Активність особистості як форма вияву її індивідуальності, творчості та професіоналізму

Важливою характеристикою особистості є її актив­ність.

Активність особистості — прагнення розширювати сферу своєї ді­яльності, здатність нести в собі потенціал енергії, сили, творчості.

Активна взаємодія особистості з природою і сус­пільством є методологічним принципом, що дає змогу розкрити специфіку її становлення у світі, що також змінюється; враховувати не тільки дії об'єктивних чин­ників на особистість, а й потенційні характеристики (у тому числі психічні властивості, якості, природні особ­ливості тощо) самої особистості. Отже, активність є формою вираження потреб особистості, її характеристи­кою як суб'єкта життєдіяльності.

Активність особистості є багатовимірною категорією, яка реалізується в системі цільових установок, цінніс­них відносин та орієнтацій, що визначають мотиваційну сферу особистості, спрямованість її інтересів, нахилів, вибір способів діяльності й спілкування. Розрахувавши свої сили, можливості для досягнення мети, людина за допомогою активності мобілізує свої здібності, активізує бажання, долає інерцію.

Складний процес формування активності особистос­ті завершується реальним вибором бажаного, тобто за­доволенням потреб, але тільки за умови, що зовнішні спонуки не суперечать вже існуючим в особистісній структурі цінностям, не викликають внутрішнього дис­комфорту, когнітивного дисонансу (інтелектуального конфлікту, за якого нова інформація суперечить уста­леним думкам, уявленням), а нова орієнтація, що ви­никла в результаті вибору, відкриває особистості прос­тір для задоволення своїх потреб.

Активна особистість передусім є суб'єктом власної життєдіяльності, який різнобічно взаємодіє із зовніш­нім (соціальним) середовищем, перебираючи на себе конкретні соціальні ролі. Саме в цьому виявляється со­ціальна активність особистості.

Соціальна активність особистості — глибинні, різнобічні зв'язки особистості із соціумом, рівень реалізації як суб'єкта суспільних відносин.

Соціальна активність є свідченням цілісності особис­тості, готовності до соціальної взаємодії і виявляється у формі усвідомлення смислу життя, здорового суперниц­тва, примноження своїх достоїнств тощо. Однак серед керівників нерідкісним є ставлення до ділових, завзя­тих, наполегливих осіб як до небезпеки для свого існу­вання. Такі керівники не готові працювати в умовах роз­криття творчих потенцій персоналу, їхні інтереси всту­пають у конфлікт з інтересами суспільства, яке особливо зацікавлене в людях мислячих, активних і знаючих.

Активність залежить як від внутрішніх, так і від зовнішніх чинників. Співвідношення їх породжує різні типи вияву активності, показує процес перетворення зовнішніх умов на соціально-психологічні установки, очікування. Належність до активності таких психоло­гічних особливостей, як мотиви особистості, її спрямо­ваність, здібності, ціннісно-смислові орієнтації, визна­чає власне психологічну характеристику активності. Психічні процеси і властивості особистості формуються в умовах дійових зв'язків людини із соціумом.

Рушійною силою психічного розвитку як саморуху є супереч­ності, розв'язати які можна завдяки активності людини та соціального середовища.

Самоактуалізація — відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого.

За сприятливих умов, коли задоволенню основних потреб людини ніщо не загрожує, активність зростає, вона намагається стати успішною відповідно до своїх здібностей. В осіб, яким не вдалося розвинути свій по­тенціал, активність знижується. Процес самоактуалізації може бути обмежений негативним впливом поперед­нього досвіду і звичками, соціальними впливами і гру­повим тиском, внутрішніми захистами, які відривають людину від самої себе.

Творчість як чинник активності особистості.Кож­ний індивід, стверджуючи свою індивідуальність і не­повторність, реалізуючи свою активність, виявляє і творчі потенції. На різних етапах онтогенезу (індивіду­ального розвитку) особистість реалізує здібності, зокре­ма й творчі.

Психологія творчості як розділ психологічної нау­ки вивчає процес творення людиною нового, оригіналь­ного в різних сферах діяльності, а також формування, розвиток і структуру творчого потенціалу людини. В управлінській діяльності без творчого підходу до спра­ви не обійтися. У ній важливими є творчість і керівни­ка, і підлеглих, вияв ними індивідуально-психологіч­них особливостей (здібностей, обдарованості, таланту, геніальності), впливи, яких зазнає особистість у твор­чій групі, система психологічних методів, що цілеспря­мовано впливають на формування творчої активності людини.

Потенціал розвитку особистості закладено в ній са­мій, у її потребах і здібностях, особливо в спрямованих на саморозвиток. Більшою мірою це стосується творчих здібностей особистості, які забезпечують вищий рівень її розвитку як у професійній, так і в повсякденній жит­тєдіяльності. Серед умов, що стимулюють розвиток творчого мислення суб'єктів і об'єктів управління, ви­окремлюють:

—ситуації незавершеності або відкритості (на відмі­ну від регламентованих, суворо контрольованих);

—спонукання до постановки питань;

—стимулювання відповідальності й незалежності;

—акцент на самостійних розробках (варіанти роз­в'язання управлінських завдань і проблем), спостере­женнях, почуттях, узагальненнях тощо.

—Значну роль у розвитку креативності (творчості) особистості відіграє соціальна група, в якій особистість включається у процес спільного (групового) розв'язан­ня творчих завдань.

Творчість є важливою психологічною ознакою ке­рівника. Вона характеризує вияв здібностей, уміння особистості створювати щось нове, інноваційність пове­дінки самого керівника.

Висновок з 3 питання:

Формування психологічної готовності до певного виду діяльності, творчого вияву, індивідуальних здіб­ностей має суттєве практичне значення. Адже непрофесіоналізм, закостенілість форм і методів діяльності спричинюють значні втрати у всіх сферах життєдіяль­ності особистості, породжують міжособистісну напру­гу, конфлікти і психологічний дискомфорт, унемож­ливлюють досягнення професійних, життєвих вершин. Саме тому з поняттям «високий професіоналізм люди­ни» пов'язують не тільки глибокі й широкі знання, ді­лові навички, уміння технологічно діяти у найсклад­ніших ситуаціях, а й яскравий розвиток здібностей, здатність нестандартно мислити, пошукова актив­ність, що є запорукою творчого вирішення управлін­ських проблем.