Поділ праці, зумовлений розвитком мануфактурного і фабричного виробництва, привів до значного підвищення продуктивності праці. Поте це позитивне явище супроводжувалося негативними процесами, що позначалися на умовах існування кожного робітника. Поділ праці став можливим завдяки тому, що відбулася диференціація технологічних процесів, тобто вони були подрібнені на окремі операції. Це дало можливість спеціалізувати робітників за операціями, знизивши рівень їхньої кваліфікації і відповідно заробітної плати.
Особливо важкі умови створилися для робітників у системі фабричного виробництва. Не маючи ніяких теоретичних технічних знань і, володіючи дуже обмеженим колом елементарних трудових навичок, робітники не були підготовлені до зміни професії і тому за всяку ціну намагалися утриматися на своєму робочому місці, дозволяючи фабрикантові безсоромно оббирати себе. Водночас потреба в зміні професії (повній або частковій) виникала увесь час у зв’язку з технічним прогресом. Під впливом конкуренції капіталісти змушені були невпинно вдосконалювати технічну базу виробництва. Це приводило до суперечності між технічною базою великої промисловості, яка висувала до робітника високі вимоги, і його справжніми можливостями. Отже, велика промисловість, „як питання життя і смерті, ставить завдання: потворність нещасного резервного робітничого населення, яке тримають про запас для мінливих потреб капіталу в експлуатації, замінити абсолютною придатністю людини для мінливих потреб у праці; часткового робітника, простого носія певної часткової суспільної функції, замінити всебічно розвиненим індивідом, для якого суспільні функції є способом життєдіяльності, що приходять на зміну один одному”.
В той же час практикою було доведено, що поєднання навчання з продуктивною працею потрібне для виховання всебічно розвиненої людини: „З фабричної системи, як можна простежити в деталях у Роберта Оуена, виріс зародок виховання епохи майбутнього, коли для всіх дітей понад певний вік продуктивна праця сполучатиметься з навчанням і гімнастикою не тільки як один із засобів для збільшення суспільного виробництва, але й як засіб для вироблення всебічно розвинених людей”.
Сама ідея поєднання навчання з продуктивною працею не була новою. Вона зустрічається у творах Томаса Мора, Шарля Фур’є, Роберта Оуена та інших видатних робітників освіти для дітей трудящих.
Проте наукового обґрунтування як засобу всебічного розвитку особистості ця ідея набула лише в ХІХ ст. Цього вдалося досягти, коли принцип навчання з продуктивною працею зв’язали з сучасним для тог часу рівнем виробництва, тобто з великим капіталістичним виробництвом.
Прогресивні мислителі середньовіччя, розуміючи потребу забезпечення підростаючому поколінню вільного вибору професії, вважали за можливе досягнення мети ознайомленням учнів з багатьма професіями, тобто через багаторемісництво.
Новий підхід до розв’язування проблеми ґрунтувався на зовсім іншій основі. Було доведено, що з виникненням великої промисловості наука стає продуктивною силою, що прогрес у галузі техніки, технології і організації виробництва ґрунтується на досягненнях природознавства. Тому до ознайомлення з основами виробництва треба підходити з позицій тих природничонаукових закономірностей і явищ, які покладено в основу виробничих процесів.
Прихильники нового підходу розглядали політехнічну освіту як засіб ознайомлення учнів з основами виробництва, підготовки їх до вільного вибору і заміни професії в зв’язку з дією закону переміни виду праці.
Розглядаючи методологічні основи школи, не можна не зазначити, що під час перебудови народної освіти робляться спроби переглянути ряд принципових положень, які стосуються також трудового навчання. Ці спроби ще не знайшли логічного завершення та відображення у навчальних планах і програмах. Тому про них можна говорити, як про певні тенденції, які відбивають вимоги часу і повинні бути враховані у практичній діяльності школи.
У зв’язку з продуктивною працею учнів підкреслюється, що вона повинна бути добровільною, а не обов’язковою, як це передбачається нині. Таке твердження не можна вважати безпідставним, проте не можна і не бачити, що для здійснення його у нашому суспільстві ще не створено належних умов. Досвід показує, що залучення дітей до продуктивної праці на підприємствах не викликає інтересу у більшості учнів та не знаходить підтримки у їхніх батьків. Це пояснюється неправильним уявленням про загальнолюдські цінності у галузі трудової підготовки та виявляється у зневажливому ставленні до робітничих професій. Тому основним шляхом залучення учнів до продуктивної праці на сьогодні залишається предмет „Трудове навчання”. Відмовлятися від нього ніяк не можна. Між тим такі пропозиції вносяться і знаходять певну підтримку.
До новітніх вимог щодо продуктивної праці, які стосуються методологічної сторони справи, слід віднести таку, як диференціація її змісту. Незважаючи на те, що трудове навчання на сьогоднішній день є навчальним предметом, який у школі найбільше відповідає зазначеній вимозі, його резерви далеко не вичерпані. За своєю природою трудове навчання дозволяє диференціювати зміст навчального матеріалу для кожного учня, тобто забезпечити індивідуальний підхід у змістовному плані. Таке твердження випливає з особливостей як змісту трудового навчання, так і з суті форм та методів організації навчальної діяльності, які тут застосовуються.
Деякі проблеми на рівні методології виникають у зв’язку з перебудовою при здійсненні профорієнтаційної та виховної роботи.
У всьому цивілізованому світі профорієнтаційна робота розглядається як одна з спеціальних програм захисту прав людини, яка гарантує кожному об’єктивну характеристику його можливостей щодо вибору трудового шляху, таких шлях має відповідати психофізіологічним особливостям людини та враховувати інтереси суспільства.
У Радянському Союзі питання ставилось зовсім інакше. Профорієнтаційної служби не було. Спеціалісти (методисти, консультанти) не готувались. Направлення на роботу здійснювалося за розпорядком. За закликами комсомолу молодь, не маючи ніякої кваліфікації, виїздили на „будівлі комунізму” у Сибір, на Далекий Схід. Отже, працевлаштування в Радянському Союзі здійснювалось без врахування прав людини і навіть її можливостей.
До трудового виховання у багатьох країнах ставляться індиферентно, не вважають його одним із завдань загальноосвітньої школи. На думку деяких західних ідеологів, людина має самостійно обирати або шлях продуктивної діяльності, або ж існування на соціальні допомоги, які багаті держави спроможні надати. Такий підхід протирічить традиціям українського народу, які закладені з прадавніх часів у його ментальність. В українському суспільстві завжди трудове виховання починалось у сім’ї, а потім до цього підключались навчальні заклади. Немає ніяких підстав змінювати цю методологію і в сучасній школі.
З точки зору методології слід зазначити, що трудове навчання разом з іншими освітніми предметами відіграє важливу роль у здійсненні таких загальноосвітніх завдань, як розумовий і фізичний розвиток, моральне, економічне, екологічне та естетичне виховання учнів, формування їхнього світогляду в цілому. Це досягається завдяки специфічним особливостям трудового навчання. Залучення до участі у різних видах конструкторсько-технологічної діяльності є ефективним засобом розумового розвитку школярів, фізіологічно обґрунтовані норми фізичного навантаження у процесі практичної діяльності сприяють загальному розвиткові організму, вдосконаленню координації рухів та інших сенсомоторних якостей особистості. Систематична участь учнів у колективних трудових процесах створює основу для виховання таких важливих для сучасної людини якостей, як комунікативність, взаємодопомога, підприємливість, сприймання здорового духу суперництва. Заняття художніми промислами стимулюють культурний розвиток учнів через виховання естетичного смаку та розуміння прекрасного.
У процесі формування технологічних понять і вмінь учні краще засвоюють закономірності розвитку суспільства і включаються в активну перетворювальну діяльність. Поєднання навчання з продуктивною працею забезпечує дієвість їхніх поглядів та переконань, сприяє досягненню єдності світогляду та повсякденної практичної поведінки. В цьому полягає загальноосвітнє значення трудового навчання, його актуальність для сучасного освітнього процесу в Україні. Трудове навчання повинно стати невід’ємною складовою частиною особистiсно орієнтованої моделі освіти, сприяти забезпеченню формування соціально-активної особистості, здатної до конструктивного перетворення довкілля на засадах гармонії, краси і доцільності.
В основу визначення змісту трудового навчання покладені такі теорії:
· психолого-педагогічна теорія гармонійного розвитку особистості;
· психологічна теорія діяльності;
· психологічна теорія переносу.
Проблема гармонійного розвитку школярів існує реально. проведені свого часу Академією медичних наук дослідження засвідчили однобічне перевантаження учнів розумовою діяльністю. Внаслідок цього діти, які навчаються на „добре” і „відмінно” (від 7 до 12 балів), по закінченні школи мають близько 3-4 хронічних захворювань.
Фізіологи ж доводять, що найефективніше розвантаження дитячого організму від розумової втоми відбувається при переході до фізичної праці. Саме таку переорієнтацію забезпечує трудове навчання, в якому до 80% навчального часу займають різні види практичної роботи.
Завдяки опорі на творчу продуктивну працю трудове навчання позитивно впливає також на інтелектуальний і духовний розвиток дітей.
З погляду теорії діяльності, особливістю трудового навчання є тісне поєднання навчання з продуктивною працею. Всі знання, які здобувають учні, відразу ж знаходять застосування, а вся практична діяльність є суспільно корисною.
Навчання, при якому теорія пов’язується з продуктивною працею, має якісно іншу загальноосвітню і виховну цінність. При значній економії часу і зусиль, крім самого оволодіння знаннями і вміннями, такий зв’язок забезпечує розширення і закріплення знань. Підтверджує їхню доцільність, забезпечує розуміння значення для потреб людини.
Іншою особливістю практичної діяльності школярів у трудовому навчанні є його продуктивний, а не тренувальний характер. Це позитивно впливає на мотиваційну основу навчання, дозволяє залучати до ефективної діяльності усіх без винятку учнів. Нарешті, слід врахувати, що пізнавально-практична діяльність учнів у трудовому навчанні ґрунтується на тісному зв’язку з основами наук. Це сприяє розвитку цікавості дітей до вивчення інших шкільних предметів, а значить і вирішенню загальноосвітніх завдань школи.
Особливе місце у визначенні змісту трудового навчання посідає психологічна теорія переносу.
Це викликане тим, що предметом вивчення в трудовому навчанні може бути безліч технічних об’єктів, технологічних процесів чи форм організації праці. Тому виникає потреба відбирати з них найтиповіші з урахуванням дидактичних вимог. При цьому необхідно, щоб учні одержували уявлення не лише про той конкретний матеріал, який увійшов до навчальних програм, але й усвідомлювали його зв’язок з виробничими об’єктами і процесами, котрі залишилися поза межами програми. Це й досягається за рахунок переносу знань, умінь і способів діяльності в нові умови.
Така ж ситуація характерна і для профорієнтаційної роботи зі школярами. Відомо, що у сучасному виробництві налічується тисячі професій. Ознайомити учнів з такою їх кількістю неможливо, та в цьому немає й потреби.
Сучасна професіографія обґрунтовує можливість групування всіх професій на основі виділення декількох основних видів діяльності. В кожній з цих груп можна визначити типові професії, з якими і слід ознайомити учнів. При необхідності вони можуть здійснити самостійний перенос професіографічних знань та вмінь на вибрані сфери трудової діяльності.
Детальніше профорієнтаційне спрямування трудового навчання буде розглянуто при вивченні навчальної дисципліни „Професійна орієнтація і методика профорієнтаційної роботи”.
Розвиток світового і, зокрема, європейського освітнього простору, об'єктивно вимагає від української школи адекватної реакції на процеси реформування загальної середньої школи, що відбуваються в провідних країнах світу. Загальною тенденцією розвитку старшої профільної школи є її орієнтація на широку диференціацію, варіативність, багатопрофільність, інтеграцію загальної і допрофесійної освіти.
Диференціація - одна з ключових проблем організації сучасної школи. Вона є об'єктом гострої полеміки серед педагогів у багатьох країнах світу. Різні і навіть протилежні погляди на ідею диференційованого навчання певною мірою відображають дві діалектично протилежні тенденції у розвитку сучасної науки, виробництва і освіти. Одна з них - інтеграція, яка обумовлена об'єктивними процесами взаємозв'язку і взаємозалежності різних наукових дисциплін, що потребує від кваліфікованого працівника широкої загальної культури й обізнаності в багатьох суміжних галузях.
У той же час існує й інша тенденція, що виключає можливість "універсалізму" в умовах величезного нарощування наукових і професійних знань. Важливою умовою досягнення успіху в будь-якій діяльності вважається спеціалізація працівника, хоча сам характер цієї спеціалізації зазнає суттєвих змін. Послідовники цієї тенденції справедливо вважають, що спеціалізація не тільки сприяє розвитку виробничих сил, науки, культури, але й відповідає різноманітності задатків і здібностей людини, її індивідуальним нахилам до того чи іншого виду діяльності.
Більшість педагогів світу є прихильниками саме цієї тенденції, про що свідчить той факт, що диференціація навчання є одним із основних організаційних принципів середньої загальноосвітньої школи зарубіжжя впродовж багатьох десятиліть. У Франції вона існує півтора століття, нагромаджений величезний досвід впровадження її у шкільну практику.
Початковий етап диференціації починається в старших класах неповної середньої школи, де вона має попередній, орієнтовний характер. На старшому ступені середньої школи в більшості країн світу здійснюється профільна диференціація навчання. Учні навчаються в спеціалізованих секціях, відділеннях і серіях, які можна вважати аналогами профілів, вся багатоманітність яких зводиться до двох напрямів - академічного (загальноосвітнього) та практичного (технологічного, допрофесійного).
Кількість обов'язкових предметів (курсів) на старшому ступені середньої школи набагато менша, ніж в основній. Профільна диференціація навчання здійснюється за рахунок поглибленого вивчення навчальних дисциплін певного профілю. Учні академічних потоків керуються вимогами вищих навчальних закладів, навчальний план яких складається з традиційних загальноосвітніх дисциплін, що не виключає вибір нових навчальних курсів.
Учні, які не орієнтуються на вступ до вищих навчальних закладів, обирають головним чином навчальні курси практичного циклу, що в багатьох випадках не обмежує можливості продовження навчання.
Організація профільного навчання призводить до певного перевантаження навчального плану школи. Так, у гімназіях Швеції існує 22 відділення (профілі). Спеціалізація навчання здійснюється як за рахунок відмінностей в рівні підготовки з традиційних шкільних дисциплін, так і шляхом включення в навчальний план спеціальних профілюючих предметів, кількість яких загалом сягає близько 80.
Незважаючи на велику кількість навчальних предметів і курсів, кількість основних напрямів профілізації незначна. За наявності стаціонарних відділень і секцій заняття будуються в досить суворій відповідності до навчальних планів і програм профілю навчання і є обов'язковими для всіх учнів. Факультативи і предмети за вибором відіграють допоміжну роль, і їх питома вага у загальному балансі навчального часу відносно незначна.
Прикладом такої системи є трирічний французький загальноосвітній і технологічний ліцей. У десятому класі діє загальний, обов'язковий для всіх учнів навчальний план, який складається з традиційних загальноосвітніх дисциплін. Крім того, кожному учню пропонується 15 курсів для поглибленого вивчення, серед яких він повинен вибрати два.
Після закінчення десятого класу диференціація поглиблюється і набуває жорстких організаційних форм. Учні навчаються за двома напрямами: загальним і технологічним. Школярі можуть вибрати з десяти серій диплом бакалавра про середню освіту, який дає право вступу до відповідних факультетів університетів та інших вищих навчальних закладів. У загальноосвітньому напрямі виділяються три серії: літературна, наукова і соціальні та економічні науки. Технологічний напрям передбачає сім серій: медико-соціальні науки, науки та технології індустрії, експериментальні науки та технології, науки та технології сфери обслуговування, готельного господарства, музики і танцю, прикладного мистецтва.
Стаціонарні відділення і секції з уніфікованими навчальними планами і програмами існують у старших класах середніх шкіл Німеччини, Італії, Іспанії, Нідерландів, Данії, Аргентини і в інших країнах.
У деяких країнах профільна диференціація здійснюється за іншим принципом. Учням пропонується широкий спектр елективних предметів, і фактично саме вони відіграють головну роль у здійсненні спеціалізованого навчання. Така система характерна для старшої школи США, Англії, Шотландії. В американській школі навчання здійснюється за такими трьома основними напрямами профілізації: академічний, загальний та виробничий. У зміст навчання входять як традиційні обов'язкові предмети, так і предмети за вибором, яких у школах США налічується кілька сот. В останні роки спостерігається тенденція до зменшення навчального часу на їх вивчення.
У цілому, в старшій зарубіжній школі спостерігається стійка тенденція до скорочення кількості профілів і навчальних курсів за рахунок збільшення у навчальному плані обов'язкових предметів і курсів.
Концепцією профільного навчання у Росії визначено номенклатуру основних напрямів профілізації (профілів у російському варіанті): природничо-математичний, соціально-економічний, гуманітарний, технологічний, універсальний. При цьому приблизне співвідношення обсягів базових загальноосвітніх, профільних загальноосвітніх предметів і елективних курсів у російській школі визначається пропорцією 50:30:20.
Розглянемо зміст та організаційні форми трудового навчання в об'єднаній школі Великої Британії та висвітлимо особливості використання методу проектів під час занять з "Дизайну і технології" і трудового навчання.
Кожна школа Великобританії має свою навчальну програму, свою стратегію, а вчитель, ураховуючи все це, розробляє перспективне та поурочне планування. Тематика інтегрованих курсів досить різноманітна. Зокрема комплексна тема "Краєзнавство" поділяється на підтеми для вивчення місцевості, зайнятості населення, джерел сировини, промисловості тощо. Тема "Життя суспільства" складається з підтем: лікарня, підготовка медичного персоналу, водопостачання, санітарія та гігієна, а також безробіття, допомога з безробіття, пожежна охорона, армія, поліція тощо.
Варто зазначити, що до реформування системи освіти і введення курсу "Дизайн і технологія" в навчальних закладах викладалися окремі дисципліни: кулінарія, шиття, домогосподарство. обробка деревини та металу. Останнім трьом видам робіт відводилося значно більше уваги, навчання проводилося таким чином. Обробка деревини вивчалася з першого класу середньої школи і впродовж усього періоду навчання в школі. Спершу викладання здійснювалося за програмою основної підготовки, що передбачало ознайомлення учнів із найголовнішими операціями, інструментами, способами з’єднання під час механічної обробки на верстаті. Виконувалися такі види робіт: розпилювання, стругання, з'єднання деталей. Це надавало змогу школярам навчитися працювати з такими інструментами, як лінійка, рубанок, кутник, долото, ножівка, киянка.
Пізніше школярі вчилися виконувати креслення тієї моделі, яку вони мали виготовляти. Ознайомлювалися з матеріалами: із деревини, пиломатеріалами. На цьому етапі учні практикувалися в обробці фанери, різьбі по дереву, виконували токарні роботи. Школярі майстрували необхідні в домашньому побуті предмети (вішалки, рамки для фотокарток, підставки, полиці тощо), вчилися шліфувати шліфувальним папером, розмальовували і фарбували їх.
У старших класах передбачалася робота з різними видами деревини: дубом, березою, буком, сосною. Школярі вивчали, ознайомлювалися зі способами зберігання та заготовляння деревини.
Оскільки робота з металом є складнішою справою, то її рекомендувалося вводити школярам після оволодіння ними навичками столярної справи. Заняття слюсарною справою сприяють розвитку гарного смаку, уяви, координації рухів рук. Пропонувалися такі види робіт:
1) робота біля кувального горна: гаряча ковка, обрубка та з'єднання деталей із чавуна, сталі;
2) робота на верстаті, загальні роботи з металом: різання, надання форми, з'єднання деталей холодним способом;
3) робота з листовим металом, в основному сталлю: обробка поверхні, надання форми, з'єднання деталей;
4) робота на токарному верстаті; ручна обробка; робота з налагодження інструментів;
5) ручна обробка металу; основні види декоративних робіт на металі; надання форми, з'єднання деталей.
Спершу школярі повинні були навчитися працювати з простими ручними інструментами, уміти розмічати, розпилювати, обробляти метал напилком, свердлити. Потім вони вивчали токарні роботи, моделювання та налагодження інструментів. У старших класах вводилася робота із виготовлення та збирання фізичних пристроїв та інших інструментів. Учні майстрували предмети домашнього вжитку: вали, тарелі тощо. Могли виготовляти також і ювелірні вироби: персні зі срібла, брошки, браслети тощо.
Отже, заняття з трудового навчання сприяють:
1) розумовому розвитку (за допомогою діяльності рук);
2) ознайомленню з традиційною працею та майстерністю:
3) ознайомленню з матеріалами та варіантами використання інструментів;
4) гармонійному розвитку дитини, а саме естетичного смаку (шляхом виготовлення гарних речей):
5) виявленню інтересів та здібностей учня.
Слід зауважити, що такі види робіт зберегли свою специфіку і під час вивчення курсу "Дизайн і технологія", який об'єднує трудове навчання, яке передбачає навчання юнаків столярній та слюсарній справі, а дівчат - кулінарії, рукоділлю та шиттю. У деяких школах підлітки в старших класах також вивчають друкарську справу, гончарне ремесло, техніку роботи з пластмасою. Проте, незважаючи на таку різноманітність видів трудової діяльності, найчастіше практикується обробка деревини та металу, домогосподарство. Кожна школа, враховуючи власний історичний розвиток, розробляє свої навчальні програми. Використання такого виду трудового навчання, як робота з деревиною, сприяє розвитку творчих здібностей, ознайомлює учнів із найпоширенішими інструментами, матеріалами та операціями, навчає їх конструювати і креслити деталі.
У Великій Британії вчитель із курсу "Дизайн і технологія" універсальний, оскільки проводить заняття з будь-якої теми – від кулінарії до електроніки. З метою запобігання травматизму під час занять із курсу "Дизайн і технологія" кожен учитель зобов'язаний мати сертифікат із техніки безпеки, який він отримує разом із дипломом про вищу освіту. У взаєминах "учитель-учень" панує доброзичлива, невимушена атмосфера. Пояснення нового матеріалу та опитування відбувається у вигляді бесіди вчителя з учнями. Оцінювання навчальних досягнень школярів проводиться за певними критеріями, проте оцінки виставляються в журнал цифрами (5, 4, 3, 2) або ж літерами (А. В. С. D). Після закінчення уроку вчитель називає найбільш активних та старанних школярів, а тим, хто працював пасивно й несумлінно, з'ясувати причини та обміркувати своє майбутнє.
Розглянемо систему освіти Швеції у сфері трудового навчання школярів. Здавна Швеція була передовою державною у галузі навчання дітей, молоді та дорослих. Нині ця країна постійно знаходиться серед світових лідерів у царині освіти, витрачаючи на потреби 6,7% внутрішнього валового продукту. За обсягом соціальних послуг Королівство Швеція займає одне з перших місць у світі, а за рівнем життя випереджає майже всі держави світу. Той факт, що в країні завершується успішний перехід від постіндустріального до інформаційного суспільства, зобов’язаний, перш за все, освітнім реформам, які забезпечили якісний розвиток у всіх галузях техніки і технологій. Саме тому необхідність взаємодії з технікою вимагає раннього входження підростаючого покоління в глобалізований світ техніки, що у свою чергу і визначає зміст підготовки вчителів технологій та професійного навчання у вищих школах Північних країн Європи (до яких належить Швеція).
Програма навчання однакова, лише в заключних класах основної школи до 15% часу мають предмети за вибором. Після закінчення обов’язкової основної школи 95% шведських учнів продовжують освіту в гімназіях, термін навчання в яких становить 3 роки. Успішне закінчення гімназії дає право вступу до вищого навчального закладу
В 1975 році після тривалих реформ, існуючі до того часу різні типи шкіл, які надавали теоретичну або професійну середню освіту, були реформовані в єдину гімназію-школу (gumnasieskola) для підлітків та молоді. Навчальний план 9-тирічної школи і навчальний план гімназії однакові в межах усієї країни.
Сьогодні в шведській гімназії можна отримати підготовку за 17 напрямами, серед яких основними є гуманітарний, технічний, економічний та ремісничо-прикладний. Існує також велика кількість спеціальних курсів, більшість з яких наближається до названих напрямів. Шведська гімназія тісно зв’язана з промисловими підприємствами, які мають велику зацікавленість у висококваліфікованих спеціалістах, тому надають гімназистам місця для проходження трудової практики. Більшість гімназій муніципальні, але існують і гімназії специфічної спрямованості (сільськогосподарські, лісничі, садівничі та гімназії, що навчають специфічних професій, пов’язаних із доглядом за хворими та престарілими).
В діючій шкільній програмі робиться акцент на індивідуальному виборі та процесі. Учні працюють над схожими завданнями одночасно. Тому в підготовці вчителів слойду постало завдання розвивати комунікаційні вміння для того, щоб кваліфіковано допомагати й обговорювати з кожним учнем питання, які виникають у ході реалізації проекту.
Навчальним планом із підготовки майбутніх викладачів слойду в шведських університетах передбачається, що на своєму робочому місці вони насамперед мають оцінювати сукупність необхідного індивідуального розвитку школяра, його знання предмету, набутих умінь і навичок, здатності вирішувати проблеми і втілювати ідеї в продукцію.
Досвід і успіхи в освіті Швеції свідчать, що побудоване в країні сучасне інформаційне суспільство, нові виробничі технології визначили насамперед зміну ролі вчителя як у школі, так і у суспільстві. Складові цього світового визнання, досягнень навчального і виховного процесів у школах і університетах Королівства Швеція знаходяться в залежності від професіоналізму вчителя слойду, вміння створювати відповідну атмосферу навчальних занять, що спирається на застосування нових технологій, наполегливий розвиток позитивної мотивації трудової діяльності учнів, засновану на колективній роботі, співробітництві у формуванні знань і вмінь. Принципово важливими для майбутніх учителів слойду в цій північній країні Європи вважаються такі якості, як здатність до впровадження інноваційних методів використання техніки і технологій, підвищення рівня технічної грамотності, постійна робота над власним професійним самоудосконаленням.
Зупинимось на досвіді трудової підготовки учнів Фінляндії.Своїми успіхами сучасна фінська освіта взагалі та трудового і професійного навчання зокрема зобов’язані насамперед продуманій державній політиці. Досягнення системи освіти − наслідок цілеспрямованих реформ, пов’язаних із прийняттям у Фінляндії після кризи 60-х років моделі „держави благоденства, в якій освіті надається провідна роль”.
Загальна мета навчання − формування морально відповідального члена суспільства. Особлива увага приділяється знанням і вмінням, необхідним у повсякденному житті. Навчальний план включає наступні предмети: рідна мова, друга державна мова країни, іноземна мова (як правило, англійська), математика, фізика, хімія, історія, суспільствознавство, фізкультура, музика, образотворче мистецтво, рукоділля і технічна праця, домоведення, релігія або етика, біологія, географія, екологія. Крім того, учні у відповідності зі своїми інтересами можуть вибирати факультативні дисципліни.
У Фінляндії існує розвинена система професійно-технічних училищ, які готують фахівців за 75 спеціальностями в різних галузях народного господарства. Навчання триває три роки, після закінчення профтехучилища надається право вступу до вищих навчальних закладів відповідного профілю.
На початку свого існування навчальна праця учнів у майстернях була спрямована на копіювання та імітацію професійних дій робітника (наприклад, столяра), який виготовляв той чи інший виріб. Сьогодні трудове навчання продовжує бути самостійним і улюбленим предметом більшості фінських школярів. Назва предмету періодично обговорюється як освітянами, так і зацікавленою громадськістю. Відповідно до зазначеного державного документа він продовжує бути предметом загальної школи, який спрямований на всебічну освіту, розвиває розумові процеси і навички роботи руками, привчає до роботи. Основою навчання предмету рукоділля і технічної праці є розуміння і виховання трудових завдань у галузях конструювання і дизайну, технології, естетики, екології і економіки, формування вмінь і навичок безпечної роботи з різними інструментами з обробки конструкційних матеріалів, почуття відповідальності, поваги до інших людей і всебічний розвиток особистості учня.
Вчителі трудового і професійного навчання фінських шкіл високоосвічені. Вони дійсно, переважною більшістю, досконало володіють практичними знаннями і вміннями, значною кількістю педагогічних методів і підходів. Високий освітній рівень учителів дозволяє їм самостійно планувати роботу й обирати методи.
Фінська шкільна система ґрунтується на культурі довіри, а не контролю. Невипадково їх ще називають експертами освіти (дослівний переклад − „експерти навчального плану”). Досягнення взаємодії і партнерства вчителів із своїми вихованцями на уроках рукоділля і технічної праці стає можливим через значну кількість факторів, серед яких не існує другорядних, однак великої уваги заслуговує практична спрямованість підготовки педагогів країни з паралельним теоретичним супроводом, постійне збільшення обсягу педагогічної і технологічної практики.