Будь-яка діяльність, наприклад, обпилювання плоскої поверхні слюсарем чи монтаж складної технологічної установки бригадою монтажників, починаючи з підготовки до неї і закінчуючи досягненням мети, здійснюється багатьма взаємопов’язаними діями. Таким чином діяльність складається із дій – процесів, які підпорядковані свідомій меті і спонукаються мотивом тієї діяльності, котру вони реалізовують.
Дія - це елемент діяльності, в процесі якої досягається конкретна усвідомлена мета, що не розкладається на простіші цілі.
Кожна дія має свою психологічну структуру: мета дії, мотиви, операції і психічні акти, кінцевий результат. Засобами здійснення дій, як було вказано вище, є операції. Вони визначаються не метою, не мотивом, а тими умовами, в яких задана мета. За домінуючим в їх структурі психічним актом розрізняють емоційні, розумові, психомоторні, мнемічні і вольові дії. Робочі дії за своїми цілями поділяються на орієнтовні, виконавчі, корегувальні і завершальні.
Орієнтовні дії – це визначення мети діяльності, умов, засобів і шляхів її досягнення. Орієнтувальні дії бувають двох видів: теоретичні і практичні.
Теоретичні орієнтовні дії мають своєю метою отримання необхідних для діяльності відомостей, які відповідають на питання: що робити? Як робити? Які умови необхідні і як їх створити? Які засоби необхідні і де їх взяти? В якій послідовності слід діяти в процесі діяльності? На основі відповідей виробляється робоча гіпотеза, яка визначає мету, процес і результат діяльності.
Практичні орієнтовні дії входять до складу виконавчих дій з метою оцінки процесу діяльності, його відповідності загальній меті. При цьому на кожному етапі діяльності відшукуються відповіді на питання: як виходить? Чи відповідає задуму? Що не виходить? Чому не виходить? Що потрібно зробити, щоб вийшло краще?
Виконавчі дії завжди розпочинаються після теоретичного орієнтування і полягають в наступному виконанні намічених (спроектованих чи визначених технологією) дій із здійснення загальної мети діяльності. Для успішної виконавчої діяльності потрібні знання, навички, вміння, звички і здібності. Але вони не можуть бути досить успішними без корегувальних дій.
Корегувальні дії – це внесення поправок, уточнень і змін в орієнтувальні і виконавчі дії на основі зворотної інформації про неточності, помилки, відхилення і невдачі. Чим складніша і відповідальніша діяльність, тим кращим повинен бути зворотний зв’язок і тим більше потрібно корегувальних дій в процесі виконавчої діяльності. Лише за цієї умови завершальні дії можуть бути успішними.
Завершальні дії зводяться до перевірки якості виконання всіх дій на заключному етап діяльності за їх результатами. Це вже є оцінкою досягнення мети діяльності: чи досягнуто те, що планувалося? Якими засобами? Які уроки почерпнути з цієї діяльності? Як раціональніше здійснювати її в майбутньому?
Будь-якій вид діяльності – дуже складний інформаційний процес, до складу якого входять і якимось чином використовуються всі психічні процеси і якості особистості. І від того, наскільки закономірно здійснюється інформування відомостей, наскільки ретельно виробляється командна інформація і як функціонує зворотний зв’язок, залежить успіх діяльності.
Якщо з позиції теорії інформації проаналізувати діяльність учнів, то може виявитись, що для вирішення будь-якої технологічної задачі в них немає достатньої орієнтованої основи, вони не знають правил виконавчих дій для вирішення цих завдань, не контролюють правильності дій, а тому припускаються помилок, не вносять корективи в свої дії і тим самим збільшують всі допустимі хиби. А буває й так: щось зроблено за правилами, але по завершенню перевірки результат не співпадає з заданим, можливо тому, що невірно було визначено завдання.
Можливі і грубіші порушення структури навчальної чи трудової діяльності, коли, наприклад, здійснюють виконавчі дії, не виконавши необхідні орієнтовні дії, а тому не здійснюється корегування виконавчих дій, і при завершальній перевірці виявляється, що така діяльність зовсім непотрібна, даремна.
Із розглянутої структури діяльності, показаній на схемі (мал. 1.3.1), видно, що в будь-якій справі, навіть у самій простій фізичній праці, велике місце займають розумові (мислення і запам’ятовування), орієнтувальні, корегувальні та завершальні дії. Тому, чому б не довелося вчителю навчати учнів, потрібно, перш за все, розвивати їх мислення, винахідливість, кмітливість та спритність. Тим швидше буде „згортатися” фактично здійснювана ними структура діяльності за рахунок скорочення та швидкого зняття невизначеності, які відображаються в питаннях: що робити? як робити? як виходить? і т.д., а це буде спрощувати, полегшувати та прискорювати процес діяльності та досягнення її цілей.