рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Форми правління та державного устрою

Форми правління та державного устрою - раздел Философия, ПОЛІТОЛОГІЯ. КУРС ЛЕКЦІЙ міжнародні відносини Багатовіковий Досвід Розвитку Державності У Різних Народів Світу Лежить В Осн...

Багатовіковий досвід розвитку державності у різних народів світу лежить в основі традиційної класифікації держав залежно від форм правління і державного устрою. Форма правління виступає зовнішнім проявом оформлення держави, визначаючи порядок утворення, структуру і правовий режим вищих органів влади. У політичній історії людства виділяються два основних її типи – монархія й республіка.

Монархія (від грец. monarchia – єдиновладдя) – форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена в руках однієї особи – глави держави – спадкоємного монарха. Монархії поділяють на абсолютні, конституційні та теократичні.

Абсолютна монархія – форма правління, за якою монарх – головне джерело законодавчої і виконавчої влади, яка здійснюється залежним від нього апаратом). Він встановлює податки і розпоряджається державними фінансами (Саудівська Аравія, Оман). У рабовласницьких і феодальних державах абсолютні монархії були близькими до необмеженої деспотії.

Конституційна монархія – форма правління, за якої влада монарха обмежена конституцією, законодавчі функції передані парламенту, виконавчі – уряду. Тут монарх є верховним носієм виконавчої влади, головою судової системи, формально призначає уряд, змінює міністрів, має право розпоряджатися військовими і політичними силами, видавати накази, скасовувати прийняті парламентом закони, розпускати парламент тощо. Однак фактично ці повноваження, як правило, належать уряду (Бельгія, Данія, Великобританія, Японія, Норвегія, Швеція, Малайзія, Бутан, ОАЕ).

Залежно від ступеня обмеження влади монарха конституційні монархії поділяють на дуалістичні і парламентські. Дуалістична монархія – форма правління, за якої повноваження монарха обмежені у сфері законодавства (пріоритет належить парламентові), але достатньо широкі у виконавчій владі. Монарх (глава держави) формує уряд, яким керує особисто або через призначеного прем’єр-міністра. Ця форма правління була характерна для буржуазних держав XIX ст. (Німеччина за Конституцією 1871 p., Японія за Конституцією 1889 р.). У даний час вона не існує. Парламентська монархія виникла в Англії, де законодавча влада зосереджена в парламенті, виконавча – в уряді на чолі з прем’єр-міністром. Монарх за цієї форми правління не має конституційних повноважень щодо вирішення важливих державних справ, є символічною фігурою, носієм традицій країни.

Теократична монархія (грец. theokratia – влада Бога) – форма держави, в якій політична і духовна влада зосереджена в руках церкви (Ватикан, Катар, Бахрейн).

Республіка (лат. respublika, від res – справа, public – громадський) – форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Це прогресивніша порівняно з монархічною форма правління. Нині у світі майже 3/4 від загального числа держав є республіками. Залежно від відповідальності уряду – перед президентом або парламентом – розрізняють три форми республіканського правління: парламентську, президентську і напівпрезидентську.

Парламентська форма правління. За цієї форми главою держави є президент, але повнота виконавчої влади належить уряду. Глава уряду (прем’єр-міністр) – фактично перша особа в державі. Свої повноваження, крім суто представницьких, президент здійснює зі згоди уряду. Акти президента набувають чинності після підписання прем’єр-міністром чи одним із відповідних міністрів. Президента обирають, як правило, парламентським шляхом (парламент або особлива колегія, до якої входить депутатський склад парламенту). Президент призначає уряд не на свій розсуд, а з представників партій чи коаліції партій, що мають більшість місць у парламенті. Вотум парламентської недовіри уряду спричиняє або відставку уряду, або розпуск парламенту і проведення дострокових виборів. Типові приклади парламентської республіки – Італія, Німеччина, Австралія, Ісландія, Ірландія та ін. Парламентська система державного управління у трактуванні Е. Хейвуда охарактеризована далі (Рис. 4.1)

 

 

Як бачимо, це система, у якій державне управління здійснюється через парламент, де, таким чином, законодавча і виконавча влада «зливаються» один з одним. Формально ці галузі незалежні друг від друга, у реальності ж парламент і виконавча влада (уряд) найтіснішим образом пов’язані між собою – повна протилежність принципу поділу влади. Основні риси парламентської системи такі.

• Уряд формується за результатами виборів у законодавчі збори з урахуванням кількості голосів, набраних партіями; окремо виконавча влада не обирається.

• Уряд комплектується із середовища членів законодавчих зборів, звичайно з лідерів тої партії (тих партій), що, маючи більшість голосів у парламенті, контролює його.

• Уряд відповідальний перед законодавчими зборами в тому розумінні, що він опирається на його довіру і може бути відправлений у відставку (нижньою палатою), якщо воно ця довіра втратить.

• Уряд у більшості випадків має право розпускати збори; крім іншого, це означає, що строго встановлених строків виборів у цій системі не існує.

• Оскільки голова уряду (звичайно це прем’єр-міністр) є й членом парламенту, держава представлена ще однією офіційною особою – монархом або «неправлячим» президентом.

Президентська форма правління. Запроваджена в США у 1789 р. За цієї форми главою держави і уряду є президент, який обирається всенародним голосуванням (Рис. 4.2.). Уряд призначається президентом, підзвітний йому і не відповідальний перед парламентом. Парламент володіє усією повнотою законодавчої влади, незалежний від президента, який не правомочний розпускати парламент, однак має право «вето» – не погодитися з ухваленим парламентом певного закону. Широкі конституційні повноваження президента зумовлені широкою соціальною базою його обрання шляхом всезагальних виборів. Президент не несе відповідальності перед парламентом. Проте в разі порушення конституції країни, він може бути притягнутий до кримінальної відповідальності, але за дотримання особливої процедури – імпічменту (процедура обвинувачення вищих посадових осіб). Вважається, що ця форма правління відображає специфіку політичного розвитку сучасного суспільства, яке потребує сильної виконавчої, інтегруючої та координуючої влади. Нині президентська форма правління діє в США, Мексиці, Аргентині, Ірані, Швейцарії та інших країнах.

 

Напівпрезидентська (змішана) форма республіканського правління. Вона поєднує в собі ознаки президентської та парламентської республік. Президент – глава держави. Він пропонує склад уряду і кандидатуру прем’єр-міністра, які підлягають обов’язковому затвердженню парламентом. Формально уряд очолює прем’єр-міністр, однак президент володіє правом спрямовувати діяльність уряду. Уряд відповідальний перед парламентом, проте можливості парламентського контролю за діяльністю уряду обмежені. Президент, якого обирають на основі загальних виборів, має право розпуску парламенту. Така система діє у Франції, Фінляндії, Португалії, Україні та інших країнах.

Державний устрій – спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими. Розрізняють прості (унітарні) та складні (федеративні, конфедеративні) держави.

Унітарна(лат. unіtas – єдність, однорідний, що складає ціле) держава – єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення (Рис. 4.3.).

Така держава характиризується централізацією – зосередженням політичної (державної) влади на загальнонаціональному рівні, єдиною конституцією і єдиним громадянством. Централізація, на думку Е. Хейвуда, важлива або в якихось випадках здобуває важливість, оскільки вона забезпечує:

• національну єдність. Тільки центральний уряд здатний виражати інтереси цілого, а не частин, тобто інтереси не місцевих, етнічних або регіональних груп, а нації в цілому. Коли політична система має сильний центр, уряду легше діяти в інтересах усього суспільства; слабість центра веде до протиріч і суперництва між частинами країни;

• однаковість. Тільки центральний уряд здатний установлювати єдині закони й створювати таку суспільну інфраструктуру, при якій люди одержують можливість зовсім безперешкодно переміщатися від краю до краю країни. Коли ж у країні існують різні податкові режими й різні системи права, утворення й суспільної безпеки, мобільність суспільства, навпроти, падає;

• рівність. Децентралізація має той недолік, що периферійні інститути влади тут опираються винятково на місцеві ресурси. Із цього, як правило, з неминучістю випливає те, що області з найбільш гострими соціальними проблемами мають найменше можливостей їх вирішити, - ситуація, що здатна виправити тільки лише центральний уряд;

• економічний розвиток. Централізації вимагають багато завдань економічного розвитку. Так, тільки центральний уряд підтримує єдину грошову систему, контролює податкову і видаткову політику з метою стабільного економічного росту, забезпечує інфраструктуру у вигляді автомобільних і залізниць, аеропортів і тому подібного.

Однак централізація гарна лише до відомої межі. Сьогодні взагалі було б абсурдом думати, що держава здатна нормально управляти життями десятків, а те й сотень мільйонів людей. Будь так, працюй всі сучасні системи керування по указі понад, запанував би суцільний хаос і плутанина. Таку ситуацію економісти називають «втратою на масштабах». Немає ніяких сумнівів у тім, що «місцеві проблеми», такі, як утворення, охорона здоров'я, соціальне забезпечення й планування, варто передавати місцевим же органам влади. Але цього мало: часом висуваються й вимоги про надання периферійним органам ще більш широких повноважень.

Маючи автономії, унітарні держави наділяють адміністративно-територіальним одиницям більш ширшими повноваженнями, зокрема, там водночас із загально-державними законами діють регіональні закони з окремих питань, конституції тощо, якщо вони не суперечать законам держави загалом. В автономіях незалежно від центральних органів діють автономні парламенти, уряд (однак автономія не є державним утворенням).

Децентралізація гарна тоді, коли нею забезпечуються:

• громадянська участь. Місцевий або регіональний уряд значно ефективніше, ніж центральний, забезпечує громадянам можливість брати участь у політичному житті співтовариства; беручи участь у спільних справах, громадяни при цьому стають більше інформованими й досвідченими в справах місцевої політики;

• оперативність. Периферійні інститути, зрозуміло, стоять «ближче» до людей і краще інформовані про їхні потреби. Тут скоріше забезпечується політична підзвітність органів влади і їхня участь у справах конкретних співтовариств;

• легітимність. Відомо, що від того, як близько або далеко перебуває уряд, залежить і відношення людей до його рішень. Рішення, прийняті на місцевому рівні, як правило, більше «зрозумілі» і тому легітимні.

Більшість західних розвинутих держав – унітарні (Франція, Швеція, Польща, Фінляндія та ін.). Унітарною є і держава Україна

Поняття «федералізм» (від лат. foedus – пакт або договір) звичайно відноситься до правових і політичних структур, пов’язаних з територіальним розподілом влади в державі (Рис. 4.4.). Спочатку, однак, вважає Е.Хейвуд, під федералізмом мали на увазі відносини співробітництва і взаємокорисні відносини між людьми (Прудон). У роботах Олександра Гамильтона і Джеймса Медисона федералізм став однієї зі складових більше широкої ідеології плюралізму. Як форма політичного устрою федералізм припускає, що державне управління ділиться на два рівні, кожний з яких має високий ступінь політичною і правовою незалежністю.

 

Виходячи із цього, основною ознакою федералізму варто вважати поділ суверенітету, хоча в такому випадку виявляється, що «класичних» федерацій у світі досить небагато – США, Швейцарія, Бельгія, Канада й Австралія. Однак деякі риси федеративного устрою властиві дуже й дуже багатьом країнам. Суб’єкти федерації не володіють правом сецесії (виходу із федерального союзу). У світі 20 федеративних держав (штати – у США, Мексиці, Бразилії, Венесуелі, Австралії, Індії, Малайзії та ін.; землі – у Німеччині, Австрії; кантони і напівкантони – у Швейцарії; провінції – в Аргентині, Канаді).

Конфедерація (лат. confederatio – спілка, об’єднання) – союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об´єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій. За конфедерації існує центральний керівний орган, якому надані точно визначені повноваження. Його рішення приймаються і здійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, спільної податкової і правової системи тощо. Правовою основою конфедерації є союзний договір, тоді як для федерації – конституція. Кошти конфедерації складаються із внесків її суб’єктів. Це нестійка форма державного об’єднання. Вона передує виникненню федерації або розпаду на самостійні держави, як це відбулося, наприклад, с конфедерацією Сенегала и Гамбії, що існувала з 1981 по 1989 рр. Федеративному державному устрою передували конфедерації у Нидерландах (1579-1595), США (1776-1787), Германии (1815-1867) і деяких інших країнах. Тривалий час конфедеративний союз існував лише у Швейцарии (1291-1798 і 1815-1848). Щоправда, термін «конфедерація» вживається в назвах швейцарської і канадської держав, але це не змінює природи їх федерального устрою. У сучасному світі певні риси конфедеративних утворень мають Співдружність Незалежних Держав, яка об’єднує 12 республік колишнього СРСР, але поки що не має чіткої правової конфігурації, а також ЄС.

Розбіжності між переліченими формами державного устрою наочно проілюстрував американский политолог Д.Найс (Рис.4.5.)

 

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

ПОЛІТОЛОГІЯ. КУРС ЛЕКЦІЙ міжнародні відносини

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ... ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Форми правління та державного устрою

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Сутність та основні підходи до визначення політики
Походження поняття «політика», як правило, повязують із назвою праці давньогрецького мислителя Аристотеля, в якій він розглядав основи організації та діяльності держави, політичної влади. «Людина з

Політика як мистецтво державного управління
Етимологічно поняття «політика» (греч, politika) походить від слова поліс (polis)[1], що буквально означаює «місто-держава» і справи полісні, суспільні, держа

Політика як публічний процес
Друга концепція політики є трохи більш широкою, оскільки виводить її за межі урядового керування в ту область, що називається «громадське життя», або «суспільна справа». Відповідно до цього

Політика як влада
Четверта концепція є одночасно і найбільш широкою, і найбільш радикальною. Політика тут не пов’язується з якої-небудь конкретною сферою, будь-то уряд, держава або «публічне» життя, – постулируется,

Властивості політики
Визначеність політики як особливої сфери людської життєдіяльності безпосередньо виражається в наявності відповідних специфічних рис і характеристик. У своїй сукупності вони дозволяють відрізнити по

Предмет та структура політології. Функції політології
Етимологія терміну «політологія»: греч. пολιτικός – такий, що належить громадянам, громадянський, від греч. пολίτης – громадяни

Структура політології
Політичну науку характеризує багаторівневий характер знань, по-різному представлений у працях різних науковців і наукових шкіл (Рис. 1.5.).  

Зв’язок політичної науки з іншими науками про політику
Політика, розглянута як органічна складова всієї сукупності соціальних, природних і космічних (символизирующих специфічну частину природних) явищ, вивчається політичною філософією.

Функції політичної науки
Функціонування політичної науки обумовлює виконання нею цілого ряду функцій, пов’язаних не тільки з пізнанням політики, але і з реальною практичною діяльністю у сфері публічної влади. ·

Методологічні засади політології
Важливу роль у політології грає система її основних понять, або категорій. Категоріями прийнято називати загальні, фундаментальні поняття, які відображають найбільш істотні закономірні зв’язки і ві

Парадигми політики
Для узагальненої характеристики специфічних підходів до аналізу і пояснення політики науковці пропонують використовувати поняття парадигми. Поняття парадигми було введено американським істориком на

Передумови виникнення політології
Політична наука як окрема галузь знання сформувалася на стику соціології, державознавства, юриспруденції, психології, антропології й інших наук ще в другій половині XIX ст., коли у розвинених країн

Основні етапи становлення та розвитку політичної науки
Різні науковці по-різному трактують історичні етапи становлення і розвитку політичної науки. Розглянемо деякі з них. На думку Г. Алмонда, якщо б ми побудували графічну модель історії розви

Особливості розвитку політології в Україні
Найвідомишими представниками дореволюційного етапу становлення української політології були М.Костомаров, В.Антонович, М.Драгоманов, М.Грушевський. Характерною ознакою цього етапу було домінування

Порівняння основних напрямків досліджень
(світові стандарти та Україна) Світові стандарти Наукові спеціальності з політичних наук в Україні 1. Полі

Поняття влади як соціального феномена
Оскільки влада є важливою характеристикою людського співтовариства, з якою ми зустрічаємося майже у всіх сферах життя людей, її розглядають як базову категорію політичної науки. На думку А.І. Солов

Функції політичної влади
Вони збігаються з функціями політики, найважливішим засобом здійснення якої є влада, а в кінцевому підсумку – з функціями різних політичних інститутів. Найважливішою функцією політичної влади, як і

Властивості політичної влади
Як відносно самостійне і якісно певне явище політична влада має цілий набір властивих їй рис і характеристик. Серед них можна виділити рядуніверсальних рис, що поєднують політичну

Політична система як механізм формування і функціонування влади у суспільстві, чинник стабілізації і розвитку політичного життя
Політична система суспільства досліджувалась протягом багатьох століть, починаючи від Аристотеля. Але вагомих результатів було досягнуто лише в XX ст. після застосування американським теоретиком Д.

Основні елементи політичної системи, її підсистеми, функції та типологія політичних систем
Структура політичної системи розглядається українськими політологами як сукупність владних інститутів, що пов’язані між собою і створюють стійку цілісність. Головний єднальний компонент си

Функції політичної системи
Політична система суспільства підпорядкована вирішенню тих завдань, заради розв’язання яких вона створена і діє. Її функції не зводяться до простої суми функцій її компонентів. Кожна складова політ

Особливості політичної системи України в історичній ретроспективі. Політична система сучасної України.
Необхідною умовою початку становлення політичної системи України було послаблення впливу тих механізмів (насамперед в сфері реалізації державної влади), які забезпечували непохитність політичної си

Походження, сутність і основні ознаки держави
Однієї із центральних проблем політології є державна влада, оскільки чи не самі головні розділи політичної теорії так чи інакше пов’язані із «державним питанням». Проте фактично ніколи не було єдин

Функції і типологія держави
Функції держави не можна ототожнювати з функціями її окремих органів, які є частиною апарату держави і проявляються у компетенції, правах і обов’язках, закріплених за ними. Варто також зазначити, щ

Типологія держав
Типологія – поділ за певними критеріями держав на групи, що мають схожі загальні риси, які проявляються в особливостях їхнього. Сьогодні існує досить багато різноманітних типологій, які грунтуються

Структура держави. Класифікація органів державної влади
Структура сучасної держави відрізняється високим ступенем складності, різноманіттям органів і установ, підрозділяється на великі підсистеми. Так, одну його підсистему (частину) складають ·

Види органів держави
Органи держави класифікуються за різниими критеріями За способом виникнення вони підрозділяються на первинні й похідні. Первинні органи держави ніякими іншими органами не створюються. Вони а

Відповідно до принципу поділу влади розрізняють
Законодавчі органимають право видання законів – вищі представницькі органи – «парламенти» – утворюються шляхом вільних і загальних виборів. Вони виражають волю всього народу, і їхн

Класифікація органів державної влади України
Критерій класифікації Види органів 1. Спосіб формування 1) виборні (Президент України, Верховна Рада); 2) такі, що призна

Правова, соціальна держава: визначення, суть, основні ознаки
Поняття «правова держава» стало вживаться у XІX століття, поняття «соціальна держава» – у XX столітті, хоча витоки обох слід шукати в давнині. Вже відомі мислителі античності (Платон, Аристотель та

Ознаки соціальної правової держави
1. Зв’язок державної влади з правом і його панування у всіх сферах суспільного життя: свобода може бути досягнута лише у тому разі, якщо державна влада обмежується (переборюється) правом, ст

Громадянське суспільство: поняття і сучасні концепції громадянського суспільства. Тенденції розвитку громадянського суспільства в Україні
Громадянське суспільство є одною з ключових категорій політології. У трактуванні цієї складної і багатопланової проблеми існує досить великий розкид думок і оцінок як у західної, так і у вітчизняні

Реєстр громадських експертиз
Дата проведення Назва експертизи 20.10.2009 Діяльність Львівської обласної державної адміністрації щодо регулювання цін (

Шляхи формування громадянського суспільства, правової, соціальної держави в Україні
Нині на шляху розбудови громадянського суспільства в Україні постає потрійне стратегічне завдання: по-перше, сформувати чітке розуміння характеру та функцій громадянського суспільства з точки зору

Форми існування політичного процесу
Більшість політологів розрізняють такі форми існування політичного процесу: · формування органів політичної системи, інакше цей процес називається інституалізацією; · фу

Основні властивості політичного процесу
Всі форми існування політичного процесу відображають постійну взаємодію різних соціальних груп і громадян, що використовують різноманітні канали й інститути політичної влади для задоволення своїх с

Етапи політичного процесу
З погляду динаміки політичний процес складається з ряду стадій, що послідовно здійснюються (але завжди залишаються внутрішньо пов’язаними один з одним) і циклічно повторюються. Розрізняють

Типологія політичних процесів
Взаємозв’язок політичних процесів народжує складне сполучення дій, спрямованих на забезпечення стабільності, сталості, непорушності в політичному житті і її зміни, динаміки, творчості. Саме тому мо

Політична поведінка та її типи
Для позначення дій пересічних громадян у сфері політики застосовується поняття «політична поведінка». Це одна з базових політологічних категорій, яка характеризує взаємодію суб’єктів з політичною р

Політична соціалізація, її механізми й етапи
Термін «соціалізація» в науковий обіг запровадили наприкінці XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс та французький соціопсихолог Г. Тард. Його смисл визначався як «процес розвитку соціальної при

Поняття політичного режиму: його сутність та основні компоненти
Політичний режим (франц. regime, від лат. regimen – управління) є одним з базисних понять політології. Порівняно з такими категоріями, як «форма державного правління» і «форма державн

Основні ознаки політичного режиму
А. Циганков виділяє наступні відмітні ознаки політичного режиму. По-перше, режим недостатньо зв’язувати лише з формою правління. Режим близький до політичної системи, розкриває її динам

А. Циганков
  До структурних елементів політичного режиму включають: · ·політичні структури державної влади, їх реальний статус і роль у суспільстві; · ·методи

Моделі взаємодії режиму й опозиції
В умовах гегемонії формується нелояльна модель взаємодії уряду й опозиції. Режим забороняє будь-яку опозицію й робить все можливе для її повного зникнення. Причому, можливості вини

Природа демократії, її історичний розвиток. Принципи та типи демократії
Слово «демократія» (буквально — народовладдя) походить від давньо­грецького словосполучення, яким позначали державний лад, за якого вирі­шальна роль у прийнятті рішень і врядуванні належала народни

Слабкості й вади демократії
Тлумачення демократії і ставлення до неї здавна було й донині залишається важливим критерієм, за допомогою якого роблять висновки про зміст і скерованість того чи іншого суспільного руху або політи

Політичний режим в Україні. Передумови та шляхи демократизації українського суспільства
Кінець 80-х - початок 90-х років XX ст. у політичному житті України, як і в житті інших республік колишнього СРСР, характеризувався, з одного боку, процесами лібералізації тоталітарного режиму та в

Суть політичних партій та їх роль у політичній системі суспільства
Незалежно від політичної організації сучасних суспільств, партії завжди відігравали провідну роль у боротьбі за владу. Демократичні і навіть тоталітарні суспільства зазвичай створювали свою власну

Типологія партій і партійних систем
Свого часу М.Вебер в історії становлення партії вирізняв три етапи: аристократичне угрупування, політичний клуб, масова партія. Але такий шлях пройшли тільки ангілйські партії лібе

Переваги і недоліки різних партійної систем
З одного боку, багатопартійна система відображає широкий політичний спектр суспільства, демонструє реальні відносини змагальності, але з іншого – для неї притаманні суттєві мінуси:

Політичні партії і партійна система в Україні
Появі сучасних українських політичних партій передувала поява політичних клубів, спілок, товариств та рухів. Так, у період з 1987 по 1989 р. в Україні утворилося понад 125 громадсько-політичних клу

Виборчі системи: їх ознаки та різновиди
Виборча система у вузькому розумінні цього терміну – це спосіб розподілу місць в органі державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців.

Ідеальної виборчої системи не існує. Кожна з них має свої плюси й мінуси.
Прибічники використання традиційних різновидів мажоритарної системи голосування серед головних її недоліків виділяють такі: • не відображає реального стан

Види і форми громадських об’єднань
У будь-якій демократичній державі існує розповсюджена система громадських організацій, які мають значний вплив на всі сторони суспільного життя. Саме громадські організації є ініціаторами та чинник

Тенденції розвитку профспілкового руху в Україні
1. Профспілковий рух охоплює всі регіони країни, всі галузі економіки, всі форми власності та господарювання. З п’яти всеукраїнських профоб’єднань три охоплюють усі регіони України; в усіх регіонах

Суб’єкти політичного процесу. Типи політичних суб’єктів
Суб'єктами політичного процесу є окремі особи і соціальні групи. Особа виступає як учасник політичного процесу, представник якоїсь групи або як громадянин, наділений політико-право

Передумови участі особистості в політичному процесі
Активне включення особистості в політичний процес вимагає певних передумов. Їх можна поділити на три групи: · матеріальні, · соціально-культурні і · політико-правові.

Лідерство та його специфіка у політичному аспекти
Проблема лідерства привертає увагу широкого кола дослідників – істориків, політологів, психологів, соціологів і економістів. «Лідерство, – відзначав відомий французький політолог Ж.Блондель, – так

Типи лідерства
Складна соціально-політична й психологічна природа лідерства обумовлює можливість класифікації цього феномена по різних підставах. Основою для типології політичного лідерства частіш за все

Поняття, типологія та механізм формування політичних еліт. Складнощі та шляхи становлення сучасної еліти в Україні
Основні положення теорії еліт сформулювали італійські вчені Г.Моска та В.Парето. Ці положення можна викласти таким чином: · суспільство ділиться на меншість, яка має владу, і більшість, у

Функції еліти в суспільстві
Еліта є необхідним елементом соціальної структури будь-якого суспільства, яка виконує специфічні і необхідні функції. · Серед таких слід зазначити особливу роль еліти в суспільстві як рефе

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гаджиев К.С. Политология: Учебник для высших учебных заведений. – М.: Логос, 2001. – 488 с. 2. Гринин Л. Е. Политические процессы в османском Египте XVI–XVIII вв. и теория развитого гос

Політологія. Конспект лекцій
  Комп’ютерна верстка Б.Тихомиров Технічний редактор Б.Тихомиров Коректор О.І. Якимчук     Підп. до друку 23.06.2006р. Формат 60

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги