Українська усна народна творчість

Мар'яна Б. Лановик Зоряна Б. Лановик

Українська усна народна творчість

 

 

 

Лановик М.Б., Лановик З.Б.

Українська усна народна творчість

 

Передмова

Формування суспільства неможливе без культурних явищ і традицій минулого. Нові програми вищої школи потребують нових видань, насамперед наукової та… Цей підручник має на меті допомогти студентам простежити поетапне становлення… На основі першоджерел дослідження українського фольклору (зокрема праць М. Костомарова, О. Потебні, М. Грушевського,…

Від редактора

Структура підручника відтворює розвиток народної словесності від витоків до сучасності, виникнення і становлення жанрів, побутування текстів з… Звичайно, в одній книзі неможливо охопити усе розмаїття явищ української… Автори сподіваються, що цей підручник допоможе студентам-філологам оволодіти необхідною сумою знань з усної народної…

Розділ 1. Фольклор і фольклористика

 

Фактори впливу на розвиток фольклору та його етнічні особливості

Земну кулю населяють люди багатьох національностей. Кожен народ, кожна нація має своєрідний і неповторний характер, своє національне обличчя,… Як відомо, історичний розвиток національностей є складним довготривалим… Можна виділити ряд найважливіших факторів, які впливають на розвиток окремих народів.

Фольклор та фольклористика

Фольклор (від англ. folklore — народна мудрість, знання) є важливою складовою частиною культури народу. «Фольклор — одна з найтриваліших і… У сучасній українській фольклористиці знаходимо трактування цього терміну у… Поряд з терміном «фольклор» існує термін «народна творчість», яким окреслюється вся творча діяльність народу: поезія,…

Усна народна творчість і професійна художня література

 

Усна народна творчість, як і художня література взагалі, є словесною поетичною творчістю, тому між ними існує тісний зв'язок. Він починається з того, що усна народна творчість є джерелом виникнення літератури. Кажучи словами В. Проппа, «фольклор — лоно літератури, яка виникає з фольклору. Фольклор є доісторією літератури». Тому може виникнути запитання: Чи не може фольклор увійти у сферу досліджень літературознавства; чи не доцільно було б об'єднати фольклористику з літературознавством?

Проаналізувавши літературні та фольклорні тексти, а також їх жанрові системи, можна побачити, що між усною народною творчістю та літературою є значно більше відмінного, ніж подібного, і навіть спільні риси є зовнішніми, відрізняючись внутрішнім змістом.

Серед ознак, характерних для усної народної творчості та літератури, першою, безумовно, є мова, за допомогою якої творяться і функціонують народнопоетичні та літературні твори. Але ця риса є відмінною у народній та авторській творчості, оскільки для першої властива простонародна, діалектна (часто говіркова) мова, а для другої — літературна (як протиставлення до нелітературної мови чи живого мовлення; якщо автор при написанні літературного твору використовує діалект, то він це робить з художньою ціллю, і в цьому випадку мовні характеристики стають додатковими поетико-стилістичними ознаками).

Наступним чинником, що зближає усну народну творчість та літературу, є жанрова система. У своїх класифікаціях народне та професійне словесне мистецтво частково збігаються за родами та жанрами. Говоримо «частково», бо є жанри, специфічні тільки для народної творчості (наприклад голосіння чи замовляння), і навпаки — властиві лише для літератури (повість, роман).

Художні засоби, які використовуються в обох видах словесної творчості, як і жанрові характеристики, належать до сфери поетики. Розгляд поетики як «сукупності прийомів для вираження художніх цілей і світу думок та емоцій», дає підставу до висновку, що художні засоби, слугуючи в усній народній творчості та літературі різній меті, виконують в них і відмінні зображально-виражальні функції. Так, у народній творчості епітети, метафори, порівняння, як правило, сталі, традиційні, а в літературі їх оригінальність є необхідною умовою, при чому тут навіть традиційні художні засоби наповнюються новим змістом.

Окрім уже відзначених відмінностей, усна народна творчість у порівнянні з літературою має ще ряд специфічних рис, які відрізняють фольклор від авторської творчості.

Однією з істотних відмінностей є характер творення та побутування текстів: у народній словесності — в усній формі, в літературі— в письмовій. Це пов'язано з тим, що фольклор виникає у дописемний період як система поглядів, обрядів та магічних ритуалів, які передаються в усному мовленні з покоління в покоління, зберігаючись у народній пам'яті. Професійна література зароджується значно пізніше на основі письма і твориться в середовищі освічених людей.

На відміну від літературних творів, які обов'язково мають конкретного автора (ім'я його, як правило, відоме), народнопоетичні твори не мають автора, і в цьому виявляється їх анонімність (невідоме авторство). У цьому усна народна творчість «ґенетично пов'язана з мовою, яка теж ніким не вигадана, і не має ні автора, ні авторів... Вона виникає і змінюється цілком закономірно і незалежно від волі людей, всюди там, де для цього в історичному розвитку народів склалися відповідні умови». Із цим пов'язана ще одна специфічна риса народної словесності — колективність. Літературний твір має свого автора, індивідуальність якого (погляди, думки, ставлення і т. д.) відображена в тексті. Це не означає, що письменник відірваний від народного середовища, але думки, висловлені ним, не завжди збігаються із загальноприйнятими. Він може випереджувати свій час, може виявляти відмінне від інших ставлення до навколишнього світу, може «полемізувати» зі своєю епохою. Властиво, письменник майже ніколи не висловлює думок «загальнонародних», і в цьому плані література є відображенням не дійсності, а художньо-мистецького світу її творців. Усна народна творчість твориться колективно.

Кожен твір у процесі побутування, передаючись з уст в уста, проходить своєрідне шліфування з точки зору народного ставлення до моралі, життєвих засад. Навіть коли окремі виконавці вносять свої зміни, відповідно до власних поглядів і уявлень, то в народі зберігаються лише ті твори чи їх елементи, що повністю відповідають загальному світобаченню. Все «чуже», «невідповідне» втрачається, відсіюється, і народними стають тільки ті тексти, що повністю відповідають загальноусталеним нормам. Таким чином в усній словесності фіксується колективне ставлення до світу і явищ в ньому, до людини і природи, в чому виявляється її народність. З приводу цього М. Грушевський зазначав: «Твір не записаний — перепущений через усну традицію поколінь, часом довгого ряду їх — тратить сі контури, обтирається, шліфується, як камінь, несений водою. Колектив, властиво, цілий ряд колективів, через які сей твір переходить, мандруючи з покоління в покоління, з краю в край, мають тенденцію стирати все індивідуальне, зв'язане з обставинами місця й моменту, а полишати й розвивати найбільш загальне, яке віддає настрої питомі, загальнолюдські, більше-менше спільні різним верствам, часам і місцям. Притім з такими творами поводяться часто дуже свобідно: їх зміняють відповідно свому уподобанню, перероблюють, комбінують — беруть з одного початок, з другого кінець. Часом заціліють імена осіб і місцевостей, але до них причепляться зовсім нові факти; часом навпаки: затримується тема, але тратяться всі вказівки на місце, час і особи. Усні твори, які перейшли через кілька країв, через кілька віків, не раз тратять свій характер ґрунтовно — зістається тільки скелет фабули. Твори, які обертаються приблизно в тім самім соціальнім, класовім і національнім окруженні, тратять менше, і не раз від колективного шліфування багато виграють в естетичному розумінні та дістають більшу вартість як вираз колективного настрою».

Особливості побутування творів фольклору спричиняють ще одну його специфічну рису — імпровізованість. Кожен літературний твір, як правило, є неімпровізованим, оскільки, будучи написаним і завершеним, вже не змінюється. Це пояснюється відмінностями процесів сприймання народних та літературних текстів. У літературі процес сприймання здійснюється читачем через посередництво тексту твору. За таких умов читач може погоджуватися чи не погоджуватися із думками відсутнього автора, виявляти різне ставлення, але не може вносити змін у створений ним текст.

У процесі сприймання народнопоетичних творів є дві величини — виконавець і слухач. Але цей процес не можна ототожнювати зі сприйняттям літературного твору, оскільки виконавець не є автором. Виконуючи твір, він не відтворює його дослівно, а вносить свої зміни, які можуть бути різного типу: ними він може виявляти своє ставлення, заповнювати забуті місця тексту, пристосовуватись до аудиторії (в залежності від віку слухачів, тощо). Таким чином фольклорний твір побутує в постійному русі і зміні, чим відрізняється від літературного, який не змінюється.

При постійній змінності та імпровізованості народні твори, поширюючись на різних територіях, під впливом багатьох факторів можуть набувати нових рис мовного плану (пристосовуючись до певних діалектів), а також змістового (доповнення, вилучення чи інші зміни окремих елементів), може змінюватись мелодія та драматургія, з якою вони пов'язані.

З часом один твір побутує в народі у кількох чи багатьох варіантах, що зумовлює таку особливість народної словесності як варіантність. «У кожній місцевості відповідно до діалекту, клімату, території і звичаїв нова пісня потроху змінюється: незвичні або надто індивідуальні її риси затираються, діалектні форми однієї місцевості поступаються місцем іншим; відповідно до кращої чи гіршої пам'яті співака одні строфи випадають, з'являються інші, вирвані з якоїсь іншої пісні, ці знову підлягають поступовій зміні, і в такий спосіб пісня повільно розщеплюється на велику кількість варіантів, в яких первісний мотив з часом підлягяє видозміні, затемненню або розвитку то в один, то в другий бік і з яких потім за відповідних умов можуть постати окремі пісні з близькими, але мало між собою схожими мотивами»7. Тому фольклорний твір не можна вивчати тільки в одному записі. Для його аналізу потрібно зібрати максимальну кількість його варіантів. Варіантність усної народної творчості як паралельне існування різних версій одного твору протиставляється одиничності творів художньої літератури (якщо в художній літературі певний твір існує у кількох авторських редакціях чи перекладах на інші мови, то така зміна має іншу природу).

Важливою рисою усної народної творчості є її зв'язок з традицією, тобто традиційність, що виявляється у відносній незмінності фольклорних жанрів та їх поетичних систем. Якщо у народній творчості і відбуваються певні зміни, то це дуже довготривалий процес, який часто охоплює десятиліття, а то й століття. У цьому плані література значно відкритіша до всіляких змін, що відбуваються в житті та суспільстві. Як індивідуальна творчість вона більше тяжіє до новаторства, яке умовно є продовженням літературної традиції або її запереченням.

Окрім відмінностей між словесним фольклором та літературою, зумовлених різним творенням та побутуванням, в них існує цілий ряд диференційних ознак у межах жанрової поетики. Це, перш за все, викликано відмінностями у призначенні текстів обох сфер. Якщо у літературі основною функцією є художньо-естетична, то у фольклорі на перший план виступає його утилітарне призначення (наприклад, замовляння сил природи, щоб мати хороший урожай, колискова — щоб приспати дитину і т. ін.). При цьому в більшій чи меншій мірі додатковою (а часто основною) ознакою всіх жанрів фольклору є побутове застосування або виконання з певної нагоди (весільні пісні — з нагоди одруження, жнивні пісні — у час збирання врожаю, веснянки — зустрічаючи весну і т. ін.).

Кожному жанрові народної творчості властива своєрідна форма виконання: думи — виконуються речитативом під музику, пісні — співаються однією особою чи хором, веснянки — у формі хороводу, де спів супроводжується певними рухами, потішки чи ігри вимагають від виконавців певних дій. Є ряд обрядів, для здійснення яких необхідні ще й різні предмети (свічки, дзеркала, вода, зерно, тощо). У таких випадках текст, музика, танцювальні рухи, дії та допоміжні предмети становлять з текстом єдине ціле, і народний твір не може розглядатися тільки у словесній формі, відірвано від допоміжних елементів. У своєрідній розмитості жанрів, а також поєднанні у них елементів інших видів мистецтв (музики, драми і т. д.) виявляється синкретизм фольклору. Синкретизм — (гр. synkretismos — об'єднання) — у первісному мистецтві — поєднання різнорідних елементів (танцю, співу, музики, слова, жестів і т. д.) у єдиному вираженні. Так, наприклад, загальновідома гаївка «Подоляночка» може сприйматись і як драматична сценка, і як гра, і як пісня, що супроводжується рухами.

Літературні жанри виразно окреслені, між ними існує відносне розмежування. Тут також немає такої різноманітності щодо форм виконання. Літературні твори, як правило, сприймаються у процесі читання або слухання, під час декламування, яке часом супроводжується музикою, але це не обов'язково (крім того вибір мелодії носить суб'єктивний характер і в більшості випадків літературний твір не пов'язується з конкретним музичним варіантом — за винятком поезій, покладених на музику). До того ж літературні твори не виконують побутових функцій і, як правило, не стосуються конкретних випадків чи ситуацій, до яких би вони були приурочені.

Засадничою відмінністю між усною народною творчістю та літературою є їхнє відношення до дійсності. Якщо у художніх творах авторів відображаються їхні естетичні концепції — так звана друга дійсність, тобто дійсність, пропущена крізь індивідуальну свідомість, то в народних творах — дійсність зображена крізь призму сприйняття народу, і вона, як правило, зміщена — опоетизована, героїзована, звеличена з метою її наближення до народного ідеалу.

Звідси — особливості образів головних персонажів. У літературному мистецтві вони можуть бути настільки різноманітні, наскільки це виявляється у житті — з позитивними та негативними прикметами характеру, різними зовнішніми ознаками, тощо. Головний персонаж народного епосу — це завжди позитивний герой, що втілює в собі все найкраще з народної уяви. Він зображений монументально, його постать ідеалізована, героїзована, звеличена. Незалежно від того, чи це герой казкового чи неказкового епосу, історичної пісні чи думи, це завжди тип, який водночас є уособленням сили, відваги, добра. І хоч в тексті рідко подається його розгорнута портретна характеристика (якщо вона є, то окреслюється окремими штрихами), він постає в народній уяві абсолютним втіленням фізичної і духовної краси. У відповідь на суперечки про те, чи головний герой фольклору є «трудовим ідеалом краси» (Чернишевський) чи «сексуальним ідеалом краси» (Пропп), можна сказати, що народ не висуває на перший план якусь одну з позитивних характеристик за рахунок применшення іншої. Головний персонаж — ідеальний цілковито.

Усі образи фольклору (і позитивні, і негативні) є втіленням чи уособленням певних сил. Про це свідчить багато фактів. По-перше, вони не індивідуалізовані: у тексті рідко дається їхня психологічна характеристика. По-друге, герой народної творчості у більшості випадків не має імені. Він — завжди тип: князь, царевич, змій і т. п. Окремі імена, такі як Іван Царевич, Василиса Прекрасна та ін. вказують не на окрему індивідуальність, а окреслюють певний тип. Навіть реальні народні герої, які є персонажами історичного епосу, зображаються з цих самих позицій (є типізованими, схематичними, ідеалізованими). Крім того, головні герої давнього народного епосу ніколи не вмирають (вони народжуються, воюють, діють). Щодо негативних персонажів, то ніколи не оповідається про їхнє народження і життя, зображається лише їхня загибель. Смерть позитивного героя є ознакою пізнього періоду творення тексту. Оскільки всі герої є втіленням певних сил, то основний конфлікт у народному епосі побудований на боротьбі цих сил (царевича зі змієм, богатиря з ворожим військом, Байди з турецьким ханом тощо). У ліриці цей конфлікт виявляється у суперечності між ліричним героєм та жорстоким, ворожим до нього світом.

У цьому плані близькою до усної народної творчості є література романтизму, що у своєму виникненні багато в чому завдячує фольклорній традиції.

Важливою характеристикою епічних народних творів є побудова сюжету на основі дій головного персонажа. Тому оповідний фольклор характеризується надзвичайною динамікою дії. Почавшись, дія стрімко розгортається до завершення твору. Героєві часто доводиться здійснювати незвичайні за силою та героїзмом вчинки, долати труднощі, але він завжди виходить переможцем, а зло виявляється переможеним. Дія у народній творчості не терпить перерв, на ній зосереджується вся увага слухачів, тому перешкоди, які трапляються на шляху до благополучної розв'язки, підвищують інтерес, ніколи не порушуючи єдності і безперервності. Виняткове зацікавлення оповідача та слухача перипетіями пояснює відсутність у народних творах деяких ознак, властивих для літератури. Тут, перш за все, немає інтересу до середовища дії (наприклад, опису умов життя героїв, інтер'єру житла). Також відсутні будь-які ліричні відступи, якими б тимчасово переривалася дія. Навіть пейзажі зустрічаються рідко: «Художнього опису природи ми в епічному фольклорі ніколи не маємо. До природи оповідач байдужий: ні місце дії, ні пори року, ні вечірнє чи нічне небо, ні стан погоди його не цікавлять, якщо тільки цього не вимагається за умовами ходу дії».

Крім того, події чи вчинки, описані у фольклорі, не вимагають логічного обґрунтування чи пояснення, причинно-наслідкового зв'язку як у реалістичній літературі. У народних творах достатньо вказівки на певний факт: «Жив собі чоловік, і сталось так, що...», «Одного разу він вирішив...», «Вона пішла в ліс, і там заблудилась...», «Треба було йому вирушати в дорогу...». Але при цьому незмінно важливим залишається збереження хронологічної послідовності розгортання подій. Тому в народних творах ніколи не порушується порядок елементів сюжету (як це буває в літературі, коли твір, наприклад, може починатись кульмінацією, тощо). З огляду на це сюжетно-композиційна будова фольклорних текстів завжди простіша. Цьому сприяє і те, що тут, як правило, є лише одна сюжетна лінія, яка відбиває динаміку дії головного героя. Якщо у творі фігурує два головних герої — брати, побратими, друзі (що характерне для пізніх періодів розвитку фольклору), то дія ніколи не відбувається одночасно у двох різних місцях. Коли один з героїв зображений у дії, інший завжди знаходиться у бездіяльності (спить, зачарований, перетворений у камінь чи інше, в полоні), і перший персонаж про це довідується від людини, тварини чи пташки, у казках йому про це повідомляє вітер, сонце, місяць чи спеціально залишений для цього предмет (меч ржавіє, кровоточить, всихає дерево і т. ін.).

Таким чином всі події відбуваються «на очах» у слухача. Не зважаючи на те, що дія динамічна і розгортається дуже швидко, в Усній народній творчості хронотоп (просторово-часові зв'язки) також відрізняється від літературного. У народних творах питання простору та часу становить досить складну проблему. В. Пропп навіть висловлює думку, що «часу і простору в фольклорі власне нема», оскільки «Поетика фольклору є поетикою рухомих тіл», то «простір існує не сам по собі, а тільки відносно руху героя» (емпіричний). У народній традиції немає описів простору, відокремленого від місця подій. Досить рідко зображається те, що знаходиться поза горизонтом бачення головного персонажа: послідовно змальовується тільки те, що він бачить, куди йде, де знаходиться. Усе інше є наче в іншому вимірі, який не описується. Яскравим прикладом цього є казки, де зустрічаємо: «Тут звідки не візьмись — змій», «Раптом прилетів вихор», — певні явища чи речі з'являються з-поза меж досяжного героєві простору, який сприймається як потойбіччя. Подібний прийом зустрічається у ліриці: коханий поїхав у далекий край, звідки вісточку може принести тільки вітер, вода, сива зозуля, ворон тощо.

Час у народній творчості не виступає як окрема величина. Навіть вік героїв тут майже ніколи не вимірюється роками («жив собі старий чоловік, і мав він трьох синів: старшого, середульшого і молодшого», «була в царя дочка — молода дівчина»). Тим більше, що герої ніколи не старіють: будучи типами характерів, вони, водночас, є віковими типами: дитина, юнак, чоловік, старець. Головний герой постає як сформована постать, при цьому процес формування його ніколи не змальовується (у літературі цьому може приділятися значна увага). Також рідко можна сказати, який проміжок часу охоплюють описані в творі події. Тому час у фольклорних текстах вимірюється, як правило, не місяцями чи роками, а діями головного героя.

Між усною словесністю та професійною авторською літературою відбуваються постійні взаємовпливи, вони запозичують одна в одної теми, мотиви, образи: «Між писаною і неписаною словесністю завжди існує певний зв'язок, часами дуже тісний і нерозривний — певна дифузія, ендосмос і екзосмос, процес просочування з однієї сфери до другої. Мотиви і манери писаної літератури ширяться в тих кругах, де розвивається словесність неписана...». (Ендосмос — процес просочування із зовнішньої сфери всередину середовища; екзосмос — процес просочування із середовища назовні).

Отже, попри певні взаємовпливи та взаємодії усної народної творчості та літератури, враховуючи всі вище вказані їх відмінності, приходимо до висновку, що вони настільки принципові, що це змушує нас виділяти усну народну творчість та літературу як окремі види словесного мистецтва, які відрізняються не тільки своїм походженням, а й функціями та формами існування. Відповідно розмежовуємо фольклористику та літературознавство як окремі дисципліни, що відрізняються об'єктами дослідження, а також методами їх аналізу та вивчення.

 

Періодизація фольклору

Проблема періодизації фольклору залишається до цього часу дискусійною. Існують різні, часто протилежні думки щодо поділу історії розвитку і… Та, незважаючи на це, важко не помітити, що різним епохам чи періодам властиві… Подана нижче періодизація усної народної творчості є умовною, але не безпідставною, бо спирається на періодизацію…

Напрями та школи фольклористики

Фольклористика як наука пройшла довгий час становлення і розвитку, в ході якого змінювались її засади, місце серед інших дисциплін та методи… Міфологічна школа (перша половина 19 ст.) виникла в руслі… Наступним етапом в історії цієї школи стало виникнення у ній порівняльно-міфологічної школи. її засновниками були…

Література

 

Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. — К.: Либідь, 1998. — 408 с

Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — 246 с.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — 392 с.

Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. — К.: Наук, думка, 1975. — 270 с

Єфремов С. Історія українського письменства. — К.: Феміна, 1995. — 688 с.

Колесса Ф. Українська усна словесність / Вступ, ст. М. Мушин-ки. — Едмонтон, 1983. — С 1—154.

Колесса Ф.М. Фольклористичні праці. — К.: Наук, думка, 1970. — 415 с

Мишанич С.В. Система жанрів в українському фольклорі // Українознавство: Посібник. — К.: Зодіак-ЕКО, 1994. — С 263—276.

Пропп В. Поэтика фольклора. — М.: Лабиринт, 1998. — 352 с.

Сиваченко М.Є. Сторінки української літератури і фольклористики. — К.: Наук, думка, 1990. — 301 с

Франко І. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Вид-во АН УРСР, 1955. — 289 с

Франко І. Дві школи в фольклористиці // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 29. — К.: Наук, думка, 1981. — С 416—424.

Чижевський Д. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Тернопіль, 1994. — 480 с.

 

 

Розділ 2. Основні світоглядні системи українського фольклору

 

Дохристиянські вірування давніх слов'ян

Проблема виникнення фольклору у світоглядно-історичному плані є досить складною. Складність її вирішення криється у значному часовому проміжкові, що… Записані твори української усної словесності, які є предметом вивчення… Багато з цих елементів наявні в пісенно-епічній творчості інших народів (при чому не тільки слов'янських). Це є…

Християнство і його вплив на розвиток української народної словесності

Офіційною датою впровадження християнства у Київській Русі вважається 988 рік, коли князь Володимир хрестив свій народ. Але, як зазначалось раніше,… Християнство давало нові можливості розвитку духовного і матеріального. Його… Разом з новим віровченням, християнство принесло в Русь нову .мораль, що будувалась на біблійних заповідях, основу…

Література

 

Боплан Г.-Л. де. Опис України: У 2 т. — К.: Наук, думка; Гарвард; Кембрідж, 1990. — 256 с

Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. - К., 1993.-414 с.

Головацький Я. Виклади давньослов'янських легенд або міфологія, укладена Я.Ф. Головацьким — К., 1991. — 93 с

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — 392 с.

Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К., 1989.— 304 с.

Костомаров М. Слов'янська міфологія. — К.: Либідь, 1994. — 283 с

Лозко Г. Українське народознавство. — К.: Зодіак-ЕКО, 1995. — 368 с

Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу: Історично-релігійна монографія. — К., 1994. — 424 с

Москаленко М. Фольклорний алфавіт давньоруського космосу // Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі. — К., 1988. — С 7—46.

Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства: Навч. посіб. — К.: Глобус, 1996. — 220 с

Плачинда С Словник давньоукраїнської міфології. — К.: Український письменник, 1993. — 63 с

Рыбаков БА. Язычество древних славян. — М., 1981. — 750 с.

Рыбаков БА. Язычество Древней Руси. — М., 1978. — 787 с.

Тайлор Э.Б. Первобытная культура. — М., 1989. — 573 с.

Тимощук Б.О. Язичницькі святилища Галицької Русі // Історико-філологічний вісник українського інституту. — М., 1997. — С. 176— 181.

Українська минувшина: Ілюстрований етнографічний довідник / А.П. Пономарьов, Л.Ф. Артюх, Т.В. Косміна та ін. — 2-ге вид. — К.: Либідь, 1994. — 256 с

Українське народознавство / За заг. ред. СП. Павлюка та ін. — Львів: Фенікс, 1994. — 605 с

Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. — М., 1998. — 800 с.

Фрэзер ДжДж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. — М., 1984. — 703 с.

Чмихов М.О. та ін. Археологія та стародавня історія України: Курс лекцій. — К.: Либідь, 1992. — 376 с.

Чмихов М.О., Черняков І.Т. Хронологія археологічних пам'яток епохи міді-бронзи на території України. — К., 1988. — 180 с

 

 

Розділ 3. Магія і міфологія

 

Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми

Магія (лат. magia, від гр. mageia — чародійство) — система обрядів, пов'язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чином впливати на людей,… Магія як явище, породжене прадавнім світоглядом, є характерною ознакою… Магія як цілісне сформоване явище життя суспільства на низькому рівні його розвитку поділяється на два пласти: 1)…

Поетика жанрів магії

У поетиці магічних жанрів перш за все виразно простежується їх композиційно-синтаксична алогічність, відсутність причинно-наслідкових зв'язків, а… Особливістю поетики даних жанрів є також їх кумулятивна побудова, тобто… Християнство вело боротьбу проти магії, як такої, що суперечить біблійному вченню, оскільки передбачає очікування…

Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми

Магія (лат. magia, від гр. mageia — чародійство) — система обрядів, пов'язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чином впливати на людей,… Магія як явище, породжене прадавнім світоглядом, є характерною ознакою… Магія як цілісне сформоване явище життя суспільства на низькому рівні його розвитку поділяється на два пласти: 1)…

Поетика жанрів магії

У поетиці магічних жанрів перш за все виразно простежується їх композиційно-синтаксична алогічність, відсутність причинно-наслідкових зв'язків, а… Особливістю поетики даних жанрів є також їх кумулятивна побудова, тобто… Християнство вело боротьбу проти магії, як такої, що суперечить біблійному вченню, оскільки передбачає очікування…

Давня праслов'янська міфологія

На основі язичницьких вірувань та релігійних уявлень формується давньослов'янська міфологія. Українська міфологія як сукупність народних міфів… Міф (від гр. mythos — слово, переказ — розповідь про богів, духів, героїв,… Лише згодом міф оформлюється у слова, але речі, рухи, звуки зберігають міфічне значення. Тому «міф становить систему…

Література

 

Балушок В. Обряди ініціації українців та давніх слов'ян. — Львів; Нью-Йорк, 1998. — 216 с

Бондарук О. Слов'янська міфологія. Загадки прадавніх вірувань слов'янських народів // Міфи народів світу. — Львів: Просвіта, 1997— С 265—326.

Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування / Вступ, ст. В. Шевчука. — К.: Довіра, 1993. — 414 с

Войтович В. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. — Рівне: Оріана, 1997. — 332 с

Головацький Я. Виклади давньослов'янських легенд або міфологія, укладена Я.Ф. Головацьким. — К., 1991. — 93 с

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — 392 с.

Элиаде М. Аспекты мифа. — М., 1994. — 239 с. Еремина В.И. Ритуал и фольклор. — Л., 1991. — 208 с. Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С 18—20.

Знойно О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К., 1989,— 304 с.

Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі / У поряд., передм. та пер. М. Москаленка. — К., 1988. — 292 с

Ковальчук О. Українське народознавство. — К.: Освіта, 1992. — 176 с

Колесса Ф. Українська усна словесність / Вступ, ст. М. Мушиний.— Едмонтон, 1983. — С 30—35.

Костомаров М. Слов'янська міфологія. — К.: Либідь, 1994. — 283 с Котерелл Артур. Мифология: Энциклопедический справочник: Пер. с англ. — Белфакс: Белфакс издатгрупп, 1997. — 256с.

Лосев А.Ф. Миф. Число. Сущность. — М.: Мысль, 1991. — 919 с. Лосев А.Ф. Очерки античного символизма и мифологии. — М.: Мысль, 1991. — 959 с.

Маковский ММ. Сравнительный словарь мифологической символики в индоевропейских языках. Образ мира и мир образов. — М., 1996. — 415 с.

Мифология. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. Е.М. Ме-летинский. — 4-е изд. — М., 1998. — 736 с.

Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. — К.: AT «Обереги», 1992. — 85 с.

Новикова М. Прасвіт українських замовлянь // Українські замов-яння / Упор. М.Н. Москаленко. — К.: Дніпро, 1993. — С 7—29.

Нлачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. — К.: Укр. письменник,1993. — 63 с

Пономарьов А. Царина народної уяви та її класичні розробки // українці: народні вірування, повір'я, демонологія. — К.: Либідь, 1991.— С 5-25.

Потебня АА. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — 624 с Свидницький А. Відьми чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примхливі оповідання люду українського // Свидницький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С 412—455.

Свидницький А. Злой дух (Народные Южнорусские поверья) // Свидницький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С. 406—411.

Свидницький А. Остатки от времён доисторических (Народные предания) // Свидницький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С. 513—517.

Тайлор Э.Б. Первобытная культура. — М., 1989. — 573 с.

Тэрнер В. Символ и ритуал. — М.: Наука, 1983. — 274 с.

Топоров В. О ритуале. Введение в проблематику // Архаический ритуал в фольклорных и раннеисторических памятниках. — М.: Наука, 1980. — С. 3—51.

Українські замовляння / Упор. М.Н. Москаленко. — К.: Дніпро, 1993. — 309 с.

Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. — К.: Либідь, 1991.— 638 с.

Франко І. Як творилася слов'янська міфологія // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 37. — К.: Наук, думка, 1982. — С 425—432.

Фрейденберг О.М. Миф и литература древности. — М., 1998. — 800 с.

Фрэзер ДжДж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. — М., 1984. — 703 с.

 

 

Розділ 4. Календарно-обрядова творчість

У фольклористиці загальнопоширена думка про те, що первісні ритуалізовані тексти лягли в основу календарно-обрядової лірики народної творчості в… Отже слово у найдавніших формах народної творчості невіддільне від дії - Воно… На основі древніх міфів-рухів, їх поєднання, виникають суцільні оповіді — міфи-танці. У залежності від призначення,…

Ритуально-міфологічна основа зимового циклу календарної обрядовості

Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. Центральним… Поява на небі Зорі, якій у міфах надається роль вістунки, є знаком, що Сонце… Святкування Різдва у найдавніші часи виливались у послідовні релігійні містерії, що здійснювались процесіями жерців,…

Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості

Усі тексти, якими супроводжувалися магічно-обрядові ритуали, виникли на основі прадавніх замовлянь, ритмічний характер та часті повтори яких сприяли… Колядки. Єдиної думки щодо походження слова «коляда» немає. Багато дослідників… Відповідно, колядками називаються поетично-пісенні народні твори, які виконуються в час і з нагоди святкування Коляди,…

Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості

Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. Від часу зимового сонцестояння, коли день починає збільшуватись, із святкуванням… У давнину рік поділявся не на 4 періоди, а на 2 — час тепла та час холоду, між… Трактуючи своєрідним чином усі явища природи та навколишнього світу, давні праслов'яни виробили цілісну систему…

Жанри весняного циклу календарно-обрядової творчості

У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс —… Відповідно до основних обрядових дійств, можна виділити такі жанри народної… Веснянки — це календарно-обрядові пісні весняного циклу, які мають закличний характер і сприймаються як звертання до…

Ритуально-міфологічна основа літнього циклу календарної обрядовості

Усна народна творчість літнього циклу є продовженням річної календарної обрядовості. У ній знаходимо тісний зв'язок із ритуалами та піснями зимового… Літній цикл народної творчості становить цілісну систему обрядово-поетичних… Хоча чіткої межі між весняними та літніми ритуалами немає, умовно початком святкувань літнього циклу можна вважати…

Жанри літнього циклу календарно-обрядової творчості

Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної творчості, що їх супроводжували: маївки, русальні пісні, петрівчані… Маївки (майські пісні) — твори календарної обрядовості початку літа, назва…  

Ритуально-міфологічна основа осіннього циклу календарної обрядовості

Осінній цикл — останній у календарно-обрядовій творчості, він виявляє тісний зв'язок із попередніми, будучи їх тематично-функціональним… Як у всій народній обрядовості, традиції цього періоду мають міцну… Умовною межею між літнім та осіннім циклами є час завершення Петрівки. Обрядові дійства осіннього періоду, елементи…

Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості

На різних слов'янських територіях є свої відмінності, зумовлені різними видами занять (скотарство, землеробство, виноградарство), видами… Зажинкові (зажнивні) пісні — це твори календарної обрядовості осіннього циклу,…  

Драматизовані календарно-обрядові дійства. Форми функціонування молодіжних громад

Спільним мотивом усіх циклів календарно-обрядової творчості є натяки та згадки про таке явище народної річної традиції як вулиця. Вулиця була тісно… Ці явища функціонування та взаємодії молодіжних куренів, як і народна… Пізніші нашарування — поява значної різниці в моралі поселень та військових громад, а згодом — прихід на слов'янські…

Зв'язок жанрів календарно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження

Календарна обрядовість цікавила письменників від початку зародження нової української літератури. Так, одна з перших п'єс — опера С. Писаревського… Чи не найпоширенішим жанром, запозиченим літературою з народної словесності, є… У літературі представлені й інші жанри календарно-обрядової лірики. Стилізаціями під народні колядки є вірш Лесі…

Література

 

Балушок В. Обряди ініціації українців та давніх слов'ян. — Льйів; Нью-Йорк, 1998. — 216 с

Вже весна воскресла. Гаївки. — Тернопіль: Чумацький шлях, 1992.— 98 с

Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: У 2 т. — К.: Оберіг, 1991. — Т. 1. — 450 с; Т. 2. — 445 с

Гнатюк В. Гаївки // Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — О 138—151.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — С. 392.

Дей О.І. Українські колядки і щедрівки в дослідженнях слов'янських вчених // Дей О.І. Сторінки з історії української фольклористики. — К.: Наук, думка, 1975. — С 220—234.

Жниварські пісні / У поряд, та вступ, ст. Ю. Крутя. — К., 1971.— 271с.

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості / Вступ, ст., упоряд. та приміт. Н.С. Шумади. — К., 1998. — О 24—125.

Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі / Упоряд., передм. та пер. М. Москаленка. — К., 1988. — 292 с

Календарно-обрядові пісні. — К., 1987. — 392 с

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн., 4 т. — Кн. 1. — К.: AT «Обереги», 1994. — 400 с.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 2 кн., 4 т. — Кн. 2. — К.: AT «Обереги», 1994. — 528 с

Климець ЮД. Купальська обрядовість на Україні. — К., 1990. — 142 с

Колесса Ф. Українська усна словесність / Вступ, ст. М. Мушин-ки. — Едмонтон, 1983. — С 1—154.

Календарно-обрядові пісні / Упоряд., передм., приміт. О.Ю. Чеба-нюк. — К., 1987. — С 35—66.

Колядки і щедрівки / Упоряд., вступ, ст. і примітки О Глушка.— К., 1991.— 239 с

Колядки та щедрівки / Вступ, ст. О. Дея. — К.: Наук, думка, 1965.— 640 с.

Круть ЮЗ. Хліборобська обрядова поезія слов'ян. — К.: Наук, думка, 1973. — 208 с

Кутельмах К.М. Календарна обрядовість // Гуцульщина: Істори-ко-етнографічне дослідження. — К., 1987. — О 286—302.

Потебня АА. О купальских огнях и сродных с ними представлениях // Потебня А.А. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — О 530— 552.

Потебня АА. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий // Потебня А.А. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — С. 379—443.

Потебня АА. О некоторых символах в славянской народной поэзии / Потебня А.А. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — С. 285—378.

Свидницький А. Великдень у подолян // Свидницький А. Твори.— : Наук, думка, 1985. — С. 456—512.

Скуратівський В. Дідух: Свята українського народу. — К.: Освіта, 1995. — 272 с.

Скуратівський В. Місяцелік. Український народний календар. — К., 1993. — 207 с.

Скуратівський В. Обереги пам'яті. Народний агрокалендар. — К.: Скарбниця, 1992. — 112 с.

Тесленко А. На досветках // Тесленко А. Твори. — К.: Наук, думка, 1988. — С. 255—256.

Тесленко А. Ночь на Ивана Купала в с. Харьковцах // Тесленко А. Твори. — К.: Наук, думка, 1988. — С. 247—254.

Українка Леся. Купала на Волині // Українка Леся. Зібр. творів: У 12 т. — Т. 9. — К., 1977. — С. 9—29.

Українські народні пісні: Календарно-обрядова поезія. — К., 1963.— 568 с.

Українські народні свята та звичаї. — К.: Т-во «Знання» України, 1993. _ 112 с

Українські символи / За ред. М. Дмитренка. — К., 1994. — 140 с

Федас Й.Ю. Український народний вертеп (у дослідженнях 19— 20 ст.).— К.: Наук, думка, 1987. — 182 с

Франко І. До історії українського вертепу XVIII в. // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 36. — К.: Наук, думка, 1980. — С 170—375.

Франко І. Наші коляди // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 28. — К.: Наук, думка, 1980. — С 7—41.

Франко І. Нові матеріали до історії українського вертепу // Франко І. Твори: У 50 т. - Т. 38. - К.: Наук, думка, 1983. - С 378-402.

Франко І. Южнорусская пасхальная драма // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. ЗО. — К.: Наук, думка, 1981. — С 262—313.

Франко І. Як творилася слов'янська міфологія // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 37. — К.: Наук, думка, 1982. — С 425—432.

Фрэзер ДжДж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. — М., 1984. — 703 с.

 

 

Розділ 5. Родинно-обрядова творчість

Родинно-обрядова творчість — це система ритуально-обрядових дій у пісенно-музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя… Система родинної обрядовості є однією з найархаїчніших в усній народній… Як і календарно-обрядова творчість, родинна обрядовість виникає на основі тотемічно-анімістичних вірувань та культів і…

Весільна обрядовість, її виникнення та становлення

Весільна обрядовість — це система драматично-ритуальних дій та пов'язаних з ними пісенно-поетичних текстів, що виконуються з нагоди шлюбу хлопця та… Весілля як зародження нової сім'ї має довгу передісторію виникнення, що… Найдавнішим періодом був час гетеризму (термін введений Е. Тайлором), коли, «мужчини і жінки жили статевим життям…

Весілля як драма. Його основні етапи та народнопісенний супровід

Родинно-обрядова творчість в цілому, а весілля зокрема тісно пов'язані з народною драмою. У певному сенсі система ритуалів та традицій з нагоди… На різних територіях склад весільної дружини, кількість дружбів, старостів та… Етапи весілля. Архаїчне весілля як цілісна народна драма складається з ряду обрядових дій, монологів, діалогів та…

Зв'язок весільного обряду з іншими жанрами

Весільна драма як система обрядів та ритуальних дій — явище складне та неоднорідне. Вона виявляє зв'язок з магією у текстах-замовляннях на щастя,… Окремі тексти зафіксували елементи найдавніших форм язичництва. Такою,…  

Народна обрядовість, пов'язана з народженням дитини

Поява у сім'ї дитини є важливою подією для всієї родини. У давнину народження дитини теж сформувало цілу систему обрядів, метою яких було… Обряди, що здійснювались у передпологовий період, становили своєрідну систему… Перед пологами до сім'ї, у якій повинна була народитись дитина, запрошували бабу-повитуху, і вона залишалась на час…

Похоронна обрядовість

Похорон як етап життя родини — це система ритуально-обрядових дій, що здійснюються у зв'язку зі смертю представника роду та супроводжують його… Найархаїчніші ритуали, пов'язані зі смертю людини, у праслов'ян як і ряду… У різні епохи обряд поховання здійснювався по-різному: в доісторичну добу покійника спалювали у вогнищі, часто разом…

Голосіння та їх жанрові різновиди

Жанр усної народної творчості, яким супроводжуються похоронні ритуальні дії, називається голосіннями (чи плачами). Голосіння — це словесно-поетичні… На думку О. Фрейденберг, голосіння первісно походять від міфів-лачів. Форма їх… Виконавцями голосінь могли бути професійні плакальниці або родичі померлого (як правило, тільки жінки). Ці твори…

Розвиток жанру голосіння, його різновиди

Жанр голосінь має свою еволюцію, що полягає не лише у розвиткові похоронних плачів, а й у виникненні інших різновидів голосінь, нe обов'язково… Рекрутські голосіння — це вид речитативно-поетичного плачу з приводу проводів… На перший погляд, здається очевидним, що рекрутські голосіння як вид плачу виникли значно пізніше, ніж похоронні (коли…

Обряди, пов'язані з будівництвом дому та новосіллям

У системі родинної обрядовості, у тому вигляді, в якому вона дійшла до нашого часу, чітко простежуються ритуали та обряди, пов'язані з будівництвом… Початковим етапом був вибір місця для дому, що, як правило, здійснювався за… При будівництві у стіни могли закладати різноманітні ритуальні речі — із добрими, і з поганими намірами. Кожен етап…

Зв'язок жанрів родинно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження

Із зародженням нової української літератури письменники почали широко використовувати у своїх творах елементи родинної обрядовості. Найперше це… Похоронний обряд давніший за походженням, тому його мотиви зустрічаємо вже в… Обряд похорону детально описаний у повістях Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», І. Нечуя-Левицького «Микола Джеря», М.…

Література

 

Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні. — К., 1988. — 189 с.

Весілля: У 2 кн. / Передм. 0. Правдюк. — К.: Наук, думка, 1970. — Кн. 1. — 451 с — Кн. 2. — 476 с.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — 392 с.

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С 126—142.

Здоровега Н. Нариси народної весільної обрядовості в Україні. — К.: Наук, думка, 1974. — 159 с

Колесса Ф. Українська усна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 66—80.

Лозинський Й.І. Українське весілля / Упоряд. і вступ, ст. Р.Ф. Кир-чіва. — К.: Наук, думка, 1992. — 174 с.

Потебня АА. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий // Потебня А.А. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — С. 379—443.

Потебня АА. О некоторых символах в славянской народной поэзии // Потебня А.А. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — С. 285—378.

Потебня АА. Переправа через воду как представление брака // Потебня А.А. Слово и миф. — М.: Правда, 1989. — С. 553—565.

Українські символи / За ред. М. Дмитренка. — К., 1994. — 140 с.

Фрэзер ДжДж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. — М., 1984. — 703 с.

Чмихов М.О. Кургани як явище давньої культури. — К., 1993. — 144 с.

 

 

Розділ 6. Героїчний епос

Так показує дослідження розвитку культури різних народів, кожна нація в добу свого виникнення і становлення створювала героїчний епос, в якому… «Кожен поетичний епос, — як справедливо зазначає Г. Нудьга, — це значною мірою… Свій національний епос, який став історичним свідченням зрілості нації, її здатності відчувати власне значення у…

Билини

 

 

Походження і визначення жанру

Першим і найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини. Незважаючи на те, що досить довго російські вчені намагалися довести,… Отже, билини — це героїчний епос Київської Русі, який виник у княжу добу — в… Виходячи з цієї точки зору, билини слід вважати автентичним героїчним епосом українського народу. Пригадаємо, що саме…

Цикли билинного епосу

Відповідно до часу зображуваних подій та особливостей їх висвітлення билини поділяються на певні цикли. Першу спробу циклізації билин в українській… 1. Богатирські цикли з сюжетами, пов'язаними з найпопулярні-шими героїчними… 2. Другий тематичний цикл становить так звана Галицько-Во-линська група. Підставою для виділення її в окремий цикл є…

Аналіз циклів билинного епосу

У міфологічному циклі найбільше казкових сюжетів, міфічних істот, фантастичних подій (як наприклад, в билині про Камське побоїще богатирі навіки… Похід билинного Вольги на Індійське царство дослідники співвідносять із… У билинах пізнішого періоду з'являється все більше рис княжої доби, міфологічні нашарування стосуються лише деяких…

Поетика билин

Художній світ билин вирізняється, передусім, дуже специфічним хронотопом (часово-просторовими відношеннями). Історична пам'ять народу витворила… Територіально епічний світ билин — це безкрая Руська земля. Дивлячись з гори,… Ще одна особливість поетики билин в тому, що в них поряд з конкретними історичними особами співіснують…

Історія збирання та дослідження билин

Дослідження билин в українській фольклористиці має небагату історію. Це зумовлено тим, що російськими вченими насаджувалась думка, що билинна… Прихильники історичної школи вказували на велику кількість історичних… Таким чином, до 1880 pp. дослідження билинної традиції в українській традиції були значними. Але у зв'язку з указом…

Думи

 

 

Історія походження жанру

Слово «дума» часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Лише згодом воно набуло дещо іншого значення… Загальновідомо, що пісенно-епічна традиція українців сягає значно далі… Первісно слово «дума» вживалось для означення жанру пісні на честь померлого чи загиблого лицаря — саме в такому…

Визначення та поетика жанру

Думи — це народні епіко-ліричні пісенні твори героїчного, рідше соціально-побутового змісту. Оскільки до наших днів дійшли думи 16—17 ст., то їх… Хоча думи визначаються як ліро-епічний жанр, але в них переважає епічний… Думи відзначаються стрункою, відшліфованою упродовж століть своєрідною поетичною формою, відмінною від усіх інших…

Класифікація дум

Для класифікації дум, яку намагалися здійснити різні дослідники, як правило, використовувалися два найпоширеніші принципи: хронологічний і… 1. Пісні віку дружинного і княжого (тексти 14—15 ст.). 2. Поезія козацького віку (16 — середина 18 ст.).

Суспільно-побутові думи

Суспільно-побутові думи є своєрідним продовженням думової традиції. Написані здебільшого в період Руїни — час занепаду національної свідомості та… Повністю зберігаючи усталену віками традицію, елементи побудови думи,…  

Історія дослідження дум

Найдавніші записи дум, що дійшли до нашого часу, сягають II половини 17 ст. Перший відомий запис думи датується 10 січня 1684 р. Це — твір «Козак… Ще до того була відома рукописна збірка дум «Повести малороссийские числом 16.… З того часу поетичний епос України привертав увагу багатьох науковців. Особливо в епоху романтизму (І половина 19…

Про кобзарів

Кобзарство в Україні було унікальним культурно-історичним явищем. Народні лірники та кобзарі об'єднувалися в організації з особливим устроєм,… Коби б мені кумси сяна, Переклад: Коли б мені хлібець святий, А до кумси ще тирина А до хліба трошки сиру,

Історичні пісні. Пісні-хроніки

Поширеним жанром героїчного поетичного епосу українського народу є історичні пісні — ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події та… Історична пісня, з одного боку, є продуктом розвитку ліричної пісні, а, з… Звісно, характеристика героїв та їх дій, відтворених у піснях, не завжди повністю відповідають фактичній історії. В…

Жанрово-стильові ознаки історичних пісень

Які ж специфічні риси історичних пісень дають підставу говорити про них як про окремий жанр? Окрім історичної тематики та змісту, що містить імена… Тематично наближені до дум, історичні пісні відрізняються від них і формою. На… 1) ритмотелодична будова — усі рядки рівноскладові (однакова кількість складів у всіх рядках), збережено метричний…

Класифікація історичних пісень

Різні нашарування епох, як і багатовікове «шліфування» жанру зумовлюють значні труднощі класифікації історичних пісень. Тому неважко зрозуміти… У класифікації, поданій у праці «Исторические песни малорусского народа с… 1. Пісні віку дружинного і княжого (14—15 ст.).

Поетика історичних пісень

Як уже зазначалось, історичні пісні мають спільні риси з думами, але суттєво відрізняються від них формою: менші за обсягом, переважно мають… У багатьох з них використовуються прийоми гіперболізації, символічні метафори… У Глухові у городі стрельнули з гармати, — Не по однім козаченьку заплакала мати. У Глухові у городі стрельнули з…

Пісні-хроніки

Окремим жанровим різновидом історичних пісень є пісні-хроніки. У системі пісенної епіки вони стоять найближче до балад. В їх основу покладено дійсні… Хоча пісні-хроніки відомі в усіх слов'янських народів, але довгий час… У здійснених виданнях ці пісні систематизуються на основі тематичного принципу, зокрема виділяються такі групи: а)…

Поетика пісень-хронік

Пісні-хроніки легко вирізнити за чисто формальними ознаками. Крім особливої деталізації подій для них характерні речитативно-декламаційна мелодика,… Як правило, пісні-хроніки починаються заспівами-зачинами з використанням…  

Дослідження історичних пісень

Дослідження історичних пісень починається лише у 19 ст. Перші публікації текстів зустрічаємо у збірнику М. Новикова «Полное новое собрание… Помітною в українській фольклористиці є уже згадувана стаття М. Гоголя «Про… Тексти народних пісень досить широко представлені у збірниках І. Срезневського «Запорожская старина» (1833—1838), П.…

Зв'язок жанрів героїчного епосу з художньою літературою

Героїчний ліро-епос починає проникати у писемну літературу вже 3 княжої доби, коли в літописах цитувалися народні твори, і подавались відомості про… З героїчним епосом перегукується поема І. Котляревського «Енеїда» (на початку… Окрему сторінку у використанні героїчного епосу відкрив Т. Шевченко, видавши 1840 р. «Кобзар». Поет створює образи…

Література

 

Былины. — М.: Художественная литература, 1986. — 300 с.

Гоголь М.В. Про малоросійські пісні // Твори: У 3 т. — Т. 3. —- К., 1952. — С 393—400.

Григор'єв-Наш. Історія України в народних думах і піснях. — К., 1993. — 271 с

Грица С.Й. Мелос української народної епіки. — К.: Наук, думка, 1979. — 246 с

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 4. — Кн. 1. — К.: Либідь, 1994.

Драгоманов М. Исторические песни малорусского народа с объяснениями Вл. Антоновича и М. Драгоманова // Драгоманов М. Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С. 46—59.

Думи. Історико-героїчний цикл: Збірник / Вступ, ст. М. Стельмаха. — К.: Дніпро, 1982. —159 с.

Думи. Поетичний епос України / Вступ, ст. Г. Нудьги. — К.: Рад. письменник, 1969. — 354 с

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С 144—227.

Історичні пісні / Вступ, ст. І. Березовського. — К.: Рад. письменник, 1970. — 286 с

Кейда Ф., Мишанич С. Гайдамаки та опришки — виразники національно-визвольних змагань українського народу. — Донецьк, 1995. — 101 с

Колесса Ф. Українська усна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 80—94.

Костомаров М. Об историческом значении русской народной поэзии // Слов'янська міфологія. — К.: Либідь, 1994. — С. 44—200.

Мельник В. Народ про свою історію. — К.: Радянська школа, 1966.

Мишанич О. Народна словесність // Історія української літератури: У 8 т. — Т. 1. — К.: Наук, думка, 1967. — С. 163—170.

Народні думи: Збірник / Вступ, ст. С Мишанича. — К.: Дніпро, 1986. — 173 с

Народні думи, пісні, балади / Вступ, ст. В. Яременка. — К., 1970. — 335 с.

Народ про Довбуша / Вступ, ст. В. Тищенка. — К.: Наук, думка, 1965. — С 41—128.

Народ про Кармалюка / Вступ, ст. В. Тищенка. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. — С 47—119.

Народ про Кобилицю / Вступ, ст. В. Тищенка. — К.: Наук, думка, 1968. — С 35—103.

Нудьга Г. Український поетичний епос. Думи. — К.: Т-во «Знання», 1971. — Серія 5. — № 4. — 48 с

Пісні з Галичини / Упоряд.: Р. Береза, М. Дацко. — Львів: Світ, 1997.— 192 с

Плісецький М. Українські народні думи. Сюжети і образи. — К.: Кобза, 1994. — 364 с

Пропп В. Поэтика фольклора. — М.: Лабиринт, 1998. — С. 82, 106— 136, 200—202.

Рильський М. Героїчний епос українського народу. — К., 1955. — 28 с.

Робінсон А.М. Билинний епос Київської Русі у співвідношеннях з епосом Заходу і Сходу // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI—XVIII ст. — К.: Наук, думка, 1981. — С 59—83.

Селиванов Ф.М. Русский эпос. — М.: Высшая школа, 1988. — 207с.

Співанки-хроніки: Новини / Упоряд.: 0.1. Дей, С.Й. Грица. — К., 1972. — 558 с.

Українські народні думи та історичні пісні. — К.: Вид-во АН УРСР, 1955. — 660 с.

Українські народні пісні та думи. — К.: Т-во «Знання» України, 1992. — 96 с

Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст. О. Левченка. — Тернопіль, 1991. — 112 с

Франко І. Найстарша українська народна пісня // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 37. — К.: Наук, думка, 1982. — С 216—221.

Франко І. Розбір думи про бурю на Чорному морі // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 29. — К.: Наук, думка, 1981. — С 195—198.

Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 43. — К.: Наук, думка, 1986. — С 7—354.

 

 

Розділ 7. Балади

 

Українські народні балади, їх тематично-стильові особливості і поетика

Балада належить до найскладніших видів усної народної творчості. Вітчизняні і західноєвропейські вчені доклали чимало зусиль, щоб розкрити її суть,… Певну трудність у дослідженні балад спричиняє те, що цей жанр не має і… Цей древній жанр, як і інші, не залишався без змін протягом тривалого побутування. Навіть термін «балада» у різні часи…

Класифікація балад

Оскільки баладних сюжетів є дуже багато (лише в українській народній творчості їх нараховують понад 300), а ще більше балад, якщо зважати на всі… Найпоширенішим щодо систематизації баладних текстів є сюжетно-тематичний… М. Л. Кравцов у статті «Славянская народная баллада» (1964) класифікував балади на основі природи їх конфліктів і…

Тематичний аналіз основних сюжетів

Оскільки проаналізувати всі сюжети навіть дуже стисло немає можливості (та й потреби), тому зупинимося детальніше на аналізі окремих — в першу чергу… Найдавніші баладні сюжети ті, в яких відображено древні дохристиянські…  

Дослідження жанру народної балади та його зв'язок з художньою літературою

 

 

Народна балада і художня література

 

Балада як жанр народнопісенної творчості — це один з тих жанрів, який найшвидше почав проникати у літературу. Уже в 13 ст. були створені збірники англійських балад, присвячені Робіну Гуду, Карлу Великому та ін. З 14 ст. стають відомі балади у французькій літературі з відомим авторством (балади Алена Шартьє, 1385—1435, Шарля д'Орлеана, 1391—1465, Франсуа Війона, 1431—1465).

В українській літературі інтенсивний розвиток балади як літературного жанру починається в добу романтизму (кінець 18 —I половина 19 ст.), коли письменники, зацікавившись народними джерелами, збираючи фольклор, почали застосовувати деякі з прийомів усної творчості у своїй письменницькій практиці. Балада зайняла центральне місце у творчості П. Гулака-Артемовського, П. Білецького-Носенка, І. Срезневського, А. Метлинського та інших поетів-роман-тиків, але в основному сюжети їхніх творів узяті з європейської літератури. Народна поетика стала джерелом балад М. Костомарова. У 1839 р. у Харкові вийшла його збірка «Українські балади» (під псевдонімом Ієремія Галка), у 1840 — збірка «Вітка», куди увійшли твори, в основі яких лежали народні сюжети. Народне уявлення про силу чарів та перетворення жінки в тополю використав М. Костомаров у романтичному вірші «Явір, тополя і береза», переспівами народних є балади «Ластівка», «Брат з сестрою» та ін. Народно-пісенна основа чітко простежується в баладах Л. Боровиковського «Маруся», «Чарівниця», «Молодиця», «Убійство», «Волох», «Віщба» та ін. Деякі з творів цього періоду є художніми переспівами народних сюжетів, деякі написані під впливом західноєвропейських літератур, частина ж — цілком оригінальні балади, де використані основні композиційні та художньо-поетичні прийоми жанру, але тематично це абсолютно самобутні авторські твори. До баладної традиції звертались і представники «Руської трійці»: І. Вагилевич («Мадей», «Жулин і Калина»), М. Шашкевич («Погоня»), М. Устиянович («Прокляття матері»).

Високого рівня узагальнення та авторської майстерності сягнули українські балади у ранній творчості Т. Шевченка. Національні сюжети, символи й образи з новою силою зазвучали в його творах, зокрема мотив перетворення дівчини в дерево знайшов своє відображення в поемі «Тополя», народно-поетичною атмосферою пройняті твори баладного характеру «Причинна», «Утоплена», «Хустина», «Катерина», «Лілея», «Княжна».

Під впливом романтиків, в тому числі і раннього Шевченка, С. Руданський розпочав свою творчість жанром балади. Це були художні інтерпретації фольклорних тем і сюжетів, серед яких балада «Тополя», що по-новому зазвучала у його авторському варіанті. Тема заклинання словом розроблена ним в іншій баладі — «Верба», основною ідеєю якої є бумеранг скоєного зла, що додає творові ще більшого драматизму. Оригінальною є його балада «Два трупи» на основі сюжету про вбивство розбійником свого батька і його загибель від удару блискавки, а також балади «Вечерниці», «Упир» та ін. На основі баладних мотивів створені балади Б. Грінченка «Смерть отаманова», «Ярина», «Христя» (перегук з мотивом «Тройзілля»), «Біла бранка»; Я. Щоголіва «Лоскотарик», «Запорожець над конем»; І. Франка збірка «Баляди і розкази» та ін.

Цей жанр в модифікованій інтерпретації широко використовували поети-модерністи початку 20 ст. та поети Розстріляного Відродження, зокрема П. Карманський («Українська балада» зі збірки «AL FRESCO»), Б.-І. Антонич («Балада про тінь капітана», «Балада про пророка Иону», «Балада провулка», «Балада про блакитну смерть»), Микола Вороний (збірка «Балади й легенди»), Марко Вороний (поезія «Бондарівна»), І. Крушельницький («Балада про розбиті мрії», «Балада про багряну купіль»), О. Близько («Книга балад», яка стала справді визначним явищем в художньому опрацюванні цього жанру), М. Чернявський («Січовик», «Три сини»), В. Бобинський («Зимова балада», «Розіп'ятий скрипаль»), В. Еллан («Балада про любов»), М. Філянський (вірші «Дуб», «Осокор», «Явір», «Три явори» та ін. збірки «Calendarium»), Д. Фальківський (містична балада «Одна нога в стременах»), М. Йогансен («Балади про війну і відбудову»), Ю. Липа (Балада «В'ється стежка між кущами»).

Баладну традицію продовжили В. Сосюра (балади «Брати», «Комсомолець»), Л. Первомайський («Балада нового року», збірка «Героїчні балади»), А. Малишко («Старовинна балада», «Балада про наклеп», «Іспанські балади», «Балада про гречкосія», «Балада про вітер», «Балада про поета»), Дніпрова Чайка (балада «Мати-Русалка»), М. Рильський використав сюжет балади про Бондарівну в шостій главі поеми «Марина», де картину заходу сонця змальовує в образі вбивства вершником дівчини. До цього жанру вдавалися також Є. Маланюк («Варязька балада»), В. Свідзинський (балади та казкові вірші зі збірки «Поезії»), В. Забаштанський (збірка «Браїлівські балади»), І. Драч (збірка «Балади буднів», твори «Балада про соняшник», «Балада ДНК», «Балада про дядька Гордія», «Балада золотої цибулі», «Орлина балада» та ін.), Ірина Жиленко (збірка «Буковинські балади»), Ірина Калинець (цикл «Балади» зі збірки «Оранта» — «Балада про камінь», «Балада про коня», «Дорога до моря» та ін.), В. Лучук(«Балада про хвилю», «Балада про диво-птаху»), Б. Нечерда («Балада про триста коней»). Цей жанр не залишається поза увагою і письменників найновішої генерації. Найбільше витримано в класичних рамках жанру твори молодого львівського поета Р. Скиби «Сивий ведмідь» (Сибірська балада), «Вона, або балада про Перелесника» та ін.; модифікований жанр увійшов до творчого доробку Б. Щавурського («Балада про золотих 1», «Балада про золотих 2», «Балада Лисої гори» та ін.).

В епоху інтенсивного розвитку прозових жанрів та драматургії письменники часто використовували народні баладні сюжети для епічних творів. Чимало баладного матеріалу увійшло у твори М. Гоголя (найтиповішим зразком є повісті «Страшная месть» і «Утоплениця»). Балада «Жила вдова на Подолі» проявилася в українській літературі як сюжетна основа казки Марка Вовчка «Дев'ять братів і десята сестриця Галя». На основі балади «Лимерівна» М. Вовчок написала однойменне оповідання, а дещо пізніше під такою ж назвою з'явилась драма Панаса Мирного. Багато інших балад знайшли своє художнє трактування у драматичних творах М. Костомарова («Сава Чалий»), однойменній драмі І. Карпенка-Карого та його п'єсі «Бондарівна», І. Франка («Украдене щастя»).

Ряд літературних творів написано на сюжет популярної у народі балади «Ой не ходи, Грицю». Найпоширенішими є однойменна п'єса М. Старицького, драми К. Тополі «Чари», В. Самійленка «Чураївна», І. Микитенка «Маруся Шурай», повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала», а також роман у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай».

Баладний мотив вбивства брата братом за дівчину використав Ю. Федькович в оповіданнях «Люба-згуба», «Безталанне закохання», «Серце не навчити». На основі фольклорного сюжету про «Камінну душу» створена однойменна повість Г. Хоткевича та трагедія В. Гренджа-Донського «Попадя».

 

 

Дослідження жанру української народної балади

Першим записом української народної балади вважають пісню про Стефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у… Баладу як окремий жанр почали виділяти лише в 19 ст., однак історичних та… І. Франко — один з найретельніших дослідників баладних пісень. У працях «Жіноча неволя в руських піснях народних»…

Література

 

Балади. Кохання та дошлюбні взаємини / Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1987. — 472 с

Балади. Родинно-побутові стосунки / Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1988. — 524 с

Баладні пісні / Передм. Г.А. Нудьги. — К., 1969. — 271 с

Дей О.І. Українська народна балада. — К.: Наук, думка, 1986. — 263 с

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С 228—250.

З гір Карпатських: Українські народні пісні-балади. — Ужгород: Карпати, 1981. —462 с.

Колесса Ф. Українська усна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 107—109.

Народні балади Закарпаття / Вступ, ст. П. Лінтура. — Ужгород, 1959.—144 с.

Народні балади Закарпаття / Вступ, ст. П. Лінтура. — Львів: Вид-во Львів, ун-ту, 1966. — 283 с.

Народні думи, пісні, балади / Вступ, ст. В. Яременка. — К.: Молодь, 1970. — 335 с

Нудьга ГА. Українська балада. — К.: Дніпро, 1970. —258 с

Франко І. Проба систематики українських пісень XVII в. // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 42. — К.: Наук, думка, 1984. — О 302—308.

Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 26. — К., 1980. — С 110—153.

 

 

Розділ 8. Ліричні пісні

Лірична пісня виникла пізніше, ніж обрядова поезія. її появу пов'язують з тим періодом, коли фольклор почав поступово втрачати первісне практичне… Тематика ліричних пісень щонайрізноманітніша. Загальноприйнято усі ліричні пісні поділяти на два великі розряди: 1) родинно-побутові; 2) суспільно-побутові.

Родинно-побутові пісні

Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов'язані з її особистим життям,… За тематикою вони поділяються на три великі групи: 1) пісні про кохання… Пісні про кохання — найбільша за кількістю група родинно-побутової лірики, яка відрізняється певними особливостями…

Суспільно-побутові пісні

Розвиток національно-суспільної свідомості, інтеграційні процеси українського народу спричинили виникнення окремої групи ліричної пісенності, в якій… Ці пісні виникли на основі народної традиції — виробленої віками обрядової… Відповідно до тематики суспільно-побутові пісні поділяються на окремі групи, кожна з яких пов'язана з певним…

Козацькі пісні

Найдавнішими за походженням є козацькі пісні, які виникли у 15—16 ст. з появою козацтва. Вони найбільше увібрали в себе історичні реалії своєї доби.… До більш давньої історичної доби відносяться пісні про польову сторожу, постій… Однією з найпоширеніших тем козацьких пісень є прощання козака з рідними та його від'їзд з дому. Ці пісні завжди…

Чумацькі пісні

За тематикою та поетикою найближче до козацьких стоять чумацькі пісні. Вони такого ж давнього походження, бо чумакування як суспільне явище виникло… Уже з 15 ст. (а може й з 14 ст.) в Україні відомий торговельний промисел… Збираючись у далеку дорогу (найчастіше Крим), чумаки організовували свої «валки» на зразок військових угруповань.…

Ремісницькі пісні

Ремісницькі пісні — група соціально-побутових творів, дуже поширених у країнах Західної Європи та й у фольклорі слов'янських народів. Ремісники… Як свідчать історичні матеріали, такі цехи існували і в Україні. Однак вони… Суто ремісничих пісень в українському фольклорі дуже мало. Прикладом ремісничої творчості, на думку Ф. Колесси, можна…

Солдатські та рекрутські пісні

Після зруйнування Запорізької Січі і знищення усіх залишків автономії України Росія запровадила на українських землях солдатчину (солдат від лат.… Служба у царській армії привела до появи цілого ряду тем, сюжетів, мотивів,… Рекрутська повинність (назва «рекрут» з'явилась у 1705 р.) була страшним соціальним злом. Перш за все непомірною була…

Жовнірські пісні

Жовнірські (вояцькі) пісні дуже подібні до солдатських та рекрутських за образною структурою, однак відрізняються від них емоційною тональністю:… У 17 ст. в Австрії, як і в інших західноєвропейських країнах, армія була… В Бердичеві, славнім місті Пристань, Юрку, до вербунку,

Бурлацькі пісні

У період Руїни, особливо після скасування кріпацтва 1861 p., з'явилась ще одна суспільна верства — бурлаки. Переважно це були люди, що не мали… Бурлацькі пісні неоднорідні за тематикою та поетикою, бо різняться й своїм… Нема горя так нікому, Аж піт очі заливає,

Наймитські пісні

Спорідненими за тематикою, ідейно-художнім пафосом є наймитські пісні, у яких теж домінує мотив невлаштованості життя, марності прожитих років у… Наймитування як суспільне явище з'явилось після скасування кріпацтва 1861 р.…  

Жебрацькі пісні

Особливою верствою українського населення були діди-жебраки. Як свідчать історичні документи, ці люди виконували свої твори не просто з метою…   Прошу тебе, отець-мати,

Заробітчанські та робітничі пісні

Нові соціальні умови, пов'язані з обезземеленням селян, що спричинили їх зубожіння, примушували шукати нових способів заробітку. Не маючи жодних… Заробітчанські пісні, що генетично та тематично пов'язані з бурлацькими,… Засвистала машиночка — Молотила машиночка,

Емігрантські пісні

Емігрантські пісні довгий час вважали заробітчанськими. Попри схожість деяких мотивів, вони відрізняються художньо-образним ідейним комплексом… У фольклорі найбільше відображена перша хвиля еміграції кін. 19 — поч. 20 ст.,… Особливо широких масштабів набула еміграція на західних українських землях кін. 19 — поч. 20 ст. Втрата землі і…

Тюремно-каторжанські пісні

Майже водночас із еміграцією українців на захід відбувалась інша еміграція — на схід. Вона мала принципово інші причини — політичні, і носила… Оскільки заслані на каторгу політв'язні представляли в основному інтелігенцію,…  

Групи суспільно-побутової лірики 20 ст.

Нова радянська дійсність витворила ще одну групу суспільно-побутової лірики — колгоспні пісні. Насаджувана радянська ідеологія відобразилась у… У колгоспах і радгоспах, в лісосіці й шахті — Всюди наші славні люди на… соцзмагання: Ми в роботі на гербів будемо рівнятись, За високі урожаї будемо змагатись;

Танкові пісні

Танкові пісні — це веселі жартівливі чи ліричного характеру співанки до танцю. Вони сягають корінням давніх часів. Подібний синкретизм тексту,… Найпоширеніший жанр — коломийка. Період його виникнення до кінця не з'ясовано,… Серед дослідників нема одностайності щодо походження назви «коломийка», існують різні гіпотези. Дехто пов'язує її з…

Пісні літературного походження

До 17 ст., коли література розвивалась як церковно-релігійна, її зв'язок з фольклором був практично односпрямованим. Усна народна творчість впливала… Однак, в 17 ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка,… Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи…

Романси

Пісні літературного походження дуже різноманітні за тематикою, поетикою, характером. Окрему жанрову групу творять пісні-романси, які вирізняються… Романс — (іспан. romance від лат. — букв, «по-романськи», тобто по-іспанськи)… Романсу властивий ряд жанрових ознак, якими він відрізняється від інших пісень літературного походження. Одна з…

Художньо-тематичні особливості жанру романсу

Романс відзначається певними характерними рисами. Як і в інших ліричних жанрах, у ньому переважає відтворення внутрішнього світу людини, глибини її… Друга велика тематична група — романси медитативно-філософського характеру.… Окрему невелику групу становлять романси, побудовані на основі мотиву смерті. У них звучить розпач і безнадія,…

Зв'язок жанрів пісенної лірики з художньою літературою та їх дослідження

Ліричні пісні родинно-побутового змісту вперше почали використовуватися в новій літературі для музичного оформлення драматичних творів. Яскравим… Ліричні пісні широко представлені у творчості Т. Шевченка, як уже зазначалось… Жанр особливо розвинувся у творчості поетів «Молодої музи». П. Карманський подає пісні у збірці «Пливем по морі тьми»…

Збирання та дослідження ліричних пісень

Перші публікації українських пісень з'являються наприкінці 18 ст. у російських збірниках М. Чулкова, В. Трутовського, І. Прача та ін. Окремим… На західноукраїнських землях вперше українські ліричні пісні вийшли друком у… З ґрунтовними науковими розвідками виступив О. Потебня у двотомній праці «Пояснення малоруських і споріднених народних…

Література

 

Гнатюк В. Переднє слово до збірника «Коломийки» // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 151—173.

Гнатюк В. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 78—96.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — 392 с.

Дей О.І. Поетика української народної пісні. — К.: Наук, думка, 1978. — 250 с

Дівчина з легенди — Маруся Чурай. — К.: Дніпро, 1974. — 108 с

Драгоманов М. Нові українські пісні про громадські справи (1764— 1880) // Драгоманов М. Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С 456—460. Жартівливі пісні. — К.: Наук, думка, 1967. — 800 с

Закарпатські ліричні пісні / Упоряд. М. Кречко. — Ужгород, 1959. — 281 с

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С. 251—449.

Коломийки в записах І. Франка / Передм. О.І. Дея. — К., 1970. — 133 с

Коломийки / Передм. Н.С. Шумади. — К.: Наук, думка, 1969. — 603 с

Костомаров М. Несколько слов о славяно-русской мифологии в языческом периоде, преимущественно в связи с народною поэзиею // Костомаров М. Слов'янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства. — К.: Либідь, 1994. — С 257—279.

Колесса Ф. Українська народна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 94—113.

Наймитські та заробітчанські пісні / Вступ, ст. СЯ. Грици. — К.: Наук, думка, 1975. — 516 с

Народні думи, пісні, балади / Вступ, ст. В. Яременка. — К., 1970. — С 139—280.

Народні перлини. — К., 1971. — 391 с

Народні пісні в записах Івана Манжури / Упоряд., вступ, ст. і примітки Л.С. Каширіної. — К., 1974. — 351 с

Народні пісні в записах Павла Тичини / Упоряд. і примітки В.І. Суржі, вступ, ст. О.А. Правдюка. — К., 1976. — 178 с

Народні пісні в записах Степана Руданського / Упоряд., вступ, ст. і примітки Н.С. Шумади. — К., 1972. — 290 с

Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах / Упоряд., вступ, ст. і примітки О.І. Дея та В.Г. Пінчука. — К., 1974. — 215 с

Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської / Упоряд., вступ, ст. і примітки М.В. Гуця. — К., 1972. — 324 с

Народні пісні на слова Тараса Шевченка. — К., 1961. — 239 с

Пісні з Галичини / Упоряд.: Р.П. Береза, М.О. Дацко. — Львів, 1997. - 192 с

Пісні літературного походження / Упоряд., вступ, ст.: В.Г. Бойко, А.Ф. Омельченко. — К.: Наук, думка, 1978. — 494 с

Пісні та романси українських поетів: У 2 т. — К., 1956. — Т. 1. — 348 с. — Т. 2. — 388 с

Погребенник Ф. Наша дума, наша пісня: Нариси-дослідження. — К., 1991. _ 207 с

Потебня А.Л. Из лекций по теории словесности // Потебня А.А. Эстетика и поэтика. — М., 1976. — С. 464—558.

Соціально-побутові пісні / Вступ, ст. О. Хмілевської. — К.: Дніпро, 1985. — 331 с.

Українські класичні романеи / Упоряд., вступ, ст. Т.П. Булат. — К., 1983. — 335 с.

Українські народні пісні в записах Володимира Гнатюка / Упоряд., вступ, ст. та примітки М. Яценка. — К., 1971. — 324 с

Українські народні пісні в записах 3. Доленги-Ходаковського. — К., 1974. — 782 с

Українські народні пісні в записах Олександра Потебні / Упоряд., вступ, ст. і примітки М.К. Дмитренка. — К., 1988. — 311 с

Українські народні пісні та думи. — К.: Т-во «Знання» України, 1992. — 96 с

Українські народні романси / Вступ, ст. Л. Ященко. — К.: Вид-во АНУРСР, 1961.—412 с.

Українські символи / За ред. М. Дмитренка. — К., 1994. — 140 с

Українські січові стрільці у піснях / Вступ, ст. О. Левченко. — Тернопіль, 1991. — 112 с

Рекрутські та солдатські пісні / Упоряд., вступ, ст. О. Правдюк. — К.: Наук, думка, 1974. — 624 с

Чумацькі пісні / Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1976. — 462 с.

Чумацькі пісні / Вступ, ст. А. Іваницького. — К., 1989. — 247 с

Шумада Н.С. Поетична творчість українського народу // Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості. — К., 1989. — С 5—18.

Франко І. Володимир Гнатюк. Коломийки, т. 2 // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 37. — К.: Наук, думка, 1982. — С 147—149.

Франко І. До історії коломийкового розміру // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 39. — К.: Наук, думка, 1983. — С 232—242.

Франко І. Жіноча неволя в руських піснях народних // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 26. — К.: Наук, думка, 1980. — С 210—253.

Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 42. — К.: Наук, думка, 1984. — С 7—492.

Франко І. Студії над українськими народними піснями // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 43. — К.: Наук, думка, 1986. — С 7—354.

Франко І. Як виникають народні пісні // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 27. — К.: Наук, думка, 1980. — С 57—65.

 

 

Розділ 9. Казкова проза

 

Український народний епос у сучасній фольклористиці умовно поділяється на дві великі групи — прозу казкову та неказкову (історичну). Основним принципом такого поділу є функціональність жанрів: у першій групі (до неї відносяться казки, небилиці, анекдоти, притчі) домінує естетична функція, у другій (легенди, перекази, народні оповідання) головна функція — інформативна. Такий принцип класифікації відстоюють В. Пропп, К. Чистов, І. Березовський та ін.

 

Художньо-стильові особливості казкового епосу

Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито у граматиці Лаврентія Зизанія… Як вказує В. Гнатюк, «Казки належать до найдавніших витворів людського духу і… Ф. Буслаев — один з перших дослідників східнослов'янської казки 19 ст., що дав аналіз української казки з позицій…

Культово-анімістичні (міфологічні) казки. Звіриний епос

Групи казок про небесні світила, тварин, птахів, плазунів, комах, рослини, предмети, природні явища можна умовно об'єднати назвою… Найдавнішими з цих оповідей (і найменш чисельними) є казки про природні явища… Подібними є казки про рослини («Стріча баби з цибулею», «Про липку і зажерливу бабу»), де виявляються анімістичні…

Казки про тварин

Вважається, що казки про тварин це в історичному плані найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов'янських племен, як і в багатьох інших… Такий інтерес людей до тварин виникає вже у період формування тотемних… Із розвитком людської свідомості змінюється і ставлення людей до навколишнього світу, нові мотиви з'являються в…

Байки

 

Дехто з українських дослідників-фольклористів 19 ст. не розмежовував понять «казка» та «байка». Так, Ф. Колесса під байкою розумів «оповідання, де головні дієві особи звірі: люди виступають у них рідше і тільки в підрядних ролях»256, тому вважав байку тим самим жанром, що й казка про тварин. М. Грушевський теж між термінами «казана» («казка») та «баяна» («байка») ставив знак рівності.

У ході розвитку фольклористичних досліджень зауважено та зафіксовано ряд суттєвих відмінностей між цими двома жанровими різновидами, що дало підставу виділити байку окремо. Можна твердити, що байка виникла на основі більш пізнього тваринного епосу, її основною ознакою є алегоричність. Тобто під образами звірів тут вже розуміються не самі звірі. Кожен персонаж є втіленням певної людської позитивної риси або вади. Такий перехід від анімістично-культового ставлення до тварин до їх алегоричного трактування належать до пізнішого часу, коли світ природи у свідомості людей вже втрачав первісну сакральність. Навчившись приручати диких звірів, боротись проти хижаків за допомогою зброї, використовувати природні багатства для власної користі, люди поступово втрачали страх перед лісом, почали бачити у житті тварин моральні уроки для себе.

В. Гнатюк виділяв байки епічні, дидактичні та сатиричні і наголошував на людській природі звірів, зображених у них: «Звірі мають душу, звірі думають, звірі плачуть, звірі сміються, звірі розуміються на титулах і віддають собі усякі почесті, звірі знають бога, звірі знають святих, звірі знають монастирі та мощі святих, звірі знають гріх, звірі ходять до ворожбитів, звірі знають письмо і самі читають та пишуть, звірі знають родинне життя так, як люди, звірі влаштовують собі відпочинок і розваги, мають громадські організації (вибирають війтів, царів, останні призначають міністрів та урядовців), ведуть бесіди з людьми».

Сучасні дослідники байки визначають основні риси жанру та його відмінності від казки про тварин у такий спосіб. Перш за все співвідношення між людьми та тваринами у казці та байці різне: «Поширена думка, начебто в казках під тваринами маються на увазі люди, так як це має місце в байці. Така думка, безперечно, помилкова. На відміну від байки казці абсолютно не властивий алегоризм. У казках повадки звірів, відмінності у їх характерах нагадують людей і тим викликають усмішку, але образи тварин не є образами людей в Цілому, так як це зустрічається в байці. Казки про тварин як жанр не переслідує сатиричних цілей, не служить цілям висміювання». «Якщо казка — як алегорична, так і повчально-розважальна — багатоепізодна, то байка найчастіше розгортає один епізод, один випадок, факт. У казці діє група персонажів, які говорять, борються, хвилюються. Конфлікт казки базується на взаємодії їхніх стосунків. Конфлікт у байці — це результат зіткнення двох прямо протилежних за характером образів, до того ж один із них головний, другий — переважно коментує його вчинок». При цьому в зображенні центрального персонажа байки основний акцент робиться на його найяскравішій рисі характеру (позитивній або негативній).

Байкам у більшій мірі, аніж казкам про тварин властиві образи звірів, які не живуть на слов'янських територіях, — лева, мавпи тощо.

B. Гнатюк думав, що «появу екзотичних звірів у байках можна пояснити двояко: а) або наш народ жив колись у таких місцях, де жили й ті звірі, і заховав про них пам'ять (менше правдоподібно); б) або байка примандрувала до нашого народу з тих країв, де жиють ті екзотичні звірі».

Є й інші відмінності: «У порівнянні з казкою байка здебільшого невелика за розміром; увага оповідача тут зосереджується переважно на одному якомусь моменті з життя звірів; образи у байці більш абстрактні, менш індивідуалізовані, сповнені передусім філософського змісту. Характерним для байок є не широта охоплення життєвого матеріалу, не епічність відображення різних сторін життя звірів, а філософське осмислення й оцінка якогось яскравого факту. Так закономірно з'являється у байці узагальнення у формі більш або менш чітко сформульованої «моралі», що здебільшого наводиться в кінці твору».

Мораль — це особливий елемент байки, своєрідний висновок, що допомагає слухачам глибше зрозуміти основну ідею, закладену в творі. Так, у байці «Бджоли і ведмідь», в якій оповідається про відвагу малих комах, що зуміли перемогти великого і самовпевненого звіра, який крав мед, вкінці подається мораль: «Тут така наука: і малими, но сполученими силами можна много доброго зділати і від ворогів оборонитись». У байці «Журавель і невдячний вовк» на завершення подається висновок: «Видите, діточки, як то не красно бути невдячним». Мораль байки про мишу, що перегризла сітку, в яку потрапив лев («Як миша віддячила Левові»), така: «А наука для нас з того яка?.. Не горди ніким, хоть би найслабшим і найбіднішим, бо і най-слабший, і найбідніший може тобі в пригоді велику услугу зробити»; у байці «Вовк в овечій шкурі» — «З того єсть така наука: не суди чоловіка по его поверхности, но по его поступках, по его ділах». Подекуди мораль висловлюється короткою приказкою чи примовкою: «Не хвастайсь, брате, умом, не хвались силою» («Лев і комарі»); «Отже, маленьке, а може зробити діло важненьке» («Як білка допомогла ведмедеві»).

Проте мораль у байках не обов'язково мусить виступати у формі узагальнення. Часто такий підсумок не прямо сформульований, а лише органічно випливає з твору. Наприклад, у байці «Вовк та Собака» висновок подається у останній репліці вовка: «А-а! Тоді прощай, собако, лучче я голодуватиму, та на волі житиму!»; а у творі «Чому вовк не схотів собачого життя» — «Мені свобода миліша всіх багатств у світі, не хочу я твого собачого раю». Остання репліка ведмедя є мораллю байки «Чоловік і Ведмідь»: «Видиш, синець загоївся, але слово, що-с мене змашкарив, не загоїлось».

Часом ідея твору закладена у словах випадкового очевидця події. Приміром, у байці «Кінь і Осел», головні герої якої, не даючи один одному переходу через вузький міст, попадали у воду, а «на ту пору бігла по мосточку собака, розпитала, з якої причини вони попадали, сказала їм: «Обидва ви дурні! Гордость і глупость між собою брати. Якби один з вас був учтивий, дав би другому дорогу, то все було б по-хорошому» . У деяких творах мораль висловлюється у віршовій формі, напр., у байці «Кіт і Пес»:

Потрудись, побігай, а тоді вже обідай; Поробиш усю роботу, то й поспиш в охоту.

Подекуди байка завершується так, що слухач сам повинен дійти до розуміння ідеї. Такою є кінцівка твору «Дві білки і лисиця». Білки, сперечаючись про те, як поділити знайдений горіх, доручили це лисиці, а та «по сих словах передала білкам порожнії скорлупи, зерно ж положила собі в рот і утекла». Отже, мораль байки можна висловити народною приказкою «Де двоє б'ються, там третій користає», але слухач сам повинен зробити цей висновок. Іноді до цього спонукає риторичне запитання, яким завершується оповідь: «Що варт такий чоловік, котрий чужою працею хвалиться?» («Хвалькувата муха»).

З розвитком жанру в байках поряд з алегорією все частіше зустрічається гумор, іронія, сарказм. У новітніх зразках, окрім осміювання вад чи негативних людських рис, з'являється гостре викриття суспільних пороків. Прикладом є байка «Як постраждали заєць, собака і кінь»: зайця було звільнено з роботи, бо він косий, і не так глянув на приїждже начальство; вірного собаку прогнали за те, що при знатних гостях, замість того, щоб лизнути, гавкнув; а кінь позбувся роботи, бо на його місце прислали осла з дипломом. Викривальний тон підсилюється останньою іронічною фразою: «Як добре, Що такого не буває межи людьми». У таких байках важливого значення набуває езопова мова (замаскований спосіб висловлення думок з натяками, недомовками).

Будучи зовні подібними до казок про тварин, байки відрізняються призначенням, оскільки казка не має на меті моралізування. Але іноді окремі оповіді можна віднести водночас і до байок, і до казок, в залежності від того, як розказана історія. Вправний оповідач зуміє з казки про тварин зробити байку, долучивши повчальний елемент та кінцевий висновок-мораль.

Отже, визначаємо байку як коротку алегоричну оповідь повчального, гумористично-сатиричного характеру, головні персонажі якої є втіленням людських рис, і в основі якої лежить загальнолюдський, соціальний чи побутовий конфлікт.

 

Кумулятивні казки

Великою групою культово-анімістичних творів, що примикають до звіриного епосу, є кумулятивні казки (від лат. cumulatio — збільшення, накопичення,… Ґенетично ці твори сягають глибокої давнини і, на думку дослідників, походять… У кумулятивних казках немає опису подій сюжетного порядку (сюжет, як такий, взагалі відсутній). Навпаки, всі події…

Архітектоніка кумулятивної казки

Чіткою композиційною системою, стилем, словесним оформленням та виконанням кумулятивні казки відрізняються від інших жанрових підвидів. Важливою… Вони складаються із окремих ланок, які приєднуються одна до одної двояко: 1)… Композиція складається з трьох складових — експозиції, кумуляції, розв'язки. При цьому між експозицією та розв'язкою є…

Чарівні (героїчні) казки

Найбільшу групу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їх ще називають фантастичними. Але, як буде обґрунтовано… Пояснення багатьох мотивів казкового епосу можна знайти лише у їх зіставленні… Означення «чарівні» щодо цього виду казок може вживатися лише умовно, оскільки елемент чарівності зустрічається і в…

Система прадавніх культів як основа виникнення чарівної казки

Уже було стисло окреслено зв'язок між міфологічними віруваннями та казковим епосом. Культові елементи у структурі чарівних казок вказують на їх… Так, у казці «Дерево до неба» сюжетна дія розгортається навколо незвичайного… З міфом про світове дерево перегукуються мотиви й інших казок. Як у «Казці про Кощія Безсмертного, Івана-царевича та…

Сюжетно-композиційна будова чарівних казок

Чарівні казки як жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. їх сюжет розгортається динамічно та в хронологічній Послідовності.… Співвідношення елементів сюжету завжди стале. Експозиція — коротка та чітка. У… Розвиток дії завжди динамічний — головний герой вирушає в нелегку дорогу «в тридев'яте царство», яке сприймається як…

Соціально-побутові казки, анекдоти та небилиці

Соціально-побутова казка — пізніший за походженням жанровий різновид цієї епічної групи, що й зумовлює її особливості. Вона виникла в період уже… Продовживши народно-епічну традицію, соціально-побутова казка увібрала… Проте цей жанровий різновид набуває нових характеристик, головною з яких є комізм — гумор, іронія та сарказм. «Те, що…

Родинно-побутові казки

Велику групу соціально-побутових казок становлять твори про двох братів, один з яких багатий, а другий — бідний. На основі їх майнової нерівності… Наступну групу соціально-побутової казкової прози становлять твори, в основі… У багатьох творах виявляється повага до старшого покоління, син переконується у правильності та виваженості батькових…

Суспільно-побутові казки

Суспільно-побутові твори — велика група соціально-побутових казок, тематика та проблематика яких стосується не особистого й родинного життя, а… Тема споконвічної мудрості втілена у творах «Мудра дівчина», «Семиліточка» та… Поширені образи кмітливого селянина, якому вдається перехитрити вельмож («Як селянин доїв цапів», «Розумний бідак та…

Анекдоти

Анекдот (від гр. anekdotus — невиданий, неопублікований) — коротка гумористична оповідь побутового характеру про смішний випадок чи подію з дотепним… Жанр пройшов досить довгий шлях розвитку, під час якого зазнав певних змін і… Визначальною рисою анекдотів, як зазначає Ф. Колесса, є локальний колорит. Простежуються риси, спільні з усіма жанрами…

Небилиці

Дещо осторонь від соціально-побутових казок знаходяться також небилиці (інколи їх називають нісенітниці). Через їх специфічні риси дехто із… Небилиці — це твори народної словесності, у яких витворений своєрідний… Небилиці побудовані за принципом зумисної деформації реальності, що досягається за допомогою перестановок, заміщення…

Художні прийоми у соціально-побутових казках та анекдотах

Соціально-побутові казки як твори відносно пізнього походження дещо відходять від умовно-метафоричного, фантастичного сприймання дійсності. Вони… Комізм може бути різним — від посмішки до саркастичного висміювання негативних… Гумор як різновид комізму виявляється у відображенні смішного — незначних недоліків, вад у людських характерах, стилі…

Зв'язок соціально-побутових казок з іншими жанрами усної народної творчості

Хоча соціально-побутові казки є виявом казкового народного епосу, проте вони більшою мірою пов'язані з неказковою прозою: «За своєю природою казка є… До анекдотів вони близькі тематикою та сюжетами. З народними оповіданнями їх… Демонологічними мотивами та образами соціально-побутові казки перегукуються із бувальщинами. Глибиною роздумів та…

Притчі

 

Особливість притчі полягає у її генетичній спорідненості з писемною літературою, звідки вона була запозичена усною народною традицією. Звідси — паралельне існування народних та авторських притч, які перегукуються образно-тематично, а також будуються за спільними законами.

Притча — це жанр алегорично-дидактичної оповіді, що за змістом тяжіє до глибокої мудрості релігійно-філософського плану. її фабула підпорядкована єдиній ідеї, а відтак дидактичній меті твору. Алегоричністю цей жанр дещо наближений до байки, але, на відміну від байки, тут важлива стислість і влучність викладу, допускається навіть відсутність розгорнутої сюжетної дії. В основі притчевої оповіді лежить порівняння, наповнене особливим символічним значенням. Притча, на відміну від байки, не спрямована на висміювання чи сатиричне зображення явища. Вона націлена на його осмислення з духовних позицій. «Притча не зображає, а повідомляє про певну ідею, покладаючи у свою основу принцип параболи: оповідь немовби віддаляється від даного часопростору і, рухаючись по кривій, повертається назад, висвітлюючи певне явище»295. Іншими словами, основна думка подається шляхом іносказання — означення явища чи предмета подається через називання іншого на основі їх подібності. Тобто реальний образ чи картина розкриваються не в прямій, а образно-алегоричній площині, а в уяві слухача ці дві площини зіставляються.

Тому притчі властива специфічна поетика. У ній повністю виключається описовість, характерна для інших епічних творів. Природа, речі тут згадуються лише при необхідності, дія відбувається «без декорацій» (тобто нема описів, пейзажів, інтер'єрів тощо). Існують також певні правила щодо змалювання образів людей. Персонажі притчі, як правило, позбавлені зовнішніх прикмет (не дається їхніх портретних характеристик, елементи зовнішності згадуються лише за умови, що це необхідно для втілення ідеї). Відсутнє розкриття їхніх характерів, не вказується на їх індивідуальні риси. Образи притчі — сформовані типи, що постають як суб'єкти морально-етичного вибору. Хоча в основі образів можуть бути, крім людей, і різноманітні речі, елементи природи, явища навколишнього світу, але завжди мається на увазі людина, її моральний вибір. Образна система спонукає слухачів задуматись над сенсом життя, його духовними цінностями, вічними істинами — такими як любов, добро, справедливість, вірність тощо.

Тематика притч, їх композиційні особливості

Із запровадженням християнства на території Київської Русі, до супроводжувалось перекладом Біблії, тут почали усно поширюватись притчі із книг Святого Письма. Зі Старого Заповіту — передусім оповіді про Соломона, Притча про вибір царя між деревами (із Книги Суддів), під впливом яких виникло багато власне народних творів про Соломона, про вибір царя між птахами, звірами тощо. Із Нового Заповіту відомими в народі стали євангельські притчі — оповіді Ісуса Христа про Боже Царство, про світ і людину в ньому. Метою цих творів було бажання викликати в людей віру в Бога, спонукати жити за Біблійними заповідями. Найпоширенішими із них стали притчі про блудного сина, про багатого і Лазаря, про талани, про сіяча, про немилосердного боржника, оповіді про Боже Царство та ін.

Особливість притч Ісуса Христа в тому, що в них наскрізна ідея про належну поведінку людей розкривається крізь призму стосунків людини з Богом. Так, батько в притчі про блудного сина є уособленням Небесного Отця, а молодший син, що колись покинув свій дім і пішов шукати легкого життя, — уособленням людини, що жила безбожно, але згодом покаялась і навернулась до Бога. В інших притчах Бог постає в образах Судді, Царя, Володаря, Власника виноградника, Доброго Пастиря та ін., а образи перлини, невода, гірчичного зерна, дерева тощо символізують ідеї Божого Царства.

Окрім цих притч та подібних до них мотивами, образами, ідеями, існує ряд оповідей без біблійного підґрунтя. У них дії та вчинки героїв часто оцінюються також з точки зору християнської моралі та етики. На відміну від творів, запозичених зі Святого Письма, вони втілюють ідеї на прикладах взаємин між людьми. При цьому тут, як правило, немає залежності між духовним обличчям персонажа та його належністю до певного суспільно-майнового стану, соціальної чи професійної верстви. Часто ця характеристика взагалі упускається як неістотна.

Композиційно притча складається з двох елементів. Перший — е алегорична оповідь із прихованим символічним значенням; другій — ідея, що виявляється через розкриття смислу, закладеного в оповіді. Ідея твору може чітко формулюватись або подаватись завуальовано (її осягають із підтексту), інколи на неї натякається і слухач повинен сам прийти до її розуміння. Так, у притчі «Старий дуб діброва» оповідається про те, як налякались молоді дубочки, побачивши віз із сокирами, що їхав через ліс. Ідея вкладена в уста старо-о дуплистого дуба: «Хоч ворогів багато, але нема між ними нашого брата. Ні коло одної сокири нема топорища. Затямте собі: коли між нашим ворогом нема нікого з нас, то ніякий ворог нам на страшний!» Слухач сам повинен зробити висновок, що це стосується і людей: «Якщо нема зрадника серед своїх, то вороги не страшні».

У структурному плані притча нерідко позбавлена традиційних сюжетних компонентів, вони взаємопідміняються, переставляються. Як правило, динамізм та напруга оповіді зростають до кінця, а завершення притчі, в якому втілено головну її ідею, є водночас кульмінацією та розв'язкою. Вільним порядком сюжетних елементів притча відрізняється від інших народних фольклорних жанрів, наближаючись до літературної традиції.

До писемних творів цей жанр близький і використанням специфічних художньо-стильових засобів. Головним засобом притчі можна вважати порівняння, що лежать в основі іносказання. Тобто предмети та явища постають через зіставлення з іншими, у яких подібні властивості, ознаки, характерні риси виявляються виразніше, чіткіше. Порівняння може будуватись на основі уподібнення чи протиставлення або уподібнення — протиставлення водночас. Тоді воно не просто художній троп, а розширюється до рівня паралелізму. Паралелізм, який будується на основі аналогії між двома явищами, виконує у притчі композиційну функцію, пов'язуючи мотиви та частини твору між собою. Він присутній у всіх притчах і полягає у зіставленні предметів, явищ природи із життям людей. Наприклад, у притчі про сіяча проводиться аналогія: як існує різний ґрунт, і однакове зерно приносить неоднаковий врожай, так і люди по-різному сприймають Боже Слово — одні його взагалі не приймають, інші забувають за життєвими клопотами, та є й ті, що беруть його у своє серце, і «приносять плід у тридцять, шістдесят і стократ».

Важливу роль у притчах відіграє ще й поетична градація — поступове підвищення, підсилення якості чи риси, що нерідко охоплює весь спектр, як у вищевказаному творі — від кам'яної душі до такої, що здатна на самопожертву, заради духовних плодів.

Часто аналогія лежить в основі притчевої алегорії, інакомовлен-ня. У цьому жанрі широко застосовується і уособлення.

Значну роль у композиції притч відіграють монологи, діалоги, риторичні запитання, які спрямовані на те, щоб викликати реакцію слухача, спонукають його замислитись над поставленою у притчі проблемою. Поряд із риторичними запитаннями тут зустрічається такий засіб як умовчання, що активізує думку та внутрішню реакцію слухача.

На відміну від інших народних епічних жанрів, у притчі важливе місце займає художня деталь, що постає на рівні мікрообразу і часто виконує функцію об'єднуючого наскрізного композиційного елемента.

Зв'язок притчі з іншими жанрами усної народної творчості

Як частина словесної системи, народної творчості притча виявляє зв'язки з іншими елементами цієї системи. Епічністю оповіді вона споріднена з жанрами народної прози. Як указувалось раніше, ряду казок також властива притчевість — тобто духовне осмислення дійсності, пошуки вічних істин, розуміння морально-етичних цінностей. До байки притча подібна художньо-стильовими особливостями, алегоричною формою викладу. Щодо народної лірики, то цей жанр найбільше перегукується зі старцівськими піснями, які нерідко є притчами, покладеними на музику. Спільним є християнсько-філософське осмислення буття та біблійне сюжетно-тематичне підґрунтя. Простежуються також перегуки притчі із народними афоризмами, приказками та прислів'ями, що іноді взяті із притч або є вираженням їх основної ідеї.

У науці звернено більше уваги на вивчення літературної притчі. Український народний притчевий епос, як і притчевість інших прозових жанрів усної творчості, залишається дещо поза увагою дослідників. Народна притча як жанр не менш цікава і важлива складова частина усної народної творчості, ніж інші жанри, і її осмислення в цьому плані ще попереду.

 

Зв'язок народної казкової прози з художньою літературою, збирання та дослідження казкового епосу

Мотиви казок зустрічаються вже в проповідницькій і полемічній літературі як ілюстрації до дидактичних та моральних настанов, зокрема у творах І.… Першим письменником, який, крім байки, скористався з жанру віршованої… Широко ерудована в казковому епосі (і не тільки українському) Марко Вовчок здійснювала обробки народних казок,…

Дослідження казкової прози

Першими дослідниками, що започаткували збирання народних казок на поч. 19 ст., були Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський, М. Цертелєв, М. Максимович,… У 30-х роках 19 ст. з'явилися публікації народних казок: І. Срезневський подає… Першим цілісним виданням української казкової прози було двотомне видання «Народних південноросійських казок» (К.,…

Література

 

Балушок В. Обряди ініціації українців та давніх слов'ян. — Львів; Нью-Йорк, 1998. — 216 с

Верезовський І. Українські народні казки про тварин // Казки про тварин. — К.: Наук, думка, 1979. — С 9—44.

Бріцина О. Світ мрій і сподівань // Соціально-побутова казка. — К.: Дніпро, 1987. — С 5—16.

Гнатюк В. Деякі уваги над байкою // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 173—197.

Гнатюк В. Передмова до збірки «Народні казки» (Львів, 1913) // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 198—203.

Гнатюк В. Передмова до збірки народних казок «Баронський син в Америці» // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 204—210.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — С. 392.

Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки у записах П.В. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1969. — 239 с

Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. — К.: Вища школа, 1987.— 127 с

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П.В. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1984. — 521 с

З живого джерела: Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників / У поряд., літер, обробка, вступ, ст. та приміт. Л. Дунаєвської. — К., 1990. — 512 с

Казки Буковини / Упоряд. М.Г. Івасюка та B.C. Бесараба. — Ужгород: Карпати, 1973. — 210 с

Казки одного села / Запис текстів та упоряд. П.В. Лінтура. — Ужгород, 1979. — 368 с

Казки Підгір'я / Упоряд. С.Г. Пушика. — Ужгород: Карпати, 1976.— 274 с

Казки про тварин. — К.: Наук, думка, 1979. — 574 с

Калинова сопілка: Антологія української народної прозової творчості. — К., 1998. — С 34—246.

Колесса Ф. Українська усна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 114—136.

Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. — Л., 1946. — 340 с.

Пропп В. Поэтика фольклора. — М.: Лабиринт, 1998. — 352 с.

Пропп ВЯ. Проблемы комизма и смеха. — СПб.: Алетейя, 1997. — 288 с.

Соціально-побутова казка / Передм. О. Бріциної. — К.: Дніпро, 1987. — 382 с.

Таємниця скляної гори: Закарпатські народні казки, зібрані М. Фін-ціцьким. — Ужгород, 1974. — 190 с

Українська байка / Упоряд. і вступ, ст. БА. Деркача, В.Т. Косячен-ка.— К.: Дніпро, 1983. — 463 с

Українські казки. — К.: Т-во «Знання» України, 1992. — 96 с

Українські народні анекдоти, жарти, дотепи / Вступ, ст. О.І. Дея. — К., 1967. — 380 с

Українські народні казки / Упоряд. В.Г. Бойко. — К., 1977. — 431 с

Франко І. Національний колорит у казках Бодянського // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 34. — К.: Наук, думка, 1981. — С 449—454.

Фрэзер Дж.Дж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. — М., 1984. — 703 с.

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра / Запис, та упоряд. М. Зінчук. — К., 1986. — 303 с

Чумарна М. Мандрівка в українську казку; приказкове коло. — Львів: Каменяр, 1994. — 79 с

 

 

Розділ 10. Історична проза

Пародна проза — явище складне і багатогранне. Вона чи не найбільшою мірою зафіксувала весь обсяг світогляду народу, різнорідність його міфологічних,… Складною проблемою для фольклористів виявилось визначення жанрів народного… У російській фольклористиці закріпився принцип поділу прозових жанрів за характером естетичного відношення оповіді до…

Легенди

 

 

Легенда як жанр народної словесності, її художня природа

Легенда — найдавніший жанр української неказкової прози, походження якого більшість вчених схильні пов'язувати з джерелами писемної літератури. Саме… Звідти легенда перейшла в усне побутування, набула рис народної словесності… Походження жанру (як і його назви) тривалий час закріпляло за ним визначення твору суто біблійного християнського…

Коротка характеристика тематичних груп легенд

Найдавнішою з усіх видів легенд і найбільше пов'язаною з усною народною традицією є міфологічна легенда. Міфологічні легенди — усні народні твори… У рамках міфологічної легенди як жанрового різновиду можна виділити кілька… Елементи тотемізму синтезувались у зооморфічні легенди — оповіді про перетворення людини у тварину, про тварин-тотемів…

Легендарний ліро-епос. Старцівські пісні

Крім власне легенд апокрифічного змісту, в українській словесності існує легендарний ліро-епос. Його складають старцівські пісні. Старцівські пісні — пісні легендового характеру біблійного або апокрифічного… Найбільшу групу становлять твори сюжетного характеру, сумірні з відповідними апокрифічними легендами, наприклад «Про…

Перекази

Перекази — усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається… Порівняно з легендами перекази відзначаються більшою достовірністю та… Згідно з критеріями жанрової класифікації неказкової прози К.В. Чистова, переказам властиві такі характеристики:

Народні оповідання. Бувальщини

Народні оповідання — жанр неказкової прози, дуже близький до переказів. Це розповіді про події сучасного чи відносно недавнього часу, учасником або… Просторово-часовою дистанцією та внутрішньою позицією оповідача народні… Народні оповідання — образні розповіді про найрізноманітніші події та випадки із поточного життя, що ведуться від…

Бувальщини

Дуже близький до народних оповідань жанр бувальщини, вивченню якого приділялось багато уваги українськими фольклористами кін. 19 — поч. 20 ст., але… Бувальщини — усні оповіді про сучасні події, які не виходять хронологічно за… Навіть сучасна наука визнає існування паранормальних явищ, які вона не в змозі пояснити. А існування оповідей про ці…

Поетика жанрів неказкової прози, їх зв'язок з художньою літературою та дослідження

Народні легенди, перекази, оповідання, бувальщини відзначаються плинністю, рухомістю текстів, тобто сталий сюжет (чи мотив) передається у вільній… На відміну від казкової прози ці жанри не мають мовно-стереотипних… Інформація у неказковій прозі подається звичайною розмовною прозовою мовою майже без поетичних фігур і мовних…

Дослідження жанрів народної неказкової прози

Перші записи народної неказкової прози знаходимо вже у літописах, зокрема в Руському літописі — оповідях про апостола Андрія, обрів, Кия, Щека,… Пізніше записи легенд і переказів подані у проповідницькій літературі 17—18… Особливе зацікавлення фольклористів цим жанром виявляється з початку 19 ст. Серед дослідників — М. Костомаров…

Література

 

Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях: Космогонічні українські народні погляди та вірування. — К.: Довіра, 1993. — 414 с

Виклади давньослов'янських легенд, або міфологія, укладена Я.Ф. Головацьким. — К.: Довіра, 1991. — 96 с

Войтович В. Сокіл-Род. Легенди та міфи стародавніх українців. — Рівне: Оріана, 1997. — 332 с

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. —• Т. 4. — Кн. 1—2.

Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда. — Львів: Світ, 1992. — 176 с.

Драгоманов МЛ. Вибране. — К.: Либідь, 1991. — С. 46—60, 456— 461.

Калинова сопілка: Антологія української народної прозової творчості. — К., 1998. — С 248—388.

Кейда Ф., Мишанич С. Гайдамаки та опришки — виразники національно-визвольних змагань українського народу. — Донецьк, 1995. — 101 с

Колесса Ф. Українська усна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 136—144.

Легенди Карпат / Упоряд., заг. ред. Г.І. Ігнатовича; Післясл. П.В. Лінтура. — Ужгород, 1968. — 304 с

Легенда нашого краю / Ред.-упоряд. П.М. Скунць. — Ужгород, 1972.— 216 с.

Легенди та перекази / Упоряд. та приміт. А.А. Іоаніді; Вступ, ст. О.І. Дея. — К.: Наук, думка, 1985. — 400 с

Легенди Тернопільщини. — Тернопіль, 1992. — 94 с

Мишанич С.В. Усні народні оповідання: Питання поетики. — К., 1986. — 327 с

Народні оповідання / Вступ, ст. С Мишанича. — К.: Дніпро, 1986. — 336 с

Народні оповідання / Упоряд., вступ, ст. С Мишанича. — К.: Наук. думка, 1983. — 504 с

Народ про Довбуша / Вступ, ст. В. Тищенко. — К.: Наук, думка, 1965. — С 41—128.

Народ про Кармалюка / Вступ, ст. В. Тищенко. — К.: Вид-во АН УРСР, 1961. — С 47—119.

Народ про Кобилицю / Вступ, ст. В. Тищенко. — К.: Наук, думка, 1968. — С 35—103.

Савур-могила: Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини. —" К.: Дніпро, 1990. — 261 с

Свидницький А. Відьми, чарівниці й опирі, чи то ж примхи і примх --иві оповідання люду українського // Свидницький А. Твори. — К.: Наук. думка, 1985. — С. 412—455.

Свидницький А. Злой дух: Народные Южнорусские поверья // Свид-ицький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С 406—411.

Свидницький А. Остатки от времён доисторических: Народные предания // Свидницький А. Твори. — К.: Наук, думка, 1985. — С. 513—517.

Сокіл В. Народні легенди та перекази українців Карпат. — К.: Наук, думка, 1995. — 158 с.

Українські перекази. — К.: Довіра, 1992. — 134 с.

Українці: народні вірування, повір'я, демонологія. — К.: Либідь, 991.— 638 с

Франко І. Легенда про Пршемислову квітучу ліщину та легенди про вітучу палицю // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 29. — К.: Наук, думка, 1981. — С 545—550.

Франко І. Передмова до видання «Апокрифи і легенди з українських рукописів» // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 38. — К.: Наук, думка, 1983. — С 7—293.

Франко І. Про галицькі народні оповідання // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 42. — К.: Наук, думка, 1984. — С 208—211.

Ходили опришки: Збірник / Вступ, ст. І. Сенько. — Ужгород: Карпати, 1983. — 384 с

Чистов К.В. К вопросу о принципах классификации жанров устной народной прозы. — М., 1964.

 

 

Розділ 11. Пареміографія

 

Художня природа, жанрові різновиди та класифікація народних паремій

Пареміографія — це частина фольклору, яка об'єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності:… Від цього слова утворились назви «пареміографія» — записування, збирання… Прислів'я і приказки — невеликий за обсягом жанр, але розмаїття паремій за формою і змістом, походженням і…

Виникнення і розвиток жанру

Про виникнення прислів'їв і приказок у фольклористиці існує багато позицій, які умовно можна звести до двох теорій. Найпоширенішою в наявних… Природніше виглядає друга точка зору, висловлювана представниками міфологічної… Проникаючи у зміст кожної приказки, можна побачити, що всі вони належать до різних періодів національної культури,…

Жанрові різновиди паремій

У залежності від змісту, форми, часу, місця і нагоди використання паремії поділяються на жанрові різновиди, що більшою чи меншою мірою відрізняються… Вітання — сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини:… Ой, випиймо, родино, І житечко, і овес,

Класифікація паремій

Українська пареміографія досить широко вивчається у сучасній фольклористиці: видано десятки друкованих збірок, здійснено ряд теоретичних досліджень.… З огляду на багатогранність фольклорного матеріалу та багато-аспектність… 1. Алфавітний, найдавніший і бере початок від найперших збірок. Він для упорядкування матеріалу найпростіший, але його…

Поетика малих жанрів фольклору

 

Невеликі за обсягом, специфічні за способом висловлення думки, шляхами образотворення, прислів'я та приказки виробили певні риси жанру, особливості композиції, художньо-поетичної структури. Усі прийоми і засоби підпорядковані законам жанру, основна риса якого — лаконізм.

 

Особливості композиції паремій

За композицією паремії дуже різноманітні — від простих узагальнюючих суджень (типу «Ситий голодного не розуміє», «У єдності сила»), до складних з… У структурі приказок спостерігаються різні композиційні прийоми: зіставлення —… Поширена структура приказок у формі дилеми — двох взаємови-ключних компонентів: «Або пан, або пропав», «Або полковник,…

Художньо-виражальні засоби паремій

Художньо-образний лад прислів'їв дуже складний, бо в гранично лаконічній формі висловлюється узагальнене, змістовно містке твердження, за невеликою… Основними тропами в прислів'ях виступають метафора, порівняння і метонімія. В… Не менш поширеними є порівняння: а) ознаки: «Як печений рак»; б) дії: «Пропав, як у воду канув». У приказках…

Риси версифікації паремій

Від початку дослідження прислів'їв та приказок було помічено, що вони відзначаються певними інтонаційно-ритмічними та звуковими характеристиками:… Вивчення ритмомелодики прислів'їв — питання дуже складне, бо кожне прислів'я… Ритмічність прислів'їв формується рядом чинників. Оскільки це жанр, який побутує в усному мовленні, основними є…

Історичний розвиток паремій, їх зв'язок з писемною літературою та дослідження

Прислів'я і приказки — жанр, який пройшов довгий шлях розвитку. Про давність його походження говорять елементи міфології та магії, що дійшли до нас… На відміну від інших фольклорних жанрів, які виникали у певний історичний… Нема жодного історичного періоду, де б спостерігався занепад жанру. Прислів'я завжди побутували, не втрачаючи своєї…

Збирання та дослідження прислів'їв та приказок

Перші збірники прислів'їв та приказок, що дійшли до нашого часу, з'явилися в другій половині 17 ст., хоча в науці існує думка, що їм передували інші… Серед українських збирачів першими можна вважати також Г. Сковороду, П.… Дослідження паремій розпочалося тільки в останній чверті 19 ст. Цікавим є виступ П. Чубинського, виголошений в 1873 р.…

Загадки

Загадки — це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь — відгадку,… Специфіка загадок полягає в тому, що в них у завуальованій алегоричній формі… Походження загадок дуже давнє. їхні витоки сягають у міфологічну добу, коли в основі вірувань лежали анімістичні…

Класифікація загадок

Однією з перших логічно несуперечливих і науково вмотивованих класифікацій, що не втратила свого значення і в наш час, була запропонована І. Франком… Першою за походженням дослідник вважає групу загадок, які називає… Подібними є загадки про місяць в образі князя або пастуха: «Череда незлічена, толока незміряна, пастух ненайманий».…

Зв'язок загадок з іншими жанрами фольклору та з писемною літературою

Загадки дуже тісно пов'язані з іншими жанрами усної словесності. Перш за все, як уже зазначалось, ґенетично вони пов'язані з міфологією — містять… Загадки виявляють тісний зв'язок із народною лірикою. У календарно-обрядовому… Спостерігається зв'язок жанру і з родинною обрядовістю, зокрема весільною драмою. У багатьох реґіонах існує звичай, що…

Збирання та дослідження загадок

Історія збирання і дослідження загадок порівняно коротка. Спеціальну увагу на цей жанр збирачі фольклору звернули у 40-х роках 19 ст. Лише поодинокі…  

Література

 

Загадки / Вступ, ст. І.П. Березовського. — К.: Дніпро, 1987. — 158 с

Закувала зозуленька: Антологія української народної творчості. — К., 1989. — С 427—552.

Колесса Ф. Усна народна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 145—148.

Кононенко В. Шляхами народних приповідок. — К.: РВЦ «Проза», 1994. — 208 с.

Народ скаже — як зав'яже: Українські народні прислів'я, приказки, загадки / Вступ, ст. Н. Шумади. — К., 1971. — 230 с

Пазяк М.М. Українські прислів'я та приказки. Проблеми пареміо-логії та пареміографії. — К.: Наук, думка, 1984. — 204 с.

Приповідки або українска народня філософія. — Едмонтон, 1998. — 355 с.

Прислів'я та приказки. Природа. Господарська діяльність людини / Вступ, ст. М.М. Пазяка. — К.: Наук, думка, 1989. — 480 с

Прислів'я та приказки. Людина. Родинне життя. Риси характеру / Вступ, ст. М.М. Пазяка. — К.: Наук, думка, 1990. — 528 с

Прислів'я та приказки. Взаємини між людьми / Вступ, ст. М.М. Пазяка. — К.: Наук, думка, 1991. — 440 с

Українські приказки, прислів'я і таке інше: Збірники О.В. Марковича та інших уклав М. Номис / Вступ, ст. М.М. Пазяка. — К.: Либідь, 1993. — 768 с

Франко І. Галицько-руські народні приповідки. Передмова до т. 1. (Львів, 1905), т. 2 (Львів, 1908), т. З (Львів, 1910) // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 38. — С 294—328.

Франко І. Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 26. — С 332—346

 

 

Розділ 12. Дитячий фольклор

Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у… Термін «дитячий фольклор» з'явився у фольклористиці у 20-х роках 20 ст.… Питання класифікації дитячого фольклору далеко не вивчене, бо коло творів, охоплюваних цим поняттям, широке і…

Колискові пісні

Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір'ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її… Це один з найдавніших жанрів народної словесності, що сягає корінням… Незважаючи на безліч нюансів почуттів і думок, висловлюваних у колискових піснях, а також на широкий простір для…

Поетика жанру

Колискові пісні — жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов'язані… Першорядну роль тут відіграє одноманітний ритм, що досягається рядом засобів.… Переважна частина творів має форму монологу матері, зверненого до дитини, або уявного діалогу з нею. Така форма…

Зв'язок колискових пісень з іншими жанрами фольклору

Колискові пісні виявляють зв'язок з іншими жанрами усної народної творчості. Передусім вони тісно пов'язані із замовляннями, з яких походять.… Як ліричний жанр вони дуже близькі до інших жанрів народної пісенності,… Хоч це пісенний жанр, але він має деякі спільні риси з епосом. Багатьом колисанкам властиві елементи сюжетності,…

Забавлянки

Окрім пісенної лірики, дорослі у спілкуванні з дітьми створили цілий ряд непісенних жанрів. Г.С. Виноградов, один з перших дослідників дитячого… Найближче до колискових пісень за змістом і характером стоять потішки або… Ой ти, коте-рябку, Виженемо овечки,

Жанри, які перейшли в дитячий фольклор із загальної народної творчості

Друга велика група дитячого фольклору — твори, які перейшли із загального доробку народної словесності. Переважно це найдавніші жанри, які мали… Першим таким жанром є заклички. Заклички — короткі поетичні твори, пов'язані з… Найбільше закличок пов'язані з культовими обрядами землеробського циклу:

Жанри, що виникли в дитячому середовищі. Дитяча пареміографія

Третя група жанрів дитячого фольклору найбільш «дитяча» за своєю суттю. Це — твори, складені самими дітьми. Перший з них — важливий передетап до… Ені-бені, рікі-такі Або: Онци, банци, Цим-бум-буль, Колі шванци,

Дитячий епос

Поширений у дитячому середовищі жанр з великою мірою імпровізації — страшилки. Якщо не враховувати казок (які перейшли у дитячу творчість із… Дитячою уявою на основі певного життєвого досвіду (почуте від дорослих,…  

Дитяча пареміографія

Дитячих малих жанрів небагато. Особливості дитячого мислення обмежують використання дітьми мудрувань, афористичних висловів, метафоричних порівнянь… Суто дитячим паремійним жанром є скоромовки — короткі віршики чи окремі…  

Зв'язок дитячого фольклору з художньою літературою та його дослідження

З усіх жанрів дитячого фольклору найбільш поширені в літературі колискові пісні. Твори цього жанру написали Т. Шевченко («Ой люлі, люлі, моя… Моє, моєньке миле, ясне-мі Коли б не ко-ні ні-ж-ні і смут-ні Спи, золотава вовно, Тебе не по-не-сли в осонні,

Дослідження жанрів дитячого фольклору

З усіх жанрів дитячого фольклору перше привернули увагу збирачів, а пізніше дослідників колискові пісні. Вперше колискова пісня з'явилась на… У 19 ст. вони стали предметом вивчення у статті М. Левицького «Народные… Особливо активно колискові публікувалися наприкінці 19 — початку 20 ст. в часописах «Киевская старина» (1893, Т. 42;…

Література

 

Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. — К.: Наук. думка, 1984. — 472 с

Дитячий фольклор / Вступ, ст. Г.В. Довженок. — К.: Дніпро, 1986. — 304 с.

Довженок Г.В., Луганська KM. Українські народні колискові пісні та забавлянки // Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. — К.: Наук, думка, 1984. — С 11—44.

Закувала зозуленька: Антологія української народної поетичної творчості. — К., 1998. — С 529—560.

Кіліченко Л.М., Лещенко П.Я., Проценко ЇМ. Народнопоетична творчість для дітей // Українська дитяча література. — К.: Вища школа, 1979. - С 29-51.

Українська дитяча література: Хрестоматія / Упоряд.: П.В. Вовк, B.C. Савенко. — К.: Вища школа, 1976. — С 3—37.

Український дитячий фольклор / Вступ, ст. В.Г. Бойка. — К., 1962. — 247 с

Українські приказки, прислів'я і таке інше / Уклав М. Номис. — К.: Либідь, 1993. — С 635—663.