Політична система як механізм формування і функціонування влади у суспільстві, чинник стабілізації і розвитку політичного життя
Політична система як механізм формування і функціонування влади у суспільстві, чинник стабілізації і розвитку політичного життя - раздел Философия, ПОЛІТОЛОГІЯ. КУРС ЛЕКЦІЙ міжнародні відносини Політична Система Суспільства Досліджувалась Протягом Багатьох Століть, Почин...
Політична система суспільства досліджувалась протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д. Істоном методу системного аналізу. Це дало можливість ученим перейти від вивчення фактів до вироблення загальної теорії, яка сприяє чіткішому уявленню про функціонування політичних систем.
Сучасні політологивважаютьтермін«політична система»(«political system») більш широким поняттям, ніж «влада», оскільки воно охоплює не тільки механізми влади й інститути держави, але також структури і процеси, через які держава взаємодіє із суспільством. Е. Хейвуд вважає, що політична система виступає підсистемою більше широкої суспільної системи[4]. «Системою» вона є тому, що в ній має місце взаємодія частин усередині єдиного цілого, «політичною» – тому, що ця взаємодія відбувається із приводу розподілу влади, багатства і ресурсів у суспільстві (зокрема, організація економічного життя характеризує політичну систему настільки ж виразно, як і діючі в цій системі механізми урядової влади). При цьому така «система правління» зберігається при всіх і всяких змінах уряду. Уряди можуть змінюватися в результаті виборів, зміни династій, державних переворотів і т.д. Вчений дає таке визначення політичної системи:
Політична система– система відносин, за допомогою якої держава реагує на ті або інші впливи з боку суспільства (у теорії систем це називається «введенням» або «входом» у систему) відповідними рішеннями, політичними програмами і напрямками політики («вихід»).
Е. Хейвуд вважає одною з найцікаіших проблем, пов’язаних з вивченням політичної системи, їхню класифікація Перша причина цього – вона істотно полегшує розуміння політики і державного управління, адже в політології, як і в інших суспільних науках, пізнання йде головним чином через порівняння: методи експериментального характеру тут незастосовні. Ми не можемо, скажемо, поставити експеримент, щоб перевірити, чи не легше уряду США буде відбуватися та або іншаурядова криза (government gridlock), якщо тут відмовляться від принципу поділу влади, або збереглася б у СРСР соціалістична система, будь реформа в країні почата поколінням раніше. Нам, отже, залишається прибігати до зіставлення явищ: зауважуючи риси подібності і розходжень між ними, ми ясніше бачимо предмет дослідження, відсіваємо істотне від несуттєвого і взагалі вносимо якийсь порядок у те, що інакше було б простими зборами незрозумілих фактів. Паралельно політолог може формулювати якісь свої гіпотези, концепції, теорії й навіть у якімсь ступені перевіряти їх на фактичному матеріалі. Словом, як виразився Алексис де Токвилль, «не зіставляючи явищ, розум не знає, куди йому направлятися». Що стосується класифікації систем управління, то це просто спосіб зробити нашу операцію порівняння більше методичної й послідовної.
Друга причина – класифікація полегшує не тільки аналіз, але й оцінку явищ. Адже із часів Аристотеля політичні мислителі прагнули не тільки зрозуміти, але й удосконалити влада. Дескриптивні елементи у філософії завжди сусідять із нормативними — питання про те, що є, з питаннями про те, що повинне бути. В історії навіть не раз вживали спроби намалювати картини ідеальної системи правління – по суті утопії: приклади – «Республіка» Платона, «Утопія» Томаса Мору (1516), «Поля, фабрики й майстерні» Петра Кропоткина (1912) і ін. Як би то ни було, порівнюючи політичні явища між собою, ми одержуємо можливість дати їм ту або іншу якісну характеристику, оцінку. Тільки в рамках порівняльного підходу, наприклад, можна винести якісь судження в питаннях начебто « чи варто привітати в заохочувати перехід Росії й інших колишніх соціалістичних країн до ліберальної демократії?», « чи має Індія відмовитися від федералізму на користь унітарної системи або незалежності регіонів?» і «чи треба Великобританії прийняти «писану» конституцію?».
Проте у всіх систем класифікації, однак, дослідник бачить свої недоліки:
1) вони несуть у собі небезпеку спрощення
2) класифікації можуть бути перекручені тими або іншими ціннісними впливами
3) у главу кута вони ставлять державу, а країни розглядають як цілісні і самодостатні системи, хоча в епоху глобалізації такий підхід уже недостатній.
Історично найбільш авторитетною системою класифікації політичних систем завжди була та, котру в IV в. до н.е. розробив Аристотель, – матеріалом для неї стали 158 грецьких полісів, що існували на той момент. Після Аристотеля ця система панувала в політичній філософії ще 2500 років. Аристотель думав, що уряди відрізняються друг від друга по двох критеріях: «хто править» і «у чиїх це інтересах». Влада може перебувати в руках однієї людини, купки людей або багатьох громадян, - і в кожному із цих випадків вона може служити або вузьким, часом навіть відверто егоїстичним інтересам самих правителів або інтересам усього співтовариства. Так Аристотель виділив шість форм правління (Рис. 3.1).
Сам Аристотель прагнув по достоїнству оцінити кожну форму правління, щоб визначити найкращу серед них. До гіршим, зіпсованим, формам він відніс тиранію, олігархію й демократію: тут, по його погляду, відповідно одна людина, купка людей і маси народу панували у своїх власних інтересах і тому на шкоду іншим людям. Більше зробленими формами перед ним стали монархія, аристократія й полиття: у цих системах відповідно одна людина, клас людей і широких верств суспільства управляли в інтересах усіх. Найгіршою формою правління Аристотель, зрозуміло, проголосив тиранію, тому що вона зводить громадян до положення рабів. Крім того, у монархії й аристократії він доглянув ту слабість, що тут вуж дуже багато чого залежало від того, чи знайдуть у собі правителі «богоподібне бажання» поставити благо співтовариства над своїм власним. Найбільше ж зробленої й при цьому стійкою формою правління була визнана політія – влада багатьох в інтересах усіх. заздрість по отноше-
Хто користується благами правління?
Хто править?
ОДНА ЛЮДИНА
МЕНЬШІСТЬ
БІЛЬШІСТЬ
ПРАВИТЕЛІ
Тиранія
Олігархія
Демократія
ВСІ
Монархія
Аристократія
Політія
Рис. 3.1. Шість форм правління за Аристотелем
Інші мислітелі минулого виділяли, крім названих Аристотелем, також системи політичної влади за критерієм головного суб’єкта правління:
· тимократія – особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто – військовою силою;
· теократія – влада церкви;
· охлократія – влада натовпу, що спирається не на закони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто піддається впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічно.
Сучасні дослідники виокремлюють ще політичні системи, що грунтуються партократії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).
У типології політичних систем, яку запропонував Г. Алмонд, критерієм обрані особливості політичної культури і характеру взаємодії різних політичних інститутів. Відповідно до них виділено чотири типи політичних систем:
· англо-американський;
· континентально-європейський;
· доіндустріальний або частково індустріальний;
· тоталітарний.
Англо-американський тип політичної системи склався у Великобританії, США, Канаді, Австралії, деяких інших англомовних країнах. Для нього характерна гомогенність (однорідність) політичної культури, яка полягає в тому, що політичні цілі і засоби їх досягнення, основні політичні цінності поділяє більшість членів суспільства. Громадяни й політичні еліти толерантні одні до одних. Тут оптимально реалізується принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу й судову гілки, чітко визначено їхні функції. Багатоманітність соціальних інтересів представлена в політичній системі незалежними політичними партіями, групами інтересів, засобами масової інформації, які функціонують на демократичних засадах. Політичні системи цього типу стабільні, ефективні і здатні до саморегулювання.
Континентальне-європейський тип політичної системи притаманний передусім таким країнам, як Німеччина, Італія, Франція. Він характеризується співіснуванням і взаємодією в політичній культурі елементів старих і нових культур, політичних традицій і форм політичної діяльності. Політичні партії вільно функціонують у межах існуючих конституційних норм, однак виступають не лише з різних, а й із протилежних ідеологічних позицій, які знаходять підтримку в суспільстві. Змішаність, фрагментарність культури зумовлює політичну нестабільність у суспільстві й може призводити до суттєвих змін політичної системи, як це сталося в Італії та Німеччині у 20-30-ті роки XX ст.
У багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки існує, на думку Г.Алмонда, доіндустріальний або частково індустріальний тип політичної системи. Він також характеризується неоднорідністю політичної культури, проте ця неоднорідність суттєво відрізняється від змішаної культури країн континентальної Європи. Насамперед тим, що є сумішшю різноманітних і нерідко несумісних елементів – західних і східних, традиційних і сучасних цінностей, племінних, національних, расових, релігійних особливостей тощо. Труднощі комунікації і координації, різко відмінні політичні орієнтації, слабка диверсифікація ролей усіх ланок системи зумовлюють її політичну нестабільність і необхідність застосування насильства у здійсненні влади.
Тоталітарний тип політичних систем утвердився, на думку Г. Алмонда, у фашистській Італії, нацистській Німеччині, франкістській Іспанії, СРСР, соціалістичних країнах Центральної і Східної Європи й донині зберігається у країнах соціалізму (Китай, Північна Корея, В’єтнам, Куба). Він характеризується високим ступенем однорідності політичної культури і єдності суспільства, соціальної і політичної активності громадян, який досягається недемократичними методами й засобами, головними з яких є тотальний ідеологічний вплив і насильство.
Досить популярною у сучасній політології є класифікація політичних систем залежно від типу політичного режиму:
· демократичні,
· авторитарній
· тоталітарні.
Демократичні політичні системи характеризуються плюралізмом, тут політичні партії і групи інтересів представляють та узгоджують у них усю багатоманітність соціальних інтересів. Влада грунтується на демократичних принципах і здійснюється як безпосередньо самим народом, так і його уповноваженими в різних формах прямої і представницької демократії.
Авторитарні політичні системи містять певні елементи демократизму, у них можуть функціонувати партії та інші політичні об’єднання, проводяться вибори до представницьких органів влади, існують певною мірою незалежні засоби масової інформації тощо, проте не існує реального поділу державної влади на певні гілки та реальні важелі контролю. Управління державою і суспільством зосереджуються в руках однієї особи або групи осіб, які очолюють виконавчу владу і вдаються до насильства.
Тоталітарні політичні системи характеризуються одержавленням усіх сфер суспільного життя, запереченням багатопартійності, зрощенням апарату єдиної правлячої партії з державним апаратом, зосередженням державної влади в руках вищого партійного керівництва, яке контролює діяльність усіх елементів політичної системи, здійснює владу як з допомогою всеосяжного ідеологічного впливу на суспільство, так і з використанням насильства, у тому числі в його крайніх формах – масових репресій, фізичного знищення політичних суперників, переслідування інакомислення тощо.
Детальніше про особливості демократичних, авторитарних і тоталітарних політичних систем ідеться у лекції про політичні режими.
Сутність та основні підходи до визначення політики
Походження поняття «політика», як правило, повязують із назвою праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. «Людина з
Політика як мистецтво державного управління
Етимологічно поняття «політика» (греч, politika) походить від слова поліс (polis)[1], що буквально означаює «місто-держава» і справи полісні, суспільні, держа
Політика як публічний процес
Друга концепція політики є трохи більш широкою, оскільки виводить її за межі урядового керування в ту область, що називається «громадське життя», або «суспільна справа». Відповідно до цього
Політика як влада
Четверта концепція є одночасно і найбільш широкою, і найбільш радикальною. Політика тут не пов’язується з якої-небудь конкретною сферою, будь-то уряд, держава або «публічне» життя, – постулируется,
Властивості політики
Визначеність політики як особливої сфери людської життєдіяльності безпосередньо виражається в наявності відповідних специфічних рис і характеристик. У своїй сукупності вони дозволяють відрізнити по
Структура політології
Політичну науку характеризує багаторівневий характер знань, по-різному представлений у працях різних науковців і наукових шкіл (Рис. 1.5.).
Зв’язок політичної науки з іншими науками про політику
Політика, розглянута як органічна складова всієї сукупності соціальних, природних і космічних (символизирующих специфічну частину природних) явищ, вивчається політичною філософією.
Функції політичної науки
Функціонування політичної науки обумовлює виконання нею цілого ряду функцій, пов’язаних не тільки з пізнанням політики, але і з реальною практичною діяльністю у сфері публічної влади.
·
Методологічні засади політології
Важливу роль у політології грає система її основних понять, або категорій. Категоріями прийнято називати загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні закономірні зв’язки і ві
Парадигми політики
Для узагальненої характеристики специфічних підходів до аналізу і пояснення політики науковці пропонують використовувати поняття парадигми. Поняття парадигми було введено американським істориком на
Передумови виникнення політології
Політична наука як окрема галузь знання сформувалася на стику соціології, державознавства, юриспруденції, психології, антропології й інших наук ще в другій половині XIX ст., коли у розвинених країн
Основні етапи становлення та розвитку політичної науки
Різні науковці по-різному трактують історичні етапи становлення і розвитку політичної науки. Розглянемо деякі з них.
На думку Г. Алмонда, якщо б ми побудували графічну модель історії розви
Особливості розвитку політології в Україні
Найвідомишими представниками дореволюційного етапу становлення української політології були М.Костомаров, В.Антонович, М.Драгоманов, М.Грушевський. Характерною ознакою цього етапу було домінування
Поняття влади як соціального феномена
Оскільки влада є важливою характеристикою людського співтовариства, з якою ми зустрічаємося майже у всіх сферах життя людей, її розглядають як базову категорію політичної науки. На думку А.І. Солов
Функції політичної влади
Вони збігаються з функціями політики, найважливішим засобом здійснення якої є влада, а в кінцевому підсумку – з функціями різних політичних інститутів. Найважливішою функцією політичної влади, як і
Властивості політичної влади
Як відносно самостійне і якісно певне явище політична влада має цілий набір властивих їй рис і характеристик. Серед них можна виділити рядуніверсальних рис, що поєднують політичну
Функції політичної системи
Політична система суспільства підпорядкована вирішенню тих завдань, заради розв’язання яких вона створена і діє. Її функції не зводяться до простої суми функцій її компонентів. Кожна складова політ
Походження, сутність і основні ознаки держави
Однієї із центральних проблем політології є державна влада, оскільки чи не самі головні розділи політичної теорії так чи інакше пов’язані із «державним питанням». Проте фактично ніколи не було єдин
Функції і типологія держави
Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і проявляються у компетенції, правах і обов’язках, закріплених за ними. Варто також зазначити, щ
Типологія держав
Типологія – поділ за певними критеріями держав на групи, що мають схожі загальні риси, які проявляються в особливостях їхнього. Сьогодні існує досить багато різноманітних типологій, які грунтуються
Форми правління та державного устрою
Багатовіковий досвід розвитку державності у різних народів світу лежить в основі традиційної класифікації держав залежно від форм правління і державного устрою. Форма правління виступає зовнішнім п
Структура держави. Класифікація органів державної влади
Структура сучасної держави відрізняється високим ступенем складності, різноманіттям органів і установ, підрозділяється на великі підсистеми. Так, одну його підсистему (частину) складають
·
Види органів держави
Органи держави класифікуються за різниими критеріями За способом виникнення вони підрозділяються на первинні й похідні. Первинні органи держави ніякими іншими органами не створюються. Вони а
Відповідно до принципу поділу влади розрізняють
Законодавчі органимають право видання законів – вищі представницькі органи – «парламенти» – утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхн
Правова, соціальна держава: визначення, суть, основні ознаки
Поняття «правова держава» стало вживаться у XІX століття, поняття «соціальна держава» – у XX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та
Ознаки соціальної правової держави
1. Зв’язок державної влади з правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ст
Форми існування політичного процесу
Більшість політологів розрізняють такі форми існування політичного процесу:
· формування органів політичної системи, інакше цей процес називається інституалізацією;
· фу
Основні властивості політичного процесу
Всі форми існування політичного процесу відображають постійну взаємодію різних соціальних груп і громадян, що використовують різноманітні канали й інститути політичної влади для задоволення своїх с
Етапи політичного процесу
З погляду динаміки політичний процес складається з ряду стадій, що послідовно здійснюються (але завжди залишаються внутрішньо пов’язаними один з одним) і циклічно повторюються.
Розрізняють
Типологія політичних процесів
Взаємозв’язок політичних процесів народжує складне сполучення дій, спрямованих на забезпечення стабільності, сталості, непорушності в політичному житті і її зміни, динаміки, творчості. Саме тому мо
Політична поведінка та її типи
Для позначення дій пересічних громадян у сфері політики застосовується поняття «політична поведінка». Це одна з базових політологічних категорій, яка характеризує взаємодію суб’єктів з політичною р
Політична соціалізація, її механізми й етапи
Термін «соціалізація» в науковий обіг запровадили наприкінці XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс та французький соціопсихолог Г. Тард. Його смисл визначався як «процес розвитку соціальної при
Основні ознаки політичного режиму
А. Циганков виділяє наступні відмітні ознаки політичного режиму.
По-перше, режим недостатньо зв’язувати лише з формою правління. Режим близький до політичної системи, розкриває її динам
А. Циганков
До структурних елементів політичного режиму включають:
· ·політичні структури державної влади, їх реальний статус і роль у суспільстві;
· ·методи
Моделі взаємодії режиму й опозиції
В умовах гегемонії формується нелояльна модель взаємодії уряду й опозиції. Режим забороняє будь-яку опозицію й робить все можливе для її повного зникнення. Причому, можливості вини
Слабкості й вади демократії
Тлумачення демократії і ставлення до неї здавна було й донині залишається важливим критерієм, за допомогою якого роблять висновки про зміст і скерованість того чи іншого суспільного руху або політи
Типологія партій і партійних систем
Свого часу М.Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Але такий шлях пройшли тільки ангілйські партії лібе
Переваги і недоліки різних партійної систем
З одного боку, багатопартійна система відображає широкий політичний спектр суспільства, демонструє реальні відносини змагальності, але з іншого – для неї притаманні суттєві мінуси:
Політичні партії і партійна система в Україні
Появі сучасних українських політичних партій передувала поява політичних клубів, спілок, товариств та рухів. Так, у період з 1987 по 1989 р. в Україні утворилося понад 125 громадсько-політичних клу
Виборчі системи: їх ознаки та різновиди
Виборча система у вузькому розумінні цього терміну – це спосіб розподілу місць в органі державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців.
Види і форми громадських об’єднань
У будь-якій демократичній державі існує розповсюджена система громадських організацій, які мають значний вплив на всі сторони суспільного життя. Саме громадські організації є ініціаторами та чинник
Тенденції розвитку профспілкового руху в Україні
1. Профспілковий рух охоплює всі регіони країни, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання. З п’яти всеукраїнських профоб’єднань три охоплюють усі регіони України; в усіх регіонах
Суб’єкти політичного процесу. Типи політичних суб’єктів
Суб'єктами політичного процесу є окремі особи і соціальні групи. Особа виступає як учасник політичного процесу, представник якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-право
Передумови участі особистості в політичному процесі
Активне включення особистості в політичний процес вимагає певних передумов. Їх можна поділити на три групи:
· матеріальні,
· соціально-культурні і
· політико-правові.
Лідерство та його специфіка у політичному аспекти
Проблема лідерства привертає увагу широкого кола дослідників – істориків, політологів, психологів, соціологів і економістів. «Лідерство, – відзначав відомий французький політолог Ж.Блондель, – так
Типи лідерства
Складна соціально-політична й психологічна природа лідерства обумовлює можливість класифікації цього феномена по різних підставах.
Основою для типології політичного лідерства частіш за все
Функції еліти в суспільстві
Еліта є необхідним елементом соціальної структури будь-якого суспільства, яка виконує специфічні і необхідні функції.
· Серед таких слід зазначити особливу роль еліти в суспільстві як рефе
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гаджиев К.С. Политология: Учебник для высших учебных заведений. – М.: Логос, 2001. – 488 с.
2. Гринин Л. Е. Политические процессы в османском Египте XVI–XVIII вв. и теория развитого гос
Політологія. Конспект лекцій
Комп’ютерна верстка Б.Тихомиров
Технічний редактор Б.Тихомиров
Коректор О.І. Якимчук
Підп. до друку 23.06.2006р. Формат 60
Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Новости и инфо для студентов