рефераты конспекты курсовые дипломные лекции шпоры

Реферат Курсовая Конспект

Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління

Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління - раздел Философия, Дисципліна Психологія управління Лекція по темі 3: ОСОБИСТІСТЬ В УПРАВЛІННІ. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ КЕРІВНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ Темперамент Це Поняття Охоплює Якості, Від Яких Залежать Реак­ції Лю...

Темперамент

Це поняття охоплює якості, від яких залежать реак­ції людини на інших людей і соціальні обставини. У більшості класифікацій і теорій темпераменту фігуру­ють два компоненти — активність і емоційність. Актив­ність характеризує ступінь енергійності, стрімкості, швидкості й, навпаки, повільності, інертності, а емоцій­ність — особливості перебігу емоцій, почуттів, настро­їв та їх якість. Темперамент вважають одним з основних понять психофізіології, наукове вивчення якого ведеть­ся вже протягом багатьох років. Цю категорію ґрунтовно досліджували І. Павлов, Б. Теплов та ін.

Фізіологічна кон­цепція людської особистості І. Павлова базується на на­явності у людини (як і в тварини) двох нервових проце­сів: збудження та гальмування. Використовуючи цю концепцію, він проаналізував такі антиподи виявів людських властивостей: сила — слабкість; врівноваже­ність — неврівноваженість; швидкість, рухливість — інертність, повільність, важливі для пізнання суті й особливостей темпераменту і його типів.

Темперамент (лат. узгодженість, устрій) інди­відуальні особливості людини, що виявляються в силі, швидкості, напруженості, урівноваженості, перебігу її психічної діяльності, у по­рівняно більшій чи меншій стійкості її настроїв.

І. Павлов пов'язав типи темпераменту з діяльністю центральної нервової системи. Для вивчення індивідуальності застосовують чотири типи темпераменту: сан­гвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Сангвінік — сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи, характеризується високою активніс­тю, енергійністю, жвавістю та багатством виразних ру­хів, міміки. Він товариський, легко змінює одне занят­тя на інше. У проблемних ситуаціях поводиться адек­ватно і конструктивно. Як правило, добре навчається. За несприятливих умов і відсутності виховання в сан­гвініка можуть розвиватися поспішність, поверховість, легкодумство у вчинках, неуважність.

Флегматик — сильний, урівноважений, інертний тип вищої нервової діяльності, що характеризується спокоєм і рівним настроєм. Міміка і рухи флегматика невиразні. Він повільний і розважливий, довго розмір­ковує перед роботою, але послідовний і терплячий.

Холерик — сильний, неврівноважений тип нервової системи. Він активний, енергійний, швидкий, різкий, рвучкий, нестриманий. Схильний до швидких змін нас­трою, до емоційних зривів, запальний, іноді агресивний.

Меланхолік — слабкий тип вищої нервової діяль­ності, який характеризують низький рівень психологіч­ної активності, сповільненість рухів, стриманість мови і швидка стомлюваність. Меланхоліку властива висока емоційна активність, глибина і стійкість емоцій, але зовні його риси виражені слабко.

Розвиваючи вчення І. Павлова, російський психолог Борис Теплов (1896—1965) виокремив такі вияви люд­ських властивостей:

—сила (витривалість);

—динамічність (легкість інерції нервових процесів);

—рухомість (швидкість зміни причин, зміна місця подразнення);

—лабільність (швидкість виникнення і припинення певного психічного процесу).

Дослідження Б. Теплова і його співвітчизника Воло­димира Небиліцина (1930—1972) виявили, що сила, працездатність нервової системи людини мають не тіль­ки позитивні, а й негативні моменти. Тому в людей слабкої нервової системи низька працездатність ком­пенсується зростанням чутливості, що виявляється у точнішій і правильнішій реакції на зміни в навколиш­ній дійсності. Темперамент не зумовлює соціальної пов­ноцінності людини, немає ні «добрих», ні «поганих» темпераментів — існують різні способи поведінки і ді­яльності.

Сангвінічний темперамент характеризує висока працездатність. Сангвінік легко переключається в ді­яльності і спілкуванні, але недостатньо чутливий до зовнішніх змін. Йому цілком підходять заняття, пов'язані із спілкуванням і взаємодією з іншими людь­ми. Він швидко опановує нову обстановку, легко кон­тролює свої емоції, наділений життєрадісним, стійким настроєм, помірною терпеливістю, миролюбною пове­дінкою, невеликою сугестивністю (навіюваністю) і пі­дозрілістю. Спокійно ставиться до критики, розважли­вий, адекватно сприймає небезпеку.

Флегматик відрізняється врівноваженою поведін­кою, слабкими емоційними переживаннями, стійким (без великих радощів і смутку) настроєм. Він терпели­вий, повільно адаптується до певних умов, недостатньо товариський, стриманий у поведінці. Мова його моно­тонна, повільна, ставлення до критики і небезпеки бай­дуже, незворушне. Він повільно, але завзято йде до ме­ти. У флегматика слабка сугестивність, оцінка своїх здібностей більш реальна, ніж у сангвініка, який їх де­що переоцінює.

Людям холеричного темпераменту характерна неврівноважена поведінка, сильні, короткочасні емоційні переживання, хиткий настрій із перевагою бадьорості. Мова їх голосна, різка, нерівномірна. Холерики мають слабку терпеливість, товариські, добре адаптуються у новому середовищі, але нерідко агресивні. Вони бурхли­во переживають критику, поводяться і діють жагуче, за­хопливо, позитивно ставляться до нового, йдуть до мети з повною віддачею сил, піднесено, переборюючи будь-які труднощі. Іноді після піднесення активності впадають у депресію. Вони самолюбні, прямолінійні, схильні пере­оцінювати свої здібності, помірно сугестивні й підозрілі. Неврівноваженість їхньої нервової системи часто ство­рює проблему сумісності з іншими людьми. Холерикам не рекомендують обирати професію, що вимагає сидячо­го способу життя, а також занять, пов'язаних із високи­ми температурами, тривалим перебуванням біля вогню, тому що це завдає шкоди їх здоров'ю.

Меланхолійний темперамент вирізняють невисока працездатність нервової системи, слабка терпеливість, легкість зміни видів діяльності, чутливість до всього, що відбувається довкола. Поведінка меланхоліка дуже неврівноважена, замкнена, істерична, тривожна, емо­ційні переживання — глибокі й тривалі, у настрої пере­важає песимізм. Прагнення до мети в нього то сильне, то слабке (головне при цьому — уникнути перешкод), небезпека викликає розгубленість, пригніченість. Най­частіше він недооцінює своїх здібностей, надмірно су­гестивний і підозріливий. Мова меланхоліка тиха з за­диханням, рухи сковані, невпевнені, навички виробля­ються важко і легко гальмуються.

Знання особливостей вияву різних темпераментів необхідне при виборі професії, комплектуванні вироб­ничих колективів, управлінні організацією, керуванні групою працівників. Більшість сучасних професій дос­тупна за наявності позитивної мотивації всім психічно здоровим людям, якщо в них не зафіксовано якихось медичних протипоказань. Так, люди з сильним типом нервової системи можуть виконувати відповідальну, складну, напружену роботу, готові до екстрених дій, зберігають витримку, самовладання. Люди зі слабким типом нервової системи — маловитривалі. Однак це компенсується високою слуховою, зоровою чутливістю, що дає переваги при оволодінні професіями, які потре­бують неабиякої м'язово-суглобної чутливості рухового аналізатора, точності окоміру.

Характер

Людина не народжується з характером, він форму­ється в процесі її активної діяльності.

Характер (грец. риса, особливість) сукупність стій­ких індивідуальних властивостей особистості, що виявляються в типових способах діяльності та спілкування, в типових обставинах і визначаються ставленням особистості до них.

Характер людини виявляється в системі відносин з навколишньою дійсністю у ставленні: до інших людей (товариськість чи замкнутість, правдивість чи облуд­ність, тактовність чи брутальність тощо); до справи (від­повідальність чи несумлінність, працьовитість чи лінощі тощо); до власності (щедрість чи жадібність, ощадливість чи марнотратність, акуратність чи неохайність); до себе (скромність чи самозакоханість, гордість чи приниже­ність тощо).

Тип характеру. Поведінка людини завжди містить у собі когнітивний (пізнавальний, розумовий), афек­тивний (чуттєвий, емоційний) і практичній (перетво­рювальний, сенсорний) компоненти, з переважанням одного з них, що дає змогу визначити характерологіч­ний тип працівника. Приміром, перевага розумового компонента засвідчує тип «мислителя», емоційно-ко­мунікативного — «співрозмовника», перетворюваль­ного — «практика». «Мислитель» більше орієнтова­ний на пізнання внутрішнього і зовнішнього світу, на постійні роздуми про науку, мистецтво, життя. Він любить пофантазувати, що зумовлює його низьку това­риськість, невміння розв'язувати організаційні зав­дання.

«Співрозмовник» товариський, контактний, любить компанії, легко знайомиться й адаптується в новій обстановці.

«Практик» є людиною справи, не терпить тяганини, незавершених справ, зайвих мірку­вань. Як доброму організатору, йому подобаються зав­дання, що вимагають рішучих і негайних дій (М. Обозов, Г. Щокін).

Урахування трикомпонентної типології поведінки важливе у процесі вибору професії. Так, людина прак­тичного типу обирає професії, пов'язані з виробничою діяльністю і керівництвом людьми. Емоційно-комуні­кативна людина надає перевагу професіям, що вимага­ють ефективного спілкування (кадрова робота, навчан­ня людей тощо). Людина розумового типу знаходить се­бе у розумовій професійній діяльності (проектування, конструювання тощо).

Одним із перших запропонував класифікацію типів характеру німецький психіатр і психолог Ернст Кречмер (1888—1964). Пізні­ше аналогічну спробу здійснив американський вчений Вільям Шелдон (1899—1977). В Росії цю проблему дослі­джував психіатр Петро Ганушкін (1875—1933), в Німеч­чині — психіатр і психолог Карл Леонгард (1904—1988).

Згідно з концепцією Е. Кречмера існує три основних типи організації тіла — астенічний, атлетичний, пік­нічний. Кожен із них учений поєднав з особливим ти­пом характеру.

Астенічний (грец.— безсилий, кволий, млявий) тип. На вигляд астенік — худорлява людина з вузькими плечима, тонкими руками, слаборозвиненими м'язами. Такому типу будови тіла відповідає і тип темпераменту — шизотимік (грец. — розділяю, розсікаю), для якого властиві такі риси характеру, як аристократичність, егоїстичність, невміння знаходити спільну мову з іншими людьми, схильність до відлюдькуватості тощо.

Атлетичний (грец. — борець) тип. У такої людини сильно розвинута грудна клітка і мускулатура, широкі плечі, вона висока чи середня на зріст. Цьому типу будови тіла відповідає тип темпераменту — іксотимік (рівний, однаковий), який характеризується стриманістю жестів і міміки, схильністю до незмінної, спокійної ситуації тощо.

Пікнічний (грец. — міцний, кремезний) тип. Людина з такою будовою тіла схильна до повноти, має коротку шию і середній зріст. Пікнічному типу від­повідає тип темпераменту — циклотимік (грец. — колоподібний, круглий), якому властиві енергій­ність, комунікабельність, схильність до гумору тощо.

Дослідження, що розпочав російський психолог Бо­рис Ананьєв (1907—1972) та продовжив М. Обозов, уточ­нили типологію Е. Кречмера і В. Шелдона. Передусім було показано, що типологія Е. Кречмера, хоч і побудо­вана без певних наукових основ, містила багато раціо­нальних спостережень. Зокрема виявилося, що праце­здатність людини залежить від будови тіла. Пікніки, нап­риклад, легко переключаються з одного виду роботи на інший, швидко вступають у контакт, але вони скоріше втомлюються, в них швидко падає інтерес до роботи. От­же, для ефективної діяльності їм доцільніше починати день з розв'язання найскладніших завдань. Оскільки во­ни наділені доброю короткочасною пам'яттю, то резуль­тативно розв'язують оперативні завдання. Астенікам більше підходить робота, що вимагає тривалих розду­мів, систематизації. Вони легко переходять від простих до складніших видів діяльності, досягаючи вершини працездатності всередині або наприкінці робочого дня. Тому їм краще доручати роботу, пов'язану з документа­ми, технікою, а не з управлінням.

Класифікація людських характерів А. Личко, К. Леонгарда виокремлює типи людей, що мають так звану акцентуацію характеру — надмірну виразність окре­мих рис та їх поєднань, які є крайніми варіантами нор­ми, межують із психопатіями.

А. Личко виокремлює такі основні типи акцентуацій характеру та їх ознаки:

•циклоїдний (грец. — колоподібний) —чергування фаз гарного і поганого настрою з різним пе­ріодом;

•гіпертимний (грец. — над, над міру) — постійно піднятий настрій, підвищена психічна активність із бажанням діяльності й тенденцією не доводити спра­ву до кінця;

• лабільний — (постійний) — різка зміна настрою залежно від ситуації;

• астеноневротичний — швидка стомлюваність, дра­тівливість, схильність до депресій та іпохондрії (хвороб­ливості, пригніченості);

• сенситивний (лат. — чутливий) — підви­щена вразливість, боязкість, загострене почуття влас­ної неповноцінності;

• психастенічний (грец. —душа, — безсилля, слабість) — висока тривожність, помисли­вість, нерішучість, схильність до самоаналізу, до пос­тійних сумнівів і мудрування;

• шизоїдний (грец. — розсікаю) — відгородженість, замкнутість, інтроверсія, емоційна холод­ність, брак інтуїції в процесі спілкування, що проявля­ються у відсутності співпереживання, труднощах у встановленні емоційних контактів;

• епілептоїдний — схильність до злобно-тужливого настрою з агресією, яка накопичується, що проявляєть­ся у вигляді приступів люті й гніву (іноді з елементами жорстокості), конфліктність, в'язкість мислення, скру­пульозна педантичність;

• демонстративний (істероїдний) — виражена тен­денція до витіснення неприємних для суб'єкта фактів і подій, до облудності, фантазування й удавання, які ви­користовують з метою привернути до себе увагу, що ха­рактеризується авантюрністю, марнославством, «вте­чею в хворобу» при незадоволеній потребі у визнанні;

•хиткий, нестійкий — схильність легко піддаватися впливу оточення, постійний пошук нових вражень, компаній, уміння легко встановлювати контакти, як правило, поверхових;

• конформний (лат. — подібний, відповід­ний) — надмірна підпорядкованість і залежність від думки інших, брак критичності й ініціативності, схиль­ність до консерватизму.

Класифікація К. Леонгарда ґрунтується на оціню­ванні стилю спілкування людини з оточенням.

Охарактеризуємо окремі з названих типів характеру детальніше.

Циклоїдний тип характеру. Люди з таким характе­ром схильні до зміни настрою, періодичних змін праце­здатності, активності. У фазі піднесення вони комуніка­бельні, швидко говорять, легко розв'язують проблеми тощо. У період спаду мають низьку працездатність, слаб­ку товариськість, поганий настрій. Ці особливості є біо­логічно зумовленими, а критика і неприємності в цей пе­ріод можуть тільки подовжити, поглибити його. Людину з таким характером не варто призначати на роботу з пос­тійно високим темпом праці. У періоди зниження пра­цездатності таким людям не слід братися за нові види ро­боти, для них шкідливі також емоційні перевантаження.

Гіпертимний (гіперактивний) тип характеру. Відрізняється підвищеною доброзичливістю, товарись­кістю. Його носії з усіма однаково дружелюбні, намага­ються не псувати стосунків з начальством. Оптимістич­ність іноді спонукає і таких людей до самохвальби. Гар­ний настрій допомагає їм переборювати труднощі, до яких вони ставляться легко, як до тимчасових. Добро­вільно виконують громадську роботу. Але багато з того, за що беруться, не доводять до завершення. їм не варто довіряти копітку, одноманітну роботу, обмежувати їх контакти. А головне — створити умови для вияву їхньої ініціативи, розкриття особистості.

Лабільний тип характеру. Його вирізняє психоло­гічна вразливість, емоційна збудливість. Люди з таким характером намагаються відгородити себе від бруталь­ності, різких, категоричних контактів. Навіть незначна подія може цілком змінити їх емоційний стан. Звичай­на критика може часом спричинити травму на все жит­тя. Для осіб із лабільним характером дуже важливий гарний психологічний клімат у групі. Сприятливо впливає на них спілкування з гіпертимами.

Психастенічний тип характеру. Для людей з та­ким характером властиві сумлінність, пунктуальність, замкнутість, раціональність у спілкуванні, схильність до аналітичної діяльності. Відсутність твердої позиції компенсується прагненням усе досліджувати, відклада­ючи висновки. Тому за потреби раціонально осмислити ситуацію варто поговорити з такою людиною, і вона глибоко проаналізує хоча б дещо. Разом з тим, таким людям не слід доручати прийняття рішень, особливо відповідальних. Пом'якшити негативний вплив цього характеру можна завдяки розвитку образної пам'яті, емоційності, що сприятиме відтворенню різних ситуа­цій і зіставленню їх, правильним висновкам.

Тип характеру, що застрягає. Виявляється він че­рез схильність до деспотизму, самореклами. Такі люди злопам'ятні, що зумовлено стійкістю і малорухомістю переживань. Свіжу ідею вони сприймають, лише зрозу­мівши її. Застрягання на почутті, думці, справі спричи­няють надмірну деталізацію, підвищену охайність (охайно прибирає робочий стіл, ретельно розкладає па­пери тощо). Людям із таким характером варто доручати облаштування виробничого, службового приміщення. Життя таких людей різноманітне. Спілкування допома­гає їм перебороти внутрішню інертність.

Демонстративний тип характеру. Вирізняється зайвою суєтою, метушнею, рекламуванням своєї робо­ти. Складається враження, що прагнення до успіху, ма­ти гарний вигляд перед іншими — мало чи не єдина ри­са цього типу характеру. Люди з таким характером не здатні критично побачити себе збоку, неминуче відчува­ють труднощі, якщо в організації не враховують їх особистісно-психологічної своєрідності. Не вагаючись, їм можна доручити рекламу продукції. Добре, якщо вони одержуватимуть задоволення не тільки від основної ро­боти, а й від участі в художній самодіяльності, реалізуючи свої природні задатки.

Нестійкий тип характеру. Найприкметніше в ньому — відсутність твердих внутрішніх принципів, не­дорозвиненість почуття обов'язку, інших вищих мо­ральних якостей. Люди такого типу постійно прагнуть до миттєвих задоволень і розваг. Ця якість буває вира­женою настільки, що людина нехтує елементарними обов'язками, не хоче нічого робити, налаштована тіль­ки на споживання. Працівник із нестійким характером створює відчутні проблеми в організації. Свої обов'язки він виконує час від часу, працює здебільшого з примусу. Послаблення контролю, вимог до такого працівника від­разу негативно позначається на результатах його робо­ти. Люди з цим характером лідирують там, де потрібно виконати приємну, помітну частину роботи, пов'язану з розвагою. Здебільшого вони здатні впливати на групу.

Конформний тип характеру. Ознаками його є незібраність, розгубленість, несамостійність. Люди з та­ким характером можуть діяти тільки за чиєїсь підтрим­ки. Ще одна їхня суттєва особливість — відсутність су­перечностей із своїм середовищем. Вони є природними носіями норм, цінностей, інтересів організації, у якій працюють, відрізняються м'якістю в спілкуванні, здат­ністю «розчинитися» у цінностях та інтересах іншого. Цих людей характеризує намагання бути в тіні, золотій середині. Працівники з конформним характером мо­жуть бути добрими заступниками керівника, але самос­тійна робота їм не під силу.

Екстравертивний тип характеру. Його відзна­чає висока контактність, відкритість до інформації. Особи такого типу характеру рідко вступають у кон­флікти; у спілкуванні з друзями, на роботі часто відда­ють лідерство іншим. Вони готові уважно вислухати співрозмовника, прийти на допомогу, однак легко опи­няються під впливом інших людей, схильні до поши­рення чуток тощо.

Інтровертивний тип характеру. Людям із таким характером властива низька контактність, відірваність від реальності, схильність до філософських роздумів, намагання уникати конфліктів. Вони надають перевагу самотності, у стосунках з іншими стримані, принципові.

Представники цього типу характеру нерідко проявля­ють надмірну впертість, у відстоюванні своїх поглядів вони не завжди послідовні, об'єктивні.

У реальному житті найпоширеніші змішані форми акцентуацій характеру.

Значний інтерес виявляє психологія управління до різних психологічних типів так званих неідеальних працівників. Вони є в кожній організації, але оскільки їх сутнісні риси маскуються певним типом поведінки, виявити таких працівників серед інших непросто. Най­частіше серед них трапляються:

одержимі роботою. Це люди, для яких справи — як наркотик, як щедре джерело насолод. Вони воліють проводити вечори над балансовими таблицями, а не в кріслі кінотеатру. Усе, що поза межами роботи, їм неці­каве. Дехто з них навіть обідає на робочому місці. Якщо у фірмі або в групі є такий, не варто доручати йому нову справу, він краще робить те, до чого звик;

панікери. Вони панічно бояться самостійно прий­мати рішення. Необхідність зробити вибір паралізує їх. Панікери можуть бути досить освіченими, винахідли­вими, але керівна робота не для них. Безперечним їхнім достоїнством є далекоглядність;

«пугачі». Як повна протилежність панікерам, во­ни без найменших сумнівів беруться за найскладніші справи і, як правило, провалюють їх. Навколишній світ бачать тільки в чорно-білих тонах. Поведінка «пугачів» здебільшого викликає сильне невдоволення тих, хто по­руч. Під час прийняття рішень пропозиція керівника матиме успіх, якщо «пугач» буде в таборі його супро­тивників, а не союзників;

пацифісти. Цей тип працівників об'єднує скепти­ків без твердих переконань, які дбають тільки про те, щоб їх залишили у спокої й дали спокійно дочекатися пенсії. Вони рідко вплутуються у службові баталії, цу­раються ентузіастів. Як і одержимим, їм не варто дору­чати нової діяльності;

пустельники. Ці люди настільки захоплені робо­тою, що не знаходять часу на контакти з людьми. Така поведінка викликає подив, нерідко відштовхує. Пустельники, як правило, мають репутацію здібних дива­ків. До них недоцільно застосовувати традиційні крите­рії службової поведінки. Опинившись на управлінських посадах, вимагають повної лояльності та беззаперечно­го підпорядкування;

дилетанти. Вони щедро наділені чарівністю, але не здатні вникати в деталі дорученої роботи. Нейтралі­зувати їх шкідливий вплив на оточення можна, дору­чивши відповідальність за прийом важливих гостей. У цьому вони знаходять щире покликання;

«невдахи». Як правило, вони нічого не вирішу­ють, багато обіцяють, у розмові надають перевагу мо­нологу, концентруються на проблемах і перешкодах, недоліках інших, ігнорують чужий досвід, бояться по­милок, агресивні.

Німецько-американський психолог Еріх Фромм (1900—1980), узагальнивши власні спостереження, описав такі типи неідеальних працівників:

«мазохіст-садист». Тип людини, яка схильна ба­чити причини своїх успіхів і невдач не в обставинах, а в людях. Намагаючись нейтралізувати ці причини, вона спрямовує свою агресію на того, хто, на її думку, небез­печний і є причиною невдач. Жертвами агресії мазохіста-садиста можуть бути і групи людей, а також він сам, якщо причина невдач у ньому. Такий тип людини пос­тійно самовдосконалюється, «переробляє» себе й ін­ших. Отримавши владу над людьми, стає особливо не­безпечним, адже тероризує їх, керуючись, як йому зда­ється, «найкращими намірами»;

«руйнівник». Для нього характерне яскраво вира­жене намагання до усунення, ліквідації об'єкта, що спри­чинює руйнацію надій. Найчастіше так чинять люди, об­межені в реалізації своїх емоційних та інтелектуальних можливостей, перебуваючи у стані тривоги і безсилля;

«конформіст-автомат». Це тип людини, яка, зіткнувшись із проблемами, перестає бути собою, підко­рившись більшості, обставинам. Вона майже ніколи не має власної думки, завжди готова підкоритися будь-якій новій владі.

Вчені виокремлюють і інші типи характерів. Зокре­ма — «маніпулятор» та «актуалізатор».

Маніпулятори. Такі люди свідомо, підсвідомо і неусвідомлено застосовують облудні трюки, які дають змогу нейтралізувати, приглушити справжню людську природу, звівши людину і її близьких до рівня речей, підвладних управлінню і контролю. Не кожне маніпу­лювання є зло, іноді воно необхідне з погляду боротьби за існування. Але здебільшого приносить шкоду.

Типологія людей І. Павлова ґрунтується на вченні про дві сигнальні системи: образній і тій, що відображає образи за допомогою слова. Перевага першої сигнальної системи характеризує художній тип, другої — розумо­вий тип, а їх рівновага — середній тип.

Наявність двох сигнальних систем у психіці люди­ни пов'язана з діяльністю правої і лівої півкуль моз­ку: відносна перевага діяльності правої півкулі мозку людини дає змогу говорити про домінування першої сигнальної системи, а перевага лівої півкулі — про до­мінування другої. Ті, хто обробляє інформацію за до­помогою лівої півкулі, люблять розв'язувати пробле­ми логічним шляхом. Вони активні й говіркі, радше зроблять висновки, ніж запропонують нові ідеї. Лю­ди, що обробляють інформацію за допомогою правої півкулі, сильні своєю інтуїцією, добре мислять образ­но, їм подобається винаходити, знаходити головну ідею.

В управлінській діяльності важливими є і знання про відповідні схильності лівосторонніх («лівші») і правосторонніх («правші») людей, що слід брати до уваги під час проектування і компонування робочих місць, комплектування штату. Зважаючи на те, що серед лі­восторонніх частіше трапляються обдаровані люди, дос­лідники рекомендують для поліпшення роботи з персо­налом враховувати чинник «ліворукості».

Надмірне захоплення психологічними діагнозами, як й ігнорування їх, не сприяє досягненню оптимально­го рівня управління організацією. Адже в кожної люди­ни в певних ситуаціях можуть виявлятися риси майже всіх типів характерів. Знання потрібні для кращого ро­зуміння людей, поліпшення соціально-психологічного клімату в організації.

Здібності

У самореалізації особистості важливу роль відігра­ють і її здібності, що необхідно враховувати у процесі формування колективу організації, розстановки людей, управлінській діяльності загалом.

Здібності — індивідуально-психологічні особливості особистості, що є передумовою успішного виконання нею певної діяльності.

Формування здібностей відбувається на основі задат­ків — вроджених анатомо-фізіологічних особливостей нервової системи мозку. В основі однакових досягнень за певного виду діяльності можуть бути різні здібності, ра­зом з тим одна й та сама здібність є умовою успішності різних видів діяльності. Здібності за основними видами діяльності бувають загальними і спеціальними. До за­гальних здібностей належать психічні властивості людини (увага, спостережливість, запам'ятовування, твор­ча уява, розважливість та ін.). До спеціальних здібнос­тей — психологічні особливості індивіда, що забезпечу­ють йому успіх у певному виді діяльності: образотворчі здібності (почуття лінії, пропорції тощо), математичні здібності (схильність до аналізу і синтезу тощо) та ін.

Отже, аналіз здібностей дає змогу зрозуміти, чому різні люди майже в однакових умовах життєдіяльності досягають різних інтелектуальних, творчих, професій­них успіхів, швидше і краще за інших засвоюють знан­ня, вміння, навички.

Поняття «здібності» є багатоаспектним і багатопла­новим. Воно охоплює:

—властивості людської душі, тобто сукупність пси­хічних процесів і станів;

—високий рівень розвитку загальних і спеціальних знань, умінь і навичок, який забезпечує успіх особис­тості в різних видах діяльності;

—властивості та якості індивіда, які є суб'єктивни­ми передумовами успішної діяльності.

Для психології актуальним є те, наскільки здібності зумовлені спадковістю і впливом соціального середови­ща. Щодо цього досить влучним є твердження, що спад­ковість визначає можливості людини, а середовище — наскільки до них вдається наблизитися. Здібності фор­муються в діяльності, розвиваються на основі генетично зумовлених задатків. Самі природні задатки як потен­ційні можливості людини ще не є запорукою її успішної діяльності в майбутньому, їх потрібно розвивати, що можливо в соціумі, складовою якого є практика життє­діяльності.

Здібності можуть існувати лише в постійному розвит­ку. Та здібність, яка не розвивається, яку людина пере­стає використовувати в практичній діяльності, з часом втрачається. Тільки завдяки постійним вправам вона підтримує і розвиває в собі відповідні здібності. У цьому контексті психологія вважає актуальними такі закономірності:

—ефективність будь-якої діяльності, зокрема уп­равлінської, залежить не від однієї, а від кількох різних здібностей, поєднання яких може бути здійснене різни­ми способами;

—здібність, якої немає у людини, може бути ком­пенсована іншими, високорозвиненими;

—успіхи особистості в навчанні, праці, житті зага­лом залежать не тільки від її здібностей, а й від уявлен­ня оточення про них;

—продуктивність є важливим чинником розвитку здібностей людини. На неї впливають не тільки вродже­ні задатки, а й розвиток відповідної системи операцій, умінь і способів дії в конкретній галузі. Рівень розвитку операцій, умінь і навичок у свою чергу залежить від соціокультурного, етнопсихологічного середовища, зокре­ма від традицій управлінської культури, парадигм нав­чання і підготовки кадрів управління.

Ефективність управлінської діяльності значною мі­рою залежить від загальної здібності до управлінської діяльності (ЗЗУД). Про виразність ЗЗУД свідчать умін­ня керівника розв'язувати нестандартні завдання і проблеми, здатність мислити масштабно, а також нас­лідки вияву цих здібностей.

Емоції

Ставлення людини до навколишнього світу, інших людей, до самої себе психічним способом виявляється через емоції.

Емоції (лат. хвилюю, збуджую) — психічне відображен­ня у формі безпосереднього переживання життєвого змісту явищ і ситуацій.

Вони є суб'єктивною формою вираження потреб, пе­редують діяльності для задоволення потреб, спонукають і спрямовують її. Успіх і невдача, досягнення мети і крах ідеалів — усе це сприймається людиною насампе­ред емоційно. Різноманітність життєвих ситуацій по­роджує і різноманіття людських емоцій: позитивних і негативних, глибоких і поверхових тощо.

Завдяки емоціям людям легше порозумітися, об'єк­тивніше оцінити стан співрозмовника і ситуацію, спіль­ну діяльність і спілкування. Такі базові емоції, як со­ром, подив, огида, задоволення, зацікавленість, радість, гнів, горе, зневага на обличчі, наприклад, африканця ві­дображаються майже так само, як і на обличчі європей­ця. Отже, люди різних культур однаково сприймають і оцінюють вираз обличчя за емоційними станами. Це свідчить про вроджений характер основних емоцій. Але вродженими є не всі емоції, немало їх люди набувають у процесі навчання і виховання.

Емоції є внутрішньою мовою, системою сигналів, за допомогою яких індивід дізнається про те, що відбува­ється. Вони відтворюють відношення між мотивами і ді­яльністю. До основних емоційних станів людини, крім власне емоцій, належать почуття та афекти.

Почуття. Вони є однією з основних форм переживання людиною свого ставлення до предметів і явищ дійсності.

Почуття — психічні стани і процеси, які відображають емоційний аспект духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій, емоційне ставлення до навколишньої дійсності.

Почуття виконують сигнальну функцію, оскільки містять інформацію про оточення людини, є важливим регулятором її поведінки. Як досить стійкі психічні ут­ворення, вони виокремлюють явища, які мають ста­більну мотиваційну значущість.

Афекти.Свідченням їх є вчинки під впливом силь­них емоцій, а не логіки розуму, зниження самовладан­ня людини.

Афект (лат. хвилювання, пристрасть) сильний і від­носно короткочасний емоційний стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для суб'єкта життєвих обставин.

Такими станами є, наприклад, лють, жах, відчай, екстаз (нестяма), екзальтація (збудження без затьма­рення свідомості). Здебільшого вони супроводжуються виразною мімікою, жестикуляцією. Як правило, афек­ти не сприяють нормальній організації поведінки.

Прикладом афекту може бути несподіване пережи­вання страху.

Страх короткочасна чи стійка емоція, породжена в людині дій­сною чи уявною небезпекою.

Як психологічне явище, він виражається в тривож­них і болісних переживаннях, у переляку, жаху, пані­ці, а також у діях (стихійних чи свідомих), спрямова­них на самозбереження:

—байдужість. Виявляється вона у відсутності само­любства, небажанні боротися з бідністю, інтелектуаль­ній і фізичній ліні, безініціативності, нерозвинутості уяви, ентузіазму і самоконтролю;

—нерішучість. її засвідчують невміння і небажання думати за себе, вичікувальна позиція;

—сумнів. Проявляється у формі пояснень і вибачень з метою прикрити чи виправдати свої невдачі, іноді по­єднується із заздрістю до чужих успіхів, їх критикою;

—занепокоєння. Здебільшого його симптомами є прагнення шукати помилки в інших, жити не по кише­ні, зневажливе ставлення до своєї зовнішності, насупле­ний, похмурий вигляд, зловживання алкоголем, нер­возність, невпевненість у собі;

—зайва обережність. Супроводжують її намагання бачити тільки негативне, схильність до роздумів і роз­мов про можливі невдачі замість концентрації свідомос­ті на засобах досягнення успіху, песимізм, що проявля­ється в загальній схильності до хвороб;

—зволікання. Його засвідчують звичка відкладати на колись те, що мало бути зроблене значно раніше, трата сил на виправдання неробства, спілкування з тими, хто змирився з бідністю, надання переваги компромісу, а не жорсткій боротьбі, змирення з життєвими трудно­щами замість подолання їх.

Якими б емоції не були, вони завжди невіддільні від особистості, оскільки пов'язані з її потребами, відтво­рюють стан, процес і результат їх задоволення. Вдоско­налення вищих емоцій і почуттів передбачає особистісний розвиток людини.

Вольові якості

Прийняття й реалізація будь-яких рішень чи отри­мання себе від конкретних дій потребують відповідних вольових зусиль людини, актуалізації її волі.

Воля здатність людини, що виявляється у самодетермінації й саморегуляції діяльності та різних психічних процесів.

Вольові акти індивіда пов'язані з докладанням зу­силь, прийняттям рішень та їх реалізацією. В управ­лінській діяльності вольове рішення приймається в умовах різноспрямованих гіпотез, конкуруючих пог­лядів. Вольова дія передбачає наявність продуманого плану здійснення вчинку. Особливою ознакою вольової дії є посилена увага до діяльності й відсутність безпосе­реднього задоволення у процесі й результаті її здій­снення. Іноді людина спрямовує вольові зусилля на те, щоб не перемогти обставини, а подолати себе.

Воля виявляється в таких властивостях особистос­ті, як сила волі, енергійність, витримка тощо. Це пер­винні вольові якості, що визначають поведінку люди­ни. Вольову особистість вирізняють рішучість, сміли­вість, упевненість у собі, віра в справу. В управлінській діяльності без упевненості в собі й довіри не обійтися. Навіть у надто складних ситуаціях, настроївши свої думки на перемогу, постійно заохочуючи позитивні емоції, віру в успіх, людина неодмінно їх досягне — та­ка формула перетворення будь-якого прагнення на ре­альність.

Волю людини характеризують і відповідальність, дисциплінованість, принциповість, обов'язковість, ді­ловитість, ініціативність.

Основними психологічними функціями волі є:

—вибір мотивів і цілей;

—регуляція спонукування до дій за недостатньої чи надлишкової їх мотивації;

—організація психічних процесів у систему, адек­ватну виконуваній людиною діяльності;

—мобілізація психічних і фізичних можливостей у ситуації подолання перешкод при досягненні поставле­них цілей.

Розвиток вольової регуляції поведінки в людини відбувається у кількох напрямах: перетворення несвавільних психічних процесів у свавільні; набуття кон­тролю над своєю поведінкою; вироблення вольових якостей особистості; свідома постановка перед собою все важчих завдань, які потребують значних вольових зусиль.

Мотиви й мотивація

Психічну природу діяльності людини неможливо пізнати без з'ясування її мотивів, які психологія роз­глядає як складні інтегральні психологічні утворення.

Мотив (лат. штовхаю, рухаю) стійка особистісна власти­вість, яка охоплює потреби, є спонукальною причиною дій і вчинків.

До структури мотиву, на думку психологів (Є. Ільїн), належать такі психологічні компоненти:

—блок, що визначається потребами;

— блок «внутрішнього фільтру» (моральний кон­троль, оцінювання зовнішньої ситуації, своїх можли­востей, інтереси, нахили, рівень домагань);

— цільовий блок (образ предмета, що може задо­вольнити потребу; ціль; процес задоволення потреб).

За своїм мотиваційним значенням особливо важли­вою є потреба.

Потреба — стан індивіда, пов'язаний з відчуттям необхідності в чомусь важливому для існування й розвитку людини.

Потреби є джерелом активності людини, завдяки їм здійснюється регулювання її поведінки, визначається спрямованість мислення, емоцій, почуттів і волі.

Серед основних потреб особистості виокремлюють:

—біологічні (потреби в їжі, повітрі тощо);

—матеріальні (потреба в одязі, житлі тощо);

—соціальні (потреба в предметно-суспільній діяль­ності, в усвідомленні свого місця в суспільстві);

—духовні (потреба в інформації — пізнавальній, мо­ральній та ін.).

Всебічне пізнання причин поведінки людини пов'язане з аналізом її потреб, мотивів, які спричини­лися до її конкретних вчинків, поведінки загалом. У та­ких випадках ідеться про мотивацію.

Мотивація — сукупність причин психологічного характеру (систе­ма мотивів), які зумовлюють поведінку і вчинки людини,їх поча­ток, спрямованість і активність.

Феномен мотивації реалізується в різних її формах, що залежить від змісту і психічної сутності мотивів, особливостей структури особистості, віку, статі, соці­альної диспозиції тощо.

Соціальні установки

Одним із центральних у психології є поняття «уста­новка» як готовність людини до певної активності, спрямованої на задоволення конкретної проблеми чи їх сукупності. Із різних її видів психологію управління ці­кавить передусім соціальна установка. Оскільки знач­ною мірою вона стосується позиції, відносин особистості в організації, регулюють соціальну поведінку, ціннісні орієнтації особистості.

Соціальна установка суб'єктивна орієнтація індивідів як пред­ставників групи на певні цінності.

—Орієнтації диктують людині соціально прийнятні способи поведінки. У психології управління установку використовують під час вивчення: 1) ставлення особистості як члена групи (організації, установи тощо) до об'єктів, механізмів саморегуляції; 2) стійкості й пого­дженості соціальної поведінки індивіда під час прийнят­тя управлінського рішення, прогнозування можливих форм поведінки персоналу за певних обставин тощо.

Ефекти установки безпосередньо виявляються тіль­ки за зміни умов діяльності, спричинюються відповід­ністю чи невідповідністю внутрішніх потреб, ставлен­ням людини до себе, соціальних вимог узагалі, конкрет­них фактів дійсності зокрема.

Висновок з 2 питання:

Багатоаспектність роботи керівників передбачає вмі­ле оперування поняттями «людина», «індивід», «індиві­дуальність», а також тими, що пов'язані з особистістю і становлять її структуру: «темперамент», «характер», «здібності», «емоції», «вольові якості», «мотивація», «соціальні установки». Структура особистості охоплює:

—загальнолюдські властивості (відчуття, сприй­няття, мислення, пам'ять, воля, емоції);

—соціально-специфічні риси (соціальні установки, ролі, ціннісні орієнтації);

—індивідуально-неповторні риси (темперамент, по­єднання ролей, самосвідомість).

Це дає змогу розглядати особистість як багаторівневу систему, що об'єднує в собі психофізіологічний, пси­хологічний і соціально-психологічний рівні. В умовах управління та ділової взаємодії люди оцінюють один од­ного за рівнем інтелекту, який утворюється системою пізнавальних процесів (відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, мова, увага, уява), індивідуально-психоло­гічними властивостями (темперамент, характер, спря­мованість тощо).

– Конец работы –

Эта тема принадлежит разделу:

Дисципліна Психологія управління Лекція по темі 3: ОСОБИСТІСТЬ В УПРАВЛІННІ. ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ КЕРІВНИКА ОРГАНІЗАЦІЇ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ... Кафедра юридичної психології та педагогіки... Факультету підготовки фахівців міліції громадської безпеки...

Если Вам нужно дополнительный материал на эту тему, или Вы не нашли то, что искали, рекомендуем воспользоваться поиском по нашей базе работ: Індивідуально-психологічні, психофізіологічні властивості особистості та їх урахування в системі управління

Что будем делать с полученным материалом:

Если этот материал оказался полезным ля Вас, Вы можете сохранить его на свою страничку в социальных сетях:

Все темы данного раздела:

Заключення
Ключові поняття теми: темперамент, характер, здібності, воля, емоції, афекти, почуття, соціальна установка, активність особистості, креативність, компетентність, регрес. Л

Індивід, індивідуальність, особистість в управлінні
  Керівнику необхідні наукові знання про психологіч­ні особливості свого «Я», особистості працівника, що є передумовою професійного підходу в роботі з персона­лом. З урахуванням цього

Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму
Важливою характеристикою особистості є її актив­ність. Активність особистості — прагнення розширювати сферу своєї ді­яльності, здатність нести в собі потенціал енер

Психологія особистості керівника
Психологічні особливості стилів керівництва У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності, які в управлінні називають стилем керівництва.

Хотите получать на электронную почту самые свежие новости?
Education Insider Sample
Подпишитесь на Нашу рассылку
Наша политика приватности обеспечивает 100% безопасность и анонимность Ваших E-Mail
Реклама
Соответствующий теме материал
  • Похожее
  • Популярное
  • Облако тегов
  • Здесь
  • Временно
  • Пусто
Теги