Надклас Корененіжки (Rhizopoda).

Представники цього надкласу мають рухомі псевдоподії - (лобоподії та філоподії). До нього належать: 1) клас Справжні амеби (Lоboseа) (з підкласами Голі та Черепашкові амеби); 2) клас Зернястосітчасті (Granuloreticulocea).

До підкласу Голі амеби (Gymnamoebia) належать тварини без черепашки та скелетних утворень. Єдиною структурою, що відокремлює їх тіло від зовнішнього середовища є клітинна мембрана – плазмалема. Населяють здебільшого прісні (рідше – солоні) водойми, де­які – ґрунт; є серед них паразитичні види. Форма тіла непо­стійна; розміри від 10-15 мкм до 2-3 мм. Переміщуються і захоплюють їжу за допомогою псевдоніжок. Ядро здебільшого одне, іноді трапляються двоядерні форми (Pelomyxa).

Розмножуються поділом надвоє. Живляться бактеріями, одно­клітинними водоростями, мікроскопічними тваринками. Пере­травлення їжі відбувається в травних вакуолях, яких буває де­кілька. Неперетравлені рештки викидаються назовні в будь-якій частині клітини. У прісноводних форм є пульсуючі вакуолі. За несприятливих умов амеби інцистуються і такому стані мо­жуть переживати їх упродовж тривалого періоду.

Типовим представником підкласу Голих амеб є амеба протей (Amoeba proteus). Вона живе у стоячих водоймах з гниючими рослинними ре­штками. Розміри тварини становлять 0,2-0,7 мм; форма тіла постійно змінюється (гр. amoibaios – мінливий). Поживу обволікає цитоплазмою в котрій з участю травних ферментів відбувається її перетравлювання. Та­кий тип травлення має назву внутрішньоклітинного, або фагоци­тозу. Рідкі продукти травлення надходять в ендоплазму, а ваку­оля з неперетравленими рештками викидається назовні в будь-якій частині клітини. Живиться мікроскопічними водоростями, дрібними тваринками (в амеби спо­стерігається позитивний вібротаксис - реакція на коливання війок інфу­зорій частотою 40 - 60 Гц які є для неї кормом), а також детритом (лат. detritus - пере­тертий) –дрібними часточками органічної речовини.

У середо­вищі, багатому на розчинені у воді поживні речовини, у тварини спостерігається утворення тоненьких трубочок із канальцями, яки­ми вона ніби ,,п’є” поживну рідину. У кишечнику людини і тварин живе велика кількість амеб. Так, дизентерійна амеба (Entamoeba histolytica), живучи в товстих кишках людини, звичайно живиться бактеріальною флорою. У такому випадку вона, як і Entamoeba coli, є коменсалом і шкоди людині не завдає. Але за певних умов дизенте­рійна амеба проникає під слизову оболонку кишки і починає живитися еритроцитами крові (стає паразитом), викликаючи захворювання, що має назву амебіоз, або амебна дизентерія. Уперше дизентерійну амебу в 1875 р. виявив ро­сійський учений Ф.О. Леш. Живлячись еритроцитами, вона спричинює утворення виразок, що кровоточать. Її цисти у великій кількості виносяться назовні разом із випорожнен­нями хворої людини і розсіюються в навколишньому середо­вищі. Зараження цистами відбувається через брудні руки, некип’ячену воду, немиті овочі та фрукти. Профіла­ктикою захворювання на амебіоз є дотримання особистої гігієни.

Підклас Черепашкові амеби (Testacea - Lоbоsіа) об’єднує одноклітинних, тіло яких укрите однокамер­ною черепашкою з органічних речовин чи з піщи­нок, склеєних виділеннями цитоплазми. У черепашці є отвір (устя), через який виходять назовні псевдоподії. Розміри - від 50 до 150 мкм. Розмножуються поділом, причому одна з ново­утворених амеб залишається під старою черепашкою, а навколо другої утворюється нова. Живляться шляхом фагоцитозу. Вхо­дять до складу бентосу прісних водойм (окремі водяться в лима­нах), поширені також у торфових болотах, вологих сфагнових мохах та в ґрунті прибережної зони.

Мешканцями наших водойм (і навіть канав, боліт) є арцела (Arcella vulgaris), че­репашка якої має форму блюдечка, дифлюгія (Difflugia) з черепашкою грушоподібної форми та інші.

Клас Зернястосітчасті (Granuloreticulocea).

Представники цього таксону переважно морські бентосні організ­ми, які мають філоподії, що утворюють суцільну сітку. Відомо близько 4 тис. сучасних видів, в т. ч. у Чорному морі - 26, Азовському - 1.

Ряд Форамініфери (Foraminiferida).

Ряд об’єднує понад 1000 видів одноклітинних, що населяють виключно солоні водойми. Поширені ці тварини і в Чорному морі. Здебільшого вони входять до складу бентосу, зу­стрічаючись на глибині до 1000 метрів, і лише зрідка - планкто­ну. Живуть переважно в теплих частинах океану, насичених ка­рбонатом кальцію. Розміри – 0,1-1 мм, зрідка до 20 см.

Характерною ознакою форамініфер є наявність одно- або ба­гатокамерної черепашки, яку продукує цитоплазма. У окремих видів вона утворена органічною речовиною і просякнута кремнеземом (рідше), або карбонатом кальцію.

Багатокамерна черепашка дуже міцна і служить для захисту ніжно­го тіла форамініфер. Окремі камери розділені перегородками та сполу­чені між собою отворами і розташо­вані в один, іноді - два ряди, або ж спірально. Черепашка має отвір - устя, а також численні пори, че­рез які псевдоподії виходять назов­ні (італ. fora – назовні, звідси й назва ряду ). Вони мають вигляд довгих розгалужених і переплетених, як сітка, ниток – філоподій, що ви­конують функцію переміщення і за­хоплення їжі.

Живляться форамініфери дрібними організмами, здебільшого одно­клітинними водоростями, які затримуються філоподіями і затягуються через пори всереди­ну. Якщо частка їжі велика, то на­вколо неї збирається цитоплазма і пе­ретравлення їжі відбувається на філоподіях. Цитоплазма перебуває в постійному русі - один її потік іде від клітини до філопо­дії, інший - у протилежному напрямі.

Клітини форамініфер містять одне або кілька ядер, при цьому є серед них вегетативні та генеративні (подібно до ін­фузорій).

Життєвий цикл їх включає безстатеве і статеве покоління (метагенез). Безстатеве розмноження відбува­ється у формі шизогонії, статевий процес - ізогамної копуляції.

Фора­мініфери відіграють важливу роль у природі. Внаслідок ,,дощу” із відмерлих цих істот на дні морів та океанів утворюється і безперервно наростає шар вапнякового мулу, який має назву блакитного, або глобігеринового, оскіль­ки утворений переважно з черепашок глобігерин (Globigerina). Ці черепашки складаються з СаСО3, вилученого цитоплазмою форамініфер із морської води. Його неможливо знайти на гли­бині більшій ніж 4000 м. Це пояснюється тим, що карбонати встигають розчинити­ся, так і не досягнувши морською дна. У Світовому океані вап­няковий мул займає прибли­зно 1/3 всього дна (близько 120 млн. км2) досягаючи в деяких місцях товщини до кі­лькох сот метрів. Приріст блакитного мулу здійснюється пові­льно - у середньому 0,5-2 см за 100 років.

У товщі глобігеринового мулу відбуваються хімічні та меха­нічні процеси, які завершуються перетворенням його в осадочні породи – вапняки і крейду. В результаті гороутворення ці породи можуть опинитися на суходолі. Багато гір (Піренеї, Альпи, Гімалаї) в значній мірі складені з форамініферових вапняків, а прибережні вапнякові скелі Британських островів визначили їх римську назву Альбіон (лат. albus – білий).

Таким чином, форамініфери регулюють сольовий режим морської води, забезпечують утворення осадочних гірських порід і біогеохімічні колообіги речовин на Землі.