Що ж таке знання? Ні одна діяльність не може бути успішною, якщо виконавець не знає, що і чому потрібно здійснювати, в якій послідовності, з чого починати і який результат отримати. Навіть сама проста робота потребує таких попередніх знань, а тим більш складна, із застосуванням технічних засобів виробництва. Чим сильніші технічні засоби і складніша виробнича діяльність, тим більше треба знань для її практичного здійснення.
Основна мета трудового і початкового професійного навчання – підготувати учнів до виробничої роботи, яка задовольняє загальні і особисті потреби. Продуктивність праці залежить, перш за все, від підготовки до роботи за обраною професією, від їх особистого досвіду.
Досвід особистості – це сукупність набутих нею знань, навичок, умінь і звичок. В загальному плані він визначає культуру людини, в професійному – її підготовку.
Знання – це система понять про предмети і явища, які засвоєні в результаті сприйняття, аналітико-синтетичного мислення, запам’ятовування і практичної діяльності.
Поняття – відображення об’єктивного в речах і явищах. Розуміння – це процес мислення, який виявляє суттєві зв’язки речей чи явищ при безпосередньому чи опосередкованому вивченні.
За своєю якістю і змістом знання можуть бути систематичними і безсистемними, теоретичними і практичними, широкими і вузькими, глибокими і поверхневими, гнучкими і шаблонними, міцними і нестійкими.
Систематичні знання являють собою строго виправдану систему тісно взаємопов’язаних понять, найбільш зручну для засвоєння, зберігання в пам’яті і практичного використання в житті і діяльності. Такою системою є система понять, яка побудована за формулою: сутність – склад – будова – використання. Стосовно до знань будь-якого матеріального предмету, складної машини чи її деталі ця формула є більш розгорнутою: назва і призначення – принцип дії – частини та їх взаємозв’язки – технічні дані і параметри – правила використання – можливі несправності та способи їх усунення – догляд і збереження.
У цій системі знань нічого не можна пропускати чи міняти місцями без шкоди для сприйняття, осмислення, запам’ятовування і використання на практиці, тому вона побудована за законами логіки і психології. Знання не можуть бути систематичними, якщо, наприклад, зрозумілі склад, будова і використання, але невідома суть, або зрозумілі суть, склад і будова, але є незрозумілим використання. Розрізнені знання машини, наприклад, її конструкції без розуміння принципу дії також будуть вкрай поганими, нестійкими і малокорисними. Так, не знаючи принципу дії машини, не можливо зрозуміти як вона працює. Не знаючи принципової схеми електронного приладу, неможливо зрозуміти його будову.
Для того, щоб знання учнів були систематизовані, вчителю необхідно повідомити їх учням, або вимагати самостійного вивчення літературних джерел, схем і натуральних предметів в чітко визначеній послідовності. Такого ж порядку потрібно дотримуватись учням, відповідаючи на питання вчителя. Систематичності знань потрібно вимагати від учнів постійно. Лише за цієї умови можуть бути повними необхідні для них і для виробничої діяльності теоретичні і практичні знання.
Теоретичні і практичні знання протилежні не за якістю, а за змістом, але разом з тим вони мають тісний взаємозв’язок, особливо в трудовому і початковому професійному навчанні та виробничій діяльності, де вимагаються теоретичні і практичні знання. Науково-технічний прогрес лише міняє їх питому вагу і значення в підготовці кваліфікованих робітників.
Практичні знання відображають зв’язки і відношення предметів і явищ, які безпосередньо включені в практичну діяльність. Протягом століть, коли продуктивна праця була простою і в ній використовувались лише примітивні технічні засоби, практичні знання набувались робітниками в процесі самої праці. В міру ускладнення технічних засобів виробництва значення практичних знань зростало; набуття їх учнями стало одним з найважливіших завдань трудового і професійного, але по суті все ще ремісничого навчання. Але із застосуванням механізації виробничих процесів одних лише практичних знань було вже недостатньо; вимагалися, поки що незначною мірою, теоретичні знання. А з появою на виробництві автоматичних засобів значення теоретичних знань зросло так, що вони стали головними в підготовці сучасних кваліфікованих робітників.
Теоретичні знання відображають не безпосередні чуттєві властивості предметів, а їх загальні об’єктивні відношення. Вони відображають досвід, який систематизує загальні, суттєві для пізнавальної і практичної діяльності людини властивості реальності, є системою понять, які збагачують досвід, відкривають об’єктивні закони і закономірності, з яких виділено принципи і правила. При цьому поняття не просто “виводяться з досвіду”, а створюються, конструюються, щоб досягти максимальної організації інформації яка є в наявності, і виражаються в принципах, правилах, принципових схемах, рівняннях і формулах.
Зростаюча роль теоретичних знань в підготовці кваліфікованих робітників пояснюється тим, що сучасні технічні засоби і технологія виробництва настільки складні і різноманітні, а в подальшому будуть ще складнішими, що вивчити їх індуктивним шляхом (від часткового до загального) вже надзвичайно важко, а деякі і неможливо. Більш вигідний дедуктивний шлях (від загального до часткового), за загальним принципом: від змістовного загального до явного часткового.
Набуття учнями теоретичних, а потім і практичних знань доцільно здійснювати за наступними психолого-педагогічними принципами:
− по-перше, починати навчання не з часткового, а з загального; не з близького, а з головного; не з частин, а з цілого; не з елементів, а із структури;
− по-друге, відповідно вести навчання, переходячи від загального до часткового, від головного – до деталей, від цілого – до частин; від структури – до її елементів; від принципів – до їх застосування;
− по-третє, організувати матеріали навчання відповідно до цих вимог в порядку логічного розкриття вихідних принципів і понять по мірі їх конкретизації в систему відповідної науки;
− по-четверте, досягати засвоєння знань, понять і принципів через застосування відповідних їм знакових систем (слів, формул, висловів, схем), через аналіз і класифікацію конкретних об’єктів, визначення певних класів задач і т.д.
Продумане виконання цих принципів в процесі теоретичного навчання не лише дозволяє учням успішно підвищувати їх систематичні, теоретичні і практичні знання, але і забезпечувати їх широту.
Широта знань – це їх багатогранність, охоплення великого кола питань, які стосуються декількох галузей науки, або складних предметів і явищ. Необхідність розширення таких знань учнів обумовлюється тривалою прискореною диференціацією й інтеграцією наук, а також науково-технічним прогресом у сфері матеріального виробництва.
Диференціація наук, яка виражається в появі все нових і нових їх галузей і розділів в результаті відокремлення від “старих”, породжує різноманітність наукових предметів, які все більше стосуються життя і праці робітника, які змушують його вивчати більшу їх кількість. Розмаїття інформації і багатопредметність ускладнюють трудове навчання ще одночасно й інтеграцією наук, яка посилюється, їх взаємозв’язками.
Інтеграція наук потребує від учня знання не лише тих наук, які стосуються їх майбутньої діяльності, але й подібних до них, що призводить до ще більшого розширення необхідного об’єму знань, що в свою чергу дає можливість використовувати все нові і нові технічні засоби виробництва.
Технічних прогрес створює такі умови підготовки кваліфікованих робітників, коли учні вивчають одні технічні засоби виробництва, а закінчивши навчання, на підприємстві можуть стикнутися з новими, невивченими і неопанованими.
Всі ці обставини надзвичайно ускладнюють теоретичну і практичну підготовку майбутніх кваліфікованих робітників, тому разом із розширенням обсягу знань створюється реальна загроза все більш поверхневого їх засвоєння і поганого закріплення в пам’яті, і, як наслідок, випуску з училищ на виробництво недоучок. Попередити цю небезпеку можна лише двома шляхами: по перше, змістовним вивченням загальних теоретичних основ, які можуть бути застосовані учнями до різних умов виробничої діяльності, по-друге, розвитком самостійності учнів у вивченні нового для них навчального матеріалу і засвоєнні технічних засобів виробництва з тим, щоб навчити їх в подальшому, на виробництві, самостійно вивчати та засвоювати нову техніку і технології. Лише такими шляхами теоретичної підготовки учнів можна вберегтися від поверхневих знань та забезпечити необхідну їх глибину і гнучкість.
Глибина знань визначається проникненням в суть всіх елементів і явищ. Глибокі знання теорії, техніки і технології можуть забезпечити успішне формування не лише навичок і умінь, але й виробничої майстерності. Але сумістити ширину знань з їх глибиною надзвичайно важко. Для подолання цих труднощів вчителям трудового і професійного навчання потрібно добре вивчити психологічні особливості тієї професії, до якої вони готують учнів, щоб чітко знати, з яких питань теорії і практики учні повинні засвоїти лише загальні закономірності, принципи і правила, а з яких – знати всі теоретичні і практичні тонкощі справи, що вивчається. В цьому вчителям можуть допомогти детально розроблена кваліфікаційна характеристика професії і навчальні програми з їх предметів, а також продумана з точки зору обсягу і глибини знань та вмінь, які необхідні учням, методика навчання.
Для визначення глибини знань, яких учні повинні набути на тому чи іншому занятті, слід точно визначити його навчальну мету. При одній і тій же темі навчальні цілі можуть бути різними – від “отримати знання” чи лише “загальні поняття” до “навчитися безпомилково виконувати певні дії”. При визначенні навчальної мети слід врахувати не лише вимоги навчальної програми, яка передбачає глибину знань, підготовленість учнів до засвоєння певної теми, необхідний час і навчальні посібники, але і відповідні навчальній меті методи і форми проведення занять. До того ж методика навчальної роботи учнів повинна забезпечити отримання ними не лише глибоких, але і гнучких знань.
Гнучкість знань – це їх перенесення з одних предметів і явищ на інші. В легкому і найповнішому перенесенні одних і тих же знань на якомога більшу кількість різноманітних предметів і явищ полягає суть їх гнучкості, яка є дуже важливою в сучасних і майбутніх умовах виробничої діяльності кваліфікованих робітників механізованого і автоматизованого виробництва з новими технічними засобами і технологіями.
Така гнучкість знань учнів може бути досягнута добре продуманою методикою проведення занять, яка передбачає: вивчення учнями загальних законів, закономірностей, принципів і правил, принципових схем, графіків і формул, які поширюються на можливо більшу кількість різних предметів і явищ, з якими учні можуть стикнутися в практиці своєї роботи на виробництві; багатократне і різноманітне самостійне застосування учнями цих загальних положень до конкретних умов їх майбутньої виробничої діяльності шляхом продумування відповідних способів такого використання таких основ в різних практичних ситуаціях, вирішення відповідних проблемних завдань і виконання практичних завдань; ретельний самоконтроль і перевірку вчителем правильності вирішення проблемних задач і виконання завдань учнями з відповідною похвалою їх самостійності, ініціативи і винахідливості.
Таке навчання забезпечує не лише розвиток мислення учнів і гнучкість знань, але і міцність засвоєння теоретичних основ виробничої діяльності. Широкі, глибокі і гнучкі знання, набуті учнями, визначають стан впевненості в своїх можливостях виконувати діяльність, яка спирається на ці знання і довіру до машин і механізмів, за допомогою яких вона виконується.
Міцні знання – це закріплені в пам’яті глибокі поняття основної суті предметів і явищ. Коли з пам’яті легко дістається основний зміст знань, то вже не важко відтворити у свідомості окремі компоненти, від великих їх сукупностей до дрібниць.
Міцне закріплення в пам’яті знань досягається: яскравістю і повнотою сприйняття навчального матеріалу; емоційним збудженням в процесі сприйняття; усвідомленням важливості в житті і діяльності предметів і явищ які вивчаються; глибоким і всебічним осмисленням змісту того, що вивчається; практичним застосуванням знань в різних умовах діяльності; багаторазовим відтворення у свідомості раніше засвоєного у зв’язку з вивченням нового, коли запам’ятовування міцно пов’язується з тим, що тільки сприймається і усвідомлюється.
Механічне, хоча і багаторазове повторення (“зубріння”) мало корисне для міцності знань, яке являє собою, як уже відмічалося, не різнобічні відомості, а систему понять і може міцно закріплюватись лише в певній для цього навчального матеріалу системі.
Головними умовами набуття учнями систематичних, широких, глибоких та міцних практичних і теоретичних знань є інтерес до того, що вивчається, і бадьорий психічний стан під час вивчення.
Процес засвоєння знань – це складна цілісна психічна діяльність. В ній бере участь багато психічних процесів (пізнавальні – сприйняття, пам'ять, уявлення, мислення; емоційно-вольові і т.д.). Успіх засвоєння технічних і трудових знань залежить від цілого ряду суб’єктивних і об’єктивних факторів: психологічної готовності людини до трудового навчання, її підготовки з основ наук. Засвоєння знань відбувається за певним психологічним законом і має свою послідовність.
Формування і засвоєння відповідних знань і понять складають передумову цілеспрямованої й ефективної діяльності людини при зустрічі з новими об’єктами, ситуаціями, завданнями. Знання можуть виступати у формі наочних образів і понять, які є абстрактними і узагальненими формами відображення дійсності. Однією з суттєвих властивостей системи знань людини є така її організація, яка забезпечує можливість легкого переведення (трансформації) наочних уявлень в поняття і навпаки. Це складає важливу умову формування концептуальних моделей, оперативних образів, суб’єктивних моделей керованого об’єкту і середовища. В процесі трудового навчання повинні поєднуватися різні методи.
Для процесів формування знань головним є активність самих учнів. У процесі трудового навчання, життя і діяльності кожна людина накопичує знання, які відносяться до різних галузей. При цьому одні засвоєні знання можуть бути основою і сприяти оволодінню новими знаннями, в інших випадках можливе виникнення взаємної інтерференції знань, тобто, негативний вплив засвоєних знань на нові. Ці моменти важливо враховувати при організації трудового навчання: визначення послідовності порцій матеріалу, який повідомляється на кожному занятті, і т.д. Необхідно, щоб усі повідомлені учню знання так чи інакше поєднувались в єдину логічну систему.
Для того, щоб успішно формувати в учнів знання, необхідно розглянути структуру процесу пізнання. Пізнання – це процес психічного відображення, який забезпечує набуття і засвоєння знань. Знання – це результат процесу пізнання дійсності, адекватне її відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій. Знання – це також розуміння, збереження в пам’яті відповідної інформації та її відтворення.
За структурою процес пізнання можна поділити на 5 етапів:
1. Передпізнавальний компонент – постановка завдань, висунення проблеми.
2. Сприйняття інформації – результатом її є уявлення. Може бути безпосереднім і опосередкованим. При цьому створюють відповідні умови.
3. Усвідомлення інформації – це переробка отриманої інформації у свідомості. Контролюють його за допомогою різних прийомів: а) порівняння; б) виділення головного (генералізація); в) класифікація (використовуються, як правило, тести інтелекту чи досягнень); г) виділення серії серед предметів.
4. Закріплення засвоєної інформації (як правило використовуються різноманітні прийоми і методи, але найефективнішими є ігрові методи).
5. Використання на практиці – в житті та навчанні.
Утворення понять, тобто формування знань, пов’язане з певними діями розуму, які дозволяють встановити загальні ознаки предметів, виділити в них суттєві і несуттєві ознаки, створити з виділених суттєвих ознак певну єдність. Взяті у взаємовідношенні ці дії виступають в якості методів чи прийомів утворення понять. До цих методів належать: аналіз – розумове розчленування змісту предмету на властивості, які його складають, ознаки; порівняння – встановлення подібностей і відмінностей між предметами, які розглядаються; синтез – розумове з’єднання ознак, властивостей предмету, які відображені в змісті поняття; абстрагування – виділення певних ознак, які складають зміст поняття, із всієї сукупності предметів; узагальнення. Дії абстрагування і узагальнення нерозривно пов’язані. Точніше, це єдиний двохсторонній процес. Дія виділення ознак певного роду є абстрагуванням, але в той же час вона є і узагальнення, якщо мова йде про більш багату сукупність ознак, якими володіють різні види предметів, які відповідають цьому поняттю. Так, із поняття “людина” виділяють ознаки “здібна до виробництва знарядь праці”, “здатна відчувати”, а в результаті узагальнення – поняття “організм”.
Ефективність і надійність дій людини залежить не лише від системи знань, які в неї є, а також від точності і своєчасності виконання нею тренувальних вправ. Будь-яка діяльність з фізіологічної точки зору є процесом вироблення умовних рефлексів і часових нервових зв’язків, асоціацій. І. П. Павлов вказував, що “…наше виховання, навчання, дисциплінованість різного роду, різні звички являють собою довгі ряди умовних рефлексів”. Умовами успішного формування умовних рефлексів чи часових нервових зв’язків в корі великих півкуль головного мозку є збіг за часом умовного подразника з безумовним чи тими умовними, які закріпились і стали необхідними для життєдіяльності організму. В ролі таких подразників в процесі навчання виступають допитливість, інтерес до знань, усвідомлення їх необхідності та практичного значення. Знання стають сильними як умовний подразник тоді, коли вони за своїм змістом і формою викладання набувають значення для особистості, виробляють в неї певну установку.