рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Основні етапи становлення та розвитку політичної науки

Основні етапи становлення та розвитку політичної науки - раздел Философия, ПОЛІТОЛОГІЯ. КУРС ЛЕКЦІЙ міжнародні відносини Різні Науковці По-Різному Трактують Історичні Етапи Становлення І Розвитку По...

Різні науковці по-різному трактують історичні етапи становлення і розвитку політичної науки. Розглянемо деякі з них.

На думку Г. Алмонда, якщо б ми побудували графічну модель історії розвитку політичної науки у вигляді кривої, що відображає прогрес у вивченні політики протягом сторіч, то почати її варто було б із зародження цієї науки у Даньої Греції. В епоху розквіту Давнього Риму крива піднялася б небагато нагору, потім ішла приблизно на одному рівні весь період середньовіччя, істотно виросла в часи Ренесансу і зробила різкий стрибок в XX в., коли політична наука набула справді професійного характеру. Ця крива відбила б і якісне вдосконалювання концепцій щодо двох основних проблем політичної науки: про властивості політичних інститутів і про критерії їхньої оцінки.

Протягом XX в. дана гіпотетична лінія круто піднімалася б тричі:

1. Перший пік відноситься до міжвоенних десятиліть (1920-1940), пов’язаних з чиказькою науковою школою – саме тоді були розроблені програми емпіричних досліджень, в яких істотна увага приділялася психологічній і соціологічній інтерпретації політики, а також підкреслювалося значення кількісних факторів.

2. Другий, більше значимий для розвитку політичних досліджень, період – спостерігається після Другої світової війни і відзначений поширенням в усьому світі поведінкового підходу до політики, удосконаленням традиційних політологічних субдисциплин і ростом професіоналізації (що знайшло відбиття в створенні наукових установ, численних співробітників яких поєднували не стільки ієрархічні структури, скільки ділові якості, а також в утворенні професійних асоціацій і суспільств фахівців, виданні наукових журналів і т.п.).

3. Третій підйом указує на введення логіко-математичних методів дослідження й застосування економічних моделей при підході до досліджень із позицій «раціонального вибору» і «методологічного індивідуалізму».

Американський учений Р. Даль пропонує періодизацію політичної науки з логічної точки зору її становлення, визначаючи три основні етапи:

· філософський (на ньому превалювали нормативно-дедуктивні підходи в тлумаченні політичного життя),

· емпіричний (на цьому етапі безпосередній аналіз даних перетворився в основне джерело поповнення знань і домінуючий спосіб аналізу політичних реалій) і

· етап ревізії емпіричного знання (етап критичного переосмислення джерел розвитку теорії, що обумовила розмаїтість методів дослідження).

Однак історично цей процес, на думку дослідника, зайняв не одне сторіччя. Якщо ретроспективно подивитися на нього, вважає він, то можна виділити три самих загальних етапи еволюції політичної науки.

І етап – охоплює перші форми спеціалізованого (протонаучного) відображення і осмислення миру політики сформувалися 2,5 тис. років тому і існували переважно в релігійно-міфологічній формі. Їхню основу становили ідеї про божественне походження й організацію влади. Пізніше, приблизно в середині I тисячоріччя, виявилася тенденція до більшої раціоналізації політичних подань, появі окремих систематизованих навчань. Так, у цивілізаціях Давнього Сходу домінували ідеї про устрій окремих держав, мистецтв і керування людьми. Наприклад, Конфуцій ( 551-479 до н.е.) розробляв вчення про «гуманне управління»; у ньому держава трактувалися як засіб перевтілення ідеальних сімейних відносин і насадження таким способом у суспільстві справедливості, любові до людей, вдячності до старшого. Найбільш видні представники давньогрецької думки Платон ( 427-347 до н.э.) і Аристотель ( 384-322 до н.э.) як основний об’єкт пізнання розглядали конкретні держави, форми панування окремих правителів, найбільш виразні прояви публічної влади. Вони намагалися більш цілісно й систематично уявити собі мир політики. Так, Аристотель, розвиваючи теорію про ідеальну державу і політику як вищу форму соціального спілкування, розглядав політичну форму існування в співвіднесенні з основами людського життя в цілому.

Такі ідеї ґрунтувалися на практичному ототожненні політики й держави, нерозчленованому сприйнятті держави і суспільства, припускаючи інтегрованість організації людського життя і публічної влади. Це залишало теоретичні трактування політики в руслі філософії і навіть частково природознавства. Однак наростання раціонального опису всі політичних явищ, що ускладнювалися, привело в XIII в. до створення на основі схоластики вже специфічної політичної науки, іменованої то «ars politica», що означає «політичне мистецтво» (Альберт Великий), те «scientia politica» - «політична наука» (Аквинат), то «doctrina politica» – «політичне навчання» (Л. Гвирини) і навіть «sanctissima civilis scientia» – «божественна цивільна наука» (С. Брент). Незважаючи на досить ідеалістичне трактування політики, воно символізувало корінний поворот убік формування спеціалізованих знань про цю область життя. Причому дана сукупність теорій стала і неодмінною складовою частиною гуманітарної освіти того часу.

ІІ етапперіод Нового часу ( XVI-XIX ст.), поклавши початок другого етапу розвитку політичної науки, істотно змінив і форми, і темпи формування політичної теорії. Ускладнення політичної сфери поступово виявляло залежність державної влади від області приватного життя людини, сприяло розумінню її як певної соціальної сфери зі своїми специфічними основами й механізмами. Італійський мислитель М. Макіавелли першим зробив цей прорив, розділивши теорії про політику і суспільство. Увівши в науковий лексикон термін stato, він трактував його не як відображення конкретної держави, а як особливим образом організовану форму влади. У дусі такого підходу Ж. Боден порушив питання про розробку методичних підстав особливої політичної науки. Величезний внесок у розвиток цієї галузі знання внесли Т. Гоббс, Дж. Локк, Ж. Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є, Д. Милль, И. Бентам, А. Токвиль, К. Маркс і ряд інших видатних мислителів, що розробляли ідеї раціоналізму, волі, рівності громадян.

ІІІ етапкінець XIX-початок XX ст. У цей період з’явилася безліч спеціалізованих теорій, присвячених дослідженню демократії, систем політичного представництва інтересів, еліт, партій, неформальних, психологічних процесів. Ця епоха дала миру імена А. Бентли, Г. Моски, В. Парето, Р. Михельса, М. Вебера, В. Вильсона, Ч. Мерріама й інших видатних теоретиків. Звичайно, у різних країнах розвиток наукового знання про політику йшов нерівномірно. Потужний теоретичний підйом на рубежі століть привів і до інституціалізації політичної науки у різних країнах світу.

США. У США політична наука формується спочатку як спеціальна університетська (на відміну від інших країн) навчальна дисципліна. У 1880 р. професор історії і політичної економії Джон Берджесс створив Школу політичної науки Колумбійського університету; з 1886 р. ця Школа стала видавати політологічний журнал «Ежеквартальник політичної науки». Аналогічні школи були створені в інших великих університетах США (зокрема, Корнельском, Йельском). Незабаром була організована Американська Асоціація політичної науки (1903 р.), що стала випускати Американський журнал політичної науки (з 1906 р.). Класичними політологічними роботами, виданими до 1900 р., стали праці Д. Вулси «Політична наука, або держава, розглянута з теоретичної й практичної точок зору» (1878 р.), В. Вильсона «Держава» (1889 р.), В. Уиллогби «Дослідження природи держави» (1896 р.), «Вивчення політичної філософії» (1896 р.).

На початку свого розвитку американська політична наука перебувала під значним впливом підходів, вироблених юридичною й історичною науками. Однак поступово американська політологія зосередилася на конкретно-емпіричних дослідженнях діяльності урядових інститутів і політичної поведінки людей. Мова йшла вже про те, щоб описувати «не легальні форми політичної активності, але саму реальність» (М. Гравитц). Дві області політичних досліджень у зв’язку із цим сталі аж до 50-х рр. XX в. найбільш притягальними для американських політологів – правління і публічна адміністрація. У рамках даної тематики американські політологи прагнули зробити свою науку в значній мірі прикладної. Більша заслуга в цьому належить Ч. Мерріаму, одному із засновників політичної науки США, авторові відомого висловлення про те, що «політика джунглів і наукове дослідження політики несумісні, вони не можуть жити в тому самому суспільстві».

У політології США з’явилося чимало робіт, у яких активно використовуються соціологічні поняття і кількісні методи аналізу; політологія збагачувалася також за рахунок досягнень психології. Виникають нові області досліджень, які згодом стали визнаними сферами політології. Зокрема, групам впливу присвячена робота А. Бентли «Процес управління, вивчення соціального впливу» (1908 р.).

Вивчення суспільної думки одержало в США особливий розвиток, що було зв’язано, на думку французького дослідника П. Фавра, зі слабким використанням американськими політологами понять соціального класу або маси; суспільна думка дуже рано стала розглядатися як «підгрунтя політичного життя». Ця тема розкрита в книзі У. Липпмана “Суспільна думка” (1922 р.).

Політичну науку США, та й багатьох інших країн, важко представити без такої області досліджень, як політична філософія й історія політичних ідей. Один із засновників цього напрямку – У. Даннинг, автор тритомного видання: «Історія політичних теорій, стародавність і середні століття» (1902 р.), «Історія політичних теорій: від Лютера до Монтеск’є» (1905 р.), «Історія політичних теорій: від Руссо до Спенсера» (1920 р.),

Франція. Початок становлення політичної науки у Франції пов’язують із 1871 р., коли в Парижу була створена приватна Вільна Школа політичних наук. У 1886 р. з’явився її друкований орган – журнал «Аннали Вільної Школи політичних наук». Науковому взаємозбагаченню досліджень сприяли проведені Школою (з 1900 р.) конгреси з політичних науках. У ній викладали багато відомих учених, у тому числі А. Зиґфрід, що заклав основи вивчення поведінки виборців («Політична таблиця західної частини Франції», 1913 р.).

Значну роль у розвитку політичної науки у Франції зіграли факультети права в університетах. Багато французьких правознавців уважали, що політична наука є не більш ніж конституційне право. Тому у Франції широке поширення одержав юридичний підхід до аналізу політичних явищ. Засновники цього підходу – Л. Дюги і М. Ориу, автор таких праць, як «Принципи публічного права» (1910 р.) і «Елементарний підручник з конституційного права» (1925 р.).

Великобританія. Політична наука в Англії одержала своє визнання наприкінці XIX-першій половині XX в. У 1895 р. при Лондонському університеті була створена Школа економіки і політичної науки. Розвитку англійської політології сприяла поява цілого ряду спеціалізованих журналів: «Публічна Адміністрація» (з 1923 р.), «Політичний ежеквартальник» (з 1930 р.), «Політика» (з 1934 р.).

Великий внесок у розвиток політології в Англії вніс Г. Пещення, що у своїх роботах відводив велике місце політичної філософії (питанням природи політичної влади й підпорядкування, суверенітету й т.д.). Він автор таких робіт, як «Підстави суверенітету» (1921 р.), «Влада в сучасній державі» (1927 р.), «Держава в теорії і на практиці» (1936 р.) та ін.

Англійська політична наука займається й іншими областями досліджень, зокрема історією політичних ідей, що бере початок з робіт Р. Карлайл і А. Карлайл “Історія середньовічної політичної теорії на Заході” (1903 р.) і Е. Баркера “Політична думка Платона й Аристотеля” (1906 р.). Фахівці англійського конституційного права в силу специфіки свого предмета теж безпосередньо зштовхнулися з політичною проблематикою. У зв’язку із цим назвемо роботу відомого англійського юриста А. Дайси «Конституційне право» (1885 р.).

Німеччина. Протягом XIXст. у Німеччині відбувалося інтенсивне зростання наукових досліджень з соціальної проблематиці. Тому зародження і розвиток політичної науки було тут закономірним. Однак цей інтелектуальний процес був штучно перерваний у зв’язку з масовою еміграцією німецьких учених після приходу до влади Гітлера в 1933 р.

Політична наука в Німеччині виявилася генетично пов’язаної з політичною філософією, у джерел якої стоїть Гегель. Під впливом Гегеля німецькі вчені особливу увагу приділяли вивченню держави. Більшу роль у створенні автономної науки про державу зіграв німецький правознавець Лоренц фон Штейн, автор фундаментальної восьмитомної праці «Вчення про правління» (1865-1884 р.). Після об’єднання Німеччини в 1871 р. багато правознавців, насамперед фахівці з конституційного права, створили праці в галузі науки про державу: «Правова держава німецьких держав» (1876-1882 р.) П. Лабанда, «Загальне вчення про державу» Г. Еллинека (1905 р.) і ін.

Фундамент політичної науки в Німеччині закладали своїми роботами і німецькі соціологі. Назвемо здобутки М. Вебера «Політика як покликання і професія» (1918-1919 гг.), К. Шмитта «Диктатура» (1921 р.), «Поняття політичного» (1927 р., журнальний варіант), «Легальність і легітимність» (1932 р.).

Нова політична дійсність Німеччини кінця XIX-початку XX в. обумовила інтерес німецьких учених і до таких областей аналізу, як політична географія (Ф. Ратцель – «Політична географія», 1897 р.) і політичні партії (Р. Михельс – «Соціологія політичних партій в умовах сучасної демократії», 1911 р.).

Іспанія. На останню чверть XIX в. припадає формування політичної науки в Іспанії. Характерною рисою природного розвитку цієї науки до моменту встановлення диктатури Франко була перевага досліджень у двох областях: політичної філософії і теорії держави в юридичному контексті.

У джерел іспанської політичної науки стояв Ф. Лос Риос («Юридичні й політичні навчання», 1875 р.) і його учні. Однак міжнародну популярність одержав А. Посаду зі своїм «Трактатом по політичному праву» у двох томах (1893-1894 р.).

Для іспанської політичної науки була характерно майже повна відсутність інтересу до аналізу таких політичних явищ, як політичні партії і вибори. Навпроти, філософське дослідження ролі політики у житті суспільства знайшло своє оригінальне втілення в ряді робіт філософа Ж. Ортеги-І-Гассета. Він думав, що «поняття покоління – найважливіше в історії». Ця концепція поколінь використовувалася автором у цілому ряді праць.

Італія. Політична наука в Італії наприкінці XIX-початку XX в. ще не мала значного поширення. Основні дискусії із проблем політико-правової теорії носили філософський характер і були пов’язані з поширенням гегельянства й марксизму.

Однак деякі кроки в напрямку розвитку італійської політичної науки були зроблені Г. Моска, що разработав концепцію «політичного класу», і В. Парето, що создав концепцію «правлячої еліти». Вони продовжили традицію політичних досліджень, закладену ще М. Макіавелі. Назвемо роботи Г. Моска «Теорія форм правління і парламентське правління» (1884 р.), «Елементи політичної науки» (1896 р.) і В. Парето «Трактат з загальної соціології» (1916 р.).

Певну роль у розвитку політичної науки зіграла Школа соціальних наук «Cesare Alfieri», створена у Флоренції в 1874 р. З 1883 р. ця Школа стала випускати журнал «Огляд соціальних і політичних наук».

У 20-ті рр. XX в. в Італії встановився фашизм, офіційним теоретиком якого став Д. Джентилі («Коріння і доктрина фашизму», 1929 р., «Політична форма фашизму», 1937 р. та ін.). Поза рамками офіційної ідеології політичні дослідження стали неможливі. Такий науковий вакуум обумовив той факт, що італійська політична наука після другої світової війни, підкреслював Фавр, сприйняла «американську наукову модель як теоретично, так і методологічно».

Росія. Легітимізація політології в Росії, у склад якої входила на той час більша частина України, йшла з деяким запізненням у порівнянні із західноєвропейськими країнами. Скасування кріпосного права, реформи в різних сферах громадського життя, зокрема судова реформа, земська реформа, реформа армії й інші перетворення, які повинні були в остаточному підсумку привести до затвердження початків громадянського суспільства і правової держави, значною мірою стимулювали інтерес російських вчених до проблем права, конституціоналізму, історії державного будівництва і т.д. У середині XIX ст. К.Д. Кавелин написав роботу «Записка про звільнення селян у Росії», а Б.Н. Чичерин статтю «Про кріпосний стан», у яких обґрунтовувалася теза про згубність кріпосництва для формування основ громадянського суспільства і правової держави в Росії.

Наприкінці XIX-початку XX в. були закладені основи російського конституціоналізму. У даному контексті велике значення мало відродження інтересу до теорії природного права, що використовувалася для обґрунтування правової держави. У трактуванні природного права виділилися два напрямки: старе, метафізичне, представлене Б.Н. Чичериним, К.Д. Кавеліним, А.Д. Градовським та ін.; і нове, соціологічне, представлене С.А. Муромцевим, В.І. Сергійовичем, М.М. Ковалевським і ін.

Прихильники соціологічного напрямку бачили недолік старого підходу в тім, що його прихильники, зосереджуючи увагу на суб’єктивних факторах, виходили з постулату про абсолютність, вічність і незмінність права. Відкидаючи такий підхід, Н.М. Коркунов, наприклад, обґрунтовував тезу про відносність права як «особливої групи явищ громадськості», що змінюється в ході історичного розвитку.

Немаловажна заслуга в розробці цих проблем належить Б.Н. Чичерину, що написав кілька фундаментальних робіт, у тому числі п’ятитомну «Історію політичних вчень» (1877 р.), «Нариси філософії права» (1901 р.), «Про народне представництво» та ін. Подальшу розробку ця проблематика одержала в роботах І.В. Михайлівського, Л.И. Петражицкого й ін. Глава московської школи філософії права П.І. Новгородцев взяв активну участь у створенні конституційно-демократичної партії. Його учнями і послідовниками були І.А. Ільїн, Б.П. Вишеславцев, Н.Н. Алексєєв та ін., які внесли істотний внесок у розробку найважливіших проблем політичної науки. Ряд ідей Новгородцева плідно розвивалися С.Л. Франком, С.И. Гессеном і ін. У філософію права значний внесок внесли Е.Н. Трубецькой, Н.А. Бердяєв, B.C. Соловйов і ін. Не випадково B.C. Соловйова П.І. Новгородцев називав «блискучим і видатним представником філософії права» і зараховував його до «найбільш видних захисників правової ідеї серед філософів минулого століття». Не можна не відзначити також той неоціненний внесок, що внесли в розробку проблем політичної філософії, обґрунтування принципів конституціоналізму і порівняльно-історичний аналіз представницьких установ і форм демократії М.М. Ковалевский і ін.

Ці й безліч інших фактів дають достатні підстави для висновку про те, що розвиток політичної думки в Росії йшов в тім же напрямку, що і на Заході. Але, на відміну від західних країн, у Росії процес формування і інституціоналізації самої політичної науки в результаті цілої низки кривавих катаклізмів, що захлиснули країну, і встановлення тоталітаризму виявився насильно перерваним.

Завершуючи аналіз третього етапу, варто підкречлити, що у період нацизму німецька політологія як така, по суті справи, була знищена. З 1923 по 1938 р. Німеччину покинули більше половини всіх викладачів вищої школи, а також безліч видних представників інтелектуальної і наукової еліти, такі як 3. Фрейд, К. Левин, Г. Маркузе, К. Мангейм, Э. Фромм, Т. Адорно й ін. Аналогічна доля споткала політичну науку в Італії, більшості інших європейських країн. Девальвація цінності знання, підпорядкування геть усе цілям ідеології і пропаганди робили недоречними соціальні і гуманітарні дисципліни, у тому числі і політологію.

Особливо трагічно склалася доля цих наук у Радянському Союзі. Після більшовицької революції в міру зміцнення влади тоталітарної диктатури частина російських філософів, політологів, соціологів і представників інших суспільствознавчих дисциплін була вислана за кордон. У їхньому числі перебували такі блискучі науковці, як Н.А. Бердяєв, О.Н. Лосський, С.Л. Франк, П.Б. Струве, В.В. Зеньковский, П. Сорокін і багато інші, що одержали світову популярність за свої блискучі праці по різних основних проблемах сучасного обществознания. Ці праці, що склали золотий фонд російського зарубіжжя, з поразкою тоталітаризму вертаються і вносять свій неоціненний внесок у відновлення насильно перерваної політологічної традиції.

ІУ етаппісля Другої світової війни починається сучасний, триваючий і донині, етап розвитку політичної науки. Тепер її розвиток іде на основі політичних зв’язків, що все більше усложняються, подальшої політизації соціального життя в цілому, на тлі розвитку всього суспільствознавства, що сприяє постійному збагаченню методів політичних досліджень. Неухильне ускладнення соціального світу привело деяких теоретиків до ідеї про те, що «політична теорія сучасності повинна сфокусувати увагу на фрагментированості суспільства». Світ став ще більше політизованим, а число субдисциплін, що вивчають грані політичного, стало неухильно рости, демонструючи величезну розмаїтість спеціалізованих досліджень, методів і прийомів аналізу політики. Розширення областей, що піддаються спеціалізованому і систематичному дослідженням, привело Г. Лассуелла в 1951 р. до думки про необхідність введення терміна «політичні науки» (political science).

Після 1945 р. західна політична наука одержала міжнародне визнання. Це було викликано насамперед створенням у 1949 р. при ЮНЕСКО Міжнародної Асоціації політичної науки, колективними членами якої виступають національні асоціації (хоча існує й індивідуальне членство).

Спочатку, особливо наприкінці 40-початку 50-х рр. тон у світовій політичній науці продовжували задавати американці. Саме в США розгорнулася так звана біхевіористська революція в соціальних науках, у тому числі в політології. Американським ученим належить заслуга розробки системного і структурно-функціонального аналізу політичних феноменів, політико-культурного підходу, порівняльної політології й т.д. Показниками розквіту американської політичної науки стали появу величезного потоку літератури з різноманітних питаннях політики як у США, так і в інших країнах, створення нових наукових і навчальних центрів, видання безлічі нових загальнонаціональних і регіональних політологічних журналів і т.д. Вони вплинули на розвиток політичної науки в більшості європейських країн. Симптоматично, що американські вчені зіграли більшу роль в організації вищезгаданої конференції ЮНЕСКО в Парижу в 1948 р.

Національні асоціації політичної науки після другої світової війни з’явилися в багатьох країнах (так, в 1949 р. була утворена Французька Асоціація політичних наук). Збільшується число спеціалізованих політологічних журналів (з 1941 р. видається «Журнал політичних досліджень» в Іспанії, а з 1951 р. виходить «Французький журнал політичної науки»).

Відразу після конференції ЮНЕСКО у Франції були створені Національна адміністративна школа, Інститут політичних досліджень при Паризькому університеті, Національний фонд політичних наук, а також Французька асоціація політичних наук. Остання разом з Національним фондом політичних наук з 1951 р. видає «Французький журнал політичної науки». у 1956 р. у Франції був уведений учений ступінь доктора політичних наук. По декрету уряду в університетах країни був уведений новий курс «Конституційне право і політичні інститути», що сприяв перегляду традиційних методів дослідження політичних феноменів і процесів. Особливо вражаючих успіхів французька політична наука в особі М. Дюверже, Б. де Жувенеля, Ж. Бюрдо, Ж. Веделя, М. Зопрівало, П. Фавра й ін. домоглася в області дослідження конституціоналізму, держави і влади, політичних систем і режимів, партій і партійних систем і т.д.

У 1950 р. у Великобританії з ініціативи Г. Пещення, Д. Брогена, Ч. Уильсона, М. Оукшота та ін. була заснована Асоціація політичних досліджень З’єднаного Королівства. З того ж року почав виходити її друкований орган «Політичні дослідження». Крім нього в цей час видаються кілька інших політологічних журналів: «Британський журнал політичної науки», «Уряд і опозиція», «Політичний ежеквартальник» та ін. Науково-дослідна діяльність в галузі політики і викладання політології здійснюються приблизно в 40 університетах країни.

У цей період за політичною наукою у більшості розвинених країн ґрунтовно закріплюється статус навчальної дисципліни, що викладається в західних університетах. Швидко росте кількість політологічних досліджень. Йде процес інтеграції і систематизації цих досліджень. Так, в 1970 р. був створений Європейський консорціум політичних досліджень, що поєднує в цей час більше 100 університетів, дослідницьких центрів і т.п.

Трактати, присвячені політичній науці, за рідкісним винятком, стають тепер результатом роботи більших колективів авторів і мають значний обсяг: в 1975 р. за редакцією Ф. Гринстейна і Н. Полби опубліковано восьмитомний «Посібник з політичної науки», а в 1985 р. вийшов у світ чотиритомний «Трактат з політичної науки» за редакцією Мадлен Гравитц і Жана Лека. У 1980 р. почалося третє видання багатотомного «Трактату з політичної науки» французького правознавця і політолога Ж. Бюрдо.

У післявоєнний період співтовариство політологів здійснює спробу уточнити предмет політичної науки. У 1948 р. у Парижу з ініціативи ЮНЕСКО був проведений міжнародний колоквіум з питань політичної науки (про це йшлося у перший лекції).

Основний внесок у розвиток сучасної політичної науки внесли західні теоретики: Т. Парсонс, Д. Істон, Р. Дарендорф, М. Дюверже, Р. Даль, Б. Мур, Е. Даунс, Ч. Линдблом, Г. Алмонд, С. Верба, Э. Кемпбелл тощо. Сучасна політична наука – авторитетніша академічна дисципліна; відповідні курси читаються у всіх великих університетах мсвітуиру. У світі діє Міжнародна асоціація політологів (IPSA), систематично проводяться наукові конференції, симпозіуми. Думка професійних політологів-аналітиків є постійним компонентом розробки і прийняття найважливіших рішень у національних державах і в міжнародних організаціях

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ПОЛІТОЛОГІЯ. КУРС ЛЕКЦІЙ міжнародні відносини

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ... ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Основні етапи становлення та розвитку політичної науки

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Сутність та основні підходи до визначення політики
Походження поняття «політика», як правило, повязують із назвою праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. «Людина з

Політика як мистецтво державного управління
Етимологічно поняття «політика» (греч, politika) походить від слова поліс (polis)[1], що буквально означаює «місто-держава» і справи полісні, суспільні, держа

Політика як публічний процес
Друга концепція політики є трохи більш широкою, оскільки виводить її за межі урядового керування в ту область, що називається «громадське життя», або «суспільна справа». Відповідно до цього

Політика як влада
Четверта концепція є одночасно і найбільш широкою, і найбільш радикальною. Політика тут не пов’язується з якої-небудь конкретною сферою, будь-то уряд, держава або «публічне» життя, – постулируется,

Властивості політики
Визначеність політики як особливої сфери людської життєдіяльності безпосередньо виражається в наявності відповідних специфічних рис і характеристик. У своїй сукупності вони дозволяють відрізнити по

Предмет та структура політології. Функції політології
Етимологія терміну «політологія»: греч. пολιτικός – такий, що належить громадянам, громадянський, від греч. пολίτης – громадяни

Структура політології
Політичну науку характеризує багаторівневий характер знань, по-різному представлений у працях різних науковців і наукових шкіл (Рис. 1.5.).  

Зв’язок політичної науки з іншими науками про політику
Політика, розглянута як органічна складова всієї сукупності соціальних, природних і космічних (символизирующих специфічну частину природних) явищ, вивчається політичною філософією.

Функції політичної науки
Функціонування політичної науки обумовлює виконання нею цілого ряду функцій, пов’язаних не тільки з пізнанням політики, але і з реальною практичною діяльністю у сфері публічної влади. ·

Методологічні засади політології
Важливу роль у політології грає система її основних понять, або категорій. Категоріями прийнято називати загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні закономірні зв’язки і ві

Парадигми політики
Для узагальненої характеристики специфічних підходів до аналізу і пояснення політики науковці пропонують використовувати поняття парадигми. Поняття парадигми було введено американським істориком на

Передумови виникнення політології
Політична наука як окрема галузь знання сформувалася на стику соціології, державознавства, юриспруденції, психології, антропології й інших наук ще в другій половині XIX ст., коли у розвинених країн

Особливості розвитку політології в Україні
Найвідомишими представниками дореволюційного етапу становлення української політології були М.Костомаров, В.Антонович, М.Драгоманов, М.Грушевський. Характерною ознакою цього етапу було домінування

Порівняння основних напрямків досліджень
(світові стандарти та Україна) Світові стандарти Наукові спеціальності з політичних наук в Україні 1. Полі

Поняття влади як соціального феномена
Оскільки влада є важливою характеристикою людського співтовариства, з якою ми зустрічаємося майже у всіх сферах життя людей, її розглядають як базову категорію політичної науки. На думку А.І. Солов

Функції політичної влади
Вони збігаються з функціями політики, найважливішим засобом здійснення якої є влада, а в кінцевому підсумку – з функціями різних політичних інститутів. Найважливішою функцією політичної влади, як і

Властивості політичної влади
Як відносно самостійне і якісно певне явище політична влада має цілий набір властивих їй рис і характеристик. Серед них можна виділити рядуніверсальних рис, що поєднують політичну

Політична система як механізм формування і функціонування влади у суспільстві, чинник стабілізації і розвитку політичного життя
Політична система суспільства досліджувалась протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д.

Основні елементи політичної системи, її підсистеми, функції та типологія політичних систем
Структура політичної системи розглядається українськими політологами як сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність. Головний єднальний компонент си

Функції політичної системи
Політична система суспільства підпорядкована вирішенню тих завдань, заради розв’язання яких вона створена і діє. Її функції не зводяться до простої суми функцій її компонентів. Кожна складова політ

Особливості політичної системи України в історичній ретроспективі. Політична система сучасної України.
Необхідною умовою початку становлення політичної системи України було послаблення впливу тих механізмів (насамперед в сфері реалізації державної влади), які забезпечували непохитність політичної си

Походження, сутність і основні ознаки держави
Однієї із центральних проблем політології є державна влада, оскільки чи не самі головні розділи політичної теорії так чи інакше пов’язані із «державним питанням». Проте фактично ніколи не було єдин

Функції і типологія держави
Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і проявляються у компетенції, правах і обов’язках, закріплених за ними. Варто також зазначити, щ

Типологія держав
Типологія – поділ за певними критеріями держав на групи, що мають схожі загальні риси, які проявляються в особливостях їхнього. Сьогодні існує досить багато різноманітних типологій, які грунтуються

Форми правління та державного устрою
Багатовіковий досвід розвитку державності у різних народів світу лежить в основі традиційної класифікації держав залежно від форм правління і державного устрою. Форма правління виступає зовнішнім п

Структура держави. Класифікація органів державної влади
Структура сучасної держави відрізняється високим ступенем складності, різноманіттям органів і установ, підрозділяється на великі підсистеми. Так, одну його підсистему (частину) складають ·

Види органів держави
Органи держави класифікуються за різниими критеріями За способом виникнення вони підрозділяються на первинні й похідні. Первинні органи держави ніякими іншими органами не створюються. Вони а

Відповідно до принципу поділу влади розрізняють
Законодавчі органимають право видання законів – вищі представницькі органи – «парламенти» – утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхн

Класифікація органів державної влади України
Критерій класифікації Види органів 1. Спосіб формування 1) виборні (Президент України, Верховна Рада); 2) такі, що призна

Правова, соціальна держава: визначення, суть, основні ознаки
Поняття «правова держава» стало вживаться у XІX століття, поняття «соціальна держава» – у XX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та

Ознаки соціальної правової держави
1. Зв’язок державної влади з правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ст

Громадянське суспільство: поняття і сучасні концепції громадянського суспільства. Тенденції розвитку громадянського суспільства в Україні
Громадянське суспільство є одною з ключових категорій політології. У трактуванні цієї складної і багатопланової проблеми існує досить великий розкид думок і оцінок як у західної, так і у вітчизняні

Реєстр громадських експертиз
Дата проведення Назва експертизи 20.10.2009 Діяльність Львівської обласної державної адміністрації щодо регулювання цін (

Шляхи формування громадянського суспільства, правової, соціальної держави в Україні
Нині на шляху розбудови громадянського суспільства в Україні постає потрійне стратегічне завдання: по-перше, сформувати чітке розуміння характеру та функцій громадянського суспільства з точки зору

Форми існування політичного процесу
Більшість політологів розрізняють такі форми існування політичного процесу: · формування органів політичної системи, інакше цей процес називається інституалізацією; · фу

Основні властивості політичного процесу
Всі форми існування політичного процесу відображають постійну взаємодію різних соціальних груп і громадян, що використовують різноманітні канали й інститути політичної влади для задоволення своїх с

Етапи політичного процесу
З погляду динаміки політичний процес складається з ряду стадій, що послідовно здійснюються (але завжди залишаються внутрішньо пов’язаними один з одним) і циклічно повторюються. Розрізняють

Типологія політичних процесів
Взаємозв’язок політичних процесів народжує складне сполучення дій, спрямованих на забезпечення стабільності, сталості, непорушності в політичному житті і її зміни, динаміки, творчості. Саме тому мо

Політична поведінка та її типи
Для позначення дій пересічних громадян у сфері політики застосовується поняття «політична поведінка». Це одна з базових політологічних категорій, яка характеризує взаємодію суб’єктів з політичною р

Політична соціалізація, її механізми й етапи
Термін «соціалізація» в науковий обіг запровадили наприкінці XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс та французький соціопсихолог Г. Тард. Його смисл визначався як «процес розвитку соціальної при

Поняття політичного режиму: його сутність та основні компоненти
Політичний режим (франц. regime, від лат. regimen – управління) є одним з базисних понять політології. Порівняно з такими категоріями, як «форма державного правління» і «форма державн

Основні ознаки політичного режиму
А. Циганков виділяє наступні відмітні ознаки політичного режиму. По-перше, режим недостатньо зв’язувати лише з формою правління. Режим близький до політичної системи, розкриває її динам

А. Циганков
  До структурних елементів політичного режиму включають: · ·політичні структури державної влади, їх реальний статус і роль у суспільстві; · ·методи

Моделі взаємодії режиму й опозиції
В умовах гегемонії формується нелояльна модель взаємодії уряду й опозиції. Режим забороняє будь-яку опозицію й робить все можливе для її повного зникнення. Причому, можливості вини

Природа демократії, її історичний розвиток. Принципи та типи демократії
Слово «демократія» (буквально — народовладдя) походить від давньо­грецького словосполучення, яким позначали державний лад, за якого вирі­шальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народни

Слабкості й вади демократії
Тлумачення демократії і ставлення до неї здавна було й донині залишається важливим критерієм, за допомогою якого роблять висновки про зміст і скерованість того чи іншого суспільного руху або політи

Політичний режим в Україні. Передумови та шляхи демократизації українського суспільства
Кінець 80-х - початок 90-х років XX ст. у політичному житті України, як і в житті інших республік колишнього СРСР, характеризувався, з одного боку, процесами лібералізації тоталітарного режиму та в

Суть політичних партій та їх роль у політичній системі суспільства
Незалежно від політичної організації сучасних суспільств, партії завжди відігравали провідну роль у боротьбі за владу. Демократичні і навіть тоталітарні суспільства зазвичай створювали свою власну

Типологія партій і партійних систем
Свого часу М.Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Але такий шлях пройшли тільки ангілйські партії лібе

Переваги і недоліки різних партійної систем
З одного боку, багатопартійна система відображає широкий політичний спектр суспільства, демонструє реальні відносини змагальності, але з іншого – для неї притаманні суттєві мінуси:

Політичні партії і партійна система в Україні
Появі сучасних українських політичних партій передувала поява політичних клубів, спілок, товариств та рухів. Так, у період з 1987 по 1989 р. в Україні утворилося понад 125 громадсько-політичних клу

Виборчі системи: їх ознаки та різновиди
Виборча система у вузькому розумінні цього терміну – це спосіб розподілу місць в органі державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців.

Ідеальної виборчої системи не існує. Кожна з них має свої плюси й мінуси.
Прибічники використання традиційних різновидів мажоритарної системи голосування серед головних її недоліків виділяють такі: • не відображає реального стан

Види і форми громадських об’єднань
У будь-якій демократичній державі існує розповсюджена система громадських організацій, які мають значний вплив на всі сторони суспільного життя. Саме громадські організації є ініціаторами та чинник

Тенденції розвитку профспілкового руху в Україні
1. Профспілковий рух охоплює всі регіони країни, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання. З п’яти всеукраїнських профоб’єднань три охоплюють усі регіони України; в усіх регіонах

Суб’єкти політичного процесу. Типи політичних суб’єктів
Суб'єктами політичного процесу є окремі особи і соціальні групи. Особа виступає як учасник політичного процесу, представник якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-право

Передумови участі особистості в політичному процесі
Активне включення особистості в політичний процес вимагає певних передумов. Їх можна поділити на три групи: · матеріальні, · соціально-культурні і · політико-правові.

Лідерство та його специфіка у політичному аспекти
Проблема лідерства привертає увагу широкого кола дослідників – істориків, політологів, психологів, соціологів і економістів. «Лідерство, – відзначав відомий французький політолог Ж.Блондель, – так

Типи лідерства
Складна соціально-політична й психологічна природа лідерства обумовлює можливість класифікації цього феномена по різних підставах. Основою для типології політичного лідерства частіш за все

Поняття, типологія та механізм формування політичних еліт. Складнощі та шляхи становлення сучасної еліти в Україні
Основні положення теорії еліт сформулювали італійські вчені Г.Моска та В.Парето. Ці положення можна викласти таким чином: · суспільство ділиться на меншість, яка має владу, і більшість, у

Функції еліти в суспільстві
Еліта є необхідним елементом соціальної структури будь-якого суспільства, яка виконує специфічні і необхідні функції. · Серед таких слід зазначити особливу роль еліти в суспільстві як рефе

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гаджиев К.С. Политология: Учебник для высших учебных заведений. – М.: Логос, 2001. – 488 с. 2. Гринин Л. Е. Политические процессы в османском Египте XVI–XVIII вв. и теория развитого гос

Політологія. Конспект лекцій
  Комп’ютерна верстка Б.Тихомиров Технічний редактор Б.Тихомиров Коректор О.І. Якимчук     Підп. до друку 23.06.2006р. Формат 60

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги