Причини деструктивних конфліктів

У кожного є право на власну думку, але ніхто не має права помилятися у фактах.

Бернард Барук

Породжуються деструктивні конфлікти найчастіше суб'єктивними причинами. До таких причин належать:

• неправильні дії керівника;

• неправильні дії підлеглих;

• неправильні дії керівника й підлеглих;

•невідповідність організації управління вимогам закону тощо.
Учені, конфліктологи-практики вирізняють два основних критерії оцінки типу конфлікту, що проявився:

• конфлікт є деструктивним (руйнуючим), якщо стосунки між
людьми не поліпшилися. Конструктивний конфлікт сприяє поглибленню взаєморозуміння;

• конфлікт є деструктивним, коли проблема, що його викликала,
залишилася нерозв'язаною. За конструктивного підходу до проблеми знаходять її розв'язання.

Пропонуємо правила, які сприяють конструктивним нормам оцінки конфліктних ситуацій:

• не можна від проблеми переходити на особу;

• не можна партнера вважати ворогом;

• не можна гніватися, злитись і мститися;

• не можна дбати лише про свої інтереси.

Ми всі припускаємося помилок, бачимо частіше їх в інших, ніж у собі, бо така вже людська природа.

Тому політики, керівники різних державних і недержавних служб мусять бути соціально відповідальними за свої управлінські ролі.

Потрібно тверезо оцінювати поради не піддаватися нашіптуванням, інколи пробачати і пояснювати людині, що певні учинки завдають усім тільки прикрощів.

Суб'єктивна сторона конфліктупредставлена множиною психологічних елементів, які виявляються в будь-якій діяльності людини. Це аналітичні дії та процес прийняття рішень, емоції та пам'ять, соціальні настанови і ціннісні механізми та ін.

Але поведінка та дії у конфлікті — досить специфічний різновид індивідуальної, групової чи масової активності, що потребує особливої функціональної орієнтації суб'єктивних процесів. Більш того, поведінка конфліктуючих суб'єктів завжди спрямовується конфліктною свідомістю. Остання виникає як особливий стан суспільної чи особистісної свідомості, специфіка якого полягає в усвідомленні протидіючими суб'єктами несумісної протилежності своїх інтересів, цілей, ідеалів чи цінностей та перетворенні їх на мотивацію конфліктної боротьби.

Конфліктна свідомість, як і поведінка, часто перебуває під впли­вом стресу, сильної фрустрації, котрі виникають внаслідок дій іншої сторони. Це накладає певний відбиток на перебіг усіх суб'єктивних процесів і характер дій учасників конфлікту. В ситуації сильної напруженості можуть здійснюватися неймовірні вчинки, неможливі в буденних обставинах, як з точки зору їх високої ефективності, так і усенсі їх цілковитої неадекватності, хибності та шкоди.

Люди, що втягуються в конфлікт, рідко залишаються стриманими, холоднокровними, їх поведінкою керують потужніші негативні емоції: гнів, лють і т. ін., які часом зростають до афектації. У зв'язку з цим у кожного з учасників конфлікту можуть відбуватися серйозні збочення суб'єктивних уявлень щодо подій реального протиборства. Збочене сприйняття щодо цілей і намагань супротивника, можливих наслідків його дій значно підвищує деструктивний потенціал конфліктної взаємодії.

У конфлікті, який стосується життєвих інтересів суб'єкта, як правило, мобілізуються всі його внутрішні ресурси. В державах, великих соціальних спільнотах і групах у таких випадках зазвичай встановлюються відповідний (можливо, надзвичайний) порядок і особливі норми поведінки. Тут діє формула «Наявність зовнішнього ворога сприяє згуртуванню членів спільноти». Індивід же намагається максимально задіяти свої фізичні, інтелектуальні та інші ресурси залежно від характеру перебігу конфлікту.

Крім того, у багатьох випадках важливою є швидкість реакції, або соціальна мобільність в реагуванні, хоча характерні для конфлікту стресові ситуації нерідко призводять не тільки до стереотипних неусвідомлених реакцій, а й до нетипових афективних акцій і вчинків. Протидіючі суб'єкти, як відомо, знаходяться у складній ситуації вибору, що часто пов'язано з ризиком, тому рішення не завжди можна прийняти раціонально та обґрунтовано, з урахуванням усіх існуючих альтернатив. Отже, якщо вибір здійснюється швидко і під тиском, то коло його варіацій помітно скорочується, а це веде до появи неадекватних дій у конфлікті та погіршує ситуацію загалом.

Таким чином, вибір сторонами своєї лінії поведінки у конфлікті залежить від багатьох суб'єктивно-психологічних чинників: емоційних, вольових, інтелектуальних тощо; але він обумовлений також і сукупністю зовнішніх об'єктивних (в тому числі зовсім випадкових) обставин. За характером прийняття рішення цей вибір можна кваліфікувати як логічно-закономірний, випадковий, нетра­диційний і навіть парадоксальний.

Конфліктологи довели, що на прийняття рішення стосовно вибору стратегії поведінки у конфлікті впливають дві групи чинників.

Перша група — ситуативні чинники:

- оцінка учасниками міри успішності застосування елементів
обраної стратегії для досягнення бажаної мети;

- соціальний статус учасника конфлікту і та «роль», котру він як член протидіючої сторони виконує;

- наявність необхідного часу для прийняття зваженого рішення щодо обрання найефективнішої моделі поведінки.

Друга група — особистісні чинники:

- зорієнтованість мотивації учасника конфлікту (на свої або чужі інтереси, або на інтереси справи);

- наявність так званого домінуючого типу ставлення до оточення (владно-лідируючий, незалежно-домінуючий, прямолінійно-агресивний, скептично-недовірливий), який безпосередньо сприяє обранню активних стратегій поведінки;

- присутність деяких акцентуацій характеру особистості (зокрема, акцентований психастенічний синдром), що сприяють вибору конформних стратегій конфліктної поведінки та пристосуванню.

Що ж являє собою конфліктна поведінка? Вона складається із протилежно спрямованих дій (протидій) учасників конфлікту, які наочно відображують емоційні, вольові, розумові процеси, приховані від зовнішньої сфери в думках опонентів. Це специфічний вид індивідуальної, групової чи масової активності, яку вирізняють особливі функціональні орієнтації. Отже, конфліктна поведінка — це передування взаємних реакцій, спрямованих на реалізацію інтересів кожної сторони та обмеження інтересів опонента.

Конфліктна поведінка має свої принципи, стратегії, тактики (прийоми і засоби); її поділяють на типи і різновиди за характером, ресурсами, складністю тощо.

Серед головних принципів конфліктного протиборства слід виділити: концентрацію сил (ресурсів); координацію зусиль і дій; економію сил і часу; непередбаченість і динамізм; вміння виявити найвразливіші місця супротивника; здатність «тримати удар», терпіння і стійкість тощо.