ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ, ЯКІ ВПЛИВАЮТЬ НА ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ

Виникнення конфліктів, як правило, пов'язане з психологічними особливостями особистості, її поведінкою і зачепленими потребами. Різноманіття потреб становить джерело, мотив діяльності особистості, що значною мірою визначає її поведінку. Особливо яскраво це проявляється, якщо особистість має визначену владу і можливість, приймати рішення. Зупинимося на основних характеристиках психологічної струк­тури особистості, які визначають її поведінку в конфлікті.

Психологічна структура особистості - це система визначених якостей індивіда, які відрізняють його від інших. Психологічна структура поділяється на п'ять основних підструктур особистості:

1) спрямованість;

2)можливості;

3)характер;

4)природні властивості особистості (темперамент);

5)внутрішня уява особистості про себе, її "Я-образ".

Спрямованість- це система потреб, мотивів, інтересів особистості. Вона включає різноманітні властивості індивіда (пере конання, ідеали, ідейні установки, світогляд тощо). Ця під структура формується вихованням, вона не має безпосередніх природних задатків. Наприклад: батьки виховують у дитини патріотизм, любов до землі; спрямовують інтереси до певних справ (мистецтва, музики, живопису тощо); прищеплюють моральність і тим самим формують її світогляд.

Спрямованість пояснює причини поведінки особистості в конфлікті, допомагає зрозуміти мотиви рішень, що приймаються. Однією з основних характеристик цієї підструктури є потреби особистості, яких величезна кількість.

Потреби — це усвідомлена необхідність у будь-чому, яка спонукає до дії. Потреби поділяються на первинні (потреби в їжі, воді, сні тощо) і вторинні (вони виникають у процесі пізнання світу, набуття життєвого досвіду: потреби успіху, поваги, влади тощо). Найбільш відомими вченими, які вивчали потреби і розробили теорії їх застосування є А. Маслоу, Д. Мак-Клелланд, Ф. Герцберг.

На рис. показано одну з класифікацій потреб особистості, яка булазапропонована американським вченим російського походження Абрахамом Маслоу (А. Маслов, 1908-1970).

Визнаючи, що люди мають багато різноманітних потреб, він вва­жав, що їх можна згрупувати у п'ять основних категорій: 1) фі­зіологічні потреби (в їжі, воді, відпочинку тощо); 2) потреби в захисті від фізичних і психологічних переобтяжень; 3) соціальні потреби (приналежність до чогось або когось, прагнення соціальної взаємодії, підтримки); 4) потреби в повазі (прагнення до визнання власних досягнень оточуючими); 5) потреби самовираження (реалізація своїх потенційних можливостей, удосконалення особистості). Згідно з теорією А. Маслоу, всі потреби можна розмістити у вигляді ієрархічної структури.

1.Потреби розвитку

2.Потреби визнання

3.Соціальні потреби

4.Потреби в захисті

5.Фізіологічні потреби

 

Рис. Ієрархія потреб за А. Маслоу

У кожний конкретний момент часу людина буде прагнути до задоволення тієї потреби, яка є для неї важливішою і сильнішою. Перед тим, як потреба наступного рівня стане найбільш могутнім фактором поведінки людини, повинна бути задоволена потреба нижчого рівня.

Спонукання - це бажання задоволення потреб, яке ґрунту­ється на відчутті браку чого-небудь. Психологи визначили, що саме потреби та спонукання - основний мотив до дії.

Мотиваційна поведінка ґрунтується на потребах і спо­нуканні людини. Наприклад, людина відчуває потребу в складній цікавій роботі, і це спонукає її спробувати досягти мети, одержавши місце, яке забезпечить задоволення цієї

потреби. Така діяльність у рамках досягнення мети і буде мотиваційною поведінкою.

Мотив - внутрішнє спонукання до діяльності, пов'язане із задоволенням визначених потреб; сукупність внутрішніх і зовнішніх умов, які зумовлюють активність особистості. Мотив є основою вчинку індивіда. Як правило, мотив реалізується в меті діяльності, хоч на практиці можливе неспівпадання. Наприклад, намагання зайняти високу посаду може бути мотивоване як бажанням боротьби з недоліками, так і вищими заробітками, можливістю командувати іншими.

Не менш значущим для успішного розв'язання конфліктних ситуацій є поняття "інтерес". Інтерес - це форма прояву пізна­вальної потреби особистості, яка спрямована на той чи інший предмет, відношення до предмета як до чогось для неї цінного. Інтереси особистості можуть бути найрізноманітніші - до музики, техніки, природи тощо. Головне в даному понятті, що, проявивши цікавість до якогось предмета людина може зробити цей інтерес засобом досягнення своєї мети.

Визначення основних інтересів особистості, що зачіпаються в конфлікті, - досить складний, але необхідний процес для правильного визначення всіх складових конфлікту, вибору форм впливу на опонентів, управління конфліктом. На рис. 8.2 показано схему взаємозв'язку понять "потреби", "інтереси", "мотиви", які багато в чому визначають мотиваційну поведінку особистості.

Можливості - це здібності людини, які визначають успіху її діяльності (знання, навички, вміння, досвід творчої діяльності). Тобто можливості можна визначити як задатки особистості у її розвитку. Ця підструктура формується в процесі навчання та виробничої діяльності і визначає в суспільстві інтелектуальне та професійне багатство людини.

Характер - це сукупність індивідуальних, психічних особливостей та властивостей (рис) індивіда. У цій під структурі все більше проявляється біологічна основа особистості, але характер не закладений в людині повністю від її народження. Його можна змінити під впливом навколишнього середовища і сформувати окремі риси характеру певними вправами. Напри­клад, постійними тренуваннями і вольовим настроєм людина може сформувати в собі такі риси характеру, як працелюбність, витривалість, скромність, порядність, чуйність та ін.

Природні властивості особистості - це те, що закладено в ній від народження і, як правило, характеризується такими ди­намічними характеристиками, як активність і емоційність.

Активність індивіда виражається в прагненні до різно­манітної діяльності, прояву себе, сили і швидкості проходження психічних процесів, рухливої реакції, тобто виступає як властивість діяльності індивіда. Проявом активності є енер­гійність, швидкість мовлення, стрімкість жестикуляції тощо. Активність може бути позитивною і негативною (визначається відповідністю мети діяльності особистості меті організації).

Емоційність виявляється ступенем нервової збудливості індивіда, динамікою його емоцій і почуттів, що характеризують відношення до навколишнього середовища.

На початку 20-х років XX ст. швейцарський психолог К.- Г. Юнг (1875-1961) запропонував психологічні особливості індивіда, які випливають із його інтересу до навколишнього світу, називати "екстраверсія - інтроверсія".

Екстраверсія - характеристика психологічних властивостей особистості, за якої індивід зосереджує свої інтереси на

зовнішньому світі, зовнішніх об'єктах за рахунок своїх власних інтересів через приниження особистої значущості. Екстравертам властиві імпульсивність поведінки, активність у жестах, товариськість, прояв ініціативи, соціальна адаптованість, відкритість їх внутрішнього світу.

Інтроверсія - характеризується фіксацією уваги особистості на своїх власних інтересах, своєму внутрішньому світі. Інтроверти вважають свої інтереси найважливішими, надають їм вищої цінності, для них характерна замкнутість, соціальна пасивність, схильність до самоаналізу, досить складна соціальна адаптація.

Поєднання інтроверсії - екстраверсії з емоційними характеристиками визначає темперамент особистості.

Темперамент - це сукупність індивідуальних, природжених психологічних рис особистості, які залишаються порівняно постійними при різноманітних мотивах та меті діяльності людини і проявляються через її реакцію на життєві ситуації. Темперамент характеризує динамічну та емоційну сторону діяльності й поведінки людини. Це повністю біологічно зумовлена психологічна підструктура індивіда.

Гіппократ у V ст. до н. є. запропонував пов'язувати стан людини з співвідношенням різноманітних рідин, що цир­кулюють у ній, і дав назву чотирьом типам темпераменту: холерик, сангвінік, флегматик, меланхолік.

За цією класифікацією кожний тип темпераменту визна­чається процесами збудження та гальмування в корі головного мозку людини. Це спричинює формування визначених характеристик індивіда:

• холерик - сильний, неврівноважений (процеси збу­дження переважають над процесами гальмування);

• сангвінік - сильний, врівноважений, рухливий (процеси збудження і гальмування врівноважені);

• флегматик ~ сильний, врівноважений, інертний (про­цеси збудження і гальмування теж добре збалансовані);

• меланхолік ~ слабкий тип нервової системи (процеси гальмування переважають над процесами збудження).

Зовні темперамент індивідів у відповідності з різноманітними типами і в проявляється так:

• у холериків - у бурхливих реакціях, відкритості, у різких змінах настрою, хиткості та загальній енергійності, спритності;

• у сангвініків - у рухливості, впевненості в собі, схильності до переміни вражень, комунікабельності, товариськості;

• у флегматиків - у повільності, інертності, холоднокровності, стійкості, замкнутості, слабкому зовнішньому проявленні емоційного стану, логічності суджень;

• у меланхоліків - у хиткості, чутливості, підозрілості, сором'язливості, схильності глибоко та емоційно переживати незначні події.

Порівняно з характером темперамент не може бути добрим, або поганим, адже талановитою, розумною може бути людина з різним темпераментом. Названі типи темпераменту суттєво впливають на поведінку особистості в конфлікті. Наприклад, флегматика досить складно вивести з рівноваги і втягнути в конфліктну взаємодію, тоді як холерик може "завестися" моментально.

Знати можливу реакцію індивіда на події, що відбуваються, виходячи з його темпераменту, потрібно для того, щоб зменшити загрозу виникнення конфлікту. Так, на поривчастість холерика доцільно реагувати тактовністю і стриманістю; інертності флегматика краще протиставити активність; емоційність і печаль меланхоліка можна нейтралізувати оптимізмом. Психологи досить часто відмічали, що при підготовці довідок сангвініки, як правило, часто пишуть чернетки скорочено або взагалі не пишуть; холерики часто через неуважність роблять елементарні помилки; флегматики можуть не помітити плин часу і спізнитися із завершенням роботи.

Розроблено багато особистісних тестів, за якими можна зі значною вірогідністю визначити психологічні характеристики особистості та її схильність до конфлікту. Найбільш відомими і вживаними є тести Кеттелла, Айзенка (наведений у додатках) та ін.

"Я-образ"("Я-концепція") - характеристика, яка визначає поведінку особистості в конфлікті; внутрішня уява індивіда про себе. Суть даної концепції полягає в усвідомленні кожною людиною своєї індивідуальності, неповторності, свого "Я", того, яким індивід бачить себе в минулому, теперішньому і май­бутньому.

"Я-концепція" була запропонована американським пси­хологом Карлом Р. Роджерсом (1902-1987). Вона формується в процесі взаємодії особистості з навколишнім середовищем і є інтегральним механізмом саморегуляції її поведінки. Вона визначає відносно стійку, більш-менш усвідомлену систему уявлення індивіда про себе, на основі якої він будує свої відносини з іншими людьми. Це поняття включає уявлення особистості про себе, свої інтереси, здібності, орієнтації, самоповагу, впевненість у собі.

Практичний зміст цього поняття полягає в тому, що всі наші відносини з навколишнім світом будуються, виходячи з бачення свого "Я". На підставі використання даного поняття К. Роджерс запропонував систему психотерапії під назвою індерективної, яка покликана забезпечити подолання дисонансу між реальним досвідом і "Я-концепцією" особистості. У конфліктології це поняття використовується для визначення причин поведінки особистості, які призвели до конфлікту.

Компоненти "Я-образу" наведеш на рис. "Я-реальне" - це "Я" в теперішньому, воно є синтезом установок самосприйняття і самовідношення. Наприклад, я – курсант загальновійськового факультету ОІСВ.

"Я-ідеальне" - сукупність якостей і характеристик, які індивід хотів би бачити в себе. "Я-ідеальне" іноді може підміняти "Я-реальне", тоді людина живе ілюзією самозакоханості, її необхідно весь час хвалити, адже заперечення проти вона не почує.

"Я-конструктивне " - наше бачення свого майбутнього, воно трансформує елементи нашого ідеального в мету діяльності. Наприклад, вивчити іноземну мову для того, щоб у майбутньому бути конкурентоспроможним на ринку праці і отримати цікаву роботу. Кожне з вище перерахованих "Я" включає в себе декілька складових.

"Я-фізичне" - фіксує загальну уяву про тілесні параметри особистості, її привабливість. Наприклад, я середнього зросту, розумний, освічений, цікавий у спілкуванні.

"Я-емоційне", „Я-розумове" - наскільки ми задоволені собою, своїм розвитком.

"Я-соціальне" - це відношення до себе з точки зору місця в соціальних відносинах.

Сформоване самосприйняття особистості лежить в основі взаємовідносин цієї особистості з оточуючими. Наприклад, у індивіда сформувалась висока самооцінка. Але в разі провалу на відповідальному іспиті чи звільнення з роботи настає внутрішній дискомфорт, який може призвести до внутрішньоособистісного конфлікту. Залежно від розвиненості особистості, конфлікт, що виник, може призвести або до наполегливої праці, пошуку роботи, або до тривалого стресу.

У людській свідомості закладені психологічні механізми захисту свого "Я-образу", вони необхідні для підтримання психологічної рівноваги і психологічного комфорту особистості.

Разом з тим ці самі механізми можуть ускладнити сприйняття критичних зауважень, оскільки порушують єдність створеного уявлення про себе. Неадекватне уявлення про себе створює багато психологічних бар'єрів (спілкування, ігнорування інформації, чужої думки) і конфліктність поведінки.