рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Раздел Философия
/
Пісні літературного походження

Реферат Курсовая Конспект

Выберите учебное заведение

Пісні літературного походження

Пісні літературного походження - раздел Философия, Українська усна народна творчість До 17 Ст., Коли Література Розвивалась Як Церковно-Релігійна,...

До 17 ст., коли література розвивалась як церковно-релігійна, її зв'язок з фольклором був практично односпрямованим. Усна народна творчість впливала на розвиток літературного письменства від початків його зародження. Уже в «Руському літописі», «Слові о полку Ігоревім», інших пам'ятках давньої літератури зустрічаємо вкраплення фольклорних джерел (міфологічні уявлення, легенди, прислів'я і приказки, народнопоетичні образи, символи тощо). Фольклор як витворена віками система народних уявлень і текстів навпаки дуже важко піддавався літературним впливам. Усна народна творчість, в основі якої лежали язичницькі культи, не могла мати нічого спільного з християнською літературою, що різко відрізнялася ідейно і тематично.

Однак, в 17 ст., коли в літературі чітко окреслюється світська тематика, яка, виробляючи нові жанри, відокремлюється в окрему вітку письменства, починається зворотний вплив — літератури на усну народну творчість. Найбільше така взаємодія виявилась у побутуванні серед народу літературних текстів з усіма атрибутами фольклорних (анонімність, варіативність та ін.). Передусім це стосується пісень, хоча народом запозичувалися й тексти інших жанрів, зокрема байки, притчі, приповідки, афористичні вислови та інше.

Пісні літературного походження — це твори, що увійшли в народну словесність з професійної літератури. Шляхи запозичення можуть бути різними. Найчастіше — пісня, створена автором і композитором, ставала популярною серед народу, а оскільки сприйнятий текст передавався в усній формі, ім'я автора й композитора затиралось, втрачалось, і пісня починала побутувати як народна. Можливі й інші випадки. Наприклад, відомий авторський текст (вірш) клався на народну мелодію або мелодію композитора, ім'я якого залишалося невідомим. Бувало й таке, що на основі певного авторського тексту складався подібний мотивами та образами з тією ж ритмомелодикою, але інший народний текст, що побутував паралельно з літературним.

Кожна пісня літературного походження має свою історію (яка, однак, не завжди зберігається в народній пам'яті), проходить різні періоди поширення, шліфування, переробки; поки входить в народну традицію, зазнає певних змін (часом досить значних), нашарувань різних епох і т. п. Але, незважаючи на ретельну народну обробку (подекуди упродовж кількох століть), пісні літературного походження все ж відрізняються від народних специфічними рисами. Це дає підставу відносити до їх розряду пісень, авторство яких не збереглося, які не мають літературних відповідників, але певними ознаками виокремлюються з-поміж власне народних. Найвизначальнішою їх рисою є інший рівень індивідуалізації. У той час, як усна творчість вибирає усе найтиповіше, творить схематичні сюжети і доволі абстрактні узагальнені образи, літературна пісня як індивідуальна творчість побудована на основі особистих переживань, нетрадиційних ситуацій: фольклорне узагальнення життєвих явищ тут поступається місцем індивідуальним почуттям, які викликані конкретними обставинами. Ліричний герой таких пісень висловлює своє власне бачення і розуміння світу, яке, як правило, не збігається із загальноприйнятим. Зроджені в його душі почуття виходять за рамки народної психології (яка тяжіє до спрощення) — вони драматизуються, поетизуються, зображаються як щось небуденне, унікальне за своїми проявами. Як вказує І. Франко, «...така часто індивідуальна лірика... являється не на початку, а на кінці еволюції, рівночасно з тим, як і сама людська індивідуальність робиться самостійною, одержує певну ціну і почуває свою вартість супроти переможного зв'язку гро мади, роду, сім'ї. З другого боку, історія поетичних форм, будови вірша, ритму, рими та мелодії показує нам, що все се прояви зовсім не відвічні, не природжені чоловікові, але витворені цивілізацією, переношені в певнім часі і серед певних обставин від народу до народу, а спеціально до нас занесені досить пізно».

Для передачі цілого спектра почувань та ідей, невластивих для народної творчості, у піснях літературного походження використовується дещо відмінний арсенал художньо-поетичних засобів. Поряд з традиційними прийомами і тропами тут з'являються й оригінальні авторські: нетрадиційні порівняння й епітети, складна асоціативна метафорика, навіть лексичні неологізми. Це виводить народну лірику на якісно новий рівень: у ній не лише фіксуються окремі життєві явища (як це робить народна уява), а й з'являється філософське осмислення дійсності, висловлюється індивідуальне ставлення. Це приводить до переосмислення тематики пісенної лірики. Переносяться акценти з побутових тем і конфліктів у сферу людських почуттів і переживань, підсилюється психологізм поезії. Тому пісня набуває рис елегійності, медитативності. Це у свою чергу спричиняє й інші особливості. Зокрема в текст вводиться пейзаж, який як композиційний елемент відсутній у народній ліриці (де використовується практично лише у випадках паралелізму і ніколи не набуває вигляду розгорнутих картин природи). З властивих для фольклору рис відтворення життєвої конкретики (реалій побуту, подій, явищ), увага переноситься на саму людину, її думки і почуття. Елементи сюжетності чи подієвості поступаються місцем відтворенню душевних станів, а отже, пісня тяжіє до описово-споглядального характеру.

Ці пісні відрізняються і формальними зовнішніми ознаками. У них спостерігається значно складніша, ніж у народних, ритмомелодика: поряд з усталеними в традиції ямбом і амфібрахієм набувають поширення й інші віршові розміри та їх комбінації (різноскладова метричність). Відбуваються зміни у способі римування: від традиційної дієслівної рими здійснюється перехід до складніших іменникових, прикметникових рим, з'являється складне багатоскладове римування.

Таким чином, пісням літературного походження властивий авторський стиль, при чому кожна окрема пісня чи група пісень одного автора відрізняєтья стилевими ознаками від інших пісень цього жанрового різновиду. Але попри ці всі відмінності пісні літературного походження мають дуже багато рис, спільних із народними піснями (в іншому випадку вони не поширюються серед народу). Народна свідомість реагує лише на те, що є співвідносне з національною традицією, близьке до неї духовно та ідейно, відповідає художнім уподобанням народу. Якщо у тексті є щось несприйнятне, в процесі усної обробки це відкидається, шліфується, поки пісня не вкладеться в рамки національної традиції. Твори, які «не піддаються» такій обробці, ніколи не зможуть увійти у ранг народних. Народ не присвоює собі те, що є для нього чужим, незрозумілим. Фольклоризація літературних пісень — явище складне і часом важко пояснити, чому відбираються саме ті тексти, а не інші, чому в одні вносяться значні зміни (деякі пісні доповнюються, деякі, навпаки, скорочуються, замінюються окремі слова і т. п.), а інші залишаються без змін. Зіставлення варіантів літературних пісень з їх оригіналом не завжди дає логічне пояснення цього складного, непередбачуваного процесу. Тут діють якісь свої внутрішні закони відбору і трансформації, які неможливо нав'язати ззовні. Ф. Колесса так формулює цю думку: «Щоби ж книжковий твір міг перейти в усну традицію і стати народною піснею, мусить він змістом і формою достроюватися до творів усної словесності, і, що найважливіше, він мусить, неначе прищеплена галузка, прийнятися на дереві народної поезії, втягти в себе його животворні соки та зростися з ним в одно, мусить перейти довгий процес асиміляції та вигладжування, а цього ніяк не можна заступити штучним способом»237. Оскільки пісня — літературно-музичний твір, у цьому процесі важливе значення має і мелодія. Деякі пісні побутують з музикою відомих композиторів, інші мають кілька варіантів мелодій.

До найдавніших пісень літературного походження відносять ряд текстів, авторство яких невідоме. Серед них «Ой біда, біда мені, чайці-небозі» (інший варіант «Ой горе тій чайці»), «Перепеличенька я не-величенька» та ін., літературне походження яких не викликає сумніву, оскільки вони стилістично істотно відрізняються від інших народних пісень; їх словесно-зображальні засоби вказують на те, що їхні оригінали були книжними текстами.

Найдавнішим відомим автором пісень, що побутують в народі анонімно, є Семен Климовський. Хоч ця постать українського коза-ка-віршувальника є напівлегендарною, огорнута романтикою народної фантазії, проте ряд дослідників фольклору (зокрема М. Петров, І. Срезневський, М. Максимович та ін.) сходяться на думці, що саме він є автором відомої пісні «їхав козак за Дунай»:

їхав козак за Дунай, Ти, конику вороненький,

Сказав: — Дівчино, прощай! Неси та гуляй!..

Безперечно, написана на початку 18 ст., ця пісня не могла зберегтися у первісному вигляді, без змін, однак, напевно, і в авторському варіанті вона мала ті риси народнопісенної поетики, що дали їй можливість поширитись по всій Україні і пережити століття.

Приблизно такими ж давніми є пісні, авторство яких приписують легендарній українській народній поетесі Марусі Чурай. До наших днів не збереглося жодних документів чи пам'яток давнини, які б підтверджували достовірність народних переказів, пов'язанах з іменем цієї полтавської піснярки. Проте її ім'я настільки відоме і поширене серед людей, що подібні докази видаються зайвими — Маруся Чураївна сама стала частиною народної творчості, як і її твори.

Загальновідома легенда оповідає трагічну історію кохання дочки полтавського козацького полковника Чурая і сина його найближчого друга, що загинув у бою, — Гриця, який після смерті батька виховувався в домі Чураїв. Маруся з дитинства покохала Гриця. Коли він став дорослим чоловіком і разом з її батьком ходив у походи, вона багато років чекала на його повернення, не віддаючи серця іншому, її туга в час розлуки з милим виливалася у піснях. Найвідоміші з них — «Засвіт встали козаченьки», «В кінці греблі шумлять верби», «Болить моя головонька від самого чола», «Віють вітри, віють буйні», «Чого ж вода каламутна» та ін. Усі вони глибоко ліричні пісні любовної тематики. Серед них є також жартівливі — «Грицю, Грицю, до роботи». Повернувшись із походів, Гриць не посватав Чу-раївну, з якою був заручений, і яка його вірно чекала. Довідавшись, що він залицяється до іншої — багацької дочки, — Маруся, яка за народною легендою зналася на чарах, отруїла Гриця, напоївши відваром чаклунського зілля. За іншою версією цей напиток вона приготувала для себе, щоб випити і не страждати від такої зради, але випадково його випив її невірний коханий. Так зродилась пісня-бала-да «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» — одна з найпопулярні-ших в українській народній словесності. Ще й досі точаться суперечки навколо постаті Марусі Чурай. Однак, як не можна довести факту, що це — історична особа, так само не можна заперечити, що вона насправді була. Залишаючись «дівчиною з легенди», Маруся Чурай увійшла в народну історію як відома піснетворка козацької доби. її постать приваблювала багатьох письменників різних епох.

З відомих поетів, твори яких стали народними піснями, першим є Григорій Сковорода — мандрівний філософ, світогляд якого був наскрізь національним, а тому народ сприйняв висловлені ним думки як свої. Створена Г. Сковородою збірка «Сад божественных песней» (1757—1782), хоч не була надрукована за час його життя, але поширювалась у рукописах і мала значну популярність. Деякі з пісень побутували усно як зразки народної пісенності. Оскільки в них відобразилися мораль, думки, повчання християнського філософа, люди називали їх псалмами. Спорідненість пісень Сковороди з біблійною Книгою Псалмів і шляхи побутування їх у народі є зразком взаємодії книжної літератури і народної творчості.

Найбільшого поширення набули 10 та 18 пісні збірки. Фольклорні інтонації 18 пісні «Ой ти, пташко, жовтобока» дали поштовх для створення народних версій тексту, на основі якого виникли два пісенні варіанти — «Ой ти, пташко жовтобока» та «Стоїть явір над водою». Як свідчать документи (рукописні збірники, книжки, дослідження перших фольклористів — П. Житецького, І. Срезневського та ін.), особливо популярною була 10 пісня — «Всякому городу нрав і права». Висловлені у ній думки були настільки близькі до народної філософії та етнопсихології, що у 18—19 ст. вона поширилась у безлічі варіантів і народних редакціях, покладена на різні мелодії (навіть у виконанні лірників і кобзарів у стилі, наближеному до дум). Після того, як І. Котляревський використав переробку тексту Сковороди у п'єсі «Наталка Полтавка», — «Всякому городу нрав і права» стала загальновідомою піснею на мелодію в обробці М. Лисенка. Відомі й пісні самого /. Котляревського до драм — «Видно шляхи полтавськії», «Ой доля людськая», «Де згода в сімействі...» та ін.

Після І. Котляревського багато драматургів почали використовувати фольклорні джерела для створення пісень до п'єс. Наприклад, Г. Квітка-Основ'яненко включив літературну обробку народної пісні «Хусточка ж моя» у свою п'єсу «Сватання на Гончарівці», і його авторський варіант набув поширення в народі. Великим успіхом користувався твір С. Писаревсъкого «За Немань іду», а особливо популярною стала його пісня «Де ти бродиш, моя доле», написана для оперети «Купала на Івана», а також пісні С. Гулака-Артемовського «Місяцю ясний», «Ой казала мені мати», написані до опери «Запорожець за Дунаєм».

Плідним для розвитку зв'язків фольклор—література був період романтизму. Перша половина 19 століття стала початком потужного звороту до народної творчості. Інтерес до фольклору, масове зацікавлення, збирання, упорядкування, дослідження творів усної словесності вилилися у численні збірники, фольклористичні праці, альманахи («Сборник малороссийских песен» М. Максимовича, альманах І. Срезневського «Запорожская старина» та ін.). Поети-романтики (Л. Боро-виковський, А. Метлинський, О. Корсун, М. Петренко, В. Забіла, О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Маркевич, О. Шпигоцький, М. Костомаров та ін.) почали використовувати у своїй творчості мотиви, образи, сюжети народних пісень, балад, переказів, а тому їхні твори були дуже наближені до усної словесності, а подекуди спеціально стилізовані під народні пісні. Саме у той період народна творчість збагатилася численними зразками пісень літературного походження. Особливо улюбленими були і залишаються до цього часу твори Михайла Петренка «Взяв би я бандуру» (народна переробка вірша «Туди мої очі...»), «Дивлюсь я на небо» («Небо»), та Віктора Забіли «Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку», «Пливе човен без весельця», тематика та художньо-образна система яких споріднена з народною лірикою.

Новий етап і для розвитку літератури, і для розвитку усної словесності починається з виданням Шевченкового «Кобзаря» (1840), який настільки глибоко був сприйнятий народом, що став частиною його творчості. Жодна власне народна пісня не може зрівнятись у популярності із «Заповітом» Т. Шевченка чи піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до балади «Причинна»), що стали немовби національними гімнами. Не менш відомими і улюбленими є «Думи мої, думи мої...», «По діброві вітер виє», «Така її доля», «Летить галка через балку», «Зоре моя вечірняя», «За байраком байрак», «Плавай, плавай, лебедонько», «Нащо мені чорні брови», «Садок вишневий коло хати». Менш поширеними є інші пісні на слова Шевченка чи створені на їх основі народні варіанти — «Вітер з гаєм розмовляє», «Все йде, все минає», «Гей, три шляхи широкії», «Ой не п'ються пива, меди», «Ой одна я, одна», «Тече вода в синє море» та ін. Недаремно автор цих пісень має визнання народного кобзаря.

Джерелом тематики та образності його творів була усна словесність, ритмомелодику своїх поезій він теж черпав зі скарбниці народної лірики (лише коломийковим розміром написано більше, ніж половина усіх його текстів). А тому таким природним і невимушеним був процес проникнення поезій Шевченка в український фольклор. Його лірика, глибоко закорінена у національну образність, символіку, традицію форми, у свою чергу стала необмеженим джерелом усної словесності.

Ні до, ні після Шевченка не було письменника, який би долучився до продовження народної традиції такою мірою, як великий Кобзар. Проте всі наступні покоління поповнювали скарбницю української пісенності. Майже усі відомі поети другої половини 19 століття залишили в ній більш чи менш помітний слід. Серед них варто відзначити С. Рудонського. Складені ним пісні «Ти не моя, дівчино мила», «Хлопці-молодці», «Голубонько-дівчинонько, зіронько моя», «Серед лісу, серед гаю», «Мене забудь, моя дівчино» та ін. відзначаються особливим ліризмом і глибиною почуття. А такі його твори як «Повій, вітре, на Вкраїну» та «Щоб співати колір чорний», переживши століття, досі користуються великою популярністю.

Не менше визнання має пісня «Стоїть гора високая», літературним джерелом якої є вірш Л. Глібова «Журба». Доволі відомі й твори Я. Щоголіва «Кажуть всі, що я сирітка» (вірш «Чередничка»), «Як до милого ходила» («Черевички»), «Рано-вранці я вставала» («Праля»), які наближаються до суспільно-побутової народної лірики, а також пісні на тексти М. Старицького «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» («Виклик»), М. Кропивницького «На вулиці скрипка грає», «Ой у саду на вишеньці», В.Александрова «Я бачив, як вітер березу зломив», П. Грабовського «Зелений гай, пахуче поле», «Втіш мене: занедужала я», Ю. Федьковича «Пою коні при Дунаю», «Як я, браття, раз сконаю», В. Самійленка «Тихесенький вечір на землю спадає» («Вечірня пісня»), /. Воробкевича «Заграй ми, цигане старий», К. Думитрашка «Чорнії брови, карії очі» та ін., ряд пісень невідомих авторів — «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Ой вербо, вербо, сухая вербо», «Ой, дівчино, шумить гай», «Ой ти, дівчино, зарученая» таін.

Складні історичні обставини на зламі століть спричинили деяку жанрову переорієнтацію української народної пісенності. Поряд з інтимною лірикою, яка до того часу була єдиним жанром, зразки якого переходили з літератури у фольклор (до неї можна віднести твори /. Франка «Як почуєш вночі край свойого вікна», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», Лесі Українки «Стояла я і слухала весну», В. Пачовського «Забудь мене» та ін.) народними стають твори політично-патріотичного змісту, маршові пісні. У період визвольних змагань українського народу національними гімнами стали поезії О. Кони-ського «Ой у лузі червона калина», «Боже, великий єдиний», /. Франка «Вічний революцьонер», «Не пора, не пора...», О. Маковея «Ми — гайдамаки», М. Вороного «О, Україно! О люба ненько...» та ін.

Тенденція розвитку національно-патріотичної тематики особливо виразно проявилась у ліриці січових стрільців. Це покоління свідомої освіченої молоді, виявляючи інтерес до мистецтва, здійснило вагомий внесок в українську словесність. Відомими письменниками серед них були Богдан Лепкий та Роман Купчинський, твори яких найбільше поширились в Україні і до сьогодні побутують у народі. Патріотично наснаженими є пісні на слова Р. Купчинського «За рідний край», «Вдаряй мечем!», «Не сміє бути в нас страху». З-поміж відомих творів на слова Б. Лепкого найпопулярнішою є пісня «Чуєш, брате мій», створена на основі поезії «Журавлі», яка є кращим зразком елегійної філософської лірики.

Досить поширеними (особливо на території Західної України, зокрема Галичини) є стрілецькі пісні любовної тематики. За характером вони споріднені з відповідною групою козацьких пісень, де оспівуються сцени прощання, біль розлуки, туга за коханою, драматизм почуттів. Такими є твори Р. Купчинського «Дівчино, рибчино», «Лети, моя думо», «Як з Бережан до кадри» та ін., Б. Лепкого «І снилося з ночі дівчині», «Колись, дівчино мила», «Маєва нічка» та ін. Серед них є і жартівливі (напр., Р. Купчинського «Мав я раз дівчиноньку чепурненьку», «Ірчик», Б. Лепкого «Кладочка» таін.)

Значна частина пісень січових стрільців має глибоко філософський пафос. У них тема кохання переплітається з мотивом загибелі стрільця на полі бою, прощання зі світом — словами, зверненими до коханої або матері (Р. Купчинського «Стоїть явір над водою», «Ой зацвіла черемха», М. Гайворонського «Ой впав стрілець», «Прощай, дівчино»). Всенародне визнання здобула пісня невідомого автора «Повіяв вітер степовий», написана в руслі національної традиції з використанням усталених у народній ліриці архетипних образів-символів вітру, трави, сирої землі, ворона та ін. Надзвичайно популярною є також пісня М. Гайворонського «їхав стрілець на війноньку», написана на зразок українських народних балад. Побутує значна кількість пісень січових стрільців, авторство яких не встановлене: «Є в полі річенька», «У темному лісі під білов березов», «Ішли ми до бою» («Подай, дівчино, руку на прощання»), «Гей у полі черемшина» та ін.

У період національного відродження 20-х років 20 ст. з'явились пісні літературного походження на тексти поетів «Молодої музи». Крім вище названих на слова Б. Лепкого слід згадати П. Карманського «Сповнилась міра», В. Пачовського «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Забудь мене».

Із літературних текстів цього періоду, що увійшли до скарбниці народної творчості, не можна обійти увагою й поезій О. Олеся, присвячених темі кохання, на основі яких створено ліричні пісні «Сміються-плачуть солов'ї» і «Коли на крилах ночі». Завдяки вдалому поєднанню слів і мелодії вони до сьогодні не втратили своєї популярності.

У наш час, коли дослідники фольклору констатують факт відносного занепаду багатьох його жанрів, можна твердити, що така тенденція не заторкнула ряд жанрів. Визначальне місце тут належить пісням літературного походження: активно побутують твори, що увійшли в усну словесність століття чи два тому і здобули визнання як традиційно усталені пісні. Більше того, цей розряд народної лірики постійно поповнюється новими зразками. Із творів сучасної літератури 20 століття статус народних здобули пісні на слова А Малишка «Білі каштани», «Рідна мати моя» («Пісня про рушник»), «Моя стежина», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителько моя». Очевидно, визначальним фактором їхньої популярності є й мелодія, яку народ прийняв «за свою». Автором музики до усіх цих пісень є П. Майборода. Народним став ще один твір А. Малишка «Цвітуть осінні тихі небеса» (музика О. Білаша), а також твори «Пісня про Київ» та «Знову цвітуть каштани».

Не менш відомими та улюбленими у народі є пісні М. Рильського «На білу гречку впали роси», «Яблука доспіли, яблука червоні»; «Виростеш ти, сину», створена на основі вірша В. Симоненка «Лебеді материнства».

З-поміж сучасних пісень визнання всенародних здобули твори М. Ткача «Марічка» («В'ється, наче змійка, неспокійна річка»), «Ясени», М. Сингаївського «Чорнобривці», Ю. Рибчинського з музикою І. Поклада «Скрипка грає» («Вже догорає небокрай»), ряд поезій Д. Павличка з музикою О. Білаша — «Два кольори», «Явір і яворина», «Лелеченьки» та ін. Усі вони побутують як народні, деякі з них увійшли у традицію виконання як застільні пісні на весіллі. Відомі також твори В. Івасюка «Червона рута», «Я піду в далекі гори», «Водограй».

Як бачимо, процес проникнення літературних творів в усну словесність безперервний. Однак лише окремі перлини літератури переходять до народної лірики. Принцип відбору зрозумілий: фольклорними стають лише пісні, написані в руслі національної традиції, близькі до народної поетики, символіки та ритмо-мелодики. Хоча є значно більше творів, що зовні видаються такими, але з певних при чин не приживаються на багатовіковому дереві усної народної творчості. Цей процес — практично непередбачуваний, складний з точки зору національної психології та ролі колективного підсвідомого, багато в чому незрозумілий, відбувається не лише на основі очевидних закономірностей, а і внутрішніх скритих законів. І не можна наперед знати, яка пісня стане народною, а тим більше створити таку чи запровадити в усну творчість штучно.

Развернуть

Открыть в широком формате

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Українська усна народна творчість

Українська усна народна творчість...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Пісні літературного походження

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Передмова
Формування суспільства неможливе без культурних явищ і традицій минулого. Нові програми вищої школи потребують нових видань, насамперед наукової та навчальної літератури. У час стан

Від редактора
Структура підручника відтворює розвиток народної словесності від витоків до сучасності, виникнення і становлення жанрів, побутування текстів з урахуванням історичних умов. Кожний ок

Фактори впливу на розвиток фольклору та його етнічні особливості
Земну кулю населяють люди багатьох національностей. Кожен народ, кожна нація має своєрідний і неповторний характер, своє національне обличчя, систему поглядів та уявлень, свою творч

Фольклор та фольклористика
Фольклор (від англ. folklore — народна мудрість, знання) є важливою складовою частиною культури народу. «Фольклор — одна з найтриваліших і всеохоплюючих систем духовного життя народ

Періодизація фольклору
Проблема періодизації фольклору залишається до цього часу дискусійною. Існують різні, часто протилежні думки щодо поділу історії розвитку і побутування фольклору на певні періоди. Ц

Напрями та школи фольклористики
Фольклористика як наука пройшла довгий час становлення і розвитку, в ході якого змінювались її засади, місце серед інших дисциплін та методи дослідження. Внаслідок різних поглядів н

Християнство і його вплив на розвиток української народної словесності
Офіційною датою впровадження християнства у Київській Русі вважається 988 рік, коли князь Володимир хрестив свій народ. Але, як зазначалось раніше, історичні документи свідчать, що

Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми
Магія (лат. magia, від гр. mageia — чародійство) — система обрядів, пов'язаних з віруваннями у здатність надзвичайним чином впливати на людей, тварин, сили природи, а також на божес

Поетика жанрів магії
У поетиці магічних жанрів перш за все виразно простежується їх композиційно-синтаксична алогічність, відсутність причинно-наслідкових зв'язків, а відтак — сюжетності. За словами М.

Розділ 4. Календарно-обрядова творчість
У фольклористиці загальнопоширена думка про те, що первісні ритуалізовані тексти лягли в основу календарно-обрядової лірики народної творчості в цілому. Зокрема М. Грушевський тверд

Ритуально-міфологічна основа зимового циклу календарної обрядовості
Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту. Центральним святом цього циклу є Народження Всесві

Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості
Усі тексти, якими супроводжувалися магічно-обрядові ритуали, виникли на основі прадавніх замовлянь, ритмічний характер та часті повтори яких сприяли природному їх поєднанню з мелоді

Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості
Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. Від часу зимового сонцестояння, коли день починає збільшуватись, із святкуванням народження сонця (Коляди) у давніх сл

Жанри весняного циклу календарно-обрядової творчості
У давнину твори, що виконувались у весняний час, були своєрідними магічними замовляннями, спрямованими на те, щоб прискорити весняні переміни: ліс — зазеленіти, траву — прорости, по

Ритуально-міфологічна основа літнього циклу календарної обрядовості
Усна народна творчість літнього циклу є продовженням річної календарної обрядовості. У ній знаходимо тісний зв'язок із ритуалами та піснями зимового та весняного періодів. Давні пре

Жанри літнього циклу календарно-обрядової творчості
Відповідно до літніх свят та обрядів виділяються такі жанри усної народної творчості, що їх супроводжували: маївки, русальні пісні, петрівчані пісні, купальські пісні, собіткові піс

Ритуально-міфологічна основа осіннього циклу календарної обрядовості
Осінній цикл — останній у календарно-обрядовій творчості, він виявляє тісний зв'язок із попередніми, будучи їх тематично-функціональним продовженням. Разом з тим він замикає кільце

Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості
На різних слов'янських територіях є свої відмінності, зумовлені різними видами занять (скотарство, землеробство, виноградарство), видами сільськогосподарських культур (зернових, кон

Драматизовані календарно-обрядові дійства. Форми функціонування молодіжних громад
Спільним мотивом усіх циклів календарно-обрядової творчості є натяки та згадки про таке явище народної річної традиції як вулиця. Вулиця була тісно пов'язана з виникненням та функці

Розділ 5. Родинно-обрядова творчість
Родинно-обрядова творчість — це система ритуально-обрядових дій у пісенно-музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя людини. У наші дні ці обряди становлять

Весільна обрядовість, її виникнення та становлення
Весільна обрядовість — це система драматично-ритуальних дій та пов'язаних з ними пісенно-поетичних текстів, що виконуються з нагоди шлюбу хлопця та дівчини як початку їх спільного ж

Весілля як драма. Його основні етапи та народнопісенний супровід
Родинно-обрядова творчість в цілому, а весілля зокрема тісно пов'язані з народною драмою. У певному сенсі система ритуалів та традицій з нагоди одруження наречених становить цілісне

Похоронна обрядовість
Похорон як етап життя родини — це система ритуально-обрядових дій, що здійснюються у зв'язку зі смертю представника роду та супроводжують його поховання. Ця традиція дуже давня, пох

Голосіння та їх жанрові різновиди
Жанр усної народної творчості, яким супроводжуються похоронні ритуальні дії, називається голосіннями (чи плачами). Голосіння — це словесно-поетичні твори, які виконуються над покійн

Розвиток жанру голосіння, його різновиди
Жанр голосінь має свою еволюцію, що полягає не лише у розвиткові похоронних плачів, а й у виникненні інших різновидів голосінь, нe обов'язково безпосередньо пов'язані зі смертю люди

Розділ 6. Героїчний епос
Так показує дослідження розвитку культури різних народів, кожна нація в добу свого виникнення і становлення створювала героїчний епос, в якому увіковічнювала славні героїчні вчинки

Походження і визначення жанру
Першим і найдавнішим жанром героїчного епосу українського народу були билини. Незважаючи на те, що досить довго російські вчені намагалися довести, ніби билини є виключно російським

Цикли билинного епосу
Відповідно до часу зображуваних подій та особливостей їх висвітлення билини поділяються на певні цикли. Першу спробу циклізації билин в українській фольклористиці здійснив М. Грушев

Аналіз циклів билинного епосу
У міфологічному циклі найбільше казкових сюжетів, міфічних істот, фантастичних подій (як наприклад, в билині про Камське побоїще богатирі навіки стають кам'яними). Центральним персо

Поетика билин
Художній світ билин вирізняється, передусім, дуже специфічним хронотопом (часово-просторовими відношеннями). Історична пам'ять народу витворила оригінальний умовно-історичний епічни

Історія збирання та дослідження билин
Дослідження билин в українській фольклористиці має небагату історію. Це зумовлено тим, що російськими вченими насаджувалась думка, що билинна традиція стосується виключно російської

Історія походження жанру
Слово «дума» часто зустрічається у давньоукраїнських рукописних джерелах на означення думки, мислення. Лише згодом воно набуло дещо іншого значення (змісту) і ним став визначатися ж

Визначення та поетика жанру
Думи — це народні епіко-ліричні пісенні твори героїчного, рідше соціально-побутового змісту. Оскільки до наших днів дійшли думи 16—17 ст., то їх основна тематика породжена епохою бе

Класифікація дум
Для класифікації дум, яку намагалися здійснити різні дослідники, як правило, використовувалися два найпоширеніші принципи: хронологічний і тематичний. Зокрема, хронологічний принцип

Суспільно-побутові думи
Суспільно-побутові думи є своєрідним продовженням думової традиції. Написані здебільшого в період Руїни — час занепаду національної свідомості та посилення національно-політичного г

Історія дослідження дум
Найдавніші записи дум, що дійшли до нашого часу, сягають II половини 17 ст. Перший відомий запис думи датується 10 січня 1684 р. Це — твір «Козак Голота». В рукописному збірнику Кон

Про кобзарів
Кобзарство в Україні було унікальним культурно-історичним явищем. Народні лірники та кобзарі об'єднувалися в організації з особливим устроєм, своєрідною системою обрядів вступу нови

Історичні пісні. Пісні-хроніки
Поширеним жанром героїчного поетичного епосу українського народу є історичні пісні — ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, відомих історичних осіб та

Жанрово-стильові ознаки історичних пісень
Які ж специфічні риси історичних пісень дають підставу говорити про них як про окремий жанр? Окрім історичної тематики та змісту, що містить імена історичних осіб, перелік подій та

Класифікація історичних пісень
Різні нашарування епох, як і багатовікове «шліфування» жанру зумовлюють значні труднощі класифікації історичних пісень. Тому неважко зрозуміти причини недосконалості перших класифік

Поетика історичних пісень
Як уже зазначалось, історичні пісні мають спільні риси з думами, але суттєво відрізняються від них формою: менші за обсягом, переважно мають строфічну структуру, рівноскладовий вірш

Пісні-хроніки
Окремим жанровим різновидом історичних пісень є пісні-хроніки. У системі пісенної епіки вони стоять найближче до балад. В їх основу покладено дійсні історичні факти, що зумовило різ

Поетика пісень-хронік
Пісні-хроніки легко вирізнити за чисто формальними ознаками. Крім особливої деталізації подій для них характерні речитативно-декламаційна мелодика, обов'язкова коломийкова структура

Дослідження історичних пісень
Дослідження історичних пісень починається лише у 19 ст. Перші публікації текстів зустрічаємо у збірнику М. Новикова «Полное новое собрание Российских песен. Четыре части» (1780—1781

Українські народні балади, їх тематично-стильові особливості і поетика
Балада належить до найскладніших видів усної народної творчості. Вітчизняні і західноєвропейські вчені доклали чимало зусиль, щоб розкрити її суть, визначити жанрові особливості, з'

Класифікація балад
Оскільки баладних сюжетів є дуже багато (лише в українській народній творчості їх нараховують понад 300), а ще більше балад, якщо зважати на всі різновиди сюжетів і варіантів, — то

Тематичний аналіз основних сюжетів
Оскільки проаналізувати всі сюжети навіть дуже стисло немає можливості (та й потреби), тому зупинимося детальніше на аналізі окремих — в першу чергу найпоширеніших, а також найцікав

Дослідження жанру української народної балади
Першим записом української народної балади вважають пісню про Стефана-воєводу «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш?», яку чеський учений Ян Благослав у середині 16 ст. вніс до своєї рук

Розділ 8. Ліричні пісні
Лірична пісня виникла пізніше, ніж обрядова поезія. її появу пов'язують з тим періодом, коли фольклор почав поступово втрачати первісне практичне значення і набувати ознак художньої

Родинно-побутові пісні
Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов'язані з її особистим життям, подіями в сім'ї, родинними стосунками

Суспільно-побутові пісні
Розвиток національно-суспільної свідомості, інтеграційні процеси українського народу спричинили виникнення окремої групи ліричної пісенності, в якій основне місце посідають не особи

Козацькі пісні
Найдавнішими за походженням є козацькі пісні, які виникли у 15—16 ст. з появою козацтва. Вони найбільше увібрали в себе історичні реалії своєї доби. Маючи у своїй основі реальні фак

Чумацькі пісні
За тематикою та поетикою найближче до козацьких стоять чумацькі пісні. Вони такого ж давнього походження, бо чумакування як суспільне явище виникло приблизно в той же час, що і коза

Ремісницькі пісні
Ремісницькі пісні — група соціально-побутових творів, дуже поширених у країнах Західної Європи та й у фольклорі слов'янських народів. Ремісники виготовляли ручним способом різні пре

Солдатські та рекрутські пісні
Після зруйнування Запорізької Січі і знищення усіх залишків автономії України Росія запровадила на українських землях солдатчину (солдат від лат. solidus — монета, італ. soldato — б

Жовнірські пісні
Жовнірські (вояцькі) пісні дуже подібні до солдатських та рекрутських за образною структурою, однак відрізняються від них емоційною тональністю: вони позбавлені того суцільного смут

Бурлацькі пісні
У період Руїни, особливо після скасування кріпацтва 1861 p., з'явилась ще одна суспільна верства — бурлаки. Переважно це були люди, що не мали власної хати чи притулку, поневірялись

Наймитські пісні
Спорідненими за тематикою, ідейно-художнім пафосом є наймитські пісні, у яких теж домінує мотив невлаштованості життя, марності прожитих років у важкій праці на інших. Найм

Жебрацькі пісні
Особливою верствою українського населення були діди-жебраки. Як свідчать історичні документи, ці люди виконували свої твори не просто з метою випросити милостиню. Вони утворювали св

Заробітчанські та робітничі пісні
Нові соціальні умови, пов'язані з обезземеленням селян, що спричинили їх зубожіння, примушували шукати нових способів заробітку. Не маючи жодних засобів для існування, селяни покида

Емігрантські пісні
Емігрантські пісні довгий час вважали заробітчанськими. Попри схожість деяких мотивів, вони відрізняються художньо-образним ідейним комплексом текстів, пов'язаним зі специфікою тако

Тюремно-каторжанські пісні
Майже водночас із еміграцією українців на захід відбувалась інша еміграція — на схід. Вона мала принципово інші причини — політичні, і носила насильницький характер. Масове примусов

Групи суспільно-побутової лірики 20 ст.
Нова радянська дійсність витворила ще одну групу суспільно-побутової лірики — колгоспні пісні. Насаджувана радянська ідеологія відобразилась у фольклорі в темах прославлення колекти

Танкові пісні
Танкові пісні — це веселі жартівливі чи ліричного характеру співанки до танцю. Вони сягають корінням давніх часів. Подібний синкретизм тексту, мелодії і танцювальних рухів властивий

Романси
Пісні літературного походження дуже різноманітні за тематикою, поетикою, характером. Окрему жанрову групу творять пісні-романси, які вирізняються з-поміж інших специфікою художньо-о

Художньо-тематичні особливості жанру романсу
Романс відзначається певними характерними рисами. Як і в інших ліричних жанрах, у ньому переважає відтворення внутрішнього світу людини, глибини її настроїв, переживань. Перевага ос

Збирання та дослідження ліричних пісень
Перші публікації українських пісень з'являються наприкінці 18 ст. у російських збірниках М. Чулкова, В. Трутовського, І. Прача та ін. Окремим збірником українських пісень є «Малорос

Художньо-стильові особливості казкового епосу
Казковий епос як частина усної народної прози є великим пластом української словесності. Термін «казка» вперше вжито у граматиці Лаврентія Зизанія «Лексисъ сиречь речения» (1596) по

Культово-анімістичні (міфологічні) казки. Звіриний епос
Групи казок про небесні світила, тварин, птахів, плазунів, комах, рослини, предмети, природні явища можна умовно об'єднати назвою «культово-анімістичні казки», оскільки ці оповіді в

Казки про тварин
Вважається, що казки про тварин це в історичному плані найдавніший пласт народного казкового епосу. У праслов'янських племен, як і в багатьох інших народів, у період зародження та р

Кумулятивні казки
Великою групою культово-анімістичних творів, що примикають до звіриного епосу, є кумулятивні казки (від лат. cumulatio — збільшення, накопичення, cumulare нагромаджувати, посилювати

Архітектоніка кумулятивної казки
Чіткою композиційною системою, стилем, словесним оформленням та виконанням кумулятивні казки відрізняються від інших жанрових підвидів. Важливою відмінністю є також їх своєрідна арх

Чарівні (героїчні) казки
Найбільшу групу казкового народного епосу становлять чарівні (героїчні) казки. Інколи їх ще називають фантастичними. Але, як буде обґрунтовано нижче, те, що сучасна людина сприймає

Система прадавніх культів як основа виникнення чарівної казки
Уже було стисло окреслено зв'язок між міфологічними віруваннями та казковим епосом. Культові елементи у структурі чарівних казок вказують на їх витоки з праслов'янської міфології. Т

Сюжетно-композиційна будова чарівних казок
Чарівні казки як жанровий різновид відрізняються сталими законами побудови. їх сюжет розгортається динамічно та в хронологічній Послідовності. Елементи сюжету завжди розміщені у тра

Соціально-побутові казки, анекдоти та небилиці
Соціально-побутова казка — пізніший за походженням жанровий різновид цієї епічної групи, що й зумовлює її особливості. Вона виникла в період уже розвинених суспільних відносин, що х

Родинно-побутові казки
Велику групу соціально-побутових казок становлять твори про двох братів, один з яких багатий, а другий — бідний. На основі їх майнової нерівності виникає родинний конфлікт, який май

Суспільно-побутові казки
Суспільно-побутові твори — велика група соціально-побутових казок, тематика та проблематика яких стосується не особистого й родинного життя, а суспільного. Тому, на відміну від роди

Анекдоти
Анекдот (від гр. anekdotus — невиданий, неопублікований) — коротка гумористична оповідь побутового характеру про смішний випадок чи подію з дотепним несподіваним закінченням.

Небилиці
Дещо осторонь від соціально-побутових казок знаходяться також небилиці (інколи їх називають нісенітниці). Через їх специфічні риси дехто із дослідників не зараховує їх до казок, вид

Художні прийоми у соціально-побутових казках та анекдотах
Соціально-побутові казки як твори відносно пізнього походження дещо відходять від умовно-метафоричного, фантастичного сприймання дійсності. Вони більш реалістичні, ніж чарівні казки

Дослідження казкової прози
Першими дослідниками, що започаткували збирання народних казок на поч. 19 ст., були Є. Гребінка, П. Гулак-Артемовський, М. Цертелєв, М. Максимович, І. Срезневський, Л. Боровиковськи

Розділ 10. Історична проза
Пародна проза — явище складне і багатогранне. Вона чи не найбільшою мірою зафіксувала весь обсяг світогляду народу, різнорідність його міфологічних, релігійних уявлень, морально-ети

Легенда як жанр народної словесності, її художня природа
Легенда — найдавніший жанр української неказкової прози, походження якого більшість вчених схильні пов'язувати з джерелами писемної літератури. Саме слово «легенда» походить від лат

Коротка характеристика тематичних груп легенд
Найдавнішою з усіх видів легенд і найбільше пов'язаною з усною народною традицією є міфологічна легенда. Міфологічні легенди — усні народні твори сюжетного характеру, засновані на д

Легендарний ліро-епос. Старцівські пісні
Крім власне легенд апокрифічного змісту, в українській словесності існує легендарний ліро-епос. Його складають старцівські пісні. Старцівські пісні — пісні легендового хара

Перекази
Перекази — усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповіда

Народні оповідання. Бувальщини
Народні оповідання — жанр неказкової прози, дуже близький до переказів. Це розповіді про події сучасного чи відносно недавнього часу, учасником або очевидцем яких був сам оповідач,

Бувальщини
Дуже близький до народних оповідань жанр бувальщини, вивченню якого приділялось багато уваги українськими фольклористами кін. 19 — поч. 20 ст., але майже не досліджуваний сучасною у

Дослідження жанрів народної неказкової прози
Перші записи народної неказкової прози знаходимо вже у літописах, зокрема в Руському літописі — оповідях про апостола Андрія, обрів, Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь, смерть ві

Художня природа, жанрові різновиди та класифікація народних паремій
Пареміографія — це частина фольклору, яка об'єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів'я, приказки (приповідки) та їх жа

Виникнення і розвиток жанру
Про виникнення прислів'їв і приказок у фольклористиці існує багато позицій, які умовно можна звести до двох теорій. Найпоширенішою в наявних підручниках і дослідженнях є думка, побу

Жанрові різновиди паремій
У залежності від змісту, форми, часу, місця і нагоди використання паремії поділяються на жанрові різновиди, що більшою чи меншою мірою відрізняються між собою. До найдавніших піджан

Класифікація паремій
Українська пареміографія досить широко вивчається у сучасній фольклористиці: видано десятки друкованих збірок, здійснено ряд теоретичних досліджень. Однак на сьогодні ще остаточно н

Особливості композиції паремій
За композицією паремії дуже різноманітні — від простих узагальнюючих суджень (типу «Ситий голодного не розуміє», «У єдності сила»), до складних з точки зору структури та змісту твер

Художньо-виражальні засоби паремій
Художньо-образний лад прислів'їв дуже складний, бо в гранично лаконічній формі висловлюється узагальнене, змістовно містке твердження, за невеликою формою криється глибинна структур

Риси версифікації паремій
Від початку дослідження прислів'їв та приказок було помічено, що вони відзначаються певними інтонаційно-ритмічними та звуковими характеристиками: ритмомелодикою, метром, римою. Це д

Загадки
Загадки — це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь — відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві

Класифікація загадок
Однією з перших логічно несуперечливих і науково вмотивованих класифікацій, що не втратила свого значення і в наш час, була запропонована І. Франком у праці «Останки первісного світ

Збирання та дослідження загадок
Історія збирання і дослідження загадок порівняно коротка. Спеціальну увагу на цей жанр збирачі фольклору звернули у 40-х роках 19 ст. Лише поодинокі приклади зафіксовані у збірнику

Розділ 12. Дитячий фольклор
Дослідники і збирачі фольклору давно спостерегли, що усі фольклорні жанри діляться на дві великі групи: 1) твори, які виконуються і побутують у середовищі дорослих; 2) твори, які по

Колискові пісні
Колискові пісні — ліричні пісенні твори, які виконуються матір'ю (рідше батьком чи іншими членами родини) над колискою дитини для того, щоб її приспати. Це один з найдавніш

Поетика жанру
Колискові пісні — жанр, який має чітко визначену конкретну функцію: заспокоїти і приспати дитину. З цим основним їх призначенням і пов'язані особливості поетики жанру. Оскільки єдин

Забавлянки
Окрім пісенної лірики, дорослі у спілкуванні з дітьми створили цілий ряд непісенних жанрів. Г.С. Виноградов, один з перших дослідників дитячого фольклору, об'єднав ці твори спільною

Жанри, які перейшли в дитячий фольклор із загальної народної творчості
Друга велика група дитячого фольклору — твори, які перейшли із загального доробку народної словесності. Переважно це найдавніші жанри, які мали колись сакральне значення, а, втратив

Жанри, що виникли в дитячому середовищі. Дитяча пареміографія
Третя група жанрів дитячого фольклору найбільш «дитяча» за своєю суттю. Це — твори, складені самими дітьми. Перший з них — важливий передетап до гри, який полягає у справедливому ро

Дитячий епос
Поширений у дитячому середовищі жанр з великою мірою імпровізації — страшилки. Якщо не враховувати казок (які перейшли у дитячу творчість із загальної народної словесності, і не є в

Дитяча пареміографія
Дитячих малих жанрів небагато. Особливості дитячого мислення обмежують використання дітьми мудрувань, афористичних висловів, метафоричних порівнянь тощо. Як і у фольклорі дорослих,

Дослідження жанрів дитячого фольклору
З усіх жанрів дитячого фольклору перше привернули увагу збирачів, а пізніше дослідників колискові пісні. Вперше колискова пісня з'явилась на сторінках альманаху «Русалка Дністровая»