Надклас Промененіжки (Actinopoda).

До нього відносять близько 8 тис. видів, переважна більшість яких насе­ляє моря й океани з високою концентрацією солей і порівняно високою температурою води. Вони майже зовсім відсутні в холодних і в опріснених ( в т.ч. й у Чорному та Азовсько­му) морях. Зустрічаються до глибини до 8 тис. м, хоча переважна більшість їх, входячи до складу планктону, живе у верхніх шарах води. Мешканця­ми прісних водойм є лише представники класу Сонцевики.

Істотна ознака актинопод – наявність у них радіально розташованих нерозгалужених псевдоподій – аксоподій, усередині яких є опорна структура аксонема, що складаєть­ся з пучків мікротрубочок і надає пружності псевдоподіям. Над­клас включає 4 класи, 3 з яких об'єднуються загальною назвою радіолярії, або променяки.

Розміри – від 40-50 мкм до 1 мм. Характеризується великою різноманітністю форм, проте найпоширеніші кулясті радіолярії з численними аксоподіями у вигляді радіальних променів. Для їх організації характерне пристосування до планктон­ного способу життя. Найістотніша ознака променяків - наяв­ність центральної капсули, яка являє собою мембрану, що скла­дається з органічної речовини й оточує центральну частину ци­топлазми (ендоплазму) з одним або кількома ядрами і захищає їх. Позакапсулярна частина цитоплазми (ектоплазма) сполуча­ється з центральною за допомогою численних дрібних пор та одного великого отвору. У ній міститься велика кількість ваку­оль і різноманітні включення - слиз, краплі жиру, що зменшує масу тваринок. У багатьох радіолярій у цитоплазмі поселяють­ся у великій кількості видорості-симбіонти зоохлорели та зооксантели. Вони знаходять тут захист і забезпечуючи радіолярій киснем одержують від них вуглекислий газ. У більшості променяків є скелет із кремнезему та сірчанокислого стронцію має численні вирости, що збільшує поверхню їхнього тіла і забезпечує зависання у воді. Скелети радіолярій найрізноманітніші за фор­мою, відзначаються витонченістю та красою.

Більшість радіо­лярій переміщується у воді пасивно, живлячись водоростями та іншими найпростішими, яких вони виловлюють сіткою з переплетених філоподій. Розмножуються вони переважно безстатевим способом, поділом надвоє. У багатьох видів виявлено статеве розмноження - копуляцію.

Типовими представниками є: акантометра (Acanthometra elastica), аулаканта (Aulacantha scolymantha), мінливий костанідіум (Costanidium variabile) та інші.

Із черепашок радіолярій утворюється радіолярієвий мул, що з часом перетворюється в осадові гірські породи – кремнисті глини та сланці, трепел, опали, халцедони, яшми.

Підтип Джгутикові, або Бичоносці (Mastigophora, або Flagellata).

До складу підтипу включають 6-8 тис. морських і прісноводних організмів та паразитів людини й тварин. Харак­терна ознака цих істот - переміщення за допомогою джгути­ків, яких буває від одного до кількох десятків і навіть тисяч. Джгу­тик - виріст завтовшки 0,25 мкм і завдовжки до 150 мкм, зве­рху вкритий плазматичною мембраною. Всередині нього знаходиться аксонема - циліндр, утворений із 9 пар сполу­чених між собою мікротрубочок. У центрі аксонеми розміщені 2 поодинокі мікротрубочки. Біля основи джгутика, зануреного в цитоплазму, розміщені два базальні тільця (кінетосоми). Руха­ються джгутики хвилеподібно або гвинтоподібно внаслідок ков­зання мікротрубочок сусідніх пар одна відносно іншої, за раху­нок використання енергії АТФ. Крім того, було виявлено, що джгутикові мають пов’язаний з кінетосомами цитоскелет. Клі­тина вкрита щільною пелікулою, тому джгутикові мають більш-менш сталу форму тіла. У рослинних джгутикових пелікула утворилася внаслідок того, що над або під плазмалемою наявна клітинна стінка з целюлози, глікопротеїдів, хітиноїдних чи кре­мнеземних лусочок або білкових пластинок. У тваринних джгу­тикових пелікула утворюється сукупністю мікротрубочок.

Проте в деяких джгутикових пелікула дуже тонка, і вони здатні змінювати форму тіла і навіть утворювати псевдоподії (тимчасові чи постійні). Це вказує на відсутність чіткої межі між саркодовими і джгутиковими і дає підставу для об’єднання їх в один тип – Саркомастігофори. Розмножуються здебільшого поздовжнім поділом, зрідка відбувається копуляція. У джгути­кових спостерігаються всі переходи від рослинного до тварин­ного способу живлення, що свідчить про єдність між рослинним і тваринним світом, а також змішане живлення – міксотрофія.

Підтип Джгутикові ділиться на два класи:

1. Рослин­ні джгутикові (Phytomastigophorea);

2. Тва­ринні джгутикові (Zoomastigophorea).