційні модифікації приголосних
До позиційних модифікацій приголосних, які зале­жать від їх позиції щодо місця в слові і складі, належать зміни приголосних [в], [й] на [у], [й]. Тут спостерігаєть­ся така залежність: на поч

ЧЕРГУВАННЯ Е З О ПІСЛЯ ШИПЛЯЧИХ ТА J
У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, щ може вживатися звук є і звук о: шести —шостий, четвертий — чотири, жених —жонатий. 1. Звук є після ж, ч, ш, щ, буквосполучення дж та j

ВИМОВА ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Голоснів українській мові у наголошеній позиції звучать чітко і виразно (голос, сила). Так само чітко і виразно вимовляються і гол

ВИМОВА ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ
Дзвінкі приголосні [б], [д], [д’], [ґ], [ж], [з], [з’], [г], [дж], [дз], [дз’], як правило, зберігають свою дзвінкість. Зокрема, це відбувається: · на кінц

Слово, як одиниця мовної системи
Засади на яких будується слово: - Графічна засада (написання послідовних знаків) - Фонетика ( сукупність складів об’єднаних наголосом) - Структура ( певна звукова послідо

Омоніми
Омоніми — це слова, які мають однакову звукову форму, але зовсім різні значення. їхні значення нічим не пов'язані між собою: коса «запле­тене волосся», коса «знаряддя для

Антоніми
Слова з протилежним значенням називаються антонімами (від грецьких слів — апН — проти і опота — ім'я), наприклад: мир — війна; щастя — горе; початок — кінець; добрий — злий; високий — низький; гово

Склад сучасної української лексики з погляду її походження
Сучасна українська мова, як і всяка інша, .формувалася протягом багатьох епох, поступово розвиваючись і удосконалюючись у всіх своїх компонентах. Поступово, протягом багатьох віків, складався і її

Фонетичне і граматичне освоєння іншомовних слів
Іншомовні слова, запозичені українською мовою, підпорядковуються її фонетичній і граматичній системі, підпадають діянню її внутрішніх законів. Деякі з них, що давно запозичені або означають назви п

Активна і пасивна лексика сучасної української мови
Словниковий склад української мови весь час змінюється, інтенсивно поповнюючись новими словами, постійно розвиваючись, удосконалюючись і збагачуючись. У процесі збагачення словника відбувається заг

Нейтральна лексика
користується кожний, хто володіє українською мовою, бо такі слова всім зрозумілі й означають поняття, звичайні для кожної людини.До стилістично нейтральної загальновживаної лексики належать назви н

Джерела української фразеології
Фразеологія української літературної мови за своїм походженням неоднорідна. Найбільше в ній фразеологічних одиниць народного походження, як наприклад, прислів'я і приказки (Добре там живеться, де г

Граматичні ознаки іменника
Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка. Рід

І ВІДМІНА
До цієї відміни належать іменники жіночого, чоловічо­го і спільного роду, що в називному відмінку однини ма­ють закінчення -а, -я; хмара, мова, суша, рілля, надія, Ма­рія, Олекса, Ілля, старост

М’яка група
Чоловічий рід До м’якої групи належать іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи: боєць, велетень, звичай, край, учитель, Бенедьо; сю

IV ВІДМІНА
До четвертої відміни належать іменники середнього роду, в яких при відмінюванні з’являються суфікси -ат-, -ят-, -єн: ведмежа, небожа, княжа, кача, шпача, собача

За значенням прикметники поділяються на якісні, відносні й присвійні.
Якісні прикметники називають ознаки предмета, що можуть проявлятися більшою або меншою мірою (відповідають на питання який?): легкий, легший, найлегший, дуже легкий; гарячий, дуже

Творення форм минулого і давноминулого часу
Форми минулого часу творяться від основи інфінітива: а) для чоловічого роду — за допомогою суфікса -в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний: чи­тав, мандр

Дуплексиви
Члени речення з подвійним зв'язком називають дуплексивами, особливістю яких є одночасне співвідношенням з обома головними членами речення (пор.: [Руденко 1988]): Темна хмара одна чорніє н

Місце складносурядного речення в системі мови. Принципи класифікації складносурядних речень.
При визначенні складносурядних речень здебільшого спираються на автономний статус предикативних частин у його складі та наявність формально вираженого синтаксичного зв'язку між ними: "До катег

Формально-граматична класифікація складнопідрядних речень.
Ця класифікація ґрунтується на визначенні особливостей засобів зв'язку предикативних частин у структурі складнопідрядного речення та їх місця у структурі складнопідрядного речення. Формально-грамат

Текст. Визначення тексту. Основні категорії художнього тексту. Функції тексту. Засоби зв’язку в тексті.
До визначення тексту можна підходити з різних позицій. Одні лінгвісти вважають, що текстом може бути тільки писемне мовлення, інші вчені беруть передусім не форму мовлення, а структурно-семантичні

Сучасна українська синтаксична поетика. Конструкції експресивного синтаксису. Називний теми. Парцеляція. Лексичний повтор із синтаксичним поширенням.
Розпочинаючи з 60-х років, з’явився термін «експресивний синтаксис», хоча саме поняття експресивного синтаксису до цих пір постає нечітко визначеним і окресленим. Питання про експр

Основи української пунктуації. Етапи розвитку української пунктуації.
Під пунктуацією переважно мають на увазі «систему загальноприйнятих правил вживання додаткових письмових знаків (розділових знаків), які служать для членування тексту відповідно до його синтаксични

Основні етапи розвитку української пунктуації
Розділові знаки з’явилися у давніх греків і римлян. У писемних пам’ятках східних слов’ян до кінця ХІV ст.. вживалися крапка і різні поєднання крапок. Шість знаків розділовості було вже в граматиці

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги