Психологічний аналіз показав, що велику кількість педагогічних дій формує порівняно невеликий перелік основних вмінь, які реалізуються в педагогічній практиці. До них відносять: конструктивні, організаційні, комунікативні, пізнавальні (гностичні), техніко-технологічні і т.д.
Конструктивні вміння виконують орієнтовні функції, вони ніби випереджують практичні дії вчителя. Призначення їх – побудова образу кінцевого результату діяльності і складання плану дій з досягнення поставленої мети.
Це вміння з планування:
1) змісту майбутньої діяльності (уроків, позакласних заходів);
2) системи і послідовності власних дій;
3) системи і послідовності дій учнів.
Організаційні вміння виконують особливу роль у роботі вчителя. Вони дозволяють йому організовувати свою діяльність і поведінку; діяльність і поведінку учнів; впевнено і вільно оперувати навчальним матеріалом; володіти методикою навчання визначеному матеріалу; демонструвати знання індивідуальних особливостей учнів; демонструвати знання психології засвоєння цього предмету учнями; ефективно використовувати традиційну технологію навчання і застосовувати новітні методи і прийоми навчання.
В найпростішому вигляді це вміння: а) задавати роботу, розпоряджатися; б) здійснювати контроль за виконанням справи; в) підводити підсумки і оцінювати їх. Ці вміння виконують виконавчі, коректувальні і частково заключні функції.
Комунікативні вміння – це вміння спілкуватися, обмінюватися інформацією і на цій основі налагоджувати педагогічно доцільні стосунки з учасниками педагогічного процесу. Для їх засвоєння необхідно навчитися: І − сприйманню і розумінню другої людини, але разом з тим і вмінню „подавати себе”, самовиявлятися; ІІ − вмінню наближати точки зору − свою і співрозмовника, викликати „зчеплення спілкування” (за К.С. Станіславським); ІІІ − вмінню керувати спілкуванням, вносити в нього необхідні корективи.
В педагогічному спілкуванні однаково важливі як здібність розуміти іншу людину, так і здібність до самовиявлення. Тому ці вміння необхідно постійно розвивати і самовдосконалювати. І перш за все необхідна відповідна теоретична обізнаність, а далі − індивідуальна практика і особистий досвід.
Пізнавальні (гностичні, аналітичні) вміння − дають можливість вчителю аналізувати особисту діяльність і діяльність учнів, спостерігати й аналізувати зміни в поведінці і навчанні учнів. Ці вміння дозволяють вчителю чітко формулювати цілі діяльності; в розв’язуванні педагогічних завдань бачити і усвідомлювати головне і другорядне; вибирати засоби, які є найефективнішими для досягнення поставленої мети; формувати в учнів цілеспрямовані, вольові дії; своєчасно і доцільно коректувати, спрямовувати і оцінювати діяльність учнів, йдучи до поставленої мети.
Обов’язковою умовою формування цих вмінь є достатній розвиток сприйняття, уваги, мислення, уявлення і пам’яті. А це означає, що пізнавальні вміння утворюють загально інтелектуальну основу професійної праці вчителя. Для цього необхідне розумове самовиховання.
Техніко-технологічні вміння дозволяють вчителю готувати учнів до роботи з технікою із застосуванням різноманітних технологій: пізнавати їх, використовувати в побуті, виробництві, ремонтувати, вдосконалювати, конструювати і моделювати нові зразки техніки та технологій і т.п. Для цього вчителю необхідні технічна і технологічна культура.
Педагогічна діяльність вчителя трудового навчання включає дев’ять напрямів: інформаційний; мобілізаційно-орієнтовний; розвивальний; комунікативний; організаторський; конструкторський; дослідницький; техніко-технологічний; підприємницький, в яких реалізуються його вміння і здібності, розглянуті вище.
Інформаційна діяльність, в узагальненому вигляді, включає сприйняття, засвоєння й передачу будь-яких відомостей (інформації). Однією з найважливіших якостей вчителя є володіння усним мовленням як основним засобом передачі інформації в навчальному процесі. Незалежно від забезпечення друкованими завданнями, картками, методичними вказівками, наявності комп’ютерних контрольно-навчальних програм роль живого слова вчителя у спілкуванні з учнями неможливо переоцінити.
Вчителю необхідне вільне володіння навчальним матеріалом: теорією предмету й практичних робіт, приладами, устаткуванням тощо; застосування й використання аудіовізуальних засобів навчання; знання необхідних джерел інформації й уміння ними користуватися; забезпечення зворотного зв’язку в процесі завчання праці (контроль, оцінка, коректування, закріплення знань і вмінь).
Мобілізаційно-орієнтовна діяльність − формування в учнів суспільно-значимих мотивів навчально-трудової діяльності, інтересу до неї, прагнення до професійного самовизначення.
Залучення знань і особистого досвіду учнів для розвитку в них пізнавальної самодіяльності й трудової активності. Навчання школярів наукової організації й культури праці. Виховання в учнів сумлінного ставлення до суспільно корисної праці, дбайливого й раціонального використання матеріалів, інструментів і устаткування, особистої й колективної відповідальності за виконання трудових завдань.
Розвивальна діяльність − пробудження й стимулювання в учнів інтересу до навчальної праці, трудової діяльності. Розвиток пізнавально-творчої й трудової активності школярів, технічного мислення, розширення й поглиблення їхнього політехнічного світогляду. Використання між предметних зв’язків у теорії й практиці трудового навчання.
Комунікативна діяльність − психологічна підготовка учнів до роботи з урахуванням мети заняття й особливостей групи (значення нового матеріалу, проблемні ситуації, постановка завдань тощо). Створення умов для реалізації навчальних і виховних можливостей матеріалу (пояснення, показ, застосування). Забезпечення сприятливої емоційної атмосфери на заняттях. Диференційований і індивідуальний підхід до навчання. Оцінка засвоєння знань і вмінь тих, кого навчають, із врахуванням її виховного значення. Швидкість і правильність орієнтації в проблемних ситуаціях. Організація ділових контактів і спільної діяльності з родиною, виробничими колективами, громадськістю.
Організаторська діяльність − включення учнів у різні види навчально-трудової діяльності, організація позакласних заходів щодо науково-технічної творчості й сільськогосподарського дослідництва. Визначення структури занять з урахуванням часу на кожну частину. Забезпечення контролю за поточним засвоєнням знань і вмінь. Організація колективної, групової й індивідуальної учбово-трудової діяльності, кого навчають, поєднання цих форм. Інструктаж учнів з виконання практичної роботи на початку й у ході заняття. Організація й проведення заключної частини заняття, підведення підсумків, оцінка й коментування робіт, постановка завдань наступного заняття, прибирання робочих місць і майстерні в цілому. Здійснення систематичної роботи із профорієнтації, особливо профпросвіти. Організація елементів самоврядування (бригадир, ланковий, санітар тощо).
Конструктивна діяльність − визначення мети занять відповідно до загальних педагогічних цілей трудової підготовки в школі. Відбір навчального матеріалу, що передбачає розвиток і формування системи техніко-технологічних знань і трудових умінь. Підбір об’єктів праці у світлі цілей і завдань занять, їх навчальної і практичної спрямованості, суспільно корисної значимості. Коректування зразкових перспективних, тематичних планів занять із врахуванням рівня підготовленості учнів, матеріально-технічного забезпечення майстерень. Планування вчителем самоосвітньої роботи для підвищення якості навчання й виховання школярів.
Прогнозування результативності можливих форм і методів навчання, аудіовізуальних засобів, передбачення можливих труднощів у навчально-виховній роботі. Планування розвитку навчально-матеріальної бази з предмету відповідно до поставлених цілей навчання й виховання.
Дослідницька діяльність − вивчення навчально-програмної документації, що визначає мету трудового навчання й виховання. Вивчення системи методів, форм і засобів трудового навчання й виховання, дослідження можливості їхнього застосування в конкретному навчально-виховному процесі. Дослідження інформації про розвиток технологій промисловості, сільського господарства й використання зібраних відомостей у начально-виховному процесі. Вивчення початкового рівня готовності групи й кожного учня окремо до занять (рівень знань, умінь, навичок). Визначення успішності трудового навчання й виховання (динаміка рівнів навченості й вихованості, у порівнянні з початковим). Оцінка, аналіз і прогнозування вдосконалення своєї педагогічної (навчально-виховної) діяльності. Вивчення та реалізація передового педагогічного й технологічного досвіду в роботі. Придбання нових спеціальних знань і вмінь шляхом самоосвіти. Проведення дослідницької роботи з урахуванням вимог до її постановки.
Техніко-технологічна діяльність − освоєння навчально-матеріальної бази трудового навчання (інструментів, пристосувань, верстатів, стендів та ін. устаткування), експлуатація, налагодження, регулювання, нескладний ремонт. Виконання й використання необхідних схем, ескізів, графіків, креслень, розрахунків тощо. Ручна й механічна обробка матеріалів, складання виробів з них. Конструювання й моделювання. Техніко-економічна оцінка результатів трудової діяльності учнів. Систематичне відновлення й поповнення науково-технічних знань. Розширення й закріплення своєї загальнотрудової підготовки.
Підприємницька діяльність − підбір об’єктів праці з урахуванням ринкового попиту. Закупівля матеріалів і устаткування. Реклама. Визначення вартості й ціни виробів. Реалізація готової продукції. Матеріальна зацікавленість учнів.
Розглянуті напрями діяльності вчителя трудового навчання визначають зміст його підготовки.